Місце україни у глобалізованому економічному середовищі

Костик о.п., хитра о.в.

Хмельницький національний університет

Досліджено зміст категорії "глобалізація". Проаналізовано позитивні й негативні наслідки глобалізації з точки зору розвитку окремих країн. Окреслено загальні перспективи участі україни у глобалізаційних процесах.

Питання участі в інтеграційних об' єднаннях, процесах глобалізації та регіоналізації є надзвичайно актуальними для україни та багатьох інших держав. Різні підходи до розкриття змісту категорії «глобалізація» наводяться у працях м.п.бортової, і.в.багрової, в.л.чарлза гіла, б.в.губського, с.а.єрохіна, в.є.новицького, є.г.панченка, к.о.семенова, а.с.філіпенка та ін. Означені вчені детально досліджували рівні глобалізації, її складові, джерела, переваги і недоліки, а також суперечливий характер впливу на національні економіки. Однак однією з характерних ознак глобалізаційного процесу є його мінливість, що потребує від дослідників постійного пошуку нових наукових підходів до вивчення явища глобалізації та прогнозування її наслідків.

Метою даної статті є висловлення та обґрунтування авторського бачення проявів глобалізації та визначення місця україни у цьому процесі.

Глобалізація - це складне, багатозначне явище. Одне з визначень глобалізації говорить про те, що це процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції, основними характеристиками якого є світовий поділ праці, міграція в масштабах всієї планети грошових, людських і виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних і технологічних процесів, а також зближення культур різних країн. Глобалізаційні процеси простежуються ще в стародавньому римі, коли внаслідок інтеграційних процесів виникло сплетіння культур різних народів, що подарувало світовому мистецтву золоту добу античної культури. Чергова хвиля глобалізації пронеслася світом в ху-хуііі ст., в добу колонізаторської політики країн старого світу. Та остаточно поглинула світ глобалізаційна хвиля xx століття, яка стала наслідком двох світових воєн, постійних політичних і економічних конфліктів, які охоплюють все масштабніші райони земної кулі. Найрозвинутіші країни зрозуміли важливість глобалізації, створення єдиного суспільства, з тісними міждержавними і міжнаціональними зв'язками у різноманітних сферах людської діяльності.

У найбільш широкому розумінні глобалізація може розумітися як "тенденція до відходу від окремих національних економічних одиниць у напрямку створення єдиного великого глобального ринку" [1, с. 820]. З погляду участі держав у міжнародному поділі праці, глобалізацію можна розглядати як "кооперування на глобальному рівні національних господарств у вигляді існування та встановлення сталих зв' язків у кооперуванні виробництва товарів і послуг між галузями, підприємствами країн як в межах континентів, так і на міжконтинентальному рівні" [2, с. 54]. Згідно з с.а.єрохіним, під глобалізацією потрібно розуміти "сукупність таких процесів і явищ, як транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, технології, інформації та міждержавне переміщення людей, переважання орієнтації на світовий ринок у торгівлі, інвестуванні тощо" [3, с. 380].

Вже на сьогоднішній день існує цілий ряд домовленостей між країнами світу, які ведуть до поступового стирання кордонів між країнами. Створюються великі міждержавні корпорації, які спираються на ресурси і капітал не однієї-двох, а десятків країн. Важливим кроком у впровадженні глобалізації є ціла низка міжнародних союзів та організацій, які створюють умови для поступового створення єдиного цілісного суспільства. Важливою віхою цих процесів є обмін між державами як спеціалізованими кадрами, так і студентами, що є прикладом взаємовигідної співпраці на рівні «держава- людина».

Однак, крім загальновідомих переваг, глобалізація має і негативні сторони. Так, на сьогоднішній день обмін працівниками і студентами найчастіше призводить до того, що спеціалісти залишаються у більш фінансово спроможних фірмах заходу, що є наочним прикладом «відпливу умів». Провідні вчені через відсутність умов і фінансування змушені змінювати україну не тільки на такі країни як сша, канада, німеччина, франція, а й на країни близького зарубіжжя, що спричинено відсталістю нашої країни у різних аспектах розвитку. Україна, попри участь у багатьох міжнародних організаціях і географічне положення, залишається окраїною європи з низьким рівнем життя.

Також глобалізація веде не тільки до стирання кордонів, але й до стирання національних особливостей, культури, веде до їх перемішування і створення спільного безнаціонального культурного гібрида. Це є актуальною і важливою проблемою для нашої держави, тому що питання втрати культурних особливостей в україні постає вже зараз навіть без стрімкого впливу інтеграційних процесів з боку культури інших країн.

Провідні дослідники світу вже зараз сходяться на думці, що впровадження такої політики на користь населенню всього світу є досить утопічною метою, яка не може бути досягнута. Відтак, єдиними переможцями стане когорта передових країн світу, яка зосередить всі надбання глобалізації у своїх руках, залишивши іншим країнам такі її наслідки, як збільшення невизначеності, ризиків, нерівності, бідності.

Як стверджує в.є.новицький, ключовий інструмент глобалізації - лібералізація - не є гарантією рівномірного розподілу вигод від співробітництва, який би задовольняв усіх його учасників. Більше того, навіть сам факт збільшення валових обсягів світового виробництва не означає поліпшення економічного стану кожної з країн, які беруть участь в інтеграційному процесі. Причиною непропорційного розподілу досягнутого приросту та інтеграційних переваг є передусім стихія ринку та дія законів конкуренції: у лібералізації світогосподарських зв' язків зацікавлені держави з найбільш висококонкурентними виробничими системами, тоді як країни з неконкурентним виробництвом зазвичай прагнуть зберегти обмеження у зовнішній торгівлі [4, с. 641].

До основних причин впровадження глобалізаційних процесів, на нашу думку, можна віднести щорічне зменшення ресурсної бази (паливного комплексу та інших); з цього випливає пряма зацікавленість країн вищого світу в ресурсах, які на даному етапі зосереджені в країнах, що розвиваються (це переважно країни південно-західної азії та південної америки). Не менш важливою проблемою сучасності є стрімке зростання населення планети переважно за рахунок країн так званого третього світу, що веде до збільшення прірви між цими країнами і найрозвинутішими країнами, і що, безумовно, стане причиною класовості суспільства після завершення глобалізаційних процесів.

Ці всі нюанси сьогодення змусили вчених до створення так званої теорії про «золотий мільярд», тобто домінування однієї, незначної частини населення землі над іншими, внаслідок більш сильного економічного, політичного, військового та ін. Аспектів розвитку. Причому, вчені вбачають можливість для збереження людської цивілізації лише в такій формі невідповідності однієї частини населення планети іншій.

За нашим переконанням, на даний момент україна перебуває в центрі розподілу і те, куди схиляться шальки терезів, залежить передусім від політики, яку буде провадити наша країна найближчими роками. Потрібно, в першу чергу, змінювати в якісному плані закони україни, впроваджувати реформи, які давали б дійсний результат, а не мали на меті створення враження активної діяльності державного апарату. Доцільно переглянути власний менталітет, наше усвідомлення приналежності до української нації, орієнтуватися на виховання в собі самостійності і самобутності.

На сьогоднішній день зрозуміло, що глобалізація - це безповоротній процес, який вже починає охоплювати все більше країн і сфер людської діяльності, але те, чи будуть її наслідки більш позитивними, ніж негативними для україни, залежить тільки від нас, наших цілей і методів. Україна - надзвичайно перспективна країна з великим потенціалом для розвитку, а отже, вона може бути конкурентоспроможною у співробітництві з розвинутими країнами, якщо зуміє систематизувати і направити в потрібному руслі дії, спрямовані на досягнення цього прогресу. Не варто опиратись інтеграційним процесам, варто їх використовувати з користю не для окремих індивідів і груп, а з користю для всієї нації. Також важливим аспектом розвитку країни в умовах глобалізації має стати інформаційна обізнаність українців про всі аспекти глобалізації.

Глобалізація не може пройти осторонь україни, адже вже зараз відбувається поступове входження інтеграційних процесів в життя україни. Слід бути готовим до того, що глобалізація принесе багато позитивних зрушень, але й буде достатня кількість негативних проявів. Безумовно, на тлі розвитку і поглиблення глобалізації в україні виникатиме велика кількість різноманітних течій глобалістів (прихильників подібних процесів) і антиглобалістів (противників глобалізації), як це простежується в країнах, де ці процеси перебувають на більш високому рівні (сша, країни центральної та західної європи), але це є тільки свідченням плюралізму думок, тому не варто загострювати на цьому багато уваги, як на аспекті роз'єднаності україни.

Таким чином, процес економічної глобалізації є досить неоднозначним і не завжди послідовним. В ході проведеного дослідження нами виявлено ряд суперечностей, що виникають та усуваються за законами діалектичної взаємодії, а саме: між прагненням до самовизначення національних економік та посиленням взаємозалежності країн; між елементами глобальної інтеграції та національної чутливості; між факторами підвищення конкурентоспроможності та дестабілізуючими чинниками; між елементами співробітництва і суперництва в угодах про співпрацю, що укладаються суб'єктами економічного глобального середовища. Для максимізації позитивних наслідків глобалізації для окремої країни необхідна збалансованість внутрішньої та зовнішньоекономічної політики, що має бути адекватною вимогам прогресивного розвитку єдиного світового простору.

Література

1. Гіл чарлз в.л. міжнародний бізнес: конкуренція на глобальному ринку / пер. З англ. А.олійник, р.ткачук. - к.: основи, 2001. - 856 с.

2. Міжнародна економічна діяльність україни: навч. Пос. / за ред. І.в .багрової. - к.: центр навчальної літератури, 2004. - 384 с.

3. Єрохін с.а. структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічний аспект). - к.: світ знань, 2002. - 528 с.

4. Новицький в.є. міжнародна економічна діяльність україни: підручник. - к.: кнеу, 2003. - 948 с.

5. http://www.fraza.com.ua за матеріалами від 25.04.2006.

6. http://universitates.kharkov.ua/arhiv/2004_1/sazonov/sazonov.html

7. http://ru.wikipedia.org/wiki/глобализация

Загроза співробітництва країн з мвф

Кравчук м.с., шавкун в.м.

Хмельницький національний університет

Сучасні проблеми функціонування мвф пов'язані з наслідками реалізації його стратегій в різних країнах. Найчастіше це стандартні підходи, що не враховують особливості кожної країни, неефективність стабілізаційних програм, негативні наслідки їх застосування у соціальній сфері тощо.

Вступ. За час свого існування мвф перетворився в універсальну організацію, добився широкого визнання як головний наднаціональний орган регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин. В той же час, все більше науковців стверджують, що політика фонду не є ефективною, особливо в країнах з перехідною економікою.

Результати дослідження. Міжнародний валютний фонд було створено 27 грудня 1945 р. Після підписання 28-ма державами угоди, розробленої на конференції оон з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 р., розпочав свою діяльність в 1947р.

Основні функції мвф:

-         Сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці;

-        Розширення світової торгівлі;

-         Кредитування;

-         Стабілізація грошових обмінних курсів.

Офіційні цілі мвф:

-         Сприяти розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва;

-         Забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів і не допускати знецінення валют;

-         Надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;

-        Тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою виправлення порушення

Рівноваги їх платіжного балансу [5].

Сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому мвф від фінансування всіх країн-членів переключився на підтримку країн, що розвиваються. Відбулась переорієнтація мвф від статусу міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки фонду.

При наданні кредитів мвф ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин [1].

Деталізовані вимоги ускладнюють отримання кредитів країнами, що розвиваються, оскільки дуже часто вони обмежують роль національних політичних інститутів. Намагання виконати численні вимоги може суттєво обмежити прийняття внутрішньополітичних рішень у процесі проведення реформ. Не можна нав'язувати інституціональні реформи ззовні, вони повинні розроблятись і реалізовуватись у самій країні.

Спершу обмежені лише макроекономічними показниками, умови надання міжнародних позик з роками змінилися. Якщо у 80-х роках країни, що розвиваються, повинні були задовольняти лише декільком вимогам для кожної окремої програми кредитування, то на кінець 90-х кількість цих вимог у середньому перевищила дюжину. Зростання кількості умов підвищило ризик того, що країни будуть неспроможні їх виконати, та спричинилося до небажання урядів вести переговори з приводу отримання кредитів.

Незважаючи на посилену увагу з боку світового банку нігерія не змогла добитися суттєвого прогресу в своєму економічному розвитку. Натомість зросла залежність країни від кредитів цієї організації, тоді як гранти міжнародних донорів з роками скоротилися. Нігерія дуже часто зверталася за допомогою до мвф і сб, але переговори неодноразово відкладалися через велику кількість висунутих вимог. У 1999 році світовий банк і мвф висунули до 13 африканських країн у середньому по 114 вимог - перше місце серед них посіла танзанія зі 150 вимогами. Зазначені країни не змогли виконати таку кількість вимог і водночас значно підвищити життєвий рівень населення [4].

Загалом політики багатьох країн вважають, що кредити, надані на здійснення програм мвф, спроможні завдати більше шкоди, аніж принести користі. Вже стало очевидним, що рецепти мвф є недоречними не тільки в країнах африки і східної азії. Вимоги підвищення процентної ставки і здійснення жорсткої монетарної та фіскальної політики, лібералізація цін, руху капіталів, відкритість економіки за пасивності держави, закриття неприбуткових підприємств, банків фінансових установ - цей стандартний набір «кондиціоналітіс» ніде не може бути впроваджений без значних застережень.

Замість цих стандартних порад сьогодні висуваються рекомендації, які навіть разом узяті не можуть гарантувати країні імунітет від фінансової кризи. Загалом слід визнати, що такого імунітету не має ні світова фінансова система, ні фінансова система будь-якої країни.

Економічний застій в україні та росії, які дружньо співпрацюють з мвф і світовим банком, на тлі китаю, який без сприяння цих організацій затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги мвф.

Окреме питання - перехідна економіка україни та інших країн срср. Вже очевидно, що для них непридатні рекомендації мвф, які передбачають існування хоча б базових ринкових процесів і структур до початку реформування. У цих країнах не було ринкових передумов, щоб програма під назвою «вашингтонський консенсус» спрацювала. Ситуація вимагає радикальної переоцінки стратегії мвф і сб у цих країнах [2].

Стратегія мвф в країнах, що розвиваються, загрожує світовій фінансовій стабільності. А відсутність співробітництва з цією фінансовою інституцією не заважає активному залученню інвестицій.

Польща і угорщина проігнорували поради мвф. Більш того, країни, що активно співпрацюють з мвф (іспанія, туреччина, єгипет, в'єтнам) потрапили в розряд тих, які відкинули модель, що нав'язує фонд.

Україна також зазнала певних труднощів при переході до ринкової економіки також через поради мвф, які не враховують специфічні умови кожної країни та нав'язуються позичальникам проти їхньої волі [3].

Досить тривала діяльність мвф призвела до таких результатів:

1.                Економічна нестабільність у більш ніж 62 країнах, що отримували кредити мвф, лише посилилась.

2.Направлення коштів до країн, де розміщені кошти американських інвесторів.

3.Надання переваги країнам, що наслідують модель розвитку сша.

4.Падіння ділової активності у країнах-реципієнтах.

5. Підпорядкування економік країн-боржників економіці сша та економікам інших розвинутих країн через відкриття ринків цих країн для поставок товарів з країн-лідерів світу.

Висновки. Цілий ряд досліджень містить критику програм мвф, його вимог до країн-реципієнтів. Існує консенсус щодо необхідності перегляду таких вимог. Однак панацеї від усіх хвороб не існує. Правильне рішення полягає у використанні змішаного підходу до пакета реформ, який повинен охоплювати гранти, а також умови надання позик, що грунтуються на результатах відповідних програм. Оптимальна комбінація підходів допоможе міжнародним фінансовим інститутам тісно співпрацювати з країнами, що розвиваються, задля досягнення спільної мети - економічного розвитку та подолання бідності.

Література

1.Гроші та кредит: підручник / м. І. Савлук, а. М. Мороз, м. Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. Ред. М. І. Савлука. - к.: кнеу, 2001.

2. Світова економіка: підручник / а.с. філіпченко, о.і, рогач, о.і. шнирков та ін. - к.: либідь, 2001.

3. Івлєва і.в. особливості надання технічної допомоги мвф країнам світу на сучасному етапі // актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2005. - № 52, ч.2.

4.www.ucipr.kiev.ua

5.Uk.wikipedia.org

Деякі тенденції залучення піі в інноваційний розвиток україни

Криворучко н.в.

Бердянський державний педагогічний університет

Шилець о.с.

Донецький національний університет

В статті розглянуто необхідність та роль прямих іноземних інвестицій, які залучаються в економіку україни. Оскільки наша держава обрала для себе інноваційну модель розвитку, то важливим є дослідження питання залучення піі саме інноваційний розвиток економіки.

Постановка проблеми. Світова практика переконує, що без широкого залучення іноземного капіталу неможливо провести структурну перебудову економіки, скоротити технічну й технологічну відсталість народного господарства, домогтися конкурентноздатності вітчизняної продукції на світовому ринку. Сьогодні навіть найрозвинутіші країни світу вирішують складні економічні проблеми за рахунок залучення іноземних інвестицій. Частка сша, японії, великобританії, франції та німеччини становить більш як половину всіх світових кредитів.

Вивчення достоїнств та недоліків існуючих форм залучення іноземних інвестицій показує, що найбільш прийнятними можна вважати прямі іноземні інвестиції, тому що вони характеризуються наявністю довгострокових інтересів інвестора в господарстві приймаючої країни й обумовлюють більшу вигоду порівняно із зовнішніми позиками [1].

Аналіз останніх досліджень чи публікацій. Проблемам залучення та ролі піі в економіці, присвячено багато наукових праць вітчизняних та зарубіжних авторів серед яких макогон ю.в., носова о.в., рогач о.і., харламова г.о. та інші.

Мета статті. Дослідити стан та основні тенденції з боку іноземних інвесторів щодо вкладання коштів в інноваційний розвиток української економіки через вкладання в основний капітал.

Виклад основного матеріалу. Як відомо з досліджень різноманітних даних і публікацій щодо міжнародного інвестування, у світовому потоці піі на українську економіку припадає від 1 % до 2 %.

Незначний потік піі в україну можна пояснити тим, що серед європейських постсоціалістичних країн україна сприймається, як країна з найбільшим ризиком. За оцінкою європейського центру досліджень підприємницький ризик інвестицій в україну склав біля 80 %. З іншого боку, дані досліджень міжнародного рейтингового агентства moody's investors service свідчать, що іноземні вкладники зацікавлені в розвитку відносин з україною, однак інвестори бажають отримати конкретну інформацію щодо прозорості і прогнозованості, в першу чергу, фінансової системи держави, достовірні відомості про економічну ситуацію.

Загальна динаміка залучення прямих іноземних інвестицій виглядає наступним чином (див. Табл. 1).

 

З таблиці видно, що загалом динаміка прямих іноземних інвестицій за період з 1995р. По 2008р. Була позитивною.

В цілому ж піі охопили всі види економічної діяльності, окрім державного управління.

Не зважаючи на тенденцію зростання іноземних інвестицій до україни, її темпи ще є досить повільними, а якщо подивитися в структуру інвестицій, що надходять, то можна помітити, що там як і раніше наявні офшорні зони, тобто продовжується процес надходження «біглих» капіталів українського та російського походження.

Донедавна, в україні, як і в інших державах снд, прямі вкладення іноземного капіталу обмежувалися здебільшого створенням невеличких спільних підприємств. Початок розвитку спільного підприємництва було покладено в січні 1987р. Низкою відповідних постанов ради міністрів срср та указом президії верховної ради срср. Інтенсивне створення спільних підприємств тривало в 1990-1991рр. У 1991р. На території україни діяло 267 спільних підприємств, 1992р. Їх кількість становила 812, а за 9 місяців 1993р. Кількість діючих сп зросла на 1355 і становила 2167. Із них випускають продукцію 1307. За цей період підприємствами реалізовано товарів на внутрішньому ринку україни на 1185,6 млрд укр. Крб.. І 131,3 млн дол.. Сша. У цілому за 1993р. Експорт товарів сп становив 201,4 млн дол. Сша, імпорт - 262,8 млн дол. У спільному підприємництві україни на той час брало участь 90 країн світу.

Країни колишнього соціалістичного табору стали на шлях співробітництва з іноземними партнерами порівняно недавно: колишня югославія - з 1986р.; румунія - з 1971р.; угорщина - з 1972р.; болгарія - з 1980р.; колишня чехословаччина - з 1985р. [3].

Залучення іноземного капіталу у формі підприємницьких інвестицій служить необхідною умовою входження національної економіки у світове господарство, прискорює промисловий та інноваційний розвиток країни, що приймає, допомагає наблизити її виробничу й соціально-економічну інфраструктуру до світового рівня.

В контексті питання, що розглядається нами, буде доречно зазначити, що зараз відчутними є національні особливості розвитку інвестиційних та інноваційних процесів. Проблема активізації інвестиційно- інноваційної діяльності наразі трансформується і полягає не стільки у вимірі та підвищенні ефективності використання інвестицій, а скільки у нарощуванні їхньої маси. Ключовим принципом інвестиційної політики стає поєднання інвестицій з інноваціями: інвестиції ефективно реалізуються лише за умов впровадження науково-технічних досягнень, водночас інноваційний розвиток вимагає масштабної інвестиційної підтримки.

Загальновідомим є той факт, що основним технологічним джерелом сьогоднішніх тенденцій випуску продукції будь-якої галузі є інвестиції в основний або обіговий капітал. А більш ніж половина інвестицій, що вкладаються в основний капітал, призначена на обладнання, інструмент та інвентар (див. Табл. 2).

 

Дані таблиці свідчать, що дуже малий відсоток від загальної кількості капітальних інвестицій йде на нематеріальні активи: в 2002р. - 9 %; в 2003р. - 2,3 %; в 2004р. - 2,4 %; в 2005р. - 2,8 %; в 2006р. - 3,1 %; в 2007р. - 2,9 %; в січні-березні 2008р. - 1,2 %. Оскільки нам важливим є саме інноваційний розвиток промислових підприємств, то наявність такого факту є дуже прикрим [4].

Загалом, це є звичною тенденцією. Структура інвестицій, що потрапляють в україну, більш ніж на 60 % складається із вкладень в нерухомість та поставок обладнання, ще на 20-30 % - з грошових внесків. Вкладення ж у вигляді нематеріальних активів складають не більш ніж 0,5 %. Це означає, що передача технологій менеджменту та виробництва відбувається дуже малими дозами.

Оскільки україна прагне розширити свою економічну співпрацю зі світовим співтовариством, прикрим є і факт незначної участі коштів іноземних інвесторів в процесах капітального інвестування (див. Рис. 1).

Наведені показники будуть ще меншими, якщо виокремити з капітальних інвестиції, інвестиції в основний каптал. При чому інвестиції в основний капітал з боку іноземних інвесторів, навпаки, зростуть (див. Рис. 2).

□                                                   Кошти державного бюджету

□                                                   Кошти місцевих бюджетів

□                                                   Власні кошти підприємств та організацій

□                                                   Кошти іноземних інвесторів

□                                                   Кошти інвестиційних фондів

□                                                   Кошти населення на будівництво власних квартир

□                                                   Кошти населення на індивідуальне житлове будівництво

□                                                   Кредити банків та інші позики

■ інші джерела фінансування

Рис. 2. Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування за січень-березень 2008 року.

Як уже зазначалося вище, складність розвитку інноваційно-інвестиційних процесів полягає, насамперед, в тому, що вони потребують значних інвестицій, які мають дуже високий рівень ризику.

Орієнтація україни на інноваційно-інвестиційну модель розвитку зумовлює необхідність реформування і податкової, і бюджетної системи в межах економічної політики сприяли активізації інноваційно-інвестиційній діяльності господарюючих суб' єктів.

Висновки. Прямі іноземні інвестиції (піі) виступають важливою умовою здійснення структурної перебудови національної економіки, забезпечення технічного прогресу, збільшення показників господарської діяльності підприємства. Піі мають велике значення для економіки країни, тому що вони забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій і науково-технічній кооперації, є джерелом капіталовкладень у формі сучасних засобів виробництва, збільшують продуктивність праці, залучають вітчизняних підприємців до використання перлового досвіду, сприяють розширенню інновацій, підвищують добробут населення країни.

Література

1.Вайцеховська в.в. іноземне інвестування в умовах інтеграції україни у світову економіку // актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 8. - с.55-60.

2. http://www. Ukrstat.gov.ua

3. Черваньов д.м., кейкова л.і. менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств україни. - к.: знання, коо, 1990. - 514с.

4.Наукова та інноваційна діяльність в україні. Статистичний збірник. - 2007р.