1. Поняття, джерела і принципи трудового права.

Трудове право являє собою сукупність порушених норм, які регулюють суспільно – трудові відносини робітників і службовців, що виникають безпосередньо в процесі суспільної праці на підприємствах, установах, організаціях, а в окремих випадках – і в особистому господарстві громадян.

Норми трудового права регулюють і деякі інші відносини, тісно пов’язані з трудовими: відносини з страхування, по розгляду трудових спорів, по використанню трудових ресурсів і інші.

Трудове право регулює всі трудові відносини незалежно від форми власності, на якій вони базуються.

Трудове право – одна з не багатьох галузей права України, які відзначаються наявністю власної юридичної відповідальності. Таких видів відповідальності у трудовому праві є два. Це дисциплінарна і матеріальна відповідальність.

Предметом трудового права виступають не тільки відносини щодо матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану з їх вини підприємству, а й відносини з відшкодування шкоди, завданої здоров’ю працівника при виконанні ним своїх трудових обов’язків.

Предмет трудового права також складають відносини з розгляду трудових спорів (процесуальні відносини). І особливістю, яка відрізняє їх від необхідних цивільно-правових процесуальних відносин, є те, що для вирішення трудових спорів закон передбачає спеціальний порядок досудового розгляду. Для цього створюються уповноважені органи для розгляду трудових спорів безпосередньо на підприємствах.

Таким чином, предметом трудового права є трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, і відносини, що тісно пов’язані з трудовими, працевлаштування, з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, щодо контролю за дотриманням законодавства про працю, щодо матеріальної відповідальності і по вирішенню трудових спорів, а також відносини з приводу встановленню умов праці на підприємствах.

Система трудового права поділяється на дві частини: Загальну і Особливу.

Загальна частина охоплює питання, що стосуються характеристики трудового права, які охоплюють предмет, систему і джерела трудового права.

В особливій частині вирішуються питання, які відносяться до окремих інститутів трудового права, тобто трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітна плата, охорона праці, дисципліна праці, матеріальна відповідальність робітників і службовців і т.д.

Іншими словами, норми, які визначають загальний напрямок змісту відносин, що складають предмет регулювання трудового права, утворюють загальну частину. А ті норми, що встановлюють конкретне правило поведінки учасників цих відносин формують особливу частину трудового права.

Джерело трудового права – це нормативно правовий акт, прийнятий компетентним державним органом, або на договірному рівні, в тому числі безпосередньо на підприємстві, у визначених законом межах, з допомогою якого забезпечується правове регулювання, трудових та тісно пов’язаних з ними суспільних відносин на підприємствах і організаціях, що використовують найману працю.

Серед законів, що виступають джерелами трудового права, основне місце, належить Конституції України.

Крім Конституції принципово важливими законодавчими актами, що є джерелами трудового права, можна назвати Закони України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”.

Найбільш вагоме місце серед законодавчих актів, що виступають джерелами трудового права, належить звичайно КЗпП, він є основним джерелом трудового права.

Кодекс був прийнятий ще 10 грудня 1971 року. Звичайно, що за своє понад двадцятирічне існування він неодноразово піддавався змінам і доповненням.

Чинний тепер КЗпП складається з 18 Глав та 265 статей. Глави ІІІ та ХVІ доповнені додатковими главами ІІІ-А і ХVІ-А. В багатьох випадках статті носять бланкетний характер.

Відомчі акти теж виступають джерелами трудового права. Це накази, розпорядження, інструкції галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання праці на підприємствах певної галузі.

Останню, можна сказати, сходинку в переліку джерел трудового права займають локальні правові акти. Це акти, які приймаються безпосередньо на підприємствах.

Дія локально - правових актів в часі може обмежуватись певним терміном або ж вони можуть вважатися чинними до їх відміни чи зміни в установленому порядку.

Найбільш поширеними актами локального характеру на підприємствах є колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції, інструкції з охорони праці тощо.