45. Сутність, історія розвитку та специфіка комерційних позначень

ІСТОРІЯ:

перші передумови до його формуванні існували, очевидно, ще в стародавньому суспільстві як право на позначення місця перебування (наскальні малюнки), вказівка на приналежність худоби, знарядь праці (клеймо) виникає як всі природні права від народження людини.

Таким чином, під правом на фірмове найменування на родоплемінного етапі малося на увазі право особи (групи осіб), називати себе відповідно до роду діяльності, місця походження чи іншим особливостями, навичками і т.д., які дозволяли виділити людину (групу осіб) серед собі подібних

На наступному етапі (Римська імперія) під правом на фірмове найменування розумілося право особи або групи осіб (товариства) називати себе відповідно до роду діяльності шляхом зазначення особи, групи осіб або поіменного перерахування учасників товариства.

Разом з тим у своєму сучасному вигляді в середньовічній Європі товариства вперше з’явилися в Італії в кінці XIV ст., разом з ними – і нове тлумачення фірмового найменування. А перше визначення фірми було дано в Торговому уложенні Німеччини 1861року і потім закріплено в законодавстві Швеції, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії.

У Російській імперії були розроблені два проекти Положення про торговий запис і фірми (1883, 1889), які обговорювалися в судових установах і торговцями Росії. Так, у Положенні 1889 року вказано, що «фірма є назва, під якою одноосібний господар торгового підприємства, або ж товариство, або суспільство здійснюють торгівлю і яким господар або представники товариства або товариства підписуються»

Саме термін «фірмове найменування» набув свого поширення у світовій практиці з прийняттям Німецького торгового уложення 1897 року, яке в статті 17 містило цей термін і пояснювало його найменуванням комерсанта, під яким він здійснює свої справи та ставить підпис

Оскільки у Радянському союзі не було можливості здійснювати вільну виробничу діяльність, то і питання щодо специфікації прав на фірмове найменування не стояло. У зв’язку з цим протягом усіх років радянської влади діяло саме Положення 1927 року, і тільки прийнятий у 1964 р. Цивільний кодекс РРФСР в статті 29 встановив, що юридична особа має своє найменування, а права і обов’язки господарських організацій, пов’язані з фірмовими найменуваннями, визначаються законодавством СРСР.

Юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність (у тому числі некомерційні організації, яким право на здійснення такої діяльності надано у відповідності з законом їх установчими документами), а також індивідуальні підприємці можуть використовувати для індивідуалізації належать їм торговельних, промислових та інших підприємств (стаття 132) комерційні позначення, які не є фірмовими найменуваннями і не підлягають обов'язковому включенню до установчих документів та єдиний державний реєстр юридичних осіб.

Комерційне позначення може використовуватися правовласником для індивідуалізації одного або кількох підприємств. Для індивідуалізації одного підприємства не можуть одночасно використовуватися два і більше комерційних позначення.

ЦКУ:

Правовласнику належить виключне право використання комерційного позначення як засіб індивідуалізації належного йому підприємства будь-яким не суперечить закону способом (виключне право на комерційне позначення), у тому числі шляхом зазначення комерційного позначення на вивісках, бланках, у рахунках і на іншій документації, в оголошеннях і рекламі , на товарах або їх упаковках, якщо таке позначення володіє достатніми розпізнавальних ознаками та його вживання правовласником для індивідуалізації свого підприємства є відомим в межах певної території.

Не допускається використання комерційного позначення, здатного ввести в оману щодо належності підприємства певній особі, зокрема позначення, схожого до ступеня змішування з фірмовим найменуванням, товарним знаком чи захищеним виключним правом комерційним позначенням, що належить іншій особі, у якого відповідне виключне право виникло раніше.

Виключне право на комерційне позначення може перейти до іншої особи (у тому числі за договором, у порядку універсального правонаступництва і з інших підстав, встановлених законом) лише у складі підприємства, для індивідуалізації якого таке позначення використовується.

Правовласник може надати іншій особі право використання свого комерційного позначення в порядку і на умовах, які передбачені договором оренди підприємства (стаття 656) або договором комерційної концесії.