48-49. Між-ний інвестиційний ринок як частина світового фін.ринку

Світовий фінансовий ринок – система відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів.Основна функція світових фінансових ринків – забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучити достатню кількість грошових засобів в різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Операції на міжнародному фінансовому ринку поділяються на дві великі групи – кредитні та інвестиційні.

Ринок цінних паперів – на якому відбувається купівля і продаж фінансових зобовязань і таким чином здійснюється процес інвестування. Ринок де зобовязання чи інструменти купуються і продаються, покупці і продавці виступають учасниками ринку цінних паперів або інвестиційним. На міжнародному ринку цінних паперів представлені такі види зобовязань: Єврооблігації, Іноземні облігації, Облігації з плаваючою процентною ставкою, Облігації з індексованим відсотком, Облігації з нульовим відсотком, Конвертовані облігації, Акції та ін.

Новою тенденцією в розвитку світового фінансового ринку стало розмиття меж між традиційними секторами – кредитним та інвестиційним. Міжнародною банківською системою був ініційований процес “секюритизації кредитів” (“securities” по англ. – цінні папери), основною метою якою було зменшення кредитних ризиків. На суму виданого клієнту кредиту банки випускають цінні папери типу облігацій, що вільно обертаються на ринку. Продаючи їх, банки повертають гроші набагато раніше строку погашення кредиту. Крім цього, банки можуть обєднувати свої кредити з різними строками, різною мірою ризику, в різних валютах і в різних країнах в один кредитний пул і на цій основі випускати єдині облігації. Інвестори, що купують ці цінні папери, не знають, які саме кредити складають їх основу. Таким чином страхуються навіть самі проблематичні кредити.

50.Міжн поділ праці, його еволюція та фактори, що його обумовлюють.

Міжнародний поділ праці (МПП) — поділ праці між країнами. МПП забезпечує зростання суспільної продуктивності праці та сприяє економії робочого часу в масштабах всієї світової економіки. Основою МПП є економічно вигідна спеціалізація окремих країн. Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу.

Іст.етапи становлення МПП : З утворенням соц системи і її розширення після ІІ Св.війни виник розподіл продук функцій між країнами і народами, що призвело до змін в МПП.

Поч 60-хрр. – новий етап ПП, у зв”язку з розпадом колон систем капіталізму і виникнення нових незалеж країн в Азії, Африці, Лат. Оскільки в у 90-х рр..зруйнувався ССР, то країни, що утворились на його території  стали постачальниками товарів добувної та обробної пром.

Розвиток залежить від 3 груп факторів:-прир-геогр відмінності між країнами: прир-клімат умови, прир ресурси, територія, Ч населення, ек-географ положення; -соц-ек відмінності між країнами:

1). Роб сила, науково-техн потенціал, вир апарат, масштаби та серійність вир-ва.2). Темпи створення об’єктів вироб і соц інфраструктури,3). Особливості іст розвитку, характер зовн виробн торгівельних традицій4). Соц тип нац вир-ва і зовн ек зв’язків.  -рівень науково-техн прогресу: техн диверсифікація, ек вигідність серійного і масового вир-ва, прискорення темпів морального зносу, розширення фронту і подрібнення наук досвіду щодо конструкт робіт.

51.Міжнародний рух капіталу.

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості і товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення  на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

Вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються країни Південно-Східної Азії, Центральної і Східної Європи, хоча частка останніх в русі іноземних інвестицій залишається невеликою.

Зазнають змін і форми руху капіталу: переважає вивіз портфельних інвестицій, зростає роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК).