Методи оцінки рівня економічної безпеки підприємства

Кордонець і.м., бакай в.й.

Хмельницький національний університет

У статті розглянуто методики оцінки рівня економічної безпеки підприємства, серед яких можна виділити ті, що базуються на застосуванні широкої системи критеріїв і ознак, обмеженого кола показників або інтегральних показників. Відмічено їх позитивні і негативні сторони.

Постановка проблеми. Забезпечення економічної безпеки - гарантія незалежності країни, умова стабільності і ефективної життєдіяльності суспільства, досягнення успіху. Це пояснюється тим, що економіка є життєво важливою стороною діяльності суспільства, держави й особи, а, отже, поняття національної безпеки втратить зміст без забезпечення життєздатності економіки, стійкості від дії можливих зовнішніх і внутрішніх загроз. Тому забезпечення економічної безпеки на будь-якому рівні господарства є найважливішим національним пріоритетом.

Підсистемою національної економічної безпеки є економічна безпека підприємства. Економічну безпеку підприємства в зарубіжній науковій літературі називають ecosecent (скорочено від «есопотіс security of enterprise») і визначають як економічний стан підприємства, сталий по security of enterprise), не пов'язаний з форс-мажорними обставинами.

Отже, економічна безпека підприємства - створення таких умов його діяльності, за яких забезпечується надійний захист економічних інтересів підприємства від різних видів загроз.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концепції і методи забезпечення економічної безпеки у сфері господарської діяльності, нові моделі систем безпечних взаємовідносин, управління ризиками і рівнем загроз досліджували такі вчені як л.і.абалкін, м.м. єрмошенко, с.м.ілляшенко, а.в.кендюхов, є.а.олейникова, в.п. пономарьов, с.н.петрова, ілларіонов, б.мільнер, в.медведєв, а. Прохоровський, в.сенчагов, л.лукінов, і.бінько, в.шлемко, г. Пастернак-таранушенко та інші.

Формування цілей статті. Хоча даній темі приділялось досить багато уваги у наукових працях і практиці багатьох вчених, проте питання економічної безпеки підприємства ще не в достатній мірі досліджено, що доводить актуальність даної теми і необхідність її подальшого вивчення.

Особливої уваги потребує питання оцінки економічної безпеки підприємства, адже для того, щоб запобігти зниженню економічної безпеки підприємства, важливо вчасно передбачити таку можливість. Для цього застосовуються різноманітні методи і моделі, які передбачають аналіз великого кола показників і критеріїв.

Виклад основного матеріалу дослідження. Для діагностики економічної безпеки підприємства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні:

А)        аналізу широкої системи критеріїв і ознак;

Б)        обмеженого кола показників;

В)        інтегральних показників.

Ознаки банкрутства при багатокритеріальному підході відповідно до рекомендацій комітету з узагальнення практики аудіювання (великобританія) звичайно поділяють на дві групи [1].

До першої групи належать показники, що свідчать про можливі фінансові труднощі й імовірність банкрутства в недалекому майбутньому:

-         Повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються у хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і хронічній збитковості;

-         Наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

-         Низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження;

-         Збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній його сумі;

-         Дефіцит власного оборотного капіталу;

-         Систематичне збільшення тривалості обороту капіталу та ін.;

До другої групи входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого погіршення його в майбутньому, якщо не вжити дійових заходів. До них належать:

-         Надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу обладнання, виду активу, ринку сировини чи ринку збуту;

-         Втрата ключових контрагентів;

-         Недооцінка оновлення техніки й технології;

-         Втрата досвідчених працівників апарату управління;

-         Вимушені простої, неритмічна робота;

-         Неефективні довгострокові угоди;

-         Недостатність капітальних вкладень і т. Ін.

Цей підхід використовується при комплексному оцінюванні фінансового стану аналізованого підприємства, внаслідок чого встановлюється чи дане підприємство є платоспроможним і буде таким у найближчій перспективі.

Відповідно до чинного законодавства україни про банкрутство підприємств для діагностики їхньої неспроможності застосовується обмежене коло показників:

-         Коефіцієнт поточної ліквідності (загальний коефіцієнт покриття);

-         Коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом;

-         Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

За цими правилами підприємство визнається неплатоспроможним за наявності однієї з таких умов:

-         Коефіцієнт поточної ліквідності па кінець звітного періоду нижчий від нормативного значення;

-        Коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами на кінець звітного періоду нижчий від нормативного значення;

-                                 Коефіцієнт поновлення (втрати) платоспроможності < 1. Коефіцієнт поточної ліквідності визначається за формулою

Оборотні активи

^Кпл=—:--------------------------------------------- :--- —;------- .

Поточні зобов язання коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом визначається формулою

_ власний оборотний капітал

^Квок                                                                 \

Оборотні активи

Якщо коефіцієнт поточної ліквідності і частка власного оборотного капіталу у формуванні оборотних активів менша від нормативу (к_пл < 2, а квок < 0,1), але намітилася тенденція зростання цих показників, то визначається коефіцієнт поновлення платоспроможності (к_ш) за період, що дорівнює шість місяців:

^Кпл1 + (кшп + ^кпл0;

Т

К_пл

^Плнорм

Де к_пл1 і к_пл0 - відповідно, фактичне значення коефіцієнта ліквідності в кінці й на початку звітного періоду;

К_пл - нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;

6 - період поновлення платоспроможності, міс;

Т - звітний період, міс.

Якщо кпп > 1, то у підприємства є реальна можливість поновити свою платоспроможність, і навпаки, якщо кпп < 1 - у підприємства немає реальної можливості поновити свою платоспроможність у найближчий час.

Якщо ж фактичний рівень кпл дорівнює нормативному значенню або вищий від нього на кінець періоду, але намітилася тенденція до його зниження, розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності (квп) за період, що дорівнює трьом місяцям:

^Кпл1 + ^(кпл1 + ^кпл0 )

К =      т         

Вп                                                              _к                   .

К_пл

^Плнорм

Якщо квп > 1, то підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом трьох місяців. Навпаки, якщо величина цих коефіцієнтів нижча від нормативного рівня і намітилася стійка тенденція до зниження їх, то це свідчить про критичну ситуацію, яка може призвести до реальної загрози ліквідації підприємства шляхом процедури банкрутства.

Недоліками цієї системи показників є, по-перше, те, що вони дублюють один одного. Знаючи рівень одного з них, легко знайти значення другого:

1

К = 1 -

^±чвок ¹

^Кпл

1

^Кпл ^-

1-к

^{1 хч}вок

Другий недолік полягає в тому, що не може бути єдиного нормативу цих коефіцієнтів для всіх галузей економіки.

Тому цієї системи показників явно недостатньо, щоб зробити правильний висновок про ступінь платоспроможності підприємства, її слід доповнити показниками ефективності використання капіталу, ділової активності підприємства і його фінансової стійкості [2].

Беручи до уваги багатоманітність показників фінансової стійкості, різницю в рівні їхніх критичних оцінок і ускладнення, які виникають у зв'язку з цим у діагностиці кредитоспроможності підприємства і ризику його банкрутства, багато вітчизняних і зарубіжних економістів рекомендують оцінювати фінансову стабільність, застосовуючи інтегральні показники, для розрахунку яких можна використати:

-         Скорингові моделі,

-         Багатовимірний рейтинговий аналіз,

-         Мультиплікативний дискримінантами аналіз та ін.

Методику кредитного скорингу вперше запропонував американський економіст

Д. Дюран на початку 40-х років xx ст. Сутність цієї методики полягає у класифікації підприємств за ступенем ризику з урахуванням фактичного рівня показників фінансової стійкості і рейтингу кожного показника, вираженого в балах на основі експертних оцінок.

Розглянемо просту скорингову модель із трьома балансовими показниками, що дозволяв розподілити підприємства за класами:

I                   Клас - підприємства з добрим запасом фінансової стійкості, що дозволяє бути впевненим у поверненні позикових засобів;

II    Клас - підприємства, що демонструють певний ступінь ризику заборгованості, але ще не розглядаються як ризикові;

III              Клас - проблемні підприємства;

IV  Клас - підприємства з високим ризиком банкрутства навіть після вжиття заходів із фінансового оздоровлення. Кредитори ризикують утратити свої кошти і проценти;

V Клас - підприємства найвищого ризику, практично неспроможні [3].

 

У зарубіжних країнах для оцінювання рівня економічної безпеки і кредитоспроможності підприємств широко використовують факторні моделі відомих західних економістів альтмана, ліса, тоффлера, тишоу й ін, розроблені за допомогою багатомірного дискримінантного аналізу. Найбільшу популярність має модель альтмана:

Г = 0,717х₁ + 0,847х₂ + 3,107х₃ + 0,42х₄ + 0,995х₅, х₁ - власний оборотний капітал/сума активів; х₂ - нерозподілений прибуток/сума активів; х₃ - прибуток до сплати процентів/сума активів; х4 - балансова вартість власного капіталу/позиковий капітал; х5- обсяг продажів (виручка)/сума активів.

Залежно від величини 2 можна прогнозувати імовірність банкрутства підприємства: г < 1,8 - дуже висока; 1,8 < г < 2,7 - висока; 2,8 < г < 2,9 - невелика; г > 3 - дуже низька.

Дискримінантна модель, яку розробив ліс для великобританії, дістала таке вираження:

2 = 0,063 х₁+0,092х₂ +0,057 х₃+0,001 х₄, де х1 - оборотний капітал/сума активів;

Х₂ - прибуток від реалізації/сума активів; х₃ - нерозподілений прибуток/ сума активів; х₄ - власний капітал/позиковий капітал. Тут граничне значення дорівнює 0,037. Тоффлер розробив таку модель:

2 = 0,53 х₁+ 0,13 х₂ + 0,18 х₃ + 0,16 х₄, де х1 - прибуток від реалізації/короткострокові зобов'язання; х2 - оборотні активи/сума зобов'язань; х3 - короткострокові зобов'язання/сума активів; х₄ - виторг/сума активів.

Якщо величина г-рахунка більше 0,3, це свідчить про те, що у фірми непогані довгострокові перспективи, якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж імовірне. Модель спрінгейта:

2=1,03* а + 3.07х в + + 0,66 x с + 0,4* о, де а - робочий капітал / загальна вартість активів;

В - прибуток до сплати податків та відсотків / загальна вартість активів; с - прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість; о - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92 %, проте з часом цей показник зменшується. Якщо ъ < 0,862, то підприємство є і потенційним банкрутом [4].

Висновки і перспективи останніх досліджень. Однак слід зазначити, що до використання таких моделей слід підходити з великою пересторогою. Тестування інших підприємств за даними моделями показало, що вони не повною мірою підходять для оцінювання ризику банкрутства наших суб'єктів господарювання через різну методику відображення інфляційних факторів і різну структуру капіталу, а також через розбіжності в законодавчій і інформаційній базі.

За моделлю альтмана неспроможні підприємства, що мають високий рівень четвертого показника (власний капітал / позиковий капітал), дістають дуже високу оцінку, що не відповідає дійсності. У зв'язку з недосконалістю діючої методики переоцінки основних фондів, коли старим зношеним фондам надають такого самого значення, як і новим, необгрунтовано збільшується частка власного капіталу за рахунок фонду переоцінки. У підсумку склалося нереальне співвідношення власного і позикового капіталу. Тому моделі, у яких є цей показник, можуть спотворити реальну картину.

З огляду на вищевикладене можна зробити висновок про необхідність розробки для кожної галузі власних дискримінантних функцій, які б враховували специфіку нашої дійсності. Більше того, ці функції слід щороку тестувати на нових вибірках з метою уточнення їхньої дискримінантної сили.

Література

1.                Косянчук т.ф. економічна діагностика: навчальний посібник. - львів. - 2007. - с. 292-312.

2. Савицька г.в. економічний аналіз діяльності підприємств: навчальний посібник. - к. - 2004. - с.

632-649.

3. Попович п. Економічна безпека підприємства на сучасному етапі розвитку економіки україни, методика аналізу // вісник танг. - 2002. - № 2. - с. 93-96.

4. Євдокімов ф.і. узагальнююча оцінка фінансової складової фінансової складової рівня економічної безпеки підприємства // наукові праці донецького державного технічного університету. - 2002. - № 46. - с. 6-12.