Тема 9. КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ ДОХОДІВ І РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ

 

9.1. Ревізія фінансових результатів діяльності підприємства

9.2. Ревізійний контроль використання оборотних коштів

9.3. Узагальнення результатів ревізійного контролю

  фінансового стану підприємства

 

9.1. Ревізія фінансових результатів діяльності підприємства

 

Кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства – це балансовий прибуток або збиток, які є алгебраїчною сумою результатів від реалізації продукції, робіт і послуг, іншої реалізації, доходів і витрат від позареалізаційних операцій тощо.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризують також показники виручки (валового доходу) від реалізації продукції, товарів, надання послуг.

Виручка від реалізації продукції характеризує завершення виробничого циклу на підприємстві, повернення авансованих у виробницт-во коштів підприємства і початок нового етапу в обігу коштів. Шляхом вирахування з виручки від реалізації продукції суми непрямих податків і витрат на виробництво реалізованої продукції визначається чистий результат (прибуток чи збиток) від реалізації.

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання на підприємстві. Разом з абсолютною оцінкою розраховують також відносні показники ефективності господарювання – показники рентабельності. Відношення балансового прибутку до середньої вартості основних засобів і оборотних коштів виз­начає загальну рентабельність підприємства.

В умовах ринкової економіки основу економічного розвитку підприємства становить прибуток. Зростання прибутку створює фінансову основу для самофінансування діяльності підприємства, здійснення розширеного відтворення і задоволення зростаючих соціальних і матеріальних потреб трудових колективів. За рахунок прибутку виконуються також зобов’язання підприємства перед бюджетом, банками та іншими контрагентами. Тому при ревізії прибутку вивчають фактори як його формування, так і розподілу.

Ревізія фінансових результатів складається з кількох етапів:

1) визначення прибутку від реалізації товарної продукції (робіт, послуг). Прибуток від реалізації продукції та іншої реалізації виз­начається як різниця між виручкою від реалізації без податку на додану вартість і витратами на виробництво, на управління підприємством та реалізацію продукції. У собівартість продукції при визначенні прибутку включають матеріальні витрати; амортизацію основних засобів; витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, інші операційні витрати, пов'язані з виробництвом продукції;

2) визначення суми балансового прибутку. Балансовий прибуток – це сума прибутку від реалізації продукції та іншої реалізації й доходів від позареалізаційних операцій, зменшена на суму витрат по цих операціях. До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включають доходи, отримані від участі у спільних підприємствах; від здавання майна в оренду; дивіденди по акціях, облігаціях та інших цінних паперах, які належать підприємству; суми, одержані у вигляді економічних санкцій і відшкодування збитків; інші витрати і доходи від операцій, що безпосередньо не пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції. При цьому суми, внесені до бюджету у вигляді санкцій відповідно до законодавства, відносяться за рахунок прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства. До зазначених санкцій належить перерахування до бюджету прибутку, одержаного внаслідок порушення державної дисципліни цін, недодержання стандартів і технічних умов, а також суми фінансових санкцій, утриманих податковими службами, суми пені за несвоєчасну сплату платежів до бюджету та інші види санкцій;

3) визначення величини податку на прибуток, що належить сплаті до бюджету. При перевірці правильності розрахунку суми подат­ку на прибуток ревізор керується чинними нормативними документами з питань оподаткування, а також переліком пільг, які надаються суб’єктам підприємницької діяльності при обчисленні податків.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається зменшенням валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизації.

Валовий дохід – загальна сума доходів платника податку від всіх видів діяльності.

Валові витрати виробництва і обігу платника податку – це ком­пенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбані або виготовлені для подальшого використання їх у власній господарській діяльності.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів – поступове віднесення витрат на відновлення їх вартості, спрямоване на зменшення прибутку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених податковим законодавством;

4) визначення і розподіл чистого прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства; чистий прибуток підприємства визначається ревізором як різниця між балансовим прибутком, який оподатковується, і величиною податків з урахуванням пільг. Напрями використання чистого прибутку визначаються підприємством самостійно. Державний вплив на вибір напрямів використання чистого прибутку здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції. У випадках, передбачених законодавчими актами або статутом підприємства, частина чистого прибутку передається у власність членів трудового колективу підприємства. Розмір цього прибутку і порядок його розподілу визначаються радою (правлінням) підприємства. Сума прибутку, що належить члену колективу, утворює його внесок до фондів підприємства.

 

9.2. Ревізійний контроль використання оборотних коштів

 

У процесі контролю фінансового стану підприємства насампе-ред перевіряється достовірність даних про наявність коштівпідпри­ємства, відображених у бухгалтерському балансі на звітну дату (квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік), які беруться для розрахунку обігу коштів.

У балансі підприємства відображаються такі показники наяв­ності активів, які використовуються ревізором при дослідженні вико­ристання оборотних коштів: основні засоби, нематеріальні активи, не­завершені капітальні інвестиції, довгострокові фінансові інвестиції тощо. Основні засоби відображаються в балансі за фактичними витратами на їх придбання, спорудження, що становить їх первісну вартість, але во-на коригується на суму зносу основних засобів, що показують у активі балансу окремою статтею. Нематеріальні активи – це придбані підпри-ємством права користування землею, водою, іншими природними ре-сурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об’єктами про-мислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Нематеріальні активи відображаються у балансі в сумі витрат на прид-бання і доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням. Вартість нематеріальних активів погашається спи-санням на витрати виробництва та обігу відрахувань за нормами, ви-значеними відповідно до строку їх використання. Кінцевий результат діяльності підприємства в балансі показується прибутком або збитком.

Для ревізії використання оборотних коштів вивчають такі дже­рела інформації: Баланс (ф. № 1); Звіт про фінансові результати (ф. № 2); Звіт про рух грошових коштів підприємства (ф. № 3).

Насамперед за даними активу балансу ревізор визначає наяв­ність оборотних засобів підприємства. Далі необхідно перевірити вироб­ничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готову продукцію, товари, витрати обігу на залишок товарів, інші за­паси і витрати. По кожному з названих ресурсів у балансі подають фак­тичну їх наявність, яку зіставляють із розрахунками нормативів, роз­роблених підприємством при складанні плану економічного і соціаль­ного розвитку на календарний рік.

Під час ревізії застосовуються документальні методичні при­йоми для встановлення конкретних винуватців негативних явищ, виз­начаються розміри збитків, причини безгосподарності.

 

9.3. Узагальнення результатів ревізійного

контролю фінансового стану підприємства

 

Заключною стадією контролю фінансового стану є системати­зація і групування результатів контролю, одержаних у процесі ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому скла­дається аналітична таблиця по розділах балансу доходів і видатків (фінансового плану), в якій подаються планові і звітні показники виконання фінансового плану підприємства. Проте в балансі доходів і видатків не відображаються такі важливі показники фінансової ді­яльності, як використання оборотних коштів не за призначенням, до­тримання нормативів матеріальних запасів, їх завищення, кредити бан­ків, розрахункові взаємовідносини та інші показники. Тому доцільно провести групування і зіставлення позапланових вкладень в оборотні кошти, з одного боку, а позапланові джерел їх покриття – з іншого.

Позапланові вкладення в оборотні кошти негативно впливають на фінансовий стан підприємства, винятком є лише кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку в банку. Джерела покриття позапланових оборотних коштів бувають економічно обґрунтовані і необґрунтовані.

Економічно обґрунтовані джерела – це залишок власних обо-ротних коштів, невикористання нормативу виробничих запасів,непро-строчена кредиторська заборгованість, невикористані залишки спе-ціальних фондів.

Економічно необґрунтовані джерела – це всі види простроченої заборгованості, а також нестачі, розтрати, крадіжки, різні претензійні суми, незаплановані вилучення власних оборотних коштів у різні ак-тиви, не пов’язані з основною діяльністю підприємства.

Ревізор, узагальнюючи подані розрахунки, повинен дати інте-гральну оцінку фінансової стабільності і платоспроможності підпри-ємства. Зокрема, він має визначити у своєму висновку такі показники: кредитоспроможність підприємства – можливість своєчасно і повністю розрахуватися за своїми зобов’язаннями; ліквідність балансу – покрит-тя зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов’язань; ліквідність активів – величина, обернена часу, необхідного для перетворення їх у грошові активи. Чим менше часу, необхідного для того, щоб цей вид активів перетворився у гроші, тим вища його ліквідність. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів по активу, згрупованих за сту-пенем їх ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності, із зобов’язаннями по пасиву, згрупованими за строками їх погашення і розташованими у порядку зростання строків.

Залежно від ступеня ліквідності, активи підприємства поді­ляють на такі групи: найбільш ліквідні – кошти підприємства і поточні (короткострокові) фінансові інвестиції (цінні папери); які швидко реа-лізуються – дебіторська заборгованість та інші активи, які визнача-ються відніманням від підсумку розділу II активу балансу величини найбільш ліквідних активів; активи, що повільно реалізуються: статті розділу II активу балансу, за винятком “Витрати майбутніх періодів”, а також статті “Довгострокові фінансові вкладення” розділу І активу балансу (зменшуються на величину вкладень до статутних фондів інших підприємств); активи, що важко реалізуються статті розділу І балансу “Основні засоби”, “Нематеріальні активи” тощо.

Пасиви балансу групуються за ступенем їх оплати за кален-дарними періодами.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидко реалізовува-них активів з найбільш терміновими зобов’язаннями і короткостроко-вими пасивами дає змогу визначити поточну ліквідність. Порівняння активів, які повільно реалізуються, з довго- і середньостроковими пасив­ами відображає перспективну ліквідність.

Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підпри­ємства на найближчий період. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Ревізія фінансового стану підприємства завершується розроб­кою конкретних організаційно-технічних заходів щодо оздоровлення економічного клімату підприємства в цілому і окремо по кожному під­розділу, а також вживанням запобіжних санкціонованих заходів щодо виявлених порушень.