Тема 8. КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

 

8.1. Завдання і джерела ревізії собівартості робіт і послуг

8.2. Ревізія собівартості продукції, робіт і послуг

8.3. Перевірка правильності ведення обліку

  загальновиробничих витрат

 

8.1. Завдання і джерела ревізії собівартості робіт і послуг

 

Підприємства самостійно визначають обсяги і строки випуску відповідних видів продукції з метою виконання зобов’язань і завдань по поставках продукції та товарів народного споживання відповідно до укладених договорів.

Основними завданнями ревізії собівартості готової продукції є перевірка витрат виробництва за елементами та калькуляційними статтями; перевірка дотримання норм витрат матеріалів та випуску готової продукції; правильність визначення залишку незавершеного виробництва; виявлення внутрішніх ресурсів збільшення обсягу ви­пуску продукції та підвищення її якості; дотримання ритмічності ви­пуску продукції.

Джерела ревізії – первинні документи з руху готової продукції (накладні, приймально-здавальні акти, акти про брак, планові та звітні калькуляції); калькуляції собівартості продукції, кошториси витрат; договори про постачання продукції; рекламації, державні стандарти; техніко-виробничі звіти, акти інвентаризації незавершеного вироб­ництва; реєстри бухгалтерського обліку; статистична, бухгалтерська та оперативна звітність; дані податкового обліку та звітності.

 

8.2. Ревізія собівартості продукції, робіт і послуг

 

Ревізію собівартості готової продукції доцільно проводити в такій послідовності: спочатку перевіряють формування витрат вироб­ництва за елементами, правильність та обґрунтованість кошторисів за окремими видами витрат, правильність складання калькуляції собі­вартості продукції за статтями витрат, досліджують шляхи її зниження.

Ревізор повинний простежити за тим, щоб вихідна база – собі­вартість планованого обсягу товарної продукції, була “очищена”від непродуктивних витрат і невиправданих перевитрат у базовому році.

Витрати за економічними елементами включають матеріальні витрати (за винятком зворотних відходів), витрати на оплату праці, від­рахування на соціальне страхування і в Пенсійний фонд, амортизацію основних засобів і інших витрат.

Основною метою перевірки калькуляції собівартості продукції є перевірка правильності віднесення витрат на виробництво і реа­лізацію продукції, тому що собівартість продукції – один з основних оцінних показників, що визначають якість роботи підприємства. Ве­личина собівартості (ріст і зниження її) впливає на формування при­бутку і рентабельності, і отже, на платежі в бюджет і виплату диві­дендів власникам.

Для забезпечення обліку витрат основного виробництва вони групуються за видами виготовленої продукції на рахунку 23. Цей рахунок за економічним змістом характеризує стан господарських процесів і стосовно балансу – активний. На дебеті відображають: суму сировини і матеріалів на виготовлення продукції за обліковими цінами; суму транспортно-заготівельних витрат, що підлягають включенню в собівартість продукції на весь обсяг витрачених цінностей по підприємству в цілому; амортизаційні відрахування; витрати на оплату праці працівників, зайнятих випуском продукції, резерв на відпустку; відрахування в Пенсійний фонд і на соціальне страхування; суму зносу спеціальних інструментів і пристроїв, віднесених на виготовлену про-дукцію; витрати на освоєння нових видів продукції і виробництв, що підлягають списанню на виготовлену продукцію; витрати на утри­мання і експлуатацію машин і устаткування; загальновиробничі вит­рати. На кредиті відображають вартість зекономлених матеріалів і по­вернення відходів, зданих на склад, фактичну собівартість остаточного невиправного браку продукції, фактичну собівартість готової продукції, зданої на склад.

Оборот по дебету – сума фактичних витрат звітного місяця. Оборот по кредиту – сума випущеної з виробництва готової продукції, втрат від браку та повернення матеріалів. Сальдо по дебету – сума незавершеного виробництва на кінець місяця.

При перевірці калькуляції собівартості продукції ревізору необ-хідно враховувати принципову особливість включення витрат у собі-вартість тільки того періоду, до якого вони відносяться, незалежно від часу їхньої оплати.

Витрати, щодо яких неможливо точно встановити, до якого калькуляційного періоду вони відносяться, включаються в собівартість продукції у кошторисно-нормалізованому порядку. Облік витрат на виробництво і реалізацію продукції, що включаються в собівартість, базується на первинній документації, складеної у встановленому по-рядку, якою оформляються всі операції з випуску продукції.

 

8.3. Перевірка правильності ведення

обліку загальновиробничих витрат

 

Предметом перевірки є також загальновиробничі витрати, які відображають за дебетом рахунка 91 “Загальновиробничі витрати”. Він призначений для обліку та розподілу непрямих виробничих витрат, зокрема: витрат на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні за-ходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо); амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загально-виробничого призначення; витрат на утримання, експлуатацію та ре-монт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необо-ротних активів загальновиробничого призначення; витрат на вдою-коналення технології й організації виробництва; витрат на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання ви-робничих приміщень; витрат на обслуговування виробничого процесу; витрат на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього при-родного середовища; інших витрат (втрати від браку, оплата простоїв, тощо).

Основна частина цих витрат розподіляється між видами про­дукції (списується на дебет рахунка 23 “Виробництво”), а нерозпо­ділена частина збільшує собівартість продукції, тобто прямо спису­ється на рахунок 90 “Собівартість реалізації”.

Для визначення суми розподілених і нерозподілених загаль­новиробничих витрат слід використати Додаток 1 до П(С)БО16, в яко­му наводиться розрахунок загальновиробничих витрат.

Найбільшу питому вагу в структурі загальновиробничих ви-трат займають витрати на утримання і експлуатацію устаткування.

Основна мета перевірки – визначити, чи правильно розподілені ці витрати на собівартість кожного конкретного виду продукції. При цьому ревізору варто враховувати, що в організації можуть засто­со­вуватися різні способи розподілу загальновиробничих витрат, зокрема: пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників чи кіль­кості випущеної продукції, витратам з переділу; пропорційно кошто­рисним чи нормативним ставкам.

Застосування того чи іншого способу розподілу загальновироб­ничих витрат залежить від галузі промисловості, умов технології і виробництва. Однак ревізор під час перевірки повинен проаналізувати, наскільки обраний спосіб відповідає конкретним умовам роботи ор-ганізації і сприяє систематичному і постійному контролю за загаль­новиробничими витратами; наскільки чітко налагоджена розробка нор­мативів витрат на експлуатацію і ремонт різних груп устаткування, лімітів споживання електроенергії, палива, інструментів, мастильних матеріалів, а також лімітів чисельності обслуговуючого персоналу.

При перевірці необхідності віднесення витрат особливу увагу варто звернути на перевірку витрат на управління виробництвом, відрядження, представницьких, утримання службового автотранспорту, компенсації за використання для службових поїздок особистих лег-кових автомобілів приймаються в межах норм, установлених законо-давством. При перевірці належну увагу заслуговують обґрунтованість виробничих витрат і наявність виправдувальних документів (рахунка, чеків магазинів, ресторанів і т.д.)