Тема 3. Мозок і психіка.

Мозок і психіка.

 Нервова система людини.

 Психіка і мозок людини.

 Мозок та психічні процеси і стани людини

Основні терміни теми: нервова система, центральна нервова система, нейрон, рецептор, аналізатор, закон індукції нервових процесів, гальмування, збудження, ретикулярна формація, динамічний стереотип, безумовний рефлекс, умовний рефлекс.

Для того, щоб поведінка людини була успішною, необхідно, щоб її внутрішні стани, зовнішні умови, в яких людина знаходиться та практичні дії відповідали одне одному. На фізіологічному рівні функцію поєднання (інтеграції) всього цього забезпечує нервова система. Нервова система людини складається з двох розділів: центрального та периферичного. Центральний включає головний мозок, проміжний та спинний мозок. Вся інша частина нервової системи належить до периферичної.

Центральна нервова система (ц.н.с.), якщо її розглядати більш детально, складається з переднього мозку, середнього мозку, заднього мозку та спинного мозку. В цих основних ділянках центральної нервової системи в свою чергу виділяють найважливіші структури, які мають пряме відношення до психічних процесів, станів та властивостей людини: таламус, гіпоталамус, міст, мозжечок та довгастий мозок.

Майже всі ділянки центральної та периферичної нервової системи приймають участь у переробці інформації, яка надходить через зовнішні та внутрішні, розташовані на периферії тіла та в самих органах, рецептори. З вищими психічними функціями, з мисленням та свідомістю людини пов’язана робота кори головного мозку (к.г.м.) та підкоркових структур, які входять до переднього мозку.

Зі всіма органами та тканинами організму центральна нервова система пов’язана через нерви, які виходять з головного мозку та спинного мозку. Вони несуть у собі інформацію, яка надходить до мозку із зовнішнього середовища, та проводять її у зворотньому напряму до окремих ділянок та органів тіла. Нервові волокна, які надходять до мозку з периферії, звуться аферентними, а ті, що проводять імпульси від центра до периферії еферентними.

На периферії тіла людини, у внутрішніх органах та тканинах клітини своїми аксонами підходять до рецепторів - мініатюрних органічних пристроїв, які призначені для сприймання різних видів енергії - механічної, хімічної та ін. - та перетворення її в енергію нервових імпульсів. Всі структури організму, зовнішні та внутрішні, проникнуті масою різноманітних рецепторів.

Характеризуючи комплекс мозкових та інших органічних структур, що приймають участь у сприйманні, переробці та збереженні специфічної інформації, яка пов’язана з діяльністю окремих органів чуттів, І.П.Павлов ввів поняття аналізатора. Цим словом він позначив відносно автономну органічну систему, яка забезпечує перероблення специфічної сенсорної інформації на всіх рівнях її проходження через ц.н.с. Відповідно до основних органів чуттів виділяють зоровий, слуховий, смаковий, шкіряний та деякі інші аналізатори. Кожний аналізатор складається з трьох анатомічно різних ділянок, які виконують спеціалізовані функції в його роботі: рецептора, нервових волокон та центральної ділянки, яка являє собою ту частину ц.н.с., де сприймаються, перероблюються відповідні подразники, зберігаються спогади про них.

Кора головного мозку являє собою верхній шар переднього мозку, який утворюється в основному вертикально орієнтованими нейронами, їх відростками-дендритами та пучками аксонів, що йдуть від цих клітин донизу, до нижче розташованих ділянок мозку, а також аксонами, що надходять у зворотньому напряму. За особливостями розподілу нейронів у шару кори, їх розміром та формою усю кору головного мозку поділяють на декілька ділянок: потилична, тім’яна,  лобова, скронева, а самі ці ділянки - на більш дрібні поля, що відрізняються одне від одного за своєю структурою та призначенням.

За часом виникнення ділянок кори головного мозку в філогенезі її поділяють на нову, стару та давню. Нова кора в процесі філогенетичного розвитку поступово збільшувалась та зайняла відносно більше місця, ніж стара та давня. В процесі індивідуального розвитку людини від народження до зрілості відбувається поступове підсилення спеціалізації в роботі лівої та правої півкулі. Потім, за мірою старіння, ця спеціалізація знову втрачається.

Особливу роль в регуляції психічних процесів, властивостей та станів людини відіграє ретикулярна формація. Вона являє собою сукупність розріджуваних нейроних структур, які нагадують тонку сітку, анатомічно розташованих у спинному мозку, довгастому мозку та в задньому мозку.

Як відомо, всі, навіть найскладніші форми роботи мозку, які лежать в основі психічної діяльності, побудовані за типом рефлексів. Всі рефлекси розкладаються на дві великі групи: безумовні та умовні. Безумовними рефлексами звуться природжені та більш чи менш незмінні рефлекси, що здійснюються ділянками нервової системи, які знаходяться нижче кори головного мозку. Завдяки безумовним рефлексам пристосування організму до зовнішнього світу досягається лише в вузьких межах, так як ці рефлекси виникають у відповідь на порівняно небагато подразнення і носять зазвичай стандартний характер. Тому за допомогою безумовних рефлексів здійснюється лише порівняно недосконале пристосування організму до змінних умов середовища. Але так як умови середовища дуже зміни, необхідні інші форми відповідей, які змінюються разом з ними.

Новими змінними формами реагування, які формуються протягом життя організму (з накопиченням життєвого досвіду) і здійснюються у вищих тварин корою головного мозку, є умовні рефлекси. При утворенні умовних рефлексів подразник, який раніше був байдужим для організму, стає сигналом іншого подразника, який має для організму пряме життєве значення. Байдужий до цього (індиферентний) подразник набуває тим самим нову сигнальну функцію.

Утворення умовних рефлексів являє собою формування в мозку нових тимчасових зв’язків, яких не було раніше. Ці зв’язки у вищих тварин та у людини формуються в корі великих півкуль, яка є головним субстратом психіки. Вивчення основних законів утворення умовних рефлексів стало можливим завдяки тому, що І.П.Павловим була створена методика, що дозволяла проводити дослідження вищої нервової діяльності в умовах точного експерименту.

Нервові процеси в корі великих півкуль починаються в певному місці, завжди розповсюджуються по інших ділянках нервової системи. Це явище, зветься ірадіацією. Процесом, протилежним ірадіації, є концентрація нервових процесів, тобто зосередження їх в більш обмеженому місці. Ірадують та концентруються обидва нервових процеси - збудження та гальмування. Це основна форма руху нервових процесів по корі великих півкуль. Важливе значення в діяльності нервової системи має закон взаємної індукції нервових процесів, згідно якого кожний з нервових процесів - збудження та гальмування - викликає або підсилює протилежний процес. Збудження, яке виникає в певній ділянці кори головного мозку, викликає в розташованих навколо неї ділянках процес гальмування (негативна індукція). Гальмування, що виникло в певному пункті, викликає  в оточуючих ділянках зворотний йому процес збудження (позитивна індукція).

Важливим проявом системності в роботі кори є утворення динамічного стереотипу або цілої системи реакцій на певні комплекси подразників. Принцип системності відіграє велику роль в роботі кори великих півкуль і має вирішальне значення для розуміння фізіологічних механізмів психічної діяльності, яка являє собою складну систему психічних процесів. Системна робота кори головного мозку дозволяє не лише здійснювати складні форми діяльності, але й, одночасно, досягнути значної економії в утворенні і збереженні нервових зв’язків. За наявності певної системи зв’язків людина в змозі по одному елементу системи відтворити всю її в цілому, і це певною мірою спрощує механізм закріплення навичок та знань.

Кожний психічний процес, стан або властивість людини певним чином пов’язані з роботою всієї центральної нервової системи. Хоча проблема локалізації психічних явищ до теперішнього часу не вирішена і нам відомо не так вже й багато про характер зв’язків, які існують між психічними явищами і роботою окремих ділянок та структур мозку, є інформація з цих питань.

Відчуття виникають в результаті перероблення центральною нервовою системою впливів на різні органи чуттів різних видів енергії. Вона надходить на рецептори в формі фізичних стимулів, перетворюється , передається далі до ц.н.с. і знову перероблюється, перетворюючись у відчуття, в корі головного мозку.

Образ, який складається в результаті сприймання як психофізіологічного процесу, передбачає погоджену, координовану діяльність одразу декількох аналізаторів. В залежності від того, який з них працює активніше, перероблює більше інформації, розрізняють й види сприймання. Відповідно відрізняють зорове, слухове, дотикове сприймання, при яких домінує один з наступних аналізаторів: зоровий, слуховий, дотиковий (шкіряний), м’язовий.

Розглянемо тепер фізіологічні механізми уваги. Як загальний стан зосередженості вона пов’язана з підвищенням збудженості кори головного мозку в цілому або в окремих її ділянках. Це в свою чергу співвідноситься з активністю окремих частин ретикулярної формації.

В останні декілька десятиріч у зв’язку з розвитком генетики та фізіології, а також кібернетики привернули до себе увагу дослідження біологічних основ та фізіологічних механізмів пам’яті. В корі головного мозку сліди пам’яті або научіння виявляються у вигляді змін у клітинах центральної нервової системи. Втрату пам’яті  частіше всього можна спостерігати при пошкодженні лобової та скроневої частин мозку, а також деяких підкоркових структур.

Широко відома в психології теорія, яка пояснює функціонування та походження емоцій їх тісним зв’язком з органічними процесами. Таку теорію майже одночасно запропонували американський психолог У.Джемс та датський учений К.Ланге.

Згідно цієї теорії першопричинами виникнення емоційних станів є зміни фізіологічного характеру, які відбуваються в організмі. Виникнув під впливом зовнішніх або внутрішніх стимулів, вони потім відображуються в голові людини через систему зворотних нервових зв’язків і породжують відчуття  певного емоційного тону. У.Кеннон запропонував альтернативну теорію походження емоцій. Він вважав, що емоційні переживання і відповідні їм органічні зміни породжуються та виникають одночасно з єдиного джерела.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Відображувальна діяльність людини засадово зумовлена рефлекторною діяльністю мозку. Поведінка живого організму є певною системою реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього і внутрішнього середовищ. Умовно-рефлекторна діяльність людини надзвичайно складна, різноманітна й тонка система зв’язків. Основними процесами нервової діяльності є збудження і гальмування. Взаємодіючи із середовищем, організм відповідає не на всі подразнення, що надходять до мозку, а лише на ті, які слугують задоволенню його потреб. розрізняючи подразники, мозок на одні з них відповідає, а на інші не відповідає. Так аналізуються предмети зовнішнього світу.

Література для самоосвіти: 7, 8, 9, 11, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 28, 29, 30, 31.