4.Казус Мільєрана
та публікація праці Берштейна «Проблеми соціалізму і завдання соціал демократії» їх вплив на подальшу діяльність соціалістичних партій.
В червні 1899 р. новий президент республіки дрейфусар Еміль Лубе призначив главою уряду прогресиста-дрейфусара Вальдека-Руссо і закликав усіх підтримати уряд, «здатний ліквідувати елементи громадянської війни». До складу кабінету Вальдека-Руссо («уряду республіканської концентрації») увійшли представники усіх основних політичних сил, які виступали на захист законності й порядку. До його складу в якості міністра торгівлі й промисловості увійшов і соціаліст Александр Мільєран («казус Мільєрана»). Враження від цього в політичних колах (в тому числі серед соціалістів) було «приголомшливим», оскільки це був перший випадок участі соціаліста в буржуазному уряді. На посаду військового міністра до уряду був призначений генерал Галіфе, учасник придушення Комуни. Незважаючи на серйозні претензії депутатів до складу уряду і мінімальні шанси на його затвердження, кабінет все-таки отримав довіру більшістю усього в 25 голосів (промова Бріссона була завершена масонським жестом відозви на знак крайньої небезпеки, до якого масонські старшини звертаються вкрай рідко).“Казус Мільєрана” зірвав спробу соціалістів провести у 1899 р. об'єднавчий з'їзд своїх численних організацій У той час як Ж.Жорес підтримав рішення про входження Мільєрана до складу уряду, гедисти вбачали в цьому зраду інтересів робітничого класу. А.Мільєран вже в 1896 р. після успіху соціалістів на муніципальних виборах висунув програму мирного завоювання влади через загальне виборче право. На посаді міністра він домігся прийняття закону про обмеження робочого дня для дорослих 11 годинами; не раз від імені уряду виступав арбітром в суперечках між робітниками і власниками підприємств. Під впливом профспілкового руху в німецькій соціал-демократії зародилися й набули все більшого поширення ідеї ревізіонізму – перегляду деяких застарілих принципів марксистської теорії на користь реформ та парламентської демократії замість соціальної революції. Вперше тенденція до ревізіонізму проявилася у лідера баварської соціал-демократії Георга Фольмара в 1891 р., а його розгорнуте теоретичне обґрунтування дав Едуард Бернштейн в книзі “Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії” (1899 р.) (в російському перекладі - «Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії» М., 1901.). В другій половині 1890-х рр. Е.Бернштейн, видатний діяч СДПН, один з найближчих соратників К.Маркса і Ф.Енгельса, переглянув (ревізував) низку положень марксизму і намагався довести, що економічний розвиток сучасного суспільства здійснюється зовсім не в тому напрямку, як це уявлялося Марксу: концентрація виробництва відбувається повільніше, ніж пророкували засновники наукового соціалізму; кількість заможних не тільки не зменшується, але навпаки, зростає; суспільне багатство не переходить у руки все меншій кількості «магнатів капіталу»; становище робітничого класу поліпшується, він зовсім не занурюється у прірву злиднів і бідності. Особливо наглядно це було в Німеччині у зв'язку з бурхливим розвитком економіки, діяльністю вільних профспілок, державними соціальними програмами. Середні класи виявляли більшу сталість, але це не означало, що класові суперечності не загострювалися, а згладжувалися. Бернштейн поставив під сумнів головну тезу марксистських теоретиків середини ХІХ ст. про шляхи переходу від капіталізму до соціалізму – про загострення й поглиблення суперечностей капіталізму, про ліквідацію антагонізмів буржуазного ладу виключно засобами класової боротьби пролетаріату – революції, яка мислилася як одномоментний акт політичної експропріації буржуазії й усуспільнення засобів виробництва.Бернштейн не відмовився від соціалізму, але запропонував переглянути шляхи до нього: орієнтуватися не на насильницьку революцію, а на демократизацію буржуазних суспільних інститутів, на просування до соціалізму шляхом реформ, яких можна досягти у співробітництві з іншими партіями