12.2. Сутність, види та характеристика колективів (груп)

Персонал будь-якої організації (крім, звичайно, зовсім маленької) не є абсолютно згуртованим колективом, він складається із деякого числа дрібніших частинок – груп.

За визначенням, група – це дві особи чи більше, які мають спільну мету і для її досягнення взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під їхнім впливом. [67, c.436]. Взаємодія членів групи відбувається на основі стабільних рольових стосунків і з дотриманням певних норм та правил поведінки. У рамках організації, говорячи про групи людей, що формуються для виконання виробничих завдань, доречно вживати термін колектив. Колектив – це вищий рівень розвитку і функціонування соціальної групи [79, c. 78].

Ознаками колективу є:

- спільна мета. Вона може формуватися внаслідок взаємного впливу індивідуальних цілей членів групи або визначатися зовні, відповідно до місії організації, але завжди буде спільною, єдиною для всіх, а не просто подібною. Тому, наприклад, пасажирів літака не можна назвати колективом, хоча кожен із них має подібну мету – добратися то місця призначення;

- психологічне визнання членами групи один одного і ототожнення себе з нею. В основі цього лежать спільні інтереси, ідеали, принципи, подібність характерів тощо. Варто зауважити, що ця ознака більше притаманна неформальним групам, ніж формальним;

- практична взаємодія людей в процесі досягнення спільної мети. В результаті такої взаємодії потенціал колективу стає істотно більшим суми потенціалів його членів (проявляється так званий синергічний ефект). Це досягається завдяки підсиленню інтелектуальних можливостей членів групи; підвищенню продуктивності їхньої праці внаслідок  раціонального розподілу робіт, кооперації тощо;

- постійність взаємодії протягом всього часу існування колективу, хоча не обов'язково безпосередньо всіх його членів зі всіма. Внаслідок цього і стає можливим їхній вплив один на одного, який веде до формування спільних цілей та інтересів.

Колектив відіграє величезну роль у житті людини. Він дозволяє їй щонайменше задовольнити соціальні потреби – у спілкуванні, взаємодії, причетності до певного соціуму, бере на себе частину її турбот про безпеку та благополуччя. Але він же впливає і на розвиток та становлення людини як особистості, формування її світогляду, системи цінностей, дозволяє їй відчути свою потрібність, отримати визнання.

Та не завжди обопільний вплив людини та групи є позитивним. Зокрема, згуртована, але не налаштована на конструктивну поведінку група може погано вплинути на людину, спонукати її до антисоціальних дій. У свою чергу людина, увійшовши до складу певної групи, також прагне зробити її комфортнішою для себе. Вона намагається зрозуміти систему стосунків, що склалась у групі і зайняти у ній своє місце. Якщо її влаштовує відведена роль, процес адаптації відбувається майже безболісно. За інших умов людина може стати причиною постійних конфліктів у групі. В залежності від того, наскільки сильними виявляться обидві сторони,  людина може підкорити групу або група – людину. Коли ж і група, і індивід виявляються однаково сильними, а їхні норми поведінки та світосприйняття – антагоністичними, індивід не визнається групою. У результаті протистояння  вони не можуть ефективно співпрацювати одне з одним, група стає недієздатною. Саме тому менеджери мають стежити за тим, щоб трудові колективи включали психологічно сумісних між собою людей, які б, маючи власну позицію, уважно відносилися до думок інших і взаємодіяли між собою на основі довіри, взаємодопомоги і вигідного партнерства.

За характером зв'язків всередині організації розрізняють формальні та неформальні об'єднання працівників. Щодо перших, формальних, більш вживаним у вітчизняній науці управління є термін “колектив”, а щодо других – “неформальні групи”, хоча західний менеджмент у обох випадках використовує термін “група”. Формальні групи є наслідком структурування фірми по горизонталі та вертикалі і відповідають числу її структурних одиниць (підрозділів). Вони створюються за наказом керівництва для виконання конкретних виробничих або управлінських функцій. Поряд з ними – в їх межах чи поза ними – можуть виникати і неформальні групи. Їх поява є спонтанною і зумовлюється різними обставинами, але найперше – це прагненням задовольнити певні потреби, які не можуть бути реалізовані у межах формальних груп.

Зрозуміло, що менеджери мусять усвідомлювати відмінності утворення і функціонування обох видів груп, оскільки від цього залежить ефективність управління ними. На рис. 12.4 наведена схема, яка відображає механізм виникнення і взаємодії формальних і неформальних груп в організації. З неї видно, що поява формальних груп обумовлена організаційними процесами, спланованими вищим менеджментом відповідно до місії і стратегії фірми (виробничі підрозділи, функціональні відділи, допоміжні служби тощо). Неформальні групи виникають уже згодом, по мірі функціонування фірми. Причини їх появи знаходяться дещо в іншій площині, ніж формальних груп, тому варто на цьому зупинитися детальніше.

Організація, проектуючи формальні групи, а також люди, що згоджуються у них працювати, переслідують однакові цілі, хоча і бачать їх під різними кутами зору. З погляду організації, групи формуються для того, щоб створити оптимальні умови для виконання виробничих завдань, забезпечивши тим самим необхідний рівень продуктивності праці її членів і, у підсумку, високі економічні показники.

З погляду членів групи, спільна праця, завдяки її раціональному розподілу і кооперації, розширює фізичні можливості людини, дозволяє їй досягти кращих результатів роботи, а це, у свою чергу, підвищує рівень винагороди, яку вона отримає від організації. Як бачимо, обидві сторони бачать у колективній діяльності, в першу чергу, економічну і фізичну доцільність. Вже потім, у процесі спільної роботи, члени формальної групи посідають у ній певне місце, набувають певного статусу, що розвиває у них потреби вищого порядку – у приналежності саме до цього колективу, у повазі, успіхові, визнанні. Коли вказані соціально-психологічні фактори є комфортними для індивіда в межах даної групи, він цінуватиме свою причетність до неї і не шукатиме способів задоволення вищих потреб у іншому соціумі. За інших обставин індивід прагнутиме їх реалізувати через участь у неформальних об’єднаннях (але за умови, коли влаштовують фізичні і економічні умови співпраці; якщо ж не влаштовують, то індивід шукатиме зручної нагоди вийти зі складу формальної групи).

Неформальні групи виникають спонтанно і своєю появою завдячують різним чинникам. У багатьох випадках це – бажання урізноманітнити коло своїх інтересів, не обмежуючи їх лише робочими стосунками (спільні інтереси, симпатія, задоволення від спілкування тощо), але може переслідуватися і захист та відстоювання економічних інтересів, що йдуть врозріз з інтересами формальної групи чи організації в цілому.

Зважаючи на причини виникнення неформальних груп в межах формальної організації, вони можуть по-різному (як позитивно, так і негативно) впливати на результати її діяльності. Тому завданням менеджерів є така організація співпраці у трудових колективах, щоб діяльність неформальних груп мала не антагоністичний, а підтримуючий характер. З метою визначення основних точок докладання зусиль для забезпечення такої співпраці, розглянемо детальніше основні відмінності між формальними і неформальними групами.