Тема 8. Емоційно-вольова сфера особистості.
Емоційно-вольова сфера особистості.
Емоції і почуття.
Воля.
Основні терміни теми: почуття, емоції, чуттєвий тон, настрій, афект, стрес, фрустрація, пристрасть, інтелектуальні почуття, естетичні почуття, моральні почуття, воля, вольовий акт, вольове зусилля, якості волі.
Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в мозку й преживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.
Почуття – це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції – радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.
Емоції – це безпосередня форма вираження почуттів.
Порівняно з емоціями почуття – більш стійкі і тривалі психічні явища, які мають чітко виражений предметний характер. Людина не може переживати почуття взагалі, воно завжди прив’язано до кого-небудь або чого-небудь і виражає стійке ставлення цієї людини до певних об’єктів, реальних чи уявних. В процесі життєдіяльності почуття виявляються пізніше, ніж ситуативні емоції, і більшою мірою залежать від тих виховних впливів, які здійснюють на людину сім’я, школа, суспільство в цілому.
Як психічні процеси почуття і емоції мають свої особливості:
мають суб’єктивний характер;
викликають задоволення або незадоволення;
відображають характер взаємодії організму з середовищем;
вирізняються значним різномаїттям;
викликають заспокоєння або збудження.
Емоції та почуття характеризуються: якістю, полярністю, активністю, інтенсивністю, тривалістю.
Емоції і почуття здійснюють сигнальну і регулювальну функції, спонукують людину до знань, праці, вчинків або стримують її.
Як і всі психічні процеси, емоційні стани, переживання почуттів є результатом діяльності мозку. Виникнення емоцій має своїм початком зміни, які відбуваються у зовнішньому світі. Ці зміни призводять до підвищення або зниження життєдіяльності, пробудженню одних потреб і згасанню інших, до змін у процесах, що відбуваються усередині людського організму. Фізіологічні процеси, характерні для переживання почуттів, пов’язані як із складними безумовними, так і з умовними рефлексами. Як відомо, системи умовних рефлексів замикаються і закріплюються у корі великих півкуль, а складні безумовні рефлекси відбуваються через підкоркові вузли півкуль, зорові пагорбки та інші центри, які передають нервове збудження з вищих ділянок мозку до переферичної нервової системи. Переживання почуттів є результатом спільної діяльності кори та підкоркових центрів. У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає захоплення, глибокі переживання. Кращим показником цього є почуття, що викликаються поетичними творами.
Емоційні стани інших людей людина визначає за особливими, виразними рухами, мімікою, зміною голосу тощо. Певним почуттям відповідають свої специфічні форми вираження. Більш наочно відображені почуття у міміці. Почуття також виражаються у пантоміміці та у мимовільних м’язових рухах. Особливо повно відображуються почуття у мовленні, яке містить не лише певні думки, а й ставлення до них того, хто говорить. Велику роль відіграє інтонація. Вираження почуттів, як і самі почуття, соціально обумовлене. Форма та застосування виразних рухів визначаються системою конкретних суспільних взаємин і стають об’єктом соціального контролю.
Класифікація емоцій і почуттів:
1) за впливом на діяльність:
· стенічні – ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності;
· астенічні – ті, що пригнічують людину, послабляють її активність, демобілізують.
2) за формою перебігу, силою і тривалістю:
· чуттєвий тон – безпосередні переживання, які супроводжують окремі відчуття (наприклад, температурні, слухові, смакові) та спонукають суб’єкта до їх збереження або усунення.
· настрій – це слабо виражені емоційні переживання, які вирізняються значною тривалістю і слабким усвідомленням причин і факторів, що їх викликають.
· афекти – це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки.
· стрес – емоційний стан, який виникає у відповідь на найрізноманітніші екстремальні дії (стресори) – загрозу, небезпеку, образу тощо. Де в чому нагадує афект.
· фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи.
· пристрасті – це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті. 3) за складністю, змістом і спрямованістю:
· нижчі (емоцій, прості почуття) – переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю, властиві і людинам і тваринам.
· вищі (складні почуття) – виникають в результаті усвідомлення об’єкта, який викликав їх – переживання задоволення від сприймання музики, пейзажу:
ü Інтелектуальні почуття – почуття, які пов’язані з пізнавальною діяльністю людини.
ü Моральні почуття – почуття, в яких відображається ставлення людини до вимог суспільної моралі. Вони пов’язані з світоглядом людини, її думками, ідеями, принципами і традиціями.
ü Естетичні почуття – це почуття, які виникають у людини в зв’язку із задоволенням або незадоволенням її естетичних потреб.
Емоційність є вродженою, але афекти, і тим більше, почуття розвиваються у перебігу життя, що визначає особистісний розвиток людини.
Воля – свідоме регулювання людиною своєю поведінкою, діяльністю, спілкуванням, яке пов’язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод. Це здатність людини, яка виявляється у самодетермінації та саморегуляції поведінкою і психічних явищ.
Воля має умовно-рефлекторну природу. На підставі тимчасових нервових зв’язків складаються і закріплюються найрізноманітніші асоціації та їх системи, що в свою чергу створює умови цілеспрямованої поведінки. Мозок безперервно отримує відомості про те, як і що відбувається в кожний даний момент. Ці дані негайно включаються до виробленої програми дій. Якщо дії узгоджуються з заздалегідь визначеною програмою, то ніяких змін до перебігу дій не вноситься. Якщо ж надходять відомості, які не відповідають створеній в корі мозку програмі, то змінюється або практична діяльність, або попередня програма.
Основні ознаки вольової дії:
1. Докладання зусиль для виконання вольового акту.
2. Наявність продуманого плану здійснення поведінкового акту.
3. Підсилена увага до вольової дії і відсутність безпосереднього задоволення, яке отримується в процесі і в результаті її виконання.
4. Зусилля волі спрямовані не стільки на перемогу над обставинами, скільки на подолання самого себе.
Жодна більш чи менш складна життєва проблема людини не розв’язується поза волею. Ніхто на Землі ніколи ще не досяг видатних успіхів, якщо не мав видатної сили волі. Людина, в першу чергу, тим і відрізняється від всіх інших живих істот, що в неї, крім свідомості та інтелекта, ще є і воля, без якої задатки залишились лише порожнім звуком.
Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія виступає як свідома, цілеспрямована дія людини, яка спрямована на подолання зовнішніх та внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль.
На рівні особистості виявлення волі знаходить своє вираження у первинних (базових) якостях:
ü Сила волі – міра необхідного вольового зусилля для досягнення мети;
ü Наполегливість – уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалого подолання труднощів;
ü Витримка – уміння гальмувати дії, почуття, думки, які заважають здійсненю прийнятого рішення;
ü Енергійність.
У вторинних вольових якостях, які розвиваються в онтогенезі пізніше, ніж первинні, і які необхідно розглядати як характерологічні:
ü Рішучість – уміння приймати і застосовувати у житті швидкі, обгрунтованні і тверді рішення;
ü Сміливість – уміння подолати страх та йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не зважаючи на небезпеку для власного добробуту;
ü Самовитримка – уміння контролювати чуттєвий бік своєї психіки і підкоряти свою поведінку розв’язанню свідомо визначених завдань;
ü Впевненість у собі.
До третинних належать вольові якості, які найтіснішим чином пов’язані з моральними і формуються лише в підлітковому віці:
ü Відповідальність – якість, яка характеризує особистість з точки зору виконання нею моральних вимог;
ü Дисциплінованість – свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам, встановленому порядку;
ü Принциповість – дотримання певної ідеї у переконаннях і послідовне проведення цієї ідеї в поведінці;
ü Зобов’язаність – уміння добровільно взяти на себе обов’язки і виконати їх;
ü Ініціативність – уміння працювати творчо;
ü Організованість – розумне планування та упорядкування своєї праці;
ü Ретельність – старанність, виконання в зазначений термін доручень і своїх обов’язків.
Вольові дії являють собою простий або складний вольовий акт, який має свою структуру і особливості. В простому вольовому акті спонукання до дії (мотив) переходить у саму дію майже автоматично.
У структурі складного вольвого акту виділяють наступні етапи:
1. Спонукання до здійснення вольової дії.
2. Уявлення і осмислення мети дії.
3. Уявлення засобів, необхідних для досягнення зазначеної мети.
4. Намір здійснити дану дію.
5. Виконання прийнятого рішення.
Розвиток волі у людини пов’язаний:
ü з перебудовою мимовільних психічних процесів у довільні;
ü з набуттям людиною контролю над своєю поведінкою;
ü з розвитком вольових якостей особистості;
ü з тим, що людина свідомо формулює для себе все більш складні завдання і більш далекі цілі, які вимагають значних вольових зусиль протягом тривалого часу.
Формування вольових якостей особистості можна розглядати як рух від первинних до вторинних, і далі – до третинних якостей. Розвиток волі у дітей співвідноситься із збагаченням їх мотиваційної та моральної сфер. Удосконалювання вольової регуляції поведінкою у дітей пов’язане із загальним інтелектуальним розвитком. Тому виховувати волю у дитини поза загальним психічним розвитком практично неможливо.
УЗАГАЛЬНЕННЯ
Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів. Сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без участі в них розумової діяльності, переживань і вольових прагнень.
Література для самоосвіти: 5, 7, 8, 9, 11,12, 13, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 28, 31.