Тема №6 Адаптацiя органiзму до змiни умов навколишнього середовища

1. Адаптація. Загальні зауваження. Форми адаптації. Механізми адаптації.

2. Фази розвитку процесу адаптації.

3. Форми адаптації.

4. Специфіка адаптації до психогенних факторів, дефіциту інформації, особливості адаптації людини.

5. Управління адаптацією.

Сучасна людина надзвичайно розширила кордони свого існування та масштаби засвоєння регіонів планети, затверджуючи свою могутність над навколишнім середовищем і особистою природою. Людина розширює не тільки географічний, але й часовий ареол. В зв’язку з інтенсифікацією розвитку науки і техніки та її негативним впливом на навколишнє середовище, однією з найважливіших проблем сучасності стала проблема адаптації саморегуляції функцій, стану людини. Надзвичайно високий міграційний рух населення, засвоєння нових територій з суровими природно-кліматичними умовами, введення нових технологій, процеси урбанізації та інші соціальні перетворення, суттєво міняють характер взаємодії людини з навколишнім середовищем. В результаті чого підтримується постійна напруженість фізіологічних систем і, таким чином, виникає дисгармонія між біологічною природою людини і середовищем існування. Науково-технічна революція суттєво змінила умови професійної діяльності великих контингентів населення, значно знизивши фізичні навантаження, піднявши емоційну напругу, пов’язану, наприклад, з забезпеченням складних технологічних процесів.

Вивчаючи глобальні наслідки впливу науково-технічної революції на біосферу планети та самої людини, американський вчений Н. Венер писав:

“Ми настільки радикально змінили навколишнє середовище, що для того, щоб існувати в цьому середовищі ми повинні змінити себе”.

Сучасну людину потрібно вивчати по всій глибині і складності її фізичних можливостей та духовного потенціалу, які найбільше розкриваються в екстремальних умовах, потребуючи найбільшого напруження фізичних резервів організму та вольових якостей.

Сучасні темпи і сила техногенного навантаження на біосферу і на людину в цілому і є екстремальними умовами, так як викликають напругу фізіологічних механізмів адаптації організму.

Таким чином, фундаментальна задача сьогодення – домогтися значної гармонізації взаємодії людей з фізичним і соціальним середовищем їх життя, і щоб ця взаємодія не приносила шкоди здоров’ю теперішнього та наступних поколінь. І тут стає очевидним, що при вирішенні даної задачі теорія адаптації відіграє найважливішу роль.

Загальні закономірності адаптації організму до різних умов.

Адаптація або пристосування до умов існування – одне з основних якостей живої матерії. Воно настільки всеохоплююче, що ототожнюється з самим поняттям життя. Екологія людини розглядає видову пристосованість.

Адаптація – сукупність особливостей певного біологічного виду, що забезпечують його функціональну стійкість при зміні умов середовища, в яких існує цей вид.

Розрізняють три типи пристосувально-адаптивної поведінки живих організмів:

· втеча від несприятливого подразника;

· пасивне підкорення йому;

· активна протидія за рахунок розвитку специфічних адаптивних реакцій.

Ганс Селье назвав пасивну форму існування з подразником синтаксичною, а активну форму боротьби і опору – катотаксичною. Приведемо простий приклад: настають зимові холоди і в тваринному світі від найпростіших до людини ми знайдемо всі три форми пристосування. Деякі тварини ховаються від холоду в нори, велика група живих істот, які є пойкілотермні – знижують температуру тіла, впадаючи в сонливий стан, до настання теплих днів. Це є пасивна форма пристосування до холоду.

І нарешті інша велика група тварин, в тому числі людина є гомойотермні – реагують на холод складним балансуванням теплопродукції і тепловіддачі, добиваючись при низькій температурі навколишнього середовища стабільної температури тіла. Це активний тип адаптації.

Біологічна суть активної адаптації полягає у встановленні та підтримці гомеостазу, який дозволяє існувати в змінному навколишньому середовищі.

Гомеостаз - динамічна стабільність складу внутрішнього середовища і показників діяльності різних систем організму, що забезпечується регуляторними функціями.

Як тільки навколишнє середовище змінюється, або змінюються будь-які суттєві його компоненти, організму необхідно змінювати і деякі константи своїх функцій. Гомеостаз у відомій мірі перелаштовується на новий рівень, більш адекватний для конкретних умов, що і є умовою адаптації.

Можна уявити адаптацію як довгий ланцюжок реакцій різних систем, з яких одні повинні видозмінювати свою діяльність, а другі регулювати ці видозміни. Оскільки основою основ життя є обмін речовин –метаболізм, безперервно пов’язаний з енергетичними процесами, адаптація повинна реалізуватися через стаціонарну пристосовану зміну метаболізму і підтримання такого рівня, який відповідає і найбільш адекватний новим зміненим умовам.

Метаболізм може і повинен адаптуватися до змінених умов існування, але процес цей відносно інертний. Стійкій, направленій зміні метаболізму передують зміни в системах організму, що мають службове значення. До них відносяться кровообіг і дихання. Ці функції першими включаються в реакції, які визиваються дією зовнішніх факторів. Слід відмітити рухову систему, яка з однієї сторони базується на метаболізмі, з другої – керує метаболізмом в інтересах адаптації. А самі зміни рухової активності служать суттєвою ланкою адаптації.

Особлива роль в адаптивному процесі належить нервовій системі та залозам внутрішньої секреції з їх гормонами. Гормони гіпофіза і кори наднирників викликають початкові рухові реакції і одночасно зміни кровообігу, дихання і т.д. Зміни діяльності цих систем є першою реакцією на сильне подразнення. Ці зміни запобігають стаціонарним змінам метаболічного гомеостазу. Таким чином, на початкових стадіях дії на організм змінених умов відмічається інтенсифікація діяльності всіх систем органів. Цей механізм забезпечує на перших етапах існування організму в нових умовах, але енергетично не вигідний, не економічний і лише готує основу для іншого, більш стійкого і надійного тканинного механізму, який призводить до раціональної для даних умов перебудови службових систем, які функціонують в нових умовах і поступово вертаються до нормального вихідного рівня діяльності.

Ганс Сельє, який підійшов до проблеми адаптації з нових оригінальних позицій, назвав фактори, дія яких призводить до адаптації стрес-факторами (екстремальними факторами). Екстремальною може бути не тільки окрема дія на організм, але й зміни умов існування в цілому (переїзд людини з Півдня на Північ). По відношенню до людини адаптогенні фактори можуть бути природні фактори (до земних умов тиску, гравітації, газового складу атмосфери, зміни сезонів), пов’язані з працедіяльністю людини.

Фази процесу адаптації.

Перша фаза або “аварійна” – розвивається на початку дії як фізіологічного, так і патогенного фактору або зміни умов навколишнього середовища. При цьому реагують всі центральні системи допоміжного значення: кровообіг, дихання, якими керує ЦНС та гормони мозкової речовини наднирників (кахеаламіни), що супроводжується підняттям тонусу симпатичної системи. Наслідком цієї активації симпатико-адреналової системи є такі зміни вегетативних функцій, які мають катаболічний характер і забезпечують організм необхідною енергією, як би передбачаючи у швидкому майбутньому необхідність затрат. Ці попередження є яскравим проявом “опереджувального” збудження.

В аварійну фазу підвищена активність допоміжних систем протікає не координовано, з елементами хаотичності. Реакції генералізовані та не економічні і часто перевищують необхідний для даних умов рівень. Число змінених показників в діяльності різних систем дуже високе.

Аварійна фаза адаптації проходить на фоні емоційності (від’ємної модальності).

Друга фаза – перехідна до стійкої адаптації.

Характеризується зменшенням загальної збудливості ЦНС, формуванням функціональних систем, які забезпечують управління адаптацією до виниклих нових умов, що виникли. Знижується інтенсивність гормональних здвигів. Під час цієї фази пристосувальні реакції організму переключаються на глибокий тканинний рівень. Гормональний фон видозмінюється, посилюють свою дію гормони кори наднирників – “гормони адаптації”.

Третя фаза – фаза стійкої адаптації (резистентності). Допоміжні системи функціонують на вихідному рівні. Тканинні процеси активізуються, забезпечуючи новий рівень гомеостазу, адекватний новим умовам існування.

Особливості цієї фази:

·  мобілізація енергетичних ресурсів;

·  підвищений синтез структурних і ферментативних білків;

·  мобілізація імунної системи.

В 3-й фазі організм набуває неспецифічну і специфічну резистентність організму. Керуючі механізми скоординовані. Їх прояв зведений до мінімуму. Але в цілому фаза потребує напруженого управління, що обумовлюється неможливістю постійного протікання. Напругу цієї фази називають ціною адаптації. Фаза не є абсолютно стабільною. В процесі життя організму можливі відхилення флуктуації (зниження стійкості) і реадаптації (встановлення стійкості).

Формування і розвиток живої речовини планети більшою мірою залежить від характеру міграції хімічних елементів. Особливої уваги потребує вивчення відхилень, які обумовлені перенасиченням, або недостатнім вмістом тих чи інших хімічних елементів в конкретному середовищі існування.

Вивчаючи фізіологічні механізми адаптації різних популяцій людей в умовах Півночі, високогір’я, пустель, необхідно знати географічні характеристики не тільки вищевказаних регіонів, але і тих місцевостей, звідки прийшли люди в нове середовище існування, тобто повинна бути врахована геохімічна екологія людини, яка повинна співпадати з ендогенним фізико-хімічним середовищем. Адаптація організму забезпечується завдяки мобілізації його морфофункціональних резервів. Від них і залежить “ціна адаптації”.

Здоров’я людини ґрунтується на основі генетичних факторів, способу життя та екологічних умов. Однак, певною мірою воно залежить також від свідомого ставлення людини до себе та навколишнього середовища.

Здоров’я людини – стан повного соціально-біологічного і психологічного комфорту, коли функція всіх органів і систем організму зрівноважені з природним і соціальним середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти. Критерій здоров’я визначається комплексом показників. Однак, за найзагальнішими рисами здоров’я індивідуума можна визначити як природний стан організму, що характеризується повною зрівноваженістю будь-яких виражених хворобливих змін. Слід пам’ятати, що здоров’я залежить від багатьох факторів, які об’єднуються в одне інтегральне поняття – здоровий спосіб життя. Його метою є навчити людину розумно ставитися до свого здоров’я, фізичної та психічної культури, загартовувати свій організм, вміло організовувати працю і відпочинок.

Основні складові здорового способу життя:

1. Спосіб життя має велике значення для здоров’я людини і складається з чотирьох категорій:

·  економічної (рівень життя);

·  соціологічної (якість життя);

·  соціально-психологічної (стиль життя);

·  соціально-економічної (устрій життя).

2. Рівень культури. Слід пам’ятати, що людина – суб’єкт і одночасно – головний результат своєї діяльності. Культура з цієї точки зору – це самосвідоме ставлення до самого себе. Однак, люди дуже часто нехтують своїм здоров’ям, ведуть неправильний спосіб життя, не дотримуються режиму, переїдають, курять. Тому для здоров’я потрібні знання, які увійшли б у повсякденну звичку людини.

3. Здоров’я в ієрархії потреб. Не завжди в житті людини здоров’я займає перше місце порівняно з речами та іншими матеріальними благами. У результаті це призводить до шкоди не лише своєму здоров’ю, а й здоров’ю майбутніх поколінь. Отже, здоров’я повинно займати перше місце в ієрархії потреб людини.

4. Мотивування. На превеликий жаль, ціну здоров’я більшість людей усвідомлює лише тоді, коли воно значно втрачено. Тільки тоді виникає прагнення вилікувати захворювання, стати здоровим.

5. Зворотні зв’язки – нерозумне і довге випробовування стійкості свого організму нездоровим способом життя (алкоголь, нікотин). Тільки через певний час спрацьовують зворотні зв’язки людини, коли вона кидає шкідливі звички, проте це вже часто запізно.

6. Настанова на довге здорове життя. У повсякденному житті треба вміло мобілізувати резерви свого організму на подолання негараздів життєвого характеру, на зменшення ризику захворювань, що сприяє довголіттю.

7. Навчання здоровому способу життя. Джерелом навичок з цього питання є передусім приклад батьків, допомагає також і санітарна освіта. Важливим фактором, що визначає реакцію людини на екстремальну ситуацію, є її психофізичні якості та загальний стан. Вони проявляються через чутливість людини до виявлення сигналів небезпеки, перед реакцією на ці сигнали. Показники, які зумовлюють можливості людини виявити небезпечну ситуацію та адекватно відреагувати на неї, залежать від її індивідуальних особливостей, зокрема від її нервової системи. На поведінку людини у небезпечній ситуації впливає й її психічний та фізичний стан.

Психічний стан. Сучасна людина зустрічається з багатьма факторами ризику, що негативно впливають на стан її нервової та серцево-судинної систем, знижує опірність організму. При цьому виникає стресова реакція організму. Так, наприклад, психічна травма, отримана внаслідок конфлікту, виводить людину з нормального психічного стану, що може призвести до суттєвих змін у виконанні професійних функцій і загального функціонального стану. У перекладі “стрес” означає “напруження”, тобто відповідь організму на поставлену перед ним проблему.

Стрес – це сукупність загальних неспецифічних біохімічних, фізіологічних і психологічних реакцій організму внаслідок дії надзвичайних подразників різної природи і характеру, які викликають порушення функцій органів.

Повне звільнення від стресу означає смерть, тому слабкий стрес є нормальним явищем у житті і потрібним для реалізації людської повноцінності. Однак, якщо він інтенсивний і довготривалий, то може стати основою розвитку захворювань або зумовити смерть.

Медичні та соціологічні дослідження серед різних категорій населення показують, що люди по-різному реагують на надзвичайні ситуації. Є люди, стресостійкі до побутових негараздів, але дуже стресореактивні до сімейних проблем та невдач у коханні, інші боляче сприймають невдачі на роботі, ще інші – втрату соціального статусу.

Відомо, що в осіб до 30 років життєві потреби значно більші, ніж у людей старшого віку, а відтак стресові стани у них переважають.

Велике значення для розвитку стресового стану має поведінка в екстремальних умовах (аварія, кримінальна ситуація, стихійне лихо). Неправильна поведінка у таких ситуаціях найчастіше є причиною шкідливих наслідків стресу. Вона зумовлює результат стресу більше, ніж фактори зовнішнього середовища. У цих випадках стрес може виявитись у вигляді паніки, суєти, істерики.

Стійкість організму до різноманітних стресових станів є дуже індивідуальною. Деякі люди без усіляких наслідків переносять надзвичайно складні екстремальні ситуації, ніколи не непритомніють, не втрачають сили волі, психологічної рівноваги. Інші вже при незначних екстремальних ситуаціях втрачають витримку і віру в себе. Від чого це залежить?

По-перше, індивідуальна чутливість до екстремальних ситуацій зумовлена типом вищої нервової діяльності.

Існує чотири типи темпераментів: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік.

Холерик – характеризується швидкістю дій, сильними почуттями і пристрастями, що швидко виникають. Це яскраво виражається в мові, жестах, міміці. Холерик завжди вважає себе правим, важко визнає свої помилки.

Сангвінік – характеризується жвавістю, швидкою збуджуваністю та легкою зміною емоцій. Сангвінік товариський, але не є постійним, на нього не можна покладатися у скрутну хвилину.

Флегматик – характеризується поміркованістю, не поспішає у вирішенні проблем. Надійний, не дратівливий, не скаржиться, проте байдужий до інших.

Меланхолік – характеризується схильністю до депресії, настроїв суму, пригніченості. Впадає у відчай у надзвичайних екстремальних ситуаціях, стає нездатним подолати труднощі. Належність до того чи іншого типу залежить від уміння володіти собою, своєю волею, почуттями та пристрастями в екстремальних умовах.

Для загартованості психічного стану людині треба використовувати фізичну працю, заняття спортом, прогулянки на свіжому повітрі та інші природні фактори.

По-друге, уміння володіти собою, керувати емоціями, психо­емоційним напруженням. Це значить постійно контролювати свої дії, вчинки, залишатися врівноваженим навіть у найбільш напружених обставинах.

Слід зазначити, що існують різноманітні психологічні засоби зняття нервового напруження для відновлення працездатності, до яких належать: психотерапія, психопрофілактика, психогігієна.

Психотерапія – це терапевтичне використання гіпнозу, коли він є лікувальним, не піддаючи хворого ніякому ризику. Психотерапію можна використовувати при невротичних розладах, які сталися внаслідок надзвичайних ситуацій, для послаблення страху і тривоги.

Психопрофілактика – аутогенне психом’язове тренування, яке має на меті навчити людину свідомо коригувати деякі процеси в організмі, які дають змогу захистити психіку людини від шкідливих дій і “настроїти” її на переборення труднощів та стресових станів. Його можна застосовувати для відновлення сил перед робочим днем, у перервах, а також після робочого дня.

Для зняття почуття тривоги, страху є певні тести, формули. Для більш швидкого відновлення сил після втоми рекомендується використовувати самонавіюваний сон, тобто навчитися вводити себе на певний час у сон і самостійно виходити з нього бадьорим. Тривалість навіюваного сну 20-40 хв.

Психогігієна – включає мистецтво взаємовідносин між людьми, духовну гармонію людини і природи, комфортні умови побуту, різні види відпочинку.

Найважливішим для людини є її фізичний стан здоров’я, який залежить як від біологічних факторів (спадковості), так і від складного комплексу соціальних, економічних, гігієнічних, кліматогеографічних та інших умов навколишнього середовища.

Під впливом несприятливих факторів рівень фізичного стану здоров’я знижується, а поліпшення умов сприяє його підвищенню.

Виходячи із концепції фізичного здоров’я, основним його критерієм слід вважати енергопотенціал біосистеми, оскільки життєдіяльність будь-якого живого організму залежить від акумуляції і мобілізації енергії для забезпечення фізичних функцій. Виходячи з цього, стан фізичного розвитку людини характеризується його антропометричними даними:  ріст – це процес збільшення кількості та розмірів клітин і тканин організму. Ріст людини в основному завершується до 23 років. У дівчат – до 18, у юнаків – до 20; маса тіла: маса (кг) дорівнює зросту (см). Найпростіший метод визначення оптимальної маси тіла полягає в тому, що ідеальна маса в кілограмах дорівнює зросту в сантиметрах мінус 100; інші дані: форма грудної клітки, мускулатура.

Здоров’я людини, опірність її організму до несприятливих умов навколишнього середовища, працездатність значною мірою залежать від харчування. Правильне і раціональне харчування є важливим фактором забезпечення життєдіяльності людини, росту та розвитку організму, запобігання та лікування хвороб, у тому числі й тих, які сталися внаслідок надзвичайних ситуацій.

Важливим фактором фізичного здоров’я є загартування організму.

Загартування – це підвищення стійкості організму до несприятливих умов деяких факторів навколишнього середовища (наприклад, низької і високої температур) шляхом систематичного дозованого впливу цих факторів на організм.

В основі загартування лежить властивість організму людини пристосовуватись до зміни умов навколишнього середовища. У людини відбувається процес пристосування організму до нових умов існування – виникає адаптація.

Загартування холодом є практично найважливішим, оскільки переохолодження організму сприяє виникненню респіраторних вірусних захворювань. В організмі, стійкому до низьких температур, тепло утворюється інтенсивніше, що сприяє ліпшому кровообігу і зменшує можливість виникнення інфекційних захворювань та обморожень.

Інші засоби зміцнення здоров’я – ранкова гігієнічна гімнастика, перебування на природі – у лісі, парку, біля моря, у горах та ін.

Питання для самоконтролю

1. Яку роль у гармонізації людини з фізичним і соціальним середовищем відіграє адаптація?

2. Сформулюйте загальні закономірності адаптації організму до різних умов.

3. Охарактеризуйте типи пристосувально-адаптивної поведінки живих організмів.

4. Назвіть фази процесу адаптації.

5. Які особливості останньої фази процесу адаптації?

6. Що належить до основних складових здорового способу життя?

7. Що таке стрес?

8. Що таке психотерапія, психопрофілактика, психогігієна?

9. Що таке загартовування?