Розділи

Тема 7. Психологія дітей молодшого шкільного віку.

Психологія дітей молодшого шкільного віку (6/7 – 11/12 років)

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра.

Навчальна діяльність – провідний вид діяльності.

Розвиток психічних функцій та розвиток особистості.

Молодший шкільний вік вважають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей – легковажність, наївність, погляд на дорослого знизу уверх. Але вона вже починає втрачати дитячу щирість у поведінці, в неї з’являється інша логіка мислення. Навчання для неї – значуща діяльність. У школі дитина набуває не лише нові знання та уміння, але певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, увесь лад її життя.

Коли дитина йде до школи відбувається перебудова всієї системи взаємин дитини з дійсністю. У дошкільника є дві сфери соціальних взаємин: "дитина і дорослий" та "дитина – діти". Ці системи пов’язані ігровою діяльністю. Результати гри не впливають на стосунки дитини з батьками, взаємини усередині дитячого колективу також не визначають стосунки з батьками. Ці стосунки існують паралельно, вони пов’язані ієрархічними зв’язками. Так чи інакше, важливо враховувати, що благополуччя дитини залежить від внутрішньосімейної гармонії.

У школі виникає нова структура цих взаємин.

Система "дитина – дорослий" диференціюється:

Система "дитина-вчитель" починає визначати ставлення дитини до батьків та ставлення дитини до однолітків. Система "дитина-вчитель" стає центром життя дитини, від неї залежить сукупність усіх сприятливих для життя умов.

 Вперше взаємини "дитина-вчитель" стають взаєминами "дитина-суспільство". В межах взаємовідносин у сім’ї є нерівність стосунків, в дитячому садку дорослий виступає як індивідуальність, а в школі діє принцип "всі рівні перед законом". У вчителі втілені вимоги суспільства, в школі існує система однакових еталонів, однакових мір для оцінки. В школі закон однаковий для всіх.

Ситуація "дитина-вчитель" пронизує все життя дитини. Якщо в школі добре, отже, і дома добре, і з дітьми також добре.

Таким чином, соціальна ситуація розвитку визначається вступом дитини до школи: значно змінюється розклад дня, змінюються стосунки з дорослими і однолітками. В центрі ССР – вчитель, через якого дитина сприймає інших людей, змінюються взаємини дитини в родині, на ці взаємини впливають успіхи в школі.

Ця соціальна ситуація розвитку вимагає особливої діяльності. Ця діяльність зветься навчальною діяльністю.

Навчальна діяльність – це діяльність по засвоєнню знань, умінь, навичок та розвитку самого учня. Це діяльність, яка безпосередньо спрямована на засвоєння науки та культури, накопичених людством.

Навчальна діяльність не дана в готовій формі. Коли дитина приходить до школи, її ще немає. Навчальна діяльність повинна бути сформована. Так само, як людина має вміти працювати, вона має вміти вчитися. У будуванні навчальної діяльності і полягає задача початкової школи – передусім дитину треба навчити вчитися.

Парадокс навчальної діяльності полягає у тому, що, засвоюючи знання, дитина сама нічого в цих знаннях не змінює. предметом змін у навчальній діяльності вперше стає сама дитина, сам суб’єкт, який здійснює цю діяльність. Вперше суб’єкт сам для себе виступає як самозмінний. Навчальною діяльністю є така діяльність, яка повертає дитину на саму себе, вимагає рефлексії, оцінки того "чим я був?" і "чим я став?" Процес власної зміни виділяється для самого суб’єкта як новий предмет. Найголовніше у навчальній діяльності – це поворот людини на саму себе: чи стала вона для самої себе змінним суб’єктом кожного дня, кожну годину. Оцінка власних змін, рефлексія на себе – власний предмет навчальної діяльності. Саме тому будь-яка навчальна діяльність починається з того, що дитину оцінюють. Оцінка – певна форма оцінювання. Ш.Амонашвілі організував експериментальне навчання без оцінок. Навчання без оцінок – не є навчання без оцінювання. Оцінювання завжди є і має бути як можна більш розгорненим. Через оцінювання відбувається виділення себе як предмета змін в навчальній діяльності.

Таким чином, в молодшому шкільному віці навчальна діяльність стає провідною. Вона має певну структуру та етапи.

Структура навчальної діяльності:

1. Навчальна задача.

2. Навчальна дія.

3. Дія контролю.

4. Дія оцінювання.

Етапи навчальної діяльності:

1. Мотиваційно-орієнтовний (ставляться цілі, усвідомлюються мотиви).

2. Виконавчий.

3. Контроль-оціночний.

Дитина, контролюючи свою роботу, має навчитися і адекватно її оцінювати. При цьому недостатньо загального оцінювання – на скільки правильно і якісно виконане завдання; необхідне оцінювання власних дій - опанований спосіб розв’язання задач чи ні, які операції ще не відпрацьовані.

Учитель, оцінюючи роботу учнів, не обмежується виставлянням оцінки. Для розвитку саморегуляції дітей важлива не оцінка, а змістовне оцінювання – пояснення, чому поставлена така оцінка, які плюси та мінуси має відповідь чи письмова робота. Змістовно оцінюючи навчальну діяльність, її результати та процес, учитель позначає певні орієнтири – критерії оцінювання, які мають бути засвоєні дітьми.

Навчальна діяльність не задана дитині з самого початку, її необхідно побудувати. На початкових етапах вона здійснюється у формі спільної діяльності учителя та учня. Процес розвитку навчальної діяльності - це процес передачі від учителя до учня окремих її ланок.

Розвинена форма навчальної діяльності є така форма, в якій суб’єкт ставить перед собою завдання власної зміни. У цьому і полягає мета навчання – зміна учня.

Навчальна діяльність, яка має складну структуру, проходить тривалий шлях становлення. Її розвиток буде тривати протягом всіх років шкільного життя, але основи закладаються у перші роки навчання.

Навчальна діяльність та гра.

У співвідношенні гра та навчальної діяльності в дошкільному віці домінує значення має гра. В дошкільному віці виникає своєрідна форма навчальної діяльності: навчання у дидактичній грі. В ній виділяється окрема навчальна задача. Гра в шкільному віці не втрачає свого значення, вона зберігається, але відбуваються значні зміни в характері самої ігрової діяльності. При переході від дошкільного до молодшого шкільного віку зростає значення гри з досягненням відомого результату (спортивні ігри, інтелектуальні ігри). Значення гри довго недооцінювалось в психології дітей шкільного віку в зв’язку з тим, що вона носить прихований характер: відбувається перехід від ігор в плані зовнішніх дій до ігор в плані уяви. В шкільному віці змінюється співвідношення між цими двома діяльностями: гра починає підпорядковуватися навчальній діяльності.

Навчальна діяльність та праця.

Участь дітей у формах трудової діяльності здійснює суттєвий вплив на процес засвоєння знань. Л.І.Божович підкреслювала велике значення праці у формуванні особистості школяра. Задача школи полягає не лише у тому, щоб надати певну кількість знань. Необхідно виховувати дитину в моральному плані. Школа намагається сформувати моральні якості в ході навчальної діяльності. Навчальна діяльність сама по собі не може повністю забезпечити формування цих якостей, вона не має для цього сприятливих умов.

У праці суспільний результат діяльності виступає в реальній, предметній формі. У праці більш відчутно виступає необхідність спільних зусиль колектива у досягненні певного результату. Саме тому праця має особливо важливе значення для формування моральних якостей особистості.

1) Домінуючою функцією у молодшому шкільному віці стає мислення. Завдяки цьому інтенсивно розвиваються, перебудовуються самі розумові процеси, і, з іншого боку, від інтелекту залежить розвиток інших психічних функцій.

Завершується перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення, який позначився ще в дошкільному віці. У дитині з’являються логічно правильні міркування: вона використовує операції. Але операції, характерні для цього віку, можуть використовуватися лише на конкретному, наочному матеріалі.

В процесі навчання у молодших школярів формуються наукові поняття. Опанування в процесі навчання системою наукових понять дає можливість говорити про розвиток у молодших школярів основ понятійного або теоретичного мислення. Розвиток теоретичного мислення залежить від того, як і чому вчать дитину, тобто від типу навчання.

2) На початку молодшого шкільного віку сприймання недостатньо диференційоване. Через це дитина іноді плутає подібні у написанні літери і цифри (наприклад, 6 і 9). Для того, щоб учень більш тонко аналізував якості об’єктів, учитель має проводити спеціальну роботу, навчаючи його спостереженню. Якщо для дошкільників було характерно аналізуюче сприймання, то наприкінці молодшого шкільного віку, при відповідному навчанні, з’являється синтезуюче сприймання.

3) Пам’ять розвивається в двох напрямках – довільності та усвідомленості. Діти мимовільно запам’ятовують учбовий матеріал, який викликає у них інтерес, який пропонується в ігровій формі, пов’язаний з яскравими наочними посібниками або образами-спогадами. Але, на відміну від дошкільників, вони здатні цілеспрямовано, довільно запам’ятовувати матеріал, який їм нецікавий. З кожним роком все більшою мірою навчання будується з опором на довільну пам’ять.

Одне із завдань учителя початкових класів – навчити дітей використовувати певні мисленнєві прийоми.

4) В молодшому шкільному віці розвивається увага. Без достатньої сформованості цієї психічної функції процес навчання не можливий. У порівнянні з дошкільниками, молодші школярі значно уважніші. Вони вже здатні концентрувати увагу на нецікавих діях, але в них ще переважає мимовільна увага. Для них зовнішні враження – сильний відволікаючий фактор, їм важко зосередитись на незрозумілому, складному матеріалі. Їх увага відрізняється невеликим обсягом, малою усталеністю – вони можуть зосереджено займатися однією справою протягом 10-20 хв. Ускладнені розподіл уваги і її переключення з одного навчального завдання на інше.

Зустрічаються неуважні учні, які концентрують увагу не на навчальних заняттях, а на чому-небудь іншому. Для більшості неуважних молодших школярів характерні сильна відволікаємість, погана концентрованість і нестійкість уваги.

Розвиток особистості, який почався в дошкільному дитинстві, продовжується і в молодшому шкільному віці. Але молодший школяр знаходиться в інших умовах – він включений до суспільно значущої діяльності, результати якої високо чи низько оцінюються близькими дорослими. Від шкільної успішності, оцінювання дитини як хорошого або поганого учня безпосередньо залежить в цей період розвиток її особистості.

Самосвідомість.

Проблема шкільної успішності, оцінювання результатів навчальної діяльності дітей – центральна в молодшому шкільному віці. від оцінки залежить розвиток навчальної мотивації, саме на цьому ґрунті в окремих випадках виникають важкі переживання і шкільна дезадаптація. Безпосередньо впливає шкільна оцінка і на становлення самооцінки. Оцінка успішності на початку шкільного навчання, по суті, є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини.

У відмінників і деяких добре встигаючих дітей складається завищена самооцінка. У невстигаючих і надто слабких учнів систематичні невдачі низькі оцінки знижують їх впевненість у собі, в своїх можливостях. Їх самооцінка розвивається своєрідно.

Становлення самооцінки молодшого школяра залежить не лише від його успішності та особливостей спілкування учителя з класом. Велике значення має стиль сімейного виховання, прийняті у сім’ї цінності.

Таким чином, успішне навчання, усвідомлення своїх здібностей і умінь якісно виконувати різні завдання призводять до становлення поняття компетентності – нового аспекту самосвідомості, який поряд з теоретичним рефлексивним мисленням, можна вважати центральними новоутвореннями молодшого шкільного віку. Якщо почуття компетентності в навчальній діяльності не формується, у дитини знижується самооцінка і виникає почуття неповноцінності.

Основні новоутворення:

1. рефлексія;

2. довільність основних дій і вчинків.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21  Наверх ↑

Кращі книги