75. Концепції футурології Серед багатьох проблем сучасності однією із це-нтральних є про­блема майбутнього.

Марксистсько-ленінською концепцією сус-ого розв-ку, в основі якої лежить зміна сус-но-ек-них формацій, передба­чається побудова комунізму як майбутнього людства. Цій концепції протисто-ять концепції футурології (науки про майбутнє) західних ек-стів. О. Флехтхейм у праці «Історія і футурологія» (1966) визначає футуроло­гію як за-сіб переборення «старих ідеологій». 1-им із найбільш яскравих представників футуро-логії є амер. соціолог Д. Тоффлер, який конста-тує наявність кри­зових явищ в індустріальній сис-мі.

Прогнози майбутнього розробляв і французький ек-ст Жан Фурастьє. НТР знімає проблему кла-сової боротьби і забезпечує автоматичне виріше-ння всіх соц-них проблем завдяки утворенню «сус-ва спож-ня», так званої третинної цивіліза-ції, де переважатиме сфера послуг. Критикує ор-тодок­сальну ПЕ за її статичність і наголошує на необхід­ності опрацьовування прогнозів, орієнта-ції на майбутнє. Це майбутнє він зв'язує з техніч-ним прогресом, ек-ним зростанням. У книж­ці «Цивілізація 1995 року» (1970) пише, що життя нації не можна поліпшити за рахунок революцій-ного переділу нац-ого багатс­тва. Цю мету здат-ний забезпечити тільки ек-ний прогрес, який створить «цивілізацію дозвілля». Виділяє в розв-ку сус-ва кілька стадій і наголошує, що в «сус-ві до­звілля» станеться перехід до «четвертинної цивілізації», де основною метою стане отриман-ня знань. Але він змушений визнати, що творча праця й там буде привілеєм еліти, а не мас.

Соціолог К. Келлі заявляв про зміну хар-­ру власності, зміну мети В заради прибутку і настання «гуманістичного соціалізму», щоправ-да, в далекому майбутньому Шведський дослід-ник І. Гальтунг писав, що і США і СРСР розвива-ються у «післяреволюційне комуністичне сус-во». Дж. Гелбрейт у праці «Ек-ка і сус-на мета» роз-робив концепцію «нового соціалізму», який у ньо-го виступає як реформована в «єврокомуністич-ному дусі» амер. ек-ка.

Американський ек-ст П. Дракер проголошував «пенсійно-фондовий соціалізм». При цьому він посилався на К. Маркса, який зв'язував соціалізм із власністю робітників на засоби В. А в США во-на становить понад 35% — це пенсійні фонди. Отже, США, заявляє Дракер, — «1-а справді со-ціалістична країна».

1.Предмет курсу і зав-ня курсу

Ек-на думка пройшла довгий шлях від появи уяв-лень про госп-ке життя, поглядів ек-ого хар-ру до формування ек-них теорій. Процес розв-ку ек-них теорій, їх виникнення, зміна іншими і –пред-мет іс­торії ек-них вчень. Історія ек-них учень є складовою частиною іс­торії ек-ної думки, тобто історія ек-них учень є сис-мою ек-них поглядів, які об'єднувались у певну сис-му. Таким чином, історія ек-них учень є поняттям вужчим, ніж істо-рія ек-ної думки.

Сис-ма ек-них поглядів – сукупність ек-них ідей, які роз’яснюють сутність певного кола явищ, вза-ємопов’язані між собою та виникають як наслідок відображення у свідомості ек-них відносин. Прос-лідкувавши історичний розв-к ек-них ідей, з’ясу-вавши як і в яких умовах розвивалась ек-на наука можна повніше зрозуміти та засвоїти положення ПЕ, осягнути еволюцію погядів на категорії та з-ни, зробити аналіз їх тлумачень.

Мета – поглиблення вивчення та осмислення ос-новних етапів і напрямків розв-ку ек-них вчень. Історія ек-них вчень розкриває передумови та з-номірності еволюції світової ек-ної науки, систе-матизує ек-ні знання і дає аналіз, висвітлює ек-ні концепції основних шкіл і напрямків ек-ної думки, знайомлять з досягненнями видатних ек-тів.

Зав-ня:

·        Поглиблення знань з економтеорії

·        Формування уявлень про з-номірності, тен-денції розв-ку економтеорії.

·        Аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямків економтеорії

·        Розгорнута хар-ристика сучасих економтеорій.

Знання історії ек-ної думки важливе для оволо-діння куль­турою ек-ого мислення, для творчого сприйняття й викорис­тання ек-ної теорії, для да-льшого розв-ку ек-ної науки.
76. Виникнення і суть реформізму. Ек-ні кон-цепції Е. Бронштейна, К. Каутського, Р. Гіль-фердінга.

Марксизм став па-нівною ідеологією робітничого руху, знайшов ві-дображення в програмах соціал-демократичних партій. Майже всі робітничі партії Західної Євро-пи декларували як кінцеву мету робітничого руху — побудову соціалізму. Усупереч зусиллям рево-люційних марксистів об'єднати в межах її Інтер-націоналу робітничий рух в 1 силу і спрямувати його на боротьбу за скасування приватної Влас-ності та влади капіталу, він розпався на кілька напрямів, частина з яких зберегла ортодоксальну марксистську спрямованість, ін., що спиралася на профспілковий рух, формувалась на теорети-чних засадах соціал-реформізму.

Профспілки не виходили за межі ек-ної боротьби, що була спрямована не стільки проти кап-зму як такого, скільки на здо­буття конкретних соц-но-ек-них благ: підвищення зар-пл, поліпшення умов праці, збільшення зайнятості, удосконалення сис-ми соц-ого забезпечення та надання соц-них гарантій, скорочення робочого часу та ін. Саме через їхній вплив марксистську теорію революці-йної класової боротьби поступово починає витис-кати теорія еволюційно-реформістської зміни сис-­ми, ідея політики «соц-ого партнерства». На цій основі виникають 2 течії марксизму — ор­тодоксальний марксизм і ревізіонізм. Соціал-реформісти, спри-йнявши основну ідею марксизму про побудову нового, соц-не справедливого сус-ва, не погоджу­вались з марксистською програмою революційної його побудови; ревізіоністи, навпаки, — форма-льно визнавали марксизм, були зго­дні з його ос-новними постулатами, але постійно піддавали критиці, уточнювали та переглядали окремі його ідеї.

Родоначальником правого крила ревізіонізму став Е. Бернш­тейн (1850—1939), . Він зосереджується на аналізі но-вих можливостей, які відкриває кап-зм, а саме: дальше поглиблення процесу усуспільнення В спеціалізації та кооперації; поділ праці, що ство-рює умови для корпоратизації; формування кор-поративних капіталів че­рез продаж акцій під-в, ін-вестування заощаджень; зростання можливості участі трудящих в управлінні В. Стверджує, що корпоратизований капітал є об'єктив­ною основою демократизації і соціалізації власності через її ак-ціонування. Критикуючи теоретико-ек-ні постула-ти марксистсь­кої теорії, переглядає основну ідею марксистського вчення — про необхідність рево-люційного перевороту як основної передумови побудови соціалістичного сус-ва. Він обґрунто­вує теорію «демократизації капіталу», яка повністю спростовує марксистську ідею революційного трансформування власності.

К. Каутський (1854—1938) у працях «Соц-на ре-волюція» (1902) та «Шлях до влади» (1909) обґ-рунтовує невідворотність епо­хи соц-ної револю-ції як об'єктивно зумовленого явища, підготовле-ного всім попереднім розв-ком людства. Монопо-лізація В як закономірний етап розв-ку кап-зму усуспільнює ек-ку і привносить до неї планове начало, а тому немає необхідності в практичних революційних діях та завоюванні влади зброй-ним шляхом, достатньо парламентських методів боро­тьби за контроль над ек-ною владою. Аналі-зуючи сучасні йому процеси — монополізацію В, імперіалізм як ек-ний переділ світу між союзами капіталіс­тів, колоніальну політику розвинених де-ржав, він стверджував, що ці явища є об'єктивни-ми і свідчать про поступальний розв-к сві­тової ек-ки, яка в перспективі стане картелізованою, поз-буде­ться міждержавних суперечностей. На цій «ультраімперіалістичній» стадії розв-ку кап-зму, коли великі галузеві монополії зіллють­ся в єди-ний всесвітній картель, виникнуть умови для пла-номірного регулювання госп-ва у світовому мас-штабі, що, власне, і озна­чатиме соц-ний перево-рот. Засуджував війну, виступав за мирне вирі-шення всіх проблем. Його теорія «ультраімперіа-лізму» закликала до реформіз­му як засобу сус-ної перебудови.

Р. Гільфердінг (1877—1941), соратник Каутсько-го, лідер і тео­ретик ІІ Інтернаціоналу. У своїх пра-цях, написаних в цілому з марк­систських позицій, зокрема у «Фінансовому капіталі» Він уважав необхідним і об'єктивно обгрунтованим втручання держави у фінансову сферу з метою макроек-ого її впливу на цикліч­ність розв-ку ек-ки, запобігання кризо-вим явищам. Такий вплив створює передумови для сус-ого контро­лювання В, яке повністю зале-жить від грошово-фінан­сової сфери, а отже, дає можливість управляти розв-ком соц-ної сфери. З початком 1-ої світової війни Гільфердінг закликає до еволюційного, реформістського вирішення соц-но-ек-них проблем, посилаючись на те, що монополістичний ка­п-зм сам формує умови для ек-них трансформацій, для становлення ери «ор-ганізованого кап-зму».

77. Концепція “демократичного соціалізму” як теоретична платформа соціал-реформізму .

Намагання теоретично обгрунтувати шлях до со-ціалізму через реформування ек-них відносин у сус-ві об'єднує програ­ми соціал-демократичних партій після Жовтневої революції в Росії. Захід-ноєвропейським країнам пропонувався ін. шлях — демок­ратичний: через завоювання більшості в парламенті на загальних парламентських вибо-рах. Перехід до соціалізму зв'язувався з посилен-ням ролі держави і послабленням дії ринкових механізмів під впливом монополізації. Англійський лейборизм. Сідней Вебб (1859-1947). Основна ідея полягала в націоналізації власності й державному регулюванні В. Доходи і їхня динаміка розглядались як рез-т діяль­ності всього сус-ва, а тому пропонувалось розподіл до-ходів здійснювати під сус-ним контролем. Висловлювалися також за під-тримування сис-ми громадських робіт

Австро-марксизм. Отто Бауер (1881—1938) та Карл Реннер (1870—1950). Соціальну револю-цію вони вважали за необхідну, але шлях її здійс-нення мав би бути тільки еволюційним. Вказува-ли, що В розвивається за власними з-нами і не-дотримання цих з-нів призведе до хаосу, руйну-вання прод-них сил, безмежного волюнтаризму.

Нім. соціал-демократія та націонал-соціалізм. Теоретики - Карл Каутський та Рудольф Гільфе-рдінг, які заперечували революцій­не насильство, протиставляючи диктатуру пролетаріату демок-ратії. Перехід до соціалізму має бути поступо-вим, нена­сильницьким, оск передумови перерос-тання кап-зму в со­ціалізм створюються в ході концентрації та централізації капіталів.
Ек-ні ідеї амер. ліберал-реформаторів. Ек-на політика в країні в міжвоєнний період (1920— 1930-ті рр.) будувалась на принципі невтручання держави в ек-ку, макроек-ого саморегулювання. Ч. Бірд і Д. Дьюї вважа­ли, що суто амер. ек-ний індивідуалізм став галь­мом на шляху розв-ку і необхідна мирна «соціальна революція», в ході якої держава стане народною, а її втручання в ек-ку не розглядатиметься як втручання в інди-відуальні свободи.

Р. Тагвелл Він пропонував створити відпо-відну законодавчу базу, яка б забезпечила зміт при­роди власності і сприяла створенню умов для формування планової ек-ки. Р.Молі не поділяв його радикалізму.

Французькі соціалісти. Переважна більшість соціал-демократів (праве крило — П. Ренодель, М. Деа, Ж. Мок) виступила проти екстремістських ідей російської революції, хоча і вважала за нео-бхідне соц-не рефор­мування сус-ва. Ліве крило (Ж. Жиромський) визнавало необ­хідність рево-люційних перетворень, формування сус-ної влас-но­сті на засоби В, встановлення тимчасової дик-татури пролетаріату, поступовий перехід до дер-жавного управління. Цент­ристи (Л. Блюм, Л. Ло-ра, А. Філіпп) обстоювали необхідність рево­люці-йних перетворень, поступове реформування вла-сності, ство­рення державного сектора в ек-ці, пе-рехід до державного регулювання сус-но-ек-них процесів, але вважали, що ви­рішення цих проб-лем не може здійснюватися через диктатуру про­летаріату.

Програма шведської соціал-демократії. Розроблену на підставі ек-них концепцій стокго-льмської школи програму шведської соціал-де-мократичної партії було покла­дено в основу фор-мування ек-ної політики 30-х рр. Основні положе-ння цієї політики базувались на таких засадних принципах: сильна держава регулює ек-ний про-цес, використовуючи для цього механізми само-регулювання, передовсім грошову сферу; персе-ктивний напрям розв-ку — від ек-ки пропозиції до ек-ки попиту; соц-на сфера базується на сильній і стабільній ек-ці, її розв-к регулюється і контролю-ється державою.

У цілому наприкінці 30-х рр. соц-но-демократич-ний, сус-­не орієнтований реформізм з успіхом почав практичну реалізацію своєї мети — посту-пової трансформації кап-зму в соціалізм державно-парламентським шляхом.

78.Соціал-реформістські моделі ек-ого розв-ку: нім., лейбористська, французька, сканди-навська.

Нім. модель «змішаної ек-ки». втручання дер­жави в ек-ку визнавала лише способом удоскона-лення ме­ханізмів функ-ня кап-зму. Державне втручання розглядалося як засіб переходу до со-ціалізму ( автори X. Дайст та Г. Вайссер). Осно-ва моделі - теорія «ек-ної демократії». «Соц-но-ринкова» ек-ка базувалась на вільній конкурен­ції приватних фірм, але посилення концентрації В сприя­ло розв-ку державної, кооперативної та ін. форм власності. Це покликало до життя нові фо-рми конкурентної боротьби — між під­-вами різ-них сус-них секторів. Назріла необхідність пере­гляду неоліберальної моделі розв-ку. Ланками нім. моделі «змішаної ек-ки» ста­ла ек-на влада і сус-ний контроль над нею. Для ФРН не характерна націоналі-зація, «змішана ек-ка» бу­дується на поєднанні 3 форм власності, 3 секторів і 3 типів під-в: приват-на власність, приватний сектор, приватні під-ва; державна власність, державний сектор, державні під-ва; сус-на (загальнонародна) власність, сус-ний сектор, під-ва сус-ної орієнтації (ті, що пра-цюють на досягнення сус-не значущої мети). До конкурентної боротьби залучено всі типи під-в. У цілому нім. соціал-де-мократична модель реформування ек-ки зводи-ться до побудови ефективної ек-ки вільної конку-ренції за посилення інституціональних ф-цій дер-жави.

Лейбористська (фабіанська) модель. Ця мо-дель передбачала еволюцію власності від прива-тної до сус-ної (державної) шляхом акціонування, а також прямої націоналі­зації. Співіснування різ-них форм власності мало здійснюватись на заса-дах публічної корпорації, на акціонерних під-вах — загальним збо­рам акціонерів. Діяльність дер-жавних під-в, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і са­моокупності. Після 2-ої світової війни, відбувається інтенсивний процес упровадження цієї моделі, передовсім націоналі-зація та корпоратизація під-в. Під-ва найважливі-ших галузей пром-ті стають державними. Це да-ло підстави говорити про перехід до «сис-ми змі-ша­ної ек-ки .Профспілковий рух не обмежувався контрольними ф-­ціями, а відігравав конструктив-ну роль як організатор В. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в уп-равлінні, так званий робітничий контроль.

Скандинавська модель. Шведський соціалізм В основу цієї моделі покладено , поєднання приватних і сус-них засад ек-ого розв-ку на функціо-нальній основі. Соціал-демократична робітнича партія Швеції, формує ек-ну та соц-ну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналі-зацію, ніколи не заперечувала право на існуван-ня інших форм власності. Після того як рівень зар-пл в Швеції став найвищим у світі, шведські соціал-демократи перейшли до розв'язування проб­леми «справедливого розподілу власності». Шведська модель передбачала формування про-ф­спілкових фондів як засобу перерозподілу капі-талів між секторами, що забезпечувало виникне-ння ек-ної контрвлади. Сис-ма управління сус-вом, побудована на залученні до цього процесу різних впливових сус-них сил, яким делегується частина державних управлінських ф-цій, є осно-вою «функціо­нальної Принципи функціонального соці-алізму, соціального партнерства та солідарності, що Їх розуміють як компроміс заінтересованих груп, різних соц-них сил, відображено також у програмах соціал-демократичних партій Данії і Норвегії.

Французький варіант «змішаної ек-ки». Прин-ципово відрізняється від ін. Французькі соціаліст-ти уважають, що націоналізація власності є неві-дворот­ним, об'єктивно-обумовленим процесом.

Як важливу передумову докорінного трансфор-мування сус-ва вони розглядали проведення по-лі­тики «соц-но-ек-ної модернізації», що знайшла відобра­ження в доктрині «3-го шляху» генерала де Голля. Її складо­вими були: націоналізація ключових під-в, банківських та фінан­сових уста-нов і посилення ролі державного сектора; поси-лення дирижизму: державного індикативного планування сус-ної ек-ки і директивного планува-ння ек-ки націо­налізованого сектора, довгостро-кового, середньострокового та по­точного плану-вання і програмування; участь трудящих у при-бутках; співучасть трудящих в управлінні (підзві-тність управлінських структур на всіх рівнях), ре-гламентована сус-ими угодами, роз­в-к самоупра-вління в госп-ому та територіальному планах; ко-нтроль за ціноутворенням; контроль за викорис-танням ресурсів; протекціонізм стосовно нац-них виробників; державне регулювання зовнішньоек-ної діяльності; державний контроль за іноземни-ми інвестиціями; розв-к сис-ми соц-ної допомоги, запровадження широ­кого спектра соц-них прог-рам; контроль за розв-ком культури та освіти. Програма «соц-но-ек-ної модернізації» сприяла виходу Франції з післявоєнної ек-ної кризи. Го-ловним об'єктом планування мають бути інвести-ції. Відтак французька «змішана ек-ка», хоч і складається з кількох секторів — державного, ко-лективного і приватного, але управляється за со-ціалістичним принципом.

51. Ек-ні погляди М. Зібера.

Особливе місце серед представників ПЕ в Украї-ні належить професору Київського університету М. Зіберу. Він був 1-им популяризатором ек-ого вчення К. Маркса в Росії і Україні, захищав трудо-ву теорію в-сті. Захистив магістерську дисерта-цію «Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв'яз-ку з пізнішими доповненнями та роз'яс­неннями». 1876—1878 рр. М. Зібер публікує в журналах «Знание» і «Слово» кілька статей під назвою «Ек-на теорія К. Маркса», що в них викладає зміст 1-го тому «Капіталу». У цей же час він пише критичні статті, спрямовані проти Ю. Жуковсько-го та Б. Чичеріна, які виступили проти ек-ого вче-ння К. Маркса. Він відхиляє як безпідставне на-магання буржуазних критиків звинуватити Марк-са в метафізичному підході до досл-ня цінності.

Як коментатор і популяризатор ек-ого вчення К. Маркса показує суперечності кап-ого В й привер-тає до них увагу читачів, глибоко аналізує стано-вище робітничо­го класу, прямо переказуючи деякі місця з «Капіталу».

Захищаючи трудову теорію цінності, критикує те-орії цінності Г. Маклеода, Дж. Мілля, Т. Мальту-са, Н. Сеніора та ін. ек-тів. Він високо оцінює вче-ння К. Маркса про двоїстий ха­рактер праці. Дета-льно аналізує проблему форм в-сті, повторю­ючи навіть заголовки з відповідних розділів «Капіта-лу». На підставі цього аналізу він простежує про-цес виникнення грошей, аналізує їхні ф-ції. На-зиває великою заслугою К. Маркса розроб­ку ним теорії грошей. Як відомо, попередники К. Маркса виникнен­ня грошей зв'язували переважно зі сві-домою діяльністю людей. За­слуга К. Маркса, на думку М. Зібера, полягає у вирішенні 2 питань: з'ясуванні генетичного роз-ку грошового обміну й чітко­го визначення різних грошових ф-цій .

Значну увагу М. Зібер приділяє аналізу категорій капіталу та прибутку. Він докладно висвітлює те-орію додаткової в-сті, яку називає ядром «Капіта-лу». Теорію додаткової в-сті К. Маркса він розг-лядає як вище до­сягнення ек-ної теорії, оцінюю-чи вчення К. Маркса як даль­ший історичний роз-ток тих основних засад науки, які було сформуль-овано ще класичними ек-тами і збагачено успіха-ми новітніх сус-но-ек-них учень. Залишається у розумінні прибутку на позиціях Д. Рікардо.

56. Поширення кейнсіанства і його особливості в різних країнах.

 В сучасному кейнсіанстві домінкють 2 тенденції: амер. та евро-ка, зв”зана перед усім з досл-нями французьких ек-стів. Найбільш розгорнуте викла-дення амер. варіанта кейнсіан. озробили проф-ри Гарвард. університету Е. Хансен і С. Харріс. Їхні розробки одержали назву неокейнсіанство.

Головна проблема- забезпечення збалансова-ності стійкості кап-огогосп-ва. 1-ою з найпошире-ніших теорій є неокейнс інвестиційна теорія цик-лу. Першопричиною циклічності є розміри інвес-тицій. Інвестиційна т. увібрала в себе основні по-ложення т-рії Кейнса і була доповнена новими елементами, головним є механізм акселератора. Значне місце посідає механізм мультиплікатора, який являє собою відношення приросту доходу до прироста інвестицій.Акселератор це відношу-ння пиросту інвестицій до приросту дохода. Нео-кейнсіанська інвестиц. т. поєднала механізм му-льтиплікатора і акселератора.Мультиплікатор, внаслідок нових інвестицій забезпечує дохід, ак-селератор доповнює цей процес тим, що кожний приріст доходу веде до наступного інвестицій. Хансен запропонував два методи регулювання ек-ки: 1. стабілізація обсягів інвестицій, 2. коли-вання приват. інвестицій заходом грощово-кре-дит. політики

Капіталовкладення поділяються на атоматичні та похідні. Похідні – зв”язані з розширення спож-ня внаслідок нац-ого доходу. Цей тип інвестицій бере участь у моделв мультиплікатор – акселе-ратор.

Ек-сти Франції (Ф. Перру та ін.) вважали необо-в”зковим положення про регулювання судного % як засобу стимулювання нових інвестицій. Вони вважали, що саме корпорації з домінуванням ча-стки держ. власності є координуючою силою сус-ва, вони акцентували увагу на використані інди-кативного методу планування ек-ки , як засобу дії на незатухання інвестиційного процесу. При цьо-му індикативне планування рекомендується з ме-тою всановлення обов”язкових задач тільки для держю сектору. Теорія індикативного планування найшла практичне втілення у Франції де з 1947 розробляються п”ятирічні плани.
79. Етапи становлення та еволюція радянсь-кої ек-ної науки.

Наприкінці 20-х років колишні дискусії з приводу головних на­прямків розв-ку ек-ки радянської дер-жави та основних прин­ципів побудови соціалісти-чної сис-ми підмінюються визначеними «згори» теоретичними формулюваннями. Починається догматизація основних положень марксистсько-ленінського вчення.

Якщо до початку 30-х рр. велася дискусія з при-воду необхідності існування ПЕ як науки за умов нового ладу, то в 2-ій пол. 30-х рр. йшлося вже про те, що слід створити особ­ливу науку для вив-чення радянської ек-ки

1952 р. було опубліковано працю Й. Сталіна «Ек-ні проб­леми соціалізму в СРСР», що визначала дальші напрямки розв-ку ПЕ, визнавала об'єктив-ний хар-р дії ек-­них з-нів та їхню чинність І в соці-алістичному просторі, визна­чальну роль прод-них сил у прогресі сус-ва.

Ще помітнішою стає ця тенденція в 60-х рр., коли до предмета ПЕ включають мікроек-ні проблеми, що ха­рактеризують основи ек-ної діяльності госп-кої од.і — під-ва.

 Починаючи із сер. 70-х рр. в розв-ку ек-ної науки починається застій, зумовлений погіршанням ек-ого становища в країні. Знову від науки вимага-ють доведення переваг соціалістичного ладу, знову починається ідеологізація та апологети­ка влади партії

Наприкінці 80-х—на початку 90-х рр. в ек-ній літе-ратурі починають формуватися засади нової кон-цепції госп-ня, що бере за вихідний пункт приват-новласницький інтерес. У центр уваги ек-ної тео-рії потрапляють питання роздержавлення власн-ості, його способи, методи та зав-ня. Переосмис-люється при­рода ринкових відносин, соц-но-ек-ого устрою сус-­ва. Вирішуються проблеми транс-формації соціалістичної ек-ки в ринкову. Методо-логічний апарат, який використовує сучасна ек-на теорія в країнах колишнього Радянського Со-юзу, свідчить про інтег­рацію вітчизняної ек-ної науки в світову.