1. Поняття, суть і значення трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - складне багатоаспектне явище. Виділяють соціальний, психологічний, економічний, правовий та інші аспекти трудової дисципліни.

В науці трудового права трудова дисципліна розглядається як:

І.  правовий принцип галузі права;

2. правовий інститут трудового права;

З. елемент трудового правовідношення;

4. фактична поведінка працівника (тобто рівень додержання трудової дисципліни).

Традиційно вважалось, що існує два методи забезпечення трудової дисципліни: заохочення і примус. Але в умовах ринкових відносин особливого значення набувають економічні і організаційні методи впливу на дисципліну праці.

Суть економічних методів полягає у всебічній активізації трудящих через відновлення почуття господаря, власника. Велике стимулююче значення тут мало прийняття законів про власність, про підприємництво, якими було проголошено рівноправність усіх форм власності, господарську самостійність підприємництва, широкі права підприємств в оплаті і стимулюванні праці, використанні прибутку. Разом із законами про підприємства в Україні, про господарські товариства вони створили солідну правову базу для формування справжньої зацікавленості працівників у результатах своєї праці і зміцненні трудової дисципліни.

Організаційні методи управління дисципліною праці в Україні у сучасний період все більше характеризується науковим підходом до організації виробництва в цілому. Як відомо, розвиток виробництва - це цілеспрямоване вдосконалення його організації.

Сучасний правовий інститут дисципліни праці за змістом складається з трьох блоків:

• правової регламентації прав і обов'язків учасників трудового процесу;

• стимулювання сумлінної праці;

• відповідальності за порушення трудових обов'язків.

І якщо дотепер правове регулювання трудової дисципліни розвивалось в основному шляхом "вдосконалення" останнього блоку, то на етапі переходу до ринкової економіки ухил робиться на перші два. Тобто більш чіткої регламентації набувають взаємні права і обов'язки сторін трудових правовідносин і належне стимулювання отримує праця тих працівників, які чітко дотримуються правил внутрішнього трудового розпорядку.

Внутрішній трудовий розпорядок

В процесі виконання трудових функцій кожен працівник вступає у відносини, які регулюються нормами трудового права і виступають цілісною системою правовідносин. Ці правовідносини називаються внутрішнім трудовим розпорядком.

Всі нормативні акти, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи.

Норми загального значення (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.). 

Норми спеціального значення, які враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників (галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку; статути про дисципліну; положення про дисципліну окремих категорій працівників тощо).

Серед актів, які забезпечують правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку, особливе місце належить правилам внутрішнього трудового розпорядку. Вони поділяються на три види:

• типові;

• галузеві;

• локальні.

Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ і організацій були затверджені ще постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20 липня 1984 року (Бюлетень Госкомпраці СССР, 1984 N11). Це нормативний акт загальної дії, в якому сформульовані положення, які повинні визначати трудовий розпорядок на підприємстві.

Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними центральними комітетами профспілок. В цих актах враховується специфіка галузі щодо режиму праці і відпочинку, обов’язків працівників тощо.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету. В них конкретизуються обов'язки власника, адміністрації, працівників даного підприємства; правила прийому на роботу; режим робочого часу і часу відпочинку; види заохочень за успіхи в праці, порядок їх застосування;  порядок застосування дисциплінарних стягнень.

В цій уже традиційній системі правил внутрішнього розпорядку є деякі неузгодженості з огляду на діюче законодавство і на реалії переходу до ринкових відносин:

•   по-перше, за статтею 142 КЗпП України "трудовий розпорядок на підприємствах,   в   установах,   організаціях  визначається  правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються на основі типових правил". Тобто регулятивне значення мають власне норми місцевих (локальних) правил внутрішнього трудового розпорядку, а не типових. Ос¬танні виступають у вигляді взірця, основи для розробки і прийняття правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

•   по-друге, з названої низки правил внутрішнього розпорядку, якщо аналізувати цю ж статтю 142 КЗпП, зовсім випадають галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку. Як засвідчила багатолітня практика існування таких галузевих правил, вони в основному дублювали собою типові правила внутрішнього трудового розпорядку;

•   по-третє, якщо в правилах внутрішнього трудового розпорядку конкретизуються права і обов'язки власника, адміністрації, то затверджувати їх не може трудовий колектив, оскільки це порушення прав власника. Ніхто не вправі диктувати йому додаткові обов'язки, крім тих, що вже визначені законодавством.

В деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну, які затверджуються, як правило, Кабінетом Міністрів України (Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6.11.1991р.; Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.1993р.). Особливістю статутів і положень про дисципліну є те, що вони поширюються тільки на певні, визначені категорії праців¬ників відповідної галузі. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту не поширюються на працівників, які безпосередньо не забезпечують рух, а лише здійснюють його обслуговування (працівники житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, служб постачання, дослідних і конструкторських організацій тощо).

Разом з тим деякі статути і положення про дисципліну діють як додаток до правил внутрішнього трудового розпорядку. Зокрема, положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає, що кожен працівник, на якого поширюється дія цього положення, зобов'язаний дотримувати правил внутрішнього трудового розпорядку (п.3).

Крім того є особливості у змісті обов'язків працівників, котрі підпадають під дію статутів і положень, складі дисциплінарного правопорушення і дисциплінарних   стягнень.   Вони   можуть   нести   дисциплінарну відповідальність і за проступки, які не випливають з неналежного виконання своїх трудових обов'язків.