Франція в ПСВ.

3 серпня 1914 р. Нім оголосила війну Франції. Наступного дня пр. Р.Пуанкаре звернувся до французів із закликом до «священного єднання» на захист Вітчизни. Його було підтримано усіма суспільно-політичними силами. 4 серпня 1914 р. парламент без обговорення прийняв серію законів, що забезпечували нац оборону, в тому числі Закон про облоговий стан, після чого перервав свою роботу на невизначений час. Кабінет міністрів, який з червня 1914 р. очолював Р.Вівіані, 26 серпня було реорганізовано. До нього вперше після «казусу Мільєрана» 1898 р.  увійшли соціал – Ж. Гед і М.Самба. В жовтні 1915 р. його змінив кабінет А.Бріана (до березня 1917 р.), який представляв ще більш широкий спектр політ сил. Крім радикалів, лівих республіканців і соціал до нього увійшли правий республіканець Ж.Мелін і монархіст Д.Кошен. Так  було створено загальнонац блок основних партій, відомий під назвою «священного єднання». Його метою було проголошено перемогу, а безпосереднім завданням – «усе для війни». Більшість політ орг-цій призупинила свою діяльність або обмежила її локальними завданнями. Уряду вдалося налагодити співробітництво з кер-вом Загальної конфедерації праці, з 1909 р. очолювану Леоном Жуо, який з початком війни повернув профспілковий рух в бік реформізму. Завдяки цьому страйків у Франції в другій половині 1914 – 1916 рр. майже не було. тВ умовах облогового часу, коли було скасовано свободу друку і зборів, введено цензуру, інші обмеження пол діяльності й поширення інформації, військ ком-ння на чолі з генералом Жоффром, зосередило в своїх руках величезну безконтрольну владу.  23 грудня 1914 р. парламент відновив свої засідання в Парижі і прийняв рішення не припиняти роботу до кінця війни. Військ дії на тер Франції, нім окупація десяти найбільш розвинутих пн-сх департаментів країни, проблеми з транспортом, виробництвом і постачанням фронту і тилу викликали потребу мілітаризації ек-и, пристосування її до військ потреб, що було неможливо без централізації усіх ресурсів – вироб, сиров, люд – під контролем держави. Отже, різко зросла роль держави в економічному житті, що було вимушеним заходом. Усі експортно-імпортні й валютні операції, розподіл сировини, палива і продовольства було поставлено під контроль держави. Для управління окремими галузями пром було створено спец держ органи, до складу яких увійшли власники найбільших підприємств. Здійснено реквізицію державою торг флоту. Встановлено держ контроль над умовами праці, зарплатнею і цінами на осн споживчі товари. Внаслідок браку роб сили уряд неодноразово приймав рішення про відзив мобілізованих робітників і спеціалістів для роботи в тилу. Широко застосовувалася праця військовополонених, хоч це й суперечило Гаазьким конвенціям 1899 і 1907 рр. До кінця війни держ регулювання ек-ого життя і соц відносин набуло загального характеру. В 1916 р. різко загострилася продовольча проблема через скорочення виробництва с/гпродукції у Франції. Збільшення імпорту прод викликало кризу транспортування, яка посилилася в результаті розв'язаної німцями підводної війни (лише в 1916 р. німці потопили 28 французьких кораблів). Зал перевезення за 1916 р.  також зменшилися до 45-60%. Брак вугілля. Постійне погіршення умов життя в тилу, провал наступ операцій союзників в Шампані і в Артуа в 1915 р., на Соммі в 1916 р., величезні жертви на фронті призвели до змін у сусп настроях. З сер 1916 р. обидві палати парламенту стали проводити особливі секретні засідання, де обговорювали проблеми нац оборони, критикували некомпетентність військового командування і безсилля уряду. Боротьба парламенту за контроль над військ властями врешті призвела до відставки генерала Жоффра з посади головнокомандувача 27 грудня 1916 р. На третьому році війни французьке суспільство розділилося в своїх оцінках перспектив війни. В країні і в парламенті виникли два угрупування – «партія війни»,  і «партія миру». Обидва угрупування не були організованими, а виражали лише загальні настрої в країні. Серед лідерів «партії війни» виділився Ж.Клемансо. Серед лідерів «партії миру» виділявся Ж.Кайо, відомий своїм прагненням вирішувати спірні питання з Німеччиною шляхом переговорів. Антивоєнні настрої були поширенні головним чином в Об'єднаній французькій соціалістичній партії (СФІО), в якій виникла опозиція участі соціалістів в уряді і підтримки його курсу на перемогу будь-якою ціною. Ця «антивоєнна меншість» підтримувала нац оборону, однак виступала проти переростання війни в загарбницьку. Масові антивоєнні дії в цей час не користувалися популярністю. «Антивоєнна меншість» виступала за спільні дії соціалістів усіх воюючих країн. На з'їзді СФІО в грудні 1916 р. «меншість» майже зрівнялася з більшістю, якій лише з незначною перевагою вдалося зберегти лідерство в партії. На хвилі посилення антивоєнних настроїв в другій половині 1916 р. активізувався опозиц сусп рух, відновили діяльність деякі орган-