Проблеми розвитку малих підприємств в україні

Довбиш о.л., раднюк і.а., джулій л.в.

Хмельницький національний університет

В даній статті розглядається роль малого підприємництва та його стан і перспективи розвитку в

Україн.

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об" єктивно важливою роллю малого підприємництва у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в україні. Мале підприємництво - це істотна складова ринкового господарства, невід'ємний елемент конкурентного механізму. Мале підприємництво дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови і забезпечення проривів науково-технічного прогресу, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики.

Значення вивчення проблем розвитку малого підприємництва підсилюється тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношенні державної та іншої підтримки. Недооцінка малого підприємництва, ігнорування його економічних і соціальних можливостей можуть бути кваліфіковані як великий стратегічний прорахунок, який може призвести до багатьох народногосподарських негативів. Без підтримки держави і без власної внутрішньогрупової взаємодії малий бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси [3, ст.96].

Малі підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив'язані до місця свого розташування. Крім того, вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Метою написання статті є дослідження проблем розвитку малого підприємництва в україні та окреслення шляхів їх розв'язання.

Відповідно з господарськимкодексом україни до малих підприємств, незалежно від форм власності, відносять підприємства в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує 500 тис. Євро за середньорічним курсом нбу [4].

До суб'єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи [6, ст.142].

Малий бізнес представляє самий численний шар дрібних власників, які внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають соціально - економічний і частково політичний рівень розвитку країни. По своєму рівню життя і соціальному положенню вони належать до більшості населення і являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого спектра товарів і послуг одночасно.

У доповіді президента україни верховній раді україни 11 жовтня 2004 року зазначалося про необхідність "забезпечення прискорення формування приватного сектора, утворення такої критичної маси, при якій він зможе відігравати відчутну роль в економіці, виступати реальним конкурентом державних підприємств" [8].

На думку багатьох фахівців, основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва в україні в найближчій перспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва [3,5].

Частка банкрутств підприємств малого бізнесу завжди вище, оскільки, йдучи на ризик, підприємець вирішує досить складну проблему конкурентоздатності продукції, що випускається. Починаючому підприємцеві на самому початку треба провести свою роботу при більш високих витратах, ніж підприємцеві вже існуючої фірми. Початкова вартість ставить фундаторів фірми в невигідне положення в порівнянні з діючою фірмою. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високу собівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств - це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду. Але все ж, незважаючи ні на що, кількість фірм, що створюються, перевершує число ліквідованих, що говорить про абсолютне збільшення числа підприємств малого і середнього бізнесу в економіці. Проте часто мале підприємство банкрутує не повністю, що досить важливо, а лише викупляється більш великою фірмою.

Як показує досвід, головними причинами невдач діяльності малих підприємств частіше за все називають:

-        Некомпетентність;

-        Незбалансований досвід (наприклад, досвідчений інженер, але недосвідчений комерсант);

-        Недостача досвіду в комерції, фінансах, постачанні, виробництві, умінні заводити і підтримувати ділові зв'язки контакти.

Іншими причинами банкрутств малих фірм є:

-        Занедбаність бізнесу;

-        Погане здоров' я або шкідливі звички керівників або працюючих;

-        Катастрофи, пожежі, крадіжка і т.д [7].

Залишаються гостроактуальними проблеми формування цілісної системи державної підтримки розвитку підприємництва, зокрема формування високоякісного правового поля. Сьогодні ж підприємницьку діяльність в україні регламентують 32 закони, 22 постанови кабінету міністрів та 14 указів президента. До цих нормативно-правових документів внесено багато змін і доповнень, які часто або суперечили вже діючим нормам, або зовсім їх перекреслювали. Така кількість законів, підзаконих актів та змін до них ніяк не сприяє нормальному розвитку підприємства, вносить плутанину та дезорганізує цей процес.

Метою державної підтримки малого підприємництва є:

1)                Створення умов для позитивних структурних змін в економіці україни;

2)Сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становленнямалого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів векономіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

3)                Підтримка вітчизняних виробників;

4)Формування умов для забезпечення зайнятості населення україни, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць [5, ст.164].

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється кабінетом міністрів україни та іншими центральними органами виконавчої влади.

Державна політика підтримки малого бізнесу - сукупність пріоритетних рішень (заходів), що визначають основні напрями й форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання. Тобто під державною підтримкою розуміється, з одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає формування державними структурами відповідних умов становлення й розвитку малого підприємництва, а з іншого - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, що залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах. Одним із напрямків державної підтримки політики малого бізнесу є запровадження спрощеної системи обліку, звітності і оподаткування малих підприємств.

Отже шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:

-        Гармонізація українського законодавства з законодавством європейського союзу та снд;

-        Забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

-        Розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їх соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;

-        Вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва [1].

Державна підтримка малого підприємництва щодо формування його інфраструктури здійснюється шляхом створення та забезпечення діяльності мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів тощо.

Основними завданнями таких організацій є:

-        Консультування з питань законодавства україни;

-        Надання інформації щодо здійснення державної підтримки суб'єктів малого підприємництва;

-        Надання інформації щодо наявності в регіоні необхідності використання товарів (послуг), що виготовляються суб'єктами малого підприємництва, які розташовані на території регіону;

-        Підвищення рівня кваліфікації управлінського персоналу суб'єктів малого підприємництва [2].

Фінансово - кредитна допомога малому підприємництву повинна формуватися за такими принципами:

1. Стимулювання комерційних банків та інших фінансових небанківських установ до надання позик і

Розширення послуг фірмам шляхом звільнення від оподаткування коштів, що спрямовуються у фонд кредитів малому підприємництву, надання державних гарантій повернення позики;

2.                Переорієнтація бюджетних коштів, спрямованих на фінансово - кредитну підтримку малого сектору економіки, з прямого забезпечення фінансовими ресурсами на формування фондів для надання послуг із метою стимулювання процесу кредитування малого бізнесу;

3.Активізація процесу створення та діяльності недержавних гарантій, страхових умов для обслуговування малого бізнесу через створення відповідних мотиваційних механізмів зацікавленості в цій діяльності з наданням пільгових умов для їхнього функціонування;

4.                Ефективне використання іноземної допомоги й активне виявлення своєї позиції у взаємовідносинах із міжнародними фінансовими організаціями;

5.Сприяння процесу самоорганізації суб'єктів малого підприємництва у розв'язанні своїх фінансово - кредитних проблем за допомогою створення установ взаємного фінансування та гарантування [1].

Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації-кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в таки же мізерних доходах, які отримують підприємці. Звуження джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку протікають надто повільно.

Слід зазначити чинники щодо покращення розвитку інфраструктури малого підприємництва:

-        Системи інформаційного та консультаційного обслуговування малого підприємництва, спеціалізованих фірм, що надають послуги малим підприємствам (бухгалтерські та аудиторські фірми, рекламні агентства тощо);

-        Бізнес-центрів та центрів розвитку малих підприємств, бізнес - інкубаторів, виробничих та технологічних парків;

-         Навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи на малих підприємствах, формування економічних знань і набуття практичних навичок роботи в умовах ринкової економіки.

Очікуваними результатами реалізації саме таких програм є прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв'язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня тіньового обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку україни, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на розв'язання проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами [5, ст.168].

Таким чаном, розвиток малого підприємництва - важлива економічно-політична проблема, розв'язання якої потребує цілісної системної методології розвитку малого підприємництва з точки зору як бюджету і податків, так і ставлення держави до малого бізнесу. Початок дійсного піднесення в розвитку малого підприємництва в цілому є неминучим, проте воно значною мірою детермінуватиметься реальним піднесенням та пожвавленням розвитку всієї економічної системи україни.

Література

1.                Закон україни "про підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000р. № 2063-ііі

2.                Закон україни "про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва" від 21.12.2000р. № 2157-ііі

3.                Буряк п.ю., маринець в.п. податкове стимулювання розвитку малого бізнесу в україні // фінанси україни. - 2005р. - № 6. С.95-98

4.                Господарський кодекс україни: чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 1 лип. 2006р.

5.Дуб л. Питання розвитку малого бізнесу в україні // вісник української академії державного управління при президенті україни. - 2000. - № 2. - с. 162-168

6.Єфименко т. Напрямки розвитку податкового потенціалу малого підприємництва // вісник української академії державного управління при президенті україни. - 2006. - № 3. - с. 141-148

7.                www.liga.kiev.ua

8.                www.rada.gov.ua

9.                www.ukrstat.gov.ua

Офшорний бізнес як невід'ємна складова сучасної економіки

Долголенко ю.с., бакай в.й.

Хмельницький національний університет

У статті розкрито суть і роль офшорного бізнесу та офшорних зон зокрема, оскільки їх значення у сучасних умовах економічного розвитку постійно зростає; досліджено роль офшорів у сучасній економіці.

Постановка проблеми. Процес загальної глобалізації міжнародного бізнесу, що спостерігається у світовому господарстві останніми роками, супроводжується постійним зростанням ролі офшорного сектора, який став невід'ємною складовою сучасної світової економіки. Офшори надають необмежену можливість доступу на міжнародні фінансові та інвестиційні ринки. Водночас використання офшорних схем із

Кримінальною та злочинною метою несе потенційну загрозу для всієї світової спільноти.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичні погляди на дану проблему визначаються як вітчизняними, так і закордонними вченими, політиками, журналістами, економістами та фінансистами. У зв'язку з переходом до вільних ринкових відносин, з істотною зміною економічної, соціальної та правової структури суспільства дана тема вивчалася такими практиками та теоретиками економіки, як: пешко а.в., к. Сєдов, а. Серветник, в.вол та ін.

Мета дослідження полягає у визначенні та визнанні офшорів як складових, структурних елементів сучасної економіки.

Викладення основного матеріалу дослідження

Термін "офшор" походить від англійського offshore - "поза берегом", тобто "той, що знаходиться на деякій відстані від берега", і означає території, на який діє пільговий режим оподаткування. Такими територіями є цілі держави, або їх окремі частини, законодавства який частково або повністю звільняють від оподаткування міжнародні компанії, що належать нерезидентам.

Прагнення підприємців знизити податкове навантаження, зберегти свій капітал є досить природним. Адже відомою є така фраза рокфеллера: "якщо можна не платити, то потрібно не платити". Історія розвитку офшорів бере свій початок у другій половині хх століття. Посилення всеохоплюючого процесу глобалізації зумовило розвиток транснаціональних корпорацій, прискорення міжнародного товарообміну, внаслідок чого підвищилися попит на фінансові ресурси та потреба у вільному доступі до них у будь - якій країні світу.

Офшорні зони (банківсько-страхові; в сучасній літературі і діловому обороті поряд з терміном "офшорна зона" використовується поняття "податкова гавань", "фінансовий рай") - це зони, в яких вводиться особливо сприятливий режим щодо здійснення банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів.

Офшорні компанії - це зареєстровані в установленому порядку в офшорних зонах підприємства, які не провадять комерційної діяльності за місцем реєстрації і організаційно-правова форма яких дає змогу управляти коштами у будь-яких обсягах без сплати податків за місцем їх реєстрації. Тобто учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни, на території якої здійснюються кредитно-фінансові операції.

На сьогодні у світі існує понад 60 країн, законодавство яких передбачає надання податкових пільг для офшорних компаній (табл. 1).

 

В той же час постає питання: чим ці зони приваблюють клієнтів? Це дуже сприятливий валютно- фінансовий режим, низький рівень оподаткування або повна заміна його на фіксований платіж, високий рівень секретності будь-якої банківської і комерційної діяльності, відносна анонімність реальних власників компанії.

В офшорних зонах пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень, мита митних зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Часто його просто декларують, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюють.

В офшорних зонах повністю відсутні обмеження на вивезення валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити у будь-якій валюті у будь-яких закордонних банках.

Регламентація процедур управління офшорною компанією відзначається повною ліберальністю. У багатьох випадках вона існує лише на папері - суто юридично.

Важливим фактором привабливості офшору є стабільність цього режиму. Зазвичай протягом 15-25 років з моменту реєстрації офшорної компанії інвестор захищений від несприятливих для нього змін в офшорній зоні [5].

Офшори мають ще низку привабливих переваг. Це, перш за все, те, що для більшості офшорних компаній єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт (зовнішні аудитори діють далеко не в усіх офшорних зонах, а рахунки фірм вони можуть перевіряти тільки за рішенням власників); єдиний вид податку офшорної компанії - "податок на підтримку компанії" (це фіксована грошова сума, яку щорічно сплачують до бюджету за місцем реєстрації офшорної компанії).

Наша держава також не стоїть осторонь офшорного бізнесу. В україні 70-75 % отриманих інвестицій

Надходить через офшорні зони [3]. Явище офшорів в україні існує вже понад 10 років, хоча в податковому законодавстві цей термін з'явився лише у 1997 році в законі україни "про оподаткування прибутку підприємств". Відповідно до ст. 18 цього закону на валові витрати можна віднести лише 85 % суми договору з компанією, що має офшорний статус.

Варто зазначити, що незважаючи на низку переваг, які характерні для офшорного бізнесу, він досить часто асоціюється "відмиванням" грошей, шахрайством і криміналом. Саме у цих зонах "брудні" гроші відокремлюються від джерела походження. Із розвитком діяльності транснаціональних кримінальних корпорацій держави стали усвідомлювати це небезпечне явище. За оцінками міжнародного валютного фонду, світовий обсяг "відмивання" грошей становить від 2 до 5 % ввп, тобто близько 1 трлн. Дол. Сша на рік.

У 1989 р. У парижі за рішенням наради на вищому рівні країн "великої сімки" було створено спеціальну фінансову комісію з проблем відмивання грошей (скорочено fatf). На сьогодні членами fatf є 26 держав. Основні напрямки діяльності комісії - розроблення і вдосконалення системи заходів, спрямованих на боротьбу з відмиванням грошей, вироблення і поширення рекомендацій. Найбільш ефективним шляхом протидії транснаціональним кримінальним корпораціям, на думку fatf, є підрив фінансової основи їхньої діяльності шляхом тиску на офшорні зони з боку світової спільноти за аналогією з сучасною практикою діяльності ради безпеки оон в ситуаціях, що кваліфікуються як загроза миру, порушення миру або акт агресії [2].

Іншою організацією, діяльність якої також направлена на боротьбу з відмиванням грошей, є oecd - організація економічного співробітництва та розвитку, яка об'єднує країни-однодумці для боротьби з корупцією та фінансовими махінаціями.

Особливо активізувалась міжнародна діяльність щодо боротьби з фінансуванням тероризму, "відмиванням" грошей та іншим криміналом після подій 11 вересня 2001 року. У сша було прийнято антитерористський закон - usa patriot act, який фактично знищив діяльність приватних офшорних банків.

Щоб протистояти відпливу капіталу з країни, уряд україни також змушений вдаватися до жорстких заходів. Одним з останніх стала боротьба з розрахунками через офшор. В україні спеціального законодавства, що регулює офшорні питання, немає. Чинне українське законодавство також не містить правового визначення офшору. Однак є нормативні документи, які регулюють порядок розрахунків між суб'єктами підприємницької діяльності - резидентами і суб'єктами підприємницької діяльності - нерезидентами україни.

Таким чином, необхідно відзначити, що кожна країна світу зацікавлена в створенні вільно-економічних і офшорних зон, які забезпечують їй стабілізацію і гармонійний розвиток економіки, тому у наш час офшорний бізнес є невід'ємною частиною світової економіки. Офшорні схеми будуються на зовнішньоторговельних контрактах, на лізингових, трастових, комісійних й інших договірно-правових формах здійснення складних комерційних проектів. Усе більш актуальною стає можливість створення не тільки окремих офшорних компаній, але й схем, що включають як офшорні, так і неофшорні компанії, їх представництва й філії в різних країнах [1].

Література

Вол в., офшорний бізнес: за і проти // вісник податкової служби україни. - 2000-№ 30-с. 23-25. Галкін і., офшорні зони: легальні і незаконні цілі використання // право україни. - 2003-№ 3-с. 70-74. Пешко а. В., офшорний бізнес як складова світової економіки // держава та регіони. - 2006-№ 3-с.

Серветник а., раз офшор, два офшор // бізнес - 2007-№ 18-19-с.68-70.

Сєдов к., офшорні зони: що це таке та як з ними боротися // бухгалтерія. - 2002-№ 46-с.65-70.