Тема 9. Особливості психічного розвитку у ранньому юнацькому віці.

Особливості психічного розвитку у ранньому юнацькому віці (15-17/18 років).

Перехідний період.

Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність в ранньому юнацькому віці.

Особливості психічного розвитку старшокласника.

Підліток стрімко вийшов за межі шкільних інтересів і, відчувши себе дорослим, різними способами намагався залучитися до життя дорослих. Але, не зважаючи на те, що він отримав значно більшу ніж раніше самостійність, він залишається школярем, який все ще залежить від батьків. В цей час дитина опиняється на порозі реального дорослого життя.

15 (або 14-16) років – перехідний період між підлітковим та юнацьким віком. Цей час припадає на ІХ клас, якщо мати на увазі 11-річну загальноосвітню школу. В ІХ класі вирішується питання щодо подальшого життя: що роботи – чи то продовжити навчання в школі, піти до училища чи працювати? За суттю, від старшого підлітка суспільство вимагає професійного самовизначення, хоча і початкового. При цьому він повинен розібратися у власних здібностях і нахилах, мати уявлення про майбутню професію і про конкретні способи досягнення професійної майстерності в обраній галузі. Це сама по собі найскладніша задача.

В цей час підсилюється значущість власних цінностей, хоча діти ще багато у чому піддаються зовнішнім впливам. У зв’язку з розвитком самосвідомості ускладнюється ставлення до себе. Якщо раніше підлітки про себе висловлювались категорично, досить прямолінійно, то відтепер – більш тонко. З’являються невизначені, амбівалентні оціночні судження.

В ІХ класі зростає тривожність, яка пов’язана з самооцінкою. Діти частіше сприймають відносно нейтральні ситуації як такі, що містять загрозу їх уявленням про себе та з із-за цього переживають страх, сильні хвилювання. Зростання рівня такого роду тривожності порівняно з УІІІ класом викликано, головним чином, особливим станом випускного класу, майбутніми іспитами, відбором у Х клас і, можливо, початком нового життєвого шляху. Тривожність тому однаково висока й у дівчат, й у хлопців, тоді як раніше хлопці були менш тривожними.

В перехідний період притуплюється гострота сприймання однолітків. Великий інтерес викликають дорослі, чий досвід, знання допомагають орієнтуватися у питаннях, які пов’язані з майбутнім життям. Майбутнє життя цікавить дев’ятикласників, в першу чергу, з точки зору професійної. Вони досить чітко висловлюють свої уявлення про систему суспільних взаємин, про те, як в неї вписується людина.

Що стосується міжособистісних взаємин, стосунків в сім’ї, то вони стають менш значущими. Саме цей план більш за все хвилював підлітків раніше. Десятикласники, які захоплені питанням професійного самовизначення, нейтрально, без особливого інтересу згадують сімейні ролі. Цей бік життя відступає у них на другий план.

Рання юність (від 14-15 до 18 років) - в буквальному розумінні слова “третій світ”, який існує між дитинством і дорослим життям. Біологічно це період завершення фізичного дозрівання. Більшість дівчат і значна частина хлопців вступають до нього вже постпубертатними, на його долю припадає завдання багато чисельних “доробок” і усунення диспропорцій, обумовлених нерівномірністю дозрівання. Наприкінці цього періоду основні процеси біологічного дозрівання в більшості випадків завершені, так що подальший фізичний розвиток можна розглядати вже як такий, що належить до циклу дорослості.

Часто юність вважають бурхливою і поєднують її в один період з підлітковим віком. Пошуки смислу життя, свого місця в цьому світі можуть стати особливо напруженими. Виникають нові потреби інтелектуального та соціального порядку, задоволення яких стане можливим лише в майбутньому, іноді – внутрішні конфлікти та труднощі у стосунках з оточуючими.

Щоб зрозуміти взаємостосунки старшокласника з батьками, необхідно знати, як змінюється за віком функції цих стосунків і пов’язані з ними уявлення. В очах дитини мати і батько виступають в декількох іпостасях:

- як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе незахищеною і безпомічною;

- як влада, директивна інстанція, розпорядник благ, покарань і заохочень;

- як взірець, приклад для наслідування, втілення мудрості і найкращих людських якостей;

- як старший товариш і порадник, якому можна довірити все.

Співвідношення цих функцій і психологічна значущість кожної з них з віком змінюється. В старших класах поведінкова автономія вже досить значна: старшокласник самостійно розподіляє свій час, вибирає друзів, способи організації вільного часу тощо. Проте більш за все старшокласники хотіли би бачити у своїх батьках товаришів і порадників. Незважаючи на прагнення самостійності, юнаки і дівчата гостро відчувають потребу в життєвому досвіді і допомозі старших. Багато проблем, які їх хвилюють, вони взагалі не можуть обговорювати з однолітками, бо заважає самолюбство.

Проте взаємостосунки старшокласників з батьками часто обтяжені конфліктами і їх взаєморозуміння могло б бути кращим. Гарні батьки знають про свою дитину значно більше, ніж хто-небудь інший, навіть більше, ніж вона сама. Але зміни, які відбуваються з юнаком, відбуваються надто швидко для батьківського ока.

Ті ж труднощі, що й батьки, переживають вчителі. Статус сучасного старшокласника в школі неоднозначний. З одного боку, положення старшого накладає на юнака додаткову відповідальність, перед ним ставляться більш складні задачі. З іншого боку, за своїми правами він повністю залежить від вчителів і шкільної адміністрації. Він зобов’язаний беззаперечно виконувати вимоги вчителів, не має права критикувати їх, учнівські організації функціонують під контролем у керівництвом класного керівника і шкільної адміністрації, і це керівництво перетворюється в дрібну опіку.

Внутрішня позиція старшокласника по відношенню до школи складається з його ставлення до школи як до закладу, до процесу навчання і знань, до вчителів, до однолітків. Ставлення старшокласника до школи характеризується зростаючою свідомістю і одночасно поступовим “переростанням” школи.

Спілкування з однолітками також необхідне для становлення самовизначення в ранній юності, але воно має інші функції:

- спілкування з друзями залишається інтимно-особистісним;

- зміст такого спілкування – реальне життя, а не життєві перспективи;

- засноване на ставленні до іншого як до самого себе, у ньому розкривається власне реальне “Я”. Воно підтримує самосприйняття, самоповагу.

Провідною діяльністю, зазвичай, називають учбово-професійну, завдяки якій у старшокласників починають формуватися певні пізнавальні та професійні інтереси, елементи дослідницьких умінь, здібності будувати життєві плани і виробляти моральні ідеали, самосвідомість. Старшокласники починають розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності. Їх цікавлять, головним чином, ті предмети, які їм будуть потрібні в подальшому, їх знову починає хвилювати встигаємість (якщо вони вирішили продовжити освіту). Звідси недостатня увага до “непотрібних” навчальних дисциплін. Як вважає А.В.Петровський, саме в старшому шкільному віці з’являється свідоме ставлення до навчання.

Існують фактори професійного самовизначення – вік, в якому здійснюється вибір професії, рівень інформованості молодої людини та рівень її домагань. Вибір професії – складний і тривалий процес

Юнацький вік – не фаза “підготовки до життя”, а надзвичайно важливий етап життєвого шляху. Чи будуть юнацькі роки щасливими і творчими, чи залишаться в пам’яті школяра як заповнені дрібними конфліктами, нудьгою – багато в чому залежить від атмосфери, що панує у школі, від його власних стосунків з вчителями. Особистість старшокласника завжди суперечлива і змінна. Найпоширеніша і типова помилка вчителів – невміння побачити глибинні властивості, ядро особистості старшокласника, оцінюванню його за усередненими формальними і зовнішніми показниками, такими як зовнішня дисциплінованість і навчальна успішність. Проте слухняна легка дитина не завжди щира та ініціативна. І так само мало говорить про характер юнака і його успішність.

Для ранньої юності характерна спрямованість у майбутнє. Старшокласник має не просто уявляти собі своє майбутнє. Старшокласник має не просто уявляти собі своє майбутнє в загальних рисах, а й усвідомлювати способи досягнення зазначених життєвих цілей.

У випускному класі діти зосереджуються на професійному самовизначенні. Воно передбачає самообмеження, відмову від підліткових фантазій.

Самовизначення, як професійне, так і особистісне стає центральним новоутворенням раннього юнацького віку. Це нова внутрішня позиція, яка включає усвідомлення себе як члена суспільства, прийняття свого місця в ньому. Самовизначення пов’язане з новим сприйманням часу – співвідношенням минулого і майбутнього, сприйманням теперішнього з точки зору майбутнього.

Усвідомлення часової перспективи і побудова життєвих планів вимагають упевненості у собі, в своїх силах і можливостях. Самооцінка конкретного учня залежить не лише від загальної ситуації, але й від індивідуальних ціннісних орієнтацій, які визначають оціночний компонент “Я концепції”.

Не зважаючи на деякі коливання в рівнях самооцінки і тривожності та різноманіття варіантів особистісного розвитку, можна казати про загальну стабілізацію особистості в цей період, яка почалася з формування “Я концепції” на межі підліткового та старшого шкільного віків. Старшокласники більшою мірою приймають себе, ніж підлітки, їх самоповага в цілому вища. Інтенсивно розвивається саморегуляція, підвищується контроль за своєю поведінкою, проявом емоцій.

В цей час починає розвиватися і моральна усталеність особистості. У своїй поведінці старшокласник все більше орієнтується на власні погляди, переконання, які формуються на основі набутих знань і свого, хай ще не дуже великого, життєвого досвіду.

Центральний психологічний процес раннього юнацького віку – це формування особистої ідентичності, почуття індивідуальної само тотожності, наступності та єдності.

1. Юнацький вік, за Е. Еріксоном, будується навколо кризи ідентичності, яка складається з серії соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій та самовизначень.

Джеймс Марша виділив чотири етапи розвитку ідентичності, які вимірюються ступенем професійного, релігійного та політичного самовизначення молодої людини:

1. “Невизначена, розмита ідентичність” характеризується тим, що індивід ще не виробив які-небудь чіткі переконання, не обрав професії, не зіткнувся з кризою ідентичності.

2. “Дострокова, попередня ідентифікація” має місце, якщо індивід включився до відповідної системи взаємин, але зробив це не самостійно, в результаті пережитої кризи та випробовування, а на підставі чужих думок, чужого прикладу чи авторитету.

3. Для етапу “мораторію” характерно те, що індивід знаходиться в процесі нормативної кризи самовизначення, обираючи з багато чисельних варіантів розвитку той єдиний, який може вважати своїм.

4. На етапі досягнутої, “зрілої ідентичності” криза завершена, індивід перейшов від пошуку себе до практичної самореалізації.

Юнацький вік, порівняно з підлітковим, характеризується більшою диференційованістю емоційних реакцій і способів вираження емоційних станів, а також підвищенням самоконтролю та саморегуляції. Хоча в якості загальних особливостей цього періоду відзначається різкою зміною настрою.

Хоча рівень свідомого самоконтролю юнаків значно вищий, ніж у підлітків, вони частіше скаржаться на своє слабовілля, залежність від зовнішніх впливів і також на такі характерологічні риси, як вередливість, ненадійність, образливість.

Самовизначення, стабілізація особистості в ранній юності пов’язана з виробленням світогляду. Інтелектуальний розвиток, який супроводжується накопиченням і систематизацією знань про світ, та інтерес до особистості, рефлексія стають в ранній юності тією основою на якій будуються світоглядні погляди. Старшокласник шукає чітких, певних відповідей і в своїх поглядах категоричний, недостатньо гнучкий.. Недарма говорять про юнацький максималізм. Безумовно, не у всіх старшокласників формується світогляд – система ясних, стійких переконань.

Розвиток пізнавальних функцій та інтелекту має два боки – кількісний та якісний. Кількісні зміни – підліток розв’язує інтелектуальні задачі легше, швидше та ефективніше, ніж дитина молодшого шкільного віку. Якісні зміни характеризують зміни в структурі розумових процесів: важливо не те, які задачі вирішує людина, а яким чином вона це робить.

За Ж.Паже, кінець підліткового віку характеризується здібністю підлітка відокремлювати логічні операції від тих об’єктів, над якими вони відбуваються, і класифікувати висловлювання незалежно від їх змісту, за їх логічним типом ( за типом “якщо-то”, “або-або”, включення окремого випадку до класу явищ, судження про несумісність тощо). Багатьох психологів хвилює думка про те, що якісний розвиток інтелекту завершується вже до початку юності. Після стадії розв’язання проблем, якою завершується модель Паже, вони виділяють ще одну стадію, яка характеризується здатністю знаходити і визначати проблеми. Властивості цієї останньої фази розвитку інтелекту: нестандартний підхід до вже відомих проблем, вміння включати окремі проблеми у більш загальні, родові. Важливо враховувати також, що якщо навіть всі підлітки з середніми розумовими здібностями володіють гіпотетико-дедуктивним мисленням, вони неоднаково застосовують цю здатність до різних аспектів дійсності.

Схильність до абстрактного мислення типова головним чином для юнаків. Хоча дівчата в цьому віці краще вчаться і їх успішність вища, ніж у юнаків, пізнавальні інтереси дівчат менш визначені і диференційовані й вони краще розв’язують конкретні, ніж абстрактні задачі. Художньо-гуманітарні інтереси переважають у них над природньонауковими.

Широта інтелектуальних інтересів часто поєднується в ранній юності з розкиданістю, відсутністю системи і методу. Більшість юнаків схильні перебільшувати рівень своїх знань і, особливо, розумових можливостей.

Об’єм уваги, здатність тривало зберігати її інтенсивність і переключати її з одного предмету на інший з віком зростає. Разом з тим увага стає більш вибірковою, залежною від спрямованості інтересів. Юнаки часто скаржаться на свою неспроможність концентруватися чомусь одному, розсіяність і хронічну нудьгу. “Невихованість” уваги, невміння зосереджуватися, переключатися і відволікатися від якихось стимулів та подразнень – одна з головних причин поганої успішності і деяких емоційних проблем ранньої юності (пияцтво, наркоманія, нестримне прагнення задоволення).

Розвиток інтелекту тісно пов’язаний з розвитком творчих здібностей, які передбачають не лише засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи і створення чого-небудь нового. Важливий інтелектуальний компонент творчості – перевага так званого дивергентного мислення, яке передбачає, що на одне й те саме питання може бути багато однаково правильних і рівноправних відповідей. Творча активність передбачає, з одного боку, уміння визволитися з-під влади буденних уявлень і заборон (часто неусвідомлюваних), шукати нові асоціації і шляхи, а з іншого – розвинутий самоконтроль, організованість, уміння себе дисциплінувати.

Розумовий розвиток старшокласника полягає не стільки в накопиченні умінь та зміні окремих властивостей інтелекту, скільки в формуванні індивідуального стилю розумової діяльності. Індивідуальний стиль діяльності, за визначенням Є. А. Клімова, є “індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно звертається людина з метою найкращого врівноваження своєї індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності”. В пізнавальних процесах він виступає як стиль мислення, тобто стійка сукупність індивідуальних варіацій в способах сприймання, запам’ятовування і мислення, які передбачають різні шляхи набування, накопичення, перероблення та використання інформації. Стиль мислення старшокласника залежить від типу його нервової системи.

Інтелектуальний розвиток, який супроводжується накопиченням і систематизацією знань про світ, та інтерес до особистості, рефлексія, виявляються в ранній юності тією основою, на якій базуються світоглядні погляди.

Таким чином, соціальна ситуація розвитку визначається вибором професії, життєвого шляху: ким бути? яким бути?, зростає інтерес до дорослого. Провідна діяльність – навчально-професійна. Центральні новоутворення:

1. особистісне і професійне самовизначення;

2. світогляд.