Тема 2. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ОБ'ЄКТИ ТА ПРИНЦИПИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

1. Господарський облік його види та вимірники. Користувачі облікової інформації.

2. Предмет, мета та завдання бухгалтерського обліку.

3. Об'єкти бухгалтерського обліку та їх класифікація.

4. Поняття методу бухгалтерського обліку та його прийоми.

1. Господарський облік його види та вимірники. Користувачі облікової інформації

Облік має тривалу історію. Товарні відносини неможливі без обліку. Як тільки людство в основу своєї діяльності поклало обмінні процеси виникла необхідність обліку затрат, доходів, ведення розрахунків. Перші письмові свідчення людської культури мають посилання на певні дані, отримані внаслідок облікових робіт того часу.

Облік розвивається відповідно до економічних запитів суспільства. До XV ст. його розглядали як додаток до торговельної діяльності. Сучасна система обліку пов'язана з іменем італійського математика Луки Пачолі. Саме він вперше в системі обліку виділив окрему його складову - бухгалтерський облік. Перу Луки Пачолі належить трактат "Про рахунки і записи" написаний у 1494 році. Саме в ньому знаходимо ми основи побудови бухгалтерського обліку: поняття бухгалтерських рахунків, їх будову, принцип подвійного запису.

У XVII-XVIII ст. промислова революція в Англії та стрімкий розвиток промисловості дали новий поштовх розвиткові обліку. Розпочався збір даних про затрати на виготовлення продукції, рівень доходів і прибутків; пошук нових прийомів і методів ведення обліку та показників, що характеризують господарську діяльність підприємств. На початку XX ст. лідерство у сфері обліку перейшло від Англії до США.

У 1990 р. облік отримав статус професії, ставши подібно до юридичної, медичної, інженерної та архітектурної самостійним видом діяльності, який потребує ліцензії, дотримання кодексу професійної етики, обов'язкового рівня кваліфікаційних знань та освіти.

Облікові системи різних країн світу формувалися під впливом національних економічних, політичних і культурних особливостей та їх розвитку. Однак інтеграційні процеси у світовому господарстві, особливо серед країн з розвиненою ринковою економікою, спричинили до необхідності уніфікації принципів обліку в міжнародному масштабі. Світова практика створила низку міжнародних організацій, які вирішують питання стандартизації бухгалтерського обліку та звітності. До них належить:

o Комітет міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, заснований 1973 р. у Лондоні організаціями професійних бухгалтерів США, Австралії, Канади, Мексики, Франції, Німеччині, Великобританії, Японії, Ірландії, який розробляє і поширює стандарти ведення бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності. Комітетом розроблено 39 міжнародних стандартів бухгалтерського обліку з яких сьогодні діє 34;

o Міжнародна федерація бухгалтерів, створена в Мюнхені 1977 р., яка розробляє етичний, освітній та аудиторській напрями бухгалтерського обліку;

o Міжурядова робоча група експертів з міжнародних стандартів обліку та звітності при б створена в 1982 р., яка вивчає питання обліку та звітності в міжнародних корпораціях.

Крім того, ведуться окремі дослідження з питань стандартизації й уніфікації обліку та звітності на підприємствах країн - членів Європейського Союзу. На сьогодні в межах ЄС прийнято п'ять Директив (законів), що визначають єдині підходи до бухгалтерського обліку і звітності, зокрема Четверту Директиву "Форма і зміст річного фінансового звіту компаній" (25.07.1978 р.), Сьому Директиву "Вимоги до підготовки консолідованої фінансової звітності та методи підготовки" (13.06.1983 р.) тощо .

Окрім ЄС існують інші регіональні організації, які займаються питаннями стандартизації бухгалтерського обліку, а саме: Американська асоціація обліку, Асоціація бухгалтерів Азії та тихоокеанського регіону, Африканська рада бухгалтерського обліку тощо.

Розроблені міжнародними організаціями нормативні документи не регулюють техніку та методику обліку. Міжнародні стандарти регулюють лише основні принципові моменти обліку, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємств та порядок відображення їх у звітності.

Сучасна наука і практика розглядає облік як процес, який складається з операцій спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксації (реєстрації) фактів, явищ природи чи суспільного життя. Якщо процес обліку здійснюється над господарськими об'єктами, то такий облік називається господарським.

Господарський облік - це облік господарської діяльності підприємства та суспільства загалом, тобто це спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксація (реєстрація) господарських фактів і явищ та господарських процесів (виготовлення продукції, надання послуг, реалізація, розподіл фінансових результатів тощо).

Залежно від природи облікової інформації господарський облік поділяють на такі взаємопов'язані між собою види:

o Оперативно-технічний;

o Статистичний;

o Бухгалтерський.

Оперативно-технічний облік ведеться безпосередньо на місцях здійснення господарських операцій (реєстрація виходу працівників на роботу, щоденні витрати сировини, матеріалів, щоденний випуск продукції тощо), у тому числі тих, які не можуть бути відображені іншими видами обліку. Дані оперативно-технічного обліку необхідні для поточного спостереження за розвитком господарських процесів, їх оперативного планування, аналізу й управління.

Статистичний облік використовують при вивченні кількісних і якісних характеристик масових соціально-економічних явищ і процесів, закономірностей їх розвитку за конкретних умов місця і часу. Дані про господарські факти, явища і процеси статистичний облік отримує з оперативно-технічного і бухгалтерського обліків.

Провідне місце в системі господарського обліку займає бухгалтерський облік, який становить основу інформаційного забезпечення управління підприємством. Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року:

"Бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень".

Бухгалтерський облік охоплює систему суцільної, безперервної і взаємопов'язаної реєстрації та підбиття підсумків підприємницьких і фінансових операцій підприємства в документах, книгах та записах із подальшими аналізами, перевіркою та звітуванням про результати здійснення цих операцій перед зацікавленими особами.

На відміну від інших видів господарського обліку, бухгалтерський облік ґрунтується на документуванні всіх господарських процесів і відображенні їх у системі бухгалтерських рахунків із використанням методу подвійного запису, його регламентують міжнародні й національні нормативні та законодавчі акти.

Для ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності підприємства необхідно:

1) Знати законодавчу і нормативну базу щодо ведення бухгалтерського обліку;

2) Уміти оформляти й обробляти первинні бухгалтерські документи та реєстри;

3) Складати бухгалтерську (фінансову) звітність, аналізувати отримані результати, звітувати перед зацікавленими особами.

У країнах з розвинутою ринковою економікою бухгалтерський облік методологічно і організаційно поділяється на фінансовий та управлінський. Це два напрями єдиної системи обліку, кожна з яких має своє функціональне призначення і свою роль в управлінні підприємством. Дані види обліку призначені для вирішення різних практичних питань у діяльності підприємства. В їх єдності запорука достовірності інформації та обґрунтованість прийнятих рішень користувачами інформації про діяльність підприємства.

Фінансовий облік - це комплексний синтетичний облік усієї господарсько-фінансової діяльності підприємства, який у цілому характеризує майновий стан підприємства, його фінансовий стан, прибутковість. В його основі лежить метод "затрати - випуск", суть якого в тому, що фінансовий результат діяльності підприємства визначається шляхом зіставлення доходів і витрат. До об'єктів фінансового обліку належать активи підприємства, джерела власних засобів, зобов'язання підприємства, витрати підприємства за елементами і доходами за їх видами, загальні фінансові результати діяльності підприємства та їх використання, господарські операції, пов'язані з процесами виробництва й реалізації продукції. Див. тему 1.

Користувачами фінансового обліку, як правило, є акціонери, потенційні інвестори, ділові партнери, кредитори, органи державної влади в тому числі державної податкової служби, тобто зовнішні користувачі.

Управлінський (внутрішньогосподарський) облік - це система збирання, оброблення та подавання інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством. Дані управлінського обліку використовуються для планування, контролю і прийняття рішень на різних рівнях управління підприємством. Організацію управлінського обліку не регламентують міжнародні й національні стандарти та законодавчі акти. Його здійснює підприємство самостійно залежно від особливостей діяльності, структури й розмірів підприємства, потреб управління.

Об'єктами управлінського обліку є витрати і доходи підприємства за їх цільовим призначенням (видами продукції, замовленнями, процесами, стадіями виробництва, центрами відповідальності, сферами діяльності, регіонами реалізації). У межах управлінського обліку здійснюється облік витрат на калькулювання собівартості продукції, прогнозування і планування витрат, доходів, фінансових результатів діяльності підприємства. В об'єктивності ведення такого обліку зацікавлені в першу чергу керівники підприємства, тому саме керівництво підприємства визначає параметри, напрями, глибину облікової інформації. Внутрішньогосподарський облік, в першу чергу, призначений для керівників підприємства.

Облікова інформація необхідна широкому колу користувачів, яких в теорії обліку можна поділити на внутрішніх та зовнішніх стосовно підприємства.

Внутрішніми користувачами облікової інформації є:

o власники підприємства;

o управлінський персонал;

o робітники і службовці підприємств.

Зовнішніми користувачами облікової інформації є:

o ділові партнери підприємства на ринку (дійсні й потенційні інвестори, постачальники, замовники, покупці, клієнти; банківські й небанківські кредитні установи; інші кредитори);

o органи державного і міжнародного регулювання та контро-лю(органи податкової служби; органи державної статистики; органи державних і міжнародних комісій і комітетів);

o фінансові аналітики та радники;

o широка громадськість (громадські організації, профспілки).

Класифікація користувачів облікової інформації наведена в табл. 2.

У бухгалтерському обліку для кількісного відображення руху засобів, коштів, обсягів здійснення господарських процесів використовують три види вимірників:

o натуральні;

o трудові;

o грошові (вартісні).

Натуральні вимірники застосовують для отримання даних про кількість однорідних об'єктів обліку в кг, м , м , га тощо. Ці вимірники використовують для обліку матеріальних цінностей, готової продукції, товарів, основних засобів.

Трудові вимірники використовують для обліку кількості відпрацьованого часу та обліку затрат праці на виготовлення продукції у людино-днях, людино-годинах, людино-хвилинах тощо. Трудові вимірники необхідні для нарахування заробітної платні, визначення середньоспискового складу працівників, продуктивності праці тощо.

Таблиця 2

Грошовими (вартісними) вимірниками є гривні, долари, рублі, марки тощо. Грошові вимірники є найбільш універсальними, дають можливість узагальнювати всі господарські операції підприємства, які вимірюють різноманітними натуральними вимірниками, їх використовують для складання бухгалтерської звітності.

Суттєвими ознаками облікової інформації є: Зрозумілість (інформація має бути зрозуміла користувачам); Доцільність (інформація повинна бути корисна при прийнятті рішень);

Матеріальність або суттєвість (інформація матеріальна, якщо вона впливає на результати економічних рішень);

Достовірність (інформація достовірно характеризує явище);

Суть форми (інформація відображає суть економічного явища);

Нейтральність (інформація вільна від відхилень);

Обачливість (інформація подається обачливо за наявності частки невизначеності);

Повнота (інформація дає повну характеристику явища);

Порівняльність (інформація зіставна з даними попередніх періодів і даними інших підприємств);

Своєчасність (інформація надходить у встановлений термін);

Економічна доцільність (дохід від використання інформації має бути більшим від затрат на її збирання, оброблення і подання).

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік повинен ґрунтуватися на таких основних принципах:

1) принцип консерватизму (обачності), згідно з яким доходи обліковують, коли можливість їх отримання є цілком визначеною подією, а витрати відображають, коли їх здійснення є можливою подією для запобігання оцінки зобов'язань та витрат і завищення оцінки активів і доходів підприємства;

2) принцип повного висвітлення, відповідно до якого фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та можливі наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що його приймають на її основі;

3) принцип автономності підприємства, згідно з яким підприємство розглядають як самостійну господарську одиницю, воно має свої відокремлені від власників рахунки, складає бухгалтерський звіт;

4) принцип послідовності, згідно з яким облікова політика на підприємстві (методи оцінювання активів, нарахування амортизації, зношування МШП тощо) має бути постійна протягом тривалого періоду часу;

5) принцип безперервної діяльності, відповідно до якого вважають, що підприємство продовжує свою діяльність необмежений час і не буде ліквідоване;

6) принцип нарахування, тобто доходи й витрати відображають у бухгалтерському обліку в тому періоді, в якому вони були нараховані, незалежно від того, коли отримано чи заплачено гроші;

7) принцип відповідності передбачає розмежування доходів і витрат між відповідними періодами;

8) принцип превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковують відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

9) принцип історичної собівартості, відповідно до якого в бухгалтерському обліку господарські засоби відображають за фактичними витратами на їх придбання (за собівартістю), а не за ринковими цінами;

10) принцип єдиного грошового вимірника, який передбачає узагальнення облікової інформації в єдиній грошовій одиниці;

11) принцип періодичності (облікового періоду) відповідно до якого діяльність підприємства поділяють на звітні періоди (рік, квартал, місяць тощо).

Згідно з Міжнародними стандартами в концептуальних основах бухгалтерського обліку поряд із принципами виділяють умовності обмеження і процедури обліку.

У бухгалтерському обліку застосовують специфічні умовності, принципи й обмеження.

Умовності обліку: умовність окремого підприємства; умовність одиниці виміру; умовність облікового періоду; умовність безперервності.

Умовність обмеження: обмеження суттєвості; обмеження економічності інформації, вартості - зиску; обмеження консерватизму.

Принципи обліку: принцип собівартості; принципи повного розкриття інформації (об'єктивності); принцип реалізації; принцип погодженості; принцип постійності.

Процедури та практика обліку: записи в журналах; записи в Головній книзі; складання пробного балансу; трансформаційні записи; формування та аналіз звітності.

2. Предмет, мета та завдання бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік має на меті забезпечити управлінський апарат, відповідні служби і фахівців необхідними достовірними даними про господарські процеси та фінансовий стан підприємства. Бухгалтерська інформація потрібна апаратові управління підприємством для обґрунтованого прийняття короткотермінових і довготермінових управлінських рішень, а також широкому колу зовнішніх користувачів (інвесторам, банкам, постачальникам, фінансовим аналітикам, податковим службовцям тощо).

Як складова частина інформаційної системи підприємства бухгалтерський облік повинен забезпечувати отримання точної, повної, оперативної і вірогідної економічної інформації про господарські процеси, стан та використання ресурсів підприємства, розрахункові взаємовідносини з покупцями, постачальниками, персоналом, бюджетом, використання коштів тощо.

Основними завданнями бухгалтерського обліку є:

o здійснення безперервного, суцільного, взаємопов'язаного й документального спостереження за економічними процесами та явищами на підприємстві;

o забезпечення достовірною і своєчасною інформацією про господарські процеси і явища, що здійснювалися на підприємстві, про наявність і стан господарських засобів та їх джерел внутрішнім і зовнішнім користувачам облікової інформації;

o формування інформаційної бази для планування, стимулювання, організації, регулювання, аналізу і контролю господарської діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що його веде підприємство. Фінансова, статистична та інші види звітності, які використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Для вирішення поставлених завдань у бухгалтерському обліку застосовують особливі прийоми: документування, збирання, оброблення і трансформацію облікової інформації про господарську та фінансову діяльність підприємства.

Для ведення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати будівлі, машини й механізми, матеріали, кошти та інші цінності, які в сукупності становлять господарські засоби підприємства. Ці господарські засоби підприємство отримує за рахунок різних джерел: статутного капіталу або інших створених на підприємстві грошових фондів, власного прибутку, кредитів тощо. У процесі виробничо-господарської діяльності підприємства постійно поповнює запаси сировини, матеріалів, палива, виготовляє і реалізує продукцію, визначає фінансові результати. Усі суттєві елементи господарської діяльності підприємства відображаються у бухгалтерському обліку.

Предметом бухгалтерського обліку є господарські засоби, джерела їх утворення, витрати, доходи, фінансові результати діяльності підприємства та господарські процеси, які відображаються у ході його звичайної і надзвичайної діяльності.

На підприємствах різних галузей народного господарства предмет бухгалтерського обліку має свої особливості. Так, наприклад, на машино-будівничому заводі предметом бухгалтерського обліку буде весь процес виготовлення і реалізації машин та обладнання, а у будівельній організації предметом бухгалтерського обліку стане процес створення і реалізація будівельної продукції (готових об'єктів, будівельно-монтажних робіт).

Предмет бухгалтерського обліку складається з окремих об'єктів.

3. Об'єкти бухгалтерського обліку та їх класифікація

Об'єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби за їх складом та використанням, джерела утворення господарських засобів за їх видами і господарські процеси, що зумовлюють рух господарських засобів, коштів і джерел їх утворення. Господарські операції, які не впливають на зміну стану і наявності господарських засобів, коштів і джерел їх утворення, у бухгалтерському обліку не відображають.

Господарські засоби в бухгалтерському обліку неодмінно характеризують за двома ознаками: за їх складом і використанням та джерелами формування (фінансування). Наприклад, автомобіль, вписаний як внесок засновника у статутний фонд підприємства, належить до основних засобів підприємства (за їх складом) і до статутного фонду (капіталу) підприємства (за джерелами фінансування).

Класифікація господарських засобів за складом і використанням

За складом і використанням господарські засоби підприємства групують за такими напрямами:

o За формами функціонування;

o За монетарною ознакою;

o За характером участі в господарському процесі, швидкістю їх обігу;

o За ступенем ліквідності;

o За участю у виробничому процесі;

o За видами діяльності;

o За нарахуванням зносу (амортизації).

За формою функціонування господарські засоби поділяться на такі групи: матеріальні засоби (активи); нематеріальні засоби (активи); фінансові активи.

Матеріальні активи - це господарські засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму (наприклад, будинки, споруди, машини, сировина, матеріали, готова продукція тощо).

Нематеріальні активи - це господарські засоби, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства) та утримуються підприємством для використання протягом періоду більше року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, адміністративних потреб чи надання в оренду іншим особам.

До нематеріальних засобів (активів) належить придбане право на місце на товарній, фондовій біржах, авторські права, права на інтелектуальну власність і використання земельних ділянок, програмне забезпечення, майнові права, вартість одержаних патентів, ліцензії та інших активів, які не мають матеріальної форми, але дають можливість підприємству отримати прибуток.

Фінансові активи - це група господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, які належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства, дебіторська заборгованість.

Фінансові інвестиції - це активи, що їх утримує підприємство для збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. До фінансових інвестицій належать вкладення коштів підприємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств.

У бухгалтерському обліку виділяють довгострокові фінансові інвестиції з терміном повернення понад рік і короткострокові (поточні) фінансові інвестиції з терміном проведення до року.

Дебіторська заборгованість - це заборгованість різних фізичних та юридичних осіб перед даним підприємством за відвантажену їм продукцію чи надані послуги. Фізичні і юридичні особи, які мають таку заборгованість перед даним підприємством, називаються його дебіторами.

За монетарною ознакою господарські засоби (активи) підприємства поділяють на монетарні та немонетарні активи.

Немонетарні активи - це всі господарські засоби, крім грошових коштів, їхніх еквівалентів та дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей.

До монетарних активів підприємства належать грошові кошти, їхні еквіваленти та дебіторська заборгованість у фіксованій (або визначеній) сумі грошей.

За характером участі в господарському обороті і швидкістю їх обігу господарські засоби підприємства поділяють на оборотні та необоротні.

Оборотні засоби (активи) - це грошові кошти та їхні еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи дванадцяти місяців від дати складання балансу. Основними елементами оборотних активів підприємства є товарно-матеріальні цінності, запаси у виробництві, готова продукція, дебіторська заборгованість, грошові кошти на рахунках у банках і в касі.

Оборотні засоби поділяють на нормовані (виробничі запаси, паливо, незавершене виробництво) та ненормовані (дебіторська заборгованість).

Необоротні господарські засоби (активи) підприємства - це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності.

У практиці бухгалтерського обліку до них належать господарські засоби з тривалістю використання понад рік.

До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства належать:

o Основні засоби;

o Незавершене будівництво;

o Нематеріальні активи;

o Довгострокові фінансові інвестиції;

o Відтерміновані податкові активи;

o Довгострокова дебіторська заборгованість (яка буде погашена через двадцять місяців від дати, на яку складений баланс);

o Інші довгострокові активи (музейні експонати, бібліотечні фонди, малоцінні та швидкозношувальні предмети (МШП) із тривалістю використання понад рік, природні ресурси тощо).

Основні засоби - це матеріальні активи, що їх підприємство утримує для використання у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний тернів корисного використання (експлуатації) яких більше року (або одного операційного циклу), якщо він довший за рік). Основні засоби функціонують у незмінній натурально-речовій формі у виробничій та невиробничій сферах. До основних засобів підприємства належать земельні ділянки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби, необоротні матеріальні активи, тимчасові споруди, природні ресурси, предмети прокату, інші необоротні матеріальні активи терміном експлуатації більше року та вартістю понад певну, встановлену на підприємстві суму за одиницю. Вартість основних засобів зменшується поступово внаслідок їх фізичного і морального зношування через нарахування амортизації.

Відтерміновані податкові активи - це сума податку на прибуток підприємства, що підлягає відшкодуванню у подальших періодах унаслідок тимчасової різниці між обліковою і податковою базами оцінки.

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяються на ліквідні та неліквідні.

Ліквідні господарські засоби (активи) - це група засобів підприємства, які можуть бути швидко конвертовані у грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної вартості для своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов'язаннями. До ліквідних активів підприємства належать: грошові активи в різних формах; короткострокові фінансові вкладення; короткострокова дебіторська заборгованість (крім безнадійної); запаси готової продукції, призначеної для реалізації.

Неліквідні господарські засоби (активи) - це група засобів підприємства, які можуть бути конвертовані у грошову форму без втрат своєї поточної вартості тільки протягом значного періоду часу. До неліквідованих активів підприємства належать: основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокова дебіторська заборгованість, безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів тощо.

За участю у виробничому процесі господарські засоби (активи) підприємства поділяються на такі групи:

1) засоби у сфері виробництва;

2) засоби у сфері обігу;

3) невиробничі засоби.

До виробничих засобів належать засоби підприємства, які беруть безпосередню участь у процесі виготовлення продукції чи надання послуг. Це - виробничі будівлі й споруди, машини й механізми, транспорт, сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо.

До засобів підприємства у сфері обігу належать предмети обігу, грошові кошти, кошти в розрахунках та засоби, які обслуговують сфери обігу.

Предмети обігу - це готові вироби, призначені для реалізації.

Грошові кошти необхідні підприємству для розрахунків із постачальниками, з підрядниками, з бюджетом, з робітниками щодо заробітної платні. Грошові кошти зберігаються у касі підприємств, на його розрахункових, валютних та інших рахунках у банках.

До засобів, які обслуговують сферу обігу, належать торгово-складські споруди з торгово-складським обладнанням, устаткуванням та інвентарем.

До невиробничих засобів підприємства належать засоби, які не беруть безпосередньої участі і виробництві продукції, але їх використовують для створення нормальних умов праці й відпочинку працівників підприємства. До невиробничих засобів підприємства належать житлові будинки, гуртожитки, готелі, дитячі садки, амбулаторії, клуби, бібліотеки з обладнанням та інвентарем у них тощо, які перебувають на балансі підприємства.

За видами діяльності господарські засоби (активи) поділяють на засоби, які використовують в основній діяльності підприємства, засоби, які використовують в операційній діяльності підприємства, засоби, що їх використовують у фінансовій діяльності підприємства, та засоби, які використовують в інвестиційній діяльності підприємства. Дивись тему 1.

За нарахуванням зносу (амортизація) виділяють господарські засоби (активи), які підлягають амортизації, і господарські засоби, на які амортизацію не нараховують. Амортизують усі основні засоби, окрім землі, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, фінансові інвестиції.

Класифікація джерел формування господарських засобів підприємства

Господарські засоби підприємства за джерелами їх формування та цільовим призначенням поділяють на власні (сформовані за рахунок власних джерел) та залучені (сформовані за рахунок залучених джерел).

За рахунок власних джерел формують власний капітал підприємства, до якого належать фонди, резерви, нерозподілений прибуток.

Грошові фонди підприємства мають цільовий характер, їх утворюють за рахунок відповідних джерел фінансування (внесків засновників, прибутку тощо), зокрема - це статутний фонд (капітал), додатковий капітал, інший додатковий капітал.

Резерви формують із внутрішніх ресурсів підприємства для покриття можливих у майбутньому цільових витрат, зокрема на підприємствах можуть створювати резервний фонд (капітал), страхові резерви тощо.

Нерозподілений прибуток є безпосереднім джерелом поповнення господарських засобів підприємства.

До залучених джерел формування господарських засобів належать:

o забезпечення подальших витрат платежів;

o довгострокові зобов'язання;

o поточні зобов'язання;

o доходи майбутніх періодів.

Забезпечення - це зобов'язання з невизначеною сумою або часом погашення на дату складання балансу. Підприємства мають право формувати забезпечення оплати майбутніх відпусток, забезпечення гарантійних зобов'язань, додаткове пенсійне забезпечення. До забезпечення належать також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень.

Якщо очікуваний період погашення забезпечення більше одного року від дати складання балансу або більше одного операційного циклу, то це забезпечення можна розглядати як довгострокове зобов'язання підприємства. Якщо ж очікуваний період погашення забезпечення менше одного року від дати складання балансу або менше одного операційного циклу, то його слід розглядати як поточне зобов'язання підприємства.

Довгострокові зобов'язання - це всі зобов'язання підприємства, що не є поточними, тобто які будуть погашені протягом періоду більше року від дати складання балансу або більше одного операційного періоду (якщо тривалість операційного періоду більше року). До довгострокових зобов'язань підприємства належать довгострокові кредити банків, довгострокові фінансові зобов'язання, зобов'язання та залучення позикових коштів, крім банківських кредитів, на які нараховують відсотки, відтерміновані податкові зобов'язання (сума податків на прибуток, що підлягають сплаті в майбутніх періодах унаслідок тимчасової різниці між обліковою і податковою базами оцінки), інші довгострокові зобов'язання.

Поточні зобов'язання - це зобов'язання, які будуть погашені протягом одного операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу. До поточних зобов'язань належать короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за векселями виданими, поточними зобов'язаннями за розрахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги тощо.

У бухгалтерському обліку кредити поділяють на короткострокові (з терміном повернення до року) і довгострокові (з терміном повернення понад рік).

Кредиторська заборгованість - це тимчасово залучені підприємством (організацією) кошти, які підлягають виплаті відповідним юридичним або фізичним особам, тобто це заборгованість підприємства перед іншими фізичними чи юридичними особами за отриману від них продукцію, за надані ними послуги чи виконані роботи, заборгованість за нарахованими, але не сплаченими податками та іншими платежами.

Кредиторську заборгованість у межах нормативних термінів оплати рахунків чи зобов'язань вважають нормальною, а в разі порушення термінів платежів - протермінованою.

Фізичні і юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами.

До складу доходів майбутніх періодів зараховують доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до майбутніх звітних періодів (доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи).

Класифікацію джерел формування господарських засобів наведено нарис. 1.

Рис. 1. Джерела формування господарських засобів

Нормативно-правова база бухгалтерського обліку

Основною нормативно-правовою базою, яка регулює організацію та методологію бухгалтерського обліку, є:

- Національні стандарти бухгалтерського обліку;

- Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-Х1У від 16 липня 1999 року;

- Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом № 88 Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року;

Інші типові положення з планування, обліку та калькулювання витрат відповідних галузей економіки України.

Кожний нормативний документ виконує покладені на нього функції в процесі відображення господарських операцій у системі фінансового обліку підприємств з урахуванням особливостей галузевої специфіки.

- План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом № 291 Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року.

План рахунків визначає методологію обліку в усіх сферах економічної діяльності підприємств і його структура органічно пов'язана зі структурою форм фінансової (бухгалтерської) звітності (балансом, звітом про фінансові результати та іншими).

4. Поняття методу бухгалтерського обліку та його прийоми

Теоретичною основою бухгалтерського обліку є загальна теорія економіки. Господарські факти (явища і процеси) вивчають у бухгалтерському обліку за економічними законами та категоріями. Метод обліку - це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет. Метод бухгалтерського обліку повинен забезпечити повне, суцільне та об'єктивне відображення усіх господарських процесів, які відбуваються на підприємстві. Вихідним моментом у побудові методу бухгалтерського обліку є подвійне відображення господарських фактів, яке випливає з їх подвійної характеристики (за складом і призначенням - з одного боку і джерелами їх формування - з іншого). Застосування методу двоїстості (подвійного запису) дає можливість отримати відомості про наявність і стан господарських засобів підприємства і джерел їх утворення на конкретний момент, оцінити результати ведення господарської діяльності підприємства, забезпечити постійне порівняння господарських засобів та їхніх джерел.

Отже, метод бухгалтерського обліку - це система прийомів, яка забезпечує суцільне, безперервне, взаємопов'язане та об'єктивне відображення (в узагальненому вигляді у грошових вимірниках) об'єктів бухгалтерського обліку, що має на меті отримання інформації для управління ними.

Метод бухгалтерського обліку складається з окремих специфічних методичних прийомів.

До методичних прийомів бухгалтерського обліку належать:

o документування; o рахунки;

o інвентаризація; o подвійний запис;

o оцінювання; o бухгалтерський баланс;

o калькування; o бухгалтерська звітність.

Документування - спосіб первинного відображення об'єктів бухгалтерського обліку (господарських засобів, коштів, джерел їх утворення та господарських процесів) у первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних, чеках, ордерах тощо).

Інвентаризація - це спосіб виявлення фактичної наявності і стану господарських засобів, коштів підприємства та джерел їх утворення на певну дату. Інвентаризація об'єктів обліку здійснюється через вимірювання, зважування, перерахунок, звірення. На основі даних інвентаризації роблять коригування облікових даних про наявність і стан об'єктів обліку, оскільки у процесі господарської діяльності можливі природне усушення, часткове псування та розкрадання майна підприємства.

Оцінювання - спосіб грошового вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку. За допомогою оцінювання натуральні і трудові характеристики (вимірники) господарських засобів перераховують у вартісні. В бухгалтерському обліку оцінювання об'єктів обліку ґрунтується переважно на показникові фактичних витрат на їх створення чи придбання (історичної собівартості).

Калькулювання - це метод обчислення собівартості виготовлення одиниці товарно-матеріальних цінностей або одиниці виконаних робіт. Суть методу полягає у тому, що обґрунтовують, визначають і розподіляють витрати, які належать до того чи іншого об'єкта калькування (виробу, процесу, замовлення тощо).

Рахунки - спосіб групування за певною системою фінансово-економічної інформації для її поточного відображення у бухгалтерському обліку і для здійснення контролю за господарськими процесами, станом господарських засобів та джерел їх формування. Наприклад, на рахунку 10 відображається наявність, надходження і вибуття основних засобів підприємства, на рахунку 20 - наявність, надходження і вибуття виробничих запасів, на рахунку 66 - нарахування і виплата заробітної платні працівникам підприємства.

Подвійний запис - це подвійне відображення у бухгалтерському обліку кожної господарської операції: у дебеті одного чи декількох рахунків та одночасно у кредиті одного чи декількох рахунків на одну й ту саму суму.

Подвійний запис дає змогу здійснювати балансовий контроль бухгалтерської інформації, тобто контролювати правильність і законність використання господарських засобів і джерел їх формування.

Бухгалтерський баланс - спосіб групування і відображення наявності й стану господарських засобів підприємства за складом і використанням та джерелами формування на певну дату в узагальненому вартісному вимірнику. Бухгалтерський баланс є однією з основних форм бухгалтерської фінансової звітності.

Бухгалтерська звітність - сукупність способів і прийомів узагальнення даних поточного обліку і впорядкована система взаємопов'язаних економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства за звітний період.

Бухгалтерську звітність заповнюють на підставі даних рахунків бухгалтерського обліку з певною системою їх групування.

Методичні прийоми бухгалтерського обліку взаємопов'язані, доповнюють один одного і в сукупності становлять єдине ціле - метод бухгалтерського обліку.

Детальний аналіз прийомів методу бухгалтерського обліку розглянуто у наступних темах.