Необхідність інноваційного розвитку україни за умов глобалізації інвестиційних процесів

Нестеренко е.м.

Донецький національний університет

В статті розглянута необхідність інноваційного розвитку української промисловості, а також труднощі, що з пов 'язані з цим процесом.

За умов глобалізації інвестиційних процесів для україни немає іншого вибору як розробляти модель інноваційного розвитку економіки, розвивати інноваційне підприємництво, посилювати інноваційний характер виробничої діяльності. Адже сучасний ринок діє за допомогою нововведень, а інноваційне прискорення є основою його сталого розвитку. Підприємництво закономірно виступає одним з наймогутнішим факторів інноваційного розвитку, оскільки до цього спонукає підприємницький інтерес. Разом з тим велика роль у посиленні інноваційної орієнтації підприємництва належить державі, яка для стимулювання підприємця до активної дослідницької діяльності, оволодіння інформацією та нарощування інтелектуального потенціалу має задіяти ефективну систему економічних заходів.

Першочерговими пріоритетними стратегічними завданнями інноваційної політики україни можна визначити розвиток конкурентоспроможних на світовому ринку вітчизняних промислових підприємств, забезпечення впровадження сучасних інноваційних технологій, модернізацію економіки, створення потужних корпорацій із значним інноваційним потенціалом, налагодження тісного співробітництва великих і малих інноваційних підприємств.

Важливу роль у забезпеченні ефективного функціонування інноваційного підприємництва відіграють складові інноваційної інфраструктури, зокрема, такі як технопарки, бізнес-інкубатори, технополіси тощо, які сприяють виходу інновацій на ринок.

Слід зазначити, що вітчизняна інноваційна інфраструктура ще дуже слабка, характеризується функціональною неповнотою, а тому потребує всебічної підтримки з боку держави.

Для підвищення ефективності системи управління інноваційними процесами необхідно активізувати підготовку високо професіонального персоналу, особливо менеджерських кадрів. Сучасний інноваційний менеджер має зосереджуватися не лише на дослідженнях, а й багато уваги приділяти споживачеві нових знань, вивчати попит на нововведення. Сприяння появі в країні справжнього підприємця-новатора, який має талант організатора сучасного ринкового виробництва, - глобальне і пріоритетне завдання українського уряду й парламенту, а також вищих навчальних закладів, інститутів менеджменту, шкіл бізнесу, які повинні більше уваги приділяти навчанню та перепідготовці фахівців з менеджменту інноваційної діяльності. Розвиток інноваційного підприємництва має забезпечуватися також належною законодавчою базою, яка потребує подальшого вдосконалення і доповнення новими законодавчими актами.

Інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної економіки на основі практичного використання нових знань. При цьому за рахунок впровадження інноваційної моделі економічного розвитку забезпечується підвищення ефективності національного виробництва на основі найбільш оптимального використання абсолютних та порівняльних конкурентних переваг, а також на принципі ефективного використання інноваційного потенціалу нації зокрема та світового співтовариства загалом. Реалізація інноваційного розвитку відбувається через інвестиційний механізм, при чому, враховуючи тенденції інтернаціоналізації світогосподарських зв'язків, особливого значення набуває міжнародна інвестиційна діяльність. Інвестиційний механізм інноваційного розвитку передбачає визначення стратегічних пріоритетів науково-технічного розвитку держави та впровадження механізмів стимулювання (системи пільг та стимулів) залучення інвестицій у визначені сфери.

В умовах постійного посилення значення інноваційного фактору економічного зростання стратегічним пріоритетом сучасної державної політики стає перехід до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, що характеризує здатність економічної системи забезпечувати досягнення економічними суб'єктами високих соціально-економічних показників за рахунок створення та використання нових технологій. Державну інноваційну політику слід розглядати як комплекс принципів, стратегічних цілей та задач, що реалізуються за допомогою прямих та непрямих методів регулювання інноваційної сфери національної економіки. Результатом і вищою організаційною формою державної інноваційної політики є створення і функціонування національної інноваційної системи, що характеризується чітко визначеною спрямованістю відтворювального процесу на досягнення високої технологічної конкурентоспроможності країни за рахунок наукових знань, технологій та

Інформації, наявністю соціально-економічної інфраструктури, що відповідає завданням зростання технологічної конкурентоспроможності національної економіки, наявністю технологічного і виробничого потенціалу - матеріальних і льєжських ресурсів, здатних забезпечити випуск конкурентної високотехнологічної продукції, високими показниками економічної ефективності виробництва, які досягаються, перш за все, за рахунок інноваційних факторів. Впровадження інновацій на промислових підприємствах з 2000-2007 рр. Проходить повільними кроками, що зумовлено незацікавленістю держави в розвитку інновацій (табл. 1). Формування ефективної національної інноваційної системи забезпечує перехід до інвестиційно-інноваційної' моделі розвитку національної економіки та її включення до загальносвітових процесів інтернаціоналізації фінансової сфери та сфери нддкр.

 

Активне включення економіки україни до глобальних процесів обміну зумовлює високе значення проблеми впровадження інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, в контексті якої повинна бути сформована національна виробнича система, адаптована до змін світової кон'юнктури та внутрішнього попиту. Про необхідність переходу україни до інноваційно-орієнтованої моделі розвитку економіки свідчить також її низький рівень конкурентоспроможності, що обумовлений структурною деформацією економіки, низьким рівнем технологічного розвитку, кризою макроекономічного середовища та неефективністю суспільних інститутів.

Курс на інноваційний розвиток україні вимагає необхідного інвестування, в той час як стимулювання інвестиційної діяльності має розглядатися в контексті загального інноваційного вектора стратегічного розвитку держави економіки, на даний момент фінансування технологічних інновацій протягом останніх 7 років з боку держави недостатнє та здійснюється переважно за власні кошти розробників (табл. 2). Інвестиції в галузі не інноваційного характеру, враховуючи їх більш високу рентабельність, приватний сектор забезпечить самостійно, а інноваційно-спрямовані галузі потребують більшої уваги з боку держави. Слід наголосити на тому, що в україні продовжує деградувати внутрішній ринок науково-технічної продукції.

 

Ознаками цього є:

1) Низький рівень попиту на інноваційні розробки всередині країни, неплатоспроможність вітчизняних споживачів, які мають потреби у високотехнологічні продукції;

2) Недостатність конкуренції на внутрішніх ринках з боку виробників та постачальників нової техніки та технологій;

3) Прагнення західних замовників без істотних інвестицій використати наукові результати виробничої

Сфери.

Очікувати, коли в україні з'являться всі економічні передумови, які приведуть до формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку еволюційним шляхом, означає фактично виключити нашу державу зі світового цивілізаційного процесу та поступу світової економіки. Стратегія економічних перетворень, які здійснюються в україні сьогодні та здійснюватимуться завтра, має містити заходи щодо активної побудови засад інвестиційно-інноваційного розвитку.

Відтак, ця стратегія має базуватися на:

1)Здійсненні цілеспрямованої державної промислової та інвестиційної політики, спрямованої на активізацію нововведень як пріоритетної складової загальної стратегії соціально-економічного розвитку держави та конкурентних стратегій суб'єктів господарювання, забезпечення єдності структурної і інноваційної політики;

2)Створенні сприятливих інституційних умов для інвестиційно-інноваційної діяльності в країні: правового забезпечення інноваційної діяльності підприємств; запровадження дієвого пільгового режиму здійснення інвестиційно-інноваційної діяльності4 удосконалення механізмів фінансування інвестиційно- інноваційної діяльності;

3)Створенні умов для реалізації вітчизняними підприємствами наступальної стратегії на зовнішніх ринках, підтримці конструктивної конкуренції на внутрішньому ринку, яка заохочуватиме підприємства до інноваційної діяльності;

4)Сприянні конверсії та диверсифікації надлишкових потужностей оборонно-промислового комплексу, використанню надбаного в галузі науково-технологічного потенціалу для прискорення розвитку наукоємних та високотехнологічних галузей і виробництв;

5)                Диверсифікації організаційних форм функціонування національної економіки, забезпеченні співпраці малих та середніх підприємств з великими корпоративними структурами, підтримці провідних великих підприємств та об' єднань, які мають змогу реалізувати загальнодержавні інноваційні пріоритети, розвитку науково-виробничої кооперації, венчурного бізнесу, промислово-фінансової інтеграції, в тому числі - на міжнародному рівні;

6)Забезпеченні тісної інтеграції виробництва, фінансів, науки, освіти з метою сприяння випереджаючому розвиткові науково-технологічної сфери;

7)Конверсії тіньових капіталів та залученні тіньового сектора до сфери легального обігу фінансових ресурсів, інвестуванні і розширенні на цій основі власних ресурсів підприємств для інноваційної діяльності;

8)Посиленні інтеграції україни у світовий науково-технологічний простір, розширенні міжнародної співпраці на державному рівні та на рівні окремих підприємств та інститутів в галузі науки, техніки та інновацій.

Стратегія створення в україні економічних засад інвестиційно-інноваційної моделі розвитку передбачає комплекс заходів у податковій, бюджетній, грошово-кредитній сферах. Саме в результаті здійснення комплексу узгоджених дій в усіх основних сферах економічної політики держави може відбутися перехід до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки. Внаслідок цього очікується переорієнтація чинників економічного зростання на ті, що базуються на розширенні внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, зміцненні конкурентоспроможності національної економіки.

Література

1.Зянько в.в. інноваційне підприємництво в україні: проблеми встановлення і розвитку. Монографія. - вінниця, «універсум-вінниця», 2005. - 263с.

2.Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізація. За ред. Л. Л. Антонюк. - к.: кнеу, 2004. -

394с.

3.Денисюк в.а. стан та перспективи міжнародного трансферу технологій в україні: материалы международной научно-практической конференции "рынок технологий, проблемы и пути решения". - к.: укринтэи, 2002. - с.130-140.

4.Макагон ю.в., медведкин т.с. подходы к формированию инновационных преимуществ экономики украины // розвиток науково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів: україна і світовий досвід: матеріали другої міжнародної науково-практичної конференції (львів, 23-26 червня 2003р.). - львів, лвцнтеі, 2003. - с.18-23.

5.                http://ukrstat.gov.ua/

Теоретичні основи розвитку фінансової політики

Приймак р.а., любохинець л.с.

Хмельницький національний університет

У даній статті розглянуто питання фінансової політики, її вплив на економічний розвиток, а також її спрямування на розв 'язання певних суспільних, економічних проблем.

Актуальність теми. Основним напрямом формування єдиного глобального світового господарства стала глобалізація фінансової сфери економіки, яка характеризується збільшенням обсягів фінансових ресурсів транснаціональних компаній і транснаціональних банків, зростанням інтенсивності трансграничних фінансових операцій, усуненням бар'єрів між внутрішнім та міжнародним фінансовими ринками, перегулюванням та лібералізацією міжнародного руху капіталу, формуванням глобального фінансового ринку з перерозподілом значніх обсягів фінансових ресурсів. Ключове місце в розвитку глобальних фінансових ринків займає ефективна фінансова політика держави.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. На фоні формування глобально інтегрованої економіки суттєво пожвавилися дослідження зарубіжних та вітчизняних вчених і практиків, таких як дж.сорос, д.м.михайлов, е.л.найман, з.о.луцишин, о.м.шаров, е.є.шеїнг, ю.м.джонсон, о.о.лапко, о.м.сохацька, о.м.денисенко, в.пилипчук, і.а.бланка, о.м.мозговий, в.с.загорський, б.в.губський, а.філіпенко, з.о.луцишин. Названі та інші дослідники вивчають тенденції формування світового фінансового ринку та його окремих сегментів - фондового, валютного, ринку похідних фінансових інструментів, шляхи адаптації світового досвіду до українських умов, причини виникнення фінансових криз та шляхи виходу з них, а також напрями формування фінансової політики держави.

Виклад основного матеріалу. Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики. Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах. Зміст фінансової політики, її основні напрями ґрунтуються на теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форм організації фінансових відносин. Західні економісти - кемпбелл р. Макконнелл і стенлі л. Брю ототожнюють поняття фінансово-бюджетної і фінансової політики, визнаючи їх як зміни, які вносяться урядом у порядок державних витрат і оподаткування і спрямовані на забезпечення повної зайнятості і неінфляційного національного продукту. Більш структурованим є визначення фінансової політики як сукупності заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і фінансова система є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від окремих суб'єктів фінансових відносин і загалом відбивають об'єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об'єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб'єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення тощо [2].

Незважаючи на це, фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок - фінансова політика має бути адекватною закономірностям суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат у народному господарстві.

Фінансова політика - спосіб впливу фінансових відносин на економічний і соціальний розвиток суспільства; знаходиться в попередній залежності від характеру виробництва і сутності фінансових відносин; проявляється в системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу [3]. Фінансова політика - це цілеспрямована діяльність держави з використанням фінансової системи, що направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для виконання державою свої функцій.

Головне завдання фінансової політики - забезпечення відповідними фінансовими ресурсами для реалізації тої чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, тобто збереження в даній державі системи суспільних відносин. Дія фінансової політики на економіку і соціальний розвиток суспільства потребує, щоб фінансова політика здійснювалась на основі науково-обґрунтованої теорії. Досвід економічного розвитку показав, що відрив фінансової політики від економіки стримує реалізацію тих задач, які необхідно вирішувати для розвитку суспільства.

Відповідність фінансової політики об'єктивно закономірному розвитку виробництва, забезпечується наявність достовірної інформації. Така інформація повинна повідомляти про процеси, що здійснюються в економіці, в соціальній сфері і відображати результати проведених заходів. Інформація складає базу для вироблення ефективної політики. Необхідність також притримуватися принципу зворотного зв'язку - основа правильності фінансової політики.

Основний напрямок фінансової політики повинен орієнтуватися на підвищення економічної ефективності і мати своєю метою ріст обсягу та ефективності використання фінансових ресурсів. Ріст показника фінансовіддачі свідчить про дієвість фінансової політики. При виробці фінансової політики враховуються умови і заходи, які проводились із врахуванням специфіки кожного конкретного етапу розвитку економіки країни. Якщо не враховувати фінансові ресурси, то це приведе до бюджетного дефіциту. При розробці фінансової політики необхідно враховувати досвід і використовувати умови конкретні для даної ситуації, оскільки копіювання чужого досвіду не дає дієвих результатів в кожній конкретній ситуації.

Важливою умовою ефективної фінансової політики є використання комплексного підходу до проведення і виробленняостанньої. Координація повинна бути направлена на розв'язання основних завдань. Важливо також враховувати цінову, зарплатну та кредитну політики. Якщо нема згоди, то й неможливо досягнути позитивних результатів. Фінансова політика є складовою економічної політики і має специфічні для неї способи і методи розв'язання поставлених завдань. Можуть використовуватися різні шляхи досягнення результатів: прогнозування і вивчення результатів проведених заходів.

Фінансова політика, як специфічна галузь людської діяльності, відноситься до категорій надбудови. Між нею і економічною базою є тісний зв'язок. З одного боку, фінансова політика скорочується економічними відносинами, суспільство не вільне у виробленні і проведення фінансової політики, - фінансова політика обумовлена економікою. З другого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічної бази, фінансова політика володіє певною самостійністю; у неї свої закони, логіка розвитку. В силу цього, вона здійснює зворотній вплив на економіку і стан фінансів.

Фінансова політика перш за все спрямована на формування можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони - матеріальна база будь-яких перетворень у період еволюційного розвитку суспільного життя і стабільного державного будівництва внутрішня і зовнішня фінансова політика держави вирішують одне головне завдання - забезпечення, збереження і зміцнення існуючої в даній державі системи суспільних відносин. У період революційних змін політичні сили, які зацікавлені в зміні системи, яка склалася раніше, проводять політику, спрямовану на зруйнування діючої системи і формування нової системи суспільних відносин. Роль фінансів, фінансової політики в критичні моменти життя суспільства важко переоцінити, оскільки в першу чергу відбувається радикальний перерозподіл фінансових ресурсів.

В основі розподілу і перерозподілу лежать:

-         Вибір суб'єктів-власників і розподілювачів фінансових ресурсів;

-         Вибір пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів;

-         Вибір джерел і напрямків формування фінансових ресурсів та ступінь централізації їх в руках держави.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби [4].

Фінансова політика на нинішньому етапі повинна характеризуватись якісно новими підходами до суб'єктів господарювання з урахуванням переходу на ринкові відносини, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи, спрямованих на формування нового фінансового механізму.

Отже, стабільні гроші - це фундамент розвитку економіки будь-якої країни і основа складання правильної та відповідної фінансової політики у державі у певний період. При цьому сума грошей в обігу має відповідати кількості товару для реалізації. Надлишок грошей, як і їх брак, негативно впливають на кругообіг капіталу і фінанси держав в цілому

Основними цілями середньострокової фінансової політики та сучасному етапі є:

-         Розроблення та реалізація державної політики в усіх галузях економіки на основі планування з використанням програмно-цільового методу розподілу видатків;

-         Посилення контролю з ефективним витрачанням ресурсів розпорядниками бюджетних коштів, досягнення цілей кожної програми;

-         Збільшення відкритості та прозорості бюджетного планування;

-         Оптимізація фінансових потоків між бюджетами різних рівнів, забезпечення бюджетів у зведеному

Бюджеті

Отже, фінансова політика - система заходів (законів, адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом. Головним завданням фінансової політики є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення. Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів іноземних країн.

Література

1.Козюк в. Глобальний монетаризм та актуальні проблеми кількісної теорії // економіка україни. - .2008. - № 8. - с.24-35

2. Опарін в.м. фінанси (загальна теорія): навч. Посібник - 2-ге вид. Доп. І перероб. К.: кнеу.

3. Петровська і.о.,. Клиновий д.в. фінанси (з елементами статистики фінансів), навчальний посібник. - к.: цул, 2002.

4. Крапивина м.о., ющенко н.к. финансовая глобализация и ее влияние на национальную экономику // матеріали іі міжнародноїнаукової конференції «економіка і ххі сторіччі» - донецьк, доннту, 2008. - с.79-80.

5.Www. Edu. Meta.ua

Міжнародний валютний фонд та його співпраця з україною

Романюк о.а., шавкун в.м.

Хмельницький національний університет

На сучасному етапі питання реалізації україною програм із мвф є досить актуальним, крім того це один з важливих чинників формування інвестиційного клімату нашої країни, зростання довіри до макрофінансової стабільності економіки.

Міжнародний валютний фонд, мвф (international monetary fund, imf) - це міжнародна організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами й надання фінансової допомоги при валютних ускладненнях, шляхом надання короткострокових й середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи оон. Практично він виступає інституціональною основою світової валютної системи.

Мвф розпочав свою діяльність у вашингтоні в травні 1946 року у складі 39 країн. Причиною його створення стала часткова відмова від золотого стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота призвела до того, що

Обмін грошей між країнами, котрі зберегли золотий стандарт, і країнами, котрі відмовились від нього, значно ускладнився. Країни почали запасати золото і гроші, які можна було використати для його купівлі. Скоротилась кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя. Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю різних валют. Новостворений мвф був покликаний регулювати валютно-розрахункові відносини між державами і здійснювати фінансову допомогу країнам-членам через надання кредитів за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових позик в іноземній валюті. Сьогодні фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа оон. Практично мвф є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

Метою цієї роботи є з'ясування взаємовідносин мвф і україни на сучасному етапі економічного розвитку.

Досить великий вклад у з'ясування питання взаємодії україни та міжнародного валютного фонду зробили такі вчені як калач г., кравчук н.я, ревуцька л.о. та інші.

Україна набула членства в мвф 3 червня 1992 р. Відповідно до закону україни від 03.06.92 № 2402-хіі "про вступ україни до міжнародного валютного фонду, міжнародного банку реконструкції та розвитку, міжнародної фінансової корпорації, міжнародної асоціації розвитку та багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій". Згідно з зазначеною угодою мвф її ратифікація передбачає прийняття державою зобов'язання виконувати вимоги її статей, а також всі вимоги до держави - члена цієї організації.

Квота україни у фонді складає 1 млрд 372 млн спеціальних прав запозичення (спз). Згідно з результатами одинадцятого перегляду квот країн-членів мвф, квоту україни збільшено з 997,3 млн спз до 1372 млн спз (майже 1929 млн доларів сша), що дало змогу збільшити обсяг кредитів від мвф.

За роки співробітництва з мвф (1994-2005рр.) Україна отримала чотири кредити на загальну суму 4589,1 млрд доларів сша кредитних ресурсів за програмою stf (systemic transformation facility), stand-by, eff (extended fund facility), що було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів нбу та платіжного балансу.

У вересні 2002 р. Радою директорів мвф було затверджено програму "механізм розширеного фінансування" для україни загальним обсягом близько 2,266 млрд дол. В рамках зазначеної програми україна отримала 1,591 млрд доларів сша. Позика в рамках програми eff надається державам, які здійснюють докорінні структурні реформи народного господарства з метою забезпечення їх фінансової і макроекономічної стабільності. За період дії програми україною було здійснено шість переглядів, останній перегляд програми відбувся 20.09.2001, де україна отримала - 290,7 млн спз (загалом по програмі - 1,19 млрд спз).

У 2004 році було завершено співробітництво з мвф за програмою eff "механізм розширеного кредитування", виникла необхідність у розробці нових програм співпраці з мвф на основі підходів: поступове перенесення центру ваги у співробітництві з мвф у площину безкредитних відносин, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон'юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків. Серед прийнятних форм на безкредитній основі було обрано програму "попереджувальний стенд-бай".

Програма „попереджувальний стенд-бай" розрахована на те, щоб підтримувати енергійні темпи економічного зростання та утримувати стабільність. Буде впорядковано видатки, у тому числі і шляхом здійснення пенсійної реформи та реформи соціального захисту. Також буде зміцнено фінансовий сектор, причому особлива увага приділятиметься скороченню ризиків у банківському секторі.

З 11 по 20 травня 2005 року в україні працювала комісія європейського департаменту мвф. Експерти комісії провели консультації та переговори для отримання й проведення аналізу відомостей про результати економічної діяльності за і квартал, де було визначено, що бюджет на 2006 рік не узгоджується з економічною політикою, яка була закладена в основу програми за угодою „попереджувальний стенд-бай", крім того кілька узгоджених за програмою заходів, що стосуються фіскального та банківського секторів, не було виконано,

Зокрема прийняття змін до закону про пдв, які мають набрати чинності не пізніше січня 2006 року.

Отже, у майбутньому започаткування нових програм співпраці з мвф буде базуватися на основі підходів, викладених у посланні президента україни до верховної ради україни, які підтверджують необхідність поступового перенесення центру ваги у співробітництві з мвф у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон'юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків і поглиблення координації у сфері валютної політики.

Слід відмітити, що продовження співробітництва з мвф є сигналом міжнародним кредиторам та інвесторам щодо довіри до україни, покращання її іміджу та надасть більш широкі можливості використання зовнішніх ресурсів для фінансування програм економічного розвитку, відновить ділову активність україни. Найближчим часом до україни з візитом прибуде місія європейського департаменту мвф з метою обговорення підсумків розвитку економіки україни та узгодження пріоритетів української сторони щодо майбутніх шляхів продовження співробітництва з мвф.

Таким чином, продовження співпраці з мвф є визначальною для збереження можливостей фінансування дефіциту бюджету за рахунок порівняно дешевих позик. Щодо перспектив розвитку співробітництва країни з мвф, то на 2007 - 2008 роки заплановано отримання понад 1 млрд доларів сша на розвиток економіки країни.

Література

1.Іваніненко-свінцицка в.с.. Співробітництво україни з міжнародними і фінансовими організаціями // фінанси україни. - 2002. - № 8. - с.54-59.

2.                Міжнародні організації: навчальний посібник / за ред. О. С. Кучика. - к.: знання, 2006. - 497 с.

3.                Ревуцька л.о. напрямки поглиблення і оптимізації співробітництва україни з міжнародними, фінансовими установами // формування ринкових відносин. - 2004. - № 1. - с.56-60.

4.                Циганкова т. М. Міжнародні організації. - к.2001. - 340 с.

5.                www.ukrstat.kmu.gav.ua.