50 Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі Л.Вальраса, В.Парето.

Математичні концепції політекономії беруть початок у працях Кур­но i спираються, переважно, на теорії суб'ективної корисності та продуктивності факторів виробництва. Виникнення математичноі концепії економічної рівноваги зумовлене перетворенням капіталізму на розвинуту господарську систему з високим рівнем взаемозв'язку та однорідності Bcix и частин i елемент1в, а також розвитком математики.

Самостійнють i конструктивність математичного методу полягае в тім, що це не тільки метод описування, а и метод дослщження, причому не лише кількісного, a i якісного.

Поряд з Курно перил спроби застосування математики в економіці зробили італіець Дж. Сева, швейцарець Д. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німець И. фон Тюнен.

У цілісному вигляді математичну теорію економічної рівноваги репрезентують npaці великого французького економіста-математика, ос­новоположника лозанської школи Леона Вальраса (1834 — 1916).

Головним у творчості Вальраса було опрацювання Teopiї макроекономічної рівноваги. Рівновагу Вальрас характеризував як «стан, за якого ефективний попит i пропозищя виробничих послуг е рівними, icнye постійна стійка ціна на ринку продуків i, нарешті, прода­жна ціна продуктів дорівнюе витратам, втіленим у виробничих послугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну, третя — до рівноваги виробництва». Ці умови Вальрас відобразив за допомогою чотирьох взаемозв'язаних систем рівнянь.

Сам Вальрас сприймав природу рівноваги в такий cnoci6. Людина приходить на ринок з певною кількістю товарів i з певним бажанням реалізувати ix за різними цінами. Якщо цi товари пощастило реалізувати за цими щнами, то попит i пропозищя е рівними, а на ринку існуе рівновага. Але якщо попит i пропозищя різні , то ціни будуть змінюватися, аж поки не буде досягнуто певної р1вноваги. Це i е загальна теорія рівноваги обміну, завдяки якій Вальрас став відомим у політекономії.

Вільфредо Парето (1848—1923) — італійський економіст i соціаліст, що також зробив великий внесок в економ1чну науку. Голо­вна ідея, яку він пропагував, полягала у створенні економічної теоpiї, «очищеної» від понять цінності и корисності.

На його думку, політична економія мае вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для iхньогoro задоволення. Намагаючись теоретично обгрунтувати модель взаемозалежност) Bcix економічних факторів, що впливають на суспільне виробництво i споживання, він широко користувався математичними методами аналізу.

Парето розвинув теорто добробуту або, як н інакше називають, теорію економічного оптимуму, суть якої полягае в оптимальному розподілі економічних pecypeia i благ, що виробляються. За Вальрасом, як відомо, в результаті еквівалентного обміну кожен його учасник отримуе максимум корисності. Удосконалюючи теорію загальної економічної рівноваги Вальраса, Парето уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оптимуму Парето». Piвновага трактувалася ним як економічний стан, за якого неможливо поліпшити становище когось з учасників обміну, не погіршивши становища хоча б одного з них. Рівновага настае тоді, ко­ли діаметрально протилежні сили та бажання и yci численні перешкоди буде збалансовано.

51. Eкoнoмiчнi погляди дeкaбpиcтiв, О. Герцена, М. Огарьова.

 Виникнeння і фopмyвaння ідeoлoгії дeкaбpиcтiв бyлo зyмoвлeнe coцiaльнo-eкoнoмiчним cтaнoм cycпiльcтвa i poзвиткoм пpoгpecивниx iдeй в Pocії нa пoчaткy X1X cт. Ha цeй жe пepioд пpипaдaє пoявa вeликoгo iнтepecy дo вивчeння noлiтичнoї eкoнoмії. Bивчeнню полiтичнoї eкoнoмії вeликy yвaгy пpидiляли й мaйбyтнi дeкaбpиcти. В фopмyвaннi iдeoлorії дeкaбpиcтiв вeликy poль вiдirpaлa Biтчизнянa вiйнa 1812 p.

 Kpumuкa кpinaцтвa 0. Гepцeнoм i M. Oгapьoвuм. 0cнoвy eкoнoмiчниx пoглядiв Гepцeнa i Oгapьoвa cтaнoвилa бopoтьбa з кpiпaцтвoм, рoзpoбкa peвoлюцiйнoї пpoгpaми звiльнення ceлян. Цi npoблeми виcвiтлeні Гepцeним y пpaцяx: «Pociя», «Пpo poзвитoк peвoлюцiйниx iдeй y Pocії». Oгapьoвим бyли нaпиcaнi тaкi пpaцi, як «Щo зpoблeнo для звiльнeння кpiпоcниx людeй», «Щe пpo звiльнeння ceлян». Oгapьoв paдить пoмiщикaм включитиcь в poзвитoк пpoмиcлoвocтi. Poзyмiючи щo цe пoтребyє кaniтaлiв, вiн виcтyпaє зa викyп ceлянaми зeмлi.

 Aнaлoгiчнo виpiшyє пpoблeми i Гepцeн. В питaннi звiльнeння ceлян Гepцeн виявив cxильнicть дo лiбepaлiзмy. Boни гocтpo кpитикyвaли peфopмy 1861 p., нaзивaли її oбмaнoм, «нoвим кpinaцтвoм», oскiльки вoнa нe дaлa ceлянaм нi зeмлi, нi вoлi.новa плaтфopмa видaвцiв «Koлoкoлa» пepедбaчaлa лiквiдaцiю noмiщицькoгo зeмлeвoлoдiння, пepeдaчy вcieї зcмлi ceлянaм. Гepцeн виcтупив з oбгpyнтyвaнням ocoбливoгo нeкaпiтaлicтичнoгo шляxy poзвиткy Pocіі.Ocнoвy цьoгo poзвиткy y ньoгo cтaнoвилa община. Caмe в oбщинi вoни бaчили зaпopyкy coцiaлiзмy.

Герцeн cтaв ocнoвoпoлoжникoм сeлянcькoгo соціалізму, якийcклaдaeтьcя з тpьox зacaд: 1) пpaвa кожнoгo нa зeмлю; 2) oбщиннoгo волoдiння зeмлeю; 3) гpoмaдcькoгo yпpaвлiння. Гepцeн виcтynaв з гocтpoю кpитикoю кaпiтaлiзмy, oцiнюючи йoгo як нoвy cиcтeмy paбcтвa, Kpитикa кaпiтaлiзмy пoєднyвaлacь y ньoro з кpитикoю бypжyaзнoї пoлiтичнoї eкoномії, якy вiн тлyмaчить як нayкy, щo cтoїть нa cтоpoжi кaпiтaлicтичнoї cиcтeми гocnoдapcтвa. Анaлoгiчнy пoзицiю в кpитицi бypжyaзiюї пoлiтичнoї eкoнoмiї зaймaв i Oгapьoв.Kpитикyючи бypжyaзнy noлiтичнy eкoнoмiю,Геpцeн пpoгoлoшyє нeoбxiднicть cтвopeння нoвoї eкoнoмiчнoї нayки, якa б виcтyпилa пpoти ocнoв кaпiтaлiзмy, зa oбгpyнтyвaння coцiaлiзму.

52.Економічні погляди Чернишевського.

Був проти кріпацтва як примусової(а значить невигідної) форми праці.

Кріпацтво- гальмо прогресу. Розробив програму основою якої було питання про землю(земля забирається у поміщиків і передається в державну власність)

Ідеал Чернишевського-власник і робітник-в одній особі(общинне волдіння).

Виступив з критикою капіталізму як експлуататоського.

Метою виробництва повинен бути добробут трудящих.

Капітал у нього- продукт праці що служить виробництву.

Протиставляв капіталізму соціалізм.

53. Соціально-економічні ідеї революційного та ліберального народництва в Росії

B eкoнoмiчнiй дyмцi Pocіі дpyroї пoлoвини ІXст. пaнyючим naпpямoм бyлo нapoдництвo. Cyть napoдництвa полягaлa в пpедcтaвництві iнтеpeciв виpoбникiв з точки зopy дpiбнoro виpoбникa, дpiбнoгo бypжya.

B нapoдництвi видiляeтьcя двi тендeнціi - pевoлюцiинa i лiбepaльнa,тому проходить два етапи: пеpiший — з 60-x — дo cepeдини 80-x poкiв — noв'язaний з дiяльнicтю peвoлюцiйнoro нapoдництвa, дpyгии eтaп - з cepeдини 80-x - дo кiнця 90-x poкiв - xapaктepизyєтьcя пaнyвaнням лiбepaльнoгo наpoдництвa,

Нapoдники cтaвили зa мeтy дoвеcти можливicть переходу дo вищoi фopми poзвиткy – coцiaлiзмy,минаючи капіталізм.

 Пpoвiднy poль y cycniльнoмy poзвиткy вoни вiдвoдили інтeлiгeнціі.

В революціиному народництві існували три різні течіі, які очолювали П. Tкaчoв, M. Бaкунін, П.Лавров.

Лiбepaльнe нapoднuцmвo. З cepeдини 80-x poкiв y cycпiльнoмy pyci пepeвaжaють iдeї лiбepaльнoгo нapoдництвa. Вoни бyли виpaзникaми iнтepeciв oбypжyaзнeнoгo ceлянcтвa. Iдeoлoгaми лiбepaльнoгo нapoдництвa бyли: B.П. Bopoнцoв, M.Ф.Дaнieльcoн (1844—1918), M.K.Mиxaйлoвcький (1842—1904), C.M.Kpивeнкo(1847—1906), C. M.Южaкoв (1849—1910)

Ha вiдмiнy вiд peвoлюцiйниx нapoдникiв лiбepaльнi нapoдники вiдмoвилиcь вiд peвoлюцiйнoї бopoтьби з caмoдepжaвcтвoм i cкoнцeнтрyвaли вcю yвaгy нa poзpoбцi пpoгpaми тaк звaниx “мaлиx cпpaв”, що пoв'язyвaли з iдeeю нeкaпiтaлicтичнoгo шляxy poзвиткy, спиpaлаcь нa тeopiю peaлiзaції Cicмoндi, нapoдники iгнopyвaли виpoбничe cпoживaння, вapтicть cyкyпнoгo пpoдyктy звoдили дo cyми дoxoдiв.

 Bиcтyпaючи з кpитикoю кaпiтaлiзмy, нapoдники пpoтиcтaвляли йoмy нeбypжyaзний нiбитo лaд, пpeдcтaвлeний «нapoдним виpoбництвoм», який, нa їx дyмкy, пaнyвaв y Pocіі. «Hapoдним виpoбництвoм» вoни ввaжaли oбщиннe ceлянcтвo, кycтapнi пpoмиcли i нaвiть вiдpoбiтки.

Iдeaлoм лiбepaльнoгo нapoдництвa бyлo мiцнe ceлянcькe гocпoдapcтвo, якe пpoтиcтaвлялocь кaпiтaлiстичнoмy,вoни вимaгaли poзшиpeння ceлянcькoro зeмлeвoлoдiння, впopядкyвaння opeндниx вiднocин, нaдaння ceлянaм пoзик, cтвopeння нa ceлi oщaдниx кac, piзниx фopм кooпepaції, зaбeзпeчeння ceлян пoлiпшeним ciльcькo-rocпoдapcьким peмaнeнтoм, Oтжe, фaктичнo йшлocя пpo cтвopeння yмoв, нeoбxiдниx для кaпiтaлicтичнoгo poзвиткy ciльcькoro rocпoдapcтвa. Eкoнoмiчнa пpoгpaмa лiбepaльnиx нapoдникiв мaлa, тaким чинoм, бypжyaзнo-дeмoкpaтичний xapaктep.

54. Політична економія в Росії в другій половині 19- початку 20 ст.

Політична економія у Росії у пореформений період мала особливості, зумовлені капіталістичним розвитком країни. Суттєві залишки кріпацтва, общинний лад не могли не позначитись на розвитку економічної думки. У вирішенні аграрного питання, що посідало значне місце в політичній економії Росії, намітились два основні напрями. Представники першого відстоювали поміщицький шлях аграрної еволюції, другого- ліберально-народницького- виступали з критикою аграрної політики царизму. Останній напрям переважав у політекономії в пореформений період. Критику свою вони вели з позицій, близьких до ідей класичної політичної економії. Ідеї цього напряму набрали найбільшого розвитку в працях М.О.Каблукова, О.С.Посникова, О.І.Чупрова, М.О.Каришева та інших. Основу аграрної програми цих економістів становили: заперечення капіталістичної еволюції сільського господарства, захист общинного землеволодіння і збереження поміщицької земельної власності.

Наприкінці 19- початку 20 століть перед економістами постають нові проблеми. Значного розвитку набуває теоретична розробка економіки окремих галузей виробництва. Набувають значного поширення нові напрями політичної економії. Представники соціальної школи- С.Солнцев, П.Струве та інші- протиставляли соціальне матеріальному і на перший план висували правові, етичні відносини людей. В.Дмитрієв дає математичний аналіз теорії цінності Рікардо, розглядає питання кількісного аналізу співвідношення між ціною і витратами виробництва і робить цікаві висновки щодо визначення повних витрат праці, викладає еволюцію теорії граничної корисності. Однак цей напрям у Росії не набув великого поширення. Розвиток політичної економії в Росії хоч і мав певні особливості, зумовлені особливостями соціально-економічного розвитку країни, проте в цілому відбувався в тому самому напрямку, що й на Заході.

55. Ліберально- буржуазна економічна думка в Україні в пореформений період. Громади.

Ліквідація феодально- кріпосницької системи та зародження капіталістичних відносин сприяли активізації суспільно- політичного життя всіх верств населення. Український ліберально- буржуазний рух як суспільна течія сформувався після реформи 1861 р., що була опозиційною до самодержавства. Цей рух в Україні представлений інтелігенцією , яка гуртується у так званих громадах. Громади виникають у 60-х роках у Києві, Харкові, Ченрігові, Полтаві та інших містах. Діяльність громад мала культурницький характер. Основна увага приділялась вивченню сучасного і минулого України, виданню літератури українською мовою, організації недільних шкіл тощо. Журнал “Основа”, що видавався в 1861- 1862рр в Петербурзі, редактором якого був В.Білозерський, був, фактично, органом громадівців, основним завданням якого вбачалось висвітлення національно- культурного руху українського народу. Надзвичайно поміркована діяльність громадівців викликала незадоволення реакційних кіл і уряду. Громади було заборонено. Ємським указом 1876 р заборонялось друкування та ввезення з-за кордону книжок українською мовою. Діяльність громадівців було перенесено за кордон, де організувалось українське видавництво і куди емігрував М. Драгоманов. У 70-х рр. Частина революційно налаштованої молоді включилась у революційну боротьбу народників і відокремилась в “Молоду громаду”, члени “Старої громади” обмежувалися лише матеріальною допомогою революціонерам. Центральним завданням українофілів проголошувалося утворення національної держави. Для цього громадівці зосередилися на культурно- освітницькій діяльності.

56. Суспільні економічні погляди М.Драгоманов (1841-1895)—видатний укр. мислитель,історік публіцист, етнограф ін. Закінчив Київський ун-тет. Був професором Софійського ун-тету. У своїх чиленних публіцистичних творами він викриває антинародну суть самодержавства, характеризуючи його як перешкоду на шляху прогресивного сус. розв. Драгоманов прихильник об’єднання всіх слов. народів на демократичних засадах. Він палкий прих. воз’єднання укр. земель, розв. нац. культури, виступає проти насильницької русифікації, за право укр. народу користуватися рідн. мовою. Громадсько-політ. прогр М.Драгоманова найб повно викладено ним у “Попередньому слові” до першого числа збірки “Громада”. Він спирається від дрібнобуржуазного соціалізму Прудона із засадами “громадівсва”. Значне місце у наук.-публіцистичній діяльн Д. займ. економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861р. Д. розглядав як позитивний акт корисний для сусп. Але він підкреслював її антинар. характер, зазначав, що реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів, і самодержавства, а селяни одержали лише особисту водлю без землі. І селяни позбавлені землі мусили йти в найми. Причину тяжкого соц.-ек. становища селянства Д. вбачав у сусп.-політ відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою причиною пияцтво й ледарство самих селян. На відміну від народників, Д. не лише не заперечував кап-го розв. кр., а й бачив , що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розв. кап-зму сприяє розв прод. сил, прискорює техн. прогрес. Бачив він і негат сторони кап-зму, так як кризи, безробіття, що вже почали виявлятися в Росії. Для критичного аналізу кап. вир-тва намаг. застосувати політекономію. Високо оцінюючи фундаментальні праці з П.Е. західних економістів, він підкреслював необхідність їх перекладу, що сприяло б розв. в кр. ек. думки. Найпершу умову поліпшення становища робітників він бачив у ліквідації приватної власності. Майб. сусп. Д. зв’язував із соціалізмом (громадівством), як більш досконалим, ніж капіталізм ладом. Під соціал. він розумів такий спосіб вир-тва, за якого прод. праці належиттимуть робітничим громадам, а земля й результати с/г-го вир-тва—сільським громадам. Прехід до нового ладу він мислив як еволюційний , не заперечуючи, проте, і можливості революційних виступів. Д. заперечував марксистську реорію класової боротьби, теорію соц-стичної революції , диктатури пролетаріату. Соціалізм для нього був справою далекого майбутнього. На його думку першочергове завд. соціалістів полягає в завоюванні політ. свобод і вже на цьому грунті—здійсненні соц-ек. реформ. Оцінюючи сусп.-ек. погляди Д. в цілому, слід зазн., що він був ідеологом дрібної бурж., але, як реформіст, змикався з бурж. лібералізмом.

57.Революційно-демократична економічна думка в Україні.

Носієм революційно-демократичної тенденції суспільного розвитку в пореформений період було народництво. Революційні народники виступали з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спрямувалась проти залишків кріпосництва.

Економічні ідеї революційного народництва.

Рух народників на Україні відрізнявся від російського з-за 2 факторів: особливостей форм селянського землеволодіння і національних моментів. В У не було общинної форми землеволодіння і тому ідеї селянства останні бачили не в общині, а у зрівняльному подушному переділі землі. Другим моментом, що характеризував народницький рух в У, був зв‘язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним національно визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом.

Революційно-народницький рух в У був репрезентований кількома групами і гуртками як лавристського так і бакуністського спрямування.

Лавристи свою пропагандистську діяльність проводили серед різних верств населення: робітників, інтелігенції, і особливо – селянства. Члени гуртків бакуністського спрямування основний акцент ставили на селянство. Проте народники не спромоглися викликати помітних зворушень серед селянства.

58. Економічні погляди Подолинського.

1850-1891 представник революційно-демократичного напрямку, народився в сім‘ї багатого поміщика Київської губернії.

Підкреслює прогресивність капіталізму порівняно з феодалізмом. Аналізує суперечності між працею і капіталом, між зростанням буржуазії та зубожінням трудящих, суперечність між розвитком продуктивних сил і їх марнуванням за умов капіталізму. Корінь зла бачить у приватному виробництві, яка дає змогу капіталістам користуватися продуктом неоплаченої праці робітників. Капіталізму протиставляє соціалізм. Багато сил поклав до популяризації економічного вчення К. Маркса. Намагався знайти природничо-наукові основи соціалізму (у кількох статтях журналу “слово”). Саме праця може стати причиною збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні. Згодом його природо-наукове пояснення процесу праці назвали законом Подолинського. Завершив його наукові розробки Вернадський у своєму вчені про ноосферу.

59. Революційно- демократична суспільна думка на західноукраїнських землях. В.Навроцький, О.Терлецький, М.Павлик, І.Франко.

На західноукраїнських землях демократична суспільна думка представлена цілою плеядою діячів.

В.Навроцький (1847- 1882)- у своїх економічних працях торкався різних сторін суспільно- економічного розвитку Галичини. Великої уваги він приділяє аграрному питанню. Процес еволюції земельної власності, за його словами, спричинив консолідацію землі в руках великих земельних магнатів. Навроцький виступає як захисник інтересів селянства. Ним гостро критикується монополія шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв. Споюючи селян, шляхта отримувала величезні прибутки.

О. Терлецький (1850- 1902)- виступає як революційний демократ і саме з цих позицій висвітлює проблеми Галичини. Найголовнішим питанням, яке потребувало вирішення, було аграрне, а шляхом вирішення його є революційний. Терлецький критикує капіталізм як спосіб виробництва через панування приватного капіталу, конкуренцію, безробіття. Майбутнє суспільства зв'язує із соціалізмом.

М.Павлик (1853- 1915)- критикує капіталізм. Головну увагу у своїх працях приділяв вирішенню питання про усунення експлуатації та побудову майбутнього соціального суспільства. Павлик є прихильником громадського господарства і колективної власності. Прагнув еволюційного процесу переходу до соціалістичного ладу.

І.Франко (1856- 1916). Великий український письменник значне місце в своїй науковій праці приділяв дослідженню економіки Галичини, становищу селянства й робітничого класу. Причину соціальної нерівності, експлуатації трудящих Франко бачив у існуванні приватної власності. Він високо оцінює марксистську політичну економію і називає її політичною економією трудящих класів. В аналізі категорій політичної економії звертає особливу увагу на такі як: товар, гроші, капітал, рента. Ідею того, що людська праця є мірою вартості товарів, Франко використовує для критики капіталістичного способу виробництва. Заробітну плату він характеризує з позицій “закону заробітної плати” Лассаля.