Лекція 6 Екологізація виробництва: основні завдання та напрями реалізації

 

 Загальні завдання екологізації виробництва

 Екологічний менеджмент

 Екологічний аудит і експертиза

 Екологічний маркетинг

 

6.1. Загальні завдання екологізації виробництва

 

Екологізація виробництва – це поступове розширення дії екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна модернізація виробництва.

Екологізація виробництва може здійснюватися такими шляхами:

– впровадження раціонального природокористування (заощадження природних ресурсів, економія витрат сировини, палива та енергії тощо);

– запровадження екологічних нововведень у промисловість (виробництво продукції тривалого і багаторазового використання, споживання відновних природних ресурсів, комплексна переробка сировини та утилізація відходів виробництва і споживання, мінімізація утворення відходів, використання нетрадиційних джерел енергії тощо);

– вдосконалення і модернізація технології виробництва, у тому числі уловлювання викидів, комплексна переробка відходів та використання продуктів переробки як вторинної сировини;

– очищення викидів і скидів від забруднення;

– виробництво обладнання та устаткування для здійснення екологічно безпечних (“зелених”) технологій.

У результаті екологізації виробництва отримують модернізовану модель з поліпшеними еколого-економічними характеристиками.

6.2. Екологічний менеджмент

 

Менеджмент – це функція управлінського апарату сучасного вироб­ництва із використання законів і закономірностей суспільного розвитку, яка дозволяє організувати ефективне конкурентоспроможне виробництво в умовах внутрішнього та зовнішнього середовища життєдіяльності, що постійно змінюється. Під менеджментом розуміють діяльність з управління виробництвом товарів чи послуг в межах певної організації.

Відмінність між поняттями “управління” і “менеджмент” полягає у змісті, формах та методах здійснення управлінського впливу суб’єкта уп­равління на об’єкт. Застосування терміну “управління” правомірне щодо загальної характеристики такого виду діяльності, а “менеджмент” – щодо змісту, форм і методів конкретного управлінського впливу суб’єкта на об’єкт управління в умовах ринкових відносин.

Система екологічного менеджменту в Україні визначається, формується і регламентується Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.).

Державний екоменеджмент включає чотири основні функції:

– реалізація природоохоронного законодавства;

– контроль за екологічною безпекою;

– забезпечення проведення природоохоронних заходів;

– досягнення узгодженості дій державних і громадських органів.

Для здійснення контролю дотримання природоохоронного законодавства і контролю за екологічною безпекою створено відповідну організаційну інфраструктуру, до якої входять відділи екологічної експертизи та органи екологічної інспекції.

 

6.3. Екологічний аудит і експертиза

 

Екологічна експертиза – це науково-практична діяльність спеціально уповноважених державних органів,еколого-експертних організацій та об’єд­нань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, дія яких впливає або може негативно впливати на стан довкілля та здоров’я людей.

Екологічну експертизу проводять з метою підготовки висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності того чи іншого об’єкта господарювання нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна експертиза запобігає появі нових, обмеженню та ліквідації виявлених негативних джерел впливу на довкілля і здоров’я людей, а також дає змогу оцінити ступінь екологічної безпеки господарської та екологічної діяльності на окремих територіях чи об’єктах.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

– визначення ступеня екологічного ризику й безпеки суб’єкта господарської діяльності;

– встановлення відповідності вимогам екологічного законодавства;

– оцінка впливу різних об’єктів на довкілля, здоров’я людей і стан ресурсів та можливих негативних екологічних наслідків;

– оцінка природоохоронних заходів; підготовка обґрунтованих висновків.

Розрізняють такі форми екологічної експертизи: державну, громадську, спеціальну й додаткову.

Екологічній експертизі підлягають усі види інвестиційних програм, проектів, схеми розвитку й розміщення продуктивних сил, окремих галузей виробництва, генеральні плани населених пунктів, проекти на будівництво і реконструкцію, проекти нормативно-правових актів, документація щодо впровадження нової техніки, матеріалів і технологій.

Законом “Про екологічну експертизу”, прийнятим Верховною Радою України в 1995 p., передбачено державне регулювання й управління в галузі екологічної експертизи, статус експерта, обов’язки замовників експертизи, порядок проведення експертизи, її фінансування, відповідальність за порушення та міжнародне співробітництво.

Для встановлення фактичного екологічного стану підприємства, виз­начення відхилень від норми й вимог чинного природоохоронного законодавства або міжнародних стандартів та окреслення заходів щодо приведення виробничої діяльності підприємства у відповідність з цими вимогами проводять екологічний аудит, тобто екологічне обстеження.

Екологічний аудит – це інструмент управління, який системно охоплює всі питання екологічної оцінки діяльності підприємства, удосконалення системи регулювання впливу на довкілля та його інвестиційної привабливості.

Характерними особливостями екологічного аудиту є його незалежність, конфіденційність, об’єктивність, системність, компетентність, ліцензійність та відповідність цілям, що визначаються замовником при укладанні договоруна проведення аудиту. Згідно з міжнародними стандартами, екологічний аудит є складовою частиною системи екологічного менеджменту. Екоаудит сприяє ефективному проведенню природоохоронних заходів та узгодженню дій державних і громадських органів, місцевих органів влади та підприємств.

В обов’язковому порядку екоаудит проводять у таких випадках:

– у процесі приватизації державних підприємств;

– при екологічному страхуванні;

– при розробці планів природоохоронних заходів;

– при наданні підприємствам фінансової підтримки з екологічних фондів;

– у разі подання підприємствами заявок на отримання знака високого екологічного стандарту продукції (“зелена мітка”), а також в інших випадках, що пов’язані з визначенням екологічних витрат.

Запровадження екологічного аудиту сприяє підвищенню рівня вироб­ництва, розширенню ринків збуту товарів серед “екологічно свідомих” покуп­ців, поліпшенню репутації підприємства.

6.4. Екологічний маркетинг

 

Екологічний маркетинг – це управлінська функціональна діяльність у складі загальної системи менеджменту підприємства, спрямована на визначення, прогнозування та задоволення споживчих потреб таким чином, щоб не порушувати екологічної рівноваги навколишнього природного середовища і не впливати на стан здоров’я суспільства.

Завданням екологічного маркетингу є визначення потреби в екологічно безпечній та іншій продукції, а також інтенсифікації умов її збуту за мінімаль­них впливів на навколишнє природне середовище під час її виготовлення та споживання.

До основних функцій екологічного маркетингу у виробничій сфері належать:

– вивчення попиту на екологічно безпечну продукцію, екологічне ціноутворення;

– планування екологічно безпечного асортименту, збуту і торговельних операцій;

– планування “зеленої” модернізації виробництва, вивчення пропозицій на більш досконалі й нові очисні технології на основі висновків екологічних аудитів;

– здійснення діяльності, що пов’язана зі збереженням та вибором екологічно безпечного товаропересування;

– організація екологічно безпечного обслуговування споживачів.