Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного
Згідно зі ст. 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції вважаються: антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно- господарського управління та контролю; невиконання рішення, попереднього рішення органів АМК України або їх виконання не в повному обсязі; здійснення учасниками узгоджених дій — суб'єктами господарювання дій; делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках; обмежувальна та дискримінаційна діяльність; обмежувальна діяльність; порушення положень узгоджених з органами АМК установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; концентрація без отримання відповідного дозволу органів АМК України за умови, що наявність такого дозволу необхідна; неподання інформації АМК України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами АМК України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами; подання інформації в неповному обсязі АМК, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами АМК України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами; подання недостовірної інформації АМК, його територіальному відділенню; створення перешкод працівникам АМК, його територіального відділення під час перевірок, огляду, вилучення чи накладання арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень; обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до АМК України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було зумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію; обмежувальна діяльність об'єднань. За порушення законодавства про захист економічної конкуренції до суб'єктів господарювання застосовуються відповідні санкції. Розглянемо основні з них.
Види покарань за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства:
о штрафи;
о примусовий поділ (за зловживання монопольним
(домінуючим) становищем на ринку);
о відшкодування шкоди;
о вилучення товарів з неправомірно використаним
позначенням тощо.
За порушення антимонопольного законодавства в Україні передбачена також кримінальна відповідальність (ст. 230 Кримінального кодексу України).
Характеристика юридичної відповідальності за недобросовісну
Згідно зі ст. 37 ГКУ вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, зумовлює адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом.
Підставою для відповідальності конкретної особи є вчинене нею правопорушення.
Розрізняють кілька умов виникнення відповідальності. Насамперед це вимога так званої конкурентної ситуації. Іншими словами, відмінність недобросовісної конкуренції від цивільного делікту полягає в тому, що така конкуренція припускає наявність акта конкуренції. Для позову про припинення недобросовісної конкуренції визначальним є факт, що сторони перебувають у конкурентних відносинах, а недозволена діяльність має конкурентну мету. Отже, у конкурентній ситуації визначальними є конкурентні відносини підприємців (торговців), що мають на ринку однакове коло клієнтів, є суперниками у сфері підприємництва і пропонують на ринок ідентичні чи подібні товари (послуги). Разом з тим не потребується повний збіг сфер діяльності конкуруючих підприємців. Для визнання правопорушення достатньо часткового збігу сфер.
Друга умова відповідальності — винна дія. У сфері застосування конкурентного законодавства правопорушення виявляється в поведінці, що суперечить нормам, і є одним з видів недобросовісної конкуренції.
Розглянемо основні класифікації і відповідно види юридичної відповідальності в конкурентних відносинах.
Залежно від органу, що поклав відповідальність на правопорушника, розрізняють відповідальність, що накладається: органом виконавчої влади (АМК України і його територіальними відділеннями); судом.
До основних належать класифікації, побудовані за суб'єктивним аспектам правопорушника залежно від виду провини — юридичної відповідальності за навмисну і ненавмисну (необережну) недобросовісну конкуренцію.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" здійснення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, спричинює накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.
Кримінальна відповідальність передбачена за злочини, що порушують вимоги законодавства про збереження комерційної таємниці. Згідно зі ст. 231 Кримінального кодексу України незаконне збирання чи використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (підприємницьке шпигунство), якщо це заподіяло великих матеріальних збитків суб'єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на термін до 3 років чи штрафом від 300 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати.
Навмисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною чи службовою діяльністю, якщо це вчинено з корисливих чи інших особистих спонукань і заподіяло великого матеріального збитку суб'єкту підприємницької діяльності, зумовлює кримінальну відповідальність за ст. 232 КК України.
Цивільно-правовою санкцією за недобросовісну конкуренцію є відшкодування збитку. Збиток, заподіяний внаслідок здійснення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, підлягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України (ст. 24 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції").
Крім зазначених санкцій галузевої належності ст. 25 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачені дві спеціальні санкції за окремі види правопорушень, визнаних недобросовісною конкуренцією, зокрема вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого суб'єкта господарювання. Ця санкція застосовується в разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів і упакування (ст. 4 Закону) або копіювання виробів (ст. 6 Закону). Ця санкція означає безоплатне вилучення, у тому числі зі звертання, товарів, що стали предметом недобросовісної конкуренції. Особливість цієї санкції полягає в її застосуванні не тільки за два види правопорушень, а й тоді, коли можливість і плутання з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунута в інший спосіб.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" у разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених помилкових, неточних чи неповних відомостей у термін і спосіб, що визначаються законодавством або цим рішенням.
Таким чином, санкцією є спонука порушника до здійснення дій з офіційного спростування зазначених відомостей за його рахунок.
У ст. 21-23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" регулюється застосування адміністративних штрафів за порушення конкуренції. Наприклад,
о здійснення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;
о здійснення в інтересах третіх осіб дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є підприємцями;
о неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг чи будь-якого маркування товару, неправомірне копіювання форми, упакування, зовнішнього оформлення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;
о навмисне поширення помилкових чи неточних відомостей, що можуть заподіяти шкоду діловій репутації чи майновим інтересам іншого підприємця,
о одержання, використання і розголошення комерційної таємниці та конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації чи майну іншого підприємця, тощо.
Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного
Відповідно до ст. 40 ГКУ державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюють Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі відповідно до їх повноважень, визначених законом.
До складу Антимонопольного комітету України входять Голова і 10 державних уповноважених (гл. II, ст. 6 ЗУ "Про антимонопольний комітет").
Голова АМК України, що призначається ВРУ, входить до складу КМУ. Термін повноважень Голови Антимонопольного комітету України — 7 років.
Правове становище Антимонопольного комітету України визначається Законом України "Про Антимонопольний комітет України".
Згідно зі ст. З цього Закону до завдань Антимонопольного комітету України входять такі:
о здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;
о захист законних інтересів підприємців і споживачів шляхом застосування заходів запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства;
о сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет" Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах законності, гласності, захисту прав господарюючих суб'єктів на засадах їх рівності перед законом і пріоритету прав споживачів.
Згідно зі ст. 7 Закону України "Про АМК" до компетенції АМК входять:
• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації та ліквідації господарюючих суб'єктів;
• розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства і прийняття рішень за результатами розгляду в межах повноважень АМК;
• звертання до суду або господарчого суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства;
• розроблення рекомендацій державним органам щодо вжиття заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції;
• участь у складанні проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, антимонопольної політики і демонополізації економіки;
• участь у висновку міждержавних угод, розробленні та реалізації міжнародних проектів і програм з питань, що входять у компетенцію АМК;
• узагальнення практики застосування антимонопольного законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;
• розроблення і організація заходів, спрямованих на запобігання порушень антимонопольного законодавства;
• систематичне інформування населення України про діяльність АМК.
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Антимонопольний комітет" АМК в
межах наданої йому компетенції має право:
о визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємців на ньому;
о давати підприємцям обов'язкові для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства, примусовий поділ монопольних утворень;
о давати центральним і місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевого і регіонального самоврядування обов'язкові для виконання розпорядження про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і
розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству;
о вносити у відповідні державні органи обов'язкові для розгляду пропозиції щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними антимонопольного законодавства;
о накладати штрафи у випадках, передбачених чинним законодавством;
о розробляти і затверджувати нормативні акти, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, підприємцями, їх об'єднаннями, а також контролювати їх виконання.
Державні уповноважені АМК України з питань дотримання антимонопольного законодавства мають право безперешкодного доступу до інформації органів влади, управління, а також будь-яких підприємців. Збитки, нанесені розголошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю, повинні бути відшкодовані АМК у повному обсязі за рахунок Держбюджету.
АМК здійснює свої повноваження з дотриманням Конституції і законів України незалежно від центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, їх посадових осіб і підприємців, а також об'єднань громадян.
Вплив у будь-якій формі на працівника Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень з метою перешкоджання виконанню ним службових обов'язків або ухвалення неправомірного рішення спричиняє відповідальність, передбачену законодавством.
Розпорядження АМК, його державних уповноважених, що приймаються в межах їх повноважень, обов'язкові для виконання. Реалізуються такі розпорядження шляхом подачі заяви (позову) до суду.
З метою запобігання монопольному становищу окремих суб'єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єднань підприємств або перетворення органів влади на зазначені об'єднання у передбачених законодавством випадках здійснюються за умови одержання згоди на це АМК України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.
Якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути менший від шести місяців.
Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші передбачені законом справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.
Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду повністю або частково у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлений.
Рішення АМК України, адміністративної колегії АМК та державного уповноваженого АМК України оскаржуються до Вищого господарського суду України. Рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК України оскаржуються до господарського суду АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських господарських судів.
Прийняття судом, господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків порушення судом, господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого згідно з ч. 1 ст. 48 Закону
України "Про захист економічної конкуренції", ч. 1 ст. 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"; за результатами перевірки відповідно до ч. 5 ст. 57 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; за результатами перегляду відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також перевірки в порядку нагляду чи перегляду за нововиявленими обставинами за заявою сторони відповідного рішення (постанови) суду, господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду справи, перевірки чи перегляду відповідного рішення (постанови) суду, господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" чи судом, господарським судом не визначено інше.
За наявності достатніх підстав суд і господарський суд можуть зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.
Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, відшкодовуються з Державного бюджету України за позовом заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.
Поняття і види зовнішньоекономічної діяльності Відповідно до ст. 377 ГКУ зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка у процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою.
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати в зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких не заборонених законом формах та рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами господарювання визначаються ГКУ, законом "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими нормативними актами України.
До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності належать:
^ суб'єкти господарювання, зазначені в п. 1, 2 ч. 2 ст.
55 ГКУ;
^ підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб'єктів
господарювання, що не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому законом.
У зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ст. 378 ГКУ).
До видів ЗЕД, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:
- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;
- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;
- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;
- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється з метою забезпечення:
- захисту економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
- створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;
- заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Держава та її органи не вправі безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.
Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать:
- прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;
- затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;
- розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
- укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;
- встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України у відповідності до Закону;
- затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.
Кабінет Міністрів України:
- вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;
- здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;
- приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;
- проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;
- відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України;
- забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;
- здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;
- забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності.
Національний банк України:
- здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;
- представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;
- регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;
- здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;
- здійснює інші функції відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України.
Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:
- забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;
- здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;
- здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема реєстрацію учасників зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів згідно з цим Законом;
- проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;
- виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.
Державна митна служба України:
- здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.
Антимонопольний комітет України:
- здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.
Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:
- здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;
- приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.
Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю
До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать:
- місцеві ради та їх виконавчі і розпорядчі органи;
- територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у відповідності до ст.35 закону «Про місцеве самоврядування в Україні», належать:
а) власні (самоврядні) повноваження:
1) укладення і забезпечення виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг;
2) сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності;
3) сприяння у створенні на основі законодавства спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої і соціальної інфраструктури та інших об'єктів; залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць;
б) делеговані повноваження:
1) організація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі;
2) створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їх діяльності;
3) забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України.
Місцева державна адміністрація, у відповідності з законом України «Про місцеві державні адміністрації»:
1) забезпечує виконання зобов'язань за міжнародними договорами України на відповідній території;
2) сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьби з тероризмом, екологічної безпеки, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури і спорту;
3) укладає договори з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;
4) сприяє зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;
5) сприяє розвитку експортної бази і збільшенню виробництва продукції на експорт;
6) організовує прикордонну і прибережну торгівлю;
7) сприяє діяльності митних органів та прикордонних служб, створенню умов для їх належного функціонування;
8) вносить у встановленому порядку до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території та здійснює ін. Функції.
Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи.
Зазначені органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з відповідними місцевими радами та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання України.
Певні повноваження щодо зовнішньоекономічної діяльності здійснюють і торгово-промислові палати в Україні, на які покладено завдання сприяти розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, експорту українських товарів і послуг, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва.
Зовнішньоекономічні договори (контракти)
Зовнішньоекономічний договір (контракт) це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, та спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь- які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Як і будь-який цивільно-правовий договір, зовнішньоекономічний контракт повинен відповідати ряду загальних вимог (умов), додержання яких є необхідним для його дійсності (чинності). Йдеться насамперед про суб'єктний склад договору. Сторонами в ньому є, з одного боку, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України, а з другого - іноземний контрагент.
Ініціативу встановлення контакту може виявити як покупець (замовник), так і продавець (виконавець). Якщо ініціативу виявляє продавець, то він, виступаючи при цьому як оферент, направляє потенційним покупцям оферту, тобто письмову пропозицію, в якій зазначаються усі основні умови майбутньої угоди, а саме: назва товару, його кількість, якість, ціну, умови поставки та умови платежу.
Другим способом, за допомогою якого експортери встановлюють контакти з потенційними покупцями, є вивчення умов замовлення, отриманого від покупця, та або підтвердження його і прийняття до виконання, або відхилення.
Третій спосіб встановлення контактів з потенційними покупцями передбачає відповідні дії експортера на запит імпортера, тобто у даному випадку ініціатива вступу у відносини виходить від покупця (замовника), зацікавленого у купівлі товару (виконанні робіт) у обраного ним можливого контрагента.
Ще одним способом встановлення контактів є участь у торгово- промислових ярмарках та виставках, метою якої є не тільки демонстрація своїх досягнень, але й укладання комерційних контрактів. У цьому випадку угоди можуть бути двох видів:
1) угоди за взірцями (моделями, кресленнями, каталогами), що виставлені, з наступною поставкою товару;
2) продаж самих експонатів (машин, обладнання тощо).
Якщо під час опрацювання пропозицій контрагенти прийдуть до взаємоприйнятних умов, договір може бути підготовлений однією з сторін, підписаний та висланий іншій для підписання та повернення.
Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).
Вимоги до змісту зовнішньоекономічного контракту передбачені Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки України від 06.09.01 № 201.
До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з законодавством України, відносяться:
1.1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.
1.2. Преамбула.
У преамбулі зазначається повне найменування сторін - учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів ("Продавець", "Покупець", "Замовник", "Постачальник" тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір (контракт), та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту) (установчі документи тощо).
1.3. Предмет договору (контракту).
У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.
У разі бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сировини).
Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна відмітка в тексті договору (контракту).
Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того балансується іще за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).
У додатку до договору (контракту) про переробку давальницької сировини зазначається відповідна технологічна схема такої переробки.
Технологічна схема переробки давальницької сировини повинна відображати:
усі основні етапи переробки сировини та процес перетворення сировини в готову продукцію;
кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обґрунтуванням технологічних втрат сировини;
втрати виконавця переробки на кожному етапі переробки.
1.4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).
У цьому розділі визначається, залежно від номенклатури, одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні характеристики.
У тексті договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання.
1.5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг).
У цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (у відповідності до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів чинної редакції ( 567/94 ), які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).
У випадку укладення договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умови та строки виконаних робіт (послуг).
1.6. Ціна та загальна вартість договору (контракту).
У цьому розділі визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг), що поставляються згідно з договором (контрактом), крім випадків, коли ціна товару розраховується за формулою, та валюта контракту. Якщо згідно з договором (контрактом) поставляються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна вартість. У цьому разі цінові показники можуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).
При розрахунках ціни договору (контракту) за формулою зазначається орієнтовна вартість договору (контракту) на дату його укладення.
У договорі (контракті) про переробку давальницької сировини крім того зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки.
У бартерному (товарообмінному) договорі (контракті) зазначається загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що імпортуються за цим договором (контрактом), з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют .
1.7. Умови платежів.
Цей розділ визначає валюту платежу, спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються:
умови банківського переказу до (авансового платежу) та/або після відвантаження товару або умови документарного акредитива, або інкасо (з гарантією), визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. N 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті";
умови за гарантією, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії: на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій.
1.8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг)
У цьому розділі визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів.
Приймання-здавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю - згідно з документами, що засвідчують якість товару.
1.9. Упаковка та маркування.
Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.
1.10. Форс-мажорні обставини.
Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання з боку влади та інше). При цьому сторони звільняються від виконання зобов'язань на строк дії цих обставин, або можуть відмовитися від виконання договору (контракту) частково або в цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується торгово-промисловою палатою відповідної країни.
1.11. Санкції та рекламації.
Цей розділ встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред'явлення рекламацій у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань.
При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару (робіт, послуг) або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів - від якого терміну вони встановлюються та протягом якого часу діють, або їх граничний розмір), строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов'язки сторін договору (контракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій.
1.12. Урегулювання спорів у судовому порядку.
У цьому розділі визначаються умови та порядок вирішення спорів у судовому порядку щодо тлумачення, невиконання та/або неналежного виконання договору (контракту) з визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судового урегулювання
1.13. Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.
При цьому зазначаються місцезнаходження (місце проживання), повні поштові та платіжні реквізити ^ рахунку, назва та місцезнаходження банку,) контрагентів договору (контракту).
За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.
Відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються ГКУ, законом про режим іноземного інвестування, іншими законодавчими актами України та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору (ст. 400 ГКУ).
Згідно зі ст. 380 ГКУ іноземними інвесторами визнаються суб'єкти, які здійснюють інвестиційну діяльність на території України:
• юридичні особи, утворені за іншим законодавством, ніж законодавство України;
• іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України;
• міжнародні урядові та неурядові організації;
• інші держави;
• інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені законом.
Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями.
Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися виключно законом (ст. 391 ГКУ).
Форми здійснення іноземних інвестицій
Відповідно до ст. 392 ГКУ іноземні інвестори мають право здійснювати всі зазначені у ст. 391 ГКУ види інвестицій у таких формах:
• участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих господарських організаціях;
• створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;
• придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;
• придбання самостійно або за участю громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;
• господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;
• придбання інших майнових прав;
• в інших не заборонених законом формах.
Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних
інвестицій може здійснюватись лише законом.
Правовий режим іноземних інвестицій
На території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передбаченими
ГКУ, іншими законами і чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Відносини щодо оподаткування іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями регулюються податковим законодавством України.
У державних програмах залучення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі економіки та соціальну сферу може бути передбачено встановлення додаткових пільг для суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у цих сферах.
Законом може бути обмежено або заборонено діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих галузях народного господарства або в межах окремих територій України виходячи з інтересів національної безпеки України (ст. 394 ГКУ).