2.2. Порядок та форми здійснення безготівкових розрахунків

У Процесі господарської діяльності підприємництва здійснють розрахунки з іншими підприємствами, як у готівковій формі, так і без участі готівки, шляхом перерахування коштів з рахунку банку свого підприємства на відповідні рахунки іншого підприємства. Останній вид розрахунків називається безготівковим і зако­нодавчо регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній ва­люті України, затвердженою постановою Правління Національного банку Украї­ни від 29 березня 2001 року № 135 .

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасо­ва, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахункови-ми чеками та з використанням розрахункових документів. Окрім того, все більшого поширення набувають розрахунки банківськими платіж­ними картками.

При здійсненні розрахункових операцій підприємства можуть вико­ристовувати такі розрахункові документи:

— меморіальний ордер;

— платіжне доручення;

— платіжна вимога-доручення;

— платіжна вимога;

— розрахунковий чек;

— акредитив;

— банківські платіжні картки.

Підприємство для здійснення розрахунків с імостійно обирає передбачені пла­тіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначає їх під час укла­дення договорів.

Розрахункові документи складаються на бланках, форми яких визначені Інструкцією. У випадку порушення чи неправильного заповнення реквізитів до­кументи повертаються банком без їх виконання. Документи заповнюють україн­ською мовою.

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше ніж два). Розрахункові документи, що надійшли до банку протягом опе­раційного часу (час роботи з клієнтами, який встановлюється самостійно з банком та зазначається в його внутрішніх правилах), виконується в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує на­ступного робочого дня.

Кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного одержувача, ма­ють повертатися ним у строки, установлені чинним законодавством, за порушення яких такий одержувач несе відповідальність відповідно до чинного законодавства. У разі неповернення неналежним одержувачем за будь-яких причин коштів у зазна­чений строк повернення їх здійснюється у судовому порядку.

Меморіальний ордер використовується при здійсненні розрахунків бан­ками.

Платіжне доручення—розрахунковий документ, що містить письмове дору­чення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

—  за фактично отриману/придбану продукцію (виконані роботи, надані по­слуги тощо);

— у порядку попередньої оплати—якщо такий порядок розрахунків установ­лено законодавством та/або обумовлено в договорі;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості під­приємств, які складені не пізніше строку, установленого чинним законодавством;

— для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (за­робітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

— для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів;

— в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного зако­нодавства.

Платіжна вимога-доручення—розрахунковий документ, який складається з двох частин:

верхньої— вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визна­ченої суми коштів;

нижньої—доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжна вимога-доручення надходить до підприємства-платника із заповне­ною верхньою частиною від банку платника через банк одержувача. Після запов­нення нижньої частини платником вона відправляється для виконання до банку платника. Причини неоплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосе­редньо між платником та одержувачем коштів.

Чеки часто використовуються для розрахунків з юридичними і фізичними осо­бами за отримані товари, виконані роботи, надані послуги з метою скорочення розра­хунків готівкою. Чек—документ, що містить розпорядження власника рахунку (че­кодавця) установі банку-емітента (банку, що видає чек або чекову книжку), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю (отримувачу коштів за чеком) зазначену в чеку суму коштів. Розрахунки чеками можуть здійснюватись на підставі:

а) чекових книжок, які виготовляються банкнотною фабрикою Національно­го банку України або безпосередньо комерційним банком (за дозволом НБУ), бро­шуруються по 10, 20, 25 аркушів та є бланками суворої звітності, або

б) розрахункових чеків, які використовуються фізичними особами при здійс­ненні разових операцій.

Строк дії чекової книжки — 1 рік, а розрахункового чека три місяці.

Порядок розрахунків чеками такий:

\. Для отримання чекової книжки підприємство подає банку-емітенту заяву і вказує номер рахунку, з якого оплачуватимуться чеки. До заяви додається дору­чення на перерахування коштів на окремий банківський рахунок „Розрахунки че­ками".

2. Банківський працівник перевіряє правильність оформлення заяви, відповід­ність підписів та відбитку печатки зразкам, наведеним у картці, наявність коштів на рахунку; оформляє чекову книжку; ознайомлює уповноважену особу з поряд­ком використання чеків і передає чекові книжки.

3. Після отримання товарів, послуг (виконання робіт) чекодавець оформляє чек:

• проставляє суму цифрами і прописом;

• вказує підставу для перерахування коштів;

• вказує найменування одержувача платежу.

4. При отриманні чекодержателем чека безпосередньо від чекотримача, пере­віряється його дійсність (відповідність умовам Інструкції). Після цього формується реєстр чека (у трьох примірниках — якщо рахунки чекодавця і чекодержателя обслуговуються в одному банку, у чотирьох примірниках—якщо в різних устано­вах банку) і разом з чеком передає в банк, що його обслуговує.

5. Банк чекодержателя передає чек разом з одним примірником реєстру до банку-емітента.

6. Банк-емітент при умові дійсності чека здійснює перерахунок коштів на ра­хунок чекодержателя.

Чек, що не підлягає оплаті з певних причин, повертається чекодержателю, який має право пред'явити претензію чекодавцю (платнику коштів).

Законодавством передбачається перелік реквізитів, які повинен містити чек і за відсутності яких цей розрахунковий документ вважається недійсним. Чек із че­кової книжки пред'являється в банк чекодержателя протягом десяти днів від моме­нту виписки (день виписки не враховується).

Забороняється передавання розрахункового чека / чекової книжки йогоЛї вла­сником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незапов-нених бланків розрахункового чека і проставляння на них відбитка печатки юриди­чними особами.

Невикористані розрахункові чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання коштів чекового рахунку підлягають поверненню до банку-емі­тента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чеко­вої книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

У разі припинення клієнтом подальших розрахунків розрахунковими чеками до закінчення строку дії чекової книжки та наявності за нею невикористаного лімі­ту чекодавець подає чекову книжку до банку разом з платіжним дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого бронювали­ся кошти.

Мало поширеною в Україні, але загальноприйнятою у світовій практиці фор­мою розрахунків є акредитивна. При цій формі банк за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

• надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Загалом в акредитивній формі розрахунків беруть участь:

а) заявник акредитива-платник, який звернувся до банку, що його обслуго­вує, для відкриття акредитива;

б) банк-емітент – банк  платника, що відкриває акредитив своєму клієнту;

в) бенефіціар-юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (про­давець, виконавець робіт тощо).

г) виконуючий банк, що здійснює платіж за акредитивом.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбача­ються у договорі між заявником на акредитив та бенефіціаром. Акредитиви бува­ють відзивні та безвідзивні, а також покриті та непокриті. Відзивний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього пого­дження з бенефіціаром, безвідзивний – може  бути замінений або анульований тіль­ки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Покритим вважаєть­ся акредитив, для здійснення платежів по якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому: банку. Непокритий акредитив – це  акредитив, оплата за яким при тимчасовій від сутності коштів на рахунку гарантується банком-емітентом за рахунок кредиту. Кожен акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником. Час дії акредитива визначається, як правило, в межах 15 днів із дня відкриття. Після відвантаження продукції бенефіціар подає необхідні документи, передба­чені умовами акредитива виконуючому банку. При дотриманні всіх умов догово­ру проводиться виплата за акредитивом. Інколи умовою виплати грошей з акреди­тива може бути акцепт уповноваженої покупцем особи, яка засвідчує в банку постачальника зразок свого підпису. По суті розрахунки акредитивами є більш прийнятними для постачальника, оскільки вони гарантують оплату за відвантаже­ну продукцію. Стосовно покупця — при акредитивних розрахунках здійснюється відволікання коштів і дещо знижується контроль за постачанням продукції.

Інкасо — вид банківської операції, який полягає в отриманні банком грошей по різних документах (векселях, чеках тощо) від імені своїх клієнтів і зарахуванні їх в установленому порядку на рахунок отримувача коштів. На практиці інкасо використовуються при розрахунках з іноземними контрагентами.

Розрахунки з використанням інкасо можна відобразити у такій послідовності:

1. Укладається договір між постачальником та покупцем.

2. Здійснюється відвантаження товару.

3. Постачальник готує потрібні транспортні документи і подає їх разом з інка­совим дорученням до банку, що його обслуговує.

4. Банк перевіряє одержані документи і передає їх до банку покупця.

5. Банк покупця пред'являє інкасове доручення та одержані документи покуп­ця з метою отримання від нього коштів.

6. Здійснюється платіж покупцем.

7. Банк покупця перераховує кошти банку постачальника, який зараховує їх на рахунок одержувача.

Цей вид розрахунків є більш прийнятним для покупця і не гарантує здійснення оплати постачальникові.

Сьогодні все більшого поширення набувають розрахунки за допомогою бан­ківських платіжних карток (БПК). Такий вид розрахунків регулюється Положен­ням „Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуван­ням", затвердженим постановок Правління НБУ №479 від 24.09.99р (надалі Положення №479). Банківські платіжні картки можуть застосовуватися:

• для здійснення безготівкових розрахунків;

• для отримання готівки;

• для видачі зарплатні працівникам.

У перших двох випадках використовуються корпоративні банківські пла­тіжні картки, які передбачають перерахування коштів на окремий банківський рахунок юридичної особи - картрахунок.  Обов'язковою умовою при таких роз­рахунках є підписання між банком та клієнтом договору обслуговування (еквай-рингу), а також членство банку у міжнародній платіжній системі. В договорі се­ред інших умов передбачається комісійна винагорода банку за обслуговування, яка переважно встановлюється у відсотках від суми кожної операції, здійсненої з використанням картки.

Положенням №479 регламентовано, що БПК можуть діяти як за дебетовою схемою, так і за кредитовою. Коли при укладанні договору було визначено дебе­тову схему, то це означає, що при здійсненні оплати операції клієнта банк буде використовувати лише кошти, які є на його рахунку. У випадку їх недостатності операція не буде проведена. При кредитовій схемі банк може надати клієнту кре­дит (на визначених умовах). Такий вид короткотермінового кредиту називається овердрафтом. Як правило, термін його погашення не перевищує 1 місяць. Проте для того, щоб не сплачувати відсотки за овердрафт, підприємство може відкрити в установі банку спеціальний депозитний рахунок (СДР). На цьому рахунку під­приємство може резервувати кошти на випадок перевищення встановленого лі­міту. За період, протягом якого перебувають кошти на СДР, підприємству нара­ховуються відсотки. У разі необхідності кошти із СДР можуть бути перераховані на поточний рахунок підприємства.

БПК може бути зручною у використанні при відрядженнях як у межах Укра­їни, так і за кордоном. Переваги користування БПК особливо проявляються при перетині кордону. Згідно з Інструкцією „Про переміщення валюти України, інва­люти, банківських металів, платіжних карток через митний кордон України", за­твердженою постановою Правління НБУ№283 від 12.07.2000 р., резиденти і не­резиденти можуть ввозити платіжні картки, емітовані банками України та іноземними банками і небанківськими установами за умови усного декларуван­ня. Вивезення фізичними особами - резидентами, платіжних карток, емітованих іноземними банками, здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії Націона­льного банку на відкриття рахунку в іноземному банку, при обов'язковому зазна­ченні їх у митній декларації.

Підприємство може визначати осіб, які мають право використовувати ко­рпоративні платіжні картки. У випадку, коли на один картрахунок видається декілька корпоративних карток, аналітичний облік ведеться в розрізі кожної картки.

Операції з платіжними картками оформляються розрахунковими докумен­тами на паперових носіях і складаються за місцем здійснення операції. Такими розрахунковими документами є сліп або квитанція торговельного терміналу (вони оформляються на спеціальних пристроях відповідно – механічний  пристрій – імпринтер  та електронний пристрій — платіжний термінал). Сліп (невелика кви­танція) заповнюється у трьох примірниках (для клієнта, для банку, для підприєм­ства) і підтверджує здійснення операцій за карткою, містить набір даних із цієї операції та відбиток реквізитів платіжної картки. Квитанція торговельного тер­міналу заповнюється у двох примірниках (перший - клієнту,  другий - підпри­ємству,  банк отримує електронну копію сліпу).

Підприємства під час своєї діяльності можуть мати як дебіторську, так і кре­диторську заборгованість із одними і тими ж підприємствами. У цьому випадку проводиться взаємозалік сум заборгованостей. У договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням від­повідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюва­тимуться розрахунки.

Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені чинним законодавством, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимо-гу-доручення) або оформляє вексель.

До категорії безготівкових розрахунків належать розрахунки, здійснені через поштове відділення (поштовий перевід) та через каси банків.

 Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність"  від 12.07.2000 р. № 2121-ПІ на кошти, що знаходяться на рахунках кліє- нтів банку, може накладатись арешт на підставі рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця. Арешт може накладатися на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, або на кошти на будь-якому конкретному рахунку, на кошти на рахунку в цілому і на конкретно визначену суму. При відповідному рішенні суду на час накладення арешту банк відкриває клієнту спеціальний рахунок, на який перера­ховується вказана у рішенні суду сума коштів. Після цього, в разі відсутності інших рішень суду, банк відновлює проведення операцій за рахунком клієнта за встановленим порядком. Кошти, які накопичуються на спеціальному рахунку, забороняється використовувати до отримання рішення суду про їх стягнення або звільнення з-під арешту.

Для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та об­міну технологічною інформацією клієнти можуть застосовувати про­грамно-технічний комплекс „клієнт банку-банк" (далі — система „клі­єнт- банк"). Суть її полягає в тому, що розпорядник коштів підприємства, не виходячи із офісу, може контролювати рух коштів на рахунку. Дору­чення клієнт передає банку у вигляді електронної форми встановленого зразка. Банківська частина системи „клієнт-банк" забезпечує перевірку наведе­них електронних підписів, якими користується підприємство, на кожному роз­рахунковому документі в електронному вигляді клієнта та за платіжним фай­лом.