31. Економічна думка стародавнього Риму.
Відноситься до періоду 8ст. до н.е. – 5ст. н.е. Розквіт могутності стародавнього Риму пов’язаний зі зміцненням і вищою мірою розвитку античного способу виробництва, при якому основними відносинами були відносини рабовласників та рабів, зрозуміло, що центральне місце серед соціально-економічних проблем давнього Риму займали проблеми рабства і аграрні проблеми. Особлива увага приділялася питанням раціональної організації рабовласницького господарства (латифундій). Саме ці проблеми насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньоримських авторів. Найбільш відомими були – Катон (старший), брати Гракхи (Тіберій і Гай), Варрон, Колумелла.
Економічні ідеї цього періоду знайшли відображення у вченні раннього християнства, яке виникає у Римській імперії у І ст. нашої ери.
Яскравим виразником ідей раннього християнства був Августин Блаженний (354-430).
В цілому виникнення раннього християнства як релігії знедолених та безправних втілювало мрії про рівність, справедливість, чесне та трудове життя.
Таким чином, економічну думку античності слід розглядати з одного боку як продукт особливої історичної епохи, а з іншого як коло ідей, що знайшли подальший розвиток в наступному періоді. Важливим досягненням античної економічної думки є розробка основ натурального і елементів товарного господарства. В центрі римської економічної думки були питання організації рабовласницького господарства і управління ним.
У тлумаченні рабства економічна думка античного світу пройшла складний шлях від визначення та виправдання його як природного явища до критики і визначення загальної рівності людей.
32. економічна думка Стародавньої Греції
розвивалася спочатку в умовах розкладання общини і виникнення рабства, а згодом у період його розвитку та кризи. Тому в центрі уваги давньогрецьких мислителів перебували проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з соціально-політичної та економічної ситуації того часу. Ці ж обставини зумовили переважання у них натурально-господарського періоду до економічних питань. Разом з тим поглиблення суспільного поділу праці, зростання ремесла та торгівлі обумовили необхідність спеціального дослідження переваг натурального і товарного господарства, різних сторін товарно-грошових відносин.
Давньогрецькі автори зробили спробу наукового дослідження таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, товар, гроші та інші; виявити закони господарського життя.
Ксенофонт – твір „Економіка” (вчення про домашнє господарство) є першою відомою в історії працею, яка присвячена тільки економічній тематиці. Розглядаються проблеми власності, організації праці, торгівлі. Висловлено ряд ідей про розподіл праці, відзначаючи взаємозвязок між рівнем спеціалізації і обсягом ринку.
Платон – запропонував модель „ідеальної держави”, господарство якої представляло собою варіант змішаної економіки, де життя верхніх шарів суспільства грунтувалося на засадах загальної власності, а життя основної маси виробників – на засадах приватної.
Арістотель – загальна власність не може сприяти ефективному веденню господарства, оскільки кожний піклується про те, що належить особисто йому і цікавиться значно менше тим, що належить усім. Ідеальне – напівнатуральне господарство середнього статку, у якому частково шляхом власного виробництва, частково шляхом обміну задовольняються поточні проблеми. „Економія” – уміння господарювати.Але є „хрематистика”ще мистетство наживати статок шляхом торгівлі, лихварства. В обох випадках є обмін. В першому – це засіб задоволення потреб, в другому – самоціль. Виділив дві властивості товару: здатність задовольняти якусь потребу і здатність обмінюватися. Порівнювати товари може потреба кожного в тому, чого в нього немає, і чим більше ця потреба, тим більше кожен готовий віддати свого товару за отримання іншого.
33. Економічна думка Стародавнього Сходу.
Писемні джерела, на основі яких можна судити про економічну думку Стародавнього сходу – зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою та державним господарством. Тому багато з них мають державно-нормативний характер; дійсність розглядається з позиції правлячих осіб, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і символізм. В багатьох давньосхідних творах економічна думка обплутана релігійною оболонкою (особливо Індія, Китай).
Одні з перших відомих нам пам’яток економічної думки можна віднести до літератури стародавнього Єгипту; в них знайшли своє відображення питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини.
Про економічну думку стародавнього Єгипту можна довідатись з творів державних чиновників (цисарів), багато з яких мають дидактичний характер (повчальний), різних адміністративно-господарських та юридичних документів.
Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя або Міжріччя). На відміну від стародавнього Єгипту в державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилилося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою господарства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватно-правові відносини. Відомою пам’яткою економічної думки 18ст. до н.е. є знаки старовавилонського царя Хаммурапі. Основна мета цих законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони містять 282 статті, в числі яких є присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян; питання оренди, найму, лихварства.
Розвиток товарно-грошових відносин допускався в такій мірі, щоб це не викликало масового зубожіння громадян. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо царя, церкви, державних службовців, воїнів. Замах на неї карається смертю або оберненням винуватця у рабство. В цілому ці закони становлять систему правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні 18ст. дон.е.
Економічна думка Індії.
Економічна думка стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми як такі соціально не досліджувалися. Вони розглядалися в давньоіндійській літературі у зв’язку зі спробами вирішення соціальних та політичних питань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно твори буддизму та іудаїзму (брахманізму). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності (майна).
Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння (нірвани).
Велика кількість творів брахманізму грунтується на концепції трьох цілей життя людини:
1) релігія обов’язку,
2) релігія матеріальної вигоди,
3) релігія чуттєвої любові.
Кожній з цих ціле присвячена окрема література. Найбільш відомою книгою про релігію обов’язку є закони Ману; про другу – Артхашастра; про третю – Камасутра.
Артхашастра була написана між 4–3 ст. до н.е., присвячена користі (артхі) – це трактат про мистецтво політики та управління державою. В ньому містяться правила, якими мають користуватися правителі у своїй державній діяльності. В Артхашастра є відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави. В ній йдеться про державні справи. При ньому увага концентрується на царському господарстві. Головною метою політики держави є поповнення скарбниці, тому у трактаті викладено вчення про правління і державний доход.
Економічна думка Стародавнього Китаю.
Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень; основними напрямами суспільної думки Китаю були – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 – 3 ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2 тисячі років.
Економічна думка давнього Китаю яскраво відображена у трактаті “Гуань-Цзи” (4 ст. до н.е.); в ньому визнається закономірність змін у природі і суспільстві. Приділяючи значну увагу економічній політиці держави в боротьбі з несприятливими природними умовами, автори трактату висловлюються за регулярний її вплив на господарське життя. В наслідок цього у творі глибоко розроблена система державного регулювання економіки.
Зміцнення землеробства вважалося умовою забезпечення стійкості економіки. Велике значення надавалося товарно-грошовим відносинам, з точки зору їх використання державою для регулювання економіки. В трактаті розглядаються питання пов’язані з податком та грошовим обігом. пропонувалося замінити прямі податки на залізо та сіль – непрямими, застосувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків.
Багато з ідей, що містяться у “Гуан-Цзи” були застосовані у господарчій практиці стародавнього Китаю.