Грошовий ринок. Попит на гроші та пропозиція грошей.

1 2 3 4 5 6 7

Грошовий ринок – це фінансовий ринок, на якому продають і купують короткострокові боргові інструменти, строк погашення яких менший, ніж один рік. Рівноважна ставка проценту – це відсоткова ставка, за якою попит на гроші та їхня пропозиція дорівнюють одне одному. Ринок грошей збалансований. Номінальна – це ставка, яка не скоригована на інфляцію. Це сума реальної відсоткової ставки та темпу інфляції. Реальна характеризує зміну купівельної спроможності певної суми грошей. це різниця між номінальною процентною ставкою і темпом інфляції

Попит на гроші зумовлений засобом обігу та засобом накопичення багатства.

Складові: 1)Попит на гроші для угод – це гроші, необхідні домашнім господарствам для придбання товарів та послуг, сплати боргів, комунальних послуг; гроші, необхідні підприємцям для оплати праці, матеріалів, енергії. 2)Попит на гроші як активи пов’язаний з функцією грошей як засобу накопичення. У кожному суспільстві існують глибинні чинники, які спонукають фірми і домогосподарства накопичувати гроші. 3)Загальний попит на гроші визначає загальну кількість грошей, якою економічні суб’єкти хочуть володіти для здійснення ділових операцій та накопичувати у вигляді активів. Це сума попиту на гроші для угод та попиту на гроші з боку активів.

Загальний попит на гроші залежить від вартості валового національного продукту і відсоткової ставки.

У функції центрального банку входить контроль за регулюванням пропозиції грошей у країни. За рівноважної відсоткової ставки ринок грошей збалансований, тобто попит на гроші та їхня пропозиція дорівнюють одне одному.

8. Банки, їх операції та функції.

Банки выполняют роль посредников в кредитных отношениях. Привлечение временно свободных денежных средств предприятий и населения – пассивные банковские операции; предоставление этих средств предпринимателям и населению в виде ссуд – активные операции.

Банківська система становить сукупність банків, що забезпечують емісію грошей, здійснюють кредитні та розрахункові операції і надають різноманітні банківські послуги. Має два рівні: Центральний банк і система комерційних банків.

Основні функції ЦБ:

- контроль за регулюванням пропозиції грошей у країні

- емісійний центр країни

- банк уряду

- банк банків

- зберігає обов’язкові резерви комерційних банків

- виступає міжбанківським розрахунковим центром.

Функції комерційних банків:

- залучення тимчасово вільних грошових коштів

- надання кредитів

- посередництво в розрахунках і платежах

- факторингові та лізингові операції

- продаж і купівля цінних паперів

- облік векселів

- надання консультативних послуг

9. Грошовий мультиплікатор та його роль в пропозиції грошей.

Резерви – це частина депозитів, яку банки зберігають у Центральному банку у вигляді обов’язкових резервів. Обов’язкові резерви – встановлені законом резерви в розмірі резервної норми. Надлишкові – сума, на яку фактичні резерви банку перевищують обов’язкові резерви. Резервна норма – відношення між розміром обов’язкових резервів комерційного банку та сумою поточних вкладів. У межах цих надлишкових резервів і надаються комерційними банками кредити, отже створюються гроші. Вони можуть створюватись через купівлю у населення комерційними банками державних облігацій. Усе це збільшує грошову пропозицію. Зміна резервної норми розширює або скорочує можливості кредитування. Система комерційних банків може в багато разів розширювати пропозицію грошей через багато депозитні вклади і тому здатна надавати позики, що в декілька разів перевищують надлишкові резерви. Це пояснюється тим, що банківська система не втрачає резерви, а переміщує їх від одного банку до іншого. Процес створення депозитів продовжується: кожний новий вклад і нова надана позика збільшують пропозицію грошей у національній економіці. Число, що множить депозитну базу (надлишкові резерви) банківської системи, називають банківським мультиплікатором.

Його величина є зворотно пропорційною резервній нормі та показує, яка кількість грошей створюється при відповідній величини резервної норми. m = 1/R.

10. Економічний цикл та його фази.

Развитие рыночной экономики не представляет собой непрерывный процесс, развивающийся по восходящей линии, а периодически прерывается экономическими спадами и кризисами. Вследствие этого капиталистическое воспроизводство носит циклический характер. Экономический кризис является фазой экономического цикла. Экономические кризисы имеют четко выраженный закономерный характер.

Причиной промышленного цикла и кризиса в классические времена было основное противоречие капитализма: между общественным характером производства и частнокапиталистической формой присвоения результатов производства. Это противоречие проявляется в ряде производных противоречий: в противоречии между производством и потреблением; в противоречии между необходимостью и реальным состоянием пропорциональности; в противоречии между условиями производства и реализации прибавочной стоимости.

Последствия: обновление основного капитала (внедрение достижений НТП); безработица растет и приобретает всё новые формы (например, структурная безработица).

Материальной основой периодичности циклов и кризисов является обновление основного капитала, средний срок функционирования которого был равен для капитализма свободной конкуренции приблизительно 10 годам. Сама фаза кризиса вызывает побудительную необходимость более или менее единовременного массового обновления. Это дает предпринимателям возможность снизить издержки производства и даже при пониженных ценах извлекать прибыль.

Фазы экономического цикла:

1)кризис (спад производства от высшей точки развития до низшей). В этой фазе объёмы производства падают, растет безработица, цены, как правило, снижаются, уровень ссудного процента растет.

2)депрессия (застой). В эту фазу происходит обновление элементов основного капитала – растет спрос на средства труда – это приводит к постепенному оживлению. В этой фазе объёмы производства уже не падают, безработица на том же уровне, цены остаются низкими, уровень ссудного процента постепенно снижается.

3)оживление (подъем до ранее достигнутой высшей точки перед кризисом). В этой фазе объёмы производства растут, безработица сокращается, цены, как правило, растут, уровень ссудного процента понижается.

4)подъем (превышение ранее достигнутых высших объемов производства). В этой фазе происходит завершение обновления основного капитала; объёмы производства растут, безработица рассасывается, цены растут, ссудный процент понижается.

Економічні школи:

Давид Рікардо причиною криз вважав несправедливість у розподілі багатства.

Сімон Сісмонді (Швейцарія) пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

Карл Маркс стверджував, що кризи – це суперечність між виробництвом і споживанням (або анархія виробництва).

Д. Кейнс пояснював кризи дією закону психології, згідно з яким люди, «схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід.

Класифікація:

- короткострокові (цикли Дж. Кітчина), тривалість яких 3 – 5 років, причини – активізація на фінансових ринках;

- середньострокові (цикли Джаглера і Кузнеця), тривалість яких коливається в межах 10 – 20 років. Їх пов’язують із структурними зрушеннями в економіці та суттєвими міжгалузевими переливами капіталу;

- довгострокові, або довгохвильові (цикли Кондратьєва), їх тривалість 50 років. Відбуваються радикальні зміни в технологічній базі як національної, так і світової економіки.

11. Малі, середні та великі економічні цикли. Теорія "довгих хвиль" М.Кондратьєва.

Економічний цикл — це сукупність постійних фаз національної економіки — розширення та скорочення обсягів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності або кон'юнктурним циклом. Економічний цикл – обіг капіталу, який здійснюється у певний відрізок часу. В процесі обігу елементи основного капіталу зношуються. Необхідність масового поновлення фізично і морально застарілих елементів основного капіталу складає передумову для одноразових великих вкладень капіталу. Поновлення основного капіталу і становить матеріальну основу як кожного циклу, так і циклічного характеру відтворення в цілому.

Види циклів:

- короткострокові (цикли Дж. Кітчина), тривалість яких 3 – 5 років, причини – активізація на фінансових ринках;

«Довгі хвилі» Кондратьєва показують коливання економічної активності, що пов’язані з масштабними змінами у технологічному способі виробництва, з потрясінням усієї суспільно-економічної системи. Повторність великих циклів Кондратьєв пов’язував з особливостями основного капіталу, вкладеного у довгострокові виробничі фонди: будівлі, споруди, комунікації.

12. Безробіття та його вимірювання.

Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Економічно активне населення – частина працездатного населення, яка пропонує робочу силу для виробництва товарів та послуг. Воно поділяється на:

1)Зайняті – особи віком 16 років і більше (а також особи молодшого віку), які:

- працювали за наймом за винагороду

- працювали без платні на сімейних підприємствах

2) Безробітні - особи віком 16 років і більше (а також особи молодшого віку), які:

- не мали роботи (доходної діяльності)

- займались пошуком роботи

- були готові поступити на роботу

Рівень безробіття – питома вага чисельності безробітних у чисельності економічно активного населення.

Рб = (Еа – З)/Еа*100%

Природне безробіття – це сума структурного (вивільнення робочої сили під впливом структурних зрушень в економіці) та фрикційного (тимчасові труднощі з працевлаштуванням) безробіття.

13. Види безробіття.

Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер. Фрикційне – безробіття, пов’язане з тимчасовими труднощами у працевлаштуванні – очікуванням роботи людьми, які хочуть змінити місце роботи чи професію. Структурне – викликане вивільненням робочої сили під впливом структурних зрушень в економіці, які змінюють попит на окремі професії і фахи, та пропозиції робочої сили з них. Циклічне – викликане загальним падінням виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, яка характеризується недостатнім рівнем загальних чи сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари чи послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Природне безробіття – це сума структурного (вивільнення робочої сили під впливом структурних зрушень в економіці) та фрикційного (тимчасові труднощі з працевлаштуванням) безробіття.

14. Економічна ціна безробіття. Закон Оукена.

Безробіття в ринковій економіці – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер. Причини безробіття суттєво відмінні на різних етапах розвитку виробництва. Рівень безробіття (Рб) – питома вага чисельності безробітних у чисельності економічно активного населення (Еа). Цей рівень визначають за формулою:

Рб=((Еа-3)/Еа)х100. Природне безробіття – це сума структурного та фрикційного безробіття. З позиції неокласичної теорії можливість ліквідувати безробіття фактично заперечується. Неповна зайнятість багатьма економістами вважається за необхідне для гнучкості економіки. Існують також погляди про корисність безробіття для підтримання трудової дисципліни. Неповна зайнятість завдає збитків виробничому потенціалу країни. Виробничий потенціал – це реальний обсяг ВНП, який економіка здатна відтворити при відносно повному використанні ресурсів (з урахуванням природного рівня безробіття). Відомий американський економіст Артур Оукен з ясував співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Якщо фактичний рівень безробіття перевищує його природний рівень на 1%, то ВНП відстає на 2,5%.

15. Сутність та вимірювання інфляції.

Інфляція – процес знецінення грошей, який проявляється як стійке підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, незабезпеченою матеріальними цінностями.

Відкрита інфляція характеризується постійним підвищенням цін, дією механізму адаптивних очікувань. Подавлена інфляція – тимчасове заморожування цін та доходів; встановлення граничних цін на продукцію; тотальний адміністративний контроль за цінами.

Найбільш вживаною одиницею виміру інфляції є індекс вартості життя (ІСЦ). Індекс споживацьких цін визначається співвідношенням між сукупною ціною споживчого кошика поточного і базисного періоду. Іноді для виміру інфляції використовують Дефлятор ВНП. Дефлятор ВНП(P)=номинальный ВНП (PQ) /реальный ВНП(Q). Дефлятор ВНП измеряет интенсивность инфляции или обратного процесса–дефляции, когда наблюдается снижение общего уровня цен в стране. Если величина индекса цен оказалась больше 1, то имеет место инфляция, наоборот – дефляция. Дефлятор ВНП явл. всеобъемлющим индексом цен, применимым для измерения абсолютного уровня цен.

При визначенні інфляції враховують лише явне зростання рівня цін. Тому у випадку, коли ціни «заморожуються» державою оцінити рівень інфляції через зміну внутрішнього рівня цін неможливо, вона розраховується шляхом визначення цін на «чорному» ринку або оцінки зовнішньої вартості валюти. За темпами зростання цін виділяють різні види інфляції: помірна (повзуча)інфляція характеризується повільним зростанням цін (до 10% за рік); галопуюча інфляція – від 10% до 200% на рік; гіперінфляція – до 1000% на рік і більше.

16. Сутність та причини інфляції. Інфляція попиту та інфляція пропозиції.

Інфляція – процес знецінення грошей, який проявляється як стійке підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження чфери обігу грошовою масою, незабезпеченою матеріальними цінностями.

Инфляция спроса представляет собой обесценение денег вследствие переполнения ими каналов обращения, т. е. в силу нарушения законов денежного обращения. Другими словами, она возникает тогда, когда совокупный спрос превышает совокупное предложение. Инфляция спроса появляется, когда темпы роста совокупных денежных доходов превышают темпы роста реального объема производства. Обычно такая ситуация возникает в условиях полной занятости, когда рост совокупного спроса не может стимулировать увеличение производства и приводит только к завышению цен на неизменный объем товаров и услуг. Графически эта ситуация отражается на промежуточном и классическом отрезках кривой совокупного спроса АS

Инфляция предложения– это повышение общего уровня цен ввиду роста затрат на производство единицы товара и реализации продукции. Она может иметь место и тогда, когда совокупный спрос меньше совокупного предложения, т. е. когда в обращении нет излишней денежной массы. Графически инфляция издержек изображена с помощью модели «АD–АS». Повышение издержек на единицу продукта вызывает рост цен и снижение совокупного предложения влево относительно оси координат. В этой ситуации реальный объем производства уменьшается на величину Q1–Q2. Рост уровня цен до Р2 снижает платежеспособный спрос.

17. Антиінфляційна політика.

За темпами зростання цін виділяють різні види інфляції: помірна (повзуча)інфляція характеризується повільним зростанням цін (до 10% за рік); галопуюча інфляція – від 10% до 200% на рік; гіперінфляція – до 1000% на рік і більше.

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.

Про важливість правильного узгодження стратегічних цілей красномовно свідчить досвід України. Пріоритетними цілями загальноекономічної політики, в тому числі монетарної, визнавалося стримування темпів падіння виробництва. Їй була підпорядкована і монетарна політика НБУ, що перетворилася в політику емісійного підтримання економіки. Неминучим наслідком стала гіперінфляція.

Фіска́льна полі́тика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.

18. Взаємозв'язок безробіття та інфляції. Крива Філліпса.

Безробіття в ринковій економіці – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер. Причини безробіття суттєво відмінні на різних етапах розвитку виробництва. Інфляція – процес знецінення грошей, який проявляється як стійке підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, незабезпеченою матеріальними цінностями.

Існує певний зв'язок між інфляцією і безробіттям. Цей взаємозв’язок зясував англійський економіст Філліпс у 1958 році. Він отримав назву кривої Філліпса, котра показує, що безробіття є високим, коли інфляція незначна, і знижується, коли інфляція зростає.

Глибоке падіння виробництва і високий рівень безробіття у поєднанні з інфляцією отримало назву стагфляції.

Английский профессор Филлипс, исследовав статистические данные Великобритании за период с 1861 по 1957 гг., пришел к выводу, что темпы роста цен и заработной платы начинали снижаться, если безработица превышала 3%-ный уровень, и наоборот, а также, что существует уровень безработицы (6-7%), при котором уровень заработной платы постоянен и ее прирост равен нулю. Кривая Филлипс – это кривая, показывающая обратную зависимость между уровнем занятости и номинальной ставкой заработной платы. Стагфляция наблюдается тогда, когда рост безработицы сопровождается повышением темпов инфляции. При этом смещение кривой Филлипса право-вверх.

19. Державний бюджет та його структура. Дефіцит і профіцит державного бюджету.

Державний бюджет — це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджетна система (Державний бюджет) містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади. Відповідно бюджети бувають центральними, обласними, місцевими. Державні видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету — це лише частина державних видатків. Доходи і видатки бюджету — це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни. Дефіцит державного бюджету — сума, що віддзеркалює перевищення витрат бюджету над його доходами. Профіцит державного бюджету — перевищення доходів над державними витратами. Основні шляхи покриття дефіциту державного бюджету: додаткова емісія готівкових грошей; продаж державних цінних паперів; державні позики; посилення оподаткування. Можливі негативні наслідки дефіциту державного бюджету: інфляція; порушення ринкової мотивації діяльності приватних фінансових інститутів.

20. Система оподаткування. Прямі та непрямі податки.

Налоговая система – определенным образом упорядоченная совокупность налогов, налоговых платежей и сборов. Налоги – это обязательные платежи домашних хозяйств и предприятий в бюджет государства. В даний час податки виконують такі основні функції:
Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами. Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.
Регулююча - вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників

Прямые налоги – это такие налоги, объектом кот. является доход или имущество плательщика. Их можно разделить на подоходные и поимущественные. Примеры прямых налогов: подоходный налог, налог на прибыль, земельный налог, налог на имущество, налог на дивиденд и т.д. Косвенные налоги – это налоги, объектом кот. становится обращение и потребление определенных товаров и услуг. Косвенные налоги включаются в цену реализации товаров и услуг и оплачиваются их потребителями. Пример: налог на добавленную стоимость, акцизный сбор. Сущ. такие системы налогообложения: 1)пропорциональная – налоговая ставка постоянна, она не связана с размерами дохода, их изменениями. 2)прогрессивная – налоговая ставка увеличивается с ростм величины дохода. 3)регрессивная – налоговая ставка уменьшается по мере роста дохода. При этом налогообложении налоговое бремя оказывается большим для субъектов с меньшими доходами. Теневая экономика – это экономическая деятельность, связанная с производством и обменом товаров и услуг, не получающая законной регистрации и учета. Эта деятельность не облагается налогами, что связано с тем, что нет законной регистрации и какого-либо, даже статистического учета.

21. Фіскальна політика як інструмент державного регулювання.

Недискретная (автоматическая) фискальная политика – это автоматические изменения в уровне налоговых поступлений, независимые от принятия решений правительством. Мультиплікатор державних витрат показує, у скільки разів зростає доход при збільшенні державних витрат на одиницю продукції. Даний мультиплікатор має такий вигляд:

m = ΔY/ΔG = 1/1-МРС. Мультиплікаційний процес починається, коли видатки зростають на ΔG і збільшують дохід на ту ж величину, що у свою чергу дає приріст споживання.

Податковий мультиплікатор показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює:

m = - ΔY/ΔT-= МРС/1-МРС, де ΔТ – приріст податків.

22. Дискреційна фіскальна політика та її роль в сучасній економіці.

Дискретная фискальная политика – это сознательное манипулирование законной властью налогообложением и гос-ми расходами для стабилизации экономики (напр., изменение налоговой ставки, структуры налогообложения. Дискретная стимулирующая фискальная политика предполагает рост гос. расходов и (или) снижение налоговых ставок. Дискретная сдерживающая фискальная политика – это снижение гос. расходов и(или) рост ставок налогов. Используя дискретную фискальную политику гос-во может регулировать уровень национального пр-ва ( ввод налоговые льготы и дифференциации налоговых ставок). Внося изменения в налоговую систему, она может воздействовать на степень деловой активности предприятий, что отобразится на уровне нац-го производства.

Мультиплікатор державних витрат показує, у скільки разів зростає доход при збільшенні державних витрат на одиницю продукції. Даний мультиплікатор має такий вигляд:

m = - ΔY/ΔT-= МРС/1-МРС, де ΔТ – приріст податків.

23. Недискреційна фіскальна політика та її роль в сучасній економіці.

Фискальная политика имеет связь с бюджетом, она является частью финансовой политики. В свою очередь она относится к налоговой политике и предполагает активные меры по формированию доходов гос. бюджета Фискальное регулирование предполагает через взимание налогов, а также выполнения определенных бюджетных расходов осуществлять воздействие на макроэкономическое положение, на уровень деловой активности в стране. Недискретная (автоматическая) фискальная политика – это автоматические изменения в уровне налоговых поступлений, независимые от принятия решений правительством. Недискретная политика является результатом действия автоматических, или встроенных стабилизаторов., т.е. механизмов в экономике, кот. уменьшают реакцию реального ВВП на изменение совокупного спроса. Главные из них – пособия по безработице и прогрессивное налогообложение. Фискальная недискретная политика непосредственно влияет на уровень нац-го пр-ва. По мере спада пр-ва уменьшается реальный выпуск, налоговые поступления уменьшаются. И при использовании прогрессивной шкалы налогообложения происходит уменьшение налогового бремени и тем самым смягчается налоговый спад. Напротив, во время бума в экономике налоговые поступления возрастают и тем самым сдерживается экономический подъем.

24. Антициклічна політика держави.

Антициклическая политика государства – это комплекс мероприятий, направленных на стабилизацию экономики на уровне полной занятости, или потенциального выпуска. Основными инструментами политики стабилизации явл.: фискальная (налогово-бюджетное) регулирование предполагающее взимание налогов, выполнение определенных бюджетных расходов. Монетарное (кредитно-денежное) регулирование, подразумевающее воздействие с помощью государственного контроля над денежным обращением в стране. Сущ.два типа политики: сдерживание и экспансия. Политика сдерживания – это деятельность государства, направленная на ограничение совокупного спроса. Она применяется тогда, когда экономика находится на стадии подъема. Проводятся такие меры, как повышение налогов, сокращение расходов государства, удорожание кредита и т.д. Политика экспансии – это деятельность государства, направленная на расширение совокупного спроса. К таким мерам госуд. прибегает тогда, когда экономика переживает состояние спада. Например такие меры: снижение налогов, сокращение бюджетных расходов государства, снижение ставок банковского % по ссудам и т.д.

25. Теорiя економiки пропозицii. Сторонниками теории экономики предложения явл. Лаффер, Боскин, Робертс и др. Основными их идеями являются перенос внимания на исследование совокупного предложения, поиск эффективных экономических стимулов и сокращение налогов. Экономические стимулы, такие, как вознаграждение за труд, сбережения, инвестиции и предпринимательство, оказывают влияние на экономические переменные, кот., по мнению сторонников этой теории, являются основой эк-го роста. Действие этих стимулов находится в обратной зависимости от налоговых ставок. Высокие налоги снижают предложение труда и капитала, сдерживают предпринимательскую активность. Поэтому сокращение налогов будет способствовать увеличению предложения труда, капитала, повышению предпринимательской инициативы и ускорению экономического роста. Налоговая система, по мнению сторонников теории экономики предложения, должны быть инструментом управления совокупным предложением, а не совокупным спросом. Одним из представителей теории экономики предложения был Лаффер, который вывел кривую Лаффера, кот. описывает связь между ставками налогов и налоговыми поступлениями в гос. бюджет. Согласно этой концепции стремление правительства пополнить казну, увеличивая налоговый пресс, может привести к противоположным результатам. t – предельная налоговая

К ставка, T – поступление

налогов в бюджет.

По мере роста ставок налога доходы гос-ва будут вначале расти от 0 до некоего максимального уровня, а затем снижаться опять до 0. Лаффер считал, что если эк-ка находясь в точке К, то сокращение налоговых ставок будет приближать налоговую выручку к максимальному значению (точка М). Повышение налоговых ставок целесообразно, если эк-ка находится в точке L.

26.

27. Кейнсіанські та монетаристські рекомендації щодо грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика — це комплекс взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни. Основною метою грошово-кредитної політики на сучасному етапі розвитку економіки є стабілізація суспільного виробництва, рівня цін і забезпечення повної зайнятості працездатного населення.

Кейнсіанська концепція для вирішення проблеми безробіття і спаду передбачає, що Федеральна Резервна Система(ФРС) купує облігації, знижує резервну норму або облікову ставку. При цьому грошова пропозиція зростає, відсоткова ставка знижується, інвестиційні видатки збільшуються. Для вирішення проблеми інфляції Кейнс пропонує такі заходи: ФРС продає облігації, збільшує резервну норму або облікову ставку. При цьому грошова пропозиція скорочується, відсоткова ставка росте, інвестиційні видатки стають меншими, а інфляція зменшується.

Монетаристи: попит на гроші є стабільним; завдання грошово-кредитного(г-к) регулювання – підтримувати зростання пропозиції грошей рівним попиту на гроші.(«монетарне право»); головною метою г-к політики є боротьба з інфляцією; об’єктом г-к політики є грошова маса; у відповідб на зростання попиту ФРС скорочує обсяг резервів банків-членів шляхом продажу державних цінних паперів на відкритому ринку; результатом г-к регулювання є уповільнення збільшення грошової маси, подальше зростання відсоткових ставок.

28/Економічне зростання.

Эк. рост – увеличение объема произв-ва ВВП (ВНП) и совершенствования как условий пр-ва, так и качества выпускаемой пр-ции. Темпы эк. роста вычисляются в темпах прироста реального ВВП или ВНП в процентном выражении и обычно подсчитываются за год, но можно и за месяц, квартал, десятилетие. Экономический рост является динамическим совокупным показателем и характеризует состояние эк-ки страны в целом во временном аспекте. Для более точного подсчета темпов эк. роста можно использовать показатель реального ВВП на душу населения. К факторам экономического роста относят: количество и качество природных ресурсов страны; количество и качество трудовых ресурсов; объем капитала как эконом. ресурса; технология пр-ва. Все 4 фактора относятся к факторам предложения. К факторам спроса относятся: уровень цен в эк-ке; увеличение объема совокупных расходов; распределение ресурсов для удовлетворения общественных потребностей; регулирование хоз-ной деят-ти со стороны гос-ва. Необходимо разграничивать экстенсивный темп роста и интенсивное развитие эк-ки. Экстенсивный рост – эконом. рост, наблюдающийся при привлечении в пр-во дополнительных ресурсов, капитала и труда. Интенсивный путь развития предполагает более совершенную технологию пр-ва: повышение производительности труда работников; высвобождение части ранее занятого населения; рациональное использование имеющихся ресурсов.

Обмеження темпу тривалого економічного зростання: А) загроза економічної стабільності (виходить із самої природи ринкової економіки, яка породжує економічні цикли); Б) спадаюча ефективність результатів тривалого зростання (віддзеркалює, хоча і опосередковано, обумовленість вибору варіанта оптимального темпу співвідношення витрат зростання і його економічного ефекту).

29.Моделі економічного зростання.

У центрі неокласичного визначення проблеми економічного зростання стоїть ідея оптимальності ринкової системи як саморегулювального організму, що зумовлює якнайповніше використання всіх виробничих факторів окремими економічними суб’єктами й економікою в цілому. Відтак немає необхідності у втручанні держави в процес становлення оптимального співвідношення між факторами, оскільки його визначають вільна конкуренція та ринкові закони. Економічна рівновага та прогрес суспільного виробництва залежать від ефективного використання факторів виробництва та факторіального розподілу доходів, який забезпечує формування раціональної структури виробництва.

Збудована Дж. М. Кейнсом, у противагу цій концепції, модель передбачала можливість шляхом регулювання її незалежних змінних – схильності до споживання, граничної ефективності капіталу і норми відсотка (перевага ліквідності) впливати на величину залежних змінних: ефективного попиту, зайнятості й національного доходу – і тим самим подолати властиві капіталізму суперечності та розв’язати проблему реалізації.

1 2 3 4 5 6 7 Наверх ↑