1.5. Місце системного аналізу серед інших наук

Визначаючи місце системного аналізу серед інших наук, варто звернути увагу на два його аспекти - теоретичний і практичний. Пер­ший з них пов'язаний з такими кроками:

-         виявлення і систематизація загальних закономірностей пове-
дінки складних систем;

-         встановлення галузей застосування відомих методів дослі
дження систем;

-         розробкою нових методів і формування "доручень" іншим
наукам у цьому напрямі.

Прикладний аспект стосується таких проблем, як:

-         формулювання цілей дослідження конкретних систем та їх
ранжирування за ступенем важливості

-         декомпозиція досліджуваних проблем на складові частини за
умови збереження ^їх цілісності;

-         об'єднання (агрегування) окремих частин за умов збереження
IX властивостей;

-         визначення взаємозв'язків усередині досліджуваної системи, а
також між п елементами та зовнішнім середовищем.

У прикладному аспекті методологія системного аналізу відіграє вирішальну роль у реалізації системного підходу насамперед на етапі постановки завдань. Особливе прикладне значення системного аналі зу - і знову-таки на першому етапі дослідження проблеми - має фор­мування системи для вирішення проблеми. Як уже згадувалося, сис­темою тут буде те, що вирішує проблему. Між тим, коректна побудо-ва тако^ї системи часто буває досить складною, оскільки сама поста­новка задач з позицій системного аналізу, як правило, не є строго об-ґрунтованою. Унаслідок цього нерідко використовують практично довільний розподш цшого на частини, що здійснюється з метою під-гонки об'єкта дослідження під теоретичний апарат, яким володіє й ко-ристується автор, чи під деяку заздалегідь задану схему.

Далі виникає питання про те, куди віднести системний аналіз: до нових наукових напрямів чи до прикладних дисциплін? Якщо вважати його наукою, він повинен, як і будь-яка наука, мати свій предмет і метод дослідження. Предмет системного аналізу в теоретичному плані — це процедури вироблення рішень, яш е предметом вивчення й для багатьох інших наукових дисциплін. Те саме можна сказати і про його методи. Оскільки ціллю системного аналізу не є відкриття нових закономірнос-тей і він спрямований переважно на розробку конкретних практичних

60

рекомендацій, його бшып лопчно віднести до прикладних дисциплін, ніж до точних (чистих) наук.

Звернемо увагу ще на одну відмінність системного аналізу від точних дисциплін. Останні широко користуються формалізованим (математичним) апаратом дослідження, у той час як системний аналіз базується головним чином на евристичних (тих, що використовують узагальнення минулого досвіду) та імітаційних моделях.

Отже, системний аналіз має ніби подвійну природу, тому що пе-вною мірою він пов'язаний з теоретичним і прикладним напрямами досліджень. З іншого боку, він претендує на таку ж роль, як і мистец-тво, оскільки кваліфіковане здійснення системного аналізу, подібно до мистецтва, крім знань, потребує певного таланту й досвіду, які треба тренувати.

Питання. У чому полягають предмет і метод системного аналізу як наукової дисципліни і чому його певною мірою розглядають як мистецтво?

Поняття системного аналізу та системного підходу надзвичайно важко відокремити, настільки тісно вони є взаємозалежними та бли-зькими. Системний підхід становить концептуальну основу системно­го аналізу, тому нерідко останнє поняття вживають у розширеному значенні як синонім системного підходу. На практиці, проводячи сис­темний аналіз, реалізують іде^ї системного підходу. З іншого боку, можна вважати системний аналіз робочою технологією втілення сис­темного підходу в життя. При цьому варто враховувати, що при здій-сненні системного аналізу об'єкта дослідник запозичує в системного підходу тільки найбільш загальні вихідні уявлення та передумови. Оцінюючи співвідношення між системним аналізом і системним під-ходом у загальному процесі розв'язання проблеми, можна сказати, що системний підхід — це його ідеологія, а системний аналіз — набір об-ґрунтованих методів, методик, рекомендацій, спрямованих на досяг-нення конкретного кінцевого результату.

Питання. Чи можна вважати системний підхід складовою час-тиною системного аналізу?

Близькими до системного аналізу дисциплінами насамперед є три його головних джерела - теорія систем, або більш загальна наука про системи, названа системологією; теорія прийняття рішень і, на-решті, структурно-функціональний аналіз, хоча останній, як і інші рі-

61

зновиди аналізів, бшып правильно вважати не самостійною дисциплі-ною, а скоріше методологією, що використовується багатьма наука­ми. Далі слід назвати такі наукові напрями, як теорія множин, сине­ргетика, системотехніка, дослідження системних операцій (чи просто дослідження операцій), моделювання систем, ергономіка, теорія ката­строф, теорія прийняття рішень. На цьому обмежимося, розуміючи, проте, що системний аналіз спирається й на багато інших природни-чих, інженерних, математичних і суспільно-економічних дисциплін, а також на сучасну теорію управління.

3 огляду на те, що методи та результати частини з перерахова-них дисциплін (зокрема, системології, ергономіки, структурно-функціонального аналізу, теорії множин, теорії катастроф, моделю­вання систем) системний аналіз тільки використовує, а теорію прийн­яття рішень він розвиває, насамперед, зосереджуючись на розв'язанні слабко структурованих проблем, то залишається з'ясувати лише від-мінність системного аналізу від синергетики, системотехніки й дослі-дження операцій.

Синергетика, як і системний аналіз, є новим міждисциплінар-ним напрямом наукових досліджень. Вона займається загальними за-кономірностями, що виявляють процеси самоорганізації в системах різноманітної природи, досліджуючи весь комплекс явищ, специфіч-них для переходів складних систем від неупорядкованого стану до упорядкованого й навпаки, а також переходів між двома різними впо-рядкованими станами системи. У цьому значенні синергетика як ву-зькоспеціальний теоретичний напрям відрізняється від системного аналізу. Вона доповнює і поглиблює системно-кібернетичний підхід до проблеми самоорганізац^ії, спираючись на інтеграцію природних, суспільних і технічних наук.

Синергетика, подібно до системного аналізу, є одним із найваж-ливіших проявів та результатів сучасного наукового мислення при розв'язанні складних комплексів різноманітних міждисциплінарних задач. Як і системний аналіз, вона може бути віднесена до категорії досліджень, що розглядають об'єкти пізнання як системи.

Системотехніка має особливий предмет дослідження — складні технічні системи. Вона з'явилася як нова галузь науково-технічних знань та інженерної діяльності в результаті ускладнення процесу про-ектування значних технічних об'єктів, необхідності його раціональної (наукової) організації. Головним завданням, яке ставить перед собою системотехніка, є підвищення ефективності колективної інженерної праці при створенні складних технічних систем. Це й визначає п спе-цифіку та комплексний системний характер. За своїми ознаками сис-

62

темотехніка і системний аналіз мають багато спільного, але не збіга-ються. Основною відмінністю системотехніки є п спрямованість, по-перше, на складні технічні системи, а по-друге, на проектування та­ких систем. Особливостями технічних систем є те, що вони створю-ються свідомо для виконання заздалегідь визначених функцій, а ^їх робота ґрунтується на добре відомих і чітко сформульованих законах природничих наук. Невизначеність параметрів та поведінки технічних систем, як правило, зумовлюється, по-перше, ї^х складністю, що при-зводить до неможливості точного врахування всіх відомих закономір-ностей під час проектування, і, по-друге, відсутністю можливості то­чного дотримання значень параметрів, що використовуються при проектуванні, внаслідок технологічних обмежень і впливу випадко-вих зовнішніх факторів при виготовленні та експлуатації систем. Звідси виникає необхідність розробки та використання специфічних методів, яю е найбільш ефективними при вирішенні саме тих про­блем, що належать до проектування складних технічних систем.

Дослідження операцій є прикладною науковою дисципліною, яка передбачає застосування кількісних та якісних математичних ме-тодів для обґрунтування рішень у всіх галузях цілеспрямованої люд-ської діяльності. Але на практиці використання строгих математич­них моделей не завжди є доцільним, оскільки воно спирається на спрощене уявлення про реальну досліджувану систему. У системному аналізі головний акцент робиться на розробці методології вирішення складної проблеми, що базується на використанні комплексу методів, серед яких поряд зі строгими математичними використовують також і нестрогі методи та процедури - евристичні, експертш ощнки тощо.

Як правило, дослідник операцій, на відміну від особи, що про­водить системний аналіз, не займається визначенням проблеми, ці аналізованої операції. Усе це йому подають як вихідні дані. Крім того, після знаходження оптимального рішення він завершує свою роботу, не турбуючись про рекомендації та заходи щодо його впровадження в життя.

На основі порівняння дослідження операцій та системного ана-лізу можна зробити висновок про те, що методологія останнього є бшып загальною й універсальною. Дослідження операцій є науковим напрямом, що розвиває теоретичну базу одніє^ї з груп методів, які ви­користовуються в системному аналізі. Дослідження операцій є точ­ною наукою, або, інакше кажучи, сукупністю математичних методів, цілеспрямоване застосування яких дає можливість одержати точний кількісний результат. Системний аналіз у його основній сфері вико­ристання, де існує багато невизначеностей, нез'ясованостей, числен-

них чинників і зв'язків, що складно переплітаються один з одним, мо-же дати результати, точність яких є обмеженою, а висновки мають імовірнісний характер.

Завдання. Охарактеризуйте співвідношення між системним ана-лізом, з одного боку, і синергетикою, системотехнікою та досліджен-ням операцій, з іншого.