Тема 3. Рушійні сили і умови психічного розвитку дитини.

Рушійні сили і умови психічного розвитку дитини.

-Культурно-історична концепція психічного розвитку Л.С.Виготського.

-Поняття провідної діяльності та роль спілкування в психічному розвитку дитини.

-Періодизація психічного розвитку в онтогенезі за Д.Б.Ельконіним.

Вся наукова діяльність Л.С.Виготського була спрямована на те, щоб психологія змогла перейти "від чисто описового, емпіричного та феноменологічного вивчення явищ до розкриття їх сутності". Він ввів новий експериментально-генетичний метод дослідження психічних явищ, так як вважав, що "проблема методу є початок і основа, альфа і омега, всієї історії культурного розвитку дитини". Л.С.Виготський розробив учіння про вік як одиницю аналізу дитячого розвитку. Він запропонував інше розуміння перебігу, умов, джерел, форм, специфіки і рушійних сил психічного розвитку дитини; описав епохи, стадії і фази дитячого розвитку, а також перехід між ними у онтогенезі; він виявив і сформулював основні закони психічного розвитку дитини.

Заслуга Л.С.Виготського поляає у тому, що він першим ввів історичний принцип в галузь дитячої психології. Кожна форма культурного розвитку, культурної поведінки, вважав він, вже продукт історичного розвитку людства.

Джерелом розвитку є соціальне середовище. Кожний крок в розвитку дитини змінює вплив на нього середовища: середовище стає зовсім іншим, коли дитина переходить від однієї вікової стадії до наступної. Л.С.Виготський ввів поняття "соціальна ситуація розвику" - специфічні для кожного віку взаємини між дитиною і соціальним середовищем. Взаємодія дитини зі своїм соціальним оточенням, яке виховує і навчає її, і визначає той шлях розвитку, який призводить до виникнення вікових новоутворень.

Як же відбуваєть сам процес розвитку, які її особливості? Л.С.Виготський встановив 4 основних закони, або особливості дитячого розвитку.

1) Перша з них - циклічність.

2) Друга особливість - нерівномірність розвитку.

3) Третя особливість - "метаморфози" в дитячому розвитку.

4) Четверта особливість - поєднання процесів еволюції та інволюції у розвитку дитини.

Визначивши загальні закономірності розвитку психіки дитини, Л.С.Виготський характеризує також динаміку переходів від одного віку до іншого. На різних етапах зміни в дитячій психіці можуть відбуватися повільно та поступово, а можуть - швидко та різко. Відповідно виділяються стабільні та кризові стадії розвиту.

Кризові і стабільні періоди розвитку змінюють один одного. Тому вікова періодизація Л.С.Виготського має наступний вигляд: криза новонародженості - немовлячий вік (2 міс.-1 рік) - криза 1 року - раннє дитинство (1-3 роки ) - криза 3 років - дошкільний вік (3-7 років) - криза 7 років - шкільний вік (8-12 років) - криза 13 років - пубертатний вік (14-17 років) - криза 17 років.

Рух історії, як і психічний розвиток конкретної дитини, неможливий без активної передачі наступним поколінням досягнень людської культури. Вони можуть передаватися лише через живих людей. Дорослі є посередниками між дитиною і ідеальними формами культури. Це в широкому значенні і є навчання. Навчання - це не формування навичок і не передача інформації, а взаємодія дитини з культурним змістом і значенням, які існують в ідеальній формі.

Проблема навчання та розвитку завжди була однією з центральних для дитячої психології. Навчання, згідно з Л.С.Виготським, має йти поперду розвитку, випереджати його та вести за собою.

Внутрішній зв'язок навчання та розвитку і ведучу роль навчання Л.С.Виготський відобразив у понятті "зона найближчого розвитку". ЗНР - це відстань між рівнем актульного розвитку дитини і рівнем можливого розвитку, яка визначається за допомогою завдань, які розв'язуються під керівництвом дорослих. Різниця між тим, що дитина може разом з дорослим (при його демонстрації, керівництві, вказівках) і тим, що доступно їй в самостійній діяльності, і утворює ЗНР. Лише таке навчання можна вважати гарним, яке створює ЗНР і тим самим йде попереду нього.

Недоліки гіпотези Л.С.Виготського:

1) схема свідомості носила інтелектуалістичний характер; в структурі свідомості виділялися лише пізнавальні процеси, а розвиток мотиваційно-потребнісної сфери залишився за межами уваги дослідників;

2) Л.С.Виготський зводив процес розвитку узагальнень до процесів мовленнєвої взаємодії людей;

3) дитяча психологія у його часи була збіднена експериментальними фактами, і його гіпотеза не мала експериментального підтвердження.

Дитина ніколи не є пасивним спадкоємцем впливів дорослого, який навчає її. У неї завжди є свої бажання, інтереси, своє ставлення до оточуючого, які знаходять відображення у її діяльності. Діяльність людини - це не просто зовнішня активність, вона обов'язково включає внутрішню, психологічну основу. Діяльність є однією з фундаментальних психологічних теорій і широко застосовується в дитячій психології. Найбільш повно і конструктивно психологічна теорія діяльності розроблена О.М.Леонтьєвим.

Кожна стадія розвитку, за О.М.Леонтьєвим, характеризується певним, провідним на даному етапі ставленні дитини до дійсності, певним типом діяльності. Ознакою ПД є зовсім не кількісні показники, тобто скільки часу дитина нею зайнята.

Провідна діяльність - це така діяльність, розвиток якої обумовлює найголовніші зміни в окремих психічних процесах, в особистості дитини вцілому і в якій зароджуються нові форми діяльності.

(Приклад - рольова гра - ПД дошкільного віку).

Найважливішим механізмом розвитку діяльності є, за термінологією О.М.Леонтьєва, "накладання мотива на мету". Суть цього механізму полягає в тому, що мета, яка раніше спонукалась якимось іншим мотивом, з часом набуває самостійної спонукуючої сили, тобто сама стає мотивом. Важливо підкреслити, що перетворення мети у мотив може відбутися лише тоді, коли дія викликає яскраві позитивні емоції.

Питання, пов’язанні зі структурою діяльності та впливом діяльності на розвиток дитини, торкались зовнішнього плану дій. Але існує і план внутрішній. У вітчизняній психології прийнято розуміти психічний розвиток як формування внутрішніх дій. Психічні функції або процеси - це внутрішні дії, і вже в згаданій теорії розвитку вищих психічних функцій Л.С.Виготського простежується шлях їх становлення: від зовнішнього до внутрішнього. Психологічний механізм переходу із зовнішнього до внутрішнього плану дій зветься інтеріоризацією.

Фігура дорослого має вирішальне значення в психічному розвитку дитини. Лише дорослий є носієм людської культури для маленької дитини, і лише він може передати її. Це положення є традиційним і загальновизнаним у вітчизняній психології. Процес інтеріоризації зовнішніх, матеріальних засобів, які стають внутрішніми засобами дитини, багато разів досліджувався психологами на матеріалі різних психічних процесів – мислення, сприймання, пам’яті, уваги тощо. У всіх цих дослідженнях культурний досвід передавався дитині в процесі спілкування і взаємодії з дорослим. В той же час сам процес спілкування і ставлення дитини до дорослих залишався за межами цих досліджень.

Цей недолік подолала в своїх працях М.І.Лісіна. Вона внесла до вітчизняної психології новий предмет – спілкування дитини з дорослим – і розробила концепцію його розвитку, в якій спілкування розглядається як особливий вид діяльності (комунікативна діяльність), яка має свої специфічні культурні компоненти: предмет, потреби, мотиви і засоби.

Дорослий завжди є для дитини не лише носієм засобів і зразком дії, але й живою особистістю, яка втілює свої індивідуальні мотиви і смисли. Він є для дитини втіленням тих ціннісних і мотиваційних рівнів, якими дитина ще не володіє. На ці рівні вона може піднятися лише разом з дорослим – через спілкування, спільну діяльність і загальні переживання.

Зміст параметрів форм спілкування М.І.Лісіної.

/п	Назва форми спілкування	Час виникнення	Зміст потреби	Мотиви спілкування	Засоби спілкування
1.	ситуативно-особистісна	2-6 міс.	увага та доброзичливість доро-слого	особистісні	експресивно-мімічні
2.	ситуативно-пізнавальна	3 міс.- 2 роки	співробіт-ництво з дорослим	ділові	предметно-дійові
3.	позаситуативно-пізнавальна	3 роки – 5 років	повага до-рослого	пізнавальні	мовленнєві
4.	позаситуативно-особистісна	6-7 років	співпереживання і взаєморозуміння до-рослого	особистісні	мовленнєві

 

Процес психічного розвитку дитини є процесом стадіальним, в якому змінюються якісно своєрідні вікові періоди. Що ж таке віковий період і які його якісні характеристики? В психології існує декілька відповідей на це питання і відповідно декілька варіантів періодизацій дитячого розвитку.

Д.Б.Ельконін, опираючись на культурно-історичну концепцію Л.С.Виготського, запропонував інше розуміння психічного розвитку, яке і було покладено в основу його періодизації. Згідно з цим розумінням, дитина не протистоїть суспільству і одвічно включена до нього. Система "дитина і суспільство" замінюється системою "дитина в суспільстві". При зміні союзу між дитиною і суспільством радикально змінюється характер зв’язку систем "дитина-предмет" та "дитина-дорослий". З двох самостійних та ізольованих вони перетворюються в єдину систему, в наслідок чого якісно змінюється зміст кожної з них. В процесі психічного розвитку дитина засвоює як мотиви людської діяльності та норми стосунків між людьми, так і способи дій з предметами. В різних видах діяльності дитини засвоюються різні аспекти дійсності. Д.Б.Ельконін виділяв два типи діяльності дітей.

Д.Б.Ельконін виявив певну закономірність, яка полягає в зміні одним одного типів дитячої діяльності.

/п		Віковий період	Провідна діяльність	Тип діяльності
1.	Немовлячий вік		Безпосередньо емоційне спілкування	І
2.	Ранній вік		Предметно-маніпулятивна діяльність	ІІ
3.	Дошкільний вік		Рольова гра	І
4.	Молодший шкільний вік		Учбова діяльність	ІІ
5.	Підлітковий вік		Інтимно-особистісне спілкування	І
6.	Юнацький вік		Навчально-професійна діяльність	ІІ

 

Кожна епоха складається з закономірно пов’язаних між собою двох періодів. Вона відкривається періодом, в якому йде переважно засвоєння задач і мотивів людської діяльності ( ). Готується перехід до другого періоду, в якому відбувається переважне засвоєння способів дій з предметами і формування операційно-технічних можливостей( ).

Перехід між різними періодами та епохами дитячого розвитку, як правило, відбуваються надто інтенсивно і бурхливо. Ці перехідні періоди були названі кризами вікового розвитку.

Таким чином, розвиток дитини – процес стадіальний, складається з якісно своєрідних етапів, або періодів.

Кожний вік характеризується наступними головними показниками:

1. Соціальною ситуацією розвитку.

2. Провідною діяльністю.

3. Психічними новоутвореннями.

 Тема 4. Розвиток психіки дитини у немовлячому віці.

Немовлячий вік (перший рік життя).

Загальна характеристика немовлячого віку.

Новонародженість.

Перше і друге півріччя життя.

Криза 1 року.

Частина дитячої психології, яка займається вивченням дітей першого року життя (психологія немовлячого віку) ще дуже молода і по суті сама знаходиться в стані немовлячого віку. До початку ХХ століття знання психологів про немовля обмежувались житейськими спостереженнями і їх було дуже мало.

Перша з причин цього положення полягає у ставленні до немовля як до майбутньої, але не дійсної людини, як до істоти, що дозріває поза утробою матері і яка веде скоріше рослинне, ніж психічне життя. Друга причина відносного відставання психології немовлячого віку пов’язана з методичними труднощами дослідження психіки дітей першого року життя.

На перший погляд може здатися, що немовля зовсім не соціальна істота. Воно ще не володіє основним засобом людського спілкування (мовленням), його життєдіяльність обмежується задоволенням найпростіших життєвих потреб, воно скоріше є об’єктом догляду, ніж суб’єктом соціального життя. Звідси легко виникає враження, що немовля являє собою чисто біологічну істоту, яка позбавлена всіх специфічних людських властивостей. На справді немовля живе в абсолютно специфічній і глибоко своєрідній соціальній ситуації розвитку. Ця ситуація визначається повною безпомічністю немовля і відсутністю яких би то не було засобів до самостійного існування і задоволення своїх потреб. Єдиним таким "засобом" є інша людина – дорослий, який опосередковує абсолютно всі прояви немовля. Що б не відбувалось з немовлям, воно завжди знаходиться в ситуації, яка пов’язана з доглядом за ним дорослого.

Багаточисельні дослідження взаємодії матері і дитини виявили специфічну активність дитини у цій парі. Немовля здатне не просто пасивно підкорятися матері, але й активно регулювати свою взаємодію з нею. Дитина може привертати до себе увагу, спрямувати її погляд на певний предмет, керувати її діями. У взаємодії матері і немовляти спостерігається дивовижна узгодженість і взаємність.

Гармонійність і синхронність взаємодії матері і дитини є важливим фактом психології немовлячого віку. Цей факт говорить про те, що не лише дитина "пристосовується" до матері, але й вона пристосовується до дій дитини. Дитина і мати взаємно змінюють та розвивають одне одного. У цій здібності до гармонійної взаємодії і в загальному настрої на загальне з дорослим і виявляється активність немовляти.

У більшості періодизацій дитячого розвитку немовлячий вік розглядається як цілісний і єдиний період. Дійсно, протягом всього немовлячого віку дитина живе в одних й тих самих умовах і залишається фізично й психологічно зв’язаною з дорослим. Але характер цього зв’язку протягом першого року життя суттєво змінюється.

В наш час відбуваються гарячі дискусії з приводу психічного життя дитини в утробі матері. Деякі лікарі та психологи вважають, що ця ще ненароджена дитина має свідомі людські переживання. Народження – завжди різкий перехід до нового, тому цей момент і наступний за ним період новонародженості є кризовим, перехідним періодом.

Вроджені рефлекси новонародженого.

Новонародженість – єдиний період в житті людини, коли ще можна спостерігати в чистому виді природні, інстинктивні форми поведінки.

Немовля з’являється у світ, маючи певний запас вроджених безумовних рефлексів, тобто автоматичних, мимовільних відповідей на певні зовнішні подразнення. І хоча його нервова система ще далеко не сформована, вона готова пристосувати організм до зовнішніх умов.

Серед вроджених рефлексів новонародженого є функційні, захисні рефлекси, що вберігають організм від небезпечних та занадто сильних впливів.

Але не всі рефлекси мають важливе пристосувальне значення. Це так звані атавістичні рефлекси, більшість з яких зникає вже в першому півріччі життя.

У новонароджених є ще одна група рефлексів, які, хоча й не мають життєвого значення, з віком не згасають, а, навпаки, закріплюються. Це орієнтовні рефлекси, які спрямовані на контакт із зовнішніми впливами. Наприкінці першого місяця життя з’являються і перші умовні рефлекси. Відчуття новонародженого недиференційовані і нерозривно пов’язані з емоціями.

Важливі події в психічному житті дитини – виникнення слухового та зорового зосередження. Новонароджений проводить час у сні або дрімотному стані. Поступово починають виділятися окремі моменти, короткі періоди неспання. Слухове та зорове зосередження надають неспанню активний характер.

Безпомічність дитини, повна залежність від дорослої людини складають специфіку ССР немовляти.

Десь приблизно наприкінці першого місяця дитина, побачивши матір, зупиняє погляд на її обличчі, вскидує руки, швидко рухає ногами, вигукує голосні звуки і починає посміхатися. Ця бурхлива емоційна реакція була названа "комплексом пожвавлення".

Другий етап в розвитку дітей охоплює час з 2-го по 6-й місяці життя. в період від 4-х до 6-ти тижнів дитина, яка вже навчилася за допомогою матері виділяти дорослого, швидко опановує різноманітні засоби спілкування.

Першу половину року можна назвати періодом емоційного спілкування дитини з дорослим. Починаючи з 2-х міс. дитина активно спілкується з дорослим.

В цей час спілкування між дитиною і дорослим нічим неопосередковане: ніяких предметів та ніякого змісту між ними немає. Тому таке спілкування називають безпосереднім. єдиним його змістом є вираження ставлення до іншого. Причому це ставлення абсолютно позитивне і некорисливе: дитина любить матір не за те, що вона для неї щось зробила, а за те, що вона є. Дитині ще нічого не треба від дорослого, крім його присутності і його уваги. Немовля намагається привернути до себе увагу, викликати і виразити ставлення. Це ставлення воно виражає експресивно-мімічними засобами, тобто засобами комплексу пожвавлення (інших в нього немає).

В цей період немовля ще не реагує на зміст звернення дорослого. Головна комунікативна потреба в цьому віці – це потреба в увазі дорослого. Таким чином, першою формою спілкування дитини з дорослим є ситуативно-особистісна, для якої характерні потреби в увазі дорослого, особистісні мотиви спілкування та експресивно-мімічні засоби.

В цей період закладаються найбільш фундаментальні, глибинні основи особистості. Одна з них – виділеність самого себе і початкова форма самосвідомості.

На першій стадії (1-й місяць життя) у дітей відсутні стійкі реакції на будь-які впливи всіх дорослих. На 2-му місяці життя немовлята добре розрізняють увагу і неувагу дорослих, але ще ніяк не розрізняють самих дорослих – вони з радістю зустрічають всіх дорослих без виключення. В 3 міс. з’являється диференційоване ставлення до оточуючих людей, яке формується приблизно до 5 міс. Лише після 5-ти міс. з’являються якісні відмінності в емоційних проявах дітей, спрямованих на різних дорослих – незнайомі люди починають викликати страх, напругу, а близькі – яскраві позитивні емоції.

Поява прихильності до близького дорослого – одне з найважливіших психічних новоутворень даного віку. Це новоутворення називають афективно-особистісними зв’язками. Ситуативно-особистісне спілкування впливає також на формування пізнавальної активності немовляти і на його ставлення до предметного світу.

Однією з важливіших специфічних особливостей розвитку немовлят є випереджаючий розвиток сенсорних систем у порівняння з моторикою. На 5-му міс. життя дитини відбувається надто важлива подія – вона починає цілеспрямовано тягнутися рукою до предмету і хапати його. В дитячій психології це явище називають актом хапання.

Акт хапання готується всією попередньою історією життя немовляти. Він організовується дорослим і народжується як спільна діяльність дитини з дорослим, хоча самі дорослі цього зазвичай не помічають.

Виникнення і розвиток маніпулятивних дій з предметом знаменує закінчення першої половини немовлячого віку і виникнення нового ставлення дитини до світу і нового типу провідної діяльності.

Найважливіше досягнення першого півріччя – оволодіння хапанням предметів – початок нової маніпулятивної діяльності. У другому півріччі ця діяльність стає головною для дитини і висувається на положення провідної. В цьому віці основні інтереси немовляти зосереджені на предметах – воно намагається схопити і доторкнутися до оточуючих предметів. Зі всіма речами дитина діє однаково: доторкується, кидає, трясе, кладе собі у рот та ін. Оскільки ці дії не залежать від властивостей предметів та їх призначення, вони називаються неспецифічними. З допомогою дорослих можливості дій різко розширюються: дорослий може показати різні властивості предмета і нові способи дій з ними. Опановуючи ці дії, дитина переходить до специфічних дій з речами, які вона засвоює наприкінці року. Поява специфічних дій в репертуарі дитини свідчить про початок нової предметної діяльності, яка характерна для наступного періоду.

Дитина, яка вміє діяти з предметами, стає в нову позицію по відношенню до дорослого. Попереднє ситуативно-особистісне, емоційне спілкування відсувається на інший план.

Основними засобами спілкування крім експресивно-мімічних стають предметні дії і рухи: пози та жест, які використовуються для цілей спілкування.

Таким чином, у другому півріччі життя виникає нова форма спілкування з дорослим – ситуативано-ділова, яка відбувається на фоні спільних дій дитини з предметами.

Виникнення і розвиток ситуативно-ділового спілкування суттєво відбивається на ставленні до дорослого і на чутливості до його впливів.

Після 5-6 міс. виникають якісні відмінності у ставленні дітей до знайомих і незнайомих дорослих.

Діти чітко розрізняють близьких, знайомих і незнайомих дорослих і виявляють до них різне ставлення. До близького дорослого вони відчувають яскраво виражену прихильність, яка формується лише наприкінці першого півріччя життя. Підтвердженням цього може бути той факт, що діти до 6 міс. легко і безболісно адаптуються до нових дорослих і нових умов при всиновленні. Після 7 міс. немовлята дуже важко і болісно переживають розлуку з матір’ю і звикають до нових дорослих.

Нова ССР дитини вимагає зовсім нових засобів спілкування з дорослим. Експресивно-мімічних і предметно-дійових засобів виявляється явно недос-татньо для ділового спілкування. Тому у другому півріччі починає формуватися новий і найголовніший засіб людського спілкування – мовлення.

У мовленнєвих вокалізаціях немовляти переважає лопотання – відтворення звуків мовлення типу "ба-ба-та", "ма-ма-да-да"… Лопотання є найбільш прогресивним видом домовленнєвих вокалізацій, який передує активному мовленню. Його поява свідчить про те, що голосовий апарат дитини готовий до відтворення людських слів.

Умови появи лопотання і підготовки до мовлення:

1) насиченість мовленням, яке чути в присутності дорослого;

2) емоційний контакт з ним.

Розвивається уявлення дитини про себе. На основі позитивного самовідчуття та маніпулятивної діяльності складається уявлення про самого себе як про суб’єкта практичної діяльності, тобто як про джерело власних дій. Дитина починає впізнавати себе у дзеркалі, що свідчить про наявність образу себе.

Гостре переживання себе як активного, діючого початку найбільш яскраво виявляється у кризі першого року, в поведінці типу "Я САМ" .

Наприкінці першого року життя самостійність дитини різко зростає. До цього віку вона вже стає на ноги і починає ходити. Свобода пересування приносить їй почуття незалежності від дорослого, з яким вона була нерозривно пов’язана раніше. Прагнення до незалежності досить часто виражається в негативній поведінці дитини. Вона протестує проти керування собою і сама намагається керувати близькими дорослими.

Д.Б.Ельконін підкреслює: головне в акті ходьби не лише те, що розширюється простір дитини, але й те, що дитина відокремлює себе від дорослого. Це призводить до того, що ССР розпадається "Ми"-"Я".

ЦНУ:

1. Ходьба.

2. Поява першого слова ( автономне мовлення, ситуативне, емоційне, зрозуміле лише близьким, за структурою – уривки слів).

Зміни у поведінці:

1. Упертість, непослух, вимоги підвищеної уваги.

2. Збільшення нових форм поведінки.

3. Підвищена чутливість до зауважень дорослих – образливість, незадоволеність, агресія.

4. Підвищена вередливість дитини.

5. Суперечлива поведінка в ускладнених ситуаціях.

Таким чином, в цей період розвивається первинний зв’язок з дорослим і виникає автономність дитини від дорослого, яка підвищує її власну активність.

Але ця автономність відносна. Малюк нічого не вміє робити сам.