60. Ліберальне народництво в Укр. П. Червінський Т.Осадчий М.Левицький.

Ліберально-народницький напрям сусп.-ек. думки виникає в Укр. вже в 70-ті роки. Його предст. були зв’язані з рев. народництвом. Критикуючи капіталізм, ліберальні народники протиставляли йому дрібне вир-тво селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотованого вир-тва вони надавали різним формам кооперації.

Типовим представником ліберального народництва 70-х років в Укр. П. Червінський 1849-1931. У 1876-1890рр. він очолював стат. бюро Чернігівського губернського земства. Червінський намагався довести можливість застосування вчення Маркса при аналізі ек. розв. Рос. Погляди Ч. були викладені в статтях , опублікованих в “Неделе” У розв. людського сусп. він виділяє чотири типт нар. госп : патріарх., рабське, кріпосне й товарне. Перші три типи він об”єднує одним терміном—особисте господарство , в якому прод не виходить за його межі. Ч. ідеалізує натур. госп і протиставляє йому товарне, якому властива протилежність інтересів покупців та продавців як товарів, так і роб. сили.

Ек. рос. на думку Ч. перебуває в перехідному стані від натур. до товарного вир-тва. Як типовий народник , він не бачить в Рос. умов для розв кап-лізму. Це ,на його думку, зпричин з того що Для розв великої пром повинен бути пролетаріат, яког не має в Рос. Ч виступає на захист общини бо її знищення на його думку призведе до утворення пролетаріату, а , отже, і буржуазії. Кап-зм в Рос не може бути запровадж. природньо.

Левицький-найбільш відомий представник ліберального народництва, критикує капіталізм. Він, як і народники взагалі заперечував можливість розвитку капіталізму в Росії. Одним із доказів на користь цього погляду стала для Л. теорія відтворення Сісмонді, яку сприяняли і рос. народники. Розглядаючи паростки кап-зму в Рос. як штучне явище, Л. виступає із закликом спинити його розвиток. Кап-зму він протиставляє дрібне вир-тво, напівнатуральне госп-тво селян і ремісників. Саме йому він провіщає велике майб. Л. увійшов в істор сусп думки не лише як теоретик ліберального народництва, а й як практик, який розробляв численні проекти розв дрібного вир-тва, і намагався втілити їх у життя. Він є прихильником створення різних форм кооперації, різних артілей, с/г виставок, надання дешевого кредиту дрібним виробничкам тощо. Не забуває він і про общину, яку називає запорукою майб. добробуту, тому що вона полегшує перехід до сусп. госп. всієї громади всього села. Найб теорет опрацюванням Л. став “Артільний договір” , який було перекладено багатьма мовами .

Т. Осадчий—економіст, земський статистик, гром. діяч. Висупив як ідеолог дрібної буржуазії, хоч і проголошував ідею створення сприятливих сусп-ек-них умов для діяльн. всіх класів. У своїх працях він констатує як наявність сприятливих умов для розв кап. в Півд.-зах. краї , так і розгортання самого процесу кап. розв. Він бачив неминучість цього розв і навіть визнавав його певну прогресивність. Але розв. кап-зму О. протиставляє дрібне вир-тво. селян і ремісників. Навіть констатуючи процес диференціації селянства розуміючи його неминучість пропонує надання допомогои дрібному госп. з боку держ. Поліпшити стан селянства Осадчий сподівався підвищенням культ. землеробства, наданням селянам дешевих кредитів, довгострок. орендою тощо. Осн. наголос О. робить на необх. зміцнення середнього самодостатнього тобто натур. госп.

61. Політична економія в Україні в ІІ пол. 19 – поч. 20 ст. та її еволюція.

Бурхливий розвиток продуктивних сил у пореформлений період супроводжувався значними соціальними зрушеннями. Поглибленням соціальних суперечностей, пожвавленням суспільної думки. Зміни, що сталися в економічному та суспільному житті країни після реформи 1861 року, позначився і на розвитку політичної економії.

Економістів цікавлять проблеми аналізу економічних категорій, з’ясування предмета ПЕ, якій вони надавали виняткового значення в суспільному житті.

Одним з перших розробив курс ПЕ російською мовою Т.Ф.Степанов (1795-1847) – професор ПЕ Харківського університету. Степанов широко і творчо використовує надбання світової науки в галузі ПЕ. Аналізує такі питання, якпредмет ПЕ, суть і джерела багатства, продуктивні й непродуктивні класи, продуктивну й непродуктивну працю, суспільний поділ праці, відношення між виробництвом та споживанням, цінність, капітал, заробітну плату, прибуток, ренту, процент, кредит, НД тощо. У висвітленні цих категорій Т.Степанов не був оригінальним. В дусі Сміта він визначає такі категорії, як цінність, багатство. Під капіталом він фактично розуміє засоби виробництва, хоч і застерігає проти однобічного його розуміння. Він не лише аналізував і пропагував теоретичні ідеї західноєвропейських економістів, а й пов’язував йх з російською дійсністю, використовував для критики феодально-кріпосницької системи.

62. Економічні погляди М.Туган_Барановського (1819-1919) – учений зі світовим ім’ям, що зробив вел. внесок у розвиток багатьох теор. проблем економіки. Народився в дворянській сім’ї в Харківській губернії. Т.-Б. став першовідкривачем сучасної інвестиційної теоррії циклів. Ще 1894р. він опублікував працю “Промислові кризи в суч. Англії, їх причини і вплив на нар. життя яку захистив як магістерську дісертацію в Моск. ун-ті. Він критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади “теорії реалізації” Сея , яка стверджувала, що пропозиція порджує попит. Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те , що межа вир-тва визн. прод. силами людства .Він писав, що поит на товари створюється самим вирибництвом і жодних зовнішніх меж для розширеного відтворення, крім браку прод. сил, не існує. Це на його думку підтверджує ідея про зв. пром. коливань з період. зростанням основного капіталу . Він розглядає проблему криз, аналізуючи економічні коливання, рух “ек. акт-сті”, а також фактори , що зумовл. таку активність . Т.-Б. звертає увагу на виявлення гол. рушійної сили ек. активності і робить висновок, що це є рух інвестицій. Він першим сформулював осн. закон інвестиційної теорії циклів , відповідно до якого фази пром. циклу визн активністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях , що виготовляють засоби вир-тва порджує мультипрлікаційний процес всіх елементів ек. активності.

Джерелом приб. він наз весь капітал.

У багатьох дослідж. “Учення про гран. кор-сть”, “Осн. помилка абстрактної теорії кап-зму” та ін. вчений намагався переорієнтувавти П.Е. в Рос. та Укр. на позиції

Велику увагу він приділив питанню розвитку капіталізму в Рос., що в останнє десятиріччя 19ст стало головним тор питаням у країні. Було опублік його докторську дисетацію “Рос. фабр. в минулому та сучасному. Історико-економічне досл.”.

63. Ек. погляди М. Зібера.

Професор Київського університету Зімер захищав труд теорію варт. Маркса. Зібер захистив маг. дисертацію “Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв. з пізнішими доповненнями та роз’ясненнями”. 1876-1878рр м. Зібер публікує в економічних журналах кілька статей під назвою “ Економ. теор. К. Маркса”, що в них викладає зміст першого тому “Капіталу”.

Він показує суперечності кап. вир-тва й привертає увагу до них увагу читачів глибоко аналізує стан. робітників. В цей час він критикує теорії цінності Г. Маклеода, Дж. Мілля, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та ін. ек-стів. Детально проаназівувавши проблему форм власності, він простежив процес виникнення грошей , аналіз. їхні функції.На думку М.Зібера , заслуга М. полягає у вирішенні двох питань: з’ясуванні генетичного розвитку грошового обміну й чіткого визначення різних грошових ф-цій.

Теор. додаткової варт. К. Маркса він розглядає, як найвище досягнення економічної теор., оцінюючи вчення М. як дальший розвиток осн. засад науки. Виклавши вчення Д.Рікардо про чистий прибуток, М Зібер пише “Що ж лишалось авторові “Капіталу” додати до цього , крім точнішого, докладнішого й зрозумілішого формулювання?” Сам З. залишається у розумінні прибутку на позиціях Рікардо.

Погляди З. на закон-сті сусп розв. заслуговують на додаткове вивчення. Він досл. питажння розв первісного сусп. , виникнення різних форм власності, великого й дрібного вир-тва в земельному госп.

Велике знач. мали праці З., що заперечували народницьку тезу про особливість шляху екон. розв. Росії. Він зазначав що розв Рос. відбувається за об”єктивними ек. законами і неминуче приведе до кап-лізму.

64. Загальні хорактеристики розвитку економічної теорії в 20ст та її основні напрямки.

Зміни, що сталися в економічному та суспільному житті після реформи 1861р (бурхливий розвиток прод сил супроводжувався соціальними зрушенями, поглибленями класових суперечностей, пожвавленям суспільної думки) позначилися і на розвитку політичної економії.

 65. Основні напрямки розвитку кономічної теорії в 20ст і її еволюції.

Сучасна західна ек-на теорія хар-ся неоднорідні-стю, наявністю багатьох напрямків, шкіл, течій. Така різноманітність є наслідком розбіжностей у визначенні предмета досл-ня й теоретичного трактування ек-них явищ, методу вивчення, з'я-сування основних способів впливу на соц-но-ек­-ні процеси та ролі держави у їх здійсненні. У сучасній ек-ній теорії видокремлюють 3 основні напрямки: неокласичний, кейнсіанство та інституціонально-соц-ий.

Основа неокласичного напрямку - принцип нев-тручання держави в ек-ку. Прихильники цього на-прямку вважа­ють, що вільна ринкова ек-ка («дос-коналий» ринок) без будь-якого зовнішнього втручання досягає ефективної алокації ресурсів. Можливість вільного вступу в обмінні відносини забезпечує досяг­нення на ринку стану рівноваги, тобто такої ситуації, коли за існую­чих у кожний конкретний момент цін величина попиту на кож-ний із створюваних в ек-ці товарів = величині йо-го пропози­ції. Ця рівновага хар-ся тим, що жоден з агентів уже не може виграти в рез-ті нових об-мінних операцій (на конкурентному ринку в пов-ній мірі реалізується потенціал відно­син вільного обміну і кінцева ринкова рівновага є ефективною) Втру­чання ж держави у відносини, що формують-ся на засаді вільної рин­кової взаємодії ек-них су-б'єктів, може спричинити порушення рівноваги, зниження ек-ної ефективності. Тому неокласики ви­ступають за свободу приватного під-тва, рин-кових сил. Об'єктом досл-ня - ринок, ринкова ек-ка (її статична модель, яка розглядається на рівні взаємодії окремих спож-чів та фірм. У нео-класичній моделі передбачається, що індивіди поводять себе раціонально і прагнуть максимі-зації власного добробуту, а метою фірм є мак-симізація прибутку, причому і фірми, і індивіди можуть без будь-яких перешкод вступати 1-н з 1-м у різні ек-ні відносини. Фундаментальною ос-новою неокласичного напрямку є теорія гранич-ної кор-сті та граничної прод-сті, їхніми ав­торами створено солідний математичний інструментарій, який з ус­піхом використовується для к-ного ана-лізу ек-них явищ. У цей же час зароджується інституціоналізм, прихильники якого в основу досл-ня беруть позае­к-ні фактори.

66. Економічні умови винекненя і суть кейнсіанства.

До 30их років 20ст панувала думка що за допомогою вільного цінутвореня економіка автоматично прямує до рівноваги (попит = пропозиції) але згодом ця теорія вичерпала себе, яскравим прикладом цього був циклічний характер розвитку капіталістичної економіки. На рубежі 20ст монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства, вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробнитва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими. Економічна криза 1929-33рр продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів.

Перші кроки були зроблені у США у “новому курсі” Рузвельта. На перших порах втручання в економічне життя пояснювалося практичними міркуваням без відповідної теоретичної бази. У 1936 англ економіст Кейнс видав книгу “Загальна теорія зайнятості, процента, грошей”, цим самим створивши теоретичну базу нового напряму котрий обгрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на мікрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси.

67.Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса.

(1883-1946)-англ.ек-ст, держ. і політичний діяч. Гол.праця - “Загальна теорія вартості, процента і грошей” (1936) - книгу сприйняли у колі великої буржуазії і назв. “біблією кейнсіанства”.

Кризи 1929-1933рр. змінює погляди Кейнса, він пориває зідеями фритредерства, вв., що доба вільної конкуренції вичерпала свої можливості.

Він чітко сформулював новий напрям ек. теорії дер-го регуклювання ек-ки. Оперував величинами, що визначають рівень та темпи зростання нац.доходу- споживання, нагромадження,заощадження, інвестиції, зайнятість. Він заклав основи макроекономічному напрямку ек-ки.

Кейнс вважав, що проблеми розви-го кап. сус-ва, слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів, а у сфері попиту. Кейнс поставив під сумнів існування за умов монополістичного кап-му вільного руху цін у напрямку зниження (досвід показав, що ціни залишаються незмінними навіть заумов зниження зарплати та спаду вир-ва.

Він показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є ета, нижче якої суб”єкти не передадуть свої заощадження у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі ускладнень.

Отже він намагався показати, що мех-зм автоматичного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія є утопією.

За К. витрати на споживання зростають мірою збільшення доходу, що є у розпорядженні сус-ва. Але зі зростанням доходу зменшується показник граничної схильності до споживання, а відтак зменшується і частка споживання в доході. Це пов”язано з тим, що частина НД заощаджується. Причину цього К. бачив в схильності людини споживати менше в міру збільшення її доходу - “основний психологічний закон сус-ва”.

Умова досягнення рівноважного стану ек-ки за К. полягає щоб вакуум між рівнем доходу і споживанням заповнювався збільшенням інвестиційних витрат

К. виділив 3 мотиви зберігати гроші готівкою;

- трансакційний мотив (бажання мати готівку для нгепередбачених платежів) ;

- мотив перестороги;

- спекулятивний мотив.

За К. зменшення зарплати не здатні зменшити безрбіття.

Теорія попиту на гроші у К. - теорія “ переваги ліквідності “. Ліквідність за К. - це можливість ати за одиницую часу за макс. ціною будь-яке майно.

Значення теорії К.;

- висуває на перший план проблеми реалізіції (неефективного попиту), що започаткувало розвиток динамічної теорії циклу.

- теорія НД та мультиплікатора увійшли в післякеййстанські теорії ек. зростання;

-          поєднав ек. теорію та ек. політику.

68. Неокейнсіанстао. С.Харріс. Е.Хансен.

У США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-ті рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен та С. Харріс. Елвін Хансен (1887—1976) вів у Гарвард­ському університеті спеціальний семінар, який відвідували визначні урядові чиновники та бізнесмени. Цей семінар відіграв важливу роль у поширенні кейнсіанських ідей у США.

Характерною рисою економічних теорій післякейнсіанського пе­ріоду є те, що у поясненні найважливіших економічних проблем чі­льне місце надається інвестиціям.

Неокейнсіанські теоретики циклу доповнили концепцію мульти­плікатора так званою концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв'язок між національним доходом і інвестиціями. Велике значення у неокейнсіанській теорії циклу має поділ капі­таловкладень на автономні та похідні. Похідні інвестиції — це такі, що зв'язані з розширенням споживання внаслідок зростання націо­нального доходу.

Неокейнсіанці стверджують, що за сучасних умов цілком мож­ливо обмежувати розмах циклічних коливань, стримуючи зростання виробництва у фазі піднесення та стимулюючи його у фазі рецесії. Органом, здатним це зробити, є держава, що має у своєму розпоря­дженні багато важелів для заохочення приватних інвестицій напере­додні спаду або послаблення інвестиційної діяльності у період «пе­регрівання» економіки.

69 Поширення кейнсіанства і його особливості в різних країнах.

Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії в багатьох країнах розвинутого капіталізму, особливо у США та Англії, і три­валий час зберігало свої позиції. Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему ди­намічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамі­чної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або цикліч­них коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством. к

У США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-ті рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен та С. Харріс.

Під час економічної кризи 30-х рр. Швеція, як і більшість країн світу, опинилася на межі фінансового краху. Витрати на інвестиції почали скорочуватись і згодом зовсім зникли. Рестриктивна грошо­ва політика (обмеження грошових емісій, скорочення кількості грошей в обігу) знизила купівельну спроможність населення і спри­яла зростанню безробіття.

Проте криза в Швеції була менш тривалою, ніж в інших країнах, оскільки структурна перебудова національної економіки на той час уже розпочалася. Нові перспективні галузі промисловості з викори­станням новітніх технологій забезпечили Швеції швидке нарощу­вання економічного потенціалу, і через два роки країна перейшла до експансіоністської політики. 1932 р. на виборах до парламенту пе­ремогли соціал-демократи завдяки дуже вдалій програмі економіч­ного відродження. Іншим прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування капіталістичної економіки, індикативне планування, що набуло роз­витку у Франції, де після другої світової війни державне регулю­вання економіки здійснювалося в широких масштабах.

Французьку концепцію індикативного планування опрацював Франсуа Перру. Концепція Перру справила значний вплив на практичну реаліза­цію програмування економіки Франції. 1947 р. було прийнято пер­ший п'ятирічний план. Така практика тривала й у наступні роки.