Тема 5. Особливості розвитку дитини у ранньому дитинстві.
Психологія дітей раннього віку (1-3 роки).
Загальна характеристика раннього віку: ССР, ПД, НУ.
Розвиток спільної діяльності і розвиток мовлення.
Розвиток психічних функцій.
Криза 3-х років.
Наприкінці першого року життя ситуація злиття дитини і дорослого розривається зсередини. В ній з’являються два протилежних, проте взаємопов’язаних полюса: дитина і дорослий. На початку раннього віку дитина, яка набуває прагнення до самостійності і незалежності від дорослого, залишається пов’язаною з ним і об’єктивно (їй необхідна практична допомога дорослого), і суб’єктивно ( вона потребує оцінки дорослого, його уваги та ставлення). Це протиріччя розв’язується у новій соціальній ситуації розвитку дитини, яка являє собою співробітництво, або спільну діяльність дитини і дорослого. Дорослий перестає бути центром ситуації, в центрі опиняється – предмет.
На другому році життя предметне співробітництво з дорослим докорінно змінюється. Змістом їх спільної діяльності стає засвоєння суспільно-вироблених способів застосування предметів.
Своєрідність нової ССР, за словами Д.Б.Ельконіна, полягає у тому, що відтепер дитини живе не разом з дорослим, а через нього, з його допомогою. Дорослий робить не замість дитини, а разом з нею. Відтепер необхідні співучасть дорослого, одночасна практична діяльність разом з ним, виконання однієї й тієї ж справи. У такому співробітництві дитина одночасно отримує і увагу дорослого і його участь у діях дитини, і, головне, нові, адекватні способи дій з предметами. Дорослий не лише дає дитині у руки предмет, але й разом з предметом "передає" спосіб дій з ним.
У такому співробітництві спілкування перестає бути провідною діяльністю, воно стає засобом опанування суспільними способами використання предметів. Дитиною керує діловий мотив, прагнення діяти з предметами, а дорослий виступає як умова цієї дії, як взірець для наслідування. Спілкування з дорослими відбувається на фоні практичної взаємодії з предметами.
Новій соціальній ситуації розвитку відповідає і новий тип провідної діяльності дитини. Це вже не просто неспецифічні маніпуляції з речами, а предметна діяльність, яка пов’язана з опануванням суспільно-вироблених способів дій з предметами.
Завдяки мовленню в процесуальній грі дітей з’являються ігрові заміщення, коли нова назва знайомих предметів визначає спосіб їх ігрового застосування. Становлення ігрових заміщень дає початок новій формі діяльності – сюжетно-рольовій грі, яка стає провідною на наступному етапі розвитку дитини.
В ранньому віці вперше виникає особливе ставлення дитини до свого однолітка. Інша дитина стає не лише "цікавим предметом", але й партнером по спілкуванню. Перші суб’єктивно орієнтовані контакти з однолітками з’являються саме в цей період – в 2-3 роки.
Таким чином, ранній вік – період інтенсивного психічного розвитку дитини, який відбувається за декількома напрямками:
1. Розвиток предметної діяльності і ділового спілкування з дорослим.
2. Розвиток активного мовлення дитини.
3. Розвиток довільної поведінки.
4. Поява ігрових заміщень.
5. Формування потреби у спілкуванні з однолітками.
6. Розвиток самосвідомості і самостійності дитини.
Але, не зважаючи на значний процес в психічному розвиткові, протягом всього раннього віку дитина залишається істотою ситуативною, всі дії і всі психічні процеси якої визначаються наочною ситуацією.
Розвиток спільної діяльності в ранньому дитинстві.
Ранній вік є періодом інтенсивного опанування різноманітними діями з предметами. Предметна діяльність не можлива поза участі дорослого, який демонструє як можна з предметами діяти.
Дитина діє з 2 групами предметів – ручними та знарядійними. Чітке розмежування між цими видами предметних дій було введено П.Я.Гальперіним. В першому випадку (ручні дії) – предметом діють так як діють самою рукою, предмет стає ніби простим продовження або просто додатком руки. В іншому випадку (знарядійні дії) – рука ніби прилаштовується під предмет – знаряддя. Саме при опануванні знарядійних операцій для дитини виникає саме знаряддя як та нова реальність, якою можна опановувати. Дитина починає діяти одним предметом для отримання іншого, використовувати специфічні рухи не для простого функційного задоволення, а для отримання якого-небудь іншого результату.
Але більшість дітей у цьому віці гарно опановують цими та іншими предметами. Це відбувається тому, що вони опановують ними не самостійно, а разом з дорослим.
В спільній діяльності з дитиною дорослий виконує одразу декілька функцій:
1. Дорослий дає дитині смисл дій з предметом, його суспільну функцію.
2. Дорослий організує діє та рухи дитини, передає їй технічні прийоми здійснення дій.
3. Дорослий за допомогою заохочень та покарань контролює перебіг виконання дій дитиною.
Переніс дії сприяє відокремленню дитини від дорослого. Дитина порівнює себе з ним, ототожнює себе з дорослим. Соціальна ситуація таким чином починає розпадатися. Це можливо лише в результаті мікрозмін предметної дії.
Зрештою, в результаті переходу дії від спільної до самостійної за дорослим зберігається контроль і оцінка виконуваної дитиною дії. Вони і складають зміст спілкування дитини і дорослого з приводу предметної дії.
Коли відбувається розпад єдиної предметної дії і дорослий відокремлюється від дитини, дитина вперше бачить дорослого і його дії як взірці. Виявляється що дитина дії так, як дорослий, не разом з ним, не під керівництвом дорослого, а так, як він.
Наприкінці цього віку дитина використовує свої предметні дії для налагоджування контактів з дорослим за допомогою предметної дії. Дитина намагається викликати дорослого на спілкування. Знову виникає спілкування як діяльність, предметом якої для дитини стає доросла людина.
Дитина – ПРЕДМЕТ – Дорослий змінюється на
Дитина – Предмет – ДОРОСЛИЙ
Розвиток мовлення.
Так само, як розвивається предметна дія, підкреслював Д.Б.Ельконін, відбувається і формування мовлення. Слово в ранньому віці виступає для дитини як знаряддя яке вона використовує значно частіше, ніж будь-яке інше. Саме тому, що слово виступає як знаряддя, відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток мовлення.
Основні тенденції в розвитку мовлення дитини раннього віку:
1. Пасивне мовлення у розвитку випереджає активне.
2. Перше мовне "відкриття" описане В.Штерном. На початку раннього віку в мовленні дитини спостерігається феномен однослівного речення.
3. Друге мовне "відкриття" – це "відкриття" флективної природи мови, описане К.Бюлером. Розвивається значення дитячих слів. Відбувається перехід від багатозначності дитячих слів до перших функційних узагальнень, які побудовані на основі практичних дій.
4. Фонематичний слух випереджає розвиток артикуляції.
5. В основі опанування синтаксичним ладом мови лежить орієнтація в її фонематичній та флективній системах.
6. В ранньому віці розвиваються функції мовлення, відбувається перехід від індикативної (вказівної) до номінативної (позначальної) функцій мовлення.
До 1,5 року кількість слів зростає від 30-40 до 100. Наприкінці 2 року – 200 слів, наприкінці 3 року – 1500 слів.
Інтенсивний розвиток мовлення в ранньому віці свідчить про те, що мовлення, на думку Д.Б.Ельконіна, треба розглядати не як функцію, а як особливий предмет, яким дитина опановує так само, як вона опановує іншими знаряддями (ложкою, олівцем тощо). Розвиток мовлення – це один з напрямів в розвитку самостійно предметної діяльності.
Крім мовлення, в ранньому віці розвиваються інші психічні функції – сприймання, мислення, пам’ять, увага.
Раннє дитинство цікаве тим, що серед всіх цих взаємопов’язаних функцій домінує сприймання. Домінування сприймання означає певну залежність від нього інших психічних процесів. В предметній діяльності відбувається розвиток сприймання. Ніякий розвиток предметних дій не можливий без орієнтації на окремі ознаки предмету. Важливе виділення в предметі властивостей, які орієнтують предметні дії.
З того, що у дитини домінує сприймання і вона обмежена наочною ситуацією, виділяється ще одна цікава особливість. В ранньому віці спостерігаються елементарні форми уяви, такі як передбачення. Але творчої уяви ще не має . Маленька дитина не здатна що-небудь вигадати, обманути. Лише наприкінці раннього дитинства у неї з’являється можливість говорити не те, що є насправді.
В цей період в процес активного сприймання включається пам’ять. В основному, це впізнавання, хоча дитина вже може мимовільно відтворювати те, що вона побачила та почула раніше – їй щось пригадується.
Мислення в цей віковий період прийнято називати наочно-дійовим. Це аналог "сенсомоторного інтелекту" Ж.Піаже. Мислення ґрунтується на сприйманні та діях, які здійснює дитина. І хоча приблизно в 2-х річному віці у дитини з’являється внутрішній план дій, протягом всього раннього дитинства важливою основою і джерелом інтелектуального розвитку залишається предметна діяльність.
Крім власне предметних дій, для розвитку дитини раннього віку важливі і такі, як малювання та гра. Для розвитку гри важлива поява символічних або замінюючих дій. Коли, наприклад, лялька вкладається на дерев’яну дошку замість ліжка.
Розвиток психічних функцій не відокремлюється від розвитку емоційно-потребнісної сфери дитини. Вона емоційно реагує лише на те, що безпосередньо сприймає. Бажання дитини нестійкі і швидко проходять, вона не може їх контролювати та стримувати. Обмежують їх лише покарання та заохочення дорослих. Всі бажання характеризуються однаковою силою: в ранньому дитинстві відсутнє підпорядкування мотивів. Це легко спостерігати в ситуації вибору. Вибрати, зупинитися на чому-небудь одному дитина ще не може – вона не в змозі прийняти рішення
Розвиток емоційно-потребнісної сфери залежить від характеру спілкування дитини з дорослими та однолітками. У спілкуванні з близькими дорослими, які допомагають дитині пізнати світ предметів, домінують мотиви співробітництва, хоча і зберігається і чисто емоційне спілкування, як необхідне на всіх вікових етапах. Крім безумовної любові, емоційного тепла, дитина чекає від дорослого безпосередньої участі у всіх своїх справах, спільного розв’язання будь-якої задачі. Біля таких спільних дій і розгортаються нові для дитини форми спілкування з дорослими.
Спілкування з іншими дітьми в ранньому дитинстві зазвичай лише з’являється і не стає ще повноцінним. На другому році життя - при наближенні однолітка дитина відчуває неспокій, може припинити свої заняття і кинутися під захист матері. На третьому році - вона вже спокійно грається поряд з іншою дитиною, але моменти загальної гри короткочасні, ні про які правила гри мова не йде.
Для раннього віку характерні яскраві емоційні реакції, які пов’язані з безпосередніми бажаннями дитини. Наприкінці цього періоду, ближче до кризи 3-х років, спостерігаються афективні реакції на труднощі, з якими зустрічається дитина.
Розвиток емоційно-потребнісної сфери дитини тісно пов’язаний з зародженням в цей час самосвідомості. Більше того, у дитини з’являється і первинна самооцінка – усвідомлення не лише свого "Я", але й того, що "Я хороший", "Я дуже хороший", "Я хороший і більше ніякий". Це чисто емоційне утворення, яке не містить раціональних компонентів, воно ґрунтується на потребі дитини в емоційній безпеці, прийнятті, тому самооцінка завжди максимально завищена.
Усвідомлення "Я", "Я хороший", "Ясам" і поява власних дій просувають дитину на новий рівень розвитку. Л.С.Виготський називав це новоутворення "Зовнішнє Я сам". Його виникнення призводить до повного розпаду попередньої ССР, що виявляється в кризі 3-х років.
Відома криза 3-х років вперше була описана Ельзою Келер в праці "Про особистість трьохрічної дитини". Нею були виділені декілька важливих симптомів цієї кризи:
1. Негативізм
2. Упертість (затятість.
3. Непокірність.
4. Свавілля.
5. Протест-бунт.
5. Знецінювання дорослих.
6. Прагнення до деспотизму.
Як вважав Д.Б.Ельконін, криза 3-х років – це криза соціальних взаємин, а всяка криза взаємин – є криза виділення власного "я".
У спостереженнях за дітьми трьохрічного віку виявляється своєрідний комплекс поведінки:
1) прагнення до досягнення результату своєї діяльності: діти не просто маніпулюють з предметами, але й наполегливо шукають потрібний спосіб розв’язання задачі. Поразки, як правило, не призводять до відмови від замисленого – діти не змінюють своїх намірів і кінцевої мети.
2) досягнув бажаного, вони прагнуть продемонструвати свої успіхи дорослому, який має їх похвалити, інакше вони значною мірою втрачають свої цінність. Негативне або байдуже ставлення дорослого до їх результатів викликає афективні переживання.
3) у дітей спостерігається підвищене почуття власної гідності, яке виражається у підвищеній образливості і чутливості до визнання їх досягнень, емоційних сполохів з дрібниць, у перебільшені власних успіхів.
Описаний комплекс поведінки був названий "гордістю за досягнення" (Т.В.Єрмолова). Цей комплекс охоплює одночасно три головні сфери взаємин дитини – а) з предметним світом; б) з іншими людьми; в) з самим собою. Можна вважати, що "гордість за досягнення" є корелянтом поведінки головного особистісного НУ кризи 3-х років. Суть цього НУ полягає у тому, що дитина починає бачити себе крізь призму своїх досягнень, визнаних і оцінених іншими людьми.
Таким чином, в ранньому дитинстві дитина активно пізнає світ оточуючих її предметів, разом з дорослим опановує способами дій з ними. Провідна діяльність – предметно-маніпулятивна, в рамках якої виникають нові перші ігри. До трьох років з’являються особистісні дії і усвідомлення"Я сам" – центральне НУ цього періоду. Виникає чисто емоційна завищена самооцінка. В три роки поведінка починає мотивуватися не лише змістом ситуації, але й взаєминами з іншими людьми. Хоча поведінка дитини залишається імпульсивною, з’являються вчинки, які пов’язані не з безпосередніми сію хвилинними бажаннями, а з проявом "Я" дитини.