Тема 6. Психологія особистості: загальна психологічна характеристика, структура, розвиток.

Психологія особистості: загальна психологічна характеристика, структура, розвиток.

 Поняття особистості в психології.

 Психологічна структура особистості.

 Структура особистості за А.В.Петровським.

 Формування та розвиток особистості.

Основні терміни теми: особистість, індивід, індивідуальність, активність, спрямованість, структура особистості, інтеріндивідна підструктура, інтраіндивідна підструктура, метаіндивідна підструктура, розвиток.

В широкому розумінні особистість людини є інтегральною цілісністю біогенних, соціогенних та психогенних елементів.

Біологічне, що входить до особистості людини, стає соціальним. Природні органічні сторони та риси існують в структурі індивідуальності людської особистості як соціально обумовлені її елементи. Природне (анатомічні, фізіологічні та інші якості) та соціальне утворюють єдність та не можуть бути механічно протиставлені одне одному як самостійні підструктури особистості.

Біологічна основа особистості охоплює нервову систему, систему залоз, процеси обміну речовин (голод, спрага, статевий імпульс), статеві відмінності, анатомічні особливості, процеси дозрівання та розвитку організму.

Соціальний "вимір" особистості обумовлюється впливом культури та структури спільнот, в яких людина була вихована і в яких вона приймає участь.

В сучасній психології немає єдиного розуміння особистості. Але більшість дослідників вважає, що особистість це індивідуально своєрідна сукупність рис, що прижиттєво формується, яка визначає образ (стиль) мислення даної людини, її почуття та поведінку.

Особистість - це людина, що взята в системі таких її психологічних характеристик, які соціально обумовлені, виявляються в суспільних за природою зв’язках та взаєминах, є сталими, визначають моральні вчинки людини, мають суттєве значення для неї самої та оточуючих.

Поряд з поняттями “людина”, “особистість” в науці використовуються терміни  “індивід”, “індивідуальність”. Їх відмінність від поняття “особистість” полягає в наступному. Якщо поняття “людина” включає сукупність всіх людських якостей, властивих людям, незалежно від того, чи є вони в наявності у даної конкретної людини, то поняття “індивід” характеризує саме її і додатково включає такі психологічні та біологічні властивості, які поряд з особистісними також їй властиві. Крім того, до поняття “індивід” входять як якості, що відрізняють одну людину від інших людей, так і загальні для неї і багатьох інших людей властивості.

Індивідуальність виявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, переважаючих інтересах, в якостях пізнавальних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, уяви тощо), в здібностях, індивідуальному стилі діяльності.

Особистість людини неповторна в своїй індивідуальності.

В основі особистості лежить її структура - зв’язок та взаємодія відносно сталих компонентів (сторін) особистості: здібності, темперамент, характер, вольові якості, емоції, мотивація та соціальні установки.

Здібності розуміються як індивідуально усталені властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності.

Темперамент включає якості, від яких залежать реакції людини на інших людей та соціальні обставини.

Характер містить якості, що визначають вчинки людини по відношенню до інших людей.

Вольові якості охоплюють декілька спеціальних особистісних властивостей, що впливають на прагнення людини до досягнення зазначених цілей.

Емоції та мотивація - це переживання та спонукання до діяльності та спілкування.

Соціальні установки (спрямованість) - це система усталених мотивів (домінуючих потреб, інтересів, нахилів, переконань, ідеалів, світогляду тощо), що визначає поведінку особистості в зміних зовнішніх умовах.

Звертаючись до питання  про сутність особистості, варто зупинитися на розгляді розуміння структури особистості психологами А.В.Петровським та В.А.Петровським. Розглядаючи особистість в системі суб’єктивних відносин вони виділяють 3 типи атрибуцій (приписування, наділення) особистісного буття індивіда (або три аспекти трактування особистості).

В структуру особистості в першу чергу входить системна організація її індивідуальності, тобто внутрішньоіндивідна (інтраіндивідна) підсистема, яка представлена у побудові темпераменту, характера, здібностей людини, необхідна, але недостатня для розуміння психології особистості.

Особистість не може бути замкнена лише в деякому просторі усередині органічного тіла індивіда, а виявляє себе в просторі міжіндивідних взаємин. Не сам по собі індивід, а процеси міжособистісної взаємодії, до яких залучені як мінімум два індивіда (а фактично спільнота, група), можуть розглядатись як прояв особистості кожного з учасників цієї взаємодії.

Таким чином, особистість в системі своїх “дійсних взаємин” ніби набуває свого особливого буття, яке відрізняється від тілесного буття індивіда, і тому одну з характеристик структури особистості необхідно шукати в “просторі” поза органічного тіла індивіда, яке складає інтеріндивідну підсистему особистості.

Інтраіндивідна та інтеріндивідна підсистеми не вичерпують всі прояви особистості. Є можливість виділити третю складову структури особистості - метаіндивідну (надіндивідну). Особистість при цьому не лише виноситься за межі органічного тіла індивіда, але й зміщується за межі його наявних, існуючих “тут і зараз” зв’язків з іншими індивідами. В цьому випадку в центрі уваги опиняються “внески” в інших людей, які суб’єкт довільно чи мимовільно здійснює через свою діяльність.

Процес та результат відображення суб’єкта в інших людях та продовження в них “внесків” отримав назву персоналізації.

Таким чином, до структури особистості людини входять три складові, три підсистеми: індивідуальність особистості, її представленість в системі міжособистісних взаємин і, нарешті, в інших людях.

З думкою про те, що особистістю людина не народжується, а стає, погоджуються нині більшість психологів. Але їх точки зору на те, яким законам підкоряється розвиток особистості, значно відрізняються. Ці розбіжності стосуються розуміння рушійних сил розвитку, зокрема значення суспільства та різних соціальних груп для розвитку особистості, закономірностей та етапів розвитку, наявності, специфіки та ролі в цьому процесі криз розвитку особистості, можливостей прискорення процесу розвитку та інших питань.

Психоаналітична теорія розуміє розвиток як адаптацію біологічної природи людини до життя в суспільстві, вироблення у неї  захисних механізмів та погоджених з Над-Я способів задоволення потреб. Теорія рис засновує своє уявлення про розвиток на тому, що всі риси особистості формуються прижиттєво, і розглядає процес їх зародження, перетворення та стабілізації як такий, що підкоряється іншим, небіологічним законам. Теорія соціального научіння уявляє процес розвитку особистості крізь призму формування певних способів міжособистісної взаємодії людей. Гуманістична теорія трактує цей процес як процес становлення “Я”.

Е.Еріксон в своїх поглядах на розвиток дотримувався так званого епігенетичного принципу: генетична визначеність стадій, які в своєму особистісному розвиткові обов’язково проходить людина від народження до смерті. Найбільш суттєвий вклад Еріксона - у виділенні та описанні 8-ми життєвих психологічних криз, які обов’язково наступають у кожної людини:

1.Криза довіри-недовіри (протягом першого року життя).

2.Автономія в протилежність сумнівам та сорому (2-3р).

3.Прояв ініціативності на противагу почуттю провини (3-6р).

4.Працелюбність в протилежність комплексу неповноцінності (7-12).

5.Особистісне самовизначення в протилежність індивідуальній сірості та конформізму (12-18р.).

6.Інтимність та товариськість на противагу особистісній психологічній ізольованості (біля 20 років).

7.Турбота про виховання нового покоління в протилежність “зануреню у себе” (між 30 та 60 роками).

8.Задоволеність прожитим життям на противагу відчаю (старше 60-ті років).

Становлення особистості в концепції Еріксона розуміється як зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу людини та радикальна зміна її стосунків з оточуючими людьми. В результаті цього вона як особистість набуває дещо нове, характерне саме для цього етапу розвитку і яке зберігається у неї протягом всього життя.

Поняття “формування особистості” використовується в двох смислах. Перший - формування особистості як її розвиток, тобто процес та результат цього розвитку. В цьому значенні поняття формування особистості є предметом психологічного вивчення, до завдань якого входить з’ясування того, що є (є в наявності, експериментально виявляється) і що може бути в особистості, що розвивається, за умов цілеспрямованих виховних впливів.

Це власне психологічний підхід до формування особистості.

Другий зміст - формування особистості як її цілеспрямоване виховання. Це власне педагогічний підхід до з’ясування завдань та способів формування особистості. Педагогічний підхід передбачає необхідність з’ясування, що та як має бути сформоване в особистості, щоб вона відповідала вимогам, які висуваються до неї суспільством.

Педагогічний та психологічний підходи до формування особистості не тотожні одне одному, а утворюють нерозривне ціле.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Особистість – соціальна істота, суб’єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, місця, яке вона посідає в суспільстві, її суспільна роль, діяльність на користь суспільства. Належність особистості до певного суспільства, включеність у певну систему суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.

Література для самоосвіти: 5, 7, 8, 9, 11,12, 13, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 28, 31.