2. СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ

Раніше вже говорилося про відмінність понять "системний під-хід" та "системний аналіз" і про особливості використання першого при декомпозиції складних систем. Важливо усвідомити, у чому по-лягає сутність такого підходу. Термін "системний підхід" досить час­то вживається в теорії й набагато рідше фактично застосовується на практиці при вирішенні тих чи інших проблем.

Розглянемо, насамперед, відмінність системного підходу від класичного індуктивного. При класичному підході побудова системи здійснюється шляхом переходу від часткового до загального. При цьому система утворюється шляхом з'єднання п компонентів, які створюються окремо. Системний підхід, навпаки, виходить із проти-лежного принципу. Система створюється послідовним цілеспрямова-ним переходом від загального до часткового. К синтез підпорядкову-ється висунутій меті, а досліджуваний об'єкт повністю виділяється з навколишнього середовища. Співвідношення між системою та навко-лишнім середовищем можуть бути різними залежно від мети дослі-дження й рівня, на якому знаходиться спостерігач. Відповідно, по-різному можуть відокремлюватися об'єкти дослідження (системи) з навколишнього середовища. При цьому до системи потрапляє різний Ha6ip елементів, інші складові загального комплексу залишаються за п межами, утворюючи навколишнє середовище.

Системний пщхщ спрямовуе дослідника на розкриття цілісності аналізованого об'єкта й виявлення всіх його зв'язків. Методи та засоби дослідження, що використовуються при системному вивченні об'єк-тів, є досить універсальними й застосовуються до систем будь-якої природи.

Ще на початку XX століття (1911 - 1925) О.О. Богданов чітко ви-значив ідеї системного підходу, названого ним "організаційною точ­кою зору", до аналізу будь-якого явища. Він писав, що прийняти орга-нізаційну точку зору — означає вивчати будь-яку систему з погляду як відносин усіх її частин, так і відносини п як цілого із середовищем,

65

тобто з усіма зовнішніми системами. При цьому О.О. Богданов підкре-слював універсалізм законів організації систем, який виявляється в то­му, що вони є єдиними для будь-яких об'єктів, що найрізнорідніші явища поєднуються загальними структурними зв'язками й закономір-ностями. Звідси випливає можливість універсальної постановки будь-яких завдань, у яких би різних галузях науки та практики вони не з'яв-лялися. Яким би не було завдання — практичним, пізнавальним, есте-тичним, воно складається з певної суми елементів. Сама ж його поста­новка залежить від того, що наявна комбінація цих елементів не задо-вольняє якусь особу чи колектив, що виступає в цьому випадку як дію-чий суб'єкт. Рішення зводиться до нового з'єднання елементів, що від-повідає потребам того, хто вирішує, його цілям, приймається ним як доцільне.

Той факт, що в процесі свого розвитку наука породжувала спе-ціалізацію дисциплін, не суперечить сказаному вище, подібно до того, як декомпозиція складних систем з метою бшып глибокого їх пізнан-ня не суперечить необхідності подальшого узагальнення результате i розгляду системи як єдиного цілого. Наука також використовує деко-мпозицію пізнавальних підходів (дисциплін), і при цьому в ній зали-шаються універсальні й узагальнюючі методології та теорії.

Системний підхід дає можливість створити своєрідний стандарт (універсальний механізм), що організовує всі якості проблеми в необ-хідний для п вирішення порядок. Така універсальна методологія ана-лізу та синтезу систем, іменована системним аналізом, є можливою й правомірною тому, що відбиває фактичні стани реального світу й від-повідає принципу системності, який стверджує, що реальність існує тільки у формі систем. При цьому всі системи, проблеми й рішення в певному розумшш е однаковими.

Питання. Яка тенденція розвитку, диференціація чи інтеграція, на Ваш погляд, прогресуватиме найближчим часом? Чому?

Індуктивний підхід виходить з того, що фактори розглядаються по одному (один з факторів змінюють, а інші утримуються на фіксо-ваному рівні) і з'ясовується їх вплив на поведінку та параметри сис­теми. Потім досліджується одночасна дія декількох факторів по два, по три й більше разом. Але до яких комбінацій треба дійти, щоб оде-ржати достовірний результат, невідомо.

Індуктивний підхід характерний для факторних аналізів, що не враховують системні ефекти складних об'єктів. Тому сферою їх пра-

66

вомірного застосування є прості системи, у яких, як згадувалося ра-ніше, не виявляється чи дуже слабко виявляється властивість цілісно-сті (емерджентності). Однак на практиці це обмеження нерідко ігно-рують і використовують факторний аналіз при дослідженні досить складних систем, що може призводити до істотних помилок.

Перейдемо тепер до з'ясування сутності та специфічних відмін-ностей системного підходу при моделюванні систем. Його викорис-тання при розробці моделі означає насамперед чітке й коректне ви-значення мети моделювання, тобто потрібність відповісти на запи-тання, для чого створюється модель реальної системи (оригіналу), хто нею буде користуватися й чого від неї можна очікувати. Далі під по-ставлену проблему створюється модель, що охоплює ті сторони реа­льного об'єкта, яю щкавлять дослідника. Набір елементів у моделі формується за критерієм участі: елемент обов'язково слід включити до моделі, якщо він бере участь у процесі функціонування об'єкта й має істотні зв'язки з іншими елементами, які є настільки важливими, що невключення елемента до моделі призведе до неможливості кори-стування нею унаслідок того, що вона не відтворює реальний об'єкт (процес) у його характерних рисах.

Уся сукупність зв'язків між елементами системи, що відбиває процес їх взаємодії, є структурою системи, вивченню якої при систе­мному підході приділяється велика увага. Інакше кажучи, структура системи — це п склад (набір компонентів і зв'язків). При цьому систе­ма вивчається у двох аспектах:

-               організаційної структури, тобто набору компонентів (елемен-
тів та підсистем) і відносин між ними; це так зване зовнішнє
пізнання системи;

—            функціональної структури, коли система вивчається зсереди-
ни за складом п функцій.

У першому аспекті найбільш загальним є топологічний опис структури, що може бути строго формалізованим при використанні теорії графів.

Функціональний опис оцінює функції, які виконує система, тоб­то властивості, що дають змогу досягти поставленої мети, виражені у вигляді деяких характеристик елементів, підсистем або системи в ці-лому.

Реалізацію функцій у часі і пов'язаний з цим послідовний пере-хід системи з одного стану до іншого називають п функціонуванням. Якість функціонування вимірюється спеціально підібраними показ-никами - критеріями ефективності.

67

Питання. Чому, на Ваш погляд, системний підхід пов 'язується зі створенням моделі системи, і яку роль при цьому відіграє розгляд ор-ганізаційної та функціональної структури системи?

Процес синтезу моделі М з позицш 1ндуктивного підходу здійс-нюються у такий спосіб. Реальний об'єкт, для якого розробляють мо­дель, розбивають на окремі елементи та підсистеми. Для кожного з компонентів підбирається склад вихідних параметрів Д і формулюють часткові цілі Цч. Сукупністю компонентів, їх параметрів і часткових цілей визначається ціль бшып високого порядку Ц, що відповідає окремому аспекту реального об'єкта та його відображенню К0на мо-делі. І, нарешті, збір усіх цих відображень К дає нам цілісну модель М реального об'єкта (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Синтез моделі на основі індуктивного підходу

Таким чином, можна простежити дві характерні риси індуктив-ного підходу:

68

-               перехщ В1д часткового до загального, при якому модель утво-
рюється як сума ізольованих компонентів, що вирішують свої
завдання;

-               поява загальносистемного ефекту не передбачається.

Останнє підтверджує раніше висловлену думку про вузьку сфе­ру застосування індуктивного підходу, обмежену набором простих систем і, відповідно, простих моделей, позбавлених властивості емер-джентності.

У міру підвищення складності реальних об'єктів розробка їх мо­делей не може здійснюватися на основі індуктивного підходу. Справа в тому, що процес виділення підсистем з незалежним розглядом окремих сторін функціонування об'єкта стає все бшып громіздким, тривалим і дорогим через те, що кількість згаданих сторін різко зрос-тає й одночасно збільшується кількість вихідних параметрів. При цьому з'являється необхідність аналізувати складні переплетення зв'я-зків, ураховувати стохастичність багатьох зв'язків у самій системі, а також бшып сильну взаємодію останньої з навколишнім середови-щем. Однак не щ труднощ1, а розуміння принципового характеру за-лишається головним аргументом на користь системного підходу до моделювання складних об'єктів. Розробник має створити таку модель, у якій будуть відображені реальні властивості об'єкта та його здат-ність породжувати загальносистемні ефекти.

Питання. Чому при індуктивному підході до розробки моделі системи втрачається загальносистемний ефект (властивість цілісності системи)?

Для цього модель складної системи має враховувати п взаємо-дію із зовнішнім середовищем, тобто бути компонентом певної мета-системи (системи більш високого рівня). Наприклад, створюючи АСУ цеху, не можна випустити з уваги, що вона буде однією з підсистем цеху, обчислювальної мережі, АСУ підприємства тощо.

При системному підході систему розглядають як інтегроване ці-ле навіть тоді, коли в ній наявш вщносно роз'єднані частини. Тому при розробці моделі насамперед потрібно подбати про головний пока-зник цілісності - сформулювати ціль функціонування Ц об'єкта. Далі на основі вихідних даних Д, отриманих шляхом аналізу зовнішньої метасистеми, обмежень, що накладаються зверху на умови функціо­нування досліджуваного об'єкта, і висунутої цілі визначаються вихід-Hi вимоги Т до моделі М. Виконуючи їх, ми приступаємо до форму-

69

вання відповідних підсистем П і елементів Е й з урахуванням устано-влених критеріїв KB вибираємо складові нашої системи В (рис. 2.2).

Завдання. Порівняйте процеси синтезу моделі на основі індук-тивного й системного підходу. Розкрийте недоліки першого і перева­ги другого підходів.

Можна виділити дві основні стадії проектування моделей як по-слідовні кроки на шляху реалізації системного підходу:

1.  Стадія макропроектування, на якій будують модель зовніш-
нього середовища, виявляють ресурси й обмеження для створення
моделі об'єкта й вибирають саму модель та критерії, що дають змогу
оцінити п адекватність реальній системі.

2.     Стадія мікропроектування, на якій встановлюють основні ха­
рактеристики розробленої раніше моделі, витрати часу й ресурсів на п
доведення до необхідного рівня адекватності реальному об'єкту. Осо-
бливості

Рис. 2.2. Синтез моделі на основі системного підходу

Створена модель реальної системи шляхом п тестування в різ-них умовах роботи дає можливість підібрати кращу структуру об'єкта и оптимальну стратегію управління ним для реалізації оптимальних режимів його функціонування.

Розглянуті етапи системного підходу в процесі проектування моделей є прийнятними і для інших видів творчої діяльності.

Мікро- і макроскопічна точки зору є на сьогодні загальноприй-нятими при аналізі складних систем. Перша, подібно до мікропроек-тування, передбачає дослідження внутрішньої будови системи, п м1к-роструктури. Друга, навпаки, ігнорує детальну структуру, вивчаючи так звану макроскопічну поведінку системи як єдиного цілого, п мак­роструктуру. Системний шдхщ мктить обидва щ погляди в діалекти-чному взаємозв'язку. Мікроскопічна точка зору є важливою для аналі зу процесу, а макроскопічна - для прогнозування його кінцевого ре­зультату.

Розбіжності цих двох підходів можна простежити на прикладі роботи двох фахівців - фізіолога та психолога, які вивчають конкрет-ну хвору людину. Фізіолога цікавлять внутрішні властивості організ-му людини. Досліджуючи окремий орган, наприклад, серце, він може вважати інші системи організму — легені, печінку, шлунок тощо — на-вколишнім середовищем. Але, щоб уникнути помилкового діагнозу, він має обстежити не тільки серце, а й інші органи, оскільки їх пато-логія може бути причиною його поганої роботи. Психолог не ігнорує повністю стан внутрішніх органів пацієнта, але головну увагу приді-ляє поведінці хворого в різних зовнішніх умовах. Тут середовищем виступає вже оточення людини (досліджуваної системи) у природі та суспільстві.

Очевидно, що для хворого найкращим є комплексне обстеження з позицій мікро- (фізіолог) і макроскопічного (психолог) аналізу. Во-но й буде прикладом застосування системного підходу до лікування людини.

3 метою реалізації системного підходу в лікувальній практиці у вищій школі введено дуже важливу вимогу до підготовки медиків -вони мають володіти методами діагностики й лікування людського організму як єдиного цілого. Це означає, що при лікуванні хворого треба розглядати хворобу як певний стан усього організму загалом. Однак цей важливий принцип використовується на практиці нечасто. Зрозуміло, подібної широти поглядів і розуміння природи явищ сьо-годні бракує й в інших професіях. Звичайно, спеціалізація фахівців, причому глибока, є необхідною. Але вона обов'язково має поєднува-

71

тися з ґрунтовним вивченням суміжних та інших, здавалося б, непри-четних до підготовки фахівця наук, наприклад, гуманітарних у техні-чному вузі або природничих та технічних у гуманітарному. Таким чином, ніяк не можна обмежитися вузькою спеціалізацією на шкоду широкій панорамі поглядів фахівця. Бернард Шоу з цього приводу дуже правильно зауважив, що вузька спеціалізація в широкому зна­ченні слова є не що інше, як широкий ідіотизм у вузькому значенні цього слова.

Вузькість професійної підготовки подібна до протоптування стежини в трясовині, це — навчання ремеслу, тактиці, але не сутності й стратегії спеціальності. Коли у встуш тдкреслювалася перевага "університетської" освіти над "інститутською", саме це й малося на увазі. Системний аналіз є тією дисципліною, яка корисно працює на виховання широти поглядів фахівця.

Питання. Чому, на Ваш погляд, при проектуванні моделі системи необхідно використовувати як мікро-, так і макропроектування?

Трохи детальніше розглянемо макропроектування. Воно почи-нається з формулювання проблеми, що містить у собі принаймні три основних етапи.

1. Визначення цілей створення системи й кола розв'язуваних нею завдань. Дуже важливо правильно й чітко сформулювати головну мету розробки нової системи. Адже поки немає мети, невідомо, що й у якому напрямі треба вирішувати. Як говорив Сенека, для корабля, що не знає, куди плисти, немає попутного вітру. Можна навести один з найбшып вщомих прикладів неправильної постановки цілей при ор-ганізації протиповітряної оборони англійських суден під час Другої cbItoboi війни. Досліджуючи ефективність установлення на торгові судна зенітних гармат, англійські фах1вщ д1йшли спочатку висновку про необхідність відмови від такого заходу, оскільки не забезпечува-лося досягнення заданої цілі: знищення зенітним вогнем німецьких літаків, які майже не збивалися. Тому було прийнято рішення про пе­редачу зенітних засобів із суден на берегові батареї. Унаслідок цього різко зросли втрати суден, що залишилися беззахисними. Добре, що вчасно зрозуміли й виправили помилку. Справжня ціль полягала в іншому: зенітні установки були потрібні для захисту суден від приці-льного бомбометання. Їх вогонь тільки лякав, але німці, боячись його, бомбили кораблі з великих висот і з набагато меншою точністю. Еко-

72

номш В1д скорочення втрат суден з надлишком перекрила витрати на встановлення й обслуговування зенітних гармат на них.

Сьогоденний приклад неправильної постановки цілі: при побу-дові нафтопроводу Одеса - Броди до загальної цілі не було включено необхідність поставки нафти до нього у відповідний час. Президент урочисто зварив "золотий стик", але нафтопровщ i досі є порожнім.

2.          Другий етап — опис факторів, що впливають на систему й під-
лягають обов'язковому врахуванню при п розробщ, тобто тут треба
виділити ті зв'язки із зовнішнім середовищем, яю е найбшып 1стотни-
ми, і хоча б приблизно описати їх з використанням минулого досвіду,
статистичних матеріалів, даних спеціально поставлених експеримен-
тів тощо.

3.          Вибір показників (критеріїв) ефективності системи. Під цим
розуміють узагальнені властивості системи, що характеризують сту-
пінь п пристосованост1 до виконання поставлених завдань.

Питання. Чому, на Ваш погляд, саме три основних етапи виді-лено в процесі формулювання проблеми при макропроектуванні? До чого призведе нехтування одним із них?

Макропроектування великих систем висуває певні вимоги до кваліфікації системних аналітиків, які в ідеалі мають виховати в собі такі якості:

1)             дотримуватися системної точки зору, тобто бути здатними
охопити систему в цілому, бачити п внутр1шн1 зв'язки й поведінку,
розуміти цілі й завдання, що стоять перед нею;

2)             мати багатство фантазії, оскільки системній роботі властива
творчість, і разом із цим здатність переходити до реальних суджень,
робити суворі, об'єктивні оцінки;

3)             уміти зрозуміло, чітко висловлювати свої думки в усній,
письмовій, графічній та інших формах.

У науковому плані системний аналітик - це фахівець широкого профілю з достатнім кругозором у найбільш важливих галузях сучас-ного життя, соціальних процесів, економіки, техніки та з глибокою математичною підготовкою. Зрозуміло, що всі перераховані якості не перешкодять інженеру, керівнику та іншим спеціалістам. Ясно, зви-чайно, що системним аналізом — методологією, яка реалізує систем­ний підхід, яку можна вважати технологією, філософією, основним інструментом, базою сучасного управління, — системний аналітик має володіти досконало.

73

Питання. Чи запам'ятали Ви вимоги до системних аналітиків? Чи притаманш вщповщш якост1 Вам? Що Ви робите, щоб виховати

IX?

Звернемося до трохи іншого трактування системного підходу з бшып загальних позицій. Із загальнофілософського погляду систем-ний підхід — це напрям методології наукового пізнання й соціальн практики, в основі якого лежить вивчення об'єктів як систем. Мето-дологічна специфіка системного підходу визначається тим, що він opieHTye дослідження на розкриття цілісності об'єкта й механізмів, що п забезпечують, на виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта та зведення їх у загальну теоретичну картину.

Класичне питання "Що відбувається?" у системному аналізі за-міняють на питання: "Що нам потрібно знати про те, що відбуваєть-ся?". Частини й ціле виступають у д1алектичнш едност1 та взаємовиз-наченості. Декомпозиція й композиція, аналіз і синтез, розкриття час-тин через ціле та цілого через частини - усе це є єдиним набором ін-струментів пізнання. З-поміж інших методологічних концепцій сис-темний аналіз є найбільш близьким до природного людського мис-лення — гнучкого, неформального, різнопланового.

Системний щцхщ поеднуе методи природничих наук, що базу-ються на експериментах, формальних логічних доведеннях та кількіс-них оцінках, з умоглядним методом, який спирається на образне сприйняття навколишнього світу та якісний синтез нових ідей.

У дослідженні будь-якої проблеми можна назвати декілька го-ловних підпроблем:

1.  Виділення проблеми: врахувати усе, що потрібно, і відкинути
усе, що не є необхідним.

2.           Опис: описати єдиною мовою різнорідні за змістом об'єкти,
явища й фактори.

3.            Установлення критеріїв: визначити, бажано кількісно, що
значить "добре" і "погано" для порівняння альтернатив.

4.            Ідеалізація: увести раціональну ідеалізацію проблеми, тобто
спростити п до рівня, що дає змогу п вивчення й аналізу сучасними
методами, застосування відомих моделей та алгоритмів і водночас не
призводить до втрати істотних рис об'єкта дослідження.

5.            Декомпозиція: знайти спосіб поділу цілого на частини, який
не призведе до втрати властивостей цілого.

74

6.          Композиція: знайти спосіб об'єднання частин у ціле, який не
призведе до втрати істотних властивостей частин.

7.          Розв'язання: знайти розв'язок проблеми.

Традиційно щ пщпроблеми розглядаються як етапи вирішення проблеми, яке здійснюється в тій чи іншій, але строгій послідовності. Системний аналіз відмовляється від традиції поетапного розгляду та припускає, що послідовного обчислювального або іншого алгоритму розв'язування може не існувати.

Питання. Чи вважаєте Ви обов'язковим звернення до всіх семи підпроблем (етапів розв'язання) при дослідженні складних процесів і об'єктів?

Рис. 2.3. Схема системного підходу


На рис. 2.3 наведено загальну схему системного підходу. Вона
містить перераховаш ciM підпроблем, що вирішуються не по черзі, а
синхронно, при безупинній взаємодії складових частин. Yci тдпроб­
леми мають між собою парний зв'язок: за однією стрілкою - вхід, за
1              - вихід.

75

На перший погляд вирішити відразу сім підпроблем складніше, ніж послідовно. Це так і є, але тільки за умови, що підпроблеми не за-лежать одна від одної. Якщо ж вони є взаємозалежними, то доведеть-ся шукати для кожної множину розв'язків, а кожна з підпроблем, у свою чергу, може бути поділена на аналопчш ciM частин. Потім під-бирають такі з них, які б узгоджувалися між собою й були прийнят-ними для вирішення проблеми в цілому.

Саме ця необхідність спочатку вирішувати кожну з-поміж вели­кої, а іноді несюнченнш кшькост1 підпроблем, а потім узгоджувати, часто навмання, отримані результати доводить, що спільне їх розв'язування є ефективнішим. У цьому разі взаємно обмежується область можливих розв'язків, на ранніх етапах відхиляється більшість безперспективних альтернатив. Подібне спрощення може бути більш значним, ніж ускладнення за рахунок роботи з усіма підпроблемами одночасно.

Питання. Чому перераховані сім підпроблем вирішуються не по черзі, а синхронно, при безупинній взаємодії складових частин?

Звичайно, розв'язування складної проблеми з позицій системно­го підходу - справа сама по собі нелегка, особливо коли цей підхід реалізується повною мірою. На сьогодні на практиці системний підхід до вирішення проблем зазвичай зводиться до того, що кожну ланку, робота якої оптимізується, розглядають як частину іншої, більш вели-Ko'i системи та з'ясовують, як впливає робота цієї ланки на роботу останньої. Це означає, що дослідження здійснюється ніби у два послі-довних етапи: спочатку локальна оптимізація елемента (ланки), потім розгляд ланцюжка взаємодіючих елементів у складі надсистеми з пе-ревіркою можливості реалізації знайденого локального оптимального розв'язку та його доцільності з погляду надсистеми. Тобто, оптимізу-ючи роботу однієї ланки складної системи, не можна забувати про зв'язки між різними рівнями ієрархії. Не можна виривати з ланцюга одну ланку й розглядати її, забуваючи про інші. Приймаючи часткове рішення з одного питання, необхідно знати всі прямі й непрямі, бли­зькі за часом і віддалені його наслідки.

Ігнорування системного підходу при вирішенні господарських та інших проблем чи його чисто формальне, механічне застосування призводять часто до великих і навіть непоправних утрат, до неперед-

76

бачених негативних наслідків. Звернемося до прикладів. Їх, на жаль, можна навести надзвичайно багато.

1.  Уже згадуваний раніше нафтопровід Одеса - Броди. Президент
зварив "золотий стик". Нафтопровщ е, а нафти для нього немає.

2.         Ще приклад зі сфери "освоєння" (завоювання) природи люди­
ною. Згадайте заклик: "Ми не можемо чекати милостей від природи,
узяти їх від неї — наше завдання". Обґрунтували, наприклад, будівни-
цтво великого комбінату, обрали для нього зручне місце, підрахували
економічний ефект, але недоврахували природу. Збитки від екологіч-
них наслідків виявляються, звичайно, не відразу, а поступово, але во­
ни можуть значно перевищити отриманий ефект. Нерозпізнаний спо-
чатку збиток виник при вирішенні господарської проблеми в районі
міста Кисловодська, коли розробка вапняних гір (украй потрібний був
вапняк), що прикривають курорт, могла спричинити знищення уніка-
льного мікроклімату. Добре, що вчасно спохватилися. А розташуван-
ня промислової площадки в Запоріжжі: роза вітрів направлена на міс-
то, отже, усі дими й токсичні речовини з заводів потрапляють до ньо­
го.

3.         У 1948 р. швейцарський хімік Пауль Мюллер одержав Нобе-
лівську премію за синтезований ним препарат ДДТ, що, як здавалося
тоді, рятував сільськогосподарські рослини вщ ycix шкідників. Уче­
ному збиралися поставити пам'ятник при житті, але чомусь не встиг-
ли. Уже після його смерті став виявлятися зворотний бік медалі — на-
слідки застосування ДДТ є настільки сумними, що через надзвичайну
токсичність і виключну небезпеку для людини його просто заборони­
ли. Занадто пізно довідалися, що створена речовина здатна мігрувати,
не розпадається протягом тривалого часу й накопичується в рослинах
i живих організмах. Аналогічні явища виникають при використанні
багатьох інших отрутохімікатів у сільському господарстві.

Отрута відкладається поступово, не викликаючи видимих пору-шень до певного моменту, а саме до накопичення критичної концент-рації, після чого кількість переходить у якість. У птахів, наприклад, це може проявитися в тому, що вони відкладають яйця з дуже тонкою неміцною шкарлупою, яка розколюється ще до появи пташенят.

Застосування отрутохімікатів викликає своєрідну ланцюгову ре-акцію: харчовими ланками отрута передається щоразу більш органі-зованим живим істотам і, зрештою, доходить до людей.

Наведені приклади свідчать, що завжди необхідно ретельно проаналізувати систему з урахуванням чинників, які діють як у самій системі, так і з боку п оточення, їх впливу на стан і поведінку систе-

77

ми, наслідки, які можуть виникнути згодом у самій системі та и ото­ченні.

Питання. Чи не могли б Ви навести відомий Вам приклад, коли ігнорування системного підходу при розв'язанні господарських або інших проблем чи його чисто формальне, механічне застосування призвело до непередбачуваних негативних наслідків?

78

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12  Наверх ↑