Лекція 5 Організаційна і правова системи управління екологічною безпекою довкілля
Правова система управління
Правова відповідальність за екологічні злочини
Організаційна система управління
5.1. Правова система управління
Екологічна безпека довкілля забезпечується організаційними, правовими, економічними та соціальними заходами. Основою організаційного управління екологічною безпекою довкілля є надійний правовий механізм, який повинен забезпечити реалізацію науково обґрунтованих принципів охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічну безпеку людського суспільства, зокрема, і біосфери, загалом.
Основні напрями державної політики у сфері охорони довкілля втілюються у екологічному праві.
Проблеми правого захисту довкілля зародилося ще в сивій давнині. Спочатку закони охороняли об’єкти природи як одну з форм приватної власності. Такого роду закони були в Суднику Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.), в законах Ману (II ст. до н.е.), в “Руській правді” (Х–ХІ ст.). У нашому регіоні прийняття перших таких законів пов’язано з ім’ям Ярослава Мудрого, у часи Київської Русі. Наприкінці XI століття в “Руську правду” була включена стаття про покарання штрафом за розорення бджолиних вуликів.
Українська козацька старшина, незважаючи на надзвичайне багатство нашої природи тих часів, піклувалася про збереження довкілля й видала низку наказів і документів екологічного спрямування: про охорону придніпровськихлісів і лук, заборону спалювання лісів, браконьєрства, хижацького винищення тварин та риб.
У Росії, вже в XVII ст., діяло біля 20 законів, спрямованих на охорону природних об’єктів. У 1640 р. був прийнятий перший закон про охорону міського середовища.
Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснюються в двох напрямах:
– складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинного і тваринного світу тощо);
– складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.
Відносини між людьми і природою в державі регулюються Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.
Основним базовим законом є Конституція України, прийнята в 1996 p., відповідно до якої розробляються правові основи державної політики України у сфері охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки людини. У ст. 16 Конституції визначено, що забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території держави та збереження генофонду українського народу є обов’язком держави. При цьому кожному громадянину гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (ст. 50), але в обов’язок входить не завдавати шкоди природі та відшкодовувати заподіяні ним збитки (ст. 66).
Згідно з державною програмою охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки, першочергово передбачається розробити і впровадити економічний механізм охорони довкілля та раціонального природокористування, створити системи контролю за екологічним станом довкілля з одночасним запровадженням елементів комплексного екологічного моніторингу, розробити нормативну базу оцінки впливу шкідливих факторів на здоров’я людей та екологічний кадастр природних ресурсів, класифікувати виробничі підприємства за ступенем їх безпеки. Розробляються і впроваджуються також програми екологічної освіти, виховання та інформування. У результаті здійснення цих заходів приймаються основні законодавчо-правові акти, а також з’являється можливість достовірно оцінити екологічний стан держави.
Для втілення основних напрямів державної політики охорони довкілля у повсякденне життя людського суспільства прийнято закони і кодекси України, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів (додаток В).
У процесі прийняття екологічно значущих рішень під час проектування і планування розміщення екологічно небезпечних об’єктів, які здатні негативно впливати на стан довкілля і здоров’я людей, враховується громадська думка, стимулюється контролююча діяльність громадських організацій, використовуються різні методи взаємодії останніх з місцевими органами державної виконавчої влади і спеціально уповноваженими органами державного екологічного контролю.
З метою посилення еколого-правової освіти, науки і культури у здійсненні природоохоронної діяльності передбачається розширення мережі спеціальних навчальних еколого-правових закладів (інститути, коледжі тощо), створення нових та реорганізація діючих наукових еколого-експертних закладів. Також, розробляються нові навчальні програми та удосконалюються методики викладання екологічного права при підготовці фахівців у галузі права.
5.2. Правова відповідальність за екологічні злочини
Екологічні злочини караються відповідно до Кримінального кодексу України. Вимоги закону передбачають встановлення чіткого причинного зв’язку між здійсненим порушенням і погіршенням навколишнього природного середовища. Злочин вважається завершеним, якщо настали відповідні наслідки здійснених дій.
До екологічних злочинів належать екоцид, забруднення навколишнього природного середовища (води, повітря, ґрунту), знищення і пошкодження рослинного й тваринного світу, знищення місць існування рослин і тварин, незаконне мисливство та заготівля рослин і тварин, порушення правил охорони навколишнього природного середовища під час виконання робіт, порушення правил використання екологічно небезпечних речовин та відходів, незаконне використання сильнодіючих або отруйних речовин, порушення правил охорони та використання надр, порушення режиму охоронних природних територій і природних об’єктів, порушення правил безпеки під час використання мікробіологічних чи інших біологічних агентів чи токсинів, незаконне використання радіоактивних матеріалів, приховування інформації про обставини, що створюють небезпеку для життя чи здоров’я людей тощо.
Суспільна небезпека екоциду (масове знищення рослинного і тваринного світу, отруєння повітря, води, ґрунтів, а також інші дії, здатні спричинити екологічну катастрофу) полягає в загрозі або заподіянні значної шкоди навколишньому природному середовищу, тваринному і рослинному світу, збереженню генофонду.
Екологічна катастрофа виявляється в суттєвому порушенні екологічної рівноваги в природі, руйнуванні стійкого видового складу живих організмів, повному знищенні або суттєвому зменшенні їх чисельності, порушенніциклів сезонних змін біологічного кругообігу речовин та біологічних процесів.
Забруднення, виснаження поверхневих чи підземних вод, джерел питної води або зміна її природних властивостей можуть завдати істотної шкоди тваринному і рослинному світу, лісовому та сільському господарству. Ця шкода полягає у виникненні захворювань або загибелі тварин і рослин, знищенні рибних запасів, міст нересту й нагулу, захворюванні або знищенні лісових масивів, зменшенні продуктивності земель, виникненні заболочених чи засолених земель.
Порушення правил викиду забруднюючих речовин в атмосферу, експлуатації очисних споруд чи інших об’єктів спричиняє забруднення або зміну природних властивостей повітря, що може завдавати суттєвої шкоди здоров’ю людини та функціонуванню біоценозів.
Забруднення Світового океану погіршує якість океанічних вод й обмежує їх використання. Знищуються або виснажуються запаси живих ресурсів моря.
Шкідливий вплив на ґрунти обумовлюється забрудненням відходами господарської діяльності, що супроводжується засоленням, заболоченням, підтопленням, опустелюванням, посухами, переущільненням, ерозією, знищенням родючого шару, зараженням збудниками бактеріальних, паразитарних та інфекційних захворювань. Деградація ґрунтів може бути небезпечною для здоров’я людей, спричинювати катастрофи, руйнувати історико-культурні пам’ятки та природні ландшафти, забруднювати сільськогосподарську продукцію і водойми, призводити до загибелі людей, тварин і водних біоценозів.
Знищення або пошкодження лісів відбувається внаслідок пожеж. Причинами забруднення лісу є господарська діяльність, зокрема викиди і скиди шкідливих речовин, промислові і комунально-побутові відходи, створення звалищ. Знищення місць проживання організмів, занесених до Червоної книги України, відбувається внаслідок будівництва нафто- і газопроводів, ліній електропередач, каналів, гребель, проведення вибухових і геологорозвідувальних робіт, випасання свійських тварин, туризму, масового відпочинку тощо.
Незаконний вилов риби, морських звірів та інших тварин, промисел морських рослин з використанням самохідних транспортних засобів, електроструму, хімічних та вибухових речовин у відкритих водоймах, на території заповідників, у місцях нересту риби чи на шляхах їх міграції також чинить негативний вплив на довкілля.
Порушення правил охорони навколишнього природного середовища може здійснюватися в результаті відмови від проведення екологічної експертизи та будівництва очисних споруд, порушення правил будівництва, експлуатації й ліквідації побудованих споруд тощо.
Утворення небезпечних відходів, транспортування, зберігання, захоронення і використання радіоактивних, бактеріологічних і хімічних речовин та відходів з порушенням установлених правил можуть завдати шкоди здоров’ю людини та навколишньому середовищу, спричинити отруєння або зараження довкілля, масову загибель людей і тварин.
Незаконне виготовлення, переробка, зберігання, транспортування та збут сильнодіючих або отруйних речовин має підвищену екологічну небезпеку. Це стало причиною введення спеціального закону про заборону на всі види діяльності, пов’язані з використанням цих речовин.
Збитки внаслідок порушення правил охорони і використання надр під час будівництва та експлуатації гірничо-видобувних підприємств і підземних споруд, самовільної забудови площ залягання корисних копалинпризводять до погіршання стану ґрунтів, зростання витрат на видобуток корисних копалин тощо.
Порушення режиму охоронних природних територій (заповідники, заказники, природні, національні та дендрологічні парки, ботанічні сади, курорти, лікувально-оздоровчі місцевості тощо) призводить до пошкодження і знищення природних комплексів та об’єктів, що взяті під охорону держави. При цьому також втрачаються пам’ятки історії та культури.
Недотримання правил безпеки під час використання мікробіологічних чи інших біологічних речовин або токсинів та радіаційних матеріалів становить особливу небезпеку для людей і довкілля. Небезпечними для людей є віруси, токсини, а також різні мікроорганізми, здатні спричиняти інфекційні захворювання, обумовлювати втрату працездатності і смерть. Для тварин небезпечними є бактерії – збудники хвороб, для рослин – мікроскопічні гриби і генетично модифіковані організми.
Порушення правил безпеки під час будівництва та експлуатації об’єктів атомної енергетики спричиняє радіоактивне забруднення місцевості, захворювання і смерть людей та тварин.
За здійснені екологічні злочини порушники несуть правову відповідальність. Залежно від величини заподіяних збитків це можуть бути штрафи, заборона займати певні посади на встановлений термін, виправні роботи та позбавлення волі на визначений законом термін.
5.3. Організаційна система управління
Державна система управління охороною довкілля, раціональним природокористуванням та екологічною безпекою має на меті наступне:
– формування і впровадження державної політики у природоохоронній сфері;
– створення наукового і технічного потенціалу;
– створення ефективного законодавства у сфері екологічної діяльності;
– створення організаційно-технологічного механізму реалізації завдань у галузі природокористування;
– вирішення питань підготовки кадрів для забезпечення природоохоронної діяльності та здійснення політики регулювання екологічної та ядерної безпеки.
Основною метою державної екологічної політики є створення ефективних правових економічних та організаційних умов для надання регіонам можливостей використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів дляздійснення природоохоронних заходів та проведення комплексу управлінських дій щодо зміни галузевої й технологічної структури виробництва в напрямку зменшення його впливу на стан довкілля. Реалізація цієї політики здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіональному та місцевому.
Відповідно до законодавства України, охорона навколишнього середовища та екологічна безпека полягають у здійсненні функцій планування, дослідження, спостереження, прогнозування, контролю, екологічної експертизи, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності, що спрямована на охорону, збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості життєвого середовища для нормального функціонування природних та природно-антропогенних екосистем. Державне управління у сфері охорони довкілля здійснює КМУ, державна адміністрація, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, а такожспеціально уповноважені державні органи. До останніх належить Міністерство екології та природних ресурсів.
Громадські природоохоронні організації розробляють і пропагують власні природоохоронні програми. Вони можуть створювати фонди охорони природи, здійснювати разом з державними органами управління в галузі охорони довкілля громадський контроль виконання підприємствами та організаціями природоохоронних планів і заходів, дотримання вимог екологічного законодавства.