Тема 2. Предмет і метод бухгалтерського обліку

 

 Предмет бухгалтерського обліку

 Класифікація господарських засобів i джерел їх формування

 Метод бухгалтерського обліку

 

2.1. Предмет бухгалтерського обліку

 

Бухгалтерський облік, як i будь-яка наука, має свій предмет, об’єкти, суб’єкти i метод. Те, що обліковується, є предметом бухгал­терського обліку, а те, як ведеться облік, якими способами i прийо­мами він здійснюється, визначає його метод.

Термін “об’єкт” означає те саме, що й “предмет”. Предмет бух­галтерського обліку розкривається через його об’єкти. Бухгалтерський облік ведеться на підприємстві, що виступає його суб’єктом.

Отже, предметом бухгалтерського обліку є господарська діяль­ність підприємства, мета i характер якої визначається видом госпо­дарювання. Від того, наскільки правильно буде визначено предмет бухгалтерського обліку, залежить правильність визначення функцій працівників обліку.

Точне визначення предмета необхідне також для визначення параметрів, меж, які охоплюються бухгалтерським обліком, тому визначення предмета науки є одним із засадних питань. Бухгалтерський облік – наука стародавня, предмет якої не був однаковим у різних суспільно-економічних формаціях. За первіснообщинного ладу, предметом обліку були переважно предмети споживання та різні нескладні господарські операції. За умов феодального способу виробництва, за­снованого на приватній власності феодалів на засоби виробництва, як предмет обліку розглядались також кріпосні селяни.

З виникненням і розвитком капіталістичного способу вироб­ництва облік здебільшого використовується як засіб контролю за одер­жанням максимального прибутку, як джерело інформації для пошуку додаткових резервів його збільшення. Предметом обліку за капіталізму став кругообіг індивідуального капіталу.

За умов соціалістичної системи господарства предмет обліку мав певні особливості, які стосувалися передовсім розподілу суспіль­ного продукту та виробничих відносин. Але незалежно від форм влас­ності за будь-якого суспільно-економічного ладу облік створювався не для самого обліку, а для управління. Завжди облік мав свої цілі, свої завдання, відповідний механізм у вигляді методу та методичних при­йомів для реалізації предмета.

Щоб конкретніше зрозуміти сам предмет обліку, необхідно чітко з’ясувати, що обліковується і контролюється за допомогою бухгалтер­ського обліку. Найбільш характерним об’єктом застосування бухгалтерського обліку є підприємство.

Для здійснення діяльності підприємство повинно володіти за­собами, які мають відповідні джерела їх утворення. На підприємстві відбуваються процеси постачання, виробництва i реалізації, що приво­дить до одержання фінансового результату – прибутку або збитку.

Об’єктами обліку, які складають його предмет, є господарські:

– засоби i джерела їх утворення;

– процеси та їх результати.

2.2. Класифікація господарських засобів

i джерел їх формування

 

У процесі своєї діяльності підприємство використовує різні за­соби. Необхідно розрізняти ці засоби. Для цього існує така класифі­кація господарських засобів за:

– складом i розміщенням;

– джерелами їх утворення.

За складом і розміщенням господарські засоби поділяються на:

1. Засоби виробництва

1.1. Засоби праці – засоби, які використовуються в процесі ви­робництва тривалий час, свою вартість переносять на новостворений продукт частинами, по мірі зносу. Завдяки цим ознакам засоби праці вважають основними засобами. До них належать такі засоби праці, строк служби яких перевищує один рік (машини, устаткування, транс­портні засоби, будівлі, споруди, обчислювальна техніка). Основні за­соби відображаються в поточному бухгалтерському обліку за первісною вартістю, яка складається з витрат на їх придбання, доставку, уста­новку, державну реєстрацію, спорудження та виготовлення з урахуванням страхових платежів за час транспортування та спорудження. Первісну вартість може бути змінено у разі добудови, дообладнання, реконструк­ції, капітального ремонту та часткової ліквідації відповідних об’єктів. Погашення вартості основних засобів підприємства здійснюється віднесенням зносу (амортизаційних відрахувань) за встановленими нормами на витрати виробництва та обігу протягом строку, за який первісна вартість повністю переноситься на зазначені витрати.

1.2. Предмети праці – беруть участь у процесі виробництва лише один раз і повністю, протягом одного робочого періоду, перено­сять свою вартість на готову продукцію. Предмети праці поділяються на: сировину і основні матеріали, допоміжні матеріали, комплектуючі вироби, паливо, запасні частини, напівфабрикати, тару і тарні матеріали, незавершене виробництво. Усі ці матеріальні засоби в цілому називають “матеріальні ресурси” і відображають у балансі в другому розділі “Оборотні активи” у складі однойменних та комплексних статей.

2. Засоби в сфері обігу

2.1. Предмети обігу – це продукти праці у вигляді готової продукції та товарів. Вони слугують або для дальшого їх використання як засобів виробництва, або для безпосереднього задоволення потреб людей. Предмети власного споживання (товари) надходять в обіг у порядку купівлі-продажу, а тому вони поділяються на товари в дорозі, на складах, в роздрібній мережі, відвантажені.

2.2. Кошти.

2.2.1. Кошти в касі підприємства.

2.2.2. Кошти на поточному рахунку в банку.

2.2.3. Кошти на валютному рахунку.

2.2.4. Інші кошти.

2.3. Кошти в розрахунках – відображають частку господар­ських засобів підприємства у вигляді заборгованості інших підприємств і організацій (наприклад, заборгованість покупців до оплати ними ра­хунків) чи у вигляді прав підприємства на одержання коштів за вико­нані роботи та надані іншим підприємствам послуги.

2.3.1. Дебітори (дебіторська заборгованість) – це підприємства та особи, які заборгували даному підприємству.

2.4. Засоби обігу в процесі кругообігу лише змінюють форму свого існування, перетворюючись, з товарної форми у грошову, а з гро­шової – знову в товари, засоби виробництва та предмети споживання.

3. Засоби невиробничої сфери – це житлові будівлі, будівлі культурно-побутового призначення та охорони здоров’я.

Джерела утворення засобів та їх цільове призначення поділя­ються на дві групи коштів:

– власні;

– залучені (позичені).

1. До джерел власних коштів відносяться:

Статутний капітал – це сукупність вкладень (у грошовій оцінці) учасників (засновників) у майно під час створення підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених засновниць­кими документами.

Пайовий капітал – є джерелом ресурсів, створених за ра­хунок пайових внесків членів кооперативу. Вони закріплюються за господарством, яке використовує їх як власні для формування потреб;

Додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Власний капітал характеризує право власності на активи підприємства після врахування його зобов’язань за позиченим капіталом.

2. До джерел залучених (позичених) коштів відносяться:

Позики банку (кредити) надаються установами банків підприємст­вам, яким тимчасово не вистачає власних оборотних коштів для капітального будівництва, придбання основних засобів, виробничих запасів тощо.

Кредиторська заборгованість – це заборгованість даного підприємства іншим підприємствам або особам (постачальникам, за векселі видані, за аванси одержані, іншим кредиторам).

Зобов’язання за розподілом – це тимчасово залучені в оборот підприємства кошти в результаті розподілу національного до­ходу (зобов’язання з оплати праці, зобов’язання зі страхування, зо­бов’язання перед бюджетом, інші зобов’язання).

Приклад. Розділимо аркуш на дві частини. В одній з них бу­демо відображати засоби підприємства після кожної господарської операції, а в іншій – джерела утворення цих засобів.

 

Господарські засоби	Джерело утворення господарських засобів
Господарська операція 1. Засновник вніс для створення підприємства 1000,00 грн
Грошові кошти – 1000,00	Внесок засновника – 1000,00
Разом    – 1000,00	Разом    – 1000,00
На підприємстві з’явилися господарські засоби – грошові кошти, і одночасно ми відмічаємо, що це джерело – внесок засновника
Господарська операція 2. Підприємство взяло кредит в банку 2000,00 грн
Грошові кошти – 3000,00	Внесок засновника – 1000,00
	Кредит банку  – 2000,00
Разом –    3000,00	Разом    – 3000,00
Кількість господарських засобів збільшилася (1000,00 + 2000,00) і їх стало 3000,00, джерела також збільшилися: 1000,00 – внесок засновника; 2000,00 – кредит банку

 

2.3. Метод бухгалтерського обліку

 

Для забезпечення необхідної інформації про стан та викорис­тання активів, зобов’язань i капіталу в бухгалтерському обліку засто­совуються різні способи відображення господарських операцій. Сукуп­ність цих способів i становить метод бухгалтерського обліку.

Метод – це спосіб, порядок, дослідження чогось у певному порядку за певними правилами, з допомогою певних засобів. Метод бухгалтерського обліку – це система засобів, яка забезпечує суцільне, безперервне i взаємозв’язане відображення (в грошовій оцінці) об’єк­тів бухгалтерського обліку з метою збереження майна, контролю за раціональним використанням матеріальних, трудових i фінансових ре­сурсів та управління підприємством.

Основу методу бухгалтерського обліку становлять його еле­менти, тобто складові самого предмета бухгалтерського обліку. До них належать: документація та інвентаризація, рахунки та подвійний запис, оцінка і калькуляція, баланс та звітність.

Документація – це сукупність первинних документів, призна­чених для накопичення необхідної інформації. У документації відобра­жуються всі об’єкти бухгалтерського обліку; вона забезпечує ведення поточного обліку на кожному підприємстві незалежно від форм влас­ності та підпорядкованості. Слово “документація” є похідним від слова “документ”, тобто це письмове свідоцтво, що підтверджує факти здійс­нення господарської операції. Ураховуючи вирішальну роль докумен­тації в забезпеченні можливості безперервного спостереження за гос­подарськими процесами, операціями та ситуаціями, закон “Про бух­галтерський облік та фінансову звітність в Україні” (ст. 9) установив, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення цих операцій. Пер­винні документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – то після її закінчення.

Інвентаризація проводиться на всіх ділянках виробничої та фінансово-господарської діяльності i є не просто засобом перевірки фактичної наявності активів та зобов’язань, а важливим інструментом забезпечення достовірності поточного бухгалтерського обліку та звіт­ності. Як сказано в ст. 10 закону “Про бухгалтерський облік i фінансовузвітність в Україні”, підприємства “зобов’язані проводити інвентариза­цію активів i зобов’язань, під час якої перевіряються i документально підтверджуються їх наявність, стан i оцінка”. Усе це робиться “для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансо­вої звітності пiдпpиємcтвa”. Об’єкти i періодичність проведення інвентаризації визначаються керівником підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов’язковим згідно із законодавством.

Рахунки. Бухгалтерський рахунок – це спосіб групування і поточного обліку наявності та використання активів, зобов’язань, капі­талу. Залежно від того, що обліковується на рахунках, вони поділя­ються на активні і пасивні. Активні рахунки призначено для обліку ак­тивів незалежно від того, де ті розміщено. Пасивні – для зобов’язань і капіталу. Кожне підприємство здійснює велику кількість господар­ських операцій, які відображуються в бухгалтерському обліку. Це забез­печується не тільки за допомогою рахунків та інших складових методу бухгалтерського обліку. Процес відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку відбувається з обов’язковим до­триманням принципу подвійного запису.

Суть подвійного запису полягає в тому, що кожна госпо­дарська операція записується двічі – один раз за дебетом i один раз за кредитом, звідки i пішла назва “подвійна бухгалтерія”. Відображення господарських операцій на рахунках відбувається в їхньому взаємо­зв’язку i взаємообумовленості: запис господарської операції за одним кореспондуючим рахунком зобов’язує здійснити запис за іншим; запис за дебетом одного із кореспондуючих рахунків зумовлює запис за кре­дитом інших рахунків чи навпаки.

Господарські операції не можуть здійснюватись безконтрольно. Необхідно постійно пopiвнювати витрати підприємства з результатами його господарської діяльності, контролювати виконання окремих показників, здійснювати відповідні групування засобів виробництва або коштів з метою отримання узагальнених даних за єдиним вимірником у цілому по підприємству. Отримання подібних даних за єдиним вимір­ником досягається завдяки способу, який називається оцінкою. Використовуючи спосіб оцінки, здійснюють переведення натуральних та трудових показників у грошові, користуючись реальними цінами. Важ­ливо також накопичувати необхідні дані про величину витрат, які потімвикористовують для контролю за формуванням собівартості продукції. Остання обчислюється за допомогоюкалькуляції, що є основою грошової оцінки.

Калькулювання – це спосіб визначення собівартості продукції робіт, послуг. Воно має суттєве значення в діяльності підприємства i застосовується там, де безпосередньо відбуваються процеси виробництва. Для складання калькуляції собівартості продукції користуються нормами і нормативами витрат матеріальних, трудових i фінансових ресурсів.

Бухгалтерський баланс – це метод групування і узагальненого відображення в грошовій оцінці активів, зобов’язань i капіталу на відповідну дату (як правило, на перше число кожного місяця). Баланс будується у формі таблиці i складається з двох частин: лівої, що нази­вається активом; правої, що називається пасивом. В активі наводиться склад i розміщення майна – необоротних активів, оборотних активів, витрат майбутніх періодів; у пасиві – склад i розміщення власного ка­піталу, забезпечення наступних витрат i платежів, довгострокових та поточних зобов’язань, доходів майбутніх періодів.

Звітність – це сукупність затверджених у встановленому по­рядку звітних форм, які об’єднують комплекс систематизованих показ­ників, що всебічно характеризують виробничу та фінансово-госпо­дарську діяльність підприємства за відповідний період.