Основні способи державного регулювання інвестицій
Бутенко о.і.
Укрсоцбанк, м. Київ
У статті на конкретному законодавчому забезпечені розглянуто основні способи державного регулювання інвестицій; особливості принципів національного режиму стосовно іноземного інвестора; охарактеризовано системи регулювання інвестицій; здійснено короткий аналіз національних особливостей державного регулювання інвестицій на прикладі окремих іноземних держав.
Постанова проблеми та аналіз останніх досліджень.
Досвід країни із розвинутою ринковою економікою переконує, що без інвестиційних процесів досягти успіхів у всіх сферах життя країни неможливо. Значна роль у реалізації цих завдань належить державі. Перефразовуючи відомого українського економіста м. Туган-барановського, зазначимо, що будь-яка складна організація неминуче передбачає підпорядкування вчинків окремих осіб директивам, які виходять із суспільного цілого. Поза такою підлеглістю неможливе погодження окремих частин усього суспільного механізму і навіть неможлива праця механізму [1, 442].
Саме сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків. В економіках, що ще не завершили перехід до ринку, роль держави може бути більшою, ніж у розвинутих економіках.
Проблемам розвитку інвестиційних процесів та різним його аспектам присвячено багато наукових праць, зокрема, л. Борщ, а. Гайдуцького, в. Геєця, в. Корнєєва, в. Литвицького, д. Лук'яненка, в. Міщенка, о. Мозгового, а. Пересади, ю. Пахомова та інших.
Метою дослідження є аналіз основних способів державного регулювання інвестицій на основі українського законодавства.
Основні результати дослідження.
Серед основних форм державного регулювання процесами інвестування економіки є:
- Законодавче забезпечення прав інвесторів та їх захист;
- Регулювання умов іноземних інвесторів;
- Дозвільна система регулювання інвестицій;
- Регістраційна система регулювання інвестицій;
- Амортизаційна політика тощо.
Серед чинників, що впливають на формування інвестиційного клімату держави, можна назвати такі:
- Рівень розвитку продуктивних сил;
- Політична ситуація в країні;
- Законодавча база держави;
- Стан фінансово-кредитних систем;
- Статус іноземного інвестора;
- Готовність населення прийняти інвестиції;
Одним із важливих способів регулювання інвестицій є визначення в законодавчому порядку режиму діяльності інвесторів.
Серед законів, що значною мірою впливають на інвестиційну діяльність, важливу роль відіграють: закон «про підприємництво», закон «про господарські товариства», закон «про зовнішньоекономічну діяльність» та ін. Основоположним законом із проблем розвитку інвестицій в україні є закон «про інвестиційну діяльність» (1999 р.), який визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території україни [2]. Названий закон спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб' єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування господарства україни, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.
Окремий розділ закону «про інвестиційну діяльність» присвячено державному регулювання інвестиційної діяльності, де, зокрема, зазначено, що державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Законом створюються пільгові умови для інвесторів, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих напрямах для задоволення суспільних потреб.
Важливо зауважити, що державні органи та їх посадові особи згідно із законом не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб, а також ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об' єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених цим законом. Свідченням значної уваги законодавства україни до проблем інвестування є той факт, що після прийняття названого закону до 2007 р. Внесено близько 17 поправок, які повинні були суттєво поліпшити, вдосконалити законодавчу базу з проблем інвестування.
Важливим фактором економічного розвитку є іноземні інвестиції. Більшість країн світу дотримуються принципу національного режиму стосовно діяльності іноземних інвесторів на своїй території. Документами міжнародного банку реконструкції і розвитку (мбрр) визнається доцільність надання іноземним інвесторам національного режиму. Згідно із рекомендаціями світового банку кожна держава зберігає за собою право регулювати допуск іноземних приватних інвестицій.
Вибір способу регулювання іноземних інвестицій залишається на розгляд держави, що приймає закон про іноземні інвестиції. У рекомендаціях світового банку підкреслюється, що це може бути регулювання в рамках списку галузей, які відкриті для іноземних приватних інвестицій або регулювання шляхом встановлення списку обмеженої кількості галузей, закритих для іноземних інвестицій, або галузей, що вимагають оцінювання умов допуску (єсгеспі^) - ліцензування.
В україні ставлення до іноземних інвестицій з самого початку було неоднозначним і непослідовним. Із часу здобуття незалежності в україні утвердилася думка щодо вирішальної ролі іноземних інвестицій в економічному зростанні, хоча глибокого аналізу правомірності цього твердження зроблено не було. Саме цій концепції було підпорядковане законодавство держави, що створювало більш привілейовані умови для іноземних інвесторів порівняно з вітчизняними.
Одним із перших був закон україни «про захист іноземних інвестицій в україні» від 10 вересня 1991 р., водночас він був одним із перших ринково-економічних законів, хоч економіка держави в цілому ще перебувала в стані адміністративно-командної економіки й розраховувати в тій ситуації на прихід іноземного капіталу було не варто, незважаючи на те, що вказаний закон гарантував інвесторам безпечну діяльність: «... Інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів на території україни захищаються її законами» [3].
Іноземним інвесторам гарантувалися перерахування за кордон їхніх прибутків й інших сум як у карбованцях, так і в іноземній валюті, що отриманні на законних підставах. 13 березня 1992 р. Було прийнято новий, більш деталізований закон україни «про іноземні інвестиції», який надавав реальні пільги для спільних підприємств [4].
Широкі пільги щодо діяльності іноземних інвесторів не забезпечили великого надходження інвестицій і бажаних наслідків для економіки україни. Закон україни «про усунення дискримінації в оподаткуванні суб' єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17 лютого 2000 року скасував усі вище перераховані гарантії (податкові, митні, інвестиційні тощо) [5].
Сьогодні в міжнародних договорах і в національних законодавствах все більшого поширення отримує формування національного режиму на основі принципу абсолютного стандарту. На думку окремих фахівців, у спільне із іноземним капіталом підприємство не варто автоматично переносити встановленні стандарти, а варто виявляти «індивідуальний підхід» [5, 28-32].
Однією із систем регулювання інвестицій є дозвільна, яка характеризується двома інструментами державного управління: концесією і ліцензуванням.
Під концесією варто розуміти акт державного або уповноваженого державного органу, яким передбачено надання особі суб' єктивного права на здійснення підприємницької діяльності в певній галузі виробництва, торгівлі, сфері послуг у межах обмеженої території. Концесійний договір - це договір на організацію діяльності, а конкретно на здійснення інвестицій (фінансування) приватною особою. Суттєвою умовою концесійного договору є гарантія прав концесіонера здійснювати діяльність і отримувати прибуток від цієї діяльності. Запровадження практики концесійного договору як особливого типу громадянсько-правового акту означає виникнення нового інструменту управління інвестиціями.
Окремі дослідники вважають, що немає потреби в отриманні ліцензії, яка має дозвільний характер на здійснення приватнопідприємницької діяльності, у випадку заключення концесійного договору. Наприклад, законодавство казахстану із 1999 р. Використовує суто конкретну систему користування надрами і відмовилося від вимоги отримання концесіонером ліцензії [7, 205].
Дозвільна система регулювання інвестицій, крім концесії, включає також систему надання ліцензій. При цьому саме в поняття ліцензія може вкладатися різний зміст - ліцензія як визнання професійної придатності приватної особи для здійснення підприємницької діяльності і ліцензії як допуск до підприємницької діяльності в зв'язку із забороною займатися цією діяльністю приватним підприємцям. В останньому випадку поняття ліцензія, по суті, збігається із поняттям концесія.
При реєстрації комерційних організацій із участю іноземних інвестицій держава використовує реєстраційну систему регулювання інвестицій.
Зараз реєстрація майна як форма інвестицій використовується при здійсненні інвестицій у договірній формі - лізингу. У відповідності із законом україни «про лізинг» «договір лізингу підлягає обов'язковій реєстрації у встановленому кабінетом міністрів україни порядку». Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними (п. 1 ст. 21).
Реєстраційна система в лізингових відносинах нині набуває великого значення у зв'язку із регулюванням іноземних інвестицій, тобто міжнародного фінансового лізингу. Реєстрація як спосіб регулювання інвестицій використовується з метою захисту прав інвестора. Фінансовий лізинг стає основною правовою формою фінансування обладнання різних видів транспорту, включаючи повітряний, морський, залізнодорожній.
Законом україни «про інвестиційну діяльність» (1991 р.) Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством україни, а також міжнародними договорами україни (п.1 ст. 19) [2].
Кожна країна має національні особливості державного регулювання інвестицій. Наприклад, у сша на федеральному рівні в системі законодавства відсутній якийсь один спеціальний закон, що предметно орієнтований на регулювання всіх особливостей правового режиму іноземних інвестицій. Разом з тим в країні створено велику кількість законодавчих актів, які досить детально регламентують економічні відносини за участю інвесторів - фінансову, банківську та податкову системи, форми і правила господарської діяльності в цілому і їх особливості в конкретних галузях і сферах економіки.
Серед важливих федеральних законодавчих актів сша: акт про інвестиційні компанії, акт про зони вільної торгівлі, акт про оподаткування іноземних інвестицій у нерухомість, акт про цінні папери, акт про справедливу торгівлю фінансовими послугами тощо.
Водночас законодавство сша має і обмеження щодо діяльності іноземних інвесторів на території країни. Наприклад, існують обмеження на діяльність компаній із іноземними інвестиціями в авіаційному та водному транспорті, атомній енергетиці, зв'язку, банківській та страховій сферах. Існують також інвестиційні пільги: зниження ставки оподаткування, безкоштовне спорудження необхідної виробничої інфраструктури, позики на наукові дослідження та ін.
В основу інвестиційної політики канади покладено принципи захисту національного підприємства, тобто принцип протекціонізму. Законодавство ряду європейських країн (наприклад, італії, іспанії) суттєвими податковими послабленнями заохочує іноземних інвесторів, які вкладають отримані на території цих країн прибутки у розвиток їх національної промисловості.
У більшості країн також існують обмеження іноземних інвестицій. Так, у швейцарії, іспанії та інших країнах передбачено обмеження розмірів іноземних інвестицій у статутний капітал придбаних на їх території підприємств (в іспанії цей розмір обмежений до 49 %, у швейцарії іноземний інвестор позбавлений права створення компанії без участі капіталу швейцарської фізичної або юридичної особи) тощо [9, 70].
Інвестиції, як і будь-який капітал, мають попит і пропозицію. Характер попиту і пропозицій інвестицій може регулюватися. Регулювання збережень для інвестицій може здійснюватися створенням умов для власників збережень, підвищенням ставки банківського відсотку. Крім того, існує потреба створення системи перерозподілу і комбінування фінансових ресурсів із тим, щоб максимально забезпечити попит на них.
Управління інвестиціями - специфічна економічна функція, яка виконується певною групою економічних агентів. Чим ширшим є процес інвестування в державі, тим більшу роль відіграють комерційні структури. Державні установи виконують функцію регулятора процесу інвестування - створення найбільш сприятливих умов, що стимулюють інвестиційний процес в країні.
Досвід інвестування в різних країнах свідчить, що вирішенням проблем пов'язаних із регулюванням інвестицій тісно пов'язане із проведенням економічних реформ, вимагає використання нових методів їх регулювання. Глобалізація міжнародних економічних відносин посилює потребу в новому інвестиційному законодавстві.
Регулювання інвестицій у ринкових умовах базується на поєднанні дозвільного і реєстраційного порядку в становленні відносин між учасниками ринкових відносин і органами держави. Але сам зміст дозвільних і реєстраційних процедур інший, ніж за адміністративно-командної системи.
Новий зміст інструментів державного управління, що застосовуються в умовах невтручання держави в приватнопідприємницьку діяльність, найбільш повно може відображати антимонопольне законодавство.
1. Українська економічна думка: хрестоматія / упорядник с. М. Злупко. - к.: знання, 2007. - 694 с.
2. Закон україни «про інвестиційну діяльність» // відомості верховної ради україни. - 1991. - № 47.
3.Закон україни «про захист іноземних інвестицій в україні» від 10 вересня 1991 р. № 1540 - хіі.
4. Закон україни «про іноземні інвестиції». - 13 березня 1992 р.
5. Закони україни «про усунення дискримінації в оподаткуванні суб' єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження». 17 лютого 2000 року № 1457 - ііі.
6.Чистов а. В. Ограничения льгот при ввозе имущества зарубежных инвесторов в уставный капитал // дело и право. - 1996. - № 11 (59). - с. 28-32.
7. Доронина н. Г., семилютина н. Г. Государство и регулирования инвестиций. - м.: ооо «городец- издат», 2003. - 272 с.
8. Закон україни «про лізинг» від 16 грудня 1997 р., № 723/97 - вр.
9. Кирин а.в., бакатин д.в., хорошилова а.в. регулирование иностранных инвестиций в экономически развитых странах. - м.: издательство мгу, 2001. - 72 с.
Инновационный потенциал республики беларусь
Васильченко о.г., трусевич и.п., трусевич и.в.
Белорусский торгово-экономический университет потребительской кооперации, гомель, беларусь
В статье представлены приоритетные направления инновационного развития республики беларусь, его позитивные и негативные проявления. Сравнивается инновационный опыт с развитыми странами мира. Приводятся статистические данные, отражающие современное состояние инновационной системы и перспективы дальнейшего пути развития инновационной политики в республике беларусь.
В современных условиях глобальной конкуренции возможности государства по удовлетворению растущих потребностей общества в первую очередь определяются уровнем развития его научно-технического потенциала. Страны с переходной экономикой ставят перед собой главную задачу - ориентация на инновационное развитие, что служит сегодня основой экономической безопасности страны и которое при высоком уровне ее проявления позволяет национальной экономике достойно участвовать в мировой конкуренции.
Понятие «инновация» впервые появилось в 19 в. В научных исследованиях культурологов и означало введение некоторых элементов одной культуры в другую. И лишь в начале 20 в. Этот термин стали изучать как закономерность технических нововведений [7, с.31]. Так, смысл в лингвистическом определении слова «инновации» подразумевает распространяемое новшество. Современный же спектр трактовок этого слова в зависимости от объекта и предмета исследования подразумевает: процесс (в.л.макаров, а.койре); изменение (ф.валент, ю.в.яковец), результат (а.левинсон, ф.г.гурвич) [7, с.30].
Так, на сегодняшний день мировой опыт свидетельствует о том, что ведущую роль в обеспечении конкурентоспособности экономики в целом занимают инновации. Развитые государства активно совершенствуют собственные инновационные системы и содействуют формированию национальной инвестиционной системы (нис) межстранового и глобального уровня.
Нис каждой страны состоит из схожих элементов, в которых выделяют следующие системы: генерация знаний (наука и образование); применение знаний (сектор производства товаров и услуг); регулирующая (органы государственного управления). Связь между элементами осуществляется посредством инновационной среды, формируемой культурой общества, политикой государства, нормативно-правовой базой, а также деятельностью субъектов инновационной инфраструктуры [4, с.28]. Совокупность элементов какой- либо нис - уникальна, т. Е., характеризуется построением собственной модели, которая базируется на имеющемся потенциале и учитывает лучшие достижения мировой практики и тенденции инновационного развития, творчески адаптированные к условиям конкретной страны.
Если рассматривать инновационное развитие лидирующих стран, то оно осуществляется по двум направлениям. Первое - ориентировано на создание новых знаний (сша, великобритания, франция), для которых характерны широкие комплексные исследования и развитая система сочетания крупных корпораций ниокр с малым научно-техническим предпринимательством. В настоящее время лидером мирового научно- технического прогресса является сша. Фундаментальные достижения в области научных знаний рассматриваются этим государством как основа экономического роста, а разработка и внедрение инноваций - как решающий фактор экономического развития [3, с.20].
Второе направление делает упор на диффузию инноваций, распространение знаний (япония, германия, швеция), что отличается практикой заимствования результатов ниокр, ускоренным освоением инноваций, доведение до совершенства существующей технологии. Так, япония уже в 1960-е гг. Официально объявила о широкомасштабных инновационных программах. Промышленная стратегия этой страны ориентирована на концентрацию сил и средств в нововведениях, которые обеспечивали бы максимальный уровень качества и при этом были недорогими [3, с.21].
Третье направление инновационного развития имеет локальный «переходный» характер. Оно характерно для постсоциалистических стран и отличается концентрацией научно-исследовательского потенциала в специализированных институтах, объединяемых в организации академического типа, и наличием так называемой заводской и вузовской наук, которые выполняют в основном адаптационные функции. Актуальной для этих стран является ориентация на распространение знаний и ускорение освоение инноваций. Но для этого необходимо и преодолеть недостатки, которые связанны с низкой активностью государства и предпринимательского сектора в финансировании исследований и разработок, а также со слабым взаимодействием науки и реального сектора экономики [4, с.28-29]. Так, основная часть научно-технического потенциала сконцентрирована в россии, украине и республике беларусь. Казахстан, киргизия, узбекистан и некоторые другие страны, обладая запасами природных ресурсов, не имеют такой развитой производственной и научной базы, как европейские республики. Следовательно, стратегия и способы реализации инновационной политики также будут иметь принципиальные отличия. Если стратегия упомянутых среднеазиатских республик должна строиться, скорее всего, на принципе модели catch-up («догоняющая экономика»), то белорусская модель должна быть изначально ориентирована на производство и воспроизводство новых знаний на базе уже имеющегося образовательного уровня населения и экономического потенциала [3, с.21].
Среди стран снг беларусь обладает третьим по величине научно-техническим потенциалом (после россии и украины). В последние годы в республике проводиться целенаправленная работа по сохранению и развитию научного, научно-технического и инновационного потенциала. Совершенствуется система управления наукой, расширяется и укрепляется на современной основе законодательная и нормативно-правовая база научно-инновационной деятельности, принимаются меры по повышению уровня инновационности производства, развитию информационной инфраструктуры, малых и средних наукоемких предприятий, комплекса высоких технологий и т.д. В период существования независимого государства были созданы первые технопарки (метолит /бнту/ и зао «технологический парк могилев», которое по своей структуре является классическим европейским технопарком). Начиная с 2004 г., идет ускоренное формирование региональных инновационных структур и совершенствование соответствующей законодательной базы. Все эти меры не имеют, однако системного характера и не ставят целью формирования адекватной развитым рыночным отношениям и международным стандартам нис беларуси. В результате республика располагает лишь отдельными - пусть и важными - фрагментами потенциально целостной нис: научными и образовательными учреждениями, инновационно-восприимчивыми производственными предприятиями и инновационной инфраструктурой.
Научные исследования и разработки (ир) в последние годы проводятся в беларуси в трестах, научно- исследовательских институтах, вузах, на промышленных и иных предприятиях. Ежегодно происходит повышение капиталовложений в инновационную деятельность и составила в 2006 г. 0,69 % затрат на ир к ввп по отношению к 2005 г. - 0,63 %. Инновационная деятельность уже сегодня вносит значительный вклад в экономическое развитие страны. В 2007 г. Из общего объема реализуемой инновационной продукции 17 % потреблялось внутри страны, 25,4 % направлялось на рынки стран снг, 57,6 % - в дальнее зарубежье [1, с.50-51].
Результаты внедрения разработок последних лет обеспечили достижения в области автомобиле- и тракторостроение, микроэлектроники, создание современных телевизоров, городского транспорта, медицинского оборудования и лекарственных препаратов, сенсорной техники и др. В этих отраслях и производствах сформированы научно-технические центры (как правило, на базе крупных предприятий), обеспечивающие непрерывность инновационного процесса. В настоящее время в республике беларусь функционирует 61 научно-технический (практический, производственный) центр. В 2005 г. В государственном реестре зарегистрированы 955 изобретений, 731 полезная модель, 204 промышленных образца, 1800 товарных знаков, 24 сорта растений, 1 топология интегральной микросхемы, 329 лицензионных договоров; создано 1600 объектов новой техники, в том числе 344 вида машин, оборудования и приборов, 438 технологических процессов, 87 автоматизированных систем и комплексов [1, с.51].
По ряду направлений беларусь не отстает от мировых тенденций, удерживает позиции среди лидеров в разработке фундаментальных проблем в области физики, математики, новых материалов, программных продуктов для эвм. Фонд идей и концепций, традиционные и новые научные заделы позволяют сегодня белорусской науке и экономике успешно сотрудничать с мировым научным сообществом по таким направлениям, как информатизация и программное обеспечение, нанотехнологии и наноматериалы, энергоэффективные технологии, генетика и биотехнологии, экологическая устойчивость и радиационная безопасность и др.
Вместе с тем сохраняются негативные тенденции, создающую угрозу эффективному инновационному развитию республики.
Это, прежде всего, устаревание материально-технической базы научных организаций, старение научных кадров. Имеются серьезные трудности в поддержании в работоспособном состоянии действующих уникальных экспериментальных комплексов (прежде всего институтов нан беларуси). По промышленному комплексу уровень инновационной активности предприятий составляет всего 13 %, что в 4 раза меньше, чем в странах евросоюза. В результате удельный вес осваиваемой новой продукции в производственном секторе составляет лишь 2,3 % в год при его пороговом, с точки зрения экономической безопасности, значении 6 %. Средняя продолжительности использования оборудования и определяющих технологий в производственной сфере беларуси составляет 20-30 лет. Около 50 % из них разработано и внедрено еще во времена ссср. Из-за низкой обновляемости оборудования (3-5 % в год) негативный характер приобрела динамика износа активной части основных фондов. Особенно критическое положение сложилось в промышленности, сельском хозяйстве, строительстве, глее удельный вес накопленной амортизации в первоначальной стоимости машин и оборудования превысил 80 %, что вдвое выше его порогового значения. Как следствие, удельное ресурсопотребление в беларуси сегодня в 2 раза выше, чем в промышленно развитых странах. Кроме этого, к факторам риска, присущим промышленному сектору республики, следует отнести высокую концентрацию производства, экспортных рынков, экспортируемой продукции ведущих экспортеров. Крайне низкой остается доля малых инновационных предприятий, их количество продолжает сокращаться. Так, начиная с 1997 г., оно уменьшилось в 2,3 раза, с 600 до 275. Численность их сотрудников составляет всего 0,6 % от общей численности занятых в малых предприятиях [3, с.22].
В целом можно выделить следующие основные проблемы существующей инновационной среды республики, нерешенность которых негативно влияет на развитие отечественного инновационного потенциала: ограниченный платежеспособный спрос на внутреннем рынке на передовые технологии и нововведения; неразвитость специальных финансовых механизмов поддержки отдельных элементов инновационной инфраструктуры, инновационного предпринимательства и самостоятельных инновационных проектов; низкая информационная прозрачность инновационной сферы; низкая инновационная активность ведущих промышленных предприятий республики; недостаточный уровень развития малого инновационного предпринимательства; отсутствие института профессиональных инновационных менеджеров.
Решению перечисленных проблем в первую очередь будет способствовать модернизация законодательства в соответствующей сфере и создание четко структурированной законодательной базы для осуществления всех стадий инновационной деятельности. Также целевой функцией инновационной системы должна выступать разработка эффективных форм интеграции науки с производством и образованием, создание в стране благоприятных экономических условий их функционирования, главной задачей которой является разработка:
- Генеральной линии научно-технического развития беларуси (ее системной парадигмы);
- Эффективных механизмов организации и финансирования субъектов инновационной деятельности;
- Условий формирования рынка научно-технической продукции и его инфраструктуры [4, с.33-34].
Таким образом, создание целостной инновационной системы в беларуси будет способствовать
Развитию инновационных процессов в производстве, постепенному отказу от материало- и энергоемких технологий и переходу к ориентированной на знания экономике. Роль государственных органов управления при этом должна будет сводиться к созданию рамочных условий функционирования субъектов инновационной деятельности и поиску направлений и рычагов ее дальнейшей интенсификации. В конечном итоге, произойдет трансформация традиционной научно-технической сферы, слабо ориентированной на использование результатов исследования в производстве, в инновационную, что сделает ее важнейшим фактором экономического роста.
Литература
1. Жабко п. К. Актуальные вопросы стратегии инновационного развития экономики беларуси // проблемы управления. - 2007. - № 1. - с. 51-55.
2. Кондратьев н.д. большие циклы конъюнктуры // вопросы конъюнктуры. - 1925. - № 1. - выпуск 1.
- с. 7.
3. Матюшков в.е. стратегия национального инновационного развития республики беларусь // проблемы управления. - 2007. - № 1. - с. 20-26.
4. Мясникович м.в. о роли государства в обеспечении инновационного процесса // проблемы управления. - 2007. - № 1. - с. 15-19.
5. Никитенко п.г. стратегии развития национальной инновационной системы беларуси // проблемы управления. - 2007. - № 1. - с. 27-38.
6. Сидорский с.с. государственная программа и механизмы инновационного развития республики беларусь // проблемы управления. - 2007. - № 1. - с. 4-14.
7. Советова о.с. инновации: трудности и возможности адаптации: - спб: изд-во с.-петербургского университета. - 2004. - с. 10, 31.
8.Шумпетер й. Теория экономического развития. М. - 1982. - с. 159.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 Наверх ↑