Моделі економічного зростання.

У центрі неокласичного визначення проблеми економічного зростання стоїть ідея оптимальності ринкової системи як саморегулювального організму, що зумовлює якнайповніше використання всіх виробничих факторів окремими економічними суб’єктами й економікою в цілому. Відтак немає необхідності у втручанні держави в процес становлення оптимального співвідношення між факторами, оскільки його визначають вільна конкуренція та ринкові закони. Економічна рівновага та прогрес суспільного виробництва залежать від ефективного використання факторів виробництва та факторіального розподілу доходів, який забезпечує формування раціональної структури виробництва.

Збудована Дж. М. Кейнсом, у противагу цій концепції, модель передбачала можливість шляхом регулювання її незалежних змінних – схильності до споживання, граничної ефективності капіталу і норми відсотка (перевага ліквідності) впливати на величину залежних змінних: ефективного попиту, зайнятості й національного доходу – і тим самим подолати властиві капіталізму суперечності та розв’язати проблему реалізації.