Особливості економічного співробітництва україни та єс

Лятовська ю.л., танасієнко н.п.

Хмельницький національний університет

У статті розглянуто європейську інтеграцію, оцінено конкурентну політику країн європейського союзу (єс), названі головні здобутки у відносинах україна-єс, проаналізовані головні принципи ефективної реалізації регіональної політики.

Європейська інтеграція для україни - це шлях демократизації політичної системи, модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки. Об'єднана європа сьогодні демонструє здатність вирішувати соціальні проблеми. Соціальна стабільність тут зумовлює бажання багатьох країн нашого континенту вступити до європейського союзу (єс).

Європейський союз є найбільшим торговельним блоком світу, на який припадає п'ята частина світової торгівлі товарами, а для україни - другим за значенням торговельним партнером (після країн снд). Ринок єс є стратегічно важливим для україни з огляду на географічний фактор і загалом основним, на якому експорт низки дуже важливих для україни товарів, таких як хімічна продукція, добрива, сталеливарна продукція є, з комерційної точки зору, вигідним.

Поступова інтеграція до єс - це важлива складова процесу реформування української економіки, входження україни до системи світових господарських зв'язків та європейського економічного простору.

У науковій літературі питання про входження країн до європейського союзу знайшли відображення в чисельних працях: о.білоруса, в.буткіна, в.гавриленка, м.дудченка, а.поручника, є.панченка, а.рум'янцева, в.степаненка, а.філіпенка та інших, а також у дослідженнях багатьох зарубіжних авторів, зокрема в працях б.гурне, д.кауфмана, р.мюллера, м.корсунського та інших. Цими вченими розроблені основні фундаментальні положення теорії сучасних світових інтеграційних процесів, а саме, входження країн до єс.

Метою даної статті є визначення місця україни в системі співробітництва з єс проблеми входження її до європейського економічного простору; аналіз ефективної реалізації регіональної політики єс та головних здобутків у відносинах україна - єс.

Зважаючи на особливості міжнародної спеціалізації україни, розвиток євроінтеграційних процесів зазнає значних труднощів. Формування спеціалізації країни у галузях, що виробляють сировину та напівфабрикати, виявляється зовсім недостатньою для вступу україни до єс. Українська ринкова трансформація не забезпечила належного розвитку нових передових, у глобальному розумінні, галузей промисловості, а навпаки, ще більше посилила роль промисловості україни, яка зовсім не конкурентоспроможна на ринку єс. Особливо це стосується енергомістких та сировинних виробів, для яких, крім високої собівартості, характерна мала додана вартість. Проте, зважаючи на те, що частка праці у даних виробах залишається досить високою, а її вартість в україні - відносно низькою, то саме такою продукцією зацікавлені міжнародні ринки. Таким чином, саме тому єс ніколи не говорить про конкретну дату входження україни в його економічний простір.

Враховуючи, що перспективи вступу україни до єс сьогодні вже втратили ту гостроту, яка була їм властива ще недавно, питання економічного співробітництва з європейськими структурами набувають особливо важливого значення. І якщо в угоді про партнерство та співробітництво між україною та єс ці питання знаходяться практично на другому плані після питань політичного співробітництва, нова угода, підписання якої повинно бути здійснено в цьому році має приділити важливу увагу практичним питанням співробітництва україни та єс. Саме ці практичні кроки розглядаються в україні і в єс як найбільш ефективні механізми наближення нашої держави до європейських стандартів.

В стратегічному плані, запропонований єс "статус сусідства", свідчить про значну еволюцію, що відбулась у відносинах з країнами європейського пострадянського простору. На зміну периферійному характеру, властивому відносинам єс з цими країнами в 90-х роках у порівнянні з країнами цсє, єс пропонує стратегію, яка практично дублює основні положення європейських угод, за виключенням права членства. Поступово наближаючись до стандартів єс, україна тим самим сприяє інвестуванню у власну модернізацію, створюючи сприятливі умови для іноземних інвестицій та новітніх технологій, подолання технічної відсталості, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника та виходу на світові ринки.

Стратегія передбачає встановлення з сусідніми країнами такого рівня відносин, який був би більший, ніж просто партнерство, і відрізнявся би від статусу членства лише відсутністю спільних комунітарних інституцій. Мета даної європейської регіональної стратегії ставить далекосяжні завдання, що передбачають, на противагу сьогоднішній фактично монополярній системі міжнародних відносин, формування ефективного пан'європейського об'єднання. Основою такого об'єднання має стати відкритий інтегрований ринок на пан'європейському рівні з чітко визначеною політичною, регулятивною і торгівельною структурою, де країни єс грали б роль відповідного мобілізуючого центру, пов' язаного з сусідніми країнами системою пільгових відносин у певних диференційованих рамках, більш глибокою економічною інтеграцією, політичними та культурними відносинами, ширшою транскордонною співпрацею, що в цілому, дозволило б створити зону добробуту та спільних цінностей.

Закладена в стратегії сусідства єс перспектива практичного співробітництва на основі поетапного підходу, відкриває перед україною можливості перейти на новий рівень інтеграції з єс, який, врешті може відповідати зв'язкам, що склалися в межах європейського економічного простору. Пропозиції співробітництва в таких сферах як транспорт, енергетика, телекомунікації, науково-дослідна робота, інвестиційна політика можуть стати практичними кроками на шляху до преференційних торгівельних угод, відкриття ринків з утворенням зони вільної торгівлі. Підтвердженням подібних можливостей служить запропонована комісією перспектива доступу на внутрішній ринок єс та поширення на сусідні країни, в тому числі україну, свободу переміщення капіталів, товарів, послуг та робочої сили. І хоча зараз складно проводити будь-які аналогії з історією утворення європейської економічної зони, слід згадати, що однією з причин її формування було прагнення єс упередити чергове розширення за рахунок країн єавт. Однак, саме під час переговорів по утворенню єез була проведена адоптація з acquis communautaire, що створило сприятливі умови для вступу австрії, швеції та фінляндії до єс [4, с.225].

Регіональна інтеграція передбачає встановлення і поглиблення прямих контактів між окремими регіонами україни та державами - членами і кандидатами у члени єс, поступове перенесення основної ваги інтеграційного процесу з центральних органів виконавчої влади на регіони, до органів місцевого самоврядування, територіальних громад і, зрештою, якнайширшого залучення громадян україни.

Серед головних здобутків у відносинах україна - єс можна було б згадати такі:

1. Реалізується план дій україна - єс, який визначає зміст нашої співпраці на найближчі три роки. Україна нарешті отримала статус країни з ринковою економікою, чого прагнула багато років.

2. Серед кардинальних зрушень - початок переговорів з євросоюзом щодо спрощення візового режиму для українських громадян.

3. Минулого року було встановлено рекорд за кількістю підписаних документів з єс - дев'ять: від співробітництва у сфері космосу до текстилю, від стратегічної співпраці в галузі енергетики до питань співпраці з єс у кризових ситуаціях, від питань співробітництва у сфері навігації, авіаційних перевезень до питань співпраці з європейським інвестиційним банком.

4. У лютому 2007 р. Верховною радою була ратифікована угода про співпрацю з європейським інвестиційним банком, яка відкриває додаткові кредитні можливості для перспективних проектів в україні на суму 250 млн [2, с.11].

5.Висунуто згоду про початок консультацій щодо реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі україна - європейський союз, закладеної в угоді про партнерство і співробітництво між україною та єс.

6. Досягнуто домовленостей і про початок консультацій щодо нової посиленої рамкової угоди між україною та європейським союзом, яка має набути чинності у 2008 р. Як відомо, і угода про партнерство і співробітництво (упс), і план дій україна - єс завершують термін своєї дії у цьому році.

7. Товарообіг між україною та єс збільшився 1 становить 33,6 % усього товарообігу із закордонними партнерами [3,с.282].

Зростання товарообігу між україною та єс робить ще більш нагальним розв'язання питання про взаємну лібералізацію торговельного режиму задля покращення доступу українських підприємців на європейський ринок, а також зменшення їх операційних видатків. Сьогодні україна в торгівлі з єс користується загальною системою преференцій, з якої вилучені такі важливі для українського експорту товари, як продукти чорної металургії, зерно, насіння, фрукти, овочі, рибні продукти, добрива.

Таким чином, аналізуючи проблему україни стосовно асоційованого членства в євросоюзі необхідно розглядати такі опції асоціації, що в першу чергу, відповідають, або передбачають той чи інший вид економічної інтеграції, а саме можливість для україни:

1)Заснування з євросоюзом зони вільної торгівлі;

2) Заснування з євросоюзом поглибленої зони вільної торгівлі;

3) Заснування між єс та україною митного союзу;

4) Інтеграція до європейської економічної зони (єез).

Відповідно, можливість реалізації та економічна доцільність для україни кожної із запропонованих опцій є різними. Конкретними засобами реалізації такої стратегії на даному етапі є кроки, що спрямовані на підвищення рівня взаємодії україни з євросоюзом в політичному, гуманітарному, безпековому і, в першу чергу, в соціально-економічному вимірах. Серед них, в першу чергу, можна виділити: створення поглибленої зони вільної торгівлі; запровадження безвізового режиму; подальше залучення україни до спільної зовнішньої та безпекової політики євросоюзу.

Оскільки україна цього року вступила до сот, то, врахувавши ідею "економічна інтеграція і політична асоціація", ще одним головним завданням може бути створення зони вільної торгівлі (звт) з єс, тобто економічне наповнення зближення сторін і створення сприятливих умов для подальшої інтеграції україни в європейський простір. При цьому для забезпечення захисту національного ринку має бути врахована асиметрія економічних відносин між україною та єс, що передбачає деякі послаблення з боку останнього. Також в цей період посилена увага має бути приділена використанню та подальшому розвитку набутих успіхів та напрацювань в безпековій галузі, що також створить сприятливий фон для подальшого зближення.

Подальше співробітництво має будуватися на прискоренні інтеграції шляхом доповнення економічної співпраці більш тісним співробітництвом у політичній галузі (україна може надавати підтримку рішенням єс різного рівня та узгоджувати з єс позиції з питань міжнародного та регіонального розвитку). На цьому етапі також можливо розглядання питання про підписання угоди про асоціацію з єс, беручи до уваги, що одним з різновидів угод асоційованого партнерства є угоди поглибленого наближення тих чи інших країн до співтовариства або угоди, що передують вступу європейської країни до спільноти. В економічній галузі особливого значення набуватиме розвиток секторальної інтеграції (наприклад, вільне переміщення товарів та послуг в межах окремої галузі), можливим є також заснування з євросоюзом поглибленої зони вільної торгівлі; заснування між єс та україною митного союзу; інтеграція до європейської економічної зони (єез). Окремо слід розглядати ідею єдиного економічного простору єс - росія (єеп), який можна вважати окремим підвидом асоціації.

У будь-якому разі, остаточним результатом еволюції розвитку такого співробітництва має бути конкретне наповнення ідеї довгострокового зближення україни з європейським союзом з визнанням перспективи повної інтеграції та повернення україни до європейської спільноти. При цьому мають бути враховані всі складові формули "економічна інтеграція і політична асоціація", а також здобутки в галузі спільної зовнішньої політики та політики в галузі безпеки та оборони (сзпбо).

Концептуальні засади єврорегіональної політики для україни є реальною умовою та об'єктивною необхідністю з точки зору активної участі держави в європейському регіональному, міжрегіональному, транскордонному співробітництві вже нової європи в ххі столітті.

Література

1. Балян а. Особливості та принципи здійснення регіональної політики в країнах-членах єс // економіст. - 2005. - № 2. - с.50-51.

2. Копійка в.в. україна - єс: інтеграція та співробітництво // актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2007. - № 69,ч.1 - с.10-15.

3. Копійка д. Особливості економічного співробітництва україни та єс // актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2006. - № 59,ч.іі. - с.281-283.

4.Школа і.м., верстяк о.м. регіональні принципи та економічні аспекти інтеграції україни в європейський союз // регіональна економіка. - 2007. - № 2. - с.222-228.

Особливості конкурентоспроможності виробництва шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів

Мельничук в.м., гой і.в.

Хмельницький національний університет

У статті проаналізовано сучасний стан та ситуацію, в якій сьогодні опинилася україна в порівнянні з іншими країнами із виробництва шкіри, виробів зі шкіри й інших матеріалів та запропоновано початкові кроки для покращення конкурентоспроможності нашої країни в ринкових умовах.

Актуальність теми. Дана тема є актуальною в даний час, тому що взуття було і буде завжди однією головною складовою нашого життя, без якого неможливо існувати.

Аналіз останніх досліджень чи публікацій, в яких започатковано розв'язування даної проблеми. Дана проблема знаходить висвітлення в працях багатьох як закордонних, так і вітчизняних науковців. Такі науковці як: а.в. войчак, р.в. камишніков та о.о. школьний визначають конкурентні переваги підприємств в контексті внутрішніх та зовнішніх чинників (виробничі, економічні, інформаційні, сервісні, іміджеві, цінові, збутові), деякі у своїх працях досліджували і розробили основні показники, по яких можна здійснити оцінку конкурентної позиції підприємств з виробництва взуття на ринку із застосуванням основних стратегій керування організаціями.

Метою даної статті є об'єктивне дослідження конкурентоспроможності галузі виробництва взуття в україні, можливості та перспективи її розвитку, аналіз проблем та пропозиції стосовно їх розв'язання.

Виклад основного матеріалу. В україні нараховується 60 фабрик з чисельністю працівників більше 600 чоловік, близько 200 підприємств з чисельністю 15-300 працівників, велика кількість дрібних фірм, які займаються виробництвом взуття.

У 1990 році в україні споживання взуття складало 3, 8 пари на людину в рік (200 млн пар на країну), 186 млн пар вироблялося вітчизняними фабриками, близько 10 млн пар - підприємствами побутового обслуговування, все інше імпортувалося.

Зараз в україні середнє річне споживання взуття на людину складає 1,25-1,45 пари. Аналогічні дані для сша - 5,9 пари, франції - 5,6 пари, австрії - 4,4 пари, італії - 3,3, польщі - 3,2, чехії та іспанії - по 2,8 пари.

Гіперінфляція на початку 1990-х років залишила українські підприємства без оборотних коштів. Крім того, моделі, що пропонувалися на вітчизняних фабриках, значно відставали від вимог споживачів. Ось чому імпортна продукція швидко завоювала внутрішній ринок, причому взуття завозилося переважно неофіційно.

Для того, щоб вижити, деякі місцеві виробники взуття "пішли у підпілля". Таке взуття змогло конкурувати з контрабандним, за рахунок чого вітчизняні виробники все-таки змогли збільшити обсяги виробництва.

Якщо у 1993-1994 роках, за оцінками операторів, на продукцію підпільних підприємств припадала незначна доля продажів, то протягом останніх 1-2 років нелегально виготовлене взуття відібрало половину ринку у нелегально ввезеного.

Тепер в україні лише декілька взуттєвих підприємств ризикнули легально виробляти товар лише для внутрішнього ринку. За оцінкою спеціалістів в україні реалізується не менше 60 млн пар взуття на рік

(враховуючи кліматичні умови), але і не більше 70 млн пар (враховуючи рівень доходів жителів). У 2000-2003 роках в україну офіційно було ввезено близько 3,4 млн пар взуття з верхом зі шкіри, текстилю та штучної шкіри та 11,2 млн пар взуття з резини та полімерних матеріалів на загальну суму 34,5 млн дол. Легально було виготовлено (за даними держкомстату) 10,2 млн пар, з них експортовано 7,5 млн пар на суму 58,4 млн дол. (із врахуванням вивезених частин взуття).

Загалом на внутрішньому ринку було реалізовано 17,4 млн пар офіційно ввезеної та виготовленої продукції, що складає лише 25-30 % реального споживання. Це означає, що було реалізовано ще близько 43-53 млн пар нелегально ввезеної або виготовленої продукції, що складає 70-75 % загального продажу. За останні роки доля легальної продукції дещо збільшилася.

Позитивна динаміка виробництва у шкіряній галузі, започаткована з серпня 2007 року завдяки постанові кму від 26.06.2007 р. № 876 «про тимчасове вилучення шкіряної сировини з режиму вільної торгівлі з республікою македонія», закріпилась з початку 2008 року - індекс обсягів виробництва за і квартал склав 127,6 % проти і кварталу минулого року. Зафіксовано зростання по всіх видах діяльності даної підгрупи, в тому числі: виробництво шкіри - на 44 %, виробництво шкіряних галантерейних і дорожніх виробів - на 7,8 %, виробництво взуття - на 9,9 %. У натуральному виразі за період вироблено 5,5 млн пар взуття, що на 20,9 % більше, ніж за січень-березень 2007 року, дані представимо на рис. 1.

Основною проблемою все ж таки залишається стан внутрішнього ринку, на якому продовжує збільшуватись частка імпорту товарів легкої промисловості і досягає вже 90 відсотків. Так, за 2007 рік у порівнянні з 2006 роком імпорт збільшився в цілому на 2 % і склав 1,5 млрд дол., а по таких видах продукції, як: вироби з шкіри та хутра - в 1,3 рази; шкіра - на 23 %; полотна трикотажні та одяг - біля 8 %. При цьому слід зазначити, що імпорт продукції легкої промисловості у кількісному вираженні за 2007 рік перевищив внутрішнє їх виробництво по полотнах трикотажних - у 2,4; панчішно-шкарпеткових виробах - у 4,5; сорочок чоловічих - у 4, а взуттю - у 6 разів.

Обся г, тис.пар

Аналіз даних держкомстату україни щодо експортно-імпортних операцій та даних торговельно- економічних місій з країн-експортерів по кількості та вартості окремих видів товарів свідчить про існування неврахованого імпорту при декларуванні цих товарів на митній території україни. Так, за 9 місяців 2007 року експортовано в україну тільки з китаю: 14,5 млн пар взуття з натуральної шкіри на суму 87,0 млн дол. Відповідно 7,4 млн пар на суму 27,5 млн дол.. При цьому експортні середні митні вартості зазначених товарів при декларуванні на українській митниці також занижені у декілька разів. Аналогічна ситуація і по інших країнах і товарних групах.

Більша частина обладнання на українських фабриках по виробництву взуття закупалося ще за радянських часів. І лише поодинокі підприємства обновили свій машинний парк протягом останніх років. Проте, на думку спеціалістів, резерв у виробників взуття ще є, оскільки у 90-ті роки багато вітчизняних підприємств не повністю використовували свої потужності, і обладнання не зношувалось.

Зараз багато фірм готові купувати взуттєве обладнання, проте через брак коштів вимушені обмежуватись купівлею використовуваного.

Виробники взуття, які були на закордонних фабриках, вважають, що українські фабрики загалом обладнанні не набагато гірше. На обладнанні середнього рівня можна виготовляти модне та високоякісне взуття. Для цього необхідно мати гарні комплектуючі та матеріали.

В україні є наявною нестача вітчизняних комплектуючих для виробництва взуття. Виробники вимушені імпортувати колодку, яка визначає форму майбутнього взуття, а під неї закуповувати закордоном підошву та підбори.

Лише в останні роки в україні почали відроджуватися виробники взуттєвих комплектуючих (за радянського союзу такі підприємства були, проте з тих пір суттєво занепали). Почали з'являтися нові фірми, але вони поки що не мають достатніх потужностей, щоб забезпечувати галузь.

Штучну та синтетичну шкіру в україні виготовляють у великих обсягах. Проте, за оцінками спеціалістів, у закордонних виробників асортимент набагато багатший. У вітчизняних виробників немає грошей на закупівлю нового обладнання, на якому б виготовлялися сучасні шкірозамінники, тому конкурентоспроможність таких підприємств поки що не дуже висока.

В нашій країні існує 20 підприємств, що виготовляють натуральну шкіру. В 2000 році та у першому

Півріччі 2001 року працювало лише 13. Порівняно з 90-ми роками виробництво шкіри знизилося у 8,5 разів, що зумовлено подорожчанням шкур, а також їх нелегальним експортом. З цих 13 підприємств минулого року стабільно працювали лише 6: зат "возко", яке є найбільшим виробником в україні (вознесенськ, миколаївська обл.), ват "світанок " (львів), зат "чинбар" (київ), зат "шкіряник" (івано-франківська обл.), ват "плай" (івано-франківськ) та зат "більшовик" (харків). На цю шістку припадає 95 % всієї шкіряної продукції, виготовленої в україні. Більшість виготовленої шкіри експортується.

Виробники взуття, які виготовляють готову продукцію для внутрішнього ринку, використовують лише 50 % вітчизняну сировину, а інші 50 % - імпортну. Українські шкіропереробні заводи навчилися виробляти шкіру середнього рівня за якістю та ціною (вартість 18-25 дол. За кв.м.) Виробники, які орієнтуються на випуск високоякісного взуття, вимушені імпортувати і шкіру, яка коштує 30-40 дол. За кв.м. Продукція, виготовлена із високоякісної імпортної шкіри, як правило, одразу експортується.

Для нормального розвитку взуттєвої галузі необхідна державна підтримка, що полягатиме у регулюванні експорту шкіри та готової продукції, обмеженні нелегального імпорту, підтримці вітчизняного виробника.

Для підвищення конкурентоспроможності українського взуття на глобальному та регіональному ринках можна вдатися до ряду заходів:

1. Стимулювати підприємства, що постачають сировину та матеріали. Передовсім це стосується виробників шкіри. Потрібно законодавчо обмежити експорт сирих шкур та готової шкіри. Для стимулювання роботи вказаних підприємств можна надати їм податкові пільги.

2. Знизити собівартість шляхом заміни імпортних матеріалів (колодки, клей, підошва) на вітчизняні для забезпечення доступності українського взуття широким верствам населення.

3.Підтримати експортерів українського взуття (тих, які працюють не за давальницькими схемами) шляхом надання їм експортних субсидій, укладання угод з іншими державами на безмитний ввіз.

4. Провести всеукраїнську акцію підтримки вітчизняного виробника.

5.Забезпечити регулярне проведення виставок-ярмарок по всій території україни.

6. Залучати у галузь та підтримувати молодих дизайнерів, переглянути дизайнерську політику підприємств з метою найширшого задоволення смаків споживачів.

Значний обсяг експорту українського взуття свідчить про те, що закордонні споживачі готові його купувати і купують. На жаль, від цього поки що виграють переважно закордонні фірми, на які за давальницькими схемами працюють багато вітчизняних підприємств. Однак прийняття якості українського взуття у світі, зокрема у таких "взуттєвих" країнах як італія та чехія свідчить про його потенційну конкурентоспроможність на глобальному ринку. І навіть у давальницьких схемах потрібно бачити позитиви - адже працюючи таким чином, підприємства не лише отримують можливість виготовляти продукцію на імпортному устаткуванні, але і вчаться розуміти смаки та бажання споживачів. Переносячи це на українські терена, вони таким чином підвищують і регіональну конкурентоспроможність.

Висновки. Незважаючи на те, що виробники взуття сьогодні зустрічаються з масою проблем, починаючи від нестачі сировини та матеріалів і закінчуючи проблемами з дизайном, статистика свідчить, що виробництво зростає з року в рік. Все частіше можна бачити якісне та недороге українське взуття і на полицях магазинів, ринків і на різноманітних ярмарках. Враховуючи ці позитивні тенденції, виробникам слід і надалі працювати над поліпшенням якості та асортименту своєї продукції для завоювання різних ринків.

Література

1.Войчак а.в., камишніков р.в. конкурентні переваги підприємства: сутність і класифікація // маркетинг в україні. 2005. - № 2. - 50 с.

2. Ковальчук і.в., косарева т.в. управління запасами у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств // міжнародний науково-виробничий журнал. 2005. - № 7. - с. 86-94.

3. Кредисов а., дерев'янко о. Конкурентоспроможність країни та стратегія її експорту на світовому ринку // економіка україни, № 5, 1997 - ст. 54-58.

4. Павленко ф., якубовський м. Підвищення конкурентоспроможності виробництва в країнах з перехідною економікою // економіка україни, № 11, 1998. - ст. 78-80.

Основні принципи розвитку іпотечного кредитування в україні

Мердюк о.в., любохинець л.с.

Хмельницький національний університет

В даній статті порушуються дискусійні та поки що не розв 'язані питання законодавчого забезпечення іпотечного кредитування, практики надання й погашення іпотечних кредитів, їх рефінансування, роботи із заставою, захисту прав кредитора.

Розвиток іпотечного кредитування сьогодні є одним із найважливіших напрямів соціально- економічних перетворень в нашій країні. Теоретичні дослідження вітчизняного і світового досвіду розвитку іпотечного кредитування мають важливе наукове і практичне значення. Завдяки іпотечному кредитуванню в багатьох країнах світу успішно розв'язано житлову проблему. Саме у такому контексті іпотечне кредитування

Розглядається.

Іпотечне кредитування є новим викликом для українських комерційних банків. Необхідність впровадження іпотечного кредитування обумовлена загальнодержавними потребами подолання негативних наслідків браку фінансування шляхом розширення доступу до довгострокових та більш дешевих кредитних ресурсів реального сектору економіки. Іпотечне кредитування, як один із самих надійних способів залучення приватних інвестицій за рахунок капіталізації нерухомого майна та землі, надає змогу найбільш вигідно поєднувати інтереси учасників цього ринку і держави, як сторони, першочерговим завданням якої є забезпечення стабільного економічного зростання добробуту громадян та їх соціального захисту. Сектор нерухомості, особливо землі, має в україні великий інвестиційний потенціал, тому іпотечне кредитування є надзвичайно перспективним з погляду фінансового стимулювання національного виробництва.

В нашій державі програми іпотечного кредитування (у першу чергу, кредити для придбання житла) активно почали розвиватися з 2000 року. Об'єм іпотечних кредитів є однією із важливих складових фінансового ринку держави. Якщо цей об'єм становить до 10 % ввп, це вважається малою часткою. У деяких розвинутих країнах він знаходиться у діапазоні 30-75 % від розміру ввп. В україні об'єм іпотечних кредитів становить менше 2 % ввп. Це дуже низький показник навіть для країн, що розвиваються.

І хоча проблеми розвитку і функціонування іпотечного ринку в україні поки що мало досліджені: автори здебільшого визначають загальні підходи до запровадження іпотеки в нашій державі, висвітлюють становлення іпотечного ринку та розвиток іпотечного кредиту, недостатньо уваги приділяється аналізу зарубіжного досвіду, практиці розвитку іпотечного кредитування в україні. Однак інтерес до даної теми з кожним роком посилюється з боку усіх суб'єктів економіки [4, с. 87].

Банки намагаються у цих непевних умовах самотужки або у співпраці з рієлторами зайняти перспективну нішу на ринку. Те, що ця ніша перспективна, підтверджує і активізація ринку нерухомості, і ріст кількості потенційних покупців, які хочуть і можуть купувати квартири в кредит, і просто здорова логіка та досвід інших країн (як правило, нерухомість купують у кредит, бо це вигідно).

Актуальність та гострота порушених питань посилюється з огляду на те, що в україні вже існують реальні передумови становлення цивілізованого ринку іпотечного кредитування.

По-перше, п'ятий рік поспіль вітчизняна економіка - на стадії стабільного підйому. Отже, у державі - і в підприємств, і в населення - з' являються вільні грошові ресурси, які можна спрямувати у житлове будівництво. А будівельна галузь - найкращий мультиплікатор економічного зростання. І саме для неї вигідні іпотечні кредити, бо є що віддавати у заставу. Кожна гривня, вкладена в будівництво, дає 2,5-3 гривні приросту ввп. А кожне додаткове робоче місце у житловому будівництві забезпечує роботою 5-6 працівників інших галузей.

По-друге, в нашій країні вже створено рамкове правове поле для розвитку іпотеки та системи довгострокового іпотечного кредитування. Почали діяти закони україни "про іпотеку" від 5 червня 2003р. (який, до речі, є одним із найпрогресивніших у східній та центральній європі), "про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", "про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", "про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Відповідно до вимог закону україни "про іпотеку" кабінет міністрів затвердив "тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек", "порядок формування фондів житла для тимчасового проживання" та "порядок надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання". У березні 2004 року на відкритих річних зборах членів української національної іпотечної асоціації затверджено стандарти житлового іпотечного кредитування.

По-третє, у державі прискорено розповсюджуються технології іпотечного кредитування. Тобто дедалі більше банків отримують досвід розробки і реалізації житлових іпотечних програм. Із 158 банків, що діють нині в україні, на ринку іпотечного кредитування працює 35. Головні оператори ринку іпотечного кредитування - ощадбанк, укрексімбанк, "надра банк", "райфайзен банк аваль", промінвестбанк, приватбанк, укрсоцбанк, укрсиббанк, . Стосовно об' ємів наданих кредитів аналітики стверджують, що у києві за останній рік видано понад 30 млн доларів сша кредитів за програмою іпотечного кредитування. І конкуренція на цьому сегменті кредитного ринку швидко зростає. Ось кілька цифр на підтвердження цієї тези:

-         За чотири роки обсяг банківських кредитів, виданих юридичним особам, збільшився в 6 разів і в i кварталі 2005 року досяг $14 млрд (або 75,6 млрд грн.). В той же час обсяг кредитування населення зріс в 6 разів за два роки і складає по підсумкам січня-березня 2005 року $1,7 млрд (або 9,18 млрд грн.).тобто загальна сума виданих банками кредитів в i кварталі 2005 року склала $15,7 млрд (приблизно 84,78 млрд грн.);

-         Загальна сума кредитів, забезпечених іпотекою або наданих на фінансування будівництва, на 1 квітня 2005 року становила 5,1 млрд грн (це складає приблизно 6 % від загального обсягу кредитування фізичних і юридичних осіб), тобто з початку 2003 року зросла у 3,6 рази.

-         Загальна заборгованість за кредитами, наданими фізичним особам на купівлю житла та фінансування будівництва житлової нерухомості, на 1 квітня 2005 року сягнула 1,5 млрд грн (що становить приблизно 29,41 % від загальної суми іпотечних кредитів і 16,34 % від загальної суми кредитування фізичних осіб), а заборгованість за кредитами юридичним особам - 3,6 млрд грн (що становить біля 70,59 % від загальної суми іпотечних кредитів і біля 4,76 % від суми кредитів, наданих юридичним особам); [3, с. 35].

-         В останні два роки заборгованість за іпотечними кредитами в середньому щомісячно збільшувалася на 5,2 %.

Стрімко зростає зацікавленість банків у розвитку іпотеки, оскільки конче потрібні надійні й достатні за

Обсягами довгострокові фінансові інструменти.

По-четверте, одна з найгостріших проблем українського суспільства - житлова. З одного боку, вже майже не працює механізм розподілу державного житла. З іншого - ще не встановився ринок житла. Крім того, ціни на квартири високі й недоступні для переважної більшості громадян. А іпотека в усьому світі є найефективнішим, цивілізованим механізмом розв'язання житлових проблем населення. Перші спроби створити у нас механізм такого кредитування здійснено ще у 1994р., але з тих пір справа майже не зрушила з місця. На це є певні причини, серед яких треба назвати, насамперед, відсутність регулятивних дій з боку держави і недостатню законодавчо-правову базу.

В україні потребують житла біля 2,3 млн сімей, з них 650 тисяч пільговики, яких житлом повинна забезпечити держава. Наприклад, програма кредитування молодіжного житлового будівництва в україні на 2002 рік передбачала фінансування у розмірі 77 млн грн.. Цього вистачило орієнтовно на 1500 квартир для молодих сімей. Але цього явно недостатньо. Що ж залишається робити іншим є два шляхи. Інвестиції у первинний ринок, наприклад через хк "київміськбуд" та інші будівельні компанії, або купівля у кредит на вторинному ринку нерухомості.

Первинний ринок житла має суттєве обмеження - пропонуються квартири (через певний час) тільки там, де будує будинки забудовник. Дешевше, ніж на вторинному ринку квартира покупцеві (інвестору) не обійдеться. Але є перевага - нове житло. На вторинному ринку покупець може взяти кредит і вибрати для купівлі квартиру у будь-якому районі міста. В об'єктивних умовах, що склалися (високі порівняно з західними банками процентні ставки на кредити для купівлі житла, де кредит надається під 7-8 %), є можливість взяти кредит у комерційному банку, у валюті 14-16 % річних (у гривнях 26-30 %).

У розвинутих країнах схема інвестування у житлове будівництво побудована наступним чином. Будівельна організація-інвестор вкладає у будівництво житла для знеособленого покупця власні та позичкові кошти, а після завершення будівництва, як правило, самостійно реалізує готове житло на первинному ринку. Висока вартість будівництва житла обумовлює необхідність використання інвесторами кредитів банків та інших фінансово-кредитних установ на період будівництва житлового об'єкту - будівельних кредитів. Повернення основного боргу здійснюється інвестором тільки після завершення будівництва та продажу готового житла. Для прискорення реалізації готового житла ще до початку будівництва інвестор попередньо домовляється з іпотечним банком або іншою фінансово-кредитною установою про надання кредитів потенційним покупцям для придбання збудованого житла. У цьому випадку покупець придбає житло у інвестора за рахунок власних коштів та кредиту, наданого іпотечним банком або іншою фінансово-кредитною установою під заставу придбаного житла (іпотечного кредиту), розраховуючись з інвестором як із безпосереднім продавцем житла, а потім сам інвестор розраховується за будівельний кредит цими, отриманими від покупців, коштами із своїм кредитором (комерційним банком).

Таким чином, іпотечне кредитування використовується у даній схемі інвестування як механізм стимулювання попиту покупців на готове житло. Роль іпотечного кредитування в інвестиційному процесі полягає в прискоренні повернення вкладених коштів (інвестицій).

В україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, розглянута вище схема інвестування у житлове будівництво не знаходить широкого поширення. Пояснити це можна загальноекономічними умовами, характерними для країн з перехідною економікою. В цілому в україні до 2000 року спостерігалася тенденція падіння реальних доходів та заробітної плати населення, незважаючи на їх зростання в окремі періоди. В той же час, ціни на будівельно-монтажні роботи у житловому будівництві в україні зростали високими темпами, значно випереджаючи індекс інфляції. І не дивлячись на певне покращення ситуації в останні роки, падіння реальних доходів населення у поєднанні із зростанням вартості будівельно-монтажних робіт призвело до утворення значного розриву між доходами населення та вартістю житла. Так, якщо в країнах західної європи співвідношення між середньою вартістю одиниці житла та середньорічним доходом громадян становить 3: 1,то в україні це співвідношення у 3-4 рази вище. Така ситуація, в свою чергу, обумовлює високий ступінь ризику не реалізації готового житла, збудованого для знеособленого (невідомого під час будівництва) власника [5, с. 33].

Іншим стримуючим фактором є високі ставки банківських кредитів на прямого позичальника. Виникає своєрідне коло проблем: процентні ставки по кредитах будівельним організаціям-інвесторам встановлюються на високому рівні через високий ступінь кредитних ризиків, в тому числі, пов'язаних з можливістю не реалізації збудованого житла кінцевим власникам; з іншого боку, високі процентні ставки ще більше підвищують вартість будівництва житла, а, значить, і ймовірність його не реалізації після завершення будівництва.

Найбільш перспективною схемою інвестування у житлове будівництво в сучасних економічних умовах в україні, на наш погляд, є схема дольової участі у будівництві житла. Суть цієї схеми полягає в тому, що будівельна організація залучає для сумісної реалізації проекту будівництва житла на договірній основі кошти інших інвесторів: населення, підприємств, установ та організацій, в обмін на зобов'язання після завершення будівництва передати інвесторам житлові об'єкти (квартири), площа яких відповідає розміру внесених конкретним інвестором коштів. Схема дольової участі у будівництві дає можливість забудовникам залучити в інвестиційний процес більш дешеві (у порівнянні з банківськими кредитами) кошти населення та юридичних осіб, дозволяє уникнути етапу реалізації збудованого житла і передбачає визначення майбутнього власника житла ще до початку або в період будівництва. Популярність схем дольової участі у будівництві житла серед інвесторів можна пояснити наступними їх перевагами:

1) більш низька вартість будівництва порівняно з цінами на первинному ринку житла, адже вартість

Одиниці площі житла (0,01 кв.м) за період будівництва зростає в середньому на 15 -20 %;

2) більш широкий вибір об' єктів інвестування (квартир) на початковому етапі будівництва.

Сама процедура купівлі квартири в кредит не складна. Коли квартира підібрана, потрібно подати необхідні документи в банк (позичальник одночасно проходить співбесіду з представниками банку). Кредитна рада розглядає заяву позичальника і приймає рішення про видачу (невидачу) кредиту. Однією з головних умов надання іпотечного кредиту є фінансова достатність покупця житла. Виходячи із середнього розміру щомісячного документально підтвердженого доходу за останні 6 місяців, а також з урахуванням сукупного доходу всіх дорослих членів родини, банк визначає максимальний розмір кредиту, на який може розраховувати клієнт.

Умовам іпотечного кредитування відповідають цілі квартири. Купівля окремих кімнат, частки квартири - не кредитуються. Крім того будинок, у якому знаходиться квартира, не може бути в аварійному стані, знаходитися у плані на капітальний ремонт тощо. Кредитується придбання квартир як на первинному, так і на вторинному ринку житла. Сукупні витрати позичальника при купівлі квартири у кредит, тобто послуги по оформленню кредиту і вартість оформлення самого договору купівлі-продажу (винагорода брокера тут не враховується), становлять від 2,5 % до 10 % від вартості квартири залежно від кредитної установи та розміру кредиту.

Все просто. Але не легко для клієнтів. Тому і співпрацюють банки з агентствами, бо деталей тут дуже багато, починаючи від того, як підтвердити свою платоспроможність до того, як вчасно виписати попередніх власників.

Надання іпотечних кредитів банками потребує від них здійснення заходів щодо мобілізації кредитних ресурсів. На сьогоднішній день українські банки в якості джерела кредитних ресурсів використовують переважно короткострокові депозитні кошти населення та юридичних осіб. Лише деякі банки, наприклад акб "аркада", використовують у своїй діяльності інші відомі у світовій практиці методи мобілізації ресурсів для іпотечного кредитування (система контрактних заощаджень, емісія іпотечних цінних паперів тощо).

Схеми іпотечного кредитування у різних банках принципово не відрізняються, хоча є певні відмінності, що стосуються самої процедури отримання кредиту та вартості послуг. Крім того, різні банки по- різному співпрацюють (чи не співпрацюють) з агентствами нерухомості. Всі ці особливості і відмінності клієнтові розкажуть і пояснять в рієлторських фірмах, які надають послуги по отриманню кредитів у банках.

Сьогодні, найбільша частка ринку житлових іпотечних кредитів в україні належить акб «аркада» - 18 % (38 % кредитів номінованих в гривнях). Наступні за обсягами таких кредитів банки «приват банк» та «райффайзен банк аваль» утримують відповідно 13 % та 11 % ринку [1, с. 92].

Клієнти можуть не звертатися до агентств нерухомості, а самі піти у банк і взяти кредит, але: не всі банки працюють з клієнтами напряму (банку невигідно консультувати велику кількість потенційних позичальників, з яких не всі стануть клієнтами банку, - додаткові витрати, розширення штату і т.п.); для цього вам потрібно уже мати підібраний об'єкт нерухомості (квартиру), причому вона повинна відповідати критеріям, які формує банк, а про це ви навряд чи знаєте; мінімальний місячний дохід клієнта банки оцінюють по-різному; банк не видасть кредит під заставу квартири, купівля якої пов'язана з отриманням рішення органів опіки і піклування, бо ці питання вирішувати немає кому.

В той же час агентство нерухомості, яке співпрацює з банком (банками): порадить, виходячи з ваших конкретних умов, з яким банком вигідніше співпрацювати (взяти кредит); безкоштовно (як правило) проконсультує по всіх питаннях, пов'язаних з отриманням кредиту; розрахує усі ваші витрати, у т.ч. Місячні платежі по погашенню кредиту (навіть для кількох банків - для порівняння); менеджер агентства підготує усі необхідні документи для банку; може виступити вашим поручителем; при необхідності підбере вам квартиру, враховуючи ваші умови і вимоги банку; зробить попередню оцінку квартири; попередньо узгодить розмір і умови кредиту (не треба наперед оплачувати оцінку квартири, яка коштує 220 - 500 грн.). На жаль, наше законодавство поки що практично не регулює діяльність агентств нерухомості, тому краще звертатися в агентства, які входять у професійні громадські організації (асоціація фахівців з нерухомості (рієлторів) україни та союз спеціалістів з нерухомості м. Києва).коли клієнтові потрібно ще й підібрати квартиру, краще звертатися в агентства нерухомості, які надають комплексні послуги.

Отже, ми отримали чимало позитивних зрушень в сфері іпотечного кредитування за доволі короткий часовий період. Тепер важливо не втратити темпів і розвинути їх. Враховуючи об'єктивні й суб'єктивні фактори, можна сказати, що через 3-5 років в україні буде функціонувати цілком цивілізований ринок іпотечного кредитування. При зменшенні спреду (нормальним вважається спред до 2 %, у нас зараз 6-10 %, і збільшенні терміну кредитування (до 30-40 років), а також, безумовно, при поліпшенні законодавчих актів ринок буде розвиватися динамічно. Стримуючим елементом можуть бути політичні й макроекономічні фактори.

Однак, на шляху розвитку програм іпотечного фінансування в україні є і чимало значних перешкод, над подоланням яких слід активно працювати. Безумовно, найбільшою проблемою є наше недосконале законодавство, яке не гарантує кредитору першочергове право на задоволення своїх вимог при реалізації заставленого майна, і, крім того, дорога і складна процедура реалізації застави. Адже, не дивлячись на прийняття низки нормативно-правових актів, діюче законодавство залишається недостатньо оформленим.

Пріоритетними напрямами щодо створення та розвитку системи іпотечного кредиту у вітчизняній економіці слід вважати: формування нормативно-правової бази з питань іпотеки, створення системи державного регулювання іпотечного ринку, випуск та обіг іпотечних цінних паперів, створення спеціалізованих іпотечних банків та інших іпотечних установ.

А головна мета іпотеки в україні - створення ефективного та доступного для переважної більшості населення фінансово-кредитного механізму операцій із нерухомістю, що є одним із способів розв'язання цілого ряду соціально-економічних проблем.

Література

1.Андрєєва г.і. діяльність комерційних банків в системі іпотечного кредитування: автореф. Дис... Канд. Екон. Наук: 08.04.01 / українська академія банківської справи. - суми, 2005. - 18 с.

2. Банківська енциклопедія / під ред. А. М. Мороза. - к.: ельтон, 1993. - 328 с.

3.Бекешкіна і. Кредитні спілки в україні: вплив на рівень та якість життя. - к., 1998. - 72 с.

4.Галицкая с.в. деньги. Кредит. Финансы / московский гос. Ин-т международных отношений мид рф (мгимо-университет). - м.: экзамен, 2002. - 223 с.