Тема 2. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНОЇ РОБОТИ

 

2.1. Ревізія як одна з форм господарського контролю

2.2. Планування та організація здійснення ревізійного процесу

2.3. Методика ревізії

2.4. Інвентаризація та її роль у ревізії

 

2.1. Ревізія як одна з форм господарського контролю

 

Ревізія є основною формою контролю.

Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” визначено, що ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань,достовірністю обліку та звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінан-сово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Предметом ревізії є документальні дані, що вивчаються з позиції їх законності, достовірності та доцільності. У документах фіксують господарські операції, які здійснюються на підприємстві.

Ревізія охоплює наявність і рух усіх активів і пасивів підприємства. Таким чином, об’єктами ревізії на будь-якому підприємстві є документальна інформація про наявність та рух кош­тів, виробничих запасів, готової продукції, основних засобів, капіталу, використання трудових ресурсів і фонду оплати праці, процес створення і реалізації продукції, а також розрахункові, кредитні операції, джерела формування коштів та їх цільове ви­користання.

За належністю ревізії розподіляють на відомчі ревізії – такі, які проводяться на підприємствах за розпорядженням вищого органу; позавідомчі ревізії – призначаються і проводяться суб’єк­тами контролю інших міністерств і відомств, наприклад, органами Мініс­терствафінансів України, Державної податкової адміністрації України та іншими; змішані ревізії – проводяться спільно суб’єктами відомчого і позавідомчого контролю.

За порядком призначення ревізії є: планові – проводяться на підприємствах відповідно до затверджених планів контролюючих органів; позапланові – проводяться у випадках, не передбачених планом, а саме: на вимогу суду, в разі надходження повідомлення про порушення законодавства, зловживання посадових осіб тощо.

За обсягом перевірки ревізії поділяють на тематичні – проводяться контролюючими органами з окремих спеціальних питань, наприклад перевірка дотримання трудового законодавства; повні – охоплюють усі сторони господарського суб’єкта, який ревізується; часткові – стосуються тільки окремих видів діяльності підприємства, наприклад правильності нарахування та сплати податку на прибуток.

За способом проведення ревізії є: суцільні – передбачають перевірки всіх бухгалтерських документів і регістрів підприємства за весь період, що ревізується; вибіркові – охоплюють лише частину бухгалтерських документів, які відбираються за обраною схемою за певний період часу; комбіновані – ґрунтуються на тому, що частина документів перевіряється суцільним способом, а частина – вибірковим.

За порядком проведення ревізії поділяють на первинні – здійснюються на конкретному підприємстві певним складом ревізорів упер-ше. Повторні ревізії проводяться після первинних ревізій у зв’язку з необ’єктивним, неправильним відображенням їх результатів в актах, за вимогою судово-слідчих органів тощо; додаткові ревізії – проводяться для доповнення чи уточнення окремих питань у зв’язку з виник­ненням нових обставин або неякісно проведеними первинними та пов­торними ревізіями.

За відношенням до підприємства ревізії поділяють на внутрішні – здійснюються органами внутрішнього контролю підприємства (бухгалтерією, планово-економічним відділом, юридичним відділом тощо); зовнішні – здійснюються суб’єктами контролю, які не входять до складу підприємства, що перевіряється.

За відношенням до обов’язків суб’єктів контролю, ревізії поділяють на обов’язкові – проводяться вищими організаціями на підвідом-чих підприємствах у плановому порядку; статутні – проводяться на підприємствах відповідно до їх статуту.

За кількістю учасників: колективні ревізії – проводяться на під­приємстві бригадою перевіряючи; індивідуальні – проводяться на підприємстві лише одним ревізором.

 

2.2. Планування та організація здійснення ревізійного процесу

 

Контрольно-ревізійна діяльність – це сукупність трудових про-цесів, пов’язаних із виконанням контрольно-ревізійної роботи.

В організації ревізійної роботи важливе місце належить плану-ванню. План ревізій – це документ, в якому визначені об’єкти ревізій, дати їх початку і закінчення, способи проведення, а також наведений перелік контрольно-ревізійних робіт.

ЗУ “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” визначено (ст. 11), що за ініціативою державної контрольно-ревізійної служби ревізія або перевірка підприємства, установи, організації може проводитися не частіше одного разу на рік. Ревізію або перевірку за до-рученням правоохоронних органів може бути проведено у будь-який час.

Використовуючи попередньо вивчені дані та враховуючи поставлені у розпорядженні завдання, ревізор (керівник ревізійної групи) складає програму ревізії. У ній наводиться перелік конкретних питань, що підлягають перевірці, і вказується термін і процедура їх вирішення. Програму затверджує керівник контрольно-ревізійного апарату організації, яка призначила ревізію. Члени ревізійної групи (бригади) складають робочий план проведення ревізії.

Ревізор – посадова особа вищої організації, він наділений певними правами та обов’язками. Зазвичай ревізор є спеціалістом з бухгал­терського обліку та аудиту.

Перевіряючи певні питання, ревізор через керівника відомства може запросити спеціаліста відповідної галузі і поставити перед ним конкретні завдання, вирішення яких є необхідним для ревізії. Перевірки проводяться з обов’язковою участю зацікавлених осіб. До них належать посадові, матеріально-відповідальні та інші особи, які працюють на підприємстві, що ревізується.

Зацікавлені особи мають право надавати пояснення ревізору з питань, що стосується ревізії, бути присутніми під час інвентаризації цінностей та контрольних обмірах, знайомитися з актами ревізії, надавати ревізору відповідні документи, наполягати на повторній перевірці фактів, що підтверджують виявлені порушення.

У ході проведення ревізії інколи виникає потреба у здійсненні певних експериментів, для виконання яких залучаються спеціалісти і працівники підприємства, яке ревізується.

Під час проведення ревізії може виникнути необхідність виконати перевірку в інших організаціях. Вона може бути проведена ревізором або за його дорученням іншим контрольно-ревізійним органом. Це називається окремим дорученням ревізора.

Ревізор (члени ревізійної бригади) повинен пред’явити керівнику підприємства, що ревізується, посвідчення на право проведення ревізії. Посвідчення видаються контролюючими органами.

Прибувши на об’єкт ревізії, ревізор (керівник групи) представляється керівникові, пред’являє свої повноваження і разом із керівником підприємства організовує інвентаризацію каси, матеріальних цінностей. Ревізор встановлює зв’язок із місцевими органами податкової служби, банком, інформує громадськість підприємства про своє місце перебування для приймання заяв і пропозицій громадян, уточнює план ревізії з урахуванням конкретної ситуації на підприємстві, що перевіряється.

Після закінчення організаційної роботи ревізор, починає проводити дослідження та документальну і фактичну перевірки об’єкта ревізії. Під час ревізії він на окремих аркушах або в робочому зошиті реєструє виявлені факти порушень, зловживань, групуючи їх за розділами майбутнього акта ревізії. Зібрані матеріали ревізор ретельно перевіряє і систематизує для складання акта, яким оформляються результати ревізії.

Акт ревізії є основний і проміжний. Основний акт ревізії – це документ, в якому в узагальненому вигляді фіксуються виявлені порушення та недоліки, виявлені перевіркою. Проміжний акт складають при виявленні окремих порушень. Стосовно них від посадових осіб потрібно взяти письмові пояснення.

Результати ревізії обговорюються на зборах колективу підприємства та видається наказ на підприємстві. Контроль виконання прий-нятих рішень за результатами ревізії здійснюється шляхом одержання інформації від підприємства, що перевірялось.

2.3. Методика ревізії

 

Методика ревізії – це сукупність способів і прийомів, що дають можливість провести ревізію. Правилами побудови методики ревізії є: аналіз фактів господарської діяльності, об’єктивність і повнота досліджуваних фактів, виявлення негативних наслідків дій розпорядника засобів.

Аналіз фактів господарської діяльності здійснюється для виявлення неправдивих даних у документах. Об’єктивність і повнота досліджуваних фактів полягає в тому, що під час проведення ревізії використовують факти, що відображені в документах.

У ревізії використовують різні способи вивчення фактів. Зістав-лення – виявлення спільних і відмінних фактів, які відображені в документах. Зіставляти можна ті факти, між якими існує зв’язок. Скажімо, перевіряючи правильність нарахування заробітної плати, можна порівняти кількість виготовленої продукції, що відображена у докумен­тах на її оприбуткування по складу, із кількістю, за яку зроблено нарахування заробітної плати. Вимірювання – визначення числового значення величин. Приміром, вимірюванням вмісту спирту контролюють якість алкогольної продукції, вимірюванням вмісту жиру та білку в молоці – якість молока тощо. Спостереження – сприйняття дій, що виконуються, наприклад, за своєчасністю підвезення сировини і матеріалів для виробництва: будівельних матеріалів, зелених кормів коровам тощо. Експеримент – вивчення фактів дійсності шляхом експериментальної перевірки. Вона поєднує в собі зіставлення, вимірювання і спостереження. Математичне моделювання – створення моделі об’єкта ревізії. Абстрагування – відокремлення думок від несуттєвих явищ, властивостей, що досліджуються, і одночасне виділення тих сторін, які необхідні ревізору щодо конкретного об’єкта вивчення.

 

2.4. Інвентаризація та її роль у ревізії

 

Головні причини, які не дають можливості гарантувати точну відповідність фактичної наявності майна і зобов’язань підприємства даним бухгалтерського обліку, – це вплив природних чинників, природні втрати внаслідок зміни температури, вологості, псування (усохнення, псування); порушення чинних правил приймання, зберігання та відпус-ку цінностей (крадіжка, обважування, прорахунки, пересортування, відсутність вимірювальних приладів, їх похибки тощо); недоліки у доборі матеріально-відповідальних осіб; неточності в обліку контраген-тів (постачальників, покупців);

Основними завданнями інвентаризації є виявлення фактичної наявності матеріальних запасів, нематеріальних активів, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, обсягів незавершеного виробництва в натурі; підрахунок надлишку або нестачі запасів і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку; виявлення запасів, які частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінностей, що не використовуються; перевірка дотримання умов та порядку збереження запасів та грошових цінностей, а також ефективності експлуатації основних засобів; встановлення реальної вартості зарахованих на баланс основних засобів, виробничих запасів, цінних паперів, фінансових вкла­день, грошових коштів, дебіторської і кредиторської заборгованостей.

Проведення інвентаризації регулюють такі нормативні акти:

–  Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99, № 996-ХІV;

–  “Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріаль­них активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу” (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.10.98, № 90);

–  “Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей” (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96, № 116);

–  “Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду” (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2.03.93, № 158).

Інвентаризації класифікують за певними ознаками. За обсягом інвентаризації є – повна інвентаризація – охоплює усі засоби, кошти і розрахунки підприємства, вона проводиться одночасно в усіх матеріально-відповідальних осіб; часткова – охоплює один видзасобів або проводиться в окремої відповідальної особи.

За способом проведення, перевірки можуть бути суцільними (пе-ревіряється фактична наявність усіх без винятку цінностей) та вибір-ковими або несуцільними (перевіряється фактична наявність окремих видів цінностей, здебільшого дефіцитних або надто коштовних).

Залежно від організації контролю, інвентаризації поділяють на планові інвентаризації – передбачені планом контрольно-ревізійної роботи і здійснюються у запланований термін, та позапланові що проводяться у неплановому порядку (стихійне лихо, крадіжка, вимоги су-дово-слідчих органів).

За часом проведення розрізняють періодичні (місячні, кварталь­ні, піврічні) та річні інвентаризації.

Відповідальність за проведення інвентаризації несе керівник підприємства. Кількість їх, дати проведення, перелік майна і зобов’я-зань, що підлягають інвентаризації, самостійно визначаються підприємством, окрім випадків, коли проведення інвентаризації є обов’язковим.

Відповідно до “Порядку подання фінансової звітності” (затв. постановою КМУ від 28.02.2000, № 419) проведення інвентаризації є обов’язковим за таких обставин: у разі передачі майна держав­ного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства,перетворення державного підприємства на акціонерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законодавством; перед складанням річної фінансової звітності, крім майна, цінностей, коштів і зобов’язань, інвентаризація яких проводиться не раніше 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об’єктів основних засобів може проводитись один раз на три роки, а бібліотечних фондів – один раз на п’ять років; у разі зміни матеріально-відпо-відальних осіб (на день приймання-передавання справ); при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів); за приписом судово-слідчих органів; у разі техно-генних аварій, пожеж чи стихійного лиха (на день після закінчення явищ); під час передачі підприємств та їх структурних підрозділів (на дату передачі при ліквідації підприємства; в разі зміни керівника колек-тиву (бригадира), вибуття з колективу (бригади) більше половини його членів, а також за вимогою хоча б одного члена колективу (бригади).

У випадках, коли проведення інвентаризації є обов’язковим, ін-вентаризації підлягають також майно і матеріальні цінності, що не нале-жать підприємству та облік яких ведеться на позабалансових рахунках.

У разі одержання відмови постачальника задовольнити претензію щодо недовантаження товарів або одержання від покупця претензії щодо недовантаження товарів проводиться вибіркова інвентаризація тих товарів, на які заявлені зазначені претензії.

Об’єктами інвентаризації є майно та зобов’язання. Майно вклю-чає необоротні та оборотні активи.