Економічні моделі порівняльних переваг україни у системі виробництва
Банас с.в., любохинець л.с.
Хмельницький національний університет
В статті йдеться про порівняльну перевагу україни в системі виробництва і торгівлі. Приділено увагу теоретичним основам порівняльної переваги, комплексному аналізу основних чинників, які визначають порівняльну перевагу україни при описі міжнародної виробничої та торгової спеціалізації, оцінці актуального стану міжнародної торгової спеціалізації україни на основі порівняльної переваги в її товарній структурі стосовно світового господарства. Розроблено механізм оптимізації міжнародної товарної спеціалізації україни в євроінтеграційному просторі за правилом порівняльної переваги та окреслено перспективи розвитку за умов альтернативного впровадження чи "статичної східної "чи "динамічної західної" технологічної моделі.
Вступ. Основними умовами для зміни технології виробництва та її інтернаціоналізації, а також для оптимізації міжнародної спеціалізації україни за принципом порівняльної переваги, є ринкове встановлення цін на фактори виробництва під дією функціональної ринкової конкуренції. В нашій країні надалі наявний прихований привілей держави на регулювання цінового механізму. Світова спільнота, провідні міжнародні організації, в т. Ч. І європейська комісія, не можуть дотепер визнати україну країною з ринковою економікою здебільшого з цих мотивів. Також я вважаю, що українська держава для пожвавлення зміни технології виробництва та оптимізації на цій основі міжнародної спеціалізації має провадити в період трансформації економічну політику, орієнтовану на пропозицію. Якщо завданням україни є досягнення оптимальної міжнародної спеціалізації в євроінтеграційному просторі за принципом порівняльної переваги, то поряд з розв'язанням питань щодо забезпечення функціональної ринкової лібералізації факторних цін і здійснення технологічного переозброєння потрібно насьогодні оптимізувати і торгову структуру нашої країни. Розвиток порівняльної переваги країни може в повній мірі бути реалізованим, якщо держава проводитиме політику вільної торгівлі.
Мета: дослідити проблему реалізації порівняльної переваги, основи для забезпечення оптимальної міжнародної товарної спеціалізації україни в євроінтеграційному просторі на сучасному етапі її розвитку.
Аналіз останніх публікацій: питання цієї теми розглядали такі науковці як фомичев в.и.,гаврилюк в.в.,дегтярева о.і.,полякова т.н.,дроздова г.м.,жданов а.і.,багрова і.в.
Виклад основного матеріалу. Україна нині має змогу вибирати між статичною східною та динамічною західною технологічними моделями розвитку. Міжнародна торгівля нашої країни за умов східної технологічної моделі в середньо- та довготерміновій перспективі не буде визначатись принципом порівняльної переваги, оскільки держава покладеться на ефект зростаючого масштабу та експортні ринки євразійського регіону, а також зробить акцент на соціальну політику кейнсіанського зразка. Статична "східна модель" уможливлює для україни забезпечення переваг від масового виробництва, результати якого (у вигляді зростаючих обсягів експорту) мають зменшувати виробничі витрати. [1,с.28] масове виробництво має компенсувати наявність високої частки вже залучених виробничих факторів і ресурсів у виробничий процес і не виключати можливість додаткового залучення останніх у цей процес за умов незмінного способу виробництва. При цьому можна вирішити одне з найголовніших завдань держави - підтримання зайнятості та недопущення зростання безробіття. Проте в довготерміновій перспективі україна може зіткнутись з неоптимальними міжнародною виробничою та торговою спеціалізацією, а також неоптимальною виявленою порівняльною перевагою з огляду на світову кризу перевиробництва, проблеми жорсткої міжнародної конкурентної боротьби, прийняття в процесі глобалізації іншими трансформаційними країнами швидше за україну переміщеного з індустріально розвинутих країн виробництва, яке характеризується зрілою фазою життєвого циклу товару. [2,с.592].
Динамічна "західна модель" зорієнтована від самого початку на наявність економічної проблеми обмежених ресурсів для україни і тому передбачає перманентне вдосконалення процесу виробництва. Останнє враховує також регулярні перегляд і визначення оптимальної кількості у виробничому процесі фактору праця з огляду на принцип порівняльної переваги, а також проблеми посилення міжнародної конкуренції та насичення ринків. Важливим результатом при цьому має бути зменшення витрат на основі зміни способу виробництва, а отже, забезпечення зростання факторної порівняльної переваги країни за тими чи іншими групами товарів. [3,с.218].
Нове розв'язання наукового завдання щодо формування механізму оптимізації міжнародної товарної спеціалізації україни за принципом порівняльної переваги в євроінтеграційному просторі, полягає в створенні належних рамкових умов і забезпеченні відповідних процесів у виробничій сфері і міжнародній торгівлі для отримання нашою країною максимальних вигод в системі міжнародного поділу праці. Принцип порівняльної переваги є базисом для інтенсифікації міжнародної торгівлі між країнами з відмінними між собою виробничими та торговими структурами, а також структурами попиту. Крім цього, реалізація цього принципу забезпечує оптимальність міжнародної спеціалізації міжсекторного характеру. [4,с.172] критерієм оптимальності для міжнародної спеціалізації країни в цьому разі має бути узгодженість між собою трьох ланок: а) відносної факторної забезпеченості країни, б) відносної факторомісткості та технології виробництва секторів, в) міжнародної торгівлі країни.
Результати аналізу факторної забезпеченості україни та країн євроінтеграційного економічного простору підтвердили, що перша порівняно краще забезпечена фактором праця. Крім цього, україна все ще має значний нагромаджений потенціал людського капіталу, який в останні роки розвивався недостатньою мірою через повільні структурні зміни в економіці, низький рівень ввп на особу в умовах низького економічного зростання, неоптимальну систему перерозподілу доходів та надання пільг і субсидій, штучне підтримання рівня зайнятості в депресивних видах виробництва (наприклад, текстильній промисловості, сільському господарстві, вугільній та інших видобувних промисловостях тощо). Водночас, україна відносно гірше, порівняно з країнами євроінтеграційного простору, забезпечена фізичним та технологічним капіталом. [5,с.194].
Таким чином, україна на сучасному етапі економічного розвитку з огляду на структуру взаємних пропозиції та попиту, а також на теоретичні засади теорії міжнародної торгівлі має гіпотетично виявляти порівняльну перевагу щодо країн євроінтеграційного простору в працемістких товарах гекшера- оліна та ресурсних (рікардіанських) товарах. У довготерміновому періоді при вчасно проведеній державою ефективній економічній політиці та залученні країни в обслуговування євроінтеграційного простору можуть бути забезпечені можливості для розвитку порівняльної переваги у виробничих секторах економіки з високою часткою нагромадженого людського та людського технологічного капіталу. [6,с.33].
Результати порівняльного аналізу продуктивності праці та зарплатомісткості продуктивності праці україни з країнами "ширшої європи" показують нам, що продуктивні сили як традиційних країн єс, так і його нових членів перебувають у зовсім іншій площині розвитку, ніж в україні. Слід говорити про порівняно недорозвинуті виробничі відносини в нашій країні, що ставить під сумнів можливість досягнення рівня країн євроінтеграційного простору в середньотерміновій перспективі. [7,с.580] проте наявність порівняно низьких заробітних плат в україні може забезпечити для неї за умов зростання реальної продуктивності праці порівняльну перевагу в міжнародній торгівлі у багатьох виробничих секторах.
На сучасному етапі україна в міжнародній торгівлі з країнами євроінтеграційного простору виявляє порівняльну перевагу скоріше за капіталомісткими товарами гекшера- оліна з високою енергомісткістю та ресурсними (рікардіанськими) товарами. Цей факт вказує частково на підтвердження парадоксу леонтьєва у межах теорії пропорцій нових факторів. [8,с.384].
В україні, де сформувалась олігопольна економічна система закритого типу, яка характеризується значним поєднанням інтересів бізнесу та державних органів, провадиться політика, орієнтована на попит та соціальний захист населення за відсутності сигналів до зростання реальної продуктивності праці. [9,с.608] механізм функціонування укладеної угоди про утворення єдиного економічного простору (єеп), суперечить правилам сот та єс і порушує об'єктивні економічні закони, насамперед закон вартості через запланований механізм цін на сировинні та енергетичні ресурси, які в кілька разів нижчі за світові, що забезпечуватиме відповідно нижчу собівартість продукції без достатніх для трансформаційного процесу якісних змін фактору праця. За цих умов забезпечення принципу порівняльної переваги україни в європейському економічному просторі є неможливим і це буде ставити під сумнів подальші успіхи декларованого українською державою шляху до євроінтеграції [10,с.128].
Важливою передумовою для оптимальної міжнародної спеціалізації міжсекторного характеру, а отже, для реалізації принципу порівняльної переваги, є функціональна ринкова конкуренція, яка передбачає природну реалокацію факторів виробництва у продуктивніші виробничі сектори та стимули з боку самих підприємців до перманентних змін у технології виробництва без будь-яких обмежуючих дій державних органів. Передумовою оптимальності міжнародної спеціалізації міжсекторного характеру є також встановлення ринком не тільки товарних, але й факторних цін. Вільна торгівля товарами та факторами виробництва між країнами нівелює порушення реалізації принципу порівняльної переваги, які за умов торгової політики протекціонізму викликаються тарифними і нетарифними бар'єрами та іншими торговими обмеженнями. [10,с. 130] вільна торгівля і функціональна ринкова конкуренція найповніше можуть проявлятись сьогодні в країнах, які беруть за основу економічну політику, орієнтовану на пропозицію, є членами світової організації торгівлі та/або створюють між собою вільний економічний простір. При цьому вільний економічний простір має ґрунтуватись на засадах ринкової економіки та прийнятих нормах і практиці міжнародної торгівлі, сформованих організаціями, які є представниками світової спільноти. [10,с.136] в процесі глобалізації та відкриття економіки трансформаційної країни, держава повинна поступово змінювати свої орієнтири. Їй потрібно відходити від сприяння окремим вітчизняним підприємствам у збільшенні цінової порівняльної переваги чи виявленої порівняльної переваги продукції певного сектору, натомість розпочинати інтенсивно провадити політику створення рамкових умов переважно за регіональним принципом (поряд із галузевим) з метою забезпечення привабливості місць розміщення виробництва в країні як для вітчизняних, так й іноземних компаній. [10,с. 135] саме за такого підходу україна зможе швидше нагромаджувати капітал, поліпшувати якість фактору праця та забезпечувати в період становлення і трансформації її економіки природне функціонування принципу порівняльної переваги.
1. Гаврилюк в.в. виходимо на міжнародну арену (ват "славутський руберойдний завод") // перший. - 2005. - № 1. - с. 28-31.
2. Грачев ю.н. внешнеэкономическая деятельность. Организация и техника внешнеторговых операций: учебно-практическое пособие-м.: винити, 2001. - 592с.
3. Дегтярева о.и., полякова т.н. внешнеэкономическая деятельность. - м., 1999. - c.218.
4. Дроздова г.м. менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: навчальний посібник. - к.: цул, 2002. - 172с.
5. Жданов а.и. практическое руководство по внешнеэкономической деятельности. - с. - п., 2001. -
6. Збірник контрактів та нормативних актів. Інкотермс. - к.,2000. - c.33.
7. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: підручник для вузів / і.в.багрова, н.і.редіна, в.є. власюк, о.о.гетьман; за ред. І.в.багрової. - київ: центр навчальної літератури, 2004. - 580с.
8. Кириченко о.а. менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: навчальний посібник. - 3-тє вид. - к.: знання-прес, 2002. - 384с.
9. Козик в.в., панкова л.а., карп'як я.с., григор'єв о.ю., босак а.о. зовнішньоекономічні операції і контракти: навч посібник. - к.: центр навчальної літератури, 2004. - c.608.
10. Заболотна в.кончин в.німеччина сьогодні і завтра. Проблеми та перспективи розвитку німецької економіки // європа 2000: щорічний огляд. Збірник статей. - ч.1 -с.128-139.
Визначення конкурентоспроможності продукції підприємства на засадах маркетингу
Березовська і.в., ковальчук с.в.
Хмельницький національний університет
У даній статті розглядається конкурентоспроможність продукції машинобудівного підприємства на прикладі телевізорів виробництва дп „новатор" у місті хмельницькому. Розглянуто теоретико- методологічні підходи до поняття конкурентоспроможності товарів на промисловому ринку, впровадження маркетинглогістичної діяльності на підприємстві, яка є чинником зниження загальних витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції.
Оскільки практика застосування маркетингових підходів у формуванні стратегічних і оперативних планів діяльності використовується ще не на всіх машинобудівних підприємствах, то керівництву таких підприємств важко передбачити попит на свої товари. Також підприємства машинобудування, як правило, мають справу не з кінцевим споживачем власної продукції, а лише із проміжними споживачами, відтак, попит на їх продукцію є похідним або вторинним.
В даній статті необхідно надати особливу увагу розгляду теоретико-методологічних підходів до поняття конкурентоспроможності товарів на промисловому ринку, впровадження маркетинглогістичної діяльності на підприємстві, яка є чинником зниження загальних витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції.
Підприємство часто визначається конкурентоспроможним через конкурентоспроможність своєї продукції. Водночас мають розв'язуватись такі завдання:
- Конкурентоспроможність визначається лише тими властивостями, що становлять помітний інтерес для споживачів. Усі характеристики виробу, які виходять за межі цих інтересів, при оцінці конкурентоспроможності розглядаються як індиферентні [2,c.21];
- Фактори, які забезпечують конкурентну перевагу, можуть бути такими: відмінна якість, нижчі витрати фірми, особливий навик чи технологія, які створюють унікальну цінність для споживачів [3,c.342];
- Зниження загальних витрат може бути досягнуте шляхом застосування концепції і принципів маркетингової логістики в практиці діяльності компаній. Зниження затрат виробництва є одним із можливих заходів підвищення конкурентоспроможності товару [1, c.43].
Розвитку та застосуванню у практиці підходів до поняття конкурентоспроможності присвячено праці
A. І. Семененка, в.і. сергеєва, ф.котлера, а.м. гаджинського, с.с.гаркавенка, ю.м. неруша, о.а. окландера,
B. М. Дегтяренка, є.в. крикавського, н.і. чухрай та ін.
Об'єктом дослідження виступає нова продукція дп „новатор", а саме рідкокристалічні lcd та традиційні телевізори з електронно-променевою трубкою.
Були проведені маркетингові дослідження конкурентоспроможності продукції дп „новатор" на основі експертного опитування та анкетування. Експертами в даному випадку виступали продавці аналізованої продукції в спеціалізованих магазинах та продавці телевізорів-конкурентів. Результати дослідження свідчать про те, що телевізори виробництва дп „новатор" на сьогодні експертного опитування та анкетування. Експертами в даному випадку виступали продавці аналізованої техніки в спеціалізованих магазинах та продавці телевізорів-конкурентів. Результати дослідження свідчать про те, що телевізори виробництва дп "новатор" на сьогодні є не дуже відомі, але при порівнянні з іноземними брендами - товарами-аналогами їх технічні характеристики мало чим відрізняються. Після наведення коротких характеристик порівняння їх з конкурентами більшість опитуваних висловили бажання придбати телевізори „новатор".
Отже, на основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що основними споживачами продукції підприємства є особи з середнім рівнем доходів, які є службовцями. Це є як чоловіки, так і жінки (рівна кількість). Проблема у тому, що споживачі недостатньо інформовані про даний вид продукції. Щодо іміджу аналізованого підприємства, то основні проблеми сьогодні випливають з недостатньо високого рівня обслуговування споживачів та недостатньої обізнаності потенційних покупців про аналізовану продукцію. Розв'язання даних проблем є основою позитивного розвитку підприємства та покращення його іміджу. Все це повинно базуватись на ефективному застосуванні і удосконаленні комплексу маркетингу (4 р - ціни, просування, товару, розподілу), що, в першу чергу, повинен включати розробку і ефективне впровадження маркетингової товарної та цінової політики, а також в контексті цього маркетингової політики комунікацій.
Впровадження логістичної служби допоможе оптимізувати збутову діяльність за рахунок аналізу оборотності та швидкості продажів; товарно-матеріальні запаси на підставі прогнозу реалізації; контроль ринкової кон'юнктури та поточних купівельних переваг; взаємовідносини із постачальниками та споживачами; виробничі та операційні витрати [1,с.85].
Маркетингова логістика охоплює весь ланцюг системи розподілу (маркетинг, транспортування, складування) [1,с.210]. Її використання призведе до підвищення ефективності функціонування всієї виробничої системи та підвищення конкурентоспроможності підприємства. Таким чином, з метою посилення конкурентоспроможності аналізованої продукції виробництва дп „новатор" необхідно здійснити вдосконалення елементів комплексу маркетингу, а саме:
- При формуванні асортименту товарів необхідно чітко визначити, які телевізори користується найбільшим попитом (традиційні чи рідкокристалічні) і відповідно до цього формувати асортимент продукції (товарна політика);
- При формуванні цінової політики необхідно чітко виділити відмінності між сегментами, а саме: для тих, кого цікавлять lcd телевізори, ціна буде не так важлива, як для клієнтів, що обирають епт телевізори. Ці люди належать переважно до різних сегментів та мають різні стани купівельної спроможності. Також велике значення буде відігравати застосування різних знижок з метою стимулювання продажу (цінова політика);
- Маркетинглогістичне управління на підприємстві дозволить оптимізувати збутову діяльність за рахунок аналізу оборотності та швидкості продажів, товарно-матеріальні запаси на підставі прогнозу реалізації, контроль ринкової кон'юнктури та поточних купівельних переваг, взаємовідносини із постачальниками та споживачами, виробничі та операційні витрати (політика розподілу);
- Підприємство має брати учать у спеціалізованих виставках та ярмарках. Повинна проводитися рекламна компанія та надаватись перевага змі. Повинні формуватись стійкі споживчі переваги та коло постійних споживачів. Персонал має бути «націлений» на продаж товару (політика розподілу).
Література
1. Аникин б.а., тяпухин а.п. коммерческая логистика. М: владос, 2005. - 427 с.
2. Гайдук в. А. Формування конкурентоздатності економіки на основі попиту і стимулювання збуту // інвестиції: практика та досвід. - 2007. - № 3. - с. 21-24.
3. Гаркавенко с.с. маркетинг. Підручник. - к.: лібра. 1999. - 712 с.
Роль державного управління в умовах сталого розвитку національної економіки
Березянко т.в.
Головний консультант відділу комплексних проблем державотворення інститут законодавства верховної ради україни
Стаття присвячена визначенню напрямків національної стратегії сталого розвитку, забезпеченню обрання інструментів досягнення мети, впливу процесів глобалізації на національне економічне середовище, встановленню основних чинників управлінської діяльності держави в площині створення ефективного власника.
Вступ. Принципи та концепція сталого розвитку були зафіксовані в документі «порядок дня на xxi століття» в 1992 році в ріо-де-жанейро на всесвітній конференції оон. "концепція сталого розвитку економіки визнана світовою спільнотою народів домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації у ххі ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства." кодексом поведінки держав визначена необхідність розробки національної стратегії та сталого розвитку. Україна як, спочатку трансформаційна, а, згодом, ринкова держава взяла на себе обов' язок дотримуватись основних положень кодексу, результуючий документ був підписаний і.плющем. Звертає на себе увагу той факт, що кодекс по своїй суті є розвитком "декларации о прогрессе и социальном развитии", прийнятої генеральною асамблеєю оон в 1969 р. Щодо завдань та відповідальності урядів. Кожному уряду належить першечергова роль та кінцева відповідальність у справі забезпечення соціального прогресу та добробуту його народу, планування засобів, шляхів розвитку, як частини всесвітніх планів розвитку [1]. Практично, це є не що інше як побудова соціальної держави, або як прийнято у економічній літературі: держави добробуту.
Постановка проблеми. Центральну ідею стабільного або стійкого розвитку сформулював економіст, політик та віце-президент сша а.гор. В його транскрипції стабільний, стійкий розвиток можливий за умови
Дотримання наступних складових:
- Розвиток генерує наступний розвиток;
- Результати економічного росту розподіляються в суспільстві справедливо;
- Навколишнє середовище відтворюється більше ніж використовується;
- Можливості людей зростають, а не скорочуються.
Це обумовило появу додаткових показників виміру стабільного розвитку: соціальна ціна реформ; питання бідності, пов' язані з реформуванням; національні та регіональні аспекти реформ; визначення та контроль індексу людського потенціалу (ілп). Доречи, до початку реформ за ілп росія займала 34 місце у світі, україна - 45, в 2000 році - росія - 71, а україна - 91 місце. Профіцит бюджету україни станом на 1990 рік складав 1,665 млрд руб або 2,775 млрд долл сша, у порівнянні із станом на 2008 рік - дефіцит національного бюджету складає за прогнозом мінекономіки та уряду - близько 3 млрд долл.сша.
Пошуками оптимальних напрямків розвитку національних економік займаються центр оон щодо проблем соціального та гуманітарного розвитку в женеві, університет у токіо, азіатський інститут оон у бангкоку, інститут нового міжнародного порядку в мадрасі, латиноамериканський інститут транснаціональних досліджень у мехіко, міжнародний фонд по вивченню альтернатив у женеві та ін.
Майже всі вони доходять до висновку щодо закінчення етапу екстенсивного нарощування економічної та технологічної сили, основою яких стали спочатку періоди географічного та неоколоніального захоплення, політичних та регіональних союзів, в основі яких знаходились процеси ресурсного залучення та використання. На зміну їм прийшли інструменти на базі використання фінансово-економічних моделей, створення та закріплення технологічних та культурних переваг із метою забезпечення та збереження життєдіяльності суспільства.
Трансформаційні процеси в економіках, державному управлінні, засобах забезпечення досягнення обраної мети, впливовість господарчих інструментів та дієвість механізмів визначається характером зовнішнього впливу та станом всесвітнього економічного простору, який визначається узагальненим поняттям - глобалізація. Головними її чинниками є глобалізація фінансового ринку, що виникла як розвиток експорту капіталу з часів індустріального капіталізму; та торгівельна глобалізація, яка на відміну від періоду географічної колонізації у сучасних умовах мала вторинний характер. Активними носіями обох процесів були і є транснаціональні корпорації.
Сучасний період загальносвітового розвитку характеризується переходом постіндустріальної стадії у період швидкісної глобалізації. Однією із характерних ознак притаманних означеному періоду є зниження ваги та впливовості національних державних інститутів та самої держави на економічні процеси як усередині так і зовні суверенного простору. Уже на ранніх стадіях розвитку глобалізації: 25 років тому, - держави вступали в багатосторонні домовленості, які суттєво обмежували можливості впливу національних інститутів управління на власні економіки. Кеніші омає [2] в роботі "кінець національної держави" визначає 4і - чотири групи факторів впливу, серед яких:
- Інвестиції, характер яких приймає риси транс національності та використовуючи принцип транскордонності, переходять із секторів дії національної держави до сфери впливу транснаціональних корпорацій;
- Індустрія - на перший план висуваються потреби технологічного, а не національного характеру, що виокремлює інтереси транснаціональних корпорацій в області створення економічно обумовлених потоків ресурсного обміну в рамках доцільності їх, власного технологічного потоку і без урахування соціальних чинників та огляду на національні стратегії, приорітети та програми;
- Інформаційні технології, які створюють можливості присутності в секторах економіки без набуття статусу резидента, що негативним чином впливає на національний бюджетоутворюючий простір;
- Індивідуалізація споживання в комплексі з підтримкою іміджевості сторонньої культурної традиції створює іноді неподолані конкурентні переваги глобального порядку.
За думкою к.охмає посередницька функція держави, притаманна вищій стадії індустріального етапу розвитку, з нарощуванням глобалізаційних тенденцій у світі набуває географічно обумовленого вигляду, а в структурі держави виникають і починають своє незалежне існування регіони-держави. Яскравим прикладом можуть бути регіон кансай, сіліконова долина (сша), каталонія, каліфорнія, токіо, острови індонезії, сінгапур, північну італію та ін. Поряд із цим відбувається векторно протилежний за якістю процес - створення наддержавних інститутів та угруповань, які не тільки перебирають на себе окремі функції держави, а і частково підпорядковують її. Прикладом наддержавних утворень слугуватимуть рто (регіональні торгівельні об'єднання), доречи сша представлені більш ніж в 30 таких об'єднаннях; політичні та військові союзи; держави-корпорації, що створили замкнену мережу, що включає не тільки логістично-збутові осередки, а і винесені центри створення прибутку. Це майже всі концерни та корпорації із складу тих, що котируються на лондонській біржі й показники яких мають вирішальний вплив на формування світових цін на період виробництва.
В якості підтвредження часто використовується приклад поведінки держав членів сот на переговорах у давосі [3]. Кожна із представлених держав відстоює майже тільки один продукт та право отримання максимально можливих квот на його продаж. Проте, основною пересторогою повної трансформації держави як суверенного суб'єкту міжнародних відносин у державу-корпорацію залишається можливість держави набути членства у декількох міждержавних об' єднаннях, тоді як для корпорації такої можливості нема. До того ж держава єдина, залишається активним дієвим суб' єктом міжнародного права.
Обрання концепції розвитку в значній мірі залежить від політичної волі та притаманної системи державного управління. Серед основних концепцій розвитку вирізняються:
- Ліберально-демократична, зорієнтована на нейтралізацію впливу держави та нівелювання її регуляторних функцій;
- Західноєвропейська, в основі якої лежить пріоритет національного виробництва й вивозу товарів замість вивозу капіталу;
- Азійська, яка зберігає управлінську та регуляторну функцію держави в економіці в комплексі із збереженням національних інтересів над міжнародними.
Сьогодні японія - це країна-корпорація, де малі та середні підприємства, підпорядковані державі та великому бізнесу, який отримав визначення "кейрецу".
Аналіз міжнародного досвіду дозволяє виокремити два основних підходи до нетериториального розширення присутності держави або її дієвих елементів у конструкціях суверенного національного простору інших світових суб'єктів - це американський та європейський. Європейська модель грунтується на використанні державних субсидій та сприянні вирощуванню інноваційних структур при умові: створення нових робочих місць у межах держави або збереженні національного резидента в якості бюджетоформуючої одиниці. Американський підхід полягає в тому, що основна увага концентрується в напрямку включення регуляторів попиту за рахунок створення спеціальних умов щодо порядку та ефективності інвестування.
За визначенням зарубіжних дослідників та експертів у жодній, навіть найбільш розвиненій країні світу, не досягнутий 100 % рівень реалізації принципів корпоративного управління оєср 1999 р. (із поправками 2003 року), єс (створення групи експертів щодо реформування законодавства о компаніях, 2001 р.), зустрічей великої вісімки [4].
Період підтримки конкурентоспроможності національних корпорацій в боротьбі за здобуття належної частки світового ринку, посилення глобалістчиного вектору впливу та характер економічних взаємовідносин та необхідність збереження соціальної стабільності потребує, і це визнано всіма провідними експертами у світі корпоративного управління, активізації поведінки держави. Сподівання на самоорганізацію корпоративного простору вимагають досить тривалого еволюційного шляху, який мало може бути використаний у ситуації пришвидшення економічних процесів.
Україна ще не визначилась з метою діяльності державних інституцій і ця прогалина не дозволяє додати системності та визначеності діяльності її інституцій. Формально, підписані міжнародні угоди потребують створення стабільного суспільства розвитку. Проте засоби досягнення цієї мети все ще перебувають у дискусійній площині.
Управлінська діяльність держави в основному зосереджена в площині пошуку нових об'єктів для продажу майна. Але зацікавленість у потенційних покупців викликають підприємства з високим ринковим потенціалом. Так протягом 2007 року були отримані заявки та проведений попередній моніторинг 5 підприємств, 4 із яких належать до хімгрупи (завод "палада", херсон; черкаський завод химреактивів; дп "кремнійполімер"; дп "хімпром", первомайськ; ), до інших 16 підприємств, заявлених до продажу зацікавленості не, виявлено [5].
Ситуація з роздержавленням стратегічно важливих підприємств непроста: із 265 на поточний час повністю приватизовані 184 об'єкти, 28 - запропоновані для продажу, причому більшість із них належать до гірничо-металургійного комплексу, хімічної та машинобудівної галузей.
Висновки. Політика держави відносно володіння майновими об"ектами часто змінювалась і, зрозуміло, що економічна частина процесу управління державними майновими правами потребує суттєвого коригування.
В цілому, спираючись на аналіз та характер поточних корпоративних процесів у національному економічному середовищі слід визначити, що сучасна модель корпоративного управління повинна мати наступні ключові моменти:
- Багаторівневий, включаючи державну складову, інфосмент;
- Впровадження на всіх рівнях управління стандартів корпоративного управління на основі прийняття суспільством та господарчими суб'єктами принципів корпоративного управління оеср (1999).
Література
1. Білорус о. Імперативи стратегії розвитку україни в умовах глобалізації // економіка україни. - 2004. - № 11. - с 4-14.
2. Єрохін с. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методо-логічний аспект) / монографія. - к.: вид-во "світ знань". - 2006. - 526 с.
3. Геец в. Социогуманитарные составляющие перспектив перехода к социально-ориентированной экономике в украине // економіка україни. - 2004. - № 1. - с4-11.
4. T. Aghion p. Blanhard o/ (2006) on privatization mathoods in eastern europe and their implications // economies of transition. - vol.6-1. - p.87-99
5. Звіт фонду держмайна за 2007 р.http://www.spfu.gov.ua/ukr/
Мировой опыт формирования инновационной среды
Бондаренко д.н.
Хмельницкий национальный университет
В статье рассматривается зарубежный опыт поддержки государством функционирования инновационных систем. Определены направления развития технологического аудита.
Анализ основ функционирования национальных инновационных систем (нис) развитых стран позволяет говорить о действии целого ряда принципиальных общин структурных закономерностей, обеспечивающих высокий вклад новых знаний и технологий в экономический рост. Эффективное решение проблемы формирования успешной нис, соответствующей потребностям долгосрочного развития, должно опираться на точное понимание роли и места отдельных сегментов системы и характера взаимосвязей между ними.
Лучше всего понять роль инноваций в развитии общества и государства можно, пожалуй, ознакомившись с историческим обращением директора департамента научных исследований и развития ванневара буша (vannevar bush) к президенту рузвельту в 1944 году. Это обращение, принятое к сведению и реализации, фактически предопределило научно-технологическую политику американского правительства на десятилетия и привело к серьезному технологическому отрыву страны от остального мира. Ведущие западные страны хотя и с запозданием, но приняли ту же идеологию правительственной поддержки инновационного развития. Можно было ожидать этого и от ссср, к окончанию войны заметно поднявшего свой промышленный потенциал. Однако тоталитарный режим был несовместим с инновациями где бы то ни было, кроме той части промышленности, которая обслуживала военный потенциал страны.
Относительное ослабление экономических позиций сша в мире, замедление темпов научно- технического прогресса, кризис экономики, а главное, растущая глобальная конкуренция с 80-х годов хх века заставили лидеров сша скорректировать курс развития экономики. Происходит усиление доли государственного финансирования научно-исследовательских программ. В 2003 научный бюджет в сша превысил 100 млрд долл, за 2004г. Он возрос почти на 5 млрд долл, в 2005 увеличился еще на 5 млрд долл. Основной приоритет - исследования в интересах обороны и безопасности. Продержка государством сферы научных исследований стимулирует частный сектор к усилению инновационных программ.
Государственное планирование ниокр предполагает программы фундаментальных исследований по стратегически важным направлениям развития науки; межведомственные программы фундаментальных исследований; программы фундаментальных исследований университетов, колледжей и других организаций; программы поддержки малого и среднего бизнеса. В этом направлении пример показала япония: в 1995 году 6,5 миллионов малых и средних предприятий (99 % от общего их количества, в европейских странах доля малых предприятий значительно меньше, она колеблется от 60 до 90 %) обеспечивали 80 % рабочей силы страны рабочими местами и производили более половины национального ввп. Японское правительство раньше других стран определило локомотивную роль малых предприятий, т.к. Именно с их помощью восстанавливалась экономика страны после второй мировой войны. Сейчас в японии ежегодно создается 300350 и исчезает 200-250 малых предприятий, т.е. Процесс по-прежнему динамичен.
Японская система поддержки малого и среднего предпринимательства (мсп) реализуется по четырех направлениях:
1. Специализированные государственные учреждения: совещательные комиссии по мсп; главное управление, региональные службы и префектурные органы мсп; государственная корпорация развития мсп; академии мсп; общеяпонская и региональные торгово-промышленные палаты.
2. Финансовые гарантии и финансовая помощь: финансовые корпорации, имеющие 160 филиалов; центральный банк торговой и промышленной кооперации со 117 филиалами; корпорация страхования кредитов мсп с 52 префектурными филиалами.
3. Обеспечение малых предприятий подрядными работами через ряд ассоциаций по развитию подрядных работ, информационное обеспечение малых предприятий через всеяпонский и региональные центры информатизации.
4. Система законодательного обеспечения, включающая целый комплекс законов. При этом важно подчеркнуть, что ключевые законы данного направления принимаются не одновременно, а динамично отслеживая сиюминутную ситуацию в экономике страны.
Региональные структуры почти во всех сферах играют доминирующую роль, особенно сильно этот крен выражен в наиболее рисковой, инновационной сфере. Характерной особенностью является то, что кооперативная деятельность малых предприятий стимулируется льготными условиями финансовой поддержки.
Японская система поддержки малого предпринимательства представляется наиболее соответствующей по духу нашему обществу: и там, и тут коллективизм, общинность является характерной чертой менталитета. Однако стоит заглянуть и в копилку западного опыта, который наиболее "продвинут" в сша. Тем более, что в сша особую заботу со времен в. Буша составляет не просто малое предпринимательство, а инновационное малое предпринимательство.
Формы поддержки в сша - разные:
1. Правительственная поддержка: а) займы по линии агентства по поддержке и развитию малого предпринимательства, б) государственные инвестиции, в) разделение затрат с малыми предприятиями.
2. Неправительственная поддержка: а) венчурные фонды, б) "ангелы" (частные инвесторы).
В 1980 году был принят федеральный закон стивенсона-видлера о технологических инновациях, объявивший государственную программу поддержки малого инновационного предпринимательства
(мип), причем если вначале в соответствии с этим законом из бюджетных ассигнований на науку отчисления на поддержку мип составляли 0,5 %, то уже через год она удвоилась, а к 1996 году достигла 2,5 %. В 1986 году принят новый закон, дополняющий закон стивенсона-видлера и регламентирующий конкретно трансфер технологий из университетов и национальных лабораторий в малый бизнес. В соответствии с этим законом, например, мп может заказать разработку новой технологии университету, а необходимые затраты в значительной доле будут финансироваться из госбюджета.
Инновационный потенциал государства, включающий совокупность материально-производственных, интеллектуальных, научно-технических ресурсов, необходимых для осуществления инновационной деятельности, относят к категории национального достояния. Государственная инновационная политика должна строиться на принципах признания модели инновационного развития экономики страны в качестве приоритетной, эффективного использования собственного научно-технического потенциала, объектов интеллектуальной собственности. В нашей стране переход к рыночным отношениям вызвал новые отношения к интеллектуальной собственности как к огромному экономическому и научно-техническому потенциалу, способному поднять экономику страны. Для эффективного экономического роста промышленности необходимо создать устойчивый и саморазвивающийся механизм, стимулирующий применение инноваций и обеспечивающий их эффективное использование. В роли действенного механизма изменения инвестиционного климата и активизации инновационной политики в научно-технической и производственной сфере может быть использован технологический аудит. Технологический аудит позволяет прогнозировать коммерческий потенциал новых разработок, управлять всем процессом продвижения технологий на рынки. Сейчас в украине разрабатывается система проведения технологического аудита и подготовки специалистов-менеджеров в области коммерческого использования интеллектуальной собственности. Трансформация научно-технических разработок в инновационный продукт, пригодный для производства и рынка, - один из самых сложных этапов, связывающих науку с потребителем. Пока еще у нас мало опыта в управлении технологическим предпринимательством, нет соответствующих методик и нормативных материалов, регламентирующих порядок использования и методы оценки высоких технологий при их коммерциализации. Для успешной коммерциализации результатов научных исследований и разработок необходимо проведение их экспертного анализа и отбора с учетом мирового потребительского спроса. Они должны обладать потенциалом полезности и востребованности в рыночных условиях.
В настоящее время в научно-технической и экономической литературе можно встретить целый ряд толкований понятия «технологический аудит», обобщая которые можно сделать следующие выводы. Во- первых, встречается широкое и узкое понимание термина: узкое - технологический аудит как оценка эффективности технологий, широкое - технологический аудит как один из инструментов формирования технологической стратегии. Во вторых, как правило, технологический аудит рассматривается как вид консалтинговой деятельности, реже - как вид аналитической деятельности одной из структур предприятия или компании. В обоих случаях технологический аудит воспринимается как некие разовые т.е. Несистематические мероприятия. По-видимому, каждый из указанных вариантов имеет право на существование, причем выбор конкретного подхода к организации технологического аудита в компании определяется целым комплексом факторов. Вместе с тем, учитывая быстроменяющуюся рыночную конъюнктуру, проведение технологического аудита в качестве разового мероприятия (один раз в несколько лет или даже один раз в год), на наш взгляд - непозволительная роскошь. Технологический аудит должен быть элементом (правильнее сказать - подсистемой) системы регулярного менеджмента на предприятии или в организации, одновременно выступая в качестве инструмента формирования и реализации технологической стратегии. Для создания и успешного функционирования такой подсистемы необходимы следующие элементы:
- Разработка технологической стратегии предприятия.
- Формирование процесса (процедуры) регулярного технологического аудита.
- Специальное подразделение (или группа специалистов), реализующих технологический аудит.
- Подсистема мотивации творческой деятельности.
Наиболее полно в рамках такой постановки задачи технологический аудит как элемент регулярного менеджмента реализован в университетах и технологически ориентированных компаниях сша и великобритании. Практика коммерциализации технологий этих университетов за последние два десятилетия свидетельствует о высокой эффективности этой деятельности. Подразделения, осуществляющие технологический аудит в американских и британских университетах - офисы по передаче технологий, осуществляют непрерывный анализ, отбор и коммерциализацию технологий. Основными этапами процедуры регулярного технологического аудита являются раскрытие технологии, оценка коммерциализации, патентование, маркетинг. Каждый этап достаточно формализован для того, чтобы обеспечить возможность анализа большого потока технологий.
Основной целью технологического аудита является выявление технологий, которые имеют потенциал коммерциализации. Другая цель - определение путей и способов выведения этих технологий на рынок. И, наконец, выявление тех услуг, которые может оказывать организация.
Процедура проведения технологического аудита предусматривает три этапа:
- Начальная фаза;
- Проведение интервью;
- Составление отчета.
На первом этапе:
- Проводится предварительное изучение организации, в которой будет происходить аудит;
- Выявляются приоритетные направления в деятельности этой организации;
- Выбирается наиболее подходящая форма, в которой будет проводиться аудит; - проводится оценка масштаба мероприятия (вся фирма или ее подразделение).
Опрос участников производится либо с помощью анкетирования, либо в процессе интервью. Анкета содержит, обычно, до 20 вопросов, изучение ответов на которые позволяет выяснить является ли технология перспективной для коммерциализации. В ходе интервью с представителями фирмы аудиторы обсуждают первоначальную информацию, полученную от организации, а также ответы на вопросы анкеты, в результате чего получают более точную и детальную информацию по наиболее важным аспектам.
В отчете аудитор отражает выявленные им конкретные возможности по коммерциализации, а также дает предложения по осуществлению трансфера технологий.
Успеху аудита способствуют:
- Выбор одной исследовательской группы или одной области знания для начального пилотного проекта;
- Упор на исследования и технологические интересы отдельных ученых и исследовательских групп;
- Не нужно стараться сократить всю информацию до голых фактов, которые содержаться в базе данных. Опыт по созданию баз данных в области передачи технологий показал, что все эти базы данных не являются успешными.
Одним из ключевых моментов на пути коммерциализации выявленных технологий является выбор стратегического партнера. Опыт показывает, что никакие идеи коммерциализации не реализуются без наличия стратегического партнера. Чаще всего, участниками коммерциализации, которая завершилась успехом, становятся, во-первых, автор с идеями, а во-вторых, стратегический партнер. Заметим, что вторым участником становится не финансист, не менеджер, которые, конечно, тоже необходимы, а стратегический партнер. Следует иметь в виду, что идеи бизнеса отличаются от идей научных исследований и разработок. Идеи бизнеса - это идеи того, каким образом результаты научных исследований могут получить коммерческую реализацию.
Конечно, существуют значительные различия между характером инновационной деятельности университетов сша и украинских предприятий и организаций. Вместе с тем опыт организации процесса выявления, правовой охраны и оценки коммерциализуемости как системной деятельности вполне может быть использован при осуществлении регулярного технологического аудита украинских компаний с технологически ориентированными стратегиями развития. Подтверждением готовности к этому украинских предприятий служит, в частности, активное возрождение патентных служб предприятий. Об этом можно судить, например, по активизации деятельности предприятий в сфере подготовки соответствующих специалистов.. Процедура оценки стоимости объекта ис может быть использована как инструмент технологического аудита, т.к. Результат оценки рыночной стоимости одновременно является ответом на вопрос стоит ли заниматься коммерциализацией данной технологии и какой дополнительный доход принесет ее использование.
Выводы. 1. Технологический аудит является одним из наиболее важных этапов на пути коммерциализации технологий, возможности которого используются в украине недостаточно. 2. Для осуществления технологического аудита и продвижения технологий на рынок целесообразно создавать службы посредников с промышленностью. Это могут быть небольшие (6-12 человек) фирмы, способные выбрать перспективные для коммерциализации технологии, привлечь инвесторов, найти стратегического партнера, сопровождать продвижение технологии на рынок до её окончательной коммерциализации.
Литература
1. Иванова н. Инновационная система россии в глобальном контексте // мировая экономика и международные отношения. - 2005. - № 7. - с. 32-44.
2. Афанасьева ю. Инновационное развитие: новая концепция монополии и конкуренции // мировая экономика и международные отношения. - 2005. - № 2. - с. 31-34.
3.Кириченко э. Основы инновационного лидерства сша // мировая экономика и международные отношения. - 2005. - № 7. - с. 45 -48.
4.Коммерциализация технологий: мировой опыт - российским регионам // сборник статей под ред. Н.м.фонштейн. - м.: "moscow news", 1995.
5.Инновационный менеджмент: / абрамешин а.е., воронина т.п., молчанова о.п., тихонова е.а., шленов ю.в.; под редакцией д-ра экон. Наук, проф. О.п. молчановой. - м.: вита-пресс, 2001. - с. 69-80.
Ітернаціоналізація та глобалізація засобів масової інформації
Бохоновська о.в., шавкун в.м.
Хмельницький національний університет
У статті аналізуються особливості інтернаціоналізації та глобалізації засобів масової інформації в контексті загальних світових тенденцій розвитку міжнародних відносин.
Вступ. Збільшення ролі процесів обміну й створення інформації у всіх сферах діяльності сучасного постіндустріального суспільства є, мабуть, найбільш істотною тенденцією його розвитку на сьогоднішній день.
За таких умов актуально приділити увагу питанням глобалізації та інтернаціоналізації в засобах масової інформації, які напряму пов'язані із новим витком науково-технічного прогресу (всесвітньою комп'ютеризацією, появою супутникового віщання та іншими технічними досягненнями).
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основними закордонними дослідженнями інтернаціоналізації та глобалізації змі варто назвати наступні роботи: "міжнародні інформаційні агентства" олівера бойда-берретта, "глобалізація інформації" за редакцією олівера бойда-берретта й терхи рантанен, "засоби масової інформації належать сша" джеремі танстолла, а також доповідь "прогноз розвитку світового ринку змі й індустрії розваг в 2003-2007 роках" компанії "прайсуортерхаускуперс".
Дають сучасні характеристики інформаційних агентств, реальний вплив глобальної системи змі, оцінюють ступінь їх інтернаціоналізації змі такі українські й російські дослідники, як вартанова є., зуєв а., м'яснікова л., ровенська т. Однак, ці роботи відзначаються деякою однобокістю й фрагментарністю використаних даних.
Постановка проблеми. Дана тема ще недостатньо вивчена, оскільки на міжнародний рівень національні та регіональні змі вийшли лише в останньому десятиріччі, а інтернаціональних змі як таких на сьогоднішній день практично не існує, проте процес інформаційної глобалізації став помітним і заслуговує окремого розгляду.
Результат. Глобалізація є вищою ступінню інтернаціоналізації змі, що має на увазі не лише вихід національних змі за межі національних кордонів, але й розширення діапазону їх дії до глобального. Таким чином, технічні можливості передачі інформації, являються, по суті, лише засобами, в дійсності визначають новий стан інформаційного простору не лише в рамках окремо взятої держави, але й у світовому масштабі.
Глобалізація в цілому - стихійний процес, який представляє собою головну тенденцію в розвитку міжнародних відносин на сьогоднішньому рубежі століть.
Глобалізація не могла не торкнутись інформаційної сфери: діапазон оповіщення багатьох теле- і радіостанцій розширився та охоплює аудиторію за кордоном (в більшості завдячуючи супутниковому телебаченню); "павутина" комп'ютерних мереж вже захопила весь світ; змі більшості країн світу користуються єдиними джерелами інформації (інформаційними агентствами). Інформаційна глобалізація тісно пов' язана із економічною, оскільки на інформаційних ринках найрозвинутіших країн світу переважають комерційні змі, при чому не лише в сша та великобританії (де так склалось історично), але й в інших країнах європи. Комерційні змі не лише вийшли далеко за межі національних кордонів країн свого походження, а в деяких випадках чи зростаються з транснаціональними корпораціями, чи самостійно стають тнк. Процес концентрації (поступової монополізації) - основна тенденція світового інформаційного розвитку останніх десятиріч. Він передбачає об' єднання окремих інформаційних компаній та організацій в більші групи з багатопрофільною спеціалізацією - так звані мультиінформаційні концерни. В багатьох країнах за видимістю різноманіття інформаційної продукції ховаються всього лише кілька впливових мультинаціональних підприємств.
З точки зору інформаційної глобалізації особливе значення мають, очевидно, процеси, що відбуваються із змі найвпливовіших держав: саме вони неминуче визначають напрямок розвитку в інших країнах.
Сьогодні в сша існує тенденція зменшення кількості незалежних власників порівняно з іншими видами власності на змі. Це особливо наочно проявляється в крупних метрополіях. Відбувається поступова концентрація змі в руках всього кількох власників. Наприклад, газета chicago trubine знаходиться у власності компанії trubine, якій в свою чергу належить біля 40 різноманітних компаній інформаційного та іншого бізнесу. За наявними даними, газетні концерни, що входять до першої десятки, володіють 1/3 усіх американських газет; 20 % корпорацій контролюють приблизно 60 % річного прибутку від випуску журналів і біля 50 % прибутків радіостанцій; 70 % всіх телевізійних станцій пов'язані з крупними телевізійними мережами; 6 книговидавництв контролюють 30 % прибутку усієї видавничої діяльності.
Визначити реальні масштаби приватних власників над інформацією в сша можна лише з врахуванням розміру охопленої аудиторії, конкуренції на інформаційному ринку і престижу кожного інформаційного підприємства. Яскравий приклад жорсткого контролю над інформацією - приватні інформаційні агентства. Левова доля новин, що з' являються майже в кожній газеті по всій країні, а також на радіо та телебаченні, поступає від агентств associated press united press international. На сьогодні 99 % інформації поступає в американські змі від одного чи двох агентств напряму чи через посередників. У європі темпи монополізації змі не відстають від американських. Наприклад, в німеччині приватне телебачення - прерогатива трьох крупних інформаційних груп: kirch, bertelsmann і springer. Інший приклад: не дивлячись на те, що не всі приватні радіо- і телекомпанії досягають великого успіху, друковані видавництва - перш за все, крупні багаті концерни і видавничі групи - особливо активно намагаються вкласти в них свій капітал, мотивуючи це тим, що радіо і телебачення відбирають в них доходи від реклами. Аналогічним шляхом, в області преси розважального характеру 2/3 тиражу сконцентровуються в руках чотирьох видавничих концернів: axel springer verlag ag, heinririch bauer verlag, burda i grüner+jahr.
Потоки інформації між різними регіонами земної кулі різняться як кількістю, так і якістю: інформаційний обмін між країнами "багатої півночі" значно цікавіші, ніж між країнами "бідного півдня". Очевидно також, що інформаційні потоки "північ-південь" значно переважають потоки протилежного напрямку.
Боротьба проти інформаційного імперіалізму існує не лише між "північчю" і "півднем", але й всередині північної частини. Так, в європі під інформаційною експансією розуміють домінування сша на інформаційних ринках; в діяльності європейських змі переважають американські стандарти, європейський інформаційний ринок переповнений американською продукцією.
Існує небезпідставна точка зору, що інтернаціоналізація інформаційних і комунікаційних процесів не стихійна, а вдохновляється і управляється відповідно "елітною групою країн", яка реалізує свою владу в основному двома шляхами, - технологічним і фінансовим.
Слід враховувати то факт, що для розвинених країн поширення інформації по всьому світу - важливий компонент їх зовнішньополітичної стратегії. Сша та деякі інші західні країни вважають доктрину вільного потоку інформації основою миру і міжнародної безпеки.
Широкі можливості для досягнення інформаційного балансу відкрились завдяки всесвітній комп'ютерній мережі інтернет. Її майбутнє невизначено, оскільки багато комерційних структур бачать в ній фантастичні можливості для збагачення. Проте зараз де досить вільний форум з рівними умовами обміну інформацією для всіх учасників.
Єдиним керуючим органом інтернету, як і раніше, залишається організація icann, що займається розподілом доменів і контролює таким чином адресний простір.
Не дивлячись на те, що на сьогоднішній день ще не існує впливових інтернаціональних змі, незалежних від політичного курсу окремих держав, уже є їх зачатки в особі власних інформаційних органів міжнародних організацій. Самостійну інформаційну політику намагаються проводити всі без виключення міжнародні організації.
Висновки. Узагальнюючи все сказане, можна стверджувати, що як національні змі найвпливовіших держав, так і інформаційні органи міжнародних організацій відіграють в міжнародних відносинах не меншу роль, ніж у державній політиці. Оскільки інтернаціоналізація та глобалізація змі - процес реальний та неминучий, роль змі у світовій політиці буде з часом зростати. Сьогодні боротьба за інформаційний простір ще далеко не завершена. Політичне, економічне та культурологічне майбутнє світової громадськості в більшості залежить від того, хто і в якій мірі "заволодіє її розумом" в глобальному вимірі.
Література
1. Василевский э. Информационные технологии: масштабы и эффективность использования // мировая экономика и международные отношения. - 2006. - № 5. - с. 3-9
2. Гринин л. Е. Глобализация и национальный суверенитет // история и современность. - 2005. - № 1. - с. 12-13.
3. Ровинская т. Интернационализация и глобализация сми // мировая экономика и международные отношения. - 2007. - № 6. - с. 80-93.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 Наверх ↑