1. Початки людської цивілізації на терені України.

Приблизно 150 тис. років тому, за доби середнього палеоліту, наприкінці другого зледеніння на території сучасної України з'являються люди нового фізичного типу - палеоантропи (давні люди), або неандертальці. Про досить високий інтелект неандертальця свідчить спосіб його життя. Значно вдосконалюється виробництво крем'яних і кам'яних знарядь, мисливської зброї, з'являються крем'яні вістря на списи, ножі, шкребла. Неандертальці живуть у довготривалих таборах, розташованих на берегах великих рік, будують перші житла і користуються вогнем. Тоді ж зароджується мова, виникає родовий лад, з'являється рахунок та перші ознаки мистецтва, людина виготовляє перший одяг зі шкір. Значно зросло населення, неандертальці розселилися майже по всій території України. Відомо вже понад 200 поселень неандертальців: у Наддніпрянщині і Подесенні, в Наддністрянщині, Прикарпатті та Закарпатті, на Західному Поділлі та Донеччині. У Криму в скельних сховищах знайдені найдавніші в Україні поховання людей. Унікальні археологічні дослідження проведено на берегах Дністра у Чернівецькій області.

Приблизно 40 тис. років тому в Україні з'являється людина розумна. Це вже були люди сучасного фізичного типу, які інтенсивно розселились майже по всій Європі. В межах України відомо близько 800 пізньопалеолітичних пам'яток. Очевидно, Північна і Середня Наддністрянщина, Західне Поділля та південна частина Волині і Закарпаття були особливо сприятливими для життя, археологи тут виявили багато поселень і стоянок первісних людей. Жили також по берегах Дніпра, Десни, у східній частині України, а також у Криму. Локальні скупчення поселень свідчать про те, що люди в пізньому палеоліті вже об'єднувались у племена. Надзвичайну історичну вагу мають знахідки, можливо, найдавніших в Європі примітивних серпів і мотик з пізньопалеолітичних стійбищ Наддністрянщини, що може змінити дотеперішні уявлення про час і місце зародження первісного землеробства. Особливим явищем в історії людства є пізньопалеолітичне мистецтво. В Україні цінні мистецькі твори цього часу відомі з багатьох місць. Унікальними є знахідки, що свідчать про існуванння у пізньопалеолітичного населення території України музичного мистецтва. Племена, які жили на теренах України, зналися не лише між собою, а й з племенами Центральної та Західної Європи, обмінюючись знаряддями, прикрасами, сировиною.

2. Державні утворення неслов'янських народів на терені України.

Кочовики

Скотарі з'явилися порівняно рано в українських степах. Близько 3000 р. до н. е. лівий берег Дніпра зайняли племена ямної культури, пригнавши з собою зі сходу табуни коней, на яких вони ще не навчилися їздити. За ними протягом багатьох наступних століть переміщувалися інші скотарські племена. Безперервні міграції - ця типова особливість ранньої історії України,- ймовірно, відбувалися через перенаселеність степів на північ від Каспію. Сильніші племена витісняли слабші з їхніх пасовиськ, а ці останні відступали на периферію Євразійського степу. Так хвилями одне за одним котилися на захід скотарські племена.

Кіммерійці

Кіммерійці - перші кочові вершники, що з'явилися в Україні, є також і першими її жителями, назва яких дійшла до нас. Багато вчених тримаються думки, що кіммерійці вийшли із своїх прабатьківських земель у нижньому Поволжі, перекочували низовинами Північного Кавказу й десь близько 1500 р. до н. е. з'явилися на Україні. Проте інші відкидають гіпотезу про міграцію й стверджують, що кіммерійці були корінним населенням України. Кіммерійці населяли межиріччя Дону й Дністра аж до 7 ст. до н. е. Трохи згодом, під натиском інших кочовиків зі сходу, вони відійшли до Малої Азії.

1)     кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя;

2)     вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося з вершників;

3)     завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували на Україні добу заліза;

4)     зростання ролі кінних войнів зумовило занепад великих родів і виникнення військової знаті;

Скіфи

Скіфи з'явилися на початку VII ст. до н. в українському степу. Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах Північного Причорномор'я, створивши перше на терені України велике політичне об'єднання.

Політична влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів - кочовиків, що вважали себе найчисленнішими й найкращими і змушували інших скіфів та нескіфські племена України сплачувати їм данину. За їхніми зазіханнями стояло велике, добре озброєне й дисципліноване кінне військо. Крім награбованого у війнах, основним джерелом багатств для них слугувала торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. За доби скіфів Україна стала важливою, хоч і віддаленою частиною античної цивілізації Середземномор'я. У 513 р. до н. е. величезне військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України. Проте, вдавшись до стратегії «спаленої землі», скіфи змусили його ганебно відступити. Наприкінці V - на початку IV ст. до н. е. скіфи пішли на захід і підкорили фракійців на Дунаї. У 339 р. до н. е. македонці завдали страшної поразки кочовикам. Це стало початком кінця скіфів. Десь через 100 років більшу частину скіфів завоювали й асимілювали сармати.

Сармати

Майже протягом 400 років, від 2 ст. до н. е. до 2 ст. н. е., у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги. Спочатку вони мирно змішувалися з такими ж іраномовними скіфами, а також греками, що жили у Північному Причорномор'ї. Проте під тиском ворожих племен зі сходу сармати ставали дедалі агресивнішими. Зрештою вони підкорили скіфів, поглинувши у своїй масі велике число простого люду. Як і всі кочові володарі українських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен, таких як язиги, роксолани та алани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування на Україні. У II ст. н. е. їх остаточно знищили страшна навала гуннів зі сходу, наскоки германських готів і вперта оборона римлян на заході.

Грецькі колонії на Україні

Нові поселенці прибували на Україну не лише степом, а й морем. Наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. вони заснували ряд колоній у Північному Причорномор'ї. Протягом усього наступного тисячоліття ці колонії слугуватимуть аванпостами міської цивілізації на Україні. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на українському узбережжі настала пора розквіту. Найбагатшою з них була Ольвія. Розташована в гирлі Бугу, вона стала основним центром торгівлі збіжжям між Грецією та її чорноморськими колоніями. До інших важливих центрів належали Херсонес і Феодосія на узбережжі Криму, Пантікапей (нині Керч) - найбільше скупчення міст, розташоване на Кіммерійському Боспорі у східному Криму. У II ст. до н. е. загострювалися соціальні сутички між міською верхівкою й нижчими верствами населення, що головним чином складалися з колишніх рабів. Нові напади кочовиків порушували старі взаємини зі скіфами. Дешеве єгипетське зерно підірвало життєво важливу торгівлю збіжжям. Зміцнення Риму порушило політичну рівновагу в еллінському світі. Майже ціле століття тримався Пантікапей із сусідніми містами, об'єднаними династією Спартокидів у так зване Боспорське царство. Але у 68 р. до н. е. Рим завдає поразки цареві Мітрідату IV — останньому з династії Спартокидів - і оволодіває Чорноморським узбережжям. Римське панування певною мірою повернуло грецьким містам на українському узбережжі економічну й політичну стабільність. Проте на початку нашої ери, з посиленням нападів варварів і послабленням здатності Риму протистояти їм, існувати причорноморським містам лишалося недовго. У 270 р. н. е. вони зазнають нищівного удару готів, а через 100 років їх цілком знищують гунни.

3. Проблеми етногенезу слов'ян та їх стародавньої історії в сучасній науці.

У І тис.н.е. на історичну арену стрімко виходять слов'яни - одна з основних гілок давньоєвро-пейського населення. Про їх походження і місце початкового проживання є кілька версій. Перша з них - дунайська - була висловлена ще Нестором-літописцем у середньовічні часи. Друга пов'язує перший етап існування цього населення з вісло-одерським межиріччям. За третьою, стародавні слов'яни мешкали на території між Дніпром і Віслою. А за четвертою - між Дніпром і Одером.

Та ймовірніше, на думку В. Барана, контури праслов'янського масиву з часів виділення його, принаймні у II тис. до н.е., з індоєвропейської спільноти і аж до раннього середньовіччя (коли слов'яни були реально зафіксовані в письмових джерелах, а їх існування підтверджено й археологічними матеріалами) певною мірою змінювались. Протягом ІІ-І тис. до н.е. праслов'яни могли займати різні території, переміщуючись, водночас не займаючи весь регіон у цілому. Але хоч нині ще не можна остаточно виділити їх старожитності в культурах бронзового й ранньозалізного періодів, дедалі чіткіше вимальовується картина входження до цього відносно раннього процесу населення поліської та лісостепової зон Правобережжя Дніпра. Починаючи з раннього середньовіччя, ареал слов'янського розселення інтенсивно збільшується, а цей етнос займає чільне місце серед інших утворень цього часу.

Сучасні українці є однією з гілок історичного слов'янства. Вперше про слов'ян - венедів (чи венетів) згадують римські автори І-ІІ ст.н.е. Пліній Старший, Тацит, Птолемей, а з VI ст. про них ширше говорять візантійські історики Йордан, Прокопій Кесарійський, Іоанн Ефеський та ін. Зокрема, Йордан повідомляє, що вони походять від одного кореня і відомі під трьома назвами: венетів, антів і склавінів. Тобто на рубежі нашої ери слов'яни сформувались як самостійна етнічна спільнота, що співіснувала в Європі з германцями, фракійцями, сарматами, балтами, угрофінами.

Найдавніші знайдені арехеологічні матеріали належать до зарубинецької культури. Безпосереднє відношення до формування східного слов'янства мало населення північного ареалу поширення черняхівської культури.

4. Основні слов'янські етнополітичні угрупування. Державність у східних слов'ян. Антська держава.

Наприкінці II тис. до н.е. за доби пізньої бронзи      праслов'яни вже повністю розділилися на дві частини: західну - предків західних слов'ян і східну - предків східних слов'ян. Велика тщинецько-комарівська культура в Україні в XIII—XII ст. до н.е. перероджується в кілька окремих нових культур.

За даними літописів, у східних слов'ян перед утворенням Київської Русі існувало 14 великих племінних об'єднань, половина з яких пов'язана з територією України.

Особливу роль в історії Київської Русі відіграли поляни. Літописець називає їх "мужами мудрими й тямущими". Головним центром полян, які розселилися у середньому Подніпров'ї, був Київ. За найновішими археологічними відомостями, в зону, заселену цим племенем, входили також Переяслав, Любеч, Василів, Білгород. Поляни першими серед населення східнослов'янських земель стали називатися русами, сформувавши ядро Київської держави.

Анти і склавини були окремими слов'янськими племінними об'єднаннями, що мали своїх вождів, своє військо і проводили самостійну політику. Антських царів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста та інших згадують письмові джерела. Соціальне розшарування в антському суспільстві засвідчують грошові та речові скарби. Антське царство було зразком такого державного утворення, в якому відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму із ще виразними ознаками рабовласництва. Просуваючись на Балкани, анти та склавини захоплювали десятки й сотні тисяч полонених, яких перетворювали у рабів. Однак рабовласництво не набрало завершального характеру і визріли прогресивніші форми відносин - зародки феодального ладу.

Після розгрому готів, що були сусідами антів у степовому Надчорномор'ї, гунською навалою і наступного просування гунів слідом за готами на захід наприкінці IV—на початку V ст. антське об'єднання залишилося єдиною важливою соціально-політичною організацією в Східній Європі, здатною протистояти Візантії. Протягом VI ст. внаслідок широкого наступу на балканські володіння Візантії (так звані Балканські війни) анти і склавини повністю слов'янізували північ Балканського півострова.

У середині VI ст. до Східної Європи нахлинула нова хвиля завойовників з Центральної Азії - авари. Протягом 558—568 рр. авари пройшли через південні степи до Карпатської котловини, де заснували свою примітивну державу Каганат. Внаслідок тривалих слов'яно-аварських воєн антське об'єднання припинило своє існування, але процес утворення держави у східних слов'ян неухильно йшов уперед.

Ще наприкінці минулого століття М. Грушевський дійшов висновку, що антське племінне об'єднання в основі становило генетичне коріння українського народу.

1 2 3 4 5 6 7 8 9  Наверх ↑