Тема 5. ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕНТНОЮ СТАВКОЮ

 

5.1. Рефінансування комерційних банків.

5.2. Облікова (дисконтна) ставка.

 

5.1. Рефінансування комерційних банків

Приймаючи на збереження касові резерви комерційних банків, НБУ у разі потреби може надавати комерційним банкам кредитну підтримку (виконує функцію кредитора останньої надії, так як його кредити надаються за значно вищою ставкою ніж на міжбанківському ринку кредитів, комерційні банки звертаються до нього лише у виключних випадках).

Рефінансування комерційних банків – важливий інструмент впливу на грошово-кредитний ринок, оскільки зміна ставки рефінансу­вання суттєво впливає на кредитоспроможність комерційних банків.

Рефінансування виступає тимчасовим джерелом для попов­нення ресурсів комерційних банків. Кредити рефінансування дають їм можливість мінімізувати свої ліквідні запаси, але доступ до кредитів рефінансування визначається кредитною політикою центрального банку. Кредити рефінансування, як правило, надаються тільки стійким банкам, що мають тимчасові фінансові труднощі. Усі позики можна розділити на групи, залежно від форм забезпечення (облікові, ломбардні); методів надання (прямі кредити та кредити, що надаються на підставі проведення аукціонів); строковості надання (середньостро­кові терміном 3-4 місяця і короткострокові на 1-2 дні); цільового ха­рактеру (корегуючі та сезонні кредити).

Дані види позик надаються центральним банком з метою підтримки комерційних банків у покритті раптового короткотермі­нового відтоку депозитів, які повинні бути погашені у короткий термін. На тривалий термін видаються кредити комерційним банкам з великими фінансовими проблемами. У таких випадках НБУ здійснює контроль за використанням наданої позики згідно плану заходів щодо нормалізації роботи банку. Основною метою рефінансування є забезпечення надійної та стабільної роботи всієї банківської системи для запобігання банкрутств комерційних банків.

Кредитне (дисконтне, облікове) вікно – це ринок, на якому НБУ надає позики комерційним банкам під оголошену облікову ставку.

Ломбардний кредит – рефінансування комерційних банків під забезпечення державних цінних паперів. Він може надаватися під заставу всіх видів цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів у НБУ. Список цих цінностей затверджується правлінням НБУ. Під заставу можуть прийматись цінні папери, що занесені до ломбардного списку, термін погашення яких настає не раніше 15 днів після строку погашення кредиту. Іншими цінностями для забезпечення кредитів можуть бути банківські метали та кошти в іноземній валюті, які є власністю комерційних банків. Розмір ломбардного кредиту повинен становити не більше 75 % від мінімаль­ної вартості державних цінних паперів або ринкової вартості інших цінностей. Якщо заставою виступає вільноконвертована валюта, то вона може бути гарантом наданого забезпечення у розмірі 100 % при перерахунку за курсом НБУ на день укладання кредитної угоди.

Облікові кредити – рефінансування комерційних банків за дисконтною ставкою. Дисконтна ставка НБУ – це виражена у процен­тах плата, що береться НБУ за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найниж­чою ставкою рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші. Ставка рефінансування та ломбардна ставка встановлюються НБУ з метою впливу на грошовий оборот та кредитування.

 

5.2. Облікова (дисконтна) ставка

Поряд із здійсненням операцій на відкритому ринку та управлінням резервами, важливим інструментом грошово-кредитної політики є регулювання процентної облікової ставки, який формується при наданні НБУ позичок комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам.

Зміст дисконтної політики полягає у тому, щоб методом зміни умов рефінансування комерційних банків впливати на ситуацію гро­шового ринку і ринку капіталів. Регулювання облікової ставки використовується як засіб неадміністративного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. При визначенні дисконтної політики НБУ враховує ряд таких факторів: рівень інфляції; процентної ставки на міжбанківському ринку та комерційних банків за кредитами та депозитами на небанківському ринку; доходність державних цінних паперів; динаміку обмінного курсу національної грошової одиниці; стан ліквідності комерційних банків.

Механізм застосування дисконтної політики полягає у нас­тупному: комерційний банк беручи позику у НБУ, виписує на себе боргове зобов’язання, яке за чинною практикою гарантується не резервною позицією своїх активів, а державними цінними паперами, що знаходяться у його розпорядженні. Внаслідок цього отримана позика повністю використовується як надлишковий резерв. Це надає банку-боржнику можливість відкривати додаткові кредитні рахунки населенню та юридичним особам у повному обсязі без відповідного забезпечення резервної позиції, облікова ставка, у свою чергу, визначає вартість, отриманих у такій спосіб комерційним банком, надлишкових резервів (кредитів НБУ). Якщо облікова ставка знижується, то комерційні банки зацікавлені отримати додаткові суми таких кредитів і навпаки. Відповідно зміна облікової ставки збільшує або зменшує на грошовому ринку пропозиції кредитних ресурсів. Зміни облікової ставки здійснюються відповідно до розвитку окремих етапів економічного циклу. Вона підвищується у період економічного росту і залишається незмінною, як правило, у період спаду чи депресії. Часто виникає проблема запізнень (часові лаги) у здійсненні необхідних корекцій облікової ставки. Для запобігання цього у деяких країнах використовують механізм автоматичної корекції облікової ставки стосовно вексельного курсу на цінні папери скарбниці. Так, з 1980 р. в Канаді облікова банківська ставка щотижня автоматично змінюється на 0,25 % від визначеної на останніх торгах середньої ставки процента за тримісячним скарбничим векселям.

Поряд з регулюванням облікової ставки у країнах з недос­татнім рівнем розвитку ринкових механізмів застосовується система директивного управління нормою процента на позики, що надаються комерційним банкам та небанківським кредитним установам. Ефективність використання даного інструменту розглядається у двох аспектах. З одного боку, банківський процент безпосередньо впливає на розвиток ділової та економічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційні ресурси та їх пропозицію, рішення суб’єктів економічної діяльності щодо визначення пропорцій між споживачами і збереженням. Під його впливом складається валютний курс, відбува­ється міграція капіталів між окремими країнами та іншими макроеко­номічними процесами. Інший аспект, який характеризує значення ефективного регулювання норми процента, пов’язаний з безпосеред­нім впливом його параметрів на структуру грошових агрегатів і на масу грошей, що знаходиться у обігу. Йдеться про ефект ліквідності – чим нижча величина норми процента, тим більше грошей залишається на руках у населення. При її збільшенні отримуємо протилежний ре­зультат. У багатьох країнах з перехідною економікою владні структури віддають перевагу політиці низьких фіксованих ставок банківського процента. Така політика мотивується наступними аргументами: намаганням стимулювати рівень інвестицій, здійсненням вибіркового кредитування пріоритетних галузей економіки за низькою нормою процента; бажанням знизити інформаційні процеси.

Однак, зазначена політика не дає бажаних результатів. Низька ставка процента скорочує обсяги збережень фінансових ресурсів і тому скорочується обсяг інвестицій. Вибіркове кредитування через ефект кредитного мультиплікатора розпорошує кредитні ресурси всій економіки. Слід зазначити, що визначення оптимального рівня ставки процента – це важливий чинник стабільності грошово-кредитної системи. Регулювання банківського процента спрямоване на досяг­нення позитивного рівня процента; врахування його співвідношення з нормою прибутку на витрати інших чинників виробництва та обігу; відповідності дійсної норми процента з нормами процента країн, з яким здійснюються інтенсивні зовнішньоекономічні зв’язки. При за­стосуванні політики норми процента необхідно враховувати кон’юнк­турні зміни ринкової економіки і забезпечувати її гнучкість та відповідність.

 

Питання для самостійної роботи

1. Види кредитів.

2. Порівняльний аналіз дієвості інструментів грошово-кредит­ної політики.

3. Рефінансування в Україні.

 

Теми рефератів

1. Політика рефінансування в банківській системі США.

2. Політика рефінансування країн, що розвиваються.

3. Рефінансування в країнах Західної Європи.

 

Література: [15, 23].