Оцінка економічної ефективності використання біопалива в народному господарстві

Кушнір ю.о., грушевицька а.б.

Хмельницький національний університет

В статті розглянуто основи розвитку біоенергетики безпосередньо з точки зору зростання ролі біодизеля в забезпеченні ресурсами народногосподарської системи, та наслідки даних процесів в економіці україни.

Одним із сумних наслідків неспокійних подій, що відбуваються в світі, є стрімке подорожчання викопних джерел енергії і загроза вичерпання їх запасів. Розв'язання цієї проблеми постає через використання альтернативних видів енергії, синтезованої з доступних й порівняно недорогих матеріалів. Прикладом таких енергоресурсів поновлюваної енергії, накопиченої живою речовиною завдяки фотосинтезу являється дизельне біопаливо чи біодизель - паливо, вироблене в результаті трансетерифікації з рослинних олій або тваринних жирів, яке за своїми характеристиками є еквівалентним дизельному паливу і може використовуватись в дизельних двигунах без будь-яких їх технічних змін [1].

Трансетерифікація рослинних олій була вперше проведена в 1853 році вченими е. Даффі та д. Патріком ще задовго до того, як був винайдений дизельний двигун. [2] в результаті трансетерифікації ними були отримані метилові ефіри, які тепер відомі під назвою біодизель і являються об'єктом нашого дослідження, в рамках якого проаналізовано значення даного продукту та наслідків від його виробництва для економіки як на мікро- так і на макрорівнях. Актуальність дослідження полягає в необхідності підвищення рівня енергетичної безпеки країни за рахунок розвитку ефективних ринкових механізмів та державного регулювання використання альтернативних видів палива.

З 2009 року всі країни європейського союзу зобов'язуються виробляти й використовувати біодизельне паливо. А до 2020 року єс планує не менше 20 % транспорту заправляти біопаливом.

За рахунок впровадження біопалива найближчим часом орієнтовно можна покрити до 10 % всіх енерговитрат в різних галузях. Воно може ефективно використовуватись як для опалювання й виробництва електрики, так і для транспортних засобів, що найбільш поширено.

На нашу думку масштабне виготовлення біопалива є рушійною силою для розвитку сільського господарства. Справа в тому, що біоенергетика може активно використовувати як сировину продукти аграрного комплексу: ріпак, кукурудзу, сою, цукровий буряк та інші культури. В україні, виходячи з грунтово- кліматичних умов, джерела для біопалива можна розташовувати в такій послідовності: кукурудза, тритикале, пшениця, різні види сорго та проса, цукровий буряк, соняшник, ріпак, відходи сільського і лісового господарства, а також міскант, тополя, стебла і лузга соняшника. Безумовно, рекордсменом з накопичення енергії на гектар площі в наших умовах є картопля, але зовсім не розв'язані проблеми її зберігання протягом тривалого часу до переробки. Існуючі європейські стандарти прийняті для біодизеля, виробленому з ріпакової

Олії

 

Таблиця 1 виробництво біодизелю в європі у 2005 році (тис. Т)    

Відповідно до "програми розвитку виробництва біодизельного палива на період до 2010 р.", україна повинна виробляти і споживати в 2010 р. Понад 520 тис. Т біодизельного

Ього треба буде забезпечити валовий збір насіння ріпаку 1,8 млн т [3]. За врожайності ріпаку в середньому 20 ц/га потрібм® засіяти 0,85 - 0,9 млн га ріллі, що становить близько 3 % щі (33,8 млн га) орних земель україни. Враховуючи що чно потребує близько 3 млн тон дизельного палива. При 0 кг. Біодизеля з одного гектара потрібно засіяти 5-5,5 що відповідає приблизно 17 % всіх орних земель

Млн ₁г₂а₉. Ріллі, україни.

125за нормальних умов українські фермери щороку мають всі

Шанс ^додатково отримувати близько десяти мільйонів доларів, які

Могли0(б кардинально змінити ситуацію в селі. А ще можна припустити, що спираючись на сировинну базу та достатню кількість робочої сили для біоенергетики, україна змогла б значною мірою задовольняти зростаючий апетит європейських країн у біопаливі. Крім плані вирішується проблемне питання щодо зайнятості селення та гідної оплати праці. Станом на 2007 рік згідно розрахунків інституту цукрового 5у ряка²уллн і нтц «біомаса» (м. Київ), собівартість біодизеля у складає 0,42 євро/л, біоетанолу - 0,67 євро/л [3]. Проте біопалива в промислових об'ємах ще не налагоджене так у німеччині. Хоча виробництво дизельного біопалива економічно вигідним і значно зменшити витрати на придбання паливних матеріалів. Все залежить від собівартості сировини, що використовується для

Виромщтва.

 

Приймаємо, що вартість насіння олійних становить 1100грн/т, вартість макухи - 600грн/т, а вихід олії з насіння становить 34 %.

Вирахуємо собівартість 1л олії:

З 1т насіння отримаємо 340кг, або 390л олії.

1100грн (вартість насіння) - 400грн (вартість макухи) = 700грн

700грн: 390л = 1,8грн/л

Додамо 0,15грн/л - витрати на електроенергію та оплату праці і отримаємо собівартість олії - 1,95грн/л.

Вартість компонентів для отримання 1л біодизеля становить 0,5грн. Витрати на електроенергію та оплату праці - 0,05грн/л.

Таким чином собівартість біодизеля без врахування амортизаційних нарахувань становитиме 1,95+0,5+0,05=2,5грн/л.

При вартості насіння 1200грн/т - собівартість біодизеля - 2,75грн/л

При вартості насіння 1300грн/т - собівартість біодизеля - 3,0грн/л

Значно кращі економічні показники ми отримаємо, якщо для виробництва дизельного біопалива буде використовуватись відпрацьована олія або відходи тваринних жирів. В цьому випадку собівартість дизельного біопалива може становити 2-2,2грн/л. А таку сировину можна знайти в кожному регіоні україни.

За підрахунками, з 75 % урожаю рапсу, зібраного на площі 2,5 млн га, можна виробити 2,25 млн тонн дизельного біопалива. А це 1,9 млн тонн звичайного дизпалива, на виробництво якого потрібно майже 6 млн тонн нафти.

При річному виробництві 300т біодизеля економічний ефект може становити 100 000 - 300 000 гривень, а це в кілька разів перевищує витрати на придбання устаткування. Протягом року 300т біодизеля можна виробити на устаткуванні з об'ємом реактора 200л, працюючи в одну зміну, 8 годин на добу.

Перехід на біопаливо означає децентралізацію в крайній мірі частини паливно-енергетичного комплексу, демонополізацію виробництва пального й зниження капітальних затрат на його виробництво в котрому використовуються традиційні сільськогосподарські машини й механізми. Особливо це важливо для україни тим що у випадку отримання біопалива в потрібній кількості країна не буде залежати ні від росії ні від інших гігантів нафтової індустрії. Також розвиток "енергетичної системи" за допомогою олійних дає унікальну можливість для історичної трансформації сільського господарства з виробника продуктів харчування у виробника палива.

Наразі україна має два альтернативних напрями використання власного економічного потенціалу: налагодити власне виробництво біодизельного палива або вирощувати ріпак і експортувати його у західні країни де тема біодизеля породила стабільно високі ціни та стійкий попит. Напруга на світових продовольчих ринках найближчими роками зростатиме і україна має використати цю ситуацію та отримати максимальний зиск від експорту продовольства

Біоенергетика - це вибір, який має високу перспективу для подальшого успішного розвитку держави. Але економічна ефективність біопалива в умовах нашої країни потребує комплексного врахування всіх прямих і побічних факторів впливу на його виробництво та усунення причин котрі гальмують його (недосконала база понятійного апарату, використаного в чинному законодавстві, невизначеність структури ринку альтернативної енергетики, недостатній рівень гарантування споживачам їх права на вільний вибір джерел споживаної енергії) розвиток альтернативних видів палива як в україні, так і в інших державах можливий тільки завдяки пільговому кредитуванню відповідних програм та проектів, а також гнучкішій податковій системі і головне у досконалій та прогресивній базі інституційного забезпечення.

Література

1.                Рижков о. "біодизель" - слово з європейського словника // пропозиція. - 2007. - № 3. - с. 8-10.

2. Альтернативні енергоресурси та енергозберігаючі технології: [матеріали міжнародної конференції "альтернативні види енергоресурсів та енергозберігаючі технології в сільському господарстві україни"] // пропозиція. - 2006. - № 6. - с. 20-21.

3.Гавриш в.і. формування цін на пальне рослинного походження // економіка апк. - 2006. - № 12. - с. 93-99.

4. Коротич п. Біомайбутнє європи: біотехнології - біопродукти - біопаливо // пропозиція. - 2006. - № 5. - с.10.

5.Марков і. Біодизельне паливо - приваблива альтернатива // агроном. - 2006. - № 4. - с. 72-79.

Проблеми та перспективи розвитку апк в україні

Лопатинська о.в., бабич л.м.

Хмельницький національний університет

У роботі розглянуто особливості формування апк україни на сучасному етапі.проаналізовано проблему механізму взаємодії між аграрним сектором і галузями, що поставляють сільському господарству засоби виробництва. Визначено напрямки стабілізації продуктивності апк виробництва в умовах серйозного реформування галузі.

Постановка проблеми та аналіз дослідження по темі. На сучасному етапі розвитку україна переживає важкий період свого існування. Економіка всього народного господарства, у тому числі і апк, перебувають у кризовому стані. Сьогодні аграрна сфера україни знаходиться в дуже складному становищі. Причиною цього є те, що за всі роки своєї незалежності україні, на жаль, не вдалося досягти більш-менш стабільної фінансової ситуації, подолати цілий ряд негативних тенденцій в економіці сільськогосподарського виробництва. Велика відповідальність за теперішнє становище лягає на економістів країни, які повинні здійснювати реформування існуючого економічного механізму в напрямі ринкових відносин, що відповідно вимагає оволодіння й користуватися теорією попиту і пропозиції, граничної корисності, концепцією ціни виробництва, законами конкуренції, маркетингу, інфляції і т.д. В практиці господарювання.

Порівнюючи теперішні показники і показники попередніх років, можна виявити, що обсяг виробництва валової продукції зменшився в усіх категоріях господарств країни. Ще 15-10 років тому україна вважалася власником родючих земель, основним виробником продовольчої продукції серед країн колишнього срср та потенційним конкурентом західноєвропейським виробникам на світовому ринку агропромислової продукції, а вже сьогодні не в змозі забезпечити своєму народу харчування на рівні початку 90-х років. Таке становище є критичним і являє собою реальну загрозу здоров'ю нації, а також продовольчій та національній безпеці країни. Посиленню кризових явищ в агропромисловій сфері та загостренню продовольчої проблеми сприяла низька конкурентоспроможність та економічна незахищеність сільських виробників на внутрішньому продовольчому ринку. Значне місце також відводиться низькій ефективності аграрної економіки, причина якої полягає у відсутності передумов для утворення та нагромадження аграрного капіталу, а створення умов для його нормального функціонування набуває важливого народногосподарського значення, розв'язання якого без державної підтримки практично неможливо.

Постановка завдання. Мета статті є узагальнення існуючих теоретичних підходів щодо проблем функціонування апк в україні. Розглянуто напрями стабілізації аграрної сфери під впливом реформ.

Результати. Протягом останніх років все сільськогосподарське виробництво було збитковим. Ряд економістів причиною таких подій вважають занадто повільне реформування аграрної сфери, хоча за минулі роки в апк відбулися величезні зміни в економічних відносинах: ліквідовано раніше існуючу систему заготівель сільськогосподарської продукції і матеріало-технічного постачання, систему ціноутворення, страхування, кредитування, оподаткування, держава практично повністю усунулася від управління апк. Кардинальні зміни відбулися в питаннях, що стосуються власності, землі й майна.

Отже, багато зроблено, але бажаних результатів немає. На думку провідних українських економістів, різкий і такий тривалий спад сільськогосподарського виробництва, його ефективності значною мірою зумовлений макроекономічними факторами, непослідовністю й безсистемністю реформ, неврахуванням психології вітчизняного товаровиробника, яка формувалася десятиріччями, і тих політичних суперечностей, що існують в даний час.

На даний час надзвичайно вагомого значення набуває державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року, яка затверджена постановою кабінету міністрів україни від 19 вересня 2007 року № 1158. Згідно з цією програмою прогнозовані обсяги фінансування сільського господарства і сільських територій із держбюджету та інших джерел на весь період 2008- 2015 років становлять 128,2 млрд грн, що у середньому на рік припадає близько 16 млрд грн. [5]. Така державна підтримка села, безумовно, позитивно вплине на розвиток аграрного виробництва й сільських територій, але разом із тим необхідно досягти максимального економічного ефекту, зростання рентабельності всіх видів товарної продукції. А також варто зазначити про механізм економічних відносин між аграрним сектором і галузями, що поставляють сільському господарству добрива, техніку та інші ресурси. Передбачена цінова політика по відношенню до хімізації землеробства, що дозволить не лише повернутися до початку 90-х років, айв наступних етапах вийти на вищий рівень. Щодо сільськогосподарського машинобудування, то воно потребує значних вкладень для поновлення основних фондів і реконструкції матеріально-технічної бази, а також модернізації і випуску зернозбиральних і кормозбиральних комбайнів, тракторів та широкозахватних (енергозберігаючих) агрегатів, які б не поступалися зарубіжним за техніко-економічними показниками. При реалізації комплексної системи державного регулювання слід приділити увагу новим підходам, зокрема необхідності здешевлення цін на нафтопродукти, для сільськогосподарського виробництва щонайменше на 15­20 %. Разом із тим, аграрним товаровиробникам необхідно запроваджувати ефективні заходи щодо скорочення витрат на нафтопродукти. Це можливо за умов використання на практиці енергозберігаючих (новітніх) технологій, які вже діють в окремих підприємствах і сприяють не лише зменшенню витрат дизельного пального, але й зниженню собівартості рослинницької продукції. А також для покращення становища потрібно запозичувати досвід розвинутих країн, в яких аграрна сфера відноситься до пріоритетних і має значну державну підтримку.

Оскільки соціально-економічні відносини в україні носять характер кризового стану, то для розв'язання проблеми потрібна глибока реконструкція соціально-економічної бази суспільного виробництва. Слід зрозуміти, що старі засоби не допоможуть підвищити і навіть зберегти наявний соціально-економічний рівень життя населення країни. Тому для виходу з кризи необхідні, насамперед, аналіз особливостей докризового розвитку, модернізація і структурна перебудова економіки в контексті закономірностей розвитку світової економіки.

Інтеграція україни у світову економіку передбачає передусім активізацію інвестиційного процесу, що є дуже важливим. Водночас потрібно враховувати, що присутність іноземного капіталу в економіці нашої країни обов'язково супроводжуватиметься вивезенням з україни певної частини прибутку і національного продукту, що може призвести до значного збільшення безробіття, а отже, і до загострення соціально-економічних проблем у країні. На даному етапі пріоритетними напрямками інвестування апк є:

-         Впровадження високоефективних технологій в рослинництві та тваринництві;

-         Модернізація існуючих підприємств по переробці, заготівлі та зберіганню сільськогосподарської продукції;

-         Створення потужностей для виробництва тари і пакувальних матеріалів;

-         Налагодження випуску мінеральних добрив, хімічних засобів захисту сільськогосподарських рослин і ветеринарних препаратів;

-         Надання виробничих послуг сільськогосподарським та іншим підприємствам агропромислового комплексу.

Починаючи з 1992 року, в агропромисловий комплекс, було залучено 878 млн дол. Сша, що становить 20 % від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в українську економіку [4]. Серед основних галузей національної економіки найпривабливішою для іноземних інвесторів є харчова промисловість. У регіональному аспекті іноземні інвестори при вкладенні капіталу віддають перевагу київській, донецькій, чернігівській, львівській, черкаській, миколаївській, харківській, дніпропетровській, кіровоградській, херсонській та одеській областям. А основними інвесторами в економіку україни є сша, нідерланди, великобританія, німеччина, швейцарія та кіпр.

Шанс для україни реалізувати аграрний потенціал все таки існує, вважають економісти. Збільшення попиту та цін на сільськогосподарські продукти через певний період часу викликає зростання пропозиції. Це означає, що в середньо- і довгостроковій перспективі україна, як і інші виробники продукції сільського господарства, може, а також повинна скористатися такою ситуацію, аби якнайповніше реалізувати свій аграрний потенціал та задовольнити власні потреби. Очевидно, що збільшення продуктивності сільськогосподарського виробництва матиме в тому числі і певний антиінфляційний ефект, однак при цьому варто звернути увагу на дві важливі обставини. Перша - період пристосування пропозиції до нових умов може виявитися досить тривалим. Тому ціни на продукти харчування в короткостроковій перспективі зростатимуть, звідки випливає друга обставина: протягом цього часу доведеться стикнутися з певними соціальними та економічними проблемами, серед яких слід назвати продовження зростання цін тощо.

Висновки. Отже, за умов збільшення цін на продукти харчування в світі україна має обмежені можливості радикально протидіяти ціновій динаміці на внутрішньому ринку за рахунок масованого дешевого імпорту відповідних товарів. Тому суспільству доведеться адаптуватися до нових цінових умов, що стосується й цін на нафту та нафтопродукти. Очевидно, що реалізація сільськогосподарського потенціалу україни потребує досить серйозних реформ, про які написано дуже багато, але результати яких зможуть виявитися лише в середньостроковому періоді.

З іншого боку, необхідно реформувати систему соціального захисту населення з тим, щоб реально допомогти найбіднішим верствам, відмовившись від спокуси впливати на ціни на всі продовольчі товари, в тому числі й адміністративними заходами. Україна стоїть на порозі серйозних змін в організації аграрної сфери. Важливо, щоб ці зміни були послідовними та здійснювалися узгоджено й приймалися на державному рівні.

Література

1. Бабенко а.г. державне регулювання та підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору // економіка апк. - 2008. - № 5. - с. 85-88.

2. Бураковський і. Українська економіка в міжнародному контексті: проблеми та виклики // дзеркало тижня. - 2008. - № 13. - с. 10.

3. Вітвіцька о.в. нормативне використання капіталу-основа підвищення продуктивності на прикладі апк україни // актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 6. - с. 3-6.

4. Кириленко і.г. агропромисловий комплекс україни: трансформація пріоритетів державної аграрної політики // стратегія економічного розвитку україни: науковий збірник. Вип.4. - к.: кнеу, 2001. - с.141-155.

5. Комплексна програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року // економіка апк. - 2007. - № 1. - с. 3-50.

6. Про підсумки роботи агропромислового комплексу в 2007 році та завдання на 2008 рік // економіка апк. - 2008. - № 2. - с. 3-16.