Тема 6. ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

 

6.1. Зміст валютної політики.

6.2. Валютне регулювання в Україні.

 

6.1. Зміст валютної політики

Валютна політика – це сукупність економіко-правових та організаційних заходів і форм, які використовують державні установи, центральні банківські та фінансові установи, міжнародні валютно-кредитні організації у галузі валютних відносин. Вона виступає скла­довою економічної та зовнішньоекономічної політики держави. До об’єктів валютної політики можна віднести валютний обіг за кор­доном, усередині країни та із зарубіжжям.

Валютний обіг – операції з валютними цінностями (умовні – національна валюта, цінні папери у національні валюті; безумовні – іноземні грошові знаки, золото, цінні папери, іноземні платіжні документи). У залежності від цілей і форм валютна політика поділя­ється на поточну та довгострокову.

Поточна валютна політика – сукупність заходів, спрямова­них на щоденне оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, валютного ринку та ринку золота. Головним завданням поточної політики є забезпечення нормального функціонування між­народних та національних механізмів світової валютної системи, підтримка рівноваги платіжних балансів.

Валютна дисконтна (облікова) політика – це система заходів щодо використання облікової ставки процента для регулювання руху інвестицій та балансування платіжних зобов’язань, які направлені на регулювання валютного курсу. Це складова поточної політики, яка впливає на сферу внутрішньої економіки, стан грошового попиту, ди­наміку та рівень цін, обсяг грошової маси, а також на міжнародні економічні відносини, зокрема на міграцію короткострокових інвести­цій та на сфери їх взаємодії. Знижуючи офіційну ставку, НБУ розраховує на відтік національних і закордонних капіталів для зменшення активного сальдо платіжного балансу і зниження курсу своєї валюти. Підвищення облікової ставки стимулює приплив капіта­лів з країн, де облікова ставка нижча. Це сприяє поліпшенню стану платіжного балансу і підвищенню валютного курсу.

Валютна девізна політика – це система регулювання валют­ного курсу шляхом купівлі чи продажу державними органами інозем­ної валюти за допомогою валютної інтервенції та валютних обмежень.

Довгострокова (структурна) валютна політика передбачає довгострокові заходи структурного характеру щодо послідовної зміни валютного механізму, таких ключових елементів валютної системи, як порядок міжнародних розрахунків, режим валютних курсів та паритетів. До головних методів відносяться міждержавні переговори та угоди, валютні реформи. Об’єктивним чинником довгострокової політики є посилення економічної взаємозалежності національних господарств, зміна їх місця та ролі у господарських відносинах, сталість інтересів їх суб’єктів. Довгострокова валютна політика як сукупність заходів, спрямованих на здійснення тривалих структурних змін у світовій валютній системі, впливає на поточну політику.

Валютне регулювання включає широкий арсенал інструментів, які гнучко можуть застосовуватись залежно від конкретних умов.

У багатьох країнах традиційне валютне регулювання доповню­ється введенням певних податків. Рівень податків за фінансовими операціями, методика визначення об’єктів оподаткування відіграють суттєву роль у прийнятті міжнародних інвестиційних рішень. Податко­ва система один з інструментів валютної політики.

Застосовуються наступні інструменти валютного регулювання: девізна політика, валютна інтервенція, валютні обмеження, диверсифі­кація валютних резервів, регулювання ступеня конвертованості валю­ти, визначення режиму валютного курсу та паритетів девальвації та ревальвації.

Валютна інтервенція – це втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу у заданому напрямі на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу закордонної валюти (великі масштаби, стислий період), здійснюється за рахунок як офіційних золотовалютних резервів, так і за рахунок короткострокових взаємних кредитів НБУ у вітчизняній валюті. Матеріальною базою проведення валютної інтервенції виступають валютні стабілізуючі фонди, які виражені у золоті, закордонній та національній валютах, що використовуються для валютної інтервенції з метою регулювання валютного курсу.

Диверсифікація валютних резервів – політика держав, банків, транснаціональних корпорацій (ТНК), спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їх склад різних валют для забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції. Реалізація цієї політики проводиться шляхом продажу нестабільних валют та купівлі “твердих” валют. Позбавля­ючись валют, які знецінились, банки і транснаціональні корпорації періодично здійснюють великі операції щодо купівлі одних валют та продажу інших. Дані валютні операції у великих обсягах посилюють нестабільність валютних ринків і ведуть до збагачення одних та фінансових втрат інших суб’єктів ринку.

Девальвація – зниження курсу національної валюти відносно закордонних валют чи міжнародних розрахункових одиниць. Об’єк­тивною основою даного інструменту валютної політики є завищення офіційного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Причиною такого явища є нерівномірність інф­ляційних процесів в окремих країнах, нестабільність торгівельних та платіжних балансів. Девальвація розраховується таким чином:

 

,     (6.1)

 

де К с – курс валюти до проведення девальвації;

К н – курс валют після проведення девальвації.

Ревальвація – підвищення курсу національної валюти стосовно закордонних валют чи міжнародних розрахункових одиниць. Еволюція змісту девальвації та ревальвації відображає зміни в економіці, в тому числі у грошово-кредитній та валютній системах.

 

,      (6.2)

 

де К с – курс валюти до проведення ревальвації;

К н – курс валют після проведення ревальвації.

Валютні обмеження – це система економічних та організацій­них заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютою, золотом та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження передбачають заходи щодо цільового регулювання пла­тежів та переказів за кордон, у тому числі порядок репатріації прибутку, часткову або повну заборону вільної купівлі та продажу іноземної валюти. Підставою для валютних обмежень може бути нестача валюти, тягар зовнішньої заборгованості, незбалансованість платіжних балансів. Так, у більшості країн-членів Міжнародного ва­лютного фонду існують валютні обмеження як поточних міжнародних розрахункових та платіжних операцій, так і операцій, пов’язаних з рухом інвестицій.

У валютній політиці окремих країн переплітаються дві протилежні тенденції: координація дій, пошук спільних шляхів розв’я­зання валютних проблем; розбіжності у прагненнях кожної з країни при одержанні переваг за рахунок інших. У цій політиці використо­вується девальвація та ревальвація, валютний демпінг, створення валютних угрупувань, валютна інтеграція.

 

6.2. Валютне регулювання в Україні

Основними суб’єктами валютного ринку виступають комер­ційні банки; їх діяльність регламентується внутрішнім державним законодавством та ринковим регулюванням, яке діє на основі вартості і закону попиту і пропозиції, застосовується в умовах економічної стабільності. Так як валютні операції впливають на внутрішньоеко­номічний розвиток, то виникає необхідність в їх регулюванні з боку держави.

В умовах кризових ситуацій та нестабільної економіки дер­жавне регулювання посилюється, а ринкове відходить на другий план. Проблеми у фінансовій сфері України призвели до посилення дер­жавного регулювання валютного ринку. Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів України від 3 червня 1997 р. №295/97-ВР “Про систему валютного регулюван­ня та валютного контролю”. Даний декрет встановлює режим здій­снення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України у регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валют­них відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідаль­ність за порушення валютного законодавства.

Суб’єкти валютних відносин поділяються на резидентів та нерезидентів. До резидентів відносяться фізичні і юридичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі і такі, які тимчасово перебувають за кордоном. Нерезидентами вважа­ються фізичні та юридичні особи, які не мають українського грома­дянства і їх постійне місце проживання знаходиться за кордоном. Регулювання валютною політикою здійснює Президент України та Верховна Рада, які приймають законодавчі акти у сфері валютної політики, забезпечують їх дотримання, розподіляють повноваження і функції з управління валютною сферою у середині країни.

Головною виконуючою установою валютного регулювання є НБУ, який виконує такі функції:

-  здійснює валютну політику, виходячи з принципів еконо­мічної ситуації в країні;

-  складає з комерційними банками платіжний баланс держави;

-  контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішньодержавного боргу України;

-  визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповно­важених банків-нерезидентів;

-  видає у межах декрету необхідні нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

-  нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

-  видає ліцензії на здійснення валютних операцій;

-  встановлює способи визначення і використання валютних курсів іноземних валют, виражених у національній валюті України.

Крім НБУ, до органів валютного контролю відносяться подат­кова інспекція, Міністерство зв’язку (встановлює правила поштових переказів), Державний митний комітет України.

Валютне регулювання може бути прямим та непрямим. Пряме регулювання полягає у корекції поведінки суб’єктів ринку через засто­сування обмежуючих законодавчих актів і втручання органів вико­навчої влади. Непряме регулювання передбачає використання еконо­мічних, валютно-кредитних методів впливу на поведінку економічних агентів ринку.

На сьогодні в Україні поєднується пряме та непряме регулю­вання ринку. Поряд з правилами роботи міжбанківського валютного ринку, які передбачають пряме обмеження діяльності банків з боку НБУ, використовуються, ще й інструменти грошово-кредитної політики. За допомогою облікової ставки НБУ і нормативів резерву­вання коштів комерційних банків НБУ регулює обсяги грошової маси на ринку, які мають безпосередній вплив на попит і пропозицію валюти.

В Україні валютна політика спрямована на забезпечення сталості економічного зростання, стримування темпів інфляції, підтри­мання рівноваги платіжного балансу.

До основних методів валютного регулювання, якими користу­ється НБУ, відносяться девізна і процентна політики, управління валютними резервами, валютні обмеження.

Девізна політика (купівля-продаж, з метою впливу на курс національної валюти) має певні межі, через обмеженість розмірів офіційних валютних резервів продаж іноземної валюти має чергу­ватись з купівлею, інакше резерви можуть бути вичерпані.

Процентна політика – підвищення ставки, яке сприяє під­тримці курсу, стимулює попит на дану валюту, а її зниження призво­дить до послаблення валюти.

Управління валютними резервами включає в себе формування їх оптимальної структури і раціональне розміщення активів країни за кордоном (депозитні рахунки, цінні папери). Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют, квот країни у Міжнародному валютному фонді.

В Україні використовуються наступні форми валютних об­межень: обов’язковий продаж валютних надходжень резидентів від здійснення експортних операцій; заборона ввозити та вивозити валют­ні цінності без спеціальних дозволів; встановлення для комерційних банків обов’язкових нормативів відкритої валютної позиції.

 

Питання для самостійної роботи

1. Види валют та їх сутність.

2. Валютний паритет.

3. Валютна політика в Україні.

4. Міжнародна валютна ліквідність.

5. Валютний ризик та методи валютного страхування.

6. Валютний ринок та його суб’єкти.

 

Теми рефератів

1.  Валютна політика в Японії.

2.  Валютні кризи країн, що розвиваються.

3.  Формування та зародження валютних відносин України з світовим співтовариством.

 

Література: [15, 23]