81. Причина виникнення та характеристика переломів кісток.
Переломи виникають під час різких рухів, ударів, падіння з висоти. Вони можуть бути закритими й відкритими. У разі закритих переломів цілісність шкірного покриву не порушується, а у разі відкритих — у місці перелому є рана. Найнебезпечнішими є відкриті переломи.Розрізняють переломи без зсуву і зі зсувом кісткових фрагментів. Переломи, за яких утворюються тільки два уламки, називають одиничними, переломи з кількома уламками — множинними. Під час аварій, катастроф, землетрусів та ядерного ураження у людей можуть бути множинні переломи кількох кісток. Найважчими є переломи, які поєднуються з опіками й радіаційним ураженням. Переломи, що виникають внаслідок влучення кулі чи осколка снаряда, називають вогнепальними. Для них характерні роздроблення кісток на великі та дрібні осколки, роздушення м’яких тканин у місці перелому, відрив частини кінцівки.Основні ознаки переломів: біль, припухлість, синець, ненормальна рухливість у місці перелому, порушення функції кінцівки. Якщо перелом відкритий, у рані можна побачити уламки кісток. Переломи кісток кінцівок супроводжуються їх укороченням і скривленням у місці перелому. Ушкодження ребер може утруднювати дихання, під час обмацування в місці перелому чутний хрускіт (крепітація) уламків ребра. Переломи кісток таза й хребта часто супроводжуються розладами сечовипускання й порушенням рухів у нижніх кінцівках. У разі переломів кісток черепа незрідка буває кровотеча з вух. У важких випадках переломи супроводжуються шоком. Особливо часто розвивається шок у разі відкритих переломів з артеріальною кровотечею.
82. Травматичний шок - небезпечне для життя ускладнення важкого ураження. Фази розвитку травматичного шоку. Профілактика травматичного шоку.
Травматичний шок — небезпечне для життя ускладнення, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, кровообігу, обміну речовин та інших життєво важливих функцій. Розрізняють дві фази травматичного шоку— порушення й гальмування. Фаза порушення розвивається відразу після травми як певна реакція організму на сильний больовий подразник. При цьому постраждалий виявляє занепокоєння, борсається від болю, кричить, благає про допомогу. Ця фаза короткочасна (10—20 хв), її не завжди можна виявити під час надання першої медичної допомоги. Далі настає фаза гальмування, коли за повної свідомості постраждалий не просить про допомогу, він загальмований, байдужий до того, що відбувається, усі життєво важливі функції пригнічені: тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, дихання ледь помітне. Основними засобами профілактики шоку є: зменшення болю після отриманої травми, зупинка кровотечі, недопущення переохолодження, правильне виконання прийомів першої медичної допомоги й дбайливе транспортування. Надаючи першу медичну допомогу потерпілому, який перебуває в стані шоку, необхідно передусім зупинити небезпечну для життя кровотечу, ввести шприц-тюбиком знеболюючий засіб, укрити чимось теплим, а за наявності переломів провести іммобілізацію.
83. Види та ступені опіків.
Опіки виникають під час впливу на людину високих температур. Особливо багато потерпілих може бути у осередках ядерного удару, де опіки поєднуються з травмами й радіаційним ураженням.
Опіки від світлового випромінювання, полум’я, окропу й гарячої пари називаються термічними. Під час дії на шкіру й слизові оболонки кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти та луги викликають не тільки місцеві опіки, а й загальне отруєння організму. Важкими є опіки від напалму та інших запалювальних і легкозаймистих речовин. Напалм прилипає до шкіри, одягу й, продовжуючи горіти, уражає не тільки шкіру, а й підшкірну клітковину, м’язи, утворюючи глибокі опіки. Тривалий вплив на шкіру й слизуваті оболонки радіоактивних речовин також викликають опіки, які називають радіаційними. Наслідки всіх видів опіків залежать від глибини ураження тканин і площі опіку. Залежно від глибини ураження шкіри й тканин розрізняють чотири ступені опіків: легкий (I), середньої важкості (II), важкий (III) і вкрай важкий (IV).
84. Опікова хвороба та опіковий шок. Перша допомога при опіках.
Великі опіки, що займають понад 10—15 % поверхні тіла, опіки II—III ступеня, призводять до тяжкого ураження — опікової хвороби, що нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його тривалість (до 24—72 годин). Опікове ураження характеризується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі процесів водно-сольового обміну й часто ускладнюється запаленням легенів, порушеннями роботи печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту.Постраждалим, які отримали опіки, зразу ж дають тепле підсолене питво, здійснюють заходи першої допомоги. Що раніше їм надано першу медичну допомогу, то рідше в них виникають ускладнення. Насамперед на постраждалому треба погасити палаючий одяг, накинувши на нього пальто чи ковдру. Обпалену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи його навколо опіку, залишаючи лише прилиплу до ураженої поверхні тканину. Не можна проколювати пухирі, торкатися руками опікової поверхні, змазувати її жиром, маззю та іншими речовинами. На опік накладають стерильну пов’язку. Можна використати спеціальні контурні протиопікові пов’язки, заздалегідь заготовлені для обличчя, грудей, спини, живота, стегна, які повторюють контури границь цих ділянок тіла, стерилізують і просочують спеціальним розчином. Фіксують їх за допомогою тасьми. Якщо у постраждалого великі опіки нижніх і верхніх кінцівок, роблять їх іммобілізацію шинами чи підручними засобами.У разі великих опіків, що займають значну поверхню тіла, потерпілого загортають у чисте простирадло, проводять всі необхідні заходи щодо попередження шоку й терміново транспортують у найближчий лікувальний заклад.
85. Перша медична допомога при опіках очей.
Перша медична допомога людям, що отримали опіки очей, полягає в накладенні на очі стерильної пов’язки й забезпеченні спокою.
Надаючи першу медичну допомогу ураженим напалмом та іншими займистими речовинами, необхідно передусім припинити їх горіння, поклавши змочену у воді пов’язку на палаючі ділянки або зануривши постраждалого у воду. Спроба збити полум’я лише призводить до розмазування вогню-суміші по тілу й інтенсивнішому її горінню. Після припинення горіння на опікову поверхню накладають стерильну чи спеціальну протиопікову пов’язку.