Бухгалтерський і податковий облік автотранспорту та перевезень

1.2. Організація пасажирських автоперевезень

Організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування здійснює урядовий орган - державне управління автомобільного транспорту Мінінфраструктури України, а також органи місцевого самоврядування в порядку, визначеному Постановою № 176, і в межах повноважень, делегованих Законом № 2344.

Туристські перевезення і перевезення на замовлення організовують перевізники відповідно до вимог Закону № 2344 і Постанови № 176, виходячи з попиту на такі послуги.

Місцеві ради та їхні виконавчі органи в рамках своїх повноважень організовують перевезення пасажирів автомобільним транспортом на території відповідного населеного пункту.

Соціально значимими послугами автомобільного транспорту громадського користування є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами громадського користування за тарифами, встановленими уповноваженими на це органами, і на пільгових умовах відповідно до законодавства (Постанова КМУ № 176). Законодавчо встановлено, що збитки, яких зазнає пасажирський перевізник від пільгових перевезень (наприклад, студентів, пенсіонерів та інших пільгових категорій громадян) і від перевезень за регулярними збитковими тарифами (наприклад, внутрішньоміських автобусних маршрутів) цілком компенсуються за рахунок коштів відповідних бюджетів (порядок здійснення компенсацій буде розглянуто пізніше).

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджені Кабінетом Міністрів України (Постанова № 176) і Наказом Мінтрансзв'язку "Порядок і умови організації перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом" за № 21 (далі - наказ № 21). При наданні послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом необхідно мати такі документ

- для перевізника - ліцензію, ліцензійну картку, договір із замовником на перевезення пасажирів, паспорт маршруту, документ, який засвідчує використання автотранспорту на законних підставах;

- для водія автотранспортного засобу - посвідчення водія, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, завірену керівником автотранспортного підприємства (крім міських перевезень), дозвіл замовника на перевезення.

Згідно зі ст. 40 Закону № 2344, пасажирським перевізником може бути суб'єкт підприємницької діяльності, який, відповідно до законодавства і на підставі отриманої ліцензії, надає послуги за договором перевезення пасажирів лише автомобільним транспортним засобом загального користування, якщо він його використовує на законних підставах.

Під час перевезення пасажирів автобусами на замовлення і в разі туристських перевезень потрібні такі документи:

- для перевізника - ліцензія, документ, який засвідчує використання автобуса на законних підставах;

- для водія автобуса - посвідчення водія, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист.

Для перевезення пасажирів на таксі необхідно мати такі документи:

- для перевізника - ліцензію на право надання послуг із перевезення пасажирів та їхнього багажу;

- для водія таксі - посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, дорожній лист.

Під час організації перевезень пасажирів основні господарські відносини складаються між перевізником та автостанцією (автовокзалом). Їхні відносини регулюються договорами. Типи договорів розглянуті в розділі 8 цього посібника. Тут можна сказати, що основним завданням перевізника є надання транспортного засобу для перевезення пасажирів. До завдань автостанції належать складання розкладу руху автобусів, прийом-відправлення пасажирів і автобусів, продаж квитків, диспетчеризація руху тощо. Таким чином, законодавством чітко диференційовані функції автостанції, перевізника та організатора перевезень.

Структура автопарків та автостанцій

Абсолютна більшість автопарків (АТП) України приватизована і функціонує у формі приватних підприємств (акціонерних товариств, товариств із обмеженою відповідальністю). На ринку автопослуг значна частка належить приватним підприємцям - фізичним особам, які надають паралельно послуги традиційним АТП. Значний обсяг робіт виконують також відомчі АТП підприємств промисловості, сільського господарства, будівництва тощо.

Видозмінилася також структура самих АТП. Щоб підвищити доходи і знизити витрати і тим самим утримати позиції в конкурентній боротьбі з новими структурами, багато які АТП стали створювати на своїй базі дочірні підприємства або залучаючи приватних підприємців. Їм передаються в оренду транспорт та інфраструктура парків. Дочірні підприємства і підприємці працюють, як правило, за спрощеною системою обліку і оподаткування (єдиний податок), що значно знижує податкове навантаження і спрощує облік діяльності. Не виключений варіант роботи підприємств на загальних податкових підставах. Практика свідчить, що серед підприємців-орендарів помітна присутність керівного складу АТП або їхніх близьких родичів. Для бухгалтера цей факт важливий, тому що свідчить про наявність пов'язаних осіб у діяльності АТП, чого не можна не враховувати у фінансовому обліку доходів і витрат, а також під час розрахунку податку на додану вартість та податку на прибуток АТП (застосування звичайних цін на роботи, послуги, товари тощо).

Структура автостанцій України сформувалася ще за радянської доби, але вона практично збереглася й досі. Проте автостанції та автовокзали не є юридичними особами і працюють, зазвичай, на правах філій обласних підприємств автомобільного транспорту. Останні з колишніх державних підприємств трансформовані в акціонерні компанії, товариства з обмеженою відповідальністю. Наприклад, у Житомирській області працює ТзОВ "Житомироблавтотранс", у Сумській - ТзОВ "Сумиоблавтотранс" і т.ін. У їхній власності перебувають усі автостанції та автовокзали, розміщені на відповідній території.

У сегменті автоперевезень у міжміському сполученні з'явилися й нові структури - закордонні та вітчизняні приватні компанії, які об'єднали фізичних осіб-підприємців - власників автобусів малого класу. Вони працюють в основному між великими містами, обласними центрами та в напрямку м. Києва в режимі експрес-перевезень. Особливістю діяльності таких перевізників є те, що більшість із них не користується послугами мережі автостанцій України. А відтак вони перебувають поза розкладом руху, затвердженим "Укравтотран-сом" (департамент Мінінфраструктури) та поза межами затвердженого тарифу. Аби придати офіційний характер своїй діяльності ці перевізники здійснюють "нерегулярні перевезення" або "на замовлення". Насправді такі приватні перевізники мають свої внутрішні тарифи, розклади руху, власні диспетчерські служби, служби замовлень. Гроші за проїзд приймають безпосередньо водії автобусів. Касових апаратів немає. Підприємці отримують доходи і несуть певні витрати в своїй діяльності. Проте спрощена система обліку і оподаткування дає їм можливість уникати складнощів із фінансовим та податковим обліком та у відносинах із податковою службою.

Договори на перевезення пасажирів та вплив їхніх умов на організацію обліку

На автотранспортних перевезеннях застосовується декілька типів договорів. З одного боку, договір на перевезення між перевізником і пасажирами - фізичними особами в письмовій формі, як правило, не укладається. Своєрідним договором у цьому випадку є квиток на проїзд, що є підставою для наступних правових дій, гарантій здоров'я і життя, а також кількістю і якістю послуг для пасажира.

З другого боку, письмовий договір на перевезення пасажирів укладається між перевізником і автовокзалом. У більшості областей України автовокзали (автостанції) не є юридичними особами, тому в такому договорі функції замовника (автовокзалу) виконує, зазвичай, обласне підприємство автомобільного транспорту, у віданні якого перебуває автовокзал. При цьому договори мають ознаки до-говору-доручення, відповідно до якого автостанція може вчиняти дії від імені перевізника, в тому числі отримувати грошові кошти. Приклад договору про автостанційні послуги з резидентом наведено в додатку 1. Також договорами на перевезення можуть бути:

- довгострокові договори щодо перевезення організованих груп дітей (зразок договору затверджено Наказом № 431/7), договори разового перевезення організованих груп дітей у формі замовлення (зразок затверджено Наказом № 4/8), а також дозвіл на перевезення організованих груп дітей (зразок затверджено Наказом № 5/9);

- зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність, пов'язану з міжнародним регулярним перевезенням пасажирів, за зразком, зазначеним у Порядку № 21;

- довгострокові договори на перевезення туристів (зразок затверджено Наказом № 433/5) і договори разового перевезення туристів (зразок затверджено Наказом № 6/4);

- договори про спільну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом, за зразком, зазначеним у Порядку № 21;

- договори про оренду приміщення підприємствами, які надають послуги населенню і пасажирам, за зразком, зазначеним у Порядку № 21.

Характер і умови договорів слід ураховувати у випадку організації обліку та оподаткування, зокрема під час визначення:

- порядку оформлення підсумкових документів на доходи і витрати автостанції та перевізника;

- статусу платника податків (повірений чи довіритель);

- порядку розрахунку податків (від основної суми доходу чи від винагороди).

У сфері міжнародних договорів важливими є положення, які впливають на визначення валюти виручки та порядку розрахунків з нерезидентом, а також на порядок страхування пасажирів та сплати податків.

1.3. Ліцензування автотранспортних послуг та їхній облік

Автомобільні транспортні засоби, які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів, повинні мати ліцензійну картку, а підприємство (фізична особа), що здійснює автоперевезення, - ліцензію. Зразок ліцензійної картки наведено в додатку 2.

Необхідність наявності ліцензії для надання послуг з автоперевезень визначена Законом про ліцензування.

У випадку, якщо фізособа-СПД чи юрособа (підприємство) використовує автотранспорт тільки для власних господарських чи виробничих потреб, а громадяни - для особистих цілей, то він вважається відомчим (внутрішнім, особистим), і тому ліцензія на перевезення не потрібна.

Вимоги до одержання ліцензії на автоперевезення досить жорсткі. Щоб одержати ліцензії суб'єкта підприємницької діяльності, треба подати заяву до Державного департаменту Мінінфраструктури України, в якій мають бути такі відомості про заявника:

а) найменування підприємства (для юрособи) чи П.І.Б. (для фізособи-СПД);

б) місцезнаходження юридичної особи чи фізособи-СПД. Якщо фізособа-СПД здійснює діяльність за місцем проживання, то вказується місце прописки (реєстрації). У випадку наявності в заявника філій та інших відособлених підрозділів, які здійснюють діяльність на підставі цієї самої ліцензії, то у заяві вказується їхнє місцезнаходження;

в) банківські реквізити юрособи чи фізособи-СПД;

г) ідентифікаційний код юридичної особи чи ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, а також паспортні дані;

д) виді господарської діяльності, для ведення якої СПД має намір одержати ліцензію.

До заяви додаються такі документи:

1) копія свідоцтва про державну реєстрацію СПД чи копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, завірена нотаріально чи органом, який видав оригінал документа;

2) зведення про наявність матеріально-технічної бази (як для юрособи, так і для фізособи-СПД), необхідної для підтримки належного технічного стану транспортних засобів і проходження технічного огляду автомобілів, чи копії договорів на проведення цих робіт за відсутності власної бази і фахівців.

Крім того юридичні особи, які мають на балансі не менше ніж 10 автомобілів, додатково надають:

1) копію документа, що підтверджує необхідний рівень освіти посадової особи, яка відповідає за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, завірену в установленому порядку (нотаріально);

2) список власних чи орендованих транспортних засобів із зазначенням типу, марки, моделі, державного номера, пасажиромісткості, року випуску, номера свідоцтва про реєстрацію в ДАІ, а також його копії, завірені заявником;

3) копії документів водіїв, які працюють за наймом у юридичних і фізичних осіб-СПД, про наявність необхідної кваліфікації і своєчасного проходження медичного обстеження, завірені суб'єктом підприємницької діяльності;

4) копії страхових документів, завірені у встановленому порядку (нотаріально), що підтверджують наявність у перевізника обов'язкових видів страхування.

Перевізникам, які здійснюють міжнародні перевезення, необхідно прикласти копію документа, що підтверджує закінчення водіями курсів міжнародних перевізників і курсів водіїв, допущених до перевезень небезпечних вантажів спеціалізованим рухомим складом.

Відповідальна особа "Укравтотрансу" зобов'язана прийняти всі ці документи за описом, копія якого видається суб'єкту підприємницької діяльності за підписом даної особи і відміткою про дату прийняття.

Рішення про видачу чи відмову у видачі ліцензії повинно бути прийняте протягом 10 робочих днів з дати подачі заяви, а письмове повідомлення повинно бути відправлене заявникові протягом ще трьох робочих днів.

Оформлення ліцензії здійснюється протягом трьох робочих днів із дня внесення плати за неї. Якщо протягом 30 календарних днів заявник не оплачує вартості ліцензії чи не забирає оформлену ліцензію, то "Укравтотранс" може скасувати рішення про її видачу.

Витрати, пов'язані з придбанням ліцензії, в податковому обліку включаються до складу витрат суб'єкта підприємницької діяльності. У фінансовому обліку такі витрати відносяться до витрат майбутніх періодів і враховуються за дебетом рахунка 39 "Витрати майбутніх періодів". Протягом строку дії ліцензії її вартість рівномірно амортизується (списується) на витрати періоду. Відображення витрат, пов'язаних із придбанням ліцензії, надано в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Облік витрат, пов'язаних з придбанням^ліцензії

Господарська операція