Тема 3. СИСТЕМА ОБЛІКУ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ ЗА ПОВНИМИ ВИТРАТАМИ

2.1. Методичні вказівки

Під час вивчення цієї теми особливу увагу треба звернути на вітчизняні і зарубіжні методи обліку і калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, незважаючи на те, що вони застосовувались в різних економічних умовах.

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання. Те, що замість повної собівартості продукції, П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат) не справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному випадку треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні і постійні. Таке розмежування є обов’язковим лише при калькулюванні неповної собівартості, до якої включають тільки змінні витрати.

Певне уявлення про склад методів обліку витрат і калькулювання дає рис. 3.1.

Рис. 3.1. Класифікація методів обліку витрат
та калькулювання собівартості

У вітчизняній практиці, яка традиційно налаштована на облік повних витрат, застосовуються позамовний, попередільний і попроцесний (простий) методи.

При використанні ними елементів нормативного методу, про який йтиметься далі, вони приймають характер позамовно-нормативного, попередільно-нормативного, попроцесно-норма­тивного методів.

Розглянемо особливості кожного з методів, тобто їх сутність і сферу застосування.

Зокрема, сутність позамовного методу полягає в тому, що всі прямі основні витрати обліковують в розрізі встановлених статей за окремими виробничими замовленнями, які видають на заздалегідь визначену кількість даного виду продукції. Решту витрат обліковують за місцями їх виникнення і включають у собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази їх розподілу.

Отже, об’єктом обліку витрат і об’єктом калькулювання при цьому методі є окреме виробниче замовлення. Його фактична собівартість визначається після виконання замовлення. До повного виконання замовлення всі витрати, які відносяться до нього, вважаються незавершеним виробництвом.

Позамовний метод застосовують як в основному виробництві при виготовленні складної продукції (автомобілів, літаків, кораблів тощо), так і в допоміжних цехах — при виготовленні ремонтних робіт і т. п. Цей метод застосовується також в дрібносерійному виробництві при випуску заздалегідь визначеної кількості продукції.

Фактичну собівартість окремих видів продукції (замовлення) визначають, як правило, після закриття (виконання) замовлення. Якщо ж виникає необхідність визначити собівартість частини виготовленої за замовленням продукції, застосовують умовну її оцінку. Зокрема, частковий випуск продукції може бути оцінений за плановою собівартістю цієї продукції або за фактичною собівартістю аналогічної продукції, яка випускалась раніше (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Облік витрат в умовах калькулювання по замовленнях

Попередільний метод застосовується на підприємствах з однорідною по вихідній сировині і характеру технології масовою продукцією, яка виготовляється в ряді послідовних процесів, кожний з яких (або група яких) складає окремий самостійний переділ (фазу, стадію) виробництва. Сюди відносяться такі галузі промисловості, як нафтопереробна, металургійна, хімічна, скляна, фарфоро-фаянсова, виробництво будівельних матеріалів, текстильна, шкіряна, хутрова, цукрова, хлібопекарська, пивоварна, м’ясна, молочна тощо.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а по переділах виробництва (навіть якщо з одного переділу можна отримати кілька видів продукції). У зв’язку з тим, що у таких виробництвах процес створення готової продукції складається з кількох послідовних технологічно закінчених переділів, виникає необхідність визначення собівартості не тільки готового продукту, а і напівфабрикатів, особливо за умови, коли частина їх має бути реалізована сторону.

В багатьох галузях промисловості, які застосовують попередільний метод, виробничі витрати обліковують у кожному переділі, включаючи, як правило, собівартість напівфабрикатів, виготовлених в попередньому переділі. У зв’язку з цим, калькулюють фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу. Відповідно, напівфабрикати власного виробництва входять до собівартості окремих видів продукції комплексною статею, тобто собівартість продукції кожного наступного переділу складається із здійснених ним витрат і собівартості отриманих напівфабрикатів.

При цьому в багатьох випадках передача напівфабрикатів з переділу на переділ або на склад знаходить відображення на рахунках бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. Відповідно, витрати в незавершеному виробництві відображаються за місцями їх знаходження. Такий варіант попередільного методу отримав назву напівфабрикатного (рис. 3.3).

В деяких галузях промисловості, незважаючи на те, що облік витрат ведуть за переділами, собівартість кінцевої (готової) продукції визначають по виробництву в цілому, тобто без калькулювання собівартості проміжної продукції (напівфабрикатів). Це в основному стосується виробництв, де напівфабрикати використовуються лише всередині підприємства і на сторону не реалізуються.

Відповідно, передача напівфабрикатів з переділу на переділ здійснюється без списання (передачі) витрат, пов’язаних з їх виробництвом, в системі бухгалтерських рахунків. Такий варіант попередільного методу отримав назву безнапівфабрикатного.

Рис. 3.3. Схема обліку витрат і калькулювання
попередільним методом (напівфабрикатний варіант)

Одним із різновидів попередільного методу є простий або однопередільний метод.

Сутність цього методу полягає в тому, що фактичні витрати обліковують за встановленими статтями витрат на весь випуск продукції. У зв’язку з цим, середню собівартість одиниці продукції визначають діленням усіх виробничих витрат (витрат по кожній статті) на кількість готової продукції. Такий порядок обліку витрат і визначення собівартості одиниці продукції можливий у масових виробництвах, які випускають просту однорідну продукцію, що не має складових або напівфабрикатів, а залишки незавершеного виробництва вкрай незначні або стабільні чи їх взагалі немає.

Цей метод застосовується на більшості підприємств добувної і в деяких галузях обробної промисловості, які виготовляють (добувають) один вид продукції (підприємства по добуванню нафти, вугілля, газу, рудної і нерудної сировини, гідроелектростанції, а також в ряді допоміжних виробництв підприємств будь-яких галузей з виробництва електроенергії, пару, холоду тощо).

Відповідно, неодмінними умовами застосування простого методу є однорідність і водночас масовість продукції, що добувається або виготовляється, можливість не розділяти витрати на прямі і непрямі, оскільки всі вони пов’язані з випуском одного виду продукції (через відсутність або стабільність залишків незавершеного виробництва).

В деяких галузях, для яких характерний випуск одного виду продукції, сировина до того як стати готовою продукцією проходить кілька стадій виробництва, напівфабрикати яких не вимагають визначення їх собівартості (наприклад, підприємства цегляної або шиферної промисловості).

На таких підприємствах облік витрат організовують безпосередньо за переділами (наприклад, на цегляних заводах облік ведуть за такими переділами (процесами), як добування сирцю, формовка і сушка сирцю, обпалювання цегли), але без калькулювання собівартості напівфабрикатів кожного продукту, тобто собівартість товарної цегли та її калькуляційної одиниці (1 тис. шт. цегли) визначають як складові витрат кожного переділу в розмірі, який приходиться на фактичний випуск готової продукції. Такий варіант простого методу визначають іноді як попроцесний або однопередільний.

Наведена характеристика позамовного і попередільного методів (з усіма варіантами останнього) відповідає характеристиці систем калькулювання за замовленнями і за процесами, яка наводиться в літературі, де описується зарубіжний досвід обліку повних витрат [3; 4; 7].

Основними елементами нормативного методу є:

попереднє визначення нормативної собівартості одиниці продукції на початок звітного періоду, яка береться за основу обчислення фактичної собівартості;

поточний облік прямих витрат за статтями калькуляції і окремими видами продукції за діючими нормами і відхиленнями від норм;

поточний облік зміни норм у розрізі статей витрат і окремих видів продукції;

калькулювання фактичної собівартості окремих видів продукції через алгебраїчне додавання нормативної собівартості на початок місяця з відхиленнями від норм (плюс перевитрати, мінус економія), також зі змінами норм на одиницю продукції.

Облік відхилень від норм організовують так, щоб можна було своєчасно визнати їх причини і осіб, від яких вони залежали, місце виявлення відхилень та їх вплив на собівартість продукції.

Така організація обліку дає можливість суттєво підвищити контрольну функцію обліку порівняно з позамовним чи попередільним методом.

Нормативний метод немає обмежень щодо сфери його застосування, тому з метою покращення оперативного контролю за процесом формування собівартості продукції необхідно впроваджувати його основні елементи в практику обліку витрат на тих підприємствах, де традиційно користуються позамовним або попередільним методами. Поєднання традиційних методів обліку з елементами нормативного методу перетворює їх відповідно в позамовно-нормативний, попередільно-нормативний, попроцесно-нормативний тощо.

Кожний з цих методів, окрім виконання контрольних функцій, повинен забезпечити дані для калькулювання собівартості продукції. З цією метою здійснюється зведений облік витрат виробництва.

Під зведеним обліком витрат розуміють весь комплекс робіт, пов’язаний з групуванням в обліку витрат за видами продукції, цехами, переділами і в цілому по підприємству в розрізі встановлених статей витрат, по розмежуванню витрат між товарним випуском і незавершеним виробництвом.

З цією метою складають відомості зведеного обліку витрат на виробництво, які є, по суті, балансом витрат за звітний період і водночас оборотними відомостями по синтетичних рахунками виробництва.

Організація зведеного обліку витрат і порядок складання на його основі звітних калькуляцій залежить від типу і характеру виробництва, методу обліку витрат і калькулювання, від обсягу і кількості видів продукції, від структури управління виробництвом (цехова чи безцехова) та інших чинників (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Організація зведеного обліку витрат
і калькулювання собівартості продукції

Побудова регістрів зведеного обліку залежить від методу обліку витрат і калькулювання. Однак у будь-якому випадку в зведених відомостях наводять такі дані:

залишки незавершеного виробництва на початок місця;

витрати за звітний місяць;

собівартість остаточного (невиправного браку);

собівартість нестач (злишків) незавершеного виробництва;

витрати на випуск товарної продукції;

залишки незавершеного виробництва на кінець місяця.

При нормативному методі по всіх складових цього балансу наводяться витрати за нормами, відхилення від норм і зміна норм. Крім того, з метою забезпечення принципу рівності норм в зведеній відомості передбачається наведення даних про переоцінку залишків незавершеного виробництва на початок місяця у зв’язку зі зміною норм.

Під калькулюванням собівартості продукції розуміють, як правило, обчислення витрат на одиницю готової продукції по статтях витрат. Але таке розуміння дещо умовне, якщо зважити на те, що облікові роботи, які передують калькулюванню організуються з передбаченням заключних робіт по визначенню собівартості як всієї товарної продукції, так і окремих її видів. Тому під калькулюванням собівартості деякі економісти справедливо розуміють сукупність прийомів визначення собівартості як всієї товарної продукції, так і її окремих видів. Зв’язок між обліком і калькулюванням собівартості продукції унаочнює схема, наведена на рис. 3.5.

Об’єктами калькулювання є продукція, що виробляється на підприємстві. У більшості галузей промисловості об’єкти обліку витрат не співпадають з об’єктами калькулювання. Наприклад, на підприємствах вугільної промисловості витрати обліковують за процесами, а об’єктом калькулювання виступає 1 т добутого вугілля. У чорній металургії об’єктом обліку витрат є доменні печі, прокатні стани, а об’єктами калькулювання — види чавуна, марки сталі, види прокату тощо.

На підприємствах з великою номенклатурою продукції з метою спрощення обліку укрупнюють об’єкти калькулювання. Це досягається калькулюванням собівартості групи однорідних виробів, визначенням типового представника з групи однорідних видів, приведенням усіх однорідних видів продукції до одного умовного виду.

Рис. 3.5. Схема взаємозв’язку обліку витрат і калькулювання

Під час калькулювання важливо правильно встановити не тільки об’єкти калькулювання, а й калькуляційні одиниці продукції (КО), під якими розуміють одиниці виміру продукції, які застосовуються при калькулюванні її собівартості.

Калькуляційні одиниці повинні характеризувати сутність конкретного виду продукції, відображати кількісну одиницю продукції певної якості, відповідати одиницям виміру, встановленим у держстандартах і прейскурантах цін.

Основними видами КО є натуральні і умовно-натуральні.

Натуральні КО (тони, метри, літри тощо) характеризують кількісну сторону певного виду продукції. Якщо до цих натуральних одиниць додаються показники якісної оцінки при виготовленні різної за складом і якістю продукції, утворюються умовно-натуральні КО. Всі інші КО є різновидами цих двох основних.

До умовно-натуральних КО звертаються в тих випадках, коли виникає необхідність привести всі види продукції підприємства різного розміру чи якості до однієї типової одиниці виміру. Порядок визначення собівартості продукції за П(С)БО 16 «Витрати» зображено на рис. 3.6.

Рис. 3.6. Порядок визначення собівартості реалізованої
продукції (робіт, послуг) за П(С)БО 16 «Витрати»

Серед зарубіжних методів обліку повних витрат найбільш відомими є: метод однорідних секцій, «стандарт-кост» і метод нормативного розподілу постійних витрат.

Метод однорідних секцій застосовується в основному у Франції і в країнах, які дотримуються французької системи обліку. Під однорідною секцією розуміють підрозділи підприємства, виділені в бухгалтерському обліку, по яких витрати згруповані попередньо до їх включення в собівартість відповідних виробів, у тому числі, коли вони не можуть бути прямо віднесені на ці вироби. У ширшому розумінні однорідна секція ототожнюється з центром відповідальності.

Сутність методу однорідних секцій характеризує така схема (рис. 3.7).

Рис. 3.7. Економічний зміст методу однорідних секцій

Умовні позначення:

1 — пряме віднесення відповідних витрат у собівартість продукції;

2 — розподіл непрямих витрат між однорідними секціями;

3 — включення на основі попередньої калькуляції собівартості одиниці роботи секції у собівартість кінцевої продукції.

Для того щоб секції могли бути визнані однорідними, їх діяльність повинна вимірюватися єдиною одиницею (одиницею роботи), яка, по-перше, характеризує діяльність секції і, відповідно, змінюється пропорційно до витрат секції, а по-друге — дозволяє розділити витрати секції, тобто пов’язана з виготовленою підприємством продукцією, виконуваними роботами чи послугами, одиницями роботи можуть бути:

кількість виробленої продукції чи послуг;

вартість покупок або реалізації;

фактично відпрацьований час тощо.

Методологія обліку полягає в тому, що підприємство поділяють на однорідні секції (цехи, відділи, служби), розподіляють між цими секціями непрямі витрати, визначають по кожній секції суму витрат, яку відносять на продукцію чи замовлення, при виробництві яких були використані послуги відповідної секції (відповідно з обсягом спожитих одиниць роботи і собівартість одиниці).

Метод однорідних секцій прийшов на зміну емпіричному методу, при якому непрямі витрати відносились на собівартість продукції пропорційно до встановлених на підприємствах загальних баз розподілу. Емпіричний метод традиційно застосовується у вітчизняній практиці, по яких його вдосконалення йшло по лінії деталізації групування непрямих витрат за напрямками (освоєння нових виробів, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати тощо) і методів їх розподіду на основі відповідних баз.

Перевагою методу однорідних секцій є те, що витрати, які є загальними для кількох секцій, розподіляються між ними за базами, які відповідають характеру певного виду загальних витрат. наприклад, амортизація і орендна плата пропорційні площі, яку займає відповідна секція; витрати на страхування пропорційні вартості об’єктів страхування; витрати на утримання і ремонт устаткування пропорційно вартості цього устаткування тощо.

На думку деяких дослідників зарубіжного досвіду управлінського обліку, впровадження в практику методу однорідних секцій сприяє вирішенню таких завдань:

досягненню більшої точності калькулювання через застосування більш досконалих методів розподілу непрямих витрат ніж при інших методах калькулювання повної собівартості продукції;

використанню більшої гами баз розподілу непрямих витрат залежно від умов діяльності підприємства;

аналізу результатів діяльності центрів відповідальності в системі управлінського обліку і організації на цій основі контролю управління.

Недоліками методу однорідних секцій є:

великий обсяг облікової роботи;

умовність однорідних секцій і неможливість абсолютно точного встановлення одиниць роботи;

однорідні секції не завжди співпадають з центрами відповідальності;

використання великої кількості баз розподілу непрямих витрат призводить до коливань рівня собівартості залежно від баз розподілу;

немає можливості аналізу змінних і постійних витрат в управлінському обліку.

Метод стандарт-косту полягає в тому, що для прийняття рішень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші являють собою майбутні, цільові витрати, а другі — минулі витрати, на які вже не можна вплинути.

Загальна схема функціонування системи калькуляції собівартості за нормативними витратами наведена на рис. 3.8.

Рис. 3.8. Загальна схема обліку нормативних витрат
за методом «стандарт-кост»

Нормування витрат здійснюється таким чином, щоб можна було розрахувати нормативну собівартість кожного виду продукції і виявити загальну суму нормативних витрат по кожному центру відповідальності (ЦВ), який бере участь у виробництві цих видів продукції. Таким центром може бути цех, дільниця, бригада тощо.

При цьому нормативні витрати визначаються шляхом простої комбінації нормативних витрат по тих операціях, які потрібні для виробництва певного продукту. Цей процес показано у табл. 3.1.

Таблиця 3.1

НОРМАТИВНІ ВИТРАТИ, ПРОАНАЛІЗОВАНІ
ЗА ОПЕРАЦІЯМИ І ПРОДУКТАМИ

Центр відповідальності	№ операції	Нормативні витрати на операцію, грн	Вироби							Загальні нормативні витрати, грн	Фактичні витрати, грн
			А	Б	В	Г	Д	Е	Є
І	1	20	ü	ü	—	ü	ü	ü	ü	120	140
ІІ	2	30	—	ü	—	ü	—	ü	—	90	80
ІІІ	3	40	ü	—		—	ü	—	—	120	130
ІV	4	50	ü	ü		—	—	—	ü	200	180
Нормативна собівартість виробів		—	110	100	90	50	60	50	70	530	530

Знак «ü» свідчить про наявність відповідної суми витрат по виробу.

Як видно із табл. 3.1, за кожну окрему операцію відповідає певний центр відповідальності. У цьому випадку для цілей управління немає сенсу порівнювати фактичні витрати на виріб А з нормативними витратами за сумою 110 грн, оскільки за відхилення відповідають центри І, ІІ, ІІІ. Тобто тут жоден з ЦВ не може відповідати за відхилення самостійно.

З цього випливає, що для управління витратами необхідно, щоб по ЦВ були визначені нормативні витрати з урахуванням виходу продукції. Таким чином, якщо фактичні витрати по ЦВ І (140 грн) зіставляються з нормативними витратами в сумі 120 грн, на виробництво шести виробів (А, Б, В, Г, Д), то менеджер цього центру буде відповідати за всю величину відхилень по операції 1. Тільки порівнюючи всю суму фактичних витрат із загальними нормативними витратами по кожній операції центру за період витрати можна контролювати ефективно.

Це якраз видно з рис. 3.8, на якому показано, що як нормативні, так і фактичні витрати відслідковуються до центрів відповідальності, що дає можливість визначити відхилення від норм і відобразити його у Звіті по цьому центру для подальшого аналізу цих відхилень з метою прийняття відповідних коригуючих дій, а якщо відхилення пов’язані з постійною причиною, то норматив необхідно уточнити з урахуванням цієї причини.

Метод нормативного розподілу постійних витрат є перехідним від методів калькулювання повної до калькулювання неповної собівартості продукції. Цей метод ґрунтується на таких принципах:

1) чітке розмежування в собівартості змінних і постійних витрат;

2) визначення нормативного рівня діяльності підприємства і його підрозділів;

3) включення в собівартість продукції постійних витрат залежно від фактично досягнутого рівня діяльності;

4) відображення в обліку додаткових витрат через зниження рівня діяльності або зниження витрат у зв’язку з підвищенням ефективності виробництва.

Для кожної секції або центру відповідальності встановлюють нормальний рівень діяльності у відповідних одиницях роботи, а калькулювання організовують виходячи з таких передумов:

1) роздільний облік змінних і постійних витрат;

2) нормальному рівню діяльності відповідає певна сума змінних і постійних витрат;

3) постійні витрати відносяться на собівартість продукції відповідної секції за коефіцієнтом розподілу (Кр), який визначається за співвідношенням фактичного рівня діяльності (Фр.д) до нормального (Нр.д):

;

4) відповідно, сума постійних витрат, що відноситься на собівартість (Пв) визначається за формулою:

;

5) різниця між фактичною сумою постійних витрат і сумою, яка відноситься на собівартість секції списується на збільшення або зменшення загального результату по підприємству.

У результаті такого списання постійних витрат собівартість одиниці продукції залишається стабільною, тобто не залежить від зміни обсягу діяльності.

Таким чином, використання цього методу дає змогу визначити вплив зміни обсягу діяльності на структуру собівартості одиниці продукції і рентабельності через обчислення збитків від зниження обсягу діяльності чи прибутків при збільшенні обсягів.

Однак цей метод має і певні недоліки, які призвели до того, що його поступово почала витісняти система «директ-костинг». Це, зокрема:

важко встановити нормальний обсяг діяльності;

метод напряму не пов’язаний з ринковими коливаннями цін і обсягами реалізації;

собівартість визначається як об’єктивна, а не суб’єктивна категорія, тобто залежна від конкретних умов діяльності підприємства (сегмента діяльності, положення фірми на ринку, цілей діяльності тощо).

Знайомлячись із сутністю цього методу, слід звернути увагу на те, що за своєю технікою він нагадує розрахунок розподілу загальновиробничих витрат, наведений в додатку 1 до П(С)БО 16 «Витрати». Якщо здійснити цей розрахунок за технікою методу нормативного розподілу постійних витрат, то можна тримати абсолютно ідентичний результат. При виконанні такого розрахунку можна скористатись моделлю, яка наведена на рис. 3.9.

Рис. 3.9. Модель розподілу загальновиробничих витрат
за П(С)БО 16 «Витрати»

3.2. Практичні завдання і методичні
вказівки до їх виконання

Задача 1. Розподілити загальновиробничі витрати цеху (80 000 грн) між виробами А і Б, виходячи з їх машиномісткості (вираженій у машино-годинах) і трудомісткості (вираженій у витратах на оплату праці основних виробничих робітників) за умовами наведеними нижче.

Показники витрат	Вироби
	А	Б
1. Витрачено машино-годин	300	600
2. Нараховано основної заробітної плати	5000	7000

Результати розподілу порівняти і прокоментувати розходження.

Задача 2. Наявність і рух продукції за місяць характеризується наступними даними:

Залишок на початок місяця	Виготовлено за місяць	Продано	Залишок на кінець місяця
—	2000	1800	200

Зважаючи на те, що ціна одного виробу 70 грн, а виробнича собівартість — 50 грн, треба розрахувати прибуток від реалізації продукції і собівартість залишку продукції на кінець місяця.

Задача 3. Порівняно з умовами попередньої задачі передбачається збільшити виробництво продукції з 2000 шт. до 2500 шт. Визначити, як вплине на виробничу собівартість одного виробу збільшення обсягу виробництва, якщо з 50 грн виробничої собівартості 35 грн становлять прямі змінні витрати, а 15 грн — загальновиробничі витрати, у т. ч. 8 грн їх змінна частина, а 7 грн — постійна.

Пояснення. При розв’язанні задачі потрібно врахувати характер реагування різних витрат на зміни обсягу діяльності.

Задача 4. Виходячи з умов двох попередніх задач, визначити наскільки зміниться операційний прибуток, якщо вся випущена продукція буде реалізована, адміністративні витрати залишаться незмінними і становитимуть 20 000 грн, а витрати на збут зростуть із 17 000 до 20 000 грн.

Пояснення. При розв’язанні задачі потрібно послідовно визначити виручку від реалізації усієї продукції, виробничу собівартість реалізованої продукції за старою і новою собівартістю одного виробу, операційний прибуток без урахування зростання витрат на збут і з урахуванням останнього.

Задача 5. На підприємстві з одного виду сировини виготовляють два види продукції одночасно: продукту А виготовлено 1500 кг, продукту Б — 2000 кг. Ціна кожного з них дорівнює відповідно 10 грн і 15 грн. Витрати на виробництво за місяць становили 18 000 грн, адміністративні витрати — 6000 грн, витрати на збут — 4000 грн. Визначити виробничу собівартість одиниці кожного виду продукції і собівартість залишків продукції на кінець місця за умови, що продукту А продано 1000 кг, а продукту Б — 1200 кг.

Пояснення. Розподіл комплексних витрат між видами продукції здійснити пропорційно до обсягів випуску в ринкових цінах.

Задача 6. Виходячи з умови попередньої задачі, а також з урахуванням величини адміністративних витрат (6000 грн) і витрат на збут (4000 грн), обчислити валовий і операційний прибуток підприємства.

Задача 7. На основі наведених нижче даних необхідно визначити невідомі показники (тис. грн):

Показник	Варіант		Код рахунка
	1	2
1. Виручка від реалізації	120	480
2. Запас готової продукції на початок місяця	15	60
3. Запас НЗВ на початок місяця	8	50
4. Витрати за місяць: а) прямі матеріальні витрати; б) пряма зарплата; в) виробничі накладні витрати	28 18 42	130 54 36
5. Разом витрат
6. Запас НЗВ на кінець місяця	13	68
7. Собівартість готової продукції	83
8. Запас готової продукції на кінець місяця	18
9. Собівартість реалізованої продукції		250
10. Валовий прибуток

Навести алгоритм визначення невідомих показників та прокоментувати їх. Проставити коди (шифри) бухгалтерських рахунків.

Задача 8. Визначити чистий прибуток, використовуючи метод повного розподілу витрат за даними наведеними у таблиці. Недостаючі показники розрахувати самостійно.

Показник	Код рахунка	Сума, грн
1. Дохід від реалізації		1500
2. Залишок готової продукції на початок кварталу		220
3. Собівартість випущеної продукції: а) змінні витрати виробництва; б) постійні витрати виробництва		850 260
4. Залишок готової продукції на кінець кварталу		80
5. Собівартість реалізованої продукції
6. Валовий прибуток
7. Комерційні (збутові) та адміністративні витрати		100
8. Прибуток до оподаткування
9. Податок на прибуток
10. Чистий прибуток

Навести алгоритм визначення невідомих показників та прокоментувати їх. Поставити коди бухгалтерських рахунків.

Задача 9. Виходячи з того, що прямі витрати на одиницю продукції становлять 20 грн, а загальна сума очікуваних накладних витрат — 5000 грн, необхідно визначити повну собівартість одиниці продукції, за умови, що фактичний випуск становив би 10, 50, 100 одиниць.

Відповідь відобразити у вигляді наступної таблиці:

Випуск (одиниць)	Прямі затрати на одиницю	Накладні затрати на одиницю	Повна собівартість одиниці
10
50
100

Навести алгоритм розрахунку та пояснити за рахунок чого змінюється повна собівартість одиниці продукції.

Задача 10. Виходячи з того, що у звітному періоді був як остаточний, так і виправний брак, необхідно визначити втрати від браку за даними (грн):

1) нормативна собвартість остаточного
(невиправного) браку    —      500

2) утримання з винуватців браку   —      50

3) оприбутковано металобрухту від браку       —      9

4) виставлена претензія постачальнику  —      19

5) витрати на виправлення виправного браку, у т. ч.

— матеріалів    —      60

— зарплати     —      85

Навести алгоритм розрахунку та скласти необхідні бухгалтерські проводки.

Задача 11. Підприємство виготовляє виріб шляхом послідовної обробки у двох основних цехах. За звітний місяць підприємство має такі дані (грн):

1) витрачені матеріали, зокрема, для:

а) виробництва продукції в цеху № 1    —      10 000

б) виробництва продукції в цеху № 2    —      15 000

в) загальногосподарських потреб підприємства        —      1200

2) нарахована заробітна плата, зокрема:          —     

а) пряма зарплата по цеху № 1    —      8000

б) пряма зарплата по цеху № 2    —      9000

в) управлінському персоналу підприємства     —      12 000

3) відрахування на соціальне страхування праців-
ників підприємства         —     

4) нарахована амортизація по виробниче устаткування

а) у цеху № 1   —      3000

б) у цеху № 2   —      4000

5) нарахована орендна плата за офісне приміщення
заводоуправління —      21 000

Незавершене виробництво на початок місяця по цеху № 1 становить 9500 грн, по цеху № 2 — 12 500 грн, а на кінець місяця відповідно 9000 і 6000 грн.

Необхідно визначити собівартість напівфабрикату переданого цеху № 1 в цех № 2 та собівартість готової продукції.

3.3. Запитання і тести для самоконтролю

3.3.1. Запитання

1. У чому полягає сутність позамовного методу обліку витрат і яка сфера його застосування?

2. У чому полягає сутність попередільного методу обліку витрат і яка сфера його застосування?

3. У чому полягає сутність простого (однопередільного) методу обліку витрат і яка сфера його застосування?

4. Назвіть основні елементи методу однорідних секцій.

5. За якими принципом формуються секції?

6. Поясніть сутність методу нормативного розподілу постійних витрат.

7. Як і для чого обчислюється коефіцієнт нормативного розподілу постійних витрат?

8. Чим відрізняється безнапівфабрикатний варіант попередільного методу від напівфабрикатного?

9. Для якого з варіантів зведеного обліку витрат характерна наявність у складі: калькуляційних статей статті «Напівфабрикати власного виробництва»?

10. У яких випадках застосовується рахунок 25 «Напівфабрикати власного виробництва»?

11. Як співвідносяться витрати звітного періоду з собівартістю випущеної за цей період продукції?

12. Яким чином розподіляються витрати звітного періоду між товарним випуском і залишками незавершеного виробництва?

13. Як здійснюється оцінка залишків незавершеного виробництва на кінець місяця?

14. Чим відрізняється виробнича собівартість випущеної (товарної) продукції від виробничої собівартості реалізованої продукції?

15. За якою ознакою відрізняються розподілені постійні загальновиробничі витрати від нерозподілених?

16. Що включається до складу «Інших прямих виробничих витрат»?

17. У чому полягає сутність методу «стандарт-кост»?

18. Які методи визначення норм (стандартів) застосовуються у зарубіжній практиці?

19. Яка різниця між калькуляційними об’єктами і калькуляційними одиницями?

20. З якою метою здійснюють зведений облік витрат?

3.3.2. Тести

1. Сфера застосування простого (однопередільного) методу обліку витрат і калькулювання:

а) наявність залишків незавершеного виробництва;

б) відсутність залишків незавершеного виробництва;

в) випуск одного виду продукції;

г) випуск кількох видів продукції.

Відповідь: а, б, в, г; а, в; б, в; б, г; а, г.

2. Сфера застосування позамовного методу обліку витрат і калькулювання:

а) наявність залишків незавершеного виробництва;

б) відсутність залишків незавершеного виробництва;

в) випуск одного виду продукції;

г) випуск кількох видів продукції.

Відповідь: а, б, в, г; а, в; б, в; б, г; а, г.

3. Об’єкт обліку витрат при позамовному методі обліку витрат і калькулювання:

а) окреме замовлення;

б) окремий вид продукції;

в) окремий переділ (стадія) виробництва;

г) група однорідних видів продукції.

Відповідь: а, б, в, г; а, б, г; б, г.

4. Об’єкт обліку витрат при попередільному методі обліку витрат і калькулювання:

а) окреме замовлення;

б) окремий вид продукції;

в) окремий переділ (стадія) виробництва;

г) група однорідних видів продукції.

Відповідь: а, б, в, г.

5. Основними рисами напівфабрикатного варіанта попередільного методу є:

а) визначення фактичної собівартості кінцевого продукту без калькулювання собівартості напівфабрикатів;

б) визначення фактичної собівартості кінцевого продукту з попереднім калькулюванням собівартості напівфабрикатів;

в) наявність системного вартісного обліку руху напівфабрикатів;

г) відсутність системного вартісного обліку руху напівфабрикатів.

Відповідь: а, в; а, г; б, в; б, г.

6. Основними (відмітними) рисами напівфабрикатного варіанта попередільного методу обліку витрат є:

а) передача напівфабрикатів без калькулювання їх собівартості;

б) передача напівфабрикатів за їх собівартістю;

в) наявність статті «Напівфабрикати власного виробництва»;

г) відсутність статті «Напівфабрикати власного виробництва».

Відповідь: а, в; а, г; б, в; б, г.

7. Основними (відмітними) рисами безнапівфабрикатного варіанта попередільного методу є:

а) передача напівфабрикатів без калькулювання їх собівартості;

б) передача напівфабрикатів за їх собівартістю;

в) наявність статті «Напівфабрикати власного виробництва»;

г) відсутність статті «Напівфабрикати власного виробництва».

Відповідь: а, в; а, г; б, в; б, г.

8. Основними рисами безнапівфабрикатного варіанта попередільного методу є:

а) визначення фактичної собівартості кінцевого продукту без калькулювання собівартості напівфабрикатів;

б) визначення фактичної собівартості кінцевого продукту з попереднім калькулюванням собівартості напівфабрикатів;

в) наявність системного вартісного обліку руху напівфабрикатів;

г) відсутність системного вартісного обліку руху напівфабрикатів.

Відповідь: а, в; а, г; б, в; б, г.

9. У зведеній відомості витрат виробництва знаходяться дані:

а) про залишки незавершеного виробництва на початок місяця;

б) залишки незавершеного виробництва на кінець місяця;

в) затрати за місяць;

г) фактична собівартість випуску продукції.

Відповідь: а, в, г; б, в, г; в, г; а, б, в, г.

10. Основним об’єктом калькулювання на виробничому підприємстві є:

а) напівфабрикати власного виробництва;

б) продукція, що виготовляється для продажу на ринку;

в) продукція (роботи, послуги) цехів допоміжного виробництва;

г) залишки незавершеного виробництва.

Відповідь: а, б, в, г.

3.4. Практичне заняття

3.4.1. Питання для обговорення

1. Поняття про об’єкти витрат, об’єкти калькулювання, калькуляційні одиниці та методи обліку витрат і калькулювання.

2. Характеристика і сфера застосування простого, позамовного, попередільного і нормативного методів обліку витрат і калькулювання.

3. Характеристика і сфера застосування методу однорідних секцій, методу нормативного розподілу постійних витрат і «стандарт-косту».

4. Порівняльна оцінка вітчизняних і зарубіжних методів обліку і калькулювання за повними витратами.

3.4.2. Аналіз розв’язання задач, виконаних самостійно

3.4.3. Виконання задач під контролем викладача

3.5. Література

3, С. 97—147; 4, С. 113—164; 5, С. 42—77; 6, С. 62—72; 7, С. 75—84.

3.6. Термінологічний словник

Система обліку і калькулювання — система обліку, що забезпечує калькулювання і контроль собівартості об’єктів витрат.

Об’єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Калькулювання — науково обґрунтоване визначення собівартості продукції підприємства, її окремих видів та одиниць по статтях витрат.

Калькуляційна одиниця — вимірювач об’єкта калькуляції, який застосовується під час визначення його собівартості.

Метод калькулювання — науково обґрунтована сутність прийомів, які застосовуються під час калькулювання собівартості продукції (як усієї товарної продукції, так і окремих її видів).

Переділ — частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), яка закінчується отриманням готового напівфабрикату, який може бути відправлений на наступний переділ або реалізований на сторону.

Об’єкт обліку витрат — місце виникнення витрат, види або групи однорідних продуктів.

Об’єкт калькуляції (носій витрат) — вид продукції (робіт, послуг), призначений для реалізації.

Замовлення — заявка клієнта на певну кількість спеціально виготовлених для нього виробів.

Місце виникнення витрат — структурний підрозділ підприємства (робоче місце, дільниця, цех), по якому організовується планування, нормування і облік витрат виробництва для контролю і управління ними.

Зведений облік — система узагальнення витрат виробництва по статтях витрат в розрізі цехів, переділів, видів продукції (робіт, послуг) і в цілому по підприємству з метою підготовки інформації для обчислення собівартості окремих видів продукції і всієї викупленої продукції підприємства, а також з метою розподілу понесених підприємством витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. Існує в двох варіантах — напівфабрикатному і безнапівфабрикатному.

База розподілу непрямих витрат — показник, пропорційно до якого непрямі витрати розподіляються за носіями витрат.

Калькуляція — розрахунок собівартості продукції. Розрізняють такі основні її види: проектна, планова, нормативна, кошторисна, звітна, госпрозрахункова.