Україна в сот: переваги та недоліки

Довбиш о.л., раднюк і. А., бондаренко м.л.

Хмельницький національний університет

У даній статті аналізується вступ україни до сот. Характеризуються позитивні та негативні наслідки інтеграції на світовий ринок торгівлі.

У 1947 році країни світу вирішили сформулювати загальні правила розвитку міжнародної торгівлі та зафіксувати їх в окремому документі. Таким документом стала генеральна угода з тарифів та торгівлі (гатт). 3 того часу ці правила постійно вдосконалювалися, аби вони могли максимально відображати інтереси всіх країн-учасниць угоди. Всі узгодження відбувалися виключно шляхом переговорів між усіма зацікавленими сторонами. На основі досягнутих тоді домовленостей і була створена світова організація торгівлі. Вона почала діяти з 1 січня 1995 року.

Головна мета сот - створити такі умови, за яких міжнародна торгівля здійснюватиметься максимально вільно. Це, зокрема, означає відсутність перешкод для доступу на ринки товарів та послуг усіх країн-учасниць. Це також означає, що правила торгівлі є прозорими, стабільними та зрозумілими для всіх учасників. При цьому усунення бар'єрів відбувається таким чином, аби не зашкодити інтересам національних виробників.

Станом на 1 листопада 2005 року учасниками сот є 148 країн світу. На їх долю припадає 95 % світового об'єму торгівлі.. Усі сусіди україни, та більшість країн колишнього радянського союзу є членами світової організації торгівлі. Вперше україна офіційно висловила бажання приєднатись до міжнародних угод з оптимізації торгівлі у 1993 р. Саме тоді було подано офіційну заявку і український уряд розпочав відповідні багатосторонні переговори з учасниками гатт/сот.

3 того часу і офіційні представники влади, і незалежні експерти неодноразово називали дату завершення переговорів. Спочатку планувалося, що підготовка займе 5 років, і у 1998 рощ україна стане членом сот. Але насправді у 1998 р. Переговори ще тривали, а активність української сторони навіть зменшилась [4,ст. 167].

На останньому засіданні, 25 січня 2008 року, члени робочої групи ухвалили «вступний пакет» україни: звіт робочої групи, розклади зобов'язань з доступу до ринку товарів і послуг, проєкт рішення генеральної ради і протоколу про вступ. 5 лютого 2008 року вступний пакет розглянула і затвердила генеральна ради сот. Президент україни та генеральний директор світової організації торгівлі підписали протокол про вступ україни в сот. 10 квітня 2008 року верховна рада україни ухвалила закон № 250-уі «про ратифікацію протоколу про вступ україни до світової організації торгівлі.

Протокол про вступ україни до світової організації торгівлі підписаний у м. Женеві 5 лютого 2008 року. 16 квітня 2008 року президент україни підписав закон про ратифікацію протоколу, і того ж дня міністерство закордонних справ направило сот повідомлення про це. 3 цього дня пішов відлік 30 днів - офіційного терміну від повідомлення про ратифікацію до членства в сот. 16 травня 2008 року україна стала 152-м членом світової організації торгівлі.

Участь україни у світовій організації торгівлі надасть переваги її громадянам, окремим галузям промисловості та країні в цілому, а також виникнуть певні труднощі [3].

До переваг можна віднести те, що за рахунок участі україни у сот громадяни отримують:

1) Зменшення ціни на товари за рахунок підсилення конкуренції та доступу виробників до більш дешевої сировини. Адже вітчизняні виробники отримають змогу не лише продавати свою продукцію за кордоном, але й купувати там необхідну для виробництва сировину;

2) Збільшення асортименту товарів та послуг за рахунок доступу в країну іноземних виробників. Разом з тим, вітчизняна продукція теж нікуди не зникне, адже внутрішні виробники можуть адаптуватися до нових умов конкуренції протягом перехідного періоду;

3) Можливим завдяки надходженню інвестицій з-за кордону. За оцінками міністерства економіки, після набуття україною членства у сот обсяги іноземних інвестицій в країну збільшаться на 30 %.

4) Нові робочі місця та збільшення заробітних плат за рахунок активізації економічних процесів та розвитку виробництва;

5) Збільшення соціальної підтримки з боку держави за рахунок додаткових надходжень у державний

Бюджет.

Окремі підприємства чи галузі отримують:

1) Підсилення позицій експортно-орієнтованих галузей. На сьогодні 60 % валового внутрішнього продукту україни дає експорт - метал, труби, мінеральні добрива, текстиль;

2) Вільний доступ на ринки товарів та послуг майже 150 країн світу. За прогнозами міністерства економіки, вступ до сот на 10 % збільшить доходи україни від торгівлі з іншими країнами;

3) Зрозумілі, стабільні та рівні для всіх правила міжнародної торгівлі. Іноземним компаніям легше буде розібратися у торгівельному законодавстві україни, адже воно буде частиною законодавства сот, за якими ведуть бізнес всі учасники організації;

4) Однакове ставлення до товарів та послуг незалежно від країни походження, тобто не застосування антидемпінгових та інших обмежувальних заходів. За різними підрахунками, втрати від антидемпінгових заходів проти україни можуть сягати восьми мільярдів доларів на рік;

5) Можливість захищати свої інтереси у спеціальному органі сот з розв'язання суперечок. Вступ до сот не усуває повністю загрозу антидемпінгових розслідувань, але потенційно покращує позиції країни, проти якої вони ініціюються [2].

Країна в цілому отримує:

1) Розвиток економіки країни за рахунок пожвавлення торгівлі та збільшення виробництва. За розрахунками міністерства економіки, вступ у сот може прискорити ріст ввп країни майже на 20/о;

2) Додаткове залучення прямих іноземних інвестицій для розвитку виробництва та створення нових робочих місць. Це також позитивно впливатиме на екологічну ситуацію в країні, адже частина інвестицій буде спрямовано на модернізацію виробництва, і, значить, на впровадження нових, екологічно безпечних та енергозберігаючих технологій;

3)Розвиток сучасного, конкурентоспроможного виробництва. Підприємства змушені будуть модернізувати свою діяльність і пропонувати продукцію, яка зможе конкурувати з іноземними аналогами.

4) Збільшення відрахувань у державний бюджет та місцеві бюджету за рахунок податків, які сплачують підприємства та можливість спрямовувати їх на соціальні програми; [1].

Однак виникають питання, які викликають найбільші дискусії в економіці україні після її вступу в сот. Одним з важливих питань, яке потребує негайного врегулювання, є вдосконалення законодавства щодо державного регулювання виробництва та обігу цукру та встановлення обмежень на ввезення в україну цукру- сирцю з тростини. Існуючі нині закони захищають національного товаровиробника через застосування імпортних митних ставок. Високі ставки роблять невигідним для імпортерів завезення цукру в україну, і тим самим надають перевагу вітчизняному продукту.

Однак це суперечить правилам, які існують в світові організації торгівлі, і які вимагають часткової лібералізації вітчизняного ринку цукру. Зокрема, австралія пропонує встановити квоту на ввезення в україну цукру-сирцю з тростини на рівні 260 тисяч тон на рік та встановити мінімальне мито на імпорт цукру поза цією квотою.

Українські виробники цукру наполягають на тому, що таке відкриття внутрішнього ринку може знищити вітчизняну цукрову промисловість. Адже зараз в україні виробляється переважно буряковий цукор. Він є вдвічі дорожчим, ніж цукор з тростини. До того ж, українські заводи виробляють в декілька раз більше цукру, ніж українці можуть споживати [8,ст.49].

В той же час, вітчизняна цукрова промисловість не відповідає сучасним вимогам та потребує реформування і модернізації. Технологічний процес виробництва цукру в україні на сьогодні є низькоефективним та чи не найдорожчим у світі. Цукрові заводи працюють на застарілому обладнанні.

Як вирішити цю проблему? Відкриття внутрішнього для іноземного цукру дійсно може призвести до зменшення прибутків деяких підприємств або закриття декількох цукрових заводів. Але, швидше, посилення конкуренції у зв'язку зі вступом до сот стимулюватиме вітчизняних цукровіків до модернізації виробництва та покращення якості своєї продукції.

Крім того, уряд україни веде переговори про застосування перехідного періоду, який становитиме не менше 4 років. Тобто, україна обмежуватиме доступ імпорту на свої ринки, і водночас отримає вихід на ринки країн-членів сот одразу ж після приєднання до цієї організації. Цього часу вистачить для того, щоб реструктуризувати цукрову галузь та підготувати її до повноцінної конкуренції. Це цілком можливо зробити, якщо зважити хоча б на досвід українських металургів, які за два роки змогли провести подібну реструктуризацію свого виробництва.

Зрештою, в довгостроковій перспективі від вступу україни до сот вітчизняна цукрова галузь отримає такі ж переваги, як і інші сектори української економіки. Вихід на світові ринки, модернізація виробництва за рахунок іноземних інвестицій, доступ до сучасних технологій і ноу-хау та інше [5,ст.5].

Сільське господарство є тією галуззю, яка може не одразу відчути переваги від вступу україни до світової організації торгівлі, і навіть навпаки - у короткостроковій перспективі дещо втратити. Існує думка, що відкриття внутрішніх ринків для іноземних продовольчих товарів зробить неконкурентоспроможними товари вітчизняного виробництва, і, як наслідок, призведе до закриття або суттєвого зменшення прибутків частини підприємств. Також проблемним є питання щодо надання державних субсидій сільському господарству. Правила сот вимагають певного обмеження підтримки сільгоспвиробників з боку держави.

У ході переговорів україна намагається відстояти максимально можливий рівень державної підтримки сільського господарства. Але деякі країни вимагають зменшити цю суму. Найжорсткішу позицію в цьому питання займають австралія, аргентина, канада та сполучені штати. Австралія та аргентина навіть заявили, що позиція україни в цьому питанні є основним стримуючим чинником на шляху завершення переговорів про набуття україною членства в сот.

Існує декілька конкретних заходив, завдяки яким можна компенсувати втрати сільгоспвиробників після приєднання країни до сот.

По-перше - можливість компенсувати втрати сільськогосподарської галузі за рахунок тих галузей вітчизняної промисловості, які суттєво збільшать свої прибутки завдяки приєднанню україни до сот. Це, наприклад, металургійна та хімічна промисловості.

По-друге - запровадження перехідного періоду, під час якого україна матиме можливість для поступової реструктуризації та реформування сільського господарства і окремих його секторів. Це дозволить уникнути різкої зміни умов ведення господарської діяльності для сільгоспвиробників і крок за кроком наближатиме галузь до світових стандартів.

Крім того, існують і інші чинники, завдяки яким сільське господарство може отримати переваги чи компенсації у короткостроковій та довгостроковій перспективі. Серед них можна визначити такі:

-         Вступ україни до сот відкриває нові ринки для вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції. За розрахунками інституту економічних досліджень, експорт сільгосптоварів зросте на 12 відсотків;

-         Збільшення імпорту товарів в україну через скасування митних обмежень, зрештою, буде компенсуватися зростаючим експортом;

-         Покращиться доступ до сучасної сільськогосподарської техніки та обладнання, що сприятиме росту продуктивності та конкурентоспроможності українських товарів;

-         Очікується збільшення інвестицій у сільськогосподарські підприємства, що сприятиме їхньої модернізації; [7,ст.68].

3 усього вище сказаного можна зробити висновки, що у цілому приєднання україни до сот відповідає її стратегічним інтересам. По суті, воно означатиме кардинальний поворот від практики довільного встановлення та застосування державою правил економічної поведінки до поступового впровадження правил, визнаних на багатосторонній міжнародній основі. Цей крок може стати вирішальним у процесі становлення цивілізованого ринкового господарства в нашій країні, здійснення більш радикальних адміністративної і структурної реформ, прискорення інтеграції україни у світові та европейські економічні й політичні структури [7,ст.5].

Разом з тим слід зазначити, що вигоди від вступу країни до сот визначаються, у кінцевому підсумку, відносною конкурентоспроможністю вироблених товарів і послуг, яка перебуває в україні на порівняно невисокому рівні. Зниження торгових бар'єрів стимулює зростання зовнішньоторговельного обороту як щодо експорту, так і щодо імпорту. Тобто вже незабаром можна відзначити, що якщо сумарне зростання експорту унаслідок вступу до сот виявиться більшим, ніж сумарне зростання імпорту - можна попередньо говорити про можливий виграш від вступу до сот.

Література

1.Http/www.яndex.com.ua

2. Http/www.market.com.ua

3. Http/www.ukr.net

4. Головинська в. Україна і світова організація торгівлі: стан, проблеми, перспективи інтеграції / українська академія держ. Управління при президентові україни; центр дослідження адміністративної реформи. - к.: видавництво уаду, 2008. - 167 с.

5.Лисогор л. / сот і ринок праці: переваги і виклики // праця і зарплата. - 2008. - № 17.

6.Лариса дацюк / дрібний бізнес в умовах сот // урядовий кур'єр., 2008. - № 85.

7. Ус і.в. / перспективи розширення сфер діяльності сот // актуальні проблеми економіки, - 2007. -

№ 8.

8. Сідейко в. / переваги та ризики вступу україни до сот // віче. - 2008. - № 5-6.

Роль іноземних інвестицій в економіці україни

Хаврусь і.в., танасієнко н.п.

Хмельницький національний університет

В статті проаналізовано роль іноземних інвестицій в економіці україни, досліджено обсяг інвестицій, що вкладені країнами світу у вітчизняну економіку. Також зазначено методи стимулювання іноземних інвесторів та політику україни щодо залучення іноземних інвестицій.

Вступ. За останні роки іноземні інвестиції стали відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Інвестиційні процеси в кожній країні впливають на розвиток виробництва, бізнесу, послуг, а через залучення коштів до місцевих бюджетів - на поліпшення якості життя людей. В україні інвестиційні процеси відіграють особливо важливу роль. Держава не в змозі забезпечити надходження обсягу коштів, необхідних для зростання ввп. Інвестиційний потенціал вітчизняного приватного сектору ще дуже низький для здійснення великих інвестиційних проектів.

Перехід до сталого економічного зростання вимагає нарощування експортного потенціалу, виробництва конкурентоспроможної продукції. Для здійснення реконструкції, модернізації підприємств, впровадження новітніх енергозберігаючих та екологобезпечних технологій необхідні іноземні інвестиції.

Дослідження проблеми іноземного інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що іноземні інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. В україні проблеми іноземних інвестицій досліджували: абрамович і.в., борщ л.м., іванов с.п., кльоба л.г., криховецький і.з., чайка в.м. таким чином, тема є досить актуальною. Тому метою даної статті є дослідження ролі іноземних інвестицій в економіці україни.

Виклад основного матеріалу. Україна має значний економічний потенціал. Провідна галузь її економіки - промисловість, у якій створюється основна частка національного доходу, тому вона потребує залучення іноземного капіталу.

У законі україни «про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції визначаються як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства україни з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [1].

Для україни, як держави з перехідною економікою, важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними пріоритетними завданнями, які покликані розв' язати іноземні інвестиції, є: структурна реформа економіки; технологічне оновлення виробництва; виробництво товарів масового споживання; подолання залежності країни від імпорту.

Потоки прямих іноземних інвестицій за останні десятиліття стрімко зростають. В даний час більшість країн, що розвиваються, розглядають прямі іноземні інвестиції як важливий канал для одержання доступу до ресурсів, що забезпечують розвиток країни. До таких ресурсів, зокрема, відносяться: фінансовий капітал, технологія й інноваційний потенціал, організаційна й управлінська практика, доступ до ринків.

Прямі іноземні інвестиції є найважливішим чинником глобалізації сучасної світової економіки. Їх роль тісно пов' язана з діяльністю тнк і формуванням міжнародного виробництва. Прямі іноземні інвестиції генерують також додатковий капітал з різних джерел. Через домінуючу роль тнк в інноваційній діяльності по розробці нових товарів і технологічних процесів прямі іноземні інвестицї є важливим джерелом нової і передової технології, кваліфікованих кадрів. Прямі іноземні інвестиції можуть в більшій мірі сприяти поширенню ноу-хау, ніж будь-який інший спосіб.

У 2007 році в економіку україни іноземними інвесторами вкладено 21186,0 млн дол.сша (таблиця 1).

 

Як видно з таблиці 1, найбільшу кількість коштів в економіку україни інвестує німеччина: в 2007 році 26,5 % усіх іноземних інвестицій надійшло з цієї країни. На другому місці серед найбільших інвесторів, які вкладають кошти в економіку україни - кіпр: 14,2 % загального обсягу іноземних інвестицій. Австрія та великобританія спрямували відповідно 7,6 % та 7,4 %. Дещо менше було вкладено нідерландами - 1493 млн дол. Сша, що становить 7 % загального обсягу. Інвестиції сша становили 6,7 %. Свої кошти також інвестували російська федерація, франція, швейцарія, польща.

В україні постійно ведеться певна робота з активізації інвестиційної діяльності. Зокрема, відомі такі методи стимулювання іноземних інвесторів:

-         Фіскальні - зниження податку на доходи корпорацій, прискорена амортизація, стимулювання імпорту та експорту;

-         Фінансові - прямі субсидії на повне, або часткове капіталовкладення;

-         Інші: субсидування послуг, технічне сприяння, ноу-хау.

З метою залучення іноземних коштів була створена консультативна рада з питань іноземних інвестицій в україні. У подальшому, необхідно враховувати міжнародний досвід та посилити роль банків у розвитку інвестиційних відносин не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому рівнях.

Висновки. Отже, іноземні інвестиції відіграють особливу роль у житті будь-якої країни. Прямі іноземні інвестиції є найважливішим чинником глобалізації сучасної світової економіки. В даний час більшість країн, що розвиваються, розглядають прямі іноземні інвестиції як важливий канал для одержання доступу до таких ресурсів як фінансовий капітал, технологія й інноваційний потенціал, організаційна й управлінська практика. У 2007 році в україні іноземними інвесторами вкладено 21186,0 млн дол. Сша. Серед найбільших іноземних інвесторів в економіку україни можна виділити німеччину, кіпр, австрію, сша, великобританію, францію. В україні постійно ведеться певна робота з активізації інвестиційної діяльності.

Література

1.Закон україни «про режим іноземного інвестування» // httpzwww.rada.gov.ua.

2. Абрамович і.в. напрями активізації державної політики щодо залучення іноземних інвестицій в економіку україни // інвестиції: практика та досвід. - № 1. - 2007. - с. 16 - 19.

3. Кльоба л.г. сприяння банків підприємствам у залученні іноземних інвестицій // інвестиції: практика та досвід. - № 16. - 2007. - с. 3-6.

4. Криховецький і. З. Значення інвестицій у розвитку економіки україни на сучасному етапі державотворення // інвестиції: практика та досвід. - № 22. - 2007. - с. 17-19.

5. Чайка в.м. іноземні інвестиції як фактор глобалізації світової економіки // інвестиції: практика та досвід. - № 2. - 2007. - с. 15-19.

Україна і світове господарство на етапі інформаційно-технологічної революції

Черешня т. В. Черешня г. А.

Хмельницький національний університет

В статті досліджено характерні риси економічного розвитку країн світу в постіндустріальний період, проаналізовано процес глобалізації, яка набуває якості транс націоналізації, показано місце україни як складової світового господарства, проблеми і труднощі її входження в світовий ринок.

В умовах вступу країн європейської цивілізації в інформаційно-технологічному революцію кінця хх століття надзвичайно актуальним є дослідження постіндустріального періоду розвитку країн світу та україни як складової світового господарства.

Аналізу цих проблем присвятили свої праці відомі українські вчені: п. І. Юхименко, п. М. Леоненко, б. М. Одягайло, о. Г. Білорус, і. І. Дахно, п. В. Проскурін, с. В. Мочерний, відомі американські дослідники д. Белл. Дж. К. Гелбрейт, у. Ростоу та інші.

Метою даного дослідження є аналіз основних характерних особливостей постіндустріального суспільства, ролі світової інформаційної мережі в світовій системі господарства, проблеми глобалізації, та місця україни, її проекції в європу і світ і проекцію європи і світу в україну.

Світову історію другої половини хх ст. Можна розділити, - як стверджує переважна більшість вчених, - на три періоди: 1945-1973, 1973-1989 і період після 1989 року. Характерною ознакою суспільств країн європейської цивілізації з середини 50-х років хх ст. Було те, що всі вони були суспільствами постіндустріальними, які характеризувалися за визначенням американського соціолога д. Белла:

1)                Переорієнтацією економіки з виробництва товарів на користь виробництва послуг:

2) Перевагою високопрофесійних спеціалістів і техніків серед робітників, що зайняті у виробництві;

3) Провідною роллю теоретичних знань при утворенні нових методів організації виробництва під час побудови соціальної структури суспільства;

4) Орієнтацією техніко-економічної сфери на контроль відносно технологій;

5) Забезпеченням прийняття рішень за допомогою "інтелектуальних технологій", а також зосередженням влади в руках інтелектуальної еліти [1, 87-88].

В умовах вступу країн в інформаційно-технологічну революцію в кінці хх ст. На арену вийшла глобалізація (така форма інтернаціоналізації, яка набуває рис транснаціоналізації, відрізняється поширенням тісної взаємодії між країнами на всю земну кулю) термін globe - в перекладі - куля. Початок процесу глобалізації пов'язується в часі з переходом індустріалізації розвинутих країн в постіндустріальну фазу розвитку. Виключну роль в світовій системі інформації відіграє інтернет. Світова інформаційна мережа забезпечує глобалізацію капіталу і децентралізовану концентрацію виробництва і праці. Утворився світовий інформаційно-фінансовий простір. Частка інвестицій в інформаційні технології розвинутих країн зростає і становить (у % до ввп від 5,0 в японії та італії до 7,7 у швеції) [2, 94].

Не можна не відзначити, що глобалізація супроводжується серйозними проблемами: миру і роззброєння, енергетичною і сировинною, продовольчою, екологічною, глобального потепління, яка є однією з найголовніших.

Їх можна вирішити лише спільними зусиллями розвинутих країн.

Процес глобалізації проявляється в утворенні транснаціональних кампаній (тнк) - монополій, що створюють за кордоном власні або спільні виробничі філії.

 

Переважна більшість тнк має свої штаб-квартири в розвинутих країнах. Сьогодні загальна кількість тнк становить 60 тис., а кількість зарубіжних філій - 600 тисяч. Їх зарубіжні інвестиції дорівнюють 4,8 трлн. Доларів. Вони контролюють сьогодні близько половини світового промислового виробництва, дві третини міжнародної торгівлі, чотири п'ятих світового банку патентів і ліцензій [2, 544]. Група країн європейської цивілізації має найбільші обсяги ввп, особливо в розрахунку на душу населення, найвищий рівень продуктивності праці, посідають ключові позиції в мвф, світовому банку. Високим в цих країнах є рівень розвитку соціальної сфери. Тільки за 2000-2007 рр. Середньомісячний дохід на людину виріс з 950 до 1875 доларів сша, а середньомісячна зарплата в 1,6 рази з 1500 до 2425 доларів. Розрив між 10 % найбагатших і 10 % найбідніших країн (децельний коефіцієнт) скоротився з 14 до 10 разів. Соціальні витрати на освіту зросли в 2,8 рази, охорону здоров'я - 3,1 рази. Рівень життя піднявся з 70 до 77 років [3, 392].

Високим в країнах європейської цивілізації є індекс розвитку людини (ірл), який розраховується як зважена сукупність душових показників доходу, заробітної плати, купівельної спроможності людини (споживчий кошик), рівня освіти, медичного обслуговування. Найвище значення ірл = 1,0.

 

Україна була і продовжує залишатися складовою світового господарства, але, - як вважає переважна більшість вчених, - існує чимало проблем входження економіки україни у світове господарство. Визначальними стали галузі виробництва. Які не пов'язані з внутрішнім попитом. На початку ххі століття висока експортна орієнтація спостерігалася в чорній металургії, де обсяг експорту склав 85,3 %, у хімічній і нафто-хімічній - 96,9 %, деревообробній - 77,3 %, а у легкій промисловості з використанням давальницької сировини він сягнув 125,9 % загального обсягу виробництва [5,306].

Україна значно поступається країнам світу в індустріальному розвитку. Вона не є транснаціональною країною, її компанії не беруть участі у стратегічних альянсах, в ній не базуються транснаціональні компанії, рух капіталів, як за її межі так і в середину країни обмежений, дуже мляво протікають інформаційні та інноваційні процеси.

Економіка україни більш як на 100 % пов'язана з зовнішньоторгівельним оборотом, про що свідчать дані таблиці 3 [5, 309].

 

Це майже вдвічі вище ніж у німеччині і великобританії, у 5 разів - ніж у японії, в 6 разів - ніж в сша

[5, 309].

Україна за рейтингом конкурентоспроможності всесвітнього економічого форуму (м. Давос, 1999) посідає передостаннє 58 місце серед охоплених індексом 59 країн [5, 306].

Продуктивність праці в україні нині становить близько 30 % в порівнянні з європейськими країнами, населення скоротилося з 51,6 млн (1991 рік) до 46,2 млн (2007 рік). Це ознаки демографічної кризи. А за індексом людського розвитку україна посідає 76 місце в світі [6, 2].

Негативно на економіку впливає насиченість екологічно-шкідливими підприємствами металургійної, гірничо-добувної, нафтохімічної промисловості. Щороку вони викидають в атмосферу 11-12 млн тон шкідливих речовин, 6,5 млн тон отруйних сполук дає автотранспорт. У донецьку, дніпропетровську, запоріжжі, києві, кривому розі, маріуполі забруднення повітря у десятки разів перевищує гранично допустимі норми [7, 185].

За оцінками експертів для розв' язання цих економічних проблем україна в найближчі роки потребує не менше 40 млрд доларів сша зарубіжних інвестицій [8, 452], а надійшло їх за всі роки незалежності 8,3 млрд [9, 392] (для порівняння - у польщу майже в 2 рази більше). Цей аналіз свідчить про труднощі у входженні економіки україни в світовий ринок в умовах посилення конкурентної боротьби.

Проблема взаємопов' язаної глобалізації і національного розвитку постала для україни дуже гостро. Нам думається, в зв'язку з цим, доцільною і правильною є позиція відомого українського вченого о. Г. Білоруса: "єдиною можливістю для україни вижити в цій мегасистемі, зберегти націю і культуру є реалізація такого закону розвитку, при якому сила внутрішньої економічної інтеграції є більшою, ніж сила зовнішньої, внутрішня конкурентна ефективність економіки вищою, ніж рівень зовнішньої ефективності. Для україни це надзвичайно складне завдання. Але без його розв'язання суверенна державність україни не має перспективи" [10, 341]. Тому і виникла гостра необхідність запровадити програму "український прорив: для людей а не для політиків". 15 січня 2008 року в українському домі відбулась презентація цієї програми. Найосновніші її аспекти:

1.                Якість державного управління.

2. Якість публічного діалогу.

3.Відкритість влади.

Програма передбачає проекцію україни в європу і світ і проекцію європи і світу в україну.

Література

1. Белл даніел. Начало постіндустріального суспільства. - к.: українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. - 96 с.

2. Дахно і. І. Країни світу. Енциклопедичний довідник. - к.: мапа, 2004. - 557 с.

3. Історія економіки та економічної думки. За ред.: в. М. Ковальчука, м. Р. Лазаровича, м. І. Сарая. - к.: знання, 2008. - 644 с.

4. Проскурін п. В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації. Навч. Посібник. - к.: кнеу, 2005. - 370 с.

5. П. І. Юхименко. Проблеми входженя україни в світове господарство. В кн.: економічна історія.: навч. Посібник. - к.: вікар, 2004. - 341 с.

6. Тимошенко ю. Уникнути інфляційних сплесків // урядовий кур'єр, 2008. - № 8. - с.2

7. Черкашина н. К. Перехідний період в україні. Економічна історія: навч. Посібник. - к.: цул, 2003,

- 193 с.

8. Леоненко п. М., юхименко п. І. Проблеми входження економіки україни в світове господарство. Економічна історія: навч. Посібник. - к.: знання-прес, 2004. - 499 с.

9. Одягайло б. М. Економічний розвиток україни в умовах глобальної модернізації. В кн.: міжнародна економіка: навч. Посібник. - к.: знання, 2005. - 397 с.

10.             Білорус о. Г. Економічна система глобалізму: монографія. - к.: кнеу, 2003. - с. 341.

Розробка нових видів продукції - шлях до зміцнення конкурентних позицій підприємства

Швець к.о.., ковальчук с.в.

Хмельницький національний університет

Зроблено спробу розглянути специфіку інноваційного маркетингу у плануванні нової продукції.

Ринок товарів швидко змінюється, удосконалюються технології, росте конкуренція, змінюються смаки споживача. Підприємство, прагнучи збереженню та захисту своїх конкурентних позицій, повинно вміти не тільки закріпитися на ринку і розширити свій вплив на нові ніші без зменшення раніше завойованої частини ринку, а й зацікавити споживача певними новинками.

Внесок у дослідження проблем інноваційної діяльності зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені: в. Александрова, ю. Бажал, п. Бєлєнький, а. Бодюк, а. Власова, л. Водачек, о. Водачкова, в. Геєць, н. Гончарова, м.долішній, ю. Зиков, с. Ільєнкова, н. Краснокутська, с. Колупаєва, а.коренний, о. Кузьмін, а. Кутейников, о. Лапко, д. Львов, і. Макаренко, б.патон, с. Покропивний, й. Петрович, п. Перерва, я. Плоткін, а. Пригожин, а. Перлакі, а. Савченко, б. Санто, б. Твісс, м. Туган-барановський, в. Терехов, м. Чумаченко, й. Шумпетер, а. Яковлєв та інші.

Виклад основного матеріалу. Проблема українських підприємств полягає, по-перше, у тому, що вони не володіють сучасним арсеналом науково обґрунтованих методів ведення конкурентної боротьби, по-друге, вітчизняна наука до цього часу не забезпечила їх відповідними рекомендаціями. В 2002 році лише 13,5 % промислових підприємств україни займались інноваційною діяльністю. В 2003 ця частка дещо підвищилась до 14,8 %, а в першому кварталі 2004 року знову знизилась до 9 % [1, ст.225-226].

Формування конкурентної переваги є процесом створення конкурентної позиції підприємства. У широкому розумінні конкурентна позиція підприємства - це підхід підприємства до конкуренції в цілому. [2, с.58] позиція ж підприємства в галузі визначається конкурентною перевагою. Конкурентну позицію підприємства слід розглядати як похідну від конкурентних переваг підприємства, які складають природну форму існування підприємств. Виходячи з вищесказаного, можна сформувати своєрідний ланцюжок: конкурентоспроможність втілюється в конкурентну перевагу, а потім оформлюється як конкурентна позиція.

Кожне підприємство, яке займається випуском продукції, повинно завчасно турбуватися про визначення асортиментного портфелю, брати участь у виставка та конкурсах на кращі моделі та пропозиції, щодо нових видів продукції. Для реалізації творчого задуму на підприємстві необхідно провести технічну підготовку виробництва.

Рішення по розвитку товарного асортименту можуть бути направлені на:

-        Розширення товарної лінії з метою максимального її пристосування до потреб споживачів;

-         Проріджування товарної лінії (зняття з виробництва окремих виробів, що не користуються попитом).

-         Модернізація товарних ліній + пристосування до нових технічних, екологічних, естетичних і інших вимог. Споживач чекає нових і досконалих товарів і, щоб вижити в умовах жорстокої конкуренції, підприємство повинно удосконалювати свій товарний асортимент шляхом розробки нової продукції. Новий продукт є життєво важливим чинником, який визначає майбутнє компанії, задовольняючі вже існуючі потреби.

Новим продуктом може бути модифікація існуючої продукції або нововведення, яке споживач вважає значним. Важливим елементом при розробці нової продукції виступають інновації, а впровадження інноваційних технологій при їх розробці допоможе досягнути найбільшої ефективності. Підприємство повинно бути зацікавлене в постійному плануванні нових товарів, бо це дає можливість йому не тільки розширити збут, ефективніше використовувати існуючу систему товароруху, але й збільшити прибуток та створити чи підтримувати образ інноваційної фірми.

У 2005 р. (за даними держкомстату україни) в країні інноваційною діяльністю у промисловості займалося 11,9 % загальної кількості підприємств, з них реалізовували інноваційну продукцію майже 90 %. Проте, в даний період в загальному обсязі реалізованої продукції частка інноваційної була надзвичайно низькою - лише 6,5 %, або 24995,3 млн грн. (у 2001 р. - 6,8 %). Хоча можна виділити галузі, які фінансувалися державою для розвитку інноваційного потенціалу. Дані наведені в таблиці 1."фінансування промисловості у 2005-2007рр."

□ машинобудування

□ хімічна і нафтохімічна

Промисловість □ харчова промисловість та

Переробка с/г прдукції □ металургія та оброблення

Металу □ інші галузі

Рис. 1. Фінансування промисловості у 2005-2007 рр. %

З наведених графічних матеріалів ми бачимо, що найбільша частка інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції припадає на підприємств машинобудування, харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів, металургії та оброблення металу, хімічної і нафтохімічної промисловості [3, с.27].

Відносно загального обсягу реалізованої інноваційної продукції в промисловості за всіма видами економічної діяльності спостерігається позитивна динаміка зростання. Частки реалізованої інноваційної продукції промислових підприємств, яка спрямовується на експорт, 2001 р. Складала 30,5 %, то вже в 2004 р. - 42,5 %, а в 2005 р. - 50,0 %.

Випускаючи новий товар на ринок, підприємство повинне вжити заходів по зменшенню ризику щодо схвалення товару різними групами споживачів. Як показує практика, від 30 до 70% товарів-новинок терплять поразку. Причин комерційного провалу нових товарів може бути багато. Основними є висока ціна новинки, непродумане планування, жорстока конкуренція, невдалий вибір моменту виводу новинки на ринок, невдале позиціонування товару. Продукт може містити багато технічних новинок та водночас не мати ринкової новизни, оскільки задовольняє ті самі потреби і має те саме коло споживачів. Тому розвиток товарного асортименту є найважливішою функцією маркетингу на підприємстві. Отже, при прийнятті рішення щодо оновлення товарного асортименту та розробки нового товару головну увагу слід приділяти не тільки виробничим проблемам (хоча вони вагомі), а прогнозуванню попиту, тобто прогнозуванню потреб.

Шлях товару на ринку починається з розробки та впровадження нової ідеї. Інформація про рівень якості продукції, надається клієнтам, та починає реально втілюватися у виробах вже з етапів проектування виробу, забезпечується на етапах виготовлення і виявляється в процесі використання (експлуатації). Останнім часом дуже широко досліджується маркетингове розуміння якості товару, основною ознакою якого є те, що головне в якості не те, яким його бачить виробник, а те яким його бачить споживач. Дуже часто споживачі можуть не помічати важливих якісних характеристик товару, які дійсно в нього присутні. Як зазначалося вище це може бути причиною провалу на ринку. Такі характеристики не повинні включатися до поняття якості товару. В той же час споживачі можуть доповнити свій образ якості товару такими характеристиками, які у товарі відсутні. Таким чином, однією з найважливіших умов успішності товару на ринку є формування якості товару, враховуючи вимоги споживачів до товару. Концентрація уваги на споживача пропонується міжнародними стандартами iso, вона полягає в розумінні того, що споживачі є кінцевими арбітрами якості товару чи послуг. При концентрації уваги на споживача досягається глибоке розуміння його потреб та вимог споживачів, як саме споживчих цінностей, які слід задовольняти. Підприємства, які керуються таким підходом, постійно проводять оцінку та аналіз ступеню задоволення потреб споживачів, що впливає на рівень їх лояльності до організації. Аналіз конкурентоспроможності товару дозволяє приймати управлінські рішення по розвитку та вдосконаленню тих характеристик, які визначають вибір споживачем даного товару в порівнянні з товаром конкурентів.

Іншою головною умовою успішності, є визначення та надання додаткових послуг (гарантійне та після гарантійне обслуговування інше) споживачам, що є для вітчизняної промисловості не дуже звичним.

Визначення концепції нового товару представляє собою опис кінцевих характеристик нового товару, та презентація їх групі споживачів. Це необхідно для визначення питань щодо відповідності концепції нового товару потребам потенційних споживачів, проводиться тестування ринку. Концепція нового товару повинна враховувати особливості життєвого циклу нового товару. Взагалі для підприємства послідовність існування товару на ринку є важливою, оскільки зміна обсягів продажу та прибутку це головні фактори існування підприємств.

Етап проектування - це стартова крапка в досягненні певного рівня якості у виробництві. Проект включає рішення щодо специфічних характеристик товару або послуги: розміру, форми і розміщення. Якість проекту відображає намір проектувальників включити або виключити певні характеристики у виріб. Постійно слідкуючи за життєвим циклом продукції, процес оновлення асортименту повинен бути неперервний. Етап впровадження нового товару на ринок повинен бути продовженням процесу розробки наступного, нового товару. На етапі впровадження нового товару підприємство повинно забезпечити зворотній зв'язок з

Новаторами, залучивши їх до процесу розробки, підприємство має можливість ретельно вивчити їх зауваження щодо нового товару і з'ясувати, якими саме характеристиками він має бути наділений.

При прийнятті рішення за проектом необхідно враховувати бажання споживача, виробничі або сервісні можливості, безпеку, як в процесі виробництва, так і після поставки, витрати і інші подібні чинники. Тенденції в проектуванні виробів і послуг тісно пов'язані з програмою по управлінню якістю виробництва в цілому.

Для забезпечення високої якості продукції необхідно, забезпечити постійну взаємодію всіх підрозділів, щоб відділ розробки і відділ виробництва спільного з представниками відділів технічного контролю, матеріально-технічного постачання, збуту, маркетингу, дизайнерами замовників і відділу фінансів виробляти концепцію проектування. Таким чином, служби поставки ресурсів і якості, а також майбутні постачальники закладають рівень якості і надійності виробів на етапі проектування. Також важливим є участь постачальників в проектуванні, що дозволяє мати дані про витрати на поставку ресурсів і використовувати потім ці дані для пошуку шляхів зниження цих витрат. Впровадження процесного підходу забезпечить неперервний контроль зв'язків окремих підрозділів, як процесів у межах системи, а також їх взаємодії.

Література

1.                Шатовал м. П теорія конкурентоспроможності // економіка - 2006 - № 11 (29). - 58 с.

2. Картишов с.в. конкуренція товарів на вітчизняному ринку // актуальні проблеми економіки - 2005 - № 3 - 27 с.

3. Савченко о.р. проблеми управління регіональним економічним і соціальним розвитком // актуальні проблеми економіки - 2006 № 5 - 72-74 с.

Особливості грошово-кредитної політики україни

На сучасному етапі

Яворський б.б., бабич л.м.

Хмельницький національний університет

Економічний стан у державі. Визначити основні проблеми грошово-кредитної політики україни на сучасному етапі. Відповідно до цих, а також інших даних розроблено заходи, спрямовані на забезпечення стабільності грошової одиниці, здійснення регулювання грошового обігу. Суттєвий вплив на формування макроекономічної політики у поточному році мають інфляційні процеси і динаміка розвитку економіки.

Постановка проблеми. Сучасна політична ситуація в україні є досить нестабільною і ця нестабільність негативно впливає на соціально-економічний стан у державі. Тому зараз є досить актуальним розглянути економічну політику нашої держави.

Одним із її складових є грошово-кредитна політика, яка як і вся економіка загалом переживає не найкращі часи.

Мета. Визначити основні проблеми грошово-кредитної політики україни на сучасному етапі. А також основні шляхи і перспективи її розвитку на макроекономічному рівні.

Результат. У макроекономічному контексті масштабні зовнішні запозичення банків і нефінансових підприємств україни породжують цілу низку негативних процесів.

1.Надходження іноземного капіталу до економіки україни супроводжувалося поглибленням від'ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу - з 1,5 % [1 ст.9] ввп у 2006 році до 2,2 % [1 ст.9] - за дев' ять місяців 2007-го. Минулого року в економіці україни з' явилися ознаки прегріву економіки. Це було викликано залученням значних обсягів іноземного капіталу, нарощуванням імпорту споживчих товарів.

2.В україні стрімке зростання зовнішньої заборгованості корпоративного сектора, внаслідок недостатньо ефективного використання залучених коштів, не супроводжувалося адекватним збільшенням надходжень від експорту. Диспропорції у темпах накопичення зовнішнього боргу україни і темпах зростання національного експорту небезпечні тому що у разі порушення позитивної динаміки надходження зовнішніх позик борги, що вже накопичилися, доведеться обслуговувати за рахунок скорочення внутрішнього капіталоутворення і зменшення споживчих витрат суб'єктів національної економіки.

3. Зовнішні позики, які залучалися державними підприємствами та комерційними банками україни, мали переважно споживче спрямування, що також порушувало один із основних критеріїв ефективності зовнішніх запозичень.

Як відомо, зовнішні позики державних підприємств генерують системні ризики. Неспроможність одного підприємства виконати зовнішні зобов' язання з високою ймовірністю перекриє доступ до зовнішнього фінансування для інших, що може викликати ланцюгову реакцію корпоративних дефолтів і призвести до дестабілізації фінансової системи україни. А тому проблема обслуговування зовнішніх боргів державними підприємствами заслуговує на додаткову увагу уряду.

Грошово-кредитна політик на 2008 рік розроблена на підставі аналізу результатів соціально- економічного розвитку в 2006 році, поточної ситуації, а також прогнозів розвитку економіки і грошово- кредитної сфери в наступному році. Згідно з цими даними було обґрунтовано заходи, спрямовані на забезпечення стабільності грошової одиниці, здійснення регулювання грошового обігу та кредитування економіки шляхом використання інструментів грошово-кредитної політики та передбачено комплекс змінних

Індикаторів, спрямованих на досягнення поставленої мети.

У 2006 році відбулося прискорення економічного розвитку, зростання виробництва підтримувалося значним підвищенням внутрішнього попиту та розширенням інвестиційної діяльності. Індекс споживчих цін становив 111,6 [3] відсотка, що обумовлено підвищенням цін на газ, яке призвело до подорожчання більшості послуг. На збереження фінансової стабільності позитивно впливала валютно-курсова політика національного банку україни щодо недопущення значних коливань обмінного курсу до основної курсоутворюючої валюти - долара сша. Зміни в попиті та пропозиції на валютному сегменті ринку зумовили певне уповільнення динаміки монетарних агрегатів. Монетарна база зросла на 17,5 [3] відс., грошова маса - на 34,5 [3] відс., що відповідало потребам економіки в платіжних засобах. Прискорене зростання депозитів в іноземній валюті призвело до підвищення на 14,3 [3] відс. Рівня доларизації.

За результатами січня - вересня від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 3,71 [3] млрд дол. Сша, що в 2,6 [3] разу перевищує від'ємне значення попереднього року. Експорт товарів та послуг за цей період зріс на 25,7 [3] відс., до 41,98 [3] млрд дол. Сша, в основному завдяки відновленню сприятливої кон'юнктури на ринках чорних металів і виробів з них. Імпорт товарів та послуг збільшився на 31,2 [3] відс., до 45,92 [3] млрд дол. Сша. Це було зумовлене подорожчанням природного газу, нарощуванням імпорту продукції машинобудування як інвестиційного призначення, так і легкових автомобілів, а також зростанням імпорту фінансових послуг.

На початку 2007 року відбулось суттєве уповільнення темпів інфляції (протягом січня-травня середньомісячний темп становив лише 0,4 відс.), що було обумовлено, зокрема, насиченням продовольчого ринку. Проте, починаючи з червня темпи інфляції різко прискорились і за підсумками десяти місяців ціни споживчого ринку зросли на 11,7 [3] відс. (у жовтні по відношенню до жовтня минулого року інфляція становила 14,8 відс.), що є найвищим значенням для зазначеного періоду за останні сім років. Найбільший вплив на інфляцію протягом січня-жовтня мало подорожчання продуктів харчування на 18,2 [3] відс. (за останні 12 місяців - на 19,6 відс.). Основними причинами цього було зниженням порівняно з попереднім роком врожаю зернових та посиленням через це проблем у тваринництві. Зерновий фактор підсилив дію інших, не менш важливих, чинників, головними з яких є: прискорене зростання доходів населення в поєднанні з динамічним розвитком споживчого кредитування; значне зростання цін виробників; високі інфляційні очікування, необґрунтованої емісії тощо. Досить значний вплив на інфляційні процеси мав фактор політичної невизначеності, а також можливість спекулятивних дій деяких суб'єктів ринку.

Макроекономічна ситуація в 2008 році формуватиметься в умовах, визначених динамікою розвитку економіки та інфляційних процесів нинішнього року. Очікується, що завдяки пожвавленню інвестиційної активності та кінцевого попиту темпи зростання ввп вдасться втримати на рівні 6,8 [3] відсотка. На динаміку цих показників суттєвий вплив матиме очікуване прискорення приросту прямих іноземних інвестицій, хоча процеси залучення капіталу на міжнародних ринках уповільняться. Передбачається, що за рахунок іноземних інвестицій та зовнішніх запозичень позитивне сальдо фінансового рахунку перевищить від' ємне сальдо поточного рахунку, обсяги і структура якого можуть зазнати певних змін через очікуване подорожчання енергоносіїв та уповільнення темпів розвитку світової економіки, а також з врахуванням необхідності адаптації зовнішньоекономічних відносин україни до правил світової організації торгівлі. Поступове зростання доходів населення за рахунок підвищення рівня соціальних гарантій стимулюватиме подальше розширення внутрішнього ринку. Згідно з проектом державного бюджету на 2008 рік основними пріоритетами бюджетної політики буде фінансування програм соціального характеру та активна розбудова інфраструктури.

Національний банк продовжить роботу з вдосконалення формування та реалізації грошово-кредитної політики щодо забезпечення їх більшої адекватності новим економічним реаліям, покращення розуміння дій центрального банку з боку економічних агентів і населення, посилення результативності у досягненні визначених цілей.

Головною метою грошово-кредитної політики в 2008 році є утримання стабільності національної грошової одиниці як важливої передумови фінансової і макроекономічної рівноваги та сталого соціально- економічного розвитку країни. Присутність іноземного банківського капіталу сприятиме надходженню прямих іноземних інвестицій в інші галузі економіки.

Важливим індикатором стану валютного сегмента грошового ринку залишатиметься реальний ефективний обмінний курс гривні. Для реалізації завдань курсової політики значна увага приділятиметься подальшому збільшенню золотовалютних резервів, що підвищуватиме забезпеченість національної грошової одиниці та довіру до дій національного банку україни. Розвиток інструментарію та методів валютного регулювання буде враховувати, з одного боку, потребу їх адаптації до норм і правил, які існують на міжнародних ринках, а з іншого - необхідність зниження доларизації економіки та забезпечення надійного контролю за ризиками, що можуть виникнути для банківської системи та економіки від все більшої активізації процесів припливу-відпливу капіталів.

Зважаючи всіх вищезазначених фінансових та макроекономічних тенденцій, що впливатимуть на грошово-кредитну систему в 2008 році, передбачено такі прогнозні показники монетарної сфери: індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) - 109,6 [3] відс., темпи зростання грошової маси - 130­135 [3] відс., обмінний курс гривні до долара сша - в межах 4,95 - 5,25 [3] грн. За дол. Сша.

Висновки. Перспективи грошово-кредитної політики у нашій державі є багатообіцяючими. У попередні роки держава намагалася забезпечити стабільність грошової одиниці, здійснити регулювання грошового обігу за рахунок використання інструментів грошово-кредитної політики. Один із результатів цієї політики стало суттєве уповільнення темпів інфляції у 2007 році. Однак політичні негаразди і ряд інших чинників призвели до того що, певна кількість позитивних результатів, що були досягнуті раніше зійшли нанівець. Головною метою грошово-кредитної політики в 2008 році є утримання стабільності національної грошової одиниці, як важливої основи фінансової і макроекономічної рівноваги та сталого соціально - економічного розвитку країни.

Література

1. Вахненко т. Зовнішні корпоративні запозичення та ризики для фінансової стабільності // дзеркало тижня. - 2008. - № 6. - с.9.

2. Бурковський і. Українська економіка в міжнародному контексті: проблеми та виклики // дзеркало тижня. - 2008р. - № 13. - с.13.

3.www.mfa.gov.ua

Проблеми та перспективи розвитку інвестиційної діяльності в україні

Яремчук о.в., бакай в.й.

Хмельницький національний університет

У статті дано визначення економічної сутності інвестицій з точки зору різних наукових поглядів, розкрито значення інвестиційних ресурсів для національної економіки. Значна увага приділяється проблемним питанням, що існують в інвестиційній сфері, а також запропоновано комплекс заходів щодо активізації інвестиційної діяльності в україні.

Вступ. В сучасних умовах економічний розвиток країн визначається ступенем їх активної участі в інвестиційному процесі. Інвестиційні процеси є джерелом фінансування галузей економіки україни. Динаміка інвестиційного процесу в україні характеризується зниженням інвестиційної активності. Основними факторами, які обмежують об'єми інвестицій є зниження інвестиційної привабливості об'єктів та скорочення джерел їх інвестування. Актуальність дослідження полягає у вивченні інвестиційних ресурсів для розвитку економіки україни.

На даному етапі економічного розвитку підприємства постали перед проблемою нагромадження власного капіталу для здійснення або модернізації виробництва. Нерозв' язаним залишається питання отримання довгострокових позичок в комерційних банках. Водночас, в промисловому виробництві спостерігається тенденція скорочення обсягів фінансових ресурсів у господарствах усіх форм власності. Внаслідок цього сформований раніше ресурсний потенціал з кожним роком вичерпується. Фактичні строки експлуатації більшості основних засобів у 2- 2,5 рази перевищують нормативні.

Майже припинилися процеси відтворення й оновлення матеріально-технічної бази на селі. Нині у сільському господарстві переважно функціонує велика кількість інвестиційно малопривабливих, технологічно відсталих фондо- й енергоємних виробничих потужностей, неспроможних випускати високоякісні продукти харчування відповідно до вимог міжнародних стандартів.

Для подальшого розвитку економіки країни істотною перешкодою залишається висока зношеність основних засобів виробництва, застаріла техніка та технології.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У наукових працях велику увагу інвестиціям приділяють такі вітчизняні та зарубіжні автори як бланк і.о., гітман л., кисіль м.і., райзберг б.а., рогожин п.с., саблук п.т., савчук в.п., фатхутдінов р.а., шарп у., якимів і.в. та інші. Але проблема інвестицій все ще залишається малодослідженою.

Постановка завдання. Метою статті є з'ясування економічної сутності інвестицій; проблем розвитку в україні на сучасному етапі; перспектив інвестиційної політики, а також розробка пропозицій щодо подолання існуючих проблем.

Виклад основного матеріалу. В теперішній час для розвитку підприємств різних форм власності, однією з головних проблем є залучення інвестиційних ресурсів.

Поняття "інвестиції" є досить широким, тому йому важко дати єдине та повне визначення. Термін "інвестиції" походить від латинського mvest, що означає "вкладати". У різних розділах економічної науки та в різних сферах застосування цього терміну, його зміст має свої особливості.

Світова економічна наука розуміє інвестиції як спосіб розміщення капіталу, який має забезпечити його збереження або зростання [4, с.3].

У вітчизняній економічній літературі категорія "інвестиції" трактується як вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення.

З погляду фінансистів, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарську діяльність з метою отримання доходу [4, с.5]. Також у фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є отримання майбутніх вигод. Крім того, інвестиції - це обмін конкретної сьогоднішньої вартості на невизначену майбутню вартість.

З точки зору економістів, "інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов' язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки

Зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал" [4, с.5].

У фінансовому менеджменті, інвестиції розглядаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються інвестором в об' єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

В законі україни "про інвестиційну діяльність" під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об' єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

-         Грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

-         Рухоме та нерухоме майно;

-         Майнові папери, що випливають з авторських прав, досвіду та інших інтелектуальних цінностей;

-         Сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва;

-         Права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами та іншими цінностями [3,

С.18].

Усі перелічені цінності належать до об'єктів інвестиційної діяльності.

Узагальнюючи різні визначення сутності інвестицій, можна виділити певні специфічні риси інвестиційного процесу:

1.                Інвестиції як правило потребують значних фінансових витрат.

2.Вигода, віддача від інвестицій може бути одержана тільки в майбутньому на стадії експлуатації об' єкта інвестування.

3.При очікуванні результатів від інвестицій виникають певні елементи ризику і невизначеності.

4. Вкладення, здійснювані в конкретне підприємство на будівництво, придбання основних засобів, розширення економічного потенціалу, розглядаються з позицій цього суб'єкта як капітальні інвестиції [5, с.45].

Законом україни "про інвестиційну діяльність" визначено суб'єкти та об'єкти інвестиційної діяльності, а також їх права й обов'язки.

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно- гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством україни, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом [4, с.4].

Суб'єктами (інвесторами й учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи україни та іноземних держав, а також сама держава.

Суб'єктами інвестиційного процесу можуть бути виробничо-господарські утворення (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство), держава через свої інституції, фінансові установи (центральний та комерційні банки, кредитні спілки, лізингові компанії, страхові компанії, інститути спільного інвестування), а також інші функціональні учасники.

Держава, як суб'єкт інвестиційного процесу, виступає як інвестором, так і активним учасником інвестиційної діяльності. Вона безпосередньо бере участь в інвестиційному процесі через державний сектор економіки, а також побічно через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, національний банк, фонд держмайна, державний антимонопольний комітет, міністерство фінансів україни та інші.

Як інвестор держава здійснює інвестування тих галузей, які мають загальнонаціональне значення (оборонне виробництво, соціальна сфера, агропромисловий комплекс) або доцільність яких обґрунтовується необхідністю прискореного розвитку економіки. Побічний вплив держави на інвестиційний процес здійснюється через державне кредитування, податкове регулювання, амортизаційну політику, ліцензування, квотування, антимонопольні заходи, стандартизацію, приватизацію тощо.

Законодавчо визначені основні джерела фінансування інвестиційної діяльності. Вона може здійснюватись за рахунок власних фінансових ресурсів, позичених фінансових коштів (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити), залучених фінансових коштів (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб), бюджетних інвестиційних асигнувань, безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Потенційними джерелами отримання інвестиційних ресурсів для підприємств може бути емісія облігацій та акцій, лізинг. Проте, підприємства недостатньою мірою використовують ці джерела через недосконалість законодавства [1, с.60-61].

Крім недосконалості нормативно-правової бази, негативними макроекономічними чинниками, що не сприяють залученню інвестицій є значний рівень тінізації економіки та корупції, високий рівень податків, відсутність налагодженої системи збуту продукції тощо.

З метою покращення інвестиційного клімату необхідно змінити підходи щодо здійснення державної інвестиційної політики. Для цього необхідно здійснити заходи щодо:

-         Реалізації і фінансування проектів, спрямованих на модернізацію, реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, залучення нових ефективних технологій;

-                                 Здійснення наукомістких та соціальних проектів;

-         Сприяння залученню як зовнішніх, так і внутрішніх інвестицій;

-         Заохочення реінвестицій;

-         Сприяння розвитку інвестиційного ринку, а також створення його розвинутої інфраструктури;

-         Залучення в інвестиційну діяльність коштів населення [3, с.18].

За умов обмеженості внутрішніх ресурсів підприємств привабливим джерелом інвестицій є іноземні інвестиції. Проте, на сьогодні їх обсяг та рівень ефективності залишаються вкрай недостатніми через нестабільність законодавчої бази, відсутність належного захисту інвесторів, відсутність пільг для іноземних інвесторів зі сплати податків та системи субсидій (пільг) у кредитуванні, погано розвинуту інфраструктуру міст та сіл, відсутність консультаційних (дорадницьких) центрів, недостатньо розвинуту мережу комерційних банків, їх філіалів, кредитних спілок у сільській місцевості, недостатню прибутковість інвестицій і т. Д. Не сприяє залученню інвестицій висока вірогідність політичних ризиків. Крім того, не здійснюється пропаганда позитивного іміджу україни у світі, а також відсутній доступ до інформації щодо потенційних споживачів інвестицій на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Першочерговими умовами для створення сприятливого інвестиційного клімату є збереження політичної стабільності в країні та створення і підтримка позитивного міжнародного іміджу україни.

Для активізації інвестиційних процесів і підвищення інвестиційної привабливості різних секторів економіки країни необхідно на державному та регіональному рівні реалізувати наступний ряд заходів:

-         Опрацювання виваженої і науковообгрунтованої стратегії розвитку економіки в цілому;

-         Стабілізація макроекономічної ситуації;

-         Формування ефективної ринкової інфраструктури (розвиток фондового ринку, створення ринку землі та запровадження іпотечного кредитування, розвиток фінансово-банківської інфраструктури);

-         Зниження рівня "тінізації" економіки;

-         Вдосконалення лізингових операцій, у тому числі розвиток приватних лізингових компаній;

-         Реформування амортизаційної системи шляхом її лібералізації та посилення інвестиційної спрямованості, що передбачає запровадження механізмів стимулювання прискореної амортизації, розробку механізмів тимчасового переведення амортизаційних відрахувань у фінансові інвестиції;

-         Підвищення фінансової дисципліни в частині виконання державних зобов'язань з фінансування інвестиційних витрат;

-         Стимулювання довгострокового банківського кредитування та зниження банківських відсотків;

-         Формування стабільної нормативно-правової бази для залучення інвестицій та гарантування захисту прав інвесторів і кредиторів;

-         Сприяння здійсненню судової реформи та забезпечення безумовного виконання судових рішень;

-         Розвиток страхування ризиків та забезпечення захисту інвестицій за рахунок розширення страхових видів послуг;

-         Активізація інформаційного забезпечення залучення інвестицій;

-         Широка пропаганда ефективних інвестиційних проектів;

-         Вдосконалення інформаційної складової та застосування маркетингових методів у просуванні інвестиційних можливостей територій;

-         Створення умов для розвитку інтелектуального потенціалу (підготовка менеджерів, рівень кваліфікації яких відповідає міжнародним стандартам);

-         Стимулювання інвестицій, які б максимально сприяли налагодженню техніко-технологічного обміну, впровадженню сучасного менеджменту, розвитку кооперації та вертикальної інтеграції, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;

-         Забезпечення відкритості та доступності законодавства стосовно інвестицій [1, с.63-64].

Висновки. З метою покращення економічної ситуації, що склалась в україні, необхідно більше зусиль

Спрямувати на розвиток та вдосконалення інвестиційної діяльності, адже інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки в цілому.

Метою сучасної інвестиційної діяльності в україні є переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку з послідовним скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшення вкладень в інтенсифікацію використання вже створених виробничих фондів, а також в ефективніше використання наявних ресурсів.

Велике значення матиме залучення інвестицій для модернізації, переоснащення, реконструкції діючих підприємств, а також у створення принципово нових, більш ефективних виробництв.

Для інвестиційного забезпечення підприємств різних секторів економіки необхідна виважена державна підтримка. Держава має виконувати функції гаранта стабільності інвестиційного клімату за рахунок проведення регламентованої та передбачуваної податкової, амортизаційної, митної, цінової та кредитної політики.

Послідовна системна інвестиційна політика, що має на меті формування прибуткових підприємств в народному господарстві, дозволить створити передумови для виробництва конкурентоспроможної продукції, структурної перебудови різних секторів економіки україни.

Література

1.                Гуткевич с.о. інвестиції як джерело фінансування економіки // агроінком, 2004 - № 1- 2 - с.60-64.

2. Ковальчук о.в. економіко-правові основи інвестування // актуальні проблеми економіки, 2002 -

Міжнародні стратегії інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності економіки україни № 12 - с.42-48.

3. Криховецький і.з. значення інвестицій у розвитку економіки україни на сучасному етапі державотворення // інвестиції: практика і досвід, 2007 - № 22 - с.17-19.

4.Пешко а.в. інвестиції: їх значення, види та форми // інвестиції: практика і досвід, 2007 - № 1 - с.3-6.

5. Федоренко в. Інвестиції та економіка україни // економіка україни, 2007 - № 5 - с.12-16.

Деякі питання необхідності та передумов розвитку лізингу як інноваційного фактора інвестування в україні

Квасницька к.і., любохинець л.с.

Хмельницький національний університет

В статті досліджено проблематику лізингових відносин у сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки, обґрунтовано необхідність запровадження міжнародного лізингу для активізації інноваційної діяльності в україні та окреслено перспективи позитивного впливу лізингу на підвищення продуктивності промислових підприємств.

Сьогодні набуває особливого значення необхідність вирішення проблем, пов'язаних з інноваційним розвитком економіки україни. Обговорення цього питання в нашій державі триває багато років. Однак, ми мусимо констатувати безрезультатність такого обговорення через відсутність реальних зрушень щодо швидкого переходу економіки україни на інноваційний шлях.

Відмітимо, що в сучасному українському суспільстві є розуміння того, що світова економіка початку xxi століття характеризується кардинальними змінами у визначенні напрямів економічного прогресу. Основні акценти сьогодні ставляться на забезпечення прискореного інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, що базується на наукових дослідженнях та розробках. Інноваційне розвинена економіка формується за рахунок інтелектуальних ресурсів, інтелектуального капіталу, науки, процесів трансферу результатів творчої діяльності у виробництво матеріальних та духовних благ. В розвинених країнах частка секторів економіки з інтенсивним використанням інтелектуального капіталу сьогодні складає понад 50% і ця цифра постійно зростає. В промислове розвинених державах 80-95 % приросту валового внутрішнього продукту припадає на долю патентів, «ноу-хау», використаних в найсучасніших технологіях.

Відмітимо» що останнім часом в україні зростає інтерес до лізингу як одного із ключових джерел інвестування інновацій. Так, лізинг як різновид інвестування досліджується в багатьох працях вітчизняних та зарубіжних вчених, а саме: о. Барановського, н. Внукової, о. Грищенко, і. Губіна, x. Шпітлера, с. Х'юса та інших.

Сьогодні комерційні банки активно створюють спеціалізовані лізингові компанії, а держава почала формування правової ніші для лізингової діяльності. У кінці 1996 року верховною радою україни у першому читанні був прийнятий законопроект «про .лізинг». Однак активність лізингодавців в україні залишається все ще надто низкою. Це пояснюється рядом причин, головна з яких - відсутність сприятливого нормативно- правового поля для лізингової діяльності. Крім того, діяльність різних груп лізингодавців стримується особливими причинами [1,с.13]. Банки-резиденти, згідно з українським законодавством, мають право виконувати лізингові операції тільки за рахунок власних коштів, що для них не представляє особливого інтересу, оскільки, будучи депозитними установами, вони в основному орієнтовані на виконання комерційних операцій за рахунок залучених коштів (внесків). Тому лізингові операції здійснюються банками, як правило, вимушено, у випадках, коли вони приймають на свій баланс майно клієнтів, що служить заставним забезпеченням прострочених позик. Тут лізинг виступає як технічний інструмент, що дозволяє стягнути прострочену заборгованість шляхом використання застави.

Розвитку «банківського» лізингу деякою мірою перешкоджає і те, що для здійснення лізингових операцій банки повинні отримувати окрему ліцензію національного банку.

Українські підприємства-виробники машин і обладнання, безумовно, бачать в лізингу перспективу просування своєї продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Особливий інтерес до лізингу у виробників транспортних засобів (літаки, автобуси, тролейбуси і морські судна) і сільськогосподарської техніки (трактори, комбайни). Однак, ці підприємства зараз самі знаходяться в найважчому фінансовому становищі і через відсутність оборотних коштів не можуть фінансувати придбання своєї продукції на умовах лізингу. Тому приклади ефективного лізингу «від виробника» поодинокі [2, с. 63]. Аналогічна ситуація із самостійними лізинговими компаніями, створення яких не було тісно пов'язане з надійним джерелом фінансування лізингових операцій (банком, страховою або інвестиційною компанією). Такі лізингові компанії, як правило, припиняли активну діяльність незабаром після створення або трансформувалися в торгові підприємства.

Для зарубіжних лізингодавців (банків, лізингових компаній, підприємств виробників) є дві можливості надання лізингових послуг на українському ринку. Перша - через інвестування в лізинговий бізнес в україні і ведення лізингової діяльності в статусі резидента україни. Друга - шляхом здійснення міжнародних лізингових операцій в статусі нерезидента. В обох випадках, особливо в другому, основними чинниками, що стримують діяльність зарубіжних лізингодавців на українському ринку, є: недостатнє знання особливостей ринку і складність оцінки місцевих ризиків; відсутність розгалуженої мережі, необхідної для здійснення експертизи і моніторингу лізингових операцій; нестабільність і недосконалість законодавчої бази. У той же час потрібно відмітити, що тільки на лізинговому сегменті ринку фінансових послуг в україні практично відсутні спеціальні обмежувальні процедури і вимоги для роботи нерезидентів. Тим часом в україні діють жорсткі обмеження на банківську діяльність, здійснювану або що фінансується нерезидентами (обмежений допуск на ринок, ліцензується діяльність, встановлені порогові умови для інвестування). Не менш жорсткі вимоги пред'являються до діяльності нерезидентів на ринку страхових послуг (заборонений прямий доступ нерезидентів на ринок, діють жорсткі обмеження на участь іноземного капіталу в українських страхових компаніях) [з.с.14-18].  ' •

Найбільше поширення в україні отримав міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських і повітряних суден, а останнім часом і комп'ютерної техніки. Лізингові умови поставки машин і обладнання пропонуються компаніями renault, daf, scania, ibm, hp.

Лізингові пропозиції зарубіжних компаній відрізняються від пропозицій внутрішнього ринку більш низькою вартістю послуг, а також значно більшою тривалістю періоду лізингу. При цьому в більшості випадків (на відміну від отримання іноземного кредиту) не потрібне надання гарантій уряду або гарантій першокласних зарубіжних банків [4, с. 44-46].

Загалом, ситуація на ринку лізингових послуг україни характеризується істотним перевищенням попиту над пропозицією і тенденцією, що намітилася до переважного розвитку міжнародної форми лізингу. Вона пояснюється особливістю правового регулювання лізингових послуг в україні.

При збереженні цієї тенденції і дуже повільному вдосконаленні національного лізингового законодавства можна прогнозувати в майбутньому підвищений інтерес українських банків і лізингових компаній до здійснення лізингової діяльності в україні з території інших країн, що мають більш сприятливе лізингове, податкове та інвестиційне законодавство, шляхом створення там лізингових філіалів (дочірніх компаній).

Лізингова діяльність, здійснювана в будь-якій організаційній формі, крім банківської, не ліцензується. Комерційним банкам для здійснення лізингових операцій потрібно отримати спеціальну ліцензію нбу. Прийнятим у першому читанні проектом закону «про лізинг» введення ліцензування лізингової діяльності не передбачено.

У чинному законодавстві відсутні спеціальні обмеження або інші вимоги, що стосуються іноземної участі в капіталі українських лізингових компаній. Немає також особливих вимог до величини статутного капіталу лізингових компаній.

Не потрібна і не передбачена проектом закону реєстрація і ліцензування в майбутньому лізингових договорів, за винятком випадків, коли в лізинг передається державне майно або коли лізингодавцем за договором міжнародного лізингу виступає резидент україни. Сьогодні відсутні які-небудь податкові пільги для лізингових операцій, крім можливості віднесення на собівартість продукції (послуг) лізингоодержувача всієї суми лізингових платежів. Проте для лізингодавця віднесення лізингових платежів на витрати в кожному періоді обмежується діючими нормами амортизаційних відрахувань. Спеціальний пільговий режим прискореної амортизації для лізингового майна не встановлений.

Розвиток лізингу в україні стикається з проблемами акумулювання значних грошових коштів, особливо необхідних при лізингу авіаційної техніки, суден та інших крупнотонажних транспортних засобів, а також при операціях міжнародного лізингу. За кордоном лізингові компанії використовують у своїх операціях, як правило, 75-80% позикових коштів.

Застосовується практика надання банками так званих гарантованих кредитів, терміни дії яких співпадають з термінами лізингових договорів і звичайних кредитів. Роль держави зводиться до регулювання податкових пільг і створення сприятливих умов для залучення лізинговими компаніями позикових коштів. Використання для лізингових операцій позикових коштів наших комерційних банків стикається з двома проблемами: висока ставка рефінансування і ризик знецінення банківських ресурсів [5, с, 259-263].

Важливим чинником успіху лізингового бізнесу є вибір раціональної організаційної структури лізингової компанії і висока професійна підготовка її персоналу.

Лізинговий бізнес - один з найскладніших видів підприємницької діяльності, в якому задіяні орендні відносини, елементи кредитного фінансування під заставу, розрахунки за борговими зобов'язаннями та інші фінансові механізми. Лізингову компанію відрізняє велика кількість аналітичних служб, сильне маркетингове та юридичне забезпечення. Істотна постійна взаємодія з банківськими установами, страховими компаніями і регіональними владними структурами. Безумовно, позитивною є участь у становленні лізингової компанії великого промислового комплексу [6, с. 49]. Важливим питанням є визначення перспективних напрямів застосування міжнародного лізингу як еколого-інновацій ного фактора інвестування.

Вихід україни з економічної кризи пов'язаний з активізацією інноваційної діяльності. Сучасний стан господарського комплексу, де переважає використання застарілих методів управління, практично позбавив інноваційну сферу можливості ефективного функціонування. За умов дефіциту коштів у бюджеті державне фінансування науково-технічних робіт зменшилося до мінімальних сум (428,2 млн. Грн. У 2004 році), скорочення виробництва позбавило науку потужного джерела фінансування, відсутність фінансів спричинила до відпливу молодих спеціалістів. До суттєвих недоліків належить і погане матеріально-технічне постачання, яке на сучасному етапі ще не сформувалося і призвело до відсутності в наукових колективах передового дослідницького обладнання, що робить неможливим одержання замовлень на нддкр від виробництва. Поступово втрачається база формування системи використання новітніх технологій. У 1990-2004 роках майже в 7 разів зменшилась кількість пропонованих винаходів і раціоналізацій. Скорочується використання безвідходних, ресурсо- і енергозберігаючих технологій. Як наслідок, рівень сприйняття нововведень в

Міжнародні стратегії інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності економіки україни економіці є вкрай низьким і знижується з року в рік (таблиця 1).

 

Таким чином, сьогодні існує гостра потреба в удосконаленні інноваційних важелів прискорення економічної реформи. В цій ситуації дієвим інструментом створення інфраструктури взаємодії інноваційної сфери з виробництвом може стати широке використання лізингових операцій. Світовій практиці відомий такий перспективний вид лізингу, як лізинг нематеріальних активів. Проте українське законодавство не передбачає існування такого об'єкта лізингу, як нематеріальні активи. Це є одним із суттєвих упущень як закону україни «про лізинг» від 16 грудня 1997 року, так і чинного закону україни «про фінансовий лізинг» від 11 грудня 2003 року.

Необхідність міжнародного лізингу для активізації інноваційної діяльності в україні, як видно з таблиці 1, можна обгрунтувати виходячи по-перше, з недостатнього фінансування інноваційної діяльності з держбюджету та інших джерел; по-друге, з необхідності переходу на ресурсе-, енергозберігаючі та екологічно безпечні технології. А обох випадках потрібно машини та обладнання, які в основному не виробляються українськими машинобудівними підприємствами [7, с. 293].

Аналіз структури вітчизняного виробництва та споживання продукції машинобудування та металообробки, а також показників зовнішньої торгівлі цією продукцією в 2005 році підтверджує той факт, що майже 62,28% всієї продукції машинобудування та металообробки, що використовується в україні, імпортується з-за кордону. З цього можна зробити висновок, що імпортні лізингові операції, в якому постачальником виступає зарубіжний виробник устаткування, для стимулювання інноваційної діяльності відіграватимуть більшу роль, ніж внутрішній лізинг.

Міжнародний лізинг можна вважати ефективним інструментом усунення конфліктів між господарськими суб'єктами і органами влади стосовно забруднення довкілля, що спричиняється використанням застарілих екологічно небезпечних технологій. Так за даними міністерства екології та природних ресурсів, загальний стан екологічної безпеки у техногенній сфері продовжує залишатись складним.

Зважаючи на те, що рівень амортизації обладнання більшості підприємств наближається до критичного, зростає ризик виникнення аварій і катастроф техногенного походження. Значний вплив на ризик виникнення надзвичайних ситуацій мають і такі фактори, як погіршення матеріально-технічного забезпечення, відсутність сучасних систем управління небезпечними процесами, низький рівень застосування прогресивних ресурсозберігаючих і екологобезпечних технологій. Протягом 2005 року за класифікацією «класифікатора надзвичайних ситуацій» в україні виникло 1725 надзвичайних ситуацій, зокрема 492 з них техногенного характеру. Слід відзначити аварії, внаслідок яких мало місце суттєве забруднення довкілля. У 2004 році органами мінекобезпеки україни зафіксовано 160 випадків аварійних забруднень навколишнього природного середовища. Внаслідок цих аварій довкіллю було заподіяно шкоду на загальну суму 7,7 млн. Грн. Сума штрафів, накладених на порушників, становила 2,7 млн. Грн., до органів прокуратури передано 626 матеріалів, на основі яких порушено 120 кримінальних справ (таблиця 2).

Таким чином, вітчизняні суб'єкти господарювання, які використовують фізично і морально зношене обладнання, що не відповідає сучасним вимогам екологічної безпеки, наражаються на ризик бути оштрафованими за аварійне забруднення довкілля та бути притягнутими до кримінальної відповідальності. У зв'язку з цим імпортний лізинг видається особливо привабливим для підприємств екологічно небезпечних галузей (паливна, хімічна, нафтохімічна), які потребують негайного оновлення основних фондів.

Можна розраховувати на зростання інтересу до лізингу в сферах виробництва, які використовують наукомісткі, енерго- та ресурсозберігаючі технології. Перспективними лізингоодержувачами можуть бути підприємства, в яких поєднується венчурність вкладень і висока рентабельність. Значним попитом щодо лізингу може користуватися імпортна техніка, що вже була у використанні, а також устаткування для науково- дослідних і дослідницько-конструкторських робіт.

1.  Українська т. В. Організаційно-економічні проблеми збутової діяльності підприємства в умовах трансформаційної економіки: автореф. Дис... Канд. Екон. Наук: 08.06.02 / харківський держ. Економічний ун-т.

— X., 1997. — 16с.

2. Біла о. Г. Фінансовий менеджмент. — л.: видавництво львівської комерційної академії, 2003. —

96с.

3. Щетинина о. Лизинг в украине: вопросов больше чем ответов // финансовьде услуги. - 200б.-№5.-

С.14-18

4. Ляхова 0.0, участь українських банків у лізинговому бізнесі // вісник національного банку україни.

- 2005.- № 6.- с.44-46

5. Іванов м. Розвиток та вдосконалення ринку лізингових відносин в україні // вісник національної академії державного управління при президентові україни.- 2004.- № 3.- с.259-263

6. Николаенко а. Нетрадиционный финансовый продукт - лизинг // финансовнй бизнес.- 2006.-№11.-

С.49-59

7.                          Лукінов і. І. Економічні трансформації (наприкінці xx сторіччя). — к.: нан україни; інститут економіки, 1997. — 455с.

Підп. До друку 2.10.2008 р. Ум.друк.арк. 27,16 обл.-вид.арк. 25,83 формат а4, папір офсетний. Друк різографією. Наклад 100, зам. №    

Друк здійснено пп ковальський 29000, м. Хмельницький, вул. Свободи, 53 тел/факс (8-0382) 76-42-92