Особливості розробки нормативної бази системи нормування праці за кресленнями виробів на етапах проектування для стадії експлуатації (снпке)

Гаврилюк г.в.

Хмельницький національний університет

В статті показано особливості розробки нормативної бази снпке. Структурні складові нормативної бази ґрунтуються на мікроелементах. Відповідно і моделі процесів праці, представлених у нормативній базі, будуються на основі мікроелементів. У випадку неможливості опису процесів праці на основі мікроелементних моделей здійснюється опис на основі даних хронометражних спостережень. Отже, при отриманні значень витрат часу або інакше кажучи норм та нормативів використані аналітичні методи нормування праці, що є необхідною умовою ефективного функціонування самої снпке.

Необхідність вдосконалення систем нормування праці назріла давно. Підвищений інтерес до таких систем спостерігається і зараз, так як відбувається поступовий перехід до почасової системи оплати праці. Тому якість існуючих норм та нормативів з праці повинна бути належного рівня. Але це на жаль не відповідає дійсності, що створює цілу низку проблем у спеціалістів різних рівнів управління.

Сучасні види норм та нормативів потребують оновлення та вдосконалення в зв'язку з появою нових видів устаткування та обладнання, нових галузей економіки та досягнень нтп.

В зв'язку з цим виникає проблема їх подальшого використання у системах нормування праці на підприємствах.

Тому потрібно розробити такий алгоритм формування нормативів, який би дозволяв при одночасному підвищенні якості зменшувати трудомісткість робіт по їх розробці. Автори роботи [2, с.325] підкреслюють складність розробки нормативних баз із-за трудомісткості робіт по їх виконанню. В умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій нескладно зменшити трудомісткість проведення розрахунків з нормування за рахунок їх автоматизації і, відповідно, підвищити якість норм та нормативів як для основного, так і для допоміжного типів виробництв.

Ще однією важливою вимогою при розробці нормативних баз є якість норм та нормативів. Всі види норм повинні бути науково-обґрунтованими та уніфікованими. Досягнути такого рівня при створенні нормативної бази можна з використанням систем мікроелементного нормування. Застосовуючи такі системи при розробці нормативної бази з'являється можливість прив'язки подібних систем до конкретних виробничих умов, за рахунок проведення емпіричних досліджень, як показано в роботі [1, с 106] та суттєво зменшити витрати праці.

Отже, для розв'язання вищезазначених проблем, які виникають при розробці нормативної бази снпке потрібно вирішити наступні задачі:

1.Сформувати структуру нормативної бази.

2. Розробити порядок та вид опису процесів праці з використанням відповідних моделей в кожній із складових нб.

3. Сформувати моделі та методи для обробки даних хронометражних спостережень.

Розробка будь-якої структури системи нормування неодмінно пов' язана з розробкою системи нормативів часу різного ступеня узагальнення: від окремих рухів та дій до комплексів прийомів і норм часу. Як вже зазначалося в основі нб лежать диференційовані норми, інакше кажучи мікроелементи і нормативи часу.

Однією з вітчизняних розповсюджених систем мікроелементного нормування є система бсм-1, створена зусиллями декількох республік, які раніше входили до складу срср.

Для бсм-1 основними формами представлення нормативів є цифрова та формульна одночасно, що досить зручно для формування даних в інформаційних системах. Саме це послужило основою для використання в роботі бсм-1 при розробці нормативної бази системи нормування праці за кресленнями виробів для стадії експлуатації.

Причому така нормативна база повинна бути пристосованою до постійного оновлення. Так як спостерігається постійне оновлення видів обладнання і відповідно поява нових мір та методів праці.

Структурно нормативну базу можна представити наступним чином:

-         Мікроелементні нормативи (бсм-1), які представлені у вигляді аналітичних залежностей і постійних величин, які дозволяють визначити витрати часу на окремі рухи;

-         Нормативів часу на комплекси рухів, які описують типові елементи процесів праці і представляються у вигляді суми аналітичних залежностей і констант;

-         Нормативи специфічних областей застосування;

-         Нормативів часу на процеси, які неможливо описати за системою мікроелементних нормативів;

-        Укрупнені нормативи переходів з описом в кодах змісту процесу праці.

Передбачено можливість розширювати набір вбудованих мікроелементів під час експлуатації.

Мікроелементні нормативи представляють собою основу для проектування раціонального виконання

Трудових процесів і комплексів рухів. Маючи раціональну структуру виконання комплексів рухів по його елементах визначається тривалість виконання процесу праці в цілому.

Як зазначається в роботі [2, с.180] із 43 мікроелементів за формульними залежностями час виконання мікроелемента визначається у 25 випадках. Для інших мікроелементів час виконання розрахований у вигляді постійної величини. Тривалість виконання мікроелементів, як і комплексів рухів, може розраховуватись за формульними залежностями. Дані залежності представляють собою добуток коефіцієнта і степеневих функцій факторів, які впливають на тривалість виконання мікроелемента, і записуються у вигляді постійної величини, яка виражається у тисячах долях хвилини.

Загальний порядок опису нормативів у відповідності з бсм-1 представляються наступним чином:

Код мікроелемента_назва мікроелемента і символьне позначення

Характеристика кількісних та якісних факторів, які входять у мікроелемент (символьне позначення фактора, інтервал зміни значень факторів з зазначенням фізичної розмірності величини, текстова назва фактора).

Модель мікроелемента

Примітки

Дотримуючись порядку опису нормативів покажемо це на основі будь-якого мікроелемента, зокрема пр (протягнути руку) [1, с.20].

Х.хх.хх.хх - протягнути руку до предмета - пр (8) (ос; к)

8 25^750 мм - відстань протягування руки;

Ос - ступінь обережності (код) (1.. .3), значення зберігаються в бібліотеках;

К - ступінь контролю (код) (1.3), значення зберігаються в бібліотеках.

Т = 0,36- 8^х к_оск_к

Нажаль мікроелементи в такому вигляді використовуються дуже рідко (виключення складають мікроелементи-константи, наприклад "всмотреться" та ін.). Зазвичай вони об'єднуються у комплекси рухів.

Тому є необхідним представлення у нормативній базі комплексів рухів, які найчастіше використовуються, для запобігання дублювання подібних розрахунків у системі.

Нормативи часу на комплекси рухів представлені наступним чином:

-        У вигляді формульних залежностей, як добуток коефіцієнта і степеневих функцій факторів, які впливають на тривалість виконання комплексу рухів;

-        У вигляді постійної величини часу виконання комплексу рухів.

Комплекс рухів записується аналогічно як і окремий мікроелемент, але вже кількість факторів збільшується. Наприклад:

Х.хх.хх.хх- переміщення предметів в просторі без нахилу ь<=800 мм; м <=4 кгс вага предмету до 1 кг

1.                                                         Протягнути руку до предмету. Пр (8) (ос; к)

2.                                                         Взяти предмет.                                     В (р, ьш) (ос; у; кв)

3.                                                Підняти предмет і перемістити пр (8ш; р; ьш) (осв; к) 8 - 25^750 мм - відстань протягування руки;

Ь_ш - 50^800 мм - довжина найбільшої сторони предмету, що переміщується; р - вага предмету, кг;

8_ш - 25^750 мм - відстань переміщення предмету;

Ос (1...3) - ступінь обережності (код), значення зберігаються в бібліотеках; осв (1.3) - ступінь обережності (код), значення зберігаються в бібліотеках; к (1.3) - ступінь контролю (код), значення зберігаються в бібліотеках; у (1.3) - зручність (код), значення зберігаються в бібліотеках;

Кв (1.3) - ступінь контролю при взятті деталі (код), значення зберігаються в бібліотеках. Т = 9,678 8⁰'⁰⁵⁴ -р⁰'¹⁴⁷ .ь_т°'¹⁰⁴.ос°'⁶⁹³.осв⁰'³⁰⁸

Примітки:

1.                Значення коефіцієнтів обираються залежно від коду мікроелемента.

2. Фактори ос та осв об'єднані.

3.У момент початку комплексу предмет (засіб) праці знаходиться на площині і т. Д.

У примітках зазначаються всі умови або нові позначення при використанні даного комплексу.

Залежно від сфери застосування системи, може накопичуватись інформація про мікроелементні нормативи специфічних областей застосування. Необхідність включення у нб "нормативів специфічних областей застосування" полягає в уніфікації визначення норм та нормативів праці для різних типів виробництва і галузей. В бсм-1 передбачається виявлення і використання в різних областях застосування специфічних мікроелементів. Існує цілий ряд розширень базових систем мікроелементних нормативів, орієнтованих на конкретні предметні області (офісні роботи, збирання під мікроскопом і ін.). При цьому дані нормативи можуть бути стосовно базових як укрупненими, так і ні. У систему вони можуть вводитися як у вигляді нових мікроелементів, так і комплексів, реалізованих з використанням існуючих мікроелементів, але для яких розрахунок часу виконаний відповідно до нових нормативів.

Наведемо приклад:

Х.хх.хх.х монтаж транзисторів, розеток

1.                                                         Встановлення радіоелементу.

2.                                                         Пайка радіоелементу

3.                                                         Відкушування надлишків виводу.

N 210 шт - кількість виводів;

N1 120 шт - кількість вивідних кінців на 1 см.

***

0,6704 • n^0,066 • <³¹⁰

****

Дані нормативи встановлені за мультиплікативними моделями.

Опис трудового процесу складається з послідовності рухів, де кожен рух - елементарний неподільний елемент (мікроелемент), або послідовність рухів (комплекс). В результаті є опис трудового процесу з довільною вкладеністю, що дозволить розробляти нормативи будь-якого рівня укрупнення.

Бувають випадки, коли неможливо визначити нормативи часу за мікроелементних нормативів [3, с.250]. Тоді потрібно обробляти дані хронометражних спостережень і формувати мультиплікативну модель залежності факторів від результуючої ознаки, яка представляється наступним чином:

У = ь • х?¹ • х|² •...• x™ = ь •п\х^аі .       (1)

І=1

Однією із проблем, з якою стикаються при обробці хронометражних спостережень є проблема обробки

"дефектних" замірів. Тому при визначенні результуючої функції процесу праці потрібно використовувати ваги w_i, які за рахунок зменшення частки впливу "дефектного" заміру дозволяють отримати стійкий хронометражний ряд.

Для цього застосовують методи непараметричної статистики, зокрема методи бівес-оцінки або "складного ножна". При розробці нормативної бази використано метод бівес-оцінки, так як метод "складного ножа" передбачає розмноження вибірок, що є не завжди зручним і потребує додаткової розробки програмного забезпечення для його реалізації.

При використанні методу бівес-оцінки ваги визначаються за наступною залежністю:

\2

0,                                                          якщо і ——- і > і

Сб

(2)

_ 2 , _ х^,і — і ~і 2 і х^,і —

^[|-іі5гі ^] - ^ящ ¹ <'.

Де х_і - значення часу, отримане з використанням хронометражних спостережень;

Х - бівес або значення часу, яке розраховується по побудованій степеневій залежності;

С - параметр, що вказує, при яких відхиленнях вага ші перетворюється в нуль (приймається с=6 або

С=9),

С8 - параметр, що вимірює припустиму варіацію щодо центру вимірів х;

8 - медіана абсолютних відхилень поточних значень х_і від передбачуваного бівеса х .

Наприклад, хронометражний ряд представлено наступним чином: 7 7 9 9 9 14 25 48 54 60.

З даного прикладу наочно видно, що останні три значення суттєво відрізняються від іншої частини ряду. В такому випадку обов'язковим є застосування методу бівес-оцінки для надання стійкості ряду.

Так, на 2-й ітерації при врахуванні ваг w_i за формулою (2) отримаємо наступний ряд:

6,78 6,78 8,78 8,78 8,78 13,85 24,99 44,74 51,13.

Розрахунок проводиться до тих пір, поки значення середньої або бівесу між поточною і попередньою ітерацією не буде дорівнювати 0,000001.

Для даного прикладу потрібно виконати 9 ітерацій, щоб отримати стійкий ряд вигляду:

6,76 6,76 8,79 8,79 8,79 13,93 24,73 37,83 37,87

Таким чином, побудована нормативна залежність набуває властивість стійкості до можливих помилок при проведенні хронометражних спостережень.

Далі нескладно за методом найменших квадратів отримати залежність виду (1).

Всі елементи нормативної бази (мікроелементні нормативи, нормативів часу на комплекси рухів, нормативи специфічних областей застосування, нормативів часу на процеси, які неможливо описати за системою мікроелементних нормативів) потрібні для формування укрупнених нормативів переходів з описом в кодах змісту процесу праці.

В результаті роботи нормативної бази системи з використанням мікроелементів зменшиться дублювання норм та нормативів на однакові процеси праці, з'явиться можливість застосування даної системи для одиничного та дрібносерійного типів виробництв за рахунок наявності у нормативній базі «укрупнених нормативів праці».

Всі види норм та нормативів потрібні для раціональної роботи снпке. Обробка і укрупнення нормативів здійснюється безпосередньо в блоках системи, що дозволяє прогнозувати витрати праці в період експлуатації виробів.

Отже, для підвищення ефективності роботи підприємств і оптимізації витрат праці потрібно застосовувати якісні норми з праці, які неважко отримати з нормативної бази спке.

Література

1.                Базовая система микроэлементных нормативов времени (бсм - 1). - м.: экономика, 1989. - 128 с.

2. Игумнов б.н., завгородняя т.п., барский с.н. системы нормирования производственной деятельности. - хмельницкий, 1997. - 390 с.

3.                         Игумнов б.н., завгородняя т.п. кибернетические основы построения экономических систем для предприятий. - хмельницкий: туп, 2000. - 344 с.

Математичне моделювання показників добробуту населення

Гнєвишева в.о., вальков о.б.

Хмельницький національний університет

Рівень життя (добробут) населення - складне соціально-економічне поняття. Знання про рівень життя перш за все дає аналіз умов (потреб), задоволення яких необхідне для життєдіяльності. Найважливіші серед них (перша група потреб) - харчування, споживання одягу, взуття і інших предметів, складових фізичного (фізіологічного) елементу рівня життя. Другу групу потреб утворюють духовні (інтелектуальні) умови життя і, нарешті, третю - соціальні потреби, що задовольняються в процесі суспільної діяльності. Всі три групи потреб породжено не тільки природними, але і історичними умовами життя.

Недаремно говорять, що рівень життя - дзеркало економіки. Економістів, зокрема що спеціалізуються на економіко-математичному моделюванні рівня життя, в першу чергу цікавить та грань потреб, формування і задоволення якої залежить від виробництва. Тому в економічній літературі найбільш поширено уявлення про рівень життя як про кількість споживаних матеріальних, культурно-побутових і соціальних благ і ступеня задоволення потреб в них на досягнутій стадії розвитку продуктивних сил.

Зведені показники добробуту ділять на три групи. Першу групу складають синтетичні показники, до яких відносяться національний дохід, фонд споживання національного доходу, загальний фонд споживання населенням матеріальних благ і послуг, реальні доходи населення, зокрема з розрахунку на душу населення, реальні доходи з розрахунку на члена сім'ї в різних соціальних групах, середня і мінімальна заробітна плата працівників різних галузей виробництва, співвідношення особистих реальних доходів, мінімальної і середньої заробітної плати працівників різних галузей виробництва, співвідношення мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії, частка суспільних фондів споживання в реальних доходах населення, частка суспільних фондів споживання в загальному об'ємі споживання матеріальних благ і послуг, мінімальна пенсія, суспільні фонди споживання.

Суспільними фондами споживання називають ту частину загального фонду споживання, яка формується державою для задоволення потреб верств населення, через об'єктивні причини матеріально незахищених або слабо захищених (дітей, людей похилого віку, інвалідів і ін.). З суспільних фондів ці верстви населення отримують пенсії, стипендії, допомога та інші, безпосередньо не пов'язані з результатами праці, виплати.

До другої групи входять показники споживання населенням конкретних видів матеріальних благ і послуг, а також що опосередковують це споживання вартісні показники як основні елементи реальних доходів населення. Зокрема, в плані підвищення рівня життя враховується споживання населенням продовольчих і непродовольчих товарів, предметів тривалого користування і забезпеченість житлом, витрати на оплату послуг, споживання продовольчих і непродовольчих товарів з розрахунку на душу населення, споживання предметів тривалого користування з розрахунку на 100 сімей, кількість житла, що доводиться на одного міського жителя, споживання послуг з розрахунку на душу населення, загальна структура споживання.

Реальні доходи населення представлені у вигляді наступних елементів: фонду заробітної плати працівників різних соціальних груп, натуральних надходжень з особистого підсобного господарства, матеріальних витрат у сфері послуг, грошових доходів з суспільних фондів споживання, валової продукції житлового будівництва, заощаджень населення і заборгованості по товарах, куплених в кредит, зміни цін і грошових доходів, що не реалізовуються на придбання товарів.

Третю групу складають показники забезпеченості населення дитячими установами, телевізійному віщанню, різного роду послугами охорони здоров'я, комунального господарства і ін.

Основою для визначення всіх показників рівня життя служить національний дохід - джерело споживання населенням матеріальних благ. Він має прямі і зворотні зв'язки з фондом споживання, який, у свою чергу, характеризує загальну величину реальних доходів; остання може бути отримана і шляхом складання їх окремих елементів. Реальним доходам відповідає також і певна матеріально-речовинна структура споживання, що кореспондує і з фондом споживання національного доходу. Нарешті, показники забезпеченості населення послугами залежать і від реальних доходів (і, отже, від фонду споживання національного доходу), і від показників споживання в натуральному виразі.

Найважливіший зовнішній кореспондент показників рівня життя - матеріальне виробництво. Від нього перш за все залежить дохід, що формується в матеріальному виробництві і за вартістю, і по натурально- речовинному складу. Природно тому, що споживання матеріальних благ безпосередньо пов'язане з матеріальним виробництвом. Крім того, з багатьма показниками рівня життя матеріальне виробництво має опосередковані зв'язки. Так, наприклад, воно визначає показники, що характеризують товарообіг, працю і кадри, розвиток народної освіти і культури, розвиток охорони здоров'я і фінанси, які, у свою чергу, пов'язані з показниками споживання населенням матеріальних благ, з показниками забезпеченості дитячими установами, телевізійним віщанням і медичним обслуговуванням. Від фінансів залежить і забезпеченість населення комунальними послугами, а також реальні доходи у вигляді пенсій, стипендій, допомоги. Показники рівня життя роблять вплив на решту всіх показників народного господарства, перерахованих вище. І матеріальне виробництво, і трудові, і фінансові, і інші показники формуються з урахуванням тих завдань, які вирішуються в області підвищення добробуту.

Серед методів, частіше інших вживаних в прогнозуванні соціального розвитку і рівня життя населення, можна виділити наступні: метод експертних оцінок, метод економічного аналізу, нормативний метод, балансовий метод, метод екстраполяції, метод економіко-математичного моделювання, метод кореляційно- регресійного аналізу, метод експоненціального згладжування і ін.

У практиці прогнозування, планування і регулювання соціального розвитку використовуються наступні основні моделі:

1.Структура мінімального і раціонального споживання;

2. Динаміка об'єму і макроструктури ресурсів для споживання;

3.Динаміка об'єму особистого і індивідуального споживання;

4. Динаміка зростання житлового будівництва;

5.Диференційований баланс доходів і витрат населення і ін.

Розглянемо на прикладі прогнозування попиту і роздрібного товарообігу методичні аспекти побудови прогнозу. При прогнозуванні попиту і роздрібного товарообігу використовуються різні методи залежно від напряму прогнозу і його характеру. Так, наприклад, балансовий метод застосовується при визначенні рівнів перспективного споживання основних продовольчих і непродовольчих товарів.

Метод економічного аналізу використовується для якісного опису і визначення розвитку потреб, як в сьогоденні, так і в прогнозованому періоді.

Нормативний метод в середньостроковому прогнозуванні попиту і роздрібного товарообігу базується на використанні норм раціонального і мінімального споживання продуктів харчування і непродовольчих товарів, а також на використанні нормативів забезпеченості товарами тривалого користування.

Методи економіко-математичного моделювання застосовуються для визначення кількісних характеристик можливої структури попиту і товарообігу в середньостроковому прогнозуванні.

Метод експертних оцінок заснований на отриманні інформації про майбутній стан попиту і пропозиції і роздрібного товарообігу на основі думок окремих експертів і подальшої обробки результатів індивідуальних оцінок в узагальнену експертну оцінку.

Широко використовуються при прогнозуванні динаміки багатьох показників соціального розвитку і рівня життя населення метод регресійного аналізу. Його використання можливе при забезпеченні наступних умов:

1.Базовий період, на основі якого розробляється прогноз, повинен бути характерний для майбутнього періоду розвитку попиту;

2. Повинна бути достатньо повна і постійна тіснота зв'язків між корелюючими величинами;

3.Взаємозв'язок минулого з майбутнім здійснюється з введенням в рівняння регресії додаткових змінних величин (наприклад, чинника часу).

Економіко-математичні методи і моделі, вживані в прогнозуванні соціального розвитку і підвищення рівня життя, дозволяють визначити основні тенденції розвитку ступеня задоволення життєвих потреб населення, враховувати динаміку їх зміни на перспективу. Крім того, вони дозволяють здійснювати кількісний і якісний аналіз конкретних складових соціального розвитку і рівня життя.

Специфіка прогнозування соціального розвитку і рівня життя виявляється в тому, що не завжди вдається адекватно виразити процеси, сфери матеріального виробництва, що відбуваються зовні. Використовуючи навіть систему моделей і прогнозів можна описати і проаналізувати лише окремі сторони такої економічної категорії, як рівень життя.

Література

1.Перехідна економіка / геєць в.м, панченко є.г., лібанова е.м. та ін.; за ред. В.м. гейця. - к.: вища школа, 2003, 591 с.

2. Єщенко п.с., палкін ю.і. сучасна економіка. - к.: вища школа, 2005, 327 с.

3. Заболоцький б.ф. економіка україни. - львів: лбк нбу, 1997, 580 с.

4. Качан є.п. розміщення продуктивних сил україни. - к.: вд "юридична книга", 2001, 552 с.

5. Манків г.н. макроекономіка. - к.: основи, 2000, 588 с.

Інформаційні впливи транснаціональних корпорацій як проблема економічної безпеки

Дубняк м.о., дудюк в.с.

Львівський державний університет внутрішніх справ

Висвітлено економічні, інформаційні, політичні аспекти діяльності тнк як активного суб'єкта глобалізації. Розглянуто позитивні наслідки діяльності тнк в україні - прихід капіталу; нові технології; розвиток виробництва; забезпечення зайнятості тощо. Вказано на негативні наслідки діяльності тнк: інформаційна експансія, маніпулятивні технології впливу на масову свідомість споживачів. Зауважено необхідність посилення інформаційної політики, яка б відповідала інтересам економічної безпеки.

Постановка проблеми. Демократичні зміни в україні тісно пов'язані із зростанням міжнародного економічного співробітництва, посиленням процесів суспільної комунікації, обміну міжнародною інформацією. В останні десятиріччя транснаціональним корпораціям (тнк) приділяється багато дослідницької уваги. Адже нині немає жодного значущого процесу в світовій міжнародній економіці, що відбувається без участі тнк. Їхній вплив поширюються на сфери економічної міжнародної співпраці, політичну та культурну сфери. Це дозволяє розглядати тнк поряд із державами і міжнародними організаціями впливовим суб'єктом творення нового світоустрою.

Загалом діяльність тнк як суб'єкта глобалізації слід розглядати амбівалентно, оскільки вона має свої позитивні та негативні наслідки. Позитивні наслідки діяльності тнк: прихід капіталу в країну-приймача; залучення нових технологій; розвиток виробництва; забезпечення зайнятості, обмін інформацією, необхідної для міжнародної співпраці. Негативні наслідки для країни-приймача: можлива однобічна спеціалізація національного виробництва, спеціалізація на видобувних галузях промисловості, екологічно шкідливому виробництві; стагнація неконкурентоспроможних сфер виробництва, продажу тощо, негативні зміни ціннісних засад самобутньої культури.

Актуальність теми посилює той факт, що сьогодні існує нагальна необхідність розвитку наукових досліджень, присвячених впливу діяльності тнк на інформаційні, соціально-економічні, політичні тощо процеси в україні. Останнім часом, вагоме місце в структурних підрозділах корпорацій займає інформаційна діяльність. Головні регіональні фірми визначають інформаційну політику компанії у регіонах. Виробниче управління, що координує діяльність підприємств у відповідності до специфіки виробництва також напрацьовує інформаційні впливи (розробка реклами, марки товару тощо), які відповідають місцевим культурним (етнічним) стандартам сприйняття населення регіону. Відтак населення країни, в якій провадять свою діяльність тнк є споживачем того інформаційного простору, який слугує економічним інтересам тнк. Цей інформаційний вплив може мати зовсім не розвивальний та демократизуючий характер. Інформаційна політика країни-приймача повинна ґрунтуватися на засадах вільного обміну суспільною інформацією. Це дозволить вчасно реагувати на всі негативні прояви діяльності тнк, мінімалізувати дію спеціально розроблених ними соціальних технологій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До позитивних та негативних аспектів діяльності тнк, зокрема інформаційних звертались е.ленский, в.цвєтков, в.різун, о.мелещенко. Сучасні інформаційні технології, які застосовують глобалізовані мас-медіа для реалізації своїх економічних, політичних інтересів тнк висвітлені у розвідках с. Свириденко; проблеми розвитку інформаційного права в україні розкрито у працях й.мастяниці, о.сосніна, л.шиманського. Проблематика впливу діяльності тнк на економіку, політику, інформаційну галузь країн-приймачів також активно розроблялася у працях відомих вітчизняних та зарубіжних фахівців з міжнародних економічних відносин, масової комунікації та інформаційних процесів, істориків, соціальних філософів, політологів (д.белл, а.бондаренко, о.зернецька, м.кастельс, в.каширін, е.ленский, в.ломакін, м.мальський, г.почепцов, ю.присяжнюк, в.різун, с.свириденко, е.халевинська, і.крозе, н. Штанько та інших). Загалом дослідники розглядали проблему в різних аспектах, тому виникла необхідність цілісного її аналізу.

Постановка завдання. Мета розвідки - розглянути позитивні та негативні економічні, інформаційні, політичні аспекти діяльності тнк. Завдання дослідження: висвітлити історичні етапи перетворення тнк у впливового суб' єкта світоустрою; особливості економічного впливу тнк за допомогою створення інформаційних глобалізованих медіа систем, які маніпулятивно впливають на масофікацію смаків споживачів; обґрунтувати необхідність посилення інформаційного захисту економічних інтересів країни.

Виклад основного матеріалу. У своєму історичному розвитку міжнародні корпорації пройшли три етапи. Перший етап (друга половина хіх ст. - перша чверть хх ст.) Характеризувався заснуванням великих компаній в країнах західної європи, сша, канади та початком їх закордонної експансії. Другий етап (1950 - 60 рр. Хх ст.) Засвідчив ріст інтернаціоналізації капіталу компаній, збільшення кількості закордонних філій. Третій етап (кінець 1980 - х рр.) Задемонстрував вагу тнк у планетарному масштабі. В сучасному світі тнк мають чимало засобів політичного тиску на національні уряди. Саме вони визначають параметри науково- технічного прогресу, впливають на основні показники торгівлі, руху капіталів, міжнародної економічної діяльності країн. Треба зазначити, що глобальний характер діяльності тнк давно перейшов економічні межі і торкається рішення багатьох соціальних і політичних проблем.

З 60 - х рр. Хх ст. Є помітним перехід від економічних підходів у визначенні тнк до критеріїв, що кореспондуються із загальною теорією міжнародних відносин. У такому ракурсі тнк розглядаються як сильний суб' єкт перетворення світоустрою: міжнародної співпраці поміж державними та недержавними інститутами, послаблення чи посилення міжнародних конфліктів, зміни векторів зовнішньої та внутрішньої політики, науково-технічних інновацій, моралі та культури. Відтак діяльність тнк аналізується як така, що має всесвітній-системний розмах, затяжні просторово-часові результати міждержавних відносин, яку непросто окреслити конкретними наявними якісними або кількісними показниками. За останнє десятиріччя в україна відчула вплив діяльності тнк - створення ними глобалізовних мас-медіа. Відтак окреслилась концентрація та монополізація змі. Формуються потужні холдинги, які стають для фінансово-політичних угруповань специфічними інструментами політико-економічного впливу. Простежуються тенденції відтворення російської моделі медіа-холдингів, функціонування яких призводить до політичної нестабільності внаслідок постійних інформаційних „війн". Все це становить постійну загрозу національній безпеці.

До 2004 року в україні державна інформаційна сфера недостатньо впливала на сферу суспільної комунікації. В цей час закордонні тнк та споріднені з ними російські бізнес-структури активно скуповували акції провідних українських телеканалів („новий канал", „1+1" тощо). Сьогодні іноземні компанії охоплюють більшу половину рекламного ринку в інформаційному просторі україни. Водночас всесвітня служба радіомовлення україни здійснює трансляцію програм лише трьома іноземними мовами, що вказує на неадекватний обмін інформацією (економічною, культурною тощо). Розвиток кабельного телебачення та сучасних цифрових технологій мовлення проходить без належного нормативно-правового регулювання. Суттєвою небезпекою сучасного інформаційно-комунікативного розвитку є формування монополії на інформацію, знання. Виникає загроза, що прошарок людей (в глобальному аспекті - держави чи групи держав), оволодівши суспільно-значущими інформаційними ресурсами віддаляється від інших, використовуючи дану інформацію для маніпуляції та легітимації власного економічного курсу. Так, дослідники п.лазарсфельд і р. Мертон розглядають масову комунікацію у контексті організованої нею соціальної дії і спровокованих масових смаків споживачів [1, с. 154]. Відомий соціолог м.кастельс зазначає, що відтепер глобальні мережі інструментального обміну селективно підключають, або відключають індивідів, групи, райони і навіть країни відповідно до їхньої значущості у досягненні власних цілей [2, с. 27].

Разом з тим, не треба ігнорувати позитиви, які можна віднайти в діяльності закордонних корпорацій. Для прикладу, зупинимося на діяльності міжнародної корпорації „міст", яка діє в україні. „міст" (заснована в 1989 р.) Та має штаб-квартиру в м. Торонто (канада). Попри свої основні економічні цілі, корпорація надає важливі інформаційні послуги, забезпечує міжнародний обмін інформацією. Ця корпорація працює в 12 країнах світу. Дочірні компанії, центральні офіси є у ліндені, атланті, чікаґо, лос-анджелесі, сакраменто, сіетлі (сша), торонто, едмонтоні (канада), мельбурні (австралія), мадриді (іспанія), римі (італія), лісабоні (португалія), вестербурзі (німеччина), лондоні (велика британія), парижі (франція), афінах (греція), дембіці (польща), тулі (росія), києві.

Основний предмет діяльності корпорації: доставка міжнародних поштових відправлень; міжнародні грошові перекази в україну; перевезення вантажів та пасажирів; туристичний, готельний, ресторанний, відпочинковий бізнес у діаспорі; консалтинґ та послуги щодо легалізації та адаптації українських іммігрантів за кордоном; забезпечення українських іммігрантів товарами, продуктами, періодикою, книгами та фільмами вітчизняного виробництва; підтримка національних медіа, культурологічних та релігійних організацій у місцях компактного проживання українців за кордоном; організація та спонсорування фестивалів, конференцій, урочистостей та інших громадських заходів, а також закордонних турне митців та виконавців з україни; випуск тижневика - газети української діаспори „міст" з розповсюдженням видання у канаді, сша та періодично в італії, португалії, іспанії, загальним накладом у 60 тисяч примірників. За роки своєї діяльності корпорація інвестувала в україну десятки мільйонів доларів.

Відсутність передових інформаційних технологій становить загрозу соціально-економічному простору нашої країни. Незважаючи на певну кількість видань, не можна сказати, що україна провадить значущу інформаційну політику у глобальному світі. Як зауважують провідні українські аналітики „...у світовому інформаційному просторі голосу україни не чути. Здебільшого інтерпретації подій в україні належать або росії, або західним „совєтологам" [3, с. 59]. Разом з тим, у світі йде створення потужних комунікаційних медіа- систем, або глобальних систем масової комунікації, що відбувається завдяки концентрації й конгломерації систем масової комунікації. Якщо процес конгломерації перетинає кордони країни, то виникають транснаціональні мультимедійні конгломерати. Вони мають величезну економічну владу, впливаючи на „життя суспільства та індивідуумів не тільки однієї країни, а й цілих регіонів" [4, с.27].

Суспільна комунікація як складова національної безпеки країни має відповідати певним критеріям, що передбачає: боротьбу з небезпекою посилення тенденцій до поляризації і фрагментації суспільства, до використання можливостей контролювати громадян; боротьбу з новою дискримінацією, заснованою на обмеженні доступу до комп'ютерних мереж та пов'язаними з цим обмеженнями волі, політичних і соціальних можливостей громадян; свободу слова і зборів у віртуальному просторі (наприклад, в інтернет); можливість брати участь в економічному житті з використанням комп'ютерних мереж як засобу виробництва; право на приватність.

У сучасних умовах зростає роль і значення психологічних методів впливу транснаціональними мультимедійними конгломератами на перебіг політичних та економічних процесів. Поруч з інтересом до проблем захисту інформації, „хакерської війни", інших специфічних питань застосування новітніх інформаційних (зокрема, комп'ютерних) технологій з метою завдання економічної шкоди конкурентові, спостерігається підвищення уваги до теорії спеціальних психологічних операцій і пропаганди загалом. Соціально-психологічні технології тнк з середини 1960 - х років активно проникають у практику паблік релейшенз, пропаганди, комунікативістику.

Висновки. Інтерес до діяльності тнк та створених ними глобальних систем інформації обумовлений їхнім великим впливом на економіку, культуру, політику країни-приймача. Останніми роками в україні починає досліджуватися питання технологій, продукованих транснаціональними медіа-корпораціями. Протидія цим технологіям можлива через посилення суспільної комунікації в середині держави та завдяки проведенню реформ інформаційної галузі. Ця проблема - одна з важливих у контексті гарантування економічної безпеки держави. Саме тому існує нагальна необхідність розвитку психологічних досліджень спеціальних інформаційних операцій, які провадять тнк, переслідуючи свої економічні цілі. В україні є всі передумови для формування дієвої наукової школи у цій галузі. Наша країна не втратила шанс, сконцентрувавши державну та недержавну політику на ключових галузях інформаційно-комунікативних технологій, скоротити відставання від розвинених країн. Для досягнення цієї мети важливо піднести на новий щабель аналітико-інформаційну діяльність у сфері міжнародних економічних відносин, залучити громадськість за допомогою змі до діалогу з владою. Це зобов'яже владу більш послідовно відстоювати українські економічні пріоритети, забезпечити

Роль інформаційних технологій в економіці, менеджменті і бізнесі подальший успішний розвиток української держави.

Література

1. Лазарсфельд п., мертон р. Массовая коммуникация, массовые вкусы и организованное социальное действие // макаров м.м. массовая коммуникация в современном мире. - м.: наука, 2000. - с.97-167.

2. Кастельс мануель. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / пер. С англ. Под науч. Ред. О.и. шкаратана. - м.: инфра, 2000. - 342 с.

3.Різун в.в. загальна характеристика масовоінформаційної діяльності. - к.: інтелект, 2000. - 316 с.

4. Зернецька о. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. - к., 1999.

- 254 с.

Синергетика і самоорганізація в економічній діяльності

Загура т.в., хитра о.в.

Хмельницький національний університет

Розглянуто зв 'язок синергетики з економікою. Синергетика визнається корисною як засіб інтерпретації результатів, одержаних в різних галузях наук. Синергетичний підхід постає як альтернатива ортодоксальній економіці, в якій економічний розвиток розглядається як однозначно прогнозований та універсальний процес. З синергетичної точки зору розвиток економіки як нелінійної системи описується через еволюційну і біфуркаційну моделі. Важливим є висновок про те, що хаос нерозривно пов 'язаний з порядком і може відігравати конструктивну роль в економічному зростанні.

Ідеї синергетики почали поширюватись на соціально-економічні науки з кінця 1980-х років. Займаючись вивченням процесів самоорганізації в системах різної природи, дослідники не могли обійти стороною такий важливий об'єкт вивчення як суспільство. Більш того, для багатьох учених стало очевидним, що майбутнє людства все більшою мірою визначається не стільки рівнем розвитку техніки, скільки соціальним прогресом.

В основному авторами перших робіт у сфері синергетики були фізики і математики. Над питанням синергетики з точки зору економіки працювали такі вчені: н. Моїсеєв, г. Малинецький, о. Князєва та ін. Проте можна сказати, що на даний момент є ще багато питань, які не досить повно розкриті і потребують детальнішого розгляду.

Метою даної статті є підтвердження придатності синергетичної методології для проведення економічних досліджень на різних рівнях.

Так, засадами ортодоксальної економіки є такі положення:

1) Люди прагнуть до мети: споживачі - отримати максимальну користь, виробники - максимальний прибуток;

2) Рух до мети - процес зумовлений, однозначно прогнозований і універсальний (однаковий у всіх країнах). Результат процесу - рівноважний ринок - теж однозначний;

3) Рух до рівноважного ринку відбувається самовільно і державний контроль для цього не потрібний і, більш того, він не бажаний.

Синергетичний підхід формує свої висновки на іншому фундаменті:

1) Економіка - система, що розвивається, і повинна будуватися в рамках теорії систем, що розвиваються;

2) При русі до мети завдяки нелінійним зворотним зв'язкам можуть виникати нестійкі і хаотичні стадії. Це, у свою чергу, може привести до існування різних кінцевих станів рівноважного ринку. Сучасна наука може оцінити вірогідність різних варіантів, але не може дати однозначну відповідь, який з них матиме місце. Тому сучасна наука відмовляється від однозначного прогнозу майбутнього і тим відрізняється від ортодоксальної економіки;

3) За наявності декількох рівноважних станів загострюється проблема вибору. Ця проблема не може бути розв' язана сама по собі. Вона повинна вирішуватися державою з урахуванням особливостей і національних інтересів країни.

З погляду синергетичного підходу основними характеристиками економічних процесів є [1, с. 194-212]:

1. Незамкнутість економічних систем. Для того, щоб в складних системах відбувалися процеси самоорганізації, вони повинні бути відкритими. В будь-якій економічній системі постійно циркулюють потоки грошей, ресурсів, інформації і ін.

2. Нерівноважність економічних процесів. Іншою важливою характеристикою системи, здатної до самоорганізації, є її нерівноважність. Як відзначив н. Моїсеєв, "стійкість, доведена до своєї межі, припиняє будь-який розвиток. Вона суперечить принципу мінливості. Занадто стабільні форми - це безвихідні форми, еволюція яких припиняється. Надмірна адаптація... Така ж небезпечна для досконалості вигляду, як нездатність до адаптації" [2, с. 42]. Теоретичні моделі рівноважних систем, врешті-решт, виявляються нежиттєздатними конструкціями.

3. Безповоротність економічної еволюції. Проходження через точки галуження еволюційного дерева, довершений "вибір", закриває інші, альтернативні шляхи і робить тим самим еволюційний процес незворотним.

4. Нелінійність економічних перетворень. У найзагальнішому сенсі нелінійність системи полягає в тому, що її реакція на зміну зовнішнього або внутрішнього середовища не пропорційна цій зміні. Тобто настає такий момент часу, коли економічна система стає "раптом" в істотному ступені іншою, але «впіймати» ці переходи, хоч би на найзагальнішому рівні, економічна теорія не в змозі.

5.Неоднозначність економічних цілей. У нелінійному середовищі можуть одночасно існувати багато шляхів розвитку процесів. Володіти методологією синергетики - це уміти вибирати і оцінювати необхідні для цих цілей найважливіші параметри.

За твердженнями багатьох експертів, є радикальна відмінність нинішнього століття від всіх попередніх епох: вперше за тисячоліття світової історії виникло відчуття реальної небезпеки загибелі людства. Іншими словами, на рубежі століть намітилися нові «виклики» людству. Під «викликами» зазвичай розуміють проблеми загального характеру, пов'язані з появою яких-небудь нових чинників в світовому розвитку, що ставлять під питання можливість нормального функціонування механізму відтворення суспільного життя, стабільність системи міжнародних відносин, стійкість світової економіки і т.д.

Тривалий час наукове вивчення криз і катастроф бралося під сумнів через унікальність цих явищ, проте згодом було виявлено багато спільного в їх розвитку.

З синергетичної точки зору розвиток соціуму як нелінійної системи описується через дві моделі: еволюційну і біфуркаційну. Відмітною особливістю еволюційного етапу розвитку є незмінність системної якості. Це період з добре передбаченими лінійними змінами. Але саме тут відбувається наростання внутрішньої нерівноваги, що відчувається як наростання кризи. У міру наростання внутрішньої нерівноваги система наближається до біфуркаційного моменту. У цій точці еволюційний шлях системи розгалужується, тобто система стає дуже чутливою до зовнішніх і внутрішніх дій.

Точки біфуркації іноді називають «динамічними ключами» управління. Досвід останнього десятиліття показав, що в умовах нестабільності навіть невеликі флуктуації можуть запустити процес з непередбачуваними наслідками для всієї системи.

Висновком з досвіду багатьох країн може стати розуміння того, що експерименти з суспільством - це ризикована і дуже дорога справа. Для того, щоб підійти до цього завдання, потрібно навчитися управляти хаосом. Подібне завдання вже поставлене в галузі природничих наук, але в соціальній сфері воно має свої специфічні особливості.

З точки зору синергетики хаос - це своєрідний порядок, точніше, хаос володіє складною і непередбачуваною формою порядку. Як правило, хаос асоціюється з безладом, свавіллям і зустрічається в таких поєднаннях, як «хаос і безвідповідальність», «масове безробіття, політична нестабільність, хаос», «хаос, терор, голод» і т. П. До ужитку увійшло стійке словосполучення - хаос 90-х років.

На перший погляд, природа хаосу виключає можливість управляти ним. Насправді ж нестійкість хаотичних систем робить їх надзвичайно чутливими до управління. Бажаний результат може бути досягнутий за рахунок незначних змін траєкторії, які згодом приводять до більш значної її корекції. Отже, виконати певне завдання, не порушуючи при цьому звичного руху траєкторії, можна лише за умови вірного вибору даних змін.

У даній ситуації при розв' язанні будь-яких проблем необхідно враховувати деякі моменти: зміни не повинні бути сильними; управління повинне бути надзвичайно чутливе до стану системи; важливо встановити, наскільки обмежена повинна бути свобода дій поблизу моментів нестійкості і, нарешті, цілісність системи не повинна бути зруйнована.

Серед найважливіших функцій в процесах самоорганізації і самоврядування можна виділити такі: 1) хаос є чинником оновлення складної організації; 2) хаос є механізмом виходу на одну з тенденцій із спектру потенційно можливих; 3) хаос є способом синхронізації темпів еволюції підсистем усередині складної системи і тим самим способом збереження її цілісності; 4) хаос є чинником пристосування до зміни навколишнього середовища; 5) хаос є способом підготовки до різних варіантів майбутнього розвитку. Для прикладу можна проаналізувати структури, що розвиваються, в яких відбувається синтез порядку і хаосу.

Цей синтез має два аспекти [4, с. 118]: 1) порядок існує лише за рахунок хаосу, що вноситься в середовище; 2) завдяки своєму порядку структура набуває здатності адекватно реагувати на хаотичні дії середовища і цим зберігати свою стійкість.

Співвідношення між порядком і хаосом весь час змінюється. На нашу думку, людей більше влаштовує порядок, але для більшості людських цілей найбільш корисним є ступінь безладу, що змінюється. Тому завданням управління є насамперед не викорінення хаосу, а встановлення вигідного співвідношення між порядком і безладом.

Найбільш поширеними стратегіями управління суспільством є:

1. Стратегія виживання є лінійною стратегією. Вона ґрунтується на психології і моделях поведінки закритого суспільства. Стратегія виживання, не підкріплена стратегією розвитку, виявилася руйнівною для багатьох країн. Подолання негативних тенденцій, які знайшли системний характер, потребує особливих підходів. З позицій синергетики ефективнішим методом управління є створення середовища, прийнятних умов для бажаної самоорганізації. Інакше кажучи, стратегія розвитку вимагає створення середовища такого розвитку. Від регулювання відносин держава повинна перейти до створення правового соціально-культурного середовища, умов для самоорганізації людського капіталу і відстежування ефективності цих умов.

2. Стратегія невизначеності приводить до стану нестабільності і непередбачуваності. Відмінною характеристикою процесу соціально-економічного розвитку україни останнього десятиліття є нестабільність, мінливість "правил гри", їх непрозорість, домінування неформальних "правил гри" над формальними. Ця ситуація є надзвичайно небезпечною, оскільки параметри нового соціального порядку можуть формуватися відносно малими групами (фашизм, більшовизм можуть слугувати наочними тому прикладами). Для нестійких рівноважних станів, що балансують на краю хаосу, необхідні не одноденні, а довгострокові орієнтири і цінності.

3. Стратегія не відповідати на соціальні виклики. Кризи, катастрофи, безвихідь - все це біфуркаційні моменти в розвитку суспільства, наближення до яких вкрай небезпечне. У такі моменти система повинна довести свою життєздатність або загинути. Головне, що можна протиставити кризам і катастрофам, - це технологію соціальної організації, що враховує ризики сучасності. В україні є безпрецедентні можливості, але навряд чи вони відкриються автоматично. Стратегія не відповідати на соціальні виклики означає скорочення можливостей саморозвитку, що надзвичайно небезпечно в умовах складних випробувань, що насуваються.

Отже, хаос не є гарантом виходу на структури самоорганізації. Конструктивна роль хаосу в еволюції полягає в тому, що він є генератором нових ідей, соціальних і культурних інновацій. Він розширює спектр можливостей, з яких суспільству належить зробити свій вибір.

Література

1. Сапецкий а.о. социосинергетика // труды семинара «естественнонаучные, социальные и гуманитарные аспекты». - м.: изд-во мгу. - 1999. - с. 194-212.

2.Моисеев н.н. алгоритмы развития. М., 1987. - 142 с.

3. Полтерович в.м. на пути к новой теории реформ // http://www.cemi.rssi.ru/rus/publicat/e- pubszep99004.htm

4.Бранский в. П. Социальная синергетика как постмодернистская философия истории // общественные науки и современность. - 1999. - № 6. - с. 118-128.

Реіжиніринг бізнес-процесів: суть та методика оцінки рівня його організації на підприємстві

Наконечний ю.м., черномазюк а.г.

Хмельницький національний університет

У статті розглянуто питання реінжинірингу бізнес-процесів та методики оцінки рівня його організації на підприємстві.

Актуальність дослідження. Реінжиніринг, як сучасна бізнес-технологія, останнім часом набуває все більшого розвитку. Розвиток менеджменту, як науки про управління виробництвом, останніми роками дав імпульс розвитку безпосередньо бізнес-технологій. Дослідження наукових розробок дозволяє зробити висновок про розвиток концепції реінжинірингу як сучасної бізнес-технології.

Тому на сучасному етапі соціально-економічних трансформацій в україні реформування промислових підприємств, впровадження нових бізнес-технологій є одним із пріоритетних напрямків. Необхідність у перетвореннях обумовлена не тільки поточним станом економічних реформ в україні, але і глибокими змінами у всій світовій економіці, що виявляються в процесах глобалізації, посиленні впливу інформаційних технологій, підвищенні швидкості бізнес-процесів, виникненні нових типів організаційних структур і господарських зв'язків.

Але світовий досвід показує, що поряд з позитивними результатами реінжинірингу притаманний високий ступінь ризику для підприємства, частково обумовлений вибором методичної основи, яка не відповідає специфіці й масштабам реінжинірингу бізнес-процесів. У цьому зв'язку стає актуальним критичний аналіз і подальший розвиток теоретико-методологічних положень проведення реінжинірингу з визначенням головних напрямків його розвитку [3, с. 68].

Аналіз публікацій. Вплив технологічних, „інтелектуально-інформаційних" факторів на розвиток корпоративного управління провідні фахівці визнали після виходу книги майкла хаммера і джеймса чампі „реінжиніринг корпорацій". Зарубіжні фахівці - субо гуха, томас давенпорт, уільям кеттінгер, майкл робсон, пол страссман, кай саймон, джеймстонг, філіп уллах, джеймс харінгтон, джордж шорт та інші критично оцінили й розвили цю концепцію відповідно сучасним умовам розвитку інформаційних технологій, рівню менеджменту та вимог конкурентоспроможності підприємств на світовому ринку. І. Якобсон відокремив внутрішні й зовнішні бізнес-процеси, ю. Бюрде впорядкував співвідношення реінжинірингу й системи управління якістю, ф. Хілл та л.коллінз визначили місце реінжинірингу бізнес-процесів у реалізації довгострокової організаційної стратегії, в. Морено сформував соціальні передумови проведення організаційного реінжинірингу.

Серед українських та російських вчених, що займаються дослідженням адаптації ідей реінжинірингу з врахуванням особливостей розвитку національних економік необхідно виділити бабушкіна в., боцулу а., бєлова з., гончарука в., колеснікова с., огурцова ю., попова є., уткіна є., шапота м., черемніх о., чернявського в. Моделюванню процесів господарської і функціональної діяльності економічних об' єктів присвячені роботи амітана в., андрієнко в., голікова в., гузя м., єгорова п., тімчука м., петренка в. Л., гармаша о. І. Та інших. Попов є. В. Й ойхман є. Г. Сформували загальну методологію проведення реінжинірингу на основі інтегрованого підходу та дали характеристику окремих інструментальних засобів підтримки цього процесу. Такі науковці як бородатова м., горчаков в., зінгер є., шейн л., черненко м. Загострили аспект застосування інформаційних технологій при реінжинірингу [2, с. 263-264].

Мета статті: розкрити сутність реіжинірингу бізнес-процесів та дослідити методику оцінки рівня організації рбп на підприємстві.

Виклад основного матеріалу. Реіжиніринг бізнес-процесів (рпб) є напрямом, що виник на стику двох різних сфер діяльності, - управління (менеджменту) і інформатизації. Саме тому реінжинірингу необхідні нові специфічні засоби представлення і обробки ключової інформації, зрозумілі як менеджерам, так і розробникам інформаційних систем. Подібні засоби вимагають інтеграції досягнень інформаційних технологій і створення відповідних інструментів підтримки реінжинірингу.

Однією з основних особливостей реіжинірингу бізнес-процесів є орієнтація реінжинірингу не на функції, а на процеси. Причому зі всіх концепцій менеджменту, заснованих на процесах, реіжиніринг бізнес- процесів розглядається як найбільш ефективна система, революційність якої обумовлена сучасним станом інформаційних технологій.

Реінжиніринг бізнес-процесу - фундаментальне переосмислення і радикальне перепроектування бізнес- процесів для досягнення істотних поліпшень в таких ключових для сучасного бізнесу показниках результативності, як витрати, якість, рівень обслуговування і оперативність [4, с. 100-101].

У цьому визначенні містяться чотири ключові слова.

Перше ключове слово - „фундаментальний". Здійснюючи реінжиніринг, підприємець повинен звернути увагу на основоположні питання, що стосуються його компанії і характеру її діяльності: „чому ми займаємося тим, чим займаємося? І чому ми це робимо саме так?".

Задаючись подібними фундаментальними питаннями, люди вимушені по-новому поглянути на негласні правила і припущення що склалися, виходячи з яких вони керують своїм бізнесом.

Друге ключове слово у визначенні - „радикальний" (від лати. Radix- корінь). Радикальне перепроектування означає звернення до самого коріння явищ: не проведення косметичних змін, а рішуча відмова від всього віджитого. Радикальне перепроектування при реінжинірингу скидає з рахунків всі існуючі структури і методи і припускає винайдення абсолютно нових способів роботи. Провести реінжиніринг бізнесу - це все одно, що створити бізнес наново.

Третє ключове слово - це „істотний". Реінжиніринг не має нічого спільного з невеликими частковими або зростаючими поліпшеннями, він покликаний забезпечити загальне могутнє зростання результативності. Якщо потрібно понизити витрати тільки на 10 %, якщо показник якості потрібно збільшити всього на 10 %, якщо обслуговування замовників вимагає прискорення всього на 10 %, то підприємству не потрібний реіжиніринг бізнес-процесів. В цьому випадку застосовні звичайні методи, такі, як програми поступового поліпшення якості. Реінжиніринг потрібний, коли відчувається потреба здійснити серйозний прорив.

Четверте ключове слово у визначенні - „процеси" - є найбільш важливим. Більшість керівників і бізнесменів не орієнтовані на процес: вони зосереджені на завданнях, на окремих операціях, на людях, на структурах, але ні як не на процесах.

Реінжинірінг бізнес-процесів означає спробу знайти абсолютно новий спосіб реконструювання існуючого бізнесу (або, принаймні, його найбільш важливих процесів), використовуючи нові технічні досягнення (наприклад, сучасні інформаційні технології) для кращого обслуговування своїх клієнтів.

Функціонування будь-якої компанії можна представити у вигляді бізнес-моделі, що включає бізнес- процеси (динамічна модель) і функціональні структури (статична модель).

Раніше фірми користувалися в основному так званою технологією «orgware», що висловлює організаційні структури у вигляді статичної ієрархії. Кроком вперед став опис простих конвеєрних ланцюгів по теорії адама сміта.

Сучасним засобом управління фірмами стає управління бізнес-процесами, або технологія «workflow». Відмінною її рисою є те, що вона вводить в управління чинник часу. Без нього важко говорити про координацію виконання окремих операцій, автоматизованих і виконуваних вручну, складових бізнес-процесу [4, с. 103-104].

Аналіз стану і розвитку бізнесу показує, що сьогодні місце на ринку визначається не тільки темпами розширення виробництва, але і рівнем організації бізнес-процесів.

Реінжинірінг бізнес-процесів вже не новий для україни. Але питання оцінки результативності таких організаційних змін відкрите. Розроблених методик комплексного вивчення ефективності організації рбп в літературі немає. Автори в основному розглядають методики проведення досліджень для підготовки до проведення рбп. Автором [1] розглядається організаційний аспект результативності проведення рбп. Метою є оцінка рівня організації рбп на підприємствах. Завданнями є кількісна оцінка рівня забезпечення організації рбп; рівня організації і управління рбп; рівня результативності рбп; інтегрального рівня організації рбп. Методика включає 4 етапи.

Етап 1. Формується група експертів, що включає вище керівництво підприємства, керівників проекту рбп, учасників проекту, зовнішніх консультантів і фахівців.

Етап 2. Здійснюється експертна оцінка показників на основі зібраної інформації і її обговорення.

Етап 3.1. Знаходиться середня оцінка для думок експертів по формулі:

Т р

_Р = ^, (¹) ^г т

Де р_і, - середня оцінка показника; - оцінка кожного експерта; т - число експертів.

Оцінки експертів по кожному показнику (р_і) можуть приймати цілочисельні значення від 0 (найгірша

Оцінка) до 10 (найкраща). У разі середньої оцінки, а також за відсутності сформованої думки експерт виставляє оцінку 5. За відсутності у експертної групи необхідних для відповіді відомостей показник можна не враховувати, але тоді необхідно розподілити вагу показника між вагами інших показників пропорційно їх значенню.

3.2.           Знаходиться середньозважена оцінка для кожного елементу (р^^,) в блоці по формулі:

Т (р* )

Р^ел = ------------------------------------------------------------- ,                                                     (2)

Зваж                                                  п          '                                                     v /

Т ^ке^л

І =1

Г) ел                                         .

Де л_і - вага кожного показника в оцінці елементу; п - число показників.

3.3.           Знаходиться середньозважена оцінка для кожного блоку (р^ож) по формулі

Т раж x яб^л°^к )

Р блок = і=1____________________________________________________ (3)

Зваж                                                    п              '                                               ^ ^

Блок

Е

І=1

Гіблок                                        • •

Де л_г- - вага кожного елементу в оцінці блоку.

3.4. Знаходиться інтегральна оцінка рівня організації рбп (р_інтегр) по формулі:

Блок ^ о інтегр зваж і      '

Р = —----------------------------------------------------- ,                                               (4)

Інтегр                                                   _п                '                                             v /

Т ' ^ інтегр

І=1

Інтегр

Де к_і - вага кожного блоку в інтегральній оцінці.

Етап 4. На основі значень оцінок робляться висновки про показник рівня:

-        Дуже низька оцінка (від 0 до 2);

-        Низька оцінка (від 2 до 4);

-        Середня оцінка (від 4 до 7);

-        Висока оцінка (від 7 до 9);

-        Дуже висока оцінка (від 9 до 10).

На основі проведених розрахунків можна будувати графіки і порівняльні моделі.

Інформаційну базу методики складають дані експертних опитувань зовнішніх консультантів, фахівців підприємства, що брали участь в реалізації проекту рбп, а також програми, методичні матеріали, організаційно-розпорядливі документи по організації рбп.

Оскільки вітчизняна практика організації рбп ще не значна, реінжинірингом називають опис і незначне вдосконалення бізнес-процесів або реорганізацію організаційної структури. У цих умовах для дослідження практики організації рбп доцільно розглядати систему організації змін, що мають загальні або схожі елементи з системою організації рбп. Загальні елементи можна виявити в системі управління проектами, в практиці організації впровадження системи управління якістю, в методиках виявлення і аналізу проблемної ситуації.

З точки зору системного підходу як предмет дослідження повинні виступати функції системи, схема і методи. Такий підхід дозволяє сформувати три напрями діагностичного дослідження системи управління:

-        Аналіз елементів системи управління;

-        Аналіз механізму реалізації управлінських дій;

-        Оцінка результативності системи управління (оцінка здатності системи вирішувати поставлені

Задачі).

Отже, методику оцінки рівня організації рбп можна представити у вигляді трьох блоків:

1.                Блок аналізу елементів організації рбп.

2.                        Блок аналізу механізму організації рбп.

3. Блок аналізу результативності рбп.

В сумі ці три блоки включають 56 показників оцінки, а також 16 узагальнюючих і 1 інтегральний показник. Такий підхід дозволяє окремо оцінити різні елементи системи організації рбп і цілеспрямовано впливати на їх ефективність [1, с. 72].

Висновки. Отже, концепція реінжинірингу є природним розвитком теорії менеджменту, що дозволяє перейти від еволюційного до революційного етапу розвитку підприємства, якісно змінити його структуру. Реінжиніринг як сучасна бізнес-технологія здатна якісно змінити фінансово-економічний стан підприємства при порівняно малих витратах. Для практичного широкого впровадження реінжинірингу як бізнес-технології необхідне розширення консалтингових служб, що володіють не тільки реінжинірингом, але і методологією і навичками його впровадження.

Література

1. Астанин д.ю. методика оценки уровня организации реинжиниринга бизнес-процессов (рбп) на предприятиях // менеджмент в россии и за рубежом. - 2008. - № 2. - с. 37-45.

2. Виноградова о. Особливості моделювання бізнес-процесів організації на принципах реінжинірингу // вісник тернопільської академії народного господарства. - 2005. - № 2. - с. 263-270.

3. Ліфанова я.в. сучасні напрямки розвитку реіжинірингу діяльності підприємств // економіка та держава. - 2005. - № 9. - с. 68-70.

4. Фирсов м. Реинжиниринг процессов как метод управления бизнесом // проблемы теории и практики управления. - 2005. - № 2. - с. 100-104.

Роль інформаційних технологій в економіці, менеджменті і бізнесі

Ратич а.в., любохинець л.с.

Хмельницький національй університет

Досліджуються актуальні аспекти ролі інформаційних технологій в економіці, менеджменті та бізнесі, а також їх спрямування на підвищення рівня автоматизації всіх інформаційних процесів, що є основою для прискорення темпів науково-технічного прогресу.

Постановка проблеми. В інформаційній економіці сфера інформаційних продуктів та послуг стає домінуючою. Інформаційні технології почали активно впливати на повсякденну діяльність будь-якої організації і стали невід'ємною складовою частиною інформаційної інфраструктури цієї організації. Вони розвиваються надзвичайно швидкими темпами і захоплюють все ширші сфери діяльності. Будь-яка сучасна інформаційна система функціонує саме на базі певних інформаційних та предметних технологій. Інформаційна технологія - сполучення процедур, що реалізують функції збору, одержання, нагромадження, зберігання, обробки, аналізу й передачі інформації в організаційній структурі з використанням засобів обчислювальної техніки, або, іншими словами, сукупність процесів циркуляції й переробки інформації й опис цих процесів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Останні наукові дослідження визначають наявні тенденції розвитку інформаційних технологій як у світовому, так і вітчизняному суспільстві. Сьогодні процесам інформатизації в цілому та розвитку інформаційних технологій зокрема приділяється дедалі більше уваги. Висвітлення даних питань є в роботах і.беседіна, в.гейця, л.федулової, о.чубикової та інш.

Виклад основного матеріалу. Сучасне розуміння терміну "технологія" нерозривно пов'язане з машинізацією того чи іншого виробничого або соціального процесу, що припускає його технологізацію, тобто переклад на новий рівень, що відповідає сучасним науковим, технічним та інженерним знанням. Метою інформаційної діяльності є задоволення інформаційними послугами всіх структур виробництва і суспільства, а результатом цієї діяльності є інформація, яка розглядається як виробничий ресурс.

Області бізнесу найбільш ефективно використовують досягнення інформаційних технологій. У промисловості системи моделювання дозволяють обходитися без дорогих випробувань, скорочують час створення продукції. Системи автоматизованого проектування прискорюють проектування складної продукції, уможливлюють більш тісне використання потенціалу робочих груп. Система електронної передачі даних дозволяє більш ефективно управляти підприємством, вести швидку переписку між партнерами, створювати робочі групи усередині корпорації, не об' єднані територіально, і навіть за рахунок різниці годинних поясів розширити час роботи над проектами.

Вплив інформаційних технологій на фінансові інновації на міжнародних ринках розглядають з точки зору прискорення обробки транзацій, обміну інформацією між суб'єктами фінансового ринку та спрощення доступу до ринків завдяки новим інформаційним та телекомунікаційним технологіям.

Розвиток фінансових інновацій на міжнародних фінансових ринках почався в 60-х роках ххст. І відбувається за такими напрямами, як розвиток нових фінансових продуктів та ринків, диверсифікація фінансових інструментів на ринках, послаблення національних бар'єрів та інтеграція внутрішніх ринків, посилення конкуренції між фінансовими інститутами у зв' язку з лібералізацією на фінансових ринках. У банківській системі виникають нові платіжні системи, карткові системи, електронні гаманці, електронні клірингові системи на основі досягнень інформаційних технологій. Спочатку картки використовували принцип магнітної стрічки, надалі вдалося створити мікросхеми, що володіють мініатюрністю, більшими можливостями й кращим захистом. Для обслуговування дрібних платежів застосовуються чіпові (smart) карти, періодично "підзаряджувані" власником. Вони не вимагають при покупках авторизації, і більш захищені в порівнянні зі звичайними магнітними картками.

Нові інформаційні технології дозволяють розширити сферу послуг, прискорити платежі, здешевити вартість грошового обігу. Сфера використання фінансових обчислень значно ширше, ніж розрахунок параметрів банківських кредитів. Широке поширення одержало використання фінансових таблиць для нарахування складних відсотків і дисконтування. У цих таблицях приводяться значення множників нарощення (дисконтних множників). Для знаходження нарощеної вартості досить помножити відому первісну суму на табличне значення множника нарощення. Аналогічно можна знайти наведену величину майбутніх грошей, множачи їхню суму на дисконтний множник з таблиці.

Важливим фактором, що впливає на розвиток фінансового ринку є диверсифікованість структури інвесторів. Банківські злиття, фінансові кризи і поява великого числа інституціональних інвесторів зробили істотним вплив не лише на структуру учасників фінансового ринку, але й на стратегії, що використовуються при управління ризиками і прийнятті інвестиційних рішень. Інформаційні технології як фактор фінансових інновацій найбільше вплинули на:

-         Ринок кредитних карток міжнародних платіжних систем;

-        Розвиток автоматичних клірингових домів (ach);

-         Міжнародні банківські розрахунки та переказ коштів (wire transfer);

-         Електронний банкінг;

-         Торгові системи.

Нові інформаційні та телекомунікаційні технології змінили багато параметрів функціонування ринку фінансових послуг та взаємодію суб'єктів на цьому ринку. Основні трансформації відбуваються завдяки зростанню ефективності та продуктивності на фінансовому ринку, зменшенню операційних витрат, зростанню попиту на фінансові інструменти за рахунок спрощення доступу до ринку та здійснення операцій на ньому.

В міру проникнення інформаційних технологій в різні сфери бізнесу, вони змінюють різні вартісні показники, на яких ґрунтується рівень конкуренції, що в свою чергу спричиняє фундаментальні структурні зміни в усіх галузях економіки. Впровадження одних засобів інформаційних технологій вносить значні зміни на етапах розробки продукції і виробництва, а впровадження інших - впливає на етапах проведення операцій маркетингу і фізичної реалізації.

З перших років становлення інформаційні технології знаходяться в безпосередньому зв'язку з їх використанням в інформаційних системах різноманітних економічних об' єктів - підприємств, організацій виробничої та невиробничої сфери. В цих випадках інформаційні системи діють, як самостійні системи обробки даних, так і в ролі функціональних компонентів, які забезпечують управлінські процеси в рамках інших укрупнених систем. Такими системами, як правило, є автоматизоване управління виробничими та господарськими процесами промислових підприємств, фірм, корпорацій, фінансово-кредитних і комерційно- збутових організацій, систем даних наукових експериментів, економіко-математичних модельних комплексів, бібліотечного обслуговування і ряду інших сфер економічної діяльності.

Особливого значення набуває проблема впровадження інформаційних технологій в систему менеджменту в підприємницьких та комерційних структурах. Інформаційні технології сприяють поширенню інформації, послабленню територіальних обмежень, сприяють удосконаленню стосунків з постачальниками і споживачами, розвитку існуючих і появі нових видів підприємницької діяльності.

Зовнішня позитивна сторона інформаційних технологій у менеджменті визначається, насамперед, можливостями електроніки, великою пам'яттю та швидкістю роботи еом. Але інформаційні технології не є панацеєю для розв'язання всіх організаційних труднощів. Їх впровадження не тільки не відміняє необхідності вдосконалення виробництва та управління, а навпаки посилює його значення. Крім того, самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих первинних витрат і наукомістких програмних та технічних засобів. Тому їх впровадження в систему управління організації повинно починатися не з монтажу та освоєння обладнання, а з підготовки програмно-математичного забезпечення, формування інформаційних потоків, підготовки контингенту спеціалістів і користувачів. Іншими словами необхідний комплексний підхід до формування інформаційних технологій та їх складових елементів.

Широке застосування сучасних інформаційних технологій в організації забезпечує:

-         Оперативний доступ до найвіддаленіших джерел інформації, в тому числі до джерел зовнішнього середовища;

-        Якісний електронний зв'язок, який найкраще і найшвидше наближається до ідеального;

-         Створення можливостей вертикальної та горизонтальної взаємоув'язки управлінської діяльності всіх ланок менеджерів підприємства;

-         Функціонуванням єдиного інформаційного середовища організації, що дозволить охопити багатофункціональну діяльність в єдиний комплекс.

Найважливішим фактором успіху кожної компанії стає стратегічне управління технологічним розвитком, чи, іншими словами, технологічний менеджмент. До питань технологічного менеджменту відносяться управління життєвим циклом продукту й асортиментом продукції, у тому числі управління процесами заміни застарілих технологій і устаткування, формування інноваційної культури персоналу, управління якістю продукції, що випускається, стратегія управління інтелектуальної власності і багато чого іншого.

Особливо яскраво інформаційні технології проявляються в об'єднанні багаточисельних секторів економіки, таких, як видавнича справа, виробництво офісного обладнання, обчислювальної техніки, систем телезв'язку та побутової техніки, які до недавнього часу хоча й були взаємопов'язані, проте незначно. Інформаційні технології стимулюють розвиток та посилення цього зв'язку.

Роль інформаційного забезпечення для управління підприємницькою та комерційною діяльністю постійно зростає. Поряд із швидким зростанням обсягів необхідної інформації для прийняття ефективних управлінських рішень, все гострішою стає проблема швидкого пошуку та обробки потрібної інформації.

Інформаційні технології в площині управління організацією повинні забезпечувати:

-         Підвищення ефективності функціонування та зростання мобільності керівного та адміністративно- управлінського персоналу;

-         Зростання інформаційного забезпечення осіб, що приймають відповідальні рішення;

-         Підвищення якісного та інтелектуального рівня культури персоналу і організації в цілому;

-         Вчасну та повну інформованість про можливості нових інформаційних технологій з метою їх вдосконалення.

Тепер широкому загалу менеджерів відомо, що без вмілого використання інформації, яка є продуктом творчих зусиль людства, неможливе виживання організації саме тому інформаційна сфера людини, яка охоплює публікацію книг, статей, матеріальних програм, наукових звітів та інших документів, давно стала одним з визначальних факторів розвитку організації. А отже, рівень забезпечення інформацією менеджерів став одним з визначальних чинників зростання продуктивності праці. Інформаційні системи, призначені для забезпечення менеджерів інформацією для підтримки ухвалення ефективних рішень, називаються управлінськими інформаційними системами (management information systems - mis).

Найбільш важливі для нас три основних типу управлінських інформаційних систем: системи генерації звітів, системи підтримки ухвалення рішень, системи підтримки ухвалення стратегічних рішень.

У цілому ефективний менеджмент технологій має поєднувати перспективи створення нової технології і перспективи попиту на неї. Зрозуміло, що такі важливі елементи стратегічного технологічного менеджменту, як прогнозування розвитку технологій, включення розвитку технологій у бізнес-план фірми актуальні для стратегії управління підприємством будь-якого масштабу. У цілому, стратегічний менеджмент технологій не обмежується рамками галузей зі швидким технологічним розвитком

Висновок. Інформаційні технології проникають, як в професійну діяльність, так і в приватне життя. Вони впливають на міжнародний торговий баланс, рівень зайнятості, політику. В міру становлення інформаційного суспільства виникає потужна індустрія інформаційних технологій, призначена для задоволення потреб цього суспільства.

В цілому сучасні інформаційні технології спрямовані на підвищення рівня автоматизації всіх інформаційних процесів, що є основою для прискорення темпів науково-технічного прогресу. Інформаційні технології дозволяють досліджувати та взаємопов'язувати складові ділянки діяльності організації між собою. Вони розвивається надзвичайно швидкими темпами і захоплюють все ширші сфери діяльності.

Інноваційний розвиток інформаційно-комп'ютерних технологій дозволить україні: підвищити рівень і якість життя населення; створити нові робочі місця; вирівняти міжрегіональні диспропорції; підвищити продуктивність праці та рентабельність підприємств; забезпечити стійке економічне зростання; вийти на міжнародні ринки інформаційної продукції; збільшити надходження іноземних інвестицій; прискорити економічні реформи в україні; побудувати інформаційне суспільство.

Література

1. Полунєєв ю. Інновації як чинник конкурентоспроможності бізнесу й країни // матеріали міжнародного форуму „трансфер технологій та інновацій". - к.,2007.

2. Зятковський і.в. державна підтримка нових форм інноваційної діяльності промислових підприємств: організаційні та фінансові аспекти // актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 6. - с. 73-82.

3. Шандра в.м. імітаційна модель технологічного оновлення економіки інноваційного спрямування // актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 8. - с. 92-99.

4.Покришка д.с. технологічна конкурентоспроможність економіки україни на світовому ринку // стратегічна панорама. - 2006. - № 2.

5. Введение в информационный бизнес: учебное пособие / о.в. голосов, с.а. охрименко, а.в. хорошилов и др.; под ред. В.п. тихомирова, а.в. хорошилова - м.: финансы и статистика, 1996.

Формування інформаційного забезпечення аналізу фінансового стану підприємства

Рудченко і.м., шипуліна в.о.

Хмельницький національний університет

У статті проаналізовано ключові моменти в еволюції ролі фінансової звітності, а також у визначенні економічного потенціалу підприємства, відповідно до перетворень, що відбуваються у вітчизняній економіці.

За своїм складом інформація, котра акумулюється на підприємстві, досить різноманітна. За обсягом вона має містити тільки ті дані, які необхідні для формулювання результатів аналізу. Щоб інформація стала основою ефективного фінансового управління, вона має набути певних властивостей. До них відноситься достатність, надійність, вірогідність, своєчасність, наочність тощо.

Найбільш повна інформаційна система підприємства, яка фіксує практично всі господарські операції, - система бухгалтерського обліку. У її рамках здійснюється збір, реєстрація та узагальнення інформації в грошовому виразі про майно, зобов'язання підприємства і їхньому русі «шляхом суцільного, безперервного і документального обліку всіх господарських операцій» [3].

В теорії і практиці в поняття «бухгалтерський облік» як найважливіший елемент включається система збору, нагромадження і збереження інформації про об'єкти обліку. Вона включає оперативну бухгалтерську звітність: відомості, регістри, журнали-ордери тощо, у яких ведеться первинний бухгалтерський облік. Сюди також можна віднести різні відомості (узагальнення) інформації, що, як правило, використовуються всередині підприємства і не виходять за його межі [2].

Аналіз фінансового стану, який ґрунтується на даних тільки бухгалтерської фінансової звітності, має характер зовнішнього аналізу, тобто аналізу, проведеного за межами підприємства його зацікавленими контрагентами, власниками, інвесторами або державними органами. Цей аналіз не дозволяє розкрити всіх секретів успіху або невдач у діяльності підприємства.

За результатами дослідження даних, наявних у бухгалтерській звітності, можна зробити лише попередні висновки про фінансовий стан підприємства, порівняти із сформованими у світовій економічній практиці нормами. Можна побачити основні тенденції зміни фінансового стану, але не пояснити їх. Для виявлення причин, які привели підприємство до відповідного рівня його фінансового стану, і факторів, що сприяють його поліпшенню, необхідне продовження аналізу, а також виявлення його економічного потенціалу [1].

Найбільш повним джерелом інформації для аналізу фінансового стану є внутрішні (робочі) бухгалтерські документи - оборотні відомості і головна книга, дані первинного бухгалтерського обліку. Ці джерела інформації дозволяють виявити внутрішні тенденції показників звітності, наприклад дані про стан розрахунків по кожному господарському договорові для поглибленого дослідження дебіторської і кредиторської заборгованості підприємства з його партнерами по господарській діяльності.

Нормативна, планова інформація, дані інвестиційних програм і проектів, фінансових проектів, зведених і окремих кошторисів, калькуляцій залучаються при визначенні відхилень фактично досягнутих значень фінансових показників від запланованого рівня.

При аналізі фінансового стану внутрішніми користувачами залучаються також дані центрів відповідальності в рамках управлінського обліку по формуванню собівартості, незавершеному виробництву, готовій продукції з метою виявлення внутрівиробничих факторів, які впливають на фінансовий стан підприємства.

Для додаткового вивчення податкової складової, наявних і потенційних ділових зв'язків використовуються дані облікової і податкової політики, ділова переписка підприємства.

Ці документи містять більш деталізовану інформацію, ніж зовнішня звітність, що дозволяє одержати додаткові аналітичні дані і підготувати більш обґрунтовані висновки, значно збільшивши глибину дослідження, а також розширити можливості оперативного проведення аналізу до щомісячного, а при автоматизації бухгалтерського обліку і частіше [2].

Поняття «бухгалтерська звітність» розглядається ширше поняття «фінансова звітність». Перше поняття, крім фінансової звітності, включає внутрішньогосподарську інформацію (звітність), призначену для виконання менеджментом компанії функцій планування, регулювання виробничих процесів, контролю. Форма і зміст такої інформації визначаються менеджментом, виходячи з його потреб.

Використання фінансової звітності як інформаційної бази аналізу фінансового стану має ряд переваг. До них відносяться однаковість форми звітності для різних підприємств (що дозволяє використовувати одні методи розрахунку показників), відкритість (що дозволяє використовувати звітність для оцінки підприємства як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами). Складання бухгалтерської фінансової звітності обов'язкове і не накладає додаткових витрат на проведення аналізу.

З появою спеціальних автоматизованих бухгалтерських програм для аналізу фінансового стану підприємства зручно відразу після складання форм звітності, не виходячи з програми, зробити на підставі готових форм бухгалтерської звітності за допомогою вбудованого блоку аналіз фінансового стану підприємства.

Структура звітності, сукупність показників, наявних у ній, загальні для всіх і складання форм звітності визначено законодавчими і нормативними рамками, що забезпечує певний рівень порівнянності даних.

Заповнення звітності допускає відповідальність керівника і головного бухгалтера за вірогідність відомостей, наявних у ній. Організація складає бухгалтерську звітність, що відображає склад майна і джерела його формування, включаючи майно виробництв, господарств, інших структурних підрозділів, а також філій і представництв, виділених на окремий баланс і не є юридичними особами.

Форма звіту про фінансові результати, безумовно, дозволяє проводити більш глибокий аналіз фінансового стану підприємства за такими її аспектами, як оборотність, рентабельність. Інформація, наявна у даному звіті, у більшій мірі відповідає потребам користувачів у показниках, які характеризують обсяг реалізації і прибутку, а також співвідношення витрат [3].

Часто результати аналізу фінансового стану підприємств ґрунтуються на недостовірній інформації, при цьому вона може бути перекручена як через суб'єктивні, так і об'єктивні причини.

З одного боку, правилом «умілого» українського менеджера вважається заниження або приховування будь-якими хитруваннями отриманих доходів (прибутку). Корінна зміна ситуації в цьому випадку можлива лише із введенням, за досвідом сша, кримінальної відповідальності за такі дії. Фактично для оцінки вірогідності вихідної інформації і, як наслідок, одержання реальних результатів аналізу фінансового стану вітчизняним законодавством пропонується попереднє проведення незалежного аудиту для виявлення навмисних і ненавмисних помилок. Однак, як показує практика, наявність аудиту не заважає власникам спотворювати звітність. Одержання достовірної інформації в цьому випадку можливе при проведенні спеціального дослідження фінансовими службами, фінансованими автономно від підприємства.

Перетворення, які продовжують відбуватися сьогодні у вітчизняній обліковій практиці, і відповідні напрями загальноєвропейської гармонізації обліку мають позитивне значення для української економіки. Необхідність залучення в організації капіталу (включаючи іноземний капітал) для подальшого розвитку виробництва, інфраструктури тощо визначає позитивні аспекти у зближенні українського обліку і звітності з міжнародними стандартами, а також необхідність окремих організацій складати звітність у повній відповідності з міжнародними стандартами фінансової звітності [1].

Література

1. Лагун м.і. інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану підприємств при визначенні його потенціалу // формування ринкових відносин в україні. - 2007. - № 9. - с. 64-68.

2. Турило а.м. методологічні підходи до оцінки фінансової діяльності підприємства // фінанси україни. - 2007. - № 3. - с. 100-104.

3.                         Цигилик 1.1. Роль інформації для аналізу фінансової діяльності підприємства у системі стратегічного управління // www. Conference. Mdpu. Org. Ua.

Проблеми теорії та практики обліку, аналізу і аудиту у розрізі світових інтеграційних процесів в економіці

Внутрішній аудит у банківській установі: його особливості та сучасні тенденції розвитку в україні

Боровкова м.в.

Хмельницький національний університет

Ченаш і.в.

Київський національний економічний університет ім.. В.гетьмана

В даній статті визначено роль внутрішнього аудиту в банківських установах, розглянуто його особливості та функції, а також сучасні тенденції його розвитку в україні.

Актуальність теми дослідження. Становлення україни як держави з економікою ринкового спрямування і реальне підвищення ефективності управління процесом господарської діяльності можливе тільки за наявності достовірної інформації внутрішнього та зовнішнього характеру, що сприяє прийняттю правильних управлінських рішень. У сучасних умовах це набуває особливої актуальності, оскільки в україні, як і в інших державах пострадянського простору, бракує практики самостійного управління суб' єктами господарювання. Розв'язанню цієї проблеми підпорядковано розробку і впровадження нових видів контролю на основі чітких законодавчих норм з регулювання конкретних видів діяльності та забезпечення взаємодії об'єкта і суб'єкта перевірки щодо виконання управлінського рішення. Особливо гострою ця проблема є для організацій, діяльність яких має багатоцільовий характер та пов'язана із високим ступенем ризику. У цьому контексті найбільш значимими структурами, як з економічних, так і з суспільних позицій є банківські установи. У світовому банківському співтоваристві питанням внутрішнього контролю надається велике значення, оскільки належним чином організована система внутрішнього контролю забезпечує надійність роботи банку та дає впевненість контрагентам у збереженості їх коштів.

Одним із ключових елементів банківського контролю, який має широке запровадження в економічно розвинених країнах, визнано внутрішній аудит, завдяки якому вивчаються фінансові та господарські операції з метою ефективного використання банківських ресурсів, досягнення найкращого фінансового результату та вироблення політики ведення бізнесу. Удосконалення системи оперативного управління банків вимагає активізації діяльності служби внутрішнього аудиту з притаманними їй функціями.

Важливість розв'язання завдань, в першу чергу, розширення сфери впливу внутрішнього аудиту на підвищення ефективності діяльності кожного структурного підрозділу і банку загалом, удосконалення методів аудиторських перевірок та розробки нових із застосуванням математичних та економіко-статистичних прийомів оцінки фінансового стану банку (реального та прогнозованого), визначає актуальність теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблематика внутрішнього аудиту в банках знаходить своє відображення у наукових працях багатьох вітчизняних вчених - киреєва о.і, шульги н.п., полєтаєвої о.с., любунь о.с., кравець м.п., швець н.р.., які у своїх працях розглядають загальнотеоретичні основи застосування внутрішнього аудиту в банках, методику й організацію проведення внутрішнього аудиту в банку, використання стандартів внутрішнього аудиту в банках.

Метою статті є розгляд сучасного стану та розвитку внутрішнього аудиту у комерційного банку.

Виклад основного матеріалу. Необхідність розвитку функції внутрішнього аудиту для українських кредитно-фінансових установ, які приєднуються до міжнародних стандартів банківської діяльності, зумовлена наступними чинниками: по-перше, дана функція існує у всіх відомих міжнародних банках, по - друге, її наявність у банках офіційно рекомендована у липні 2000 року базельським комітетом із банківського нагляду згідно із документом «внутрішній аудит у банку й взаємовідносини наглядових органів і аудиторів» [3]. Крім того, відповідно до положення нбу про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках україни від 27.05.1998 № 114 [1] зі змінами та доповненнями хоч і не передбачена обов'язковість формування служби внутрішнього аудиту в банку, однак обґрунтована необхідність і ефективність використання системи внутрішнього аудиту в банку з метою всебічної оцінки ефективності внутрішнього банківського контролю. У методичних вказівках щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках україни, затверджених постановою правління нбу від 20.07.1999 № 358, сказано, що діяльність банку підлягає повній або частковій перевірці внутрішніми аудиторами [2].

Аналіз наукових праць з організації та методології аудиту показав, що низка методологічних і теоретичних питань залишається недостатньо розробленою, а завдання внутрішнього аудиту банків формулюються узагальнено і доволі поверхово. Недостатньо також розглядаються в економічній літературі проблеми становлення та ефективної діяльності служби внутрішнього аудиту в банківських установах.

Нормативні документи національного банку україни визначають лише головні функції внутрішнього аудиту, які містять низку суперечностей, що ускладнює застосування даного виду аудиту в практичній діяльності. Модель внутрішнього аудиту, прийнята вітчизняними банками, включає два основні елементи: 1) ревізія, яка зосереджується на перевірці збереження та ефективному використанні активів, виявленні та ліквідації заборгованостей і недостач; 2) забезпечення достовірності бухгалтерсько-фінансової звітності,

Мінімізація оподаткування, сприяння збереженню активів банку.

Методика проведення аудиту поєднує прийоми документальної перевірки та фінансово-економічного аналізу. Можливості методичного апарату економічного аналізу та економіко-математичних методів використовуються внутрішніми аудиторами недостатньо. Унаслідок наявних підходів основними критеріями формування ефективної системи внутрішнього аудиту обрано кількість та частоту проведених перевірок.

Суттєвим упущенням діючої оцінки економічного стану кредитної установи внутрішнім аудитом є ретроспективність, тобто оцінювання результатів діяльності минулих періодів. Стан організації та регулювання внутрішньобанківського аудиту не задовольняють потреб керівництва банків під час прийняття стратегічних рішень.

Внутрішній аудит - це функція незалежної оцінки, що створюється всередині банку для проведення аналізу й оцінки його діяльності. Метою внутрішнього аудиту є надання допомоги працівникам банку для ефективного виконання ними своїх обов' язків. Внутрішній аудит забезпечує їх даними аналізу, оцінками, рекомендаціями, порадами та інформацією стосовно діяльності, що перевіряється.

До об'єктів внутрішнього аудиту банків відносяться: ведення бухгалтерського обліку, достовірність звітності, стан майна, забезпеченість власними коштами, фінансова стійкість, ліквідність, система управління, якість роботи економічних і технічних служб, планування і прогнозування, система внутрішнього контролю, операції з грошовими коштами, фінансові результати діяльності.

Аудит банків та інших фінансово-кредитних організацій суттєво відрізняється від аудиту промислових підприємств, організацій торгівлі, транспорту й інших галузей за характером його організації і за методикою проведення аудиторських перевірок. Водночас він базується на тій же законодавчій базі, що й аудит усіх перерахованих вище інституцій. Потреба в аудиті пов' язана перш за все з необхідністю отримання об' єктивної інформації для прийняття економічно обґрунтованих рішень.

До основних функцій внутрішнього аудиту в банках, як правило, належать:

-         Перевірка достовірності обліку надходження, використання, вибуття та нарахування зношення основних засобів та нематеріальних активів;

-         Правильність і законність касових операцій;

-         Перевірка достовірності і правильності відображення в обліку різних видів господарських матеріалів і малоцінних предметів;

-         Правильність відображення в обліку і звітності цінних паперів;

-         Законність і достовірність відображення в обліку і звітності кредитних та депозитних операцій;

-         Достовірність і правильність відображення в обліку і звітності грошових коштів на поточних, депозитних, вкладних, кредитних та інших рахунках

-         Достовірність віднесення витрат за рахунок собівартості чи власного прибутку, що залишається в розпорядженні банку;

-         Перевірка повноти, правильності й достовірності відображення в обліку доходів та фінансових результатів.

Перевірки, що проводяться в банку службою внутрішнього аудиту банку, здійснюються на підставі положення про службу внутрішнього аудиту банку, стандартів внутрішнього аудиту, які розробляються кожним банком самостійно з дотриманням вимог національного банку україни та специфіки діяльності самого банку.

Статус, функціональні обов' язки та повноваження служби внутрішнього аудиту банку визначаються у положенні про службу внутрішнього аудиту банку).

При формуванні ефективної системи внутрішнього контролю не слід ототожнювати службу внутрішнього аудиту із органом нагляду за банківськими установами, який має право втручатися в операційну діяльність банку. Інакше в колективі створюється соціальне напруження, і як наслідок - підвищення рівня операційного ризику в діяльності кредитної установи. Враховуючи це, логічно залучати службу внутрішнього аудиту до поточної діяльності банку.

В україні на сьогодні тільки незначна частина філій банків має службу внутрішнього аудиту або посаду аудитора у відділеннях чи філіях. Більшість банків із розгалуженою мережею філій здійснюють аудит лише на рівні банку - юридичної особи, періодично перевіряючи філії шляхом проведення інспектування, яке передбачає оцінку стану обліково-операційної роботи і внутрішньобанківського контролю та надання практичної допомоги відділенню чи філії банку щодо забезпечення належної організації роботи та контролю. Втім, процедури внутрішньобанківського аудиту філій та головного офісу мають суттєві відмінності. Йдеться про масштабність контролю, об'єкти перевірки та періодичність.

Служба внутрішнього аудиту виконує функції органу інформаційно-аналітичного забезпечення менеджменту банку, у якому важливу роль відведено системі контролю.

Функції служби внутрішнього аудиту банку є частиною постійного моніторингу системи внутрішнього контролю і внутрішніх процедур оцінки капіталу банку, вони забезпечують незалежну оцінку адекватності запровадженої політики та методики діяльності банку, а також їх виконання.

Внутрішний аудитор, як правило, здійснює:

-         Перевірку результатів поточної фінансової діяльності банку, нагляд за поточною діяльністю банку, дотриманням посадовими особами, працівниками банку, а також самим банком вимог чинного законодавства україни та рішень органів управління банку;

-                                 Постійний перегляд системи операційних процедур (включаючи аудиторські процедури) та методів

Проблеми теорії та практики обліку, аналізу і аудиту у розрізі світових інтеграційних процесів в економіці їх обліку;

-         Перевірку систем управління та передавання фінансової інформації, у тому числі, електронних інформаційних систем та електронних банківських послуг.

-         Здійснення неупередженої та об'єктивної оцінки фінансової, операційної, інших систем і процедур контролю в банку, оцінку та аналіз виконання посадовими особами і персоналом банку статуту, внутрішніх положень банку щодо проведення операцій в обсягах наданої національним банком україни банківської ліцензії або дозволу на окремі банківські операції;

-         Розслідування в межах своїх повноважень вчинених і запобігання майбутнім порушенням у системі внутрішнього контролю, а також попередження випадків будь-яких ризиків;

-         Виявлення сфер потенційних збитків для банку, сприятливих умов для шахрайства, зловживань і незаконного присвоєння коштів банку".

-         Налагодження і підтримання взаємодії із зовнішніми аудиторами, державними органами контролю та службою банківського нагляду національного банку україни;

-         Надання правлінню банку та керівникам структурних підрозділів, що перевіряються, висновків про результати проведеної аудиторської перевірки і пропозицій щодо поліпшення діючої в банку системи внутрішнього контролю

-         Отримувати в межах своїх повноважень на запит від банку до інших організацій або третіх осіб - суб' єктів підприємницької діяльності потрібні відомості та документи, що пов' язані з процесом перевірки;

-         При встановленні фактів зловживання службовим становищем керівників банку повідомляти про такі випадки раду банку.

Служба внутрішнього аудиту банку має право:

-         Проводити аудиторські перевірки з метою здійснення оцінки адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю банку, її відповідності ступеню потенційного ризику, притаманного різним сферам діяльності банку, а також оцінювати його;

-         Брати участь у засіданнях ради або правління банку під час обговорення питань, які прямо або опосередковано стосуються стану бухгалтерського обліку, внутрішнього контролю й аудиту, зовнішнього аудиту, змін у структурі або розвитку банку.

Стан роботи служби внутрішнього аудиту банку може бути перевірений незалежним зовнішнім аудитором.

Для забезпечення кваліфікованого аналізу та підтвердження повноти і достовірності річної фінансової звітності банку при здійсненні зовнішніми аудиторами аудиторської перевірки служба внутрішнього аудиту банку надає зовнішнім аудиторам для використання відповідну документацію, що значно впливає на скорочення витрат банку на проведення зовнішнього аудиту.

Національний банк україни здійснює контроль за роботою служби внутрішнього аудиту банку шляхом проведення інспекторами національного банку україни або уповноваженими ним особами перевірок її діяльності.

Висновки. Отже, питанням внутрішнього контролю надається велике значення, оскільки належним чином організована система внутрішнього контролю забезпечує надійність роботи банку. Служба внутрішнього аудиту виконує функції органу інформаційно-аналітичного забезпечення менеджменту банку, у якому важливу роль відведено системі контролю. Функції служби внутрішнього аудиту банку є частиною постійного моніторингу системи внутрішнього контролю і внутрішніх процедур оцінки капіталу банку, вони забезпечують незалежну оцінку адекватності запровадженої політики та методики діяльності банку, а також їх виконання. Аналіз наукових показав, що низка методологічних і теоретичних питань організації аудиту залишається недостатньо розробленою, а завдання внутрішнього аудиту банків формулюються узагальнено і доволі поверхово. Недостатньо також розглядаються в економічній літературі проблеми становлення та ефективної діяльності служби внутрішнього аудиту в банківських установах.

Література

1.Положення нбу «про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках україни» // http://www..bank.gov.ua

2.Методичні вказівки щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках україни.

3. Документ базельського комітету з банківського нагляду "внутрішній аудит в банку та взаємовідносини наглядових органів і аудиторів". - матеріали базельського комітету з банківського нагляду, липень 2000. - www.bis.org/bcbs/index.htm

Особливості оцінки платоспроможності страховика

Ваганова л.в., кладницька т.а.

Хмельницький національний університет

У статті досліджуються особливості оцінки платоспроможності страхової компанії відповідно до вимого страхового законодавства та п (с) бо.

Постановка проблеми. Забезпечення платоспроможності є однією з найважливіших проблем не тільки окремої страхової компанії, а й усього страхового ринку. Платоспроможність страховика виявляється в його фінансовій надійності, тобто здатності страховика погасити зобов'язання перед застрахованими особами в будь-який момент часу. Фінансовим забезпеченням платоспроможності виступає капітал страховика у ліквідній формі, отже вартість активів страхової компанії повинна перевищувати вартість її зобов' язань або (щонайменше) дорівнювати їй. Страховик вважається неплатоспроможним, якщо його активи неадекватні або недоступні (перебувають у неліквідній формі) в певний час, аби здійснити виплати на вимогу страхувальників.

Аналіз наукових досліджень. Проблема платоспроможності страховика останнім часом стала досить популярною у наукових колах і досліджується у працях а. М. Єрмошенка, в. В. Поплавської, в. С. Приходька, о. О. Гаманкової, а. І. Сухорукова.

Виклад основного матеріалу. Платоспроможності страховиків україни контролюється законом україни "про страхування" [2], яким передбачено наступні умови забезпечення їх платоспроможності:

-         Наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика;

-         Створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

-         Перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Отже, першою складовою забезпечення платоспроможності страховика вважається наявність сплаченого статутного фонду, який виступає гарантією забезпечення майбутніх страхових виплат на початковому етапі діяльності компанії. Згідно з чинним законодавством мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти україни [3].

Статутний капітал у страховій діяльності не тільки забезпечує статутну діяльність страховика, як у інших суб'єктів господарювання, а й являється джерелом покриття страхових виплат у разі недостатності передбачених для цього коштів. Саме через те, що статутний капітал від самого початку заснування страхової компанії формує основу її фінансової стійкості, його розміру і структурі приділяється дуже велика увага як з боку страховиків, так і з боку наглядових органів [1].

Другим важливим компонентом платоспроможності страхової організації вважається достатній обсяг страхових резерів.

Страхові резерви - елемент кругообігу коштів страхової компанії. Вони уособлюють ту частку ресурсів страховика, яка за звичайних умов діяльності достатня для сплати страхового відшкодування за укладеними договорами страхування. Страхові резерви на період дії договорів страхування знаходяться в розпорядженні страхової компанії і можуть також бути використані нею як джерело інвестицій. Протягом певного часу кошти страхових резервів або повертаються до страхувальників у вигляді страхових виплат, або перетворюються на дохід (за умови беззбиткового проходження договору страхування).

Розглянувши два основних компонента забезпечення платоспроможності, на нашу думку варто звернутися до статистичних даних щодо темпів зростання статутного капіталу і страхових резервів страховиків україни [1] (таблиця 1).

 

Дані таблиці свідчать про зростання основних показників страхової діяльності у періоді, що досліджується

Третім компонентом платоспроможності страхової організації є перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим нормативним.

Згідно з українським законодавством, фактичний запас платоспроможності страховика визначається шляхом вирахування від вартості майна страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов' язань, в тому числі.

Принциповим моментом у новому українському законодавстві є введення маржі платоспроможності, тобто суми перевищення фактичного запасу платоспроможності над розрахунковим, де розрахунковий нормативний запас встановлюється на рівні двох коефіцієнтів: 0,25 та 0,30, відповідно, взятих від надходжень страхових премій за звітний період та від страхових відшкодувань за той самий період.

Взагалі зміст методики визначення платоспроможності страховика полягає в порівнянні обсягу зобов' язань страховика перед страхувальниками з обсягом власних коштів, які можуть бути використані на покриття зобов'язань. Перевищення фактичного запасу платоспроможності над нормативним запасом відображає частку власних коштів страховика в загальних зобов' язаннях.

Розглянемо методику визначення нормативного запасу платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика дорівнює більшій з двох величин. Перша визначається множенням суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на 0,18. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50 % страхових премій, сплачених перестраховикам [2]. Метод розрахунку першої величини можна представити у вигляді формули:

Нзп1 = 0,18* (сп - 0,5*спп),                                                                                  (1)

Де нзп1 - нормативний розрахунковий запас платоспроможності на підставі страхових премій;

Сп - сума надходжень страхових премій протягом звітного періоду;

Спп - сума страхових премій, переданих у перестрахування протягом звітного періоду.

Друга величина визначається множенням суми здійснених страхових виплат протягом звітного періоду за договорами страхування на 0,26. При цьому сума здійснених страхових виплат зменшується на 50 % страхових виплат, компенсованих перестраховикам згідно з укладеними договорами перестрахування [3].

Коригування здійснюється з використанням коефіцієнта 0,5 за формулою:

Нзп2 = 0,26 * (св -0,5*свп),                                                                                  (2)

Де нзп2 - нормативний розрахунковий запас платоспроможності на підставі страхових виплат;

Св - сума страхових витрат, здійсненим страховиком протягом звітного періоду;

Свп - сума страхових виплат, компенсованих перестраховиками протягом звітного періоду. Отже, розрахунковий нормативний запас платоспроможності має дорівнювати найбільшій із двох сум, одна з яких обчислюється на підставі страхових премій, а друга - на підставі страхових виплат. Наведений у страховому законодавстві метод розрахунку нормативного запасу платоспроможності має ряд суттєвих недоліків, а тому, на нашу думку, доцільно визначати на підставі надходжень страхових премій за звітний період, а саме [2]:

Р1 = [(0,18*8р1)+ (0,16*8р2)]* с^/у),                                                                   (3)

Де р1 - розрахунковий розмір на підставі страхових премій;

8р1 - сума надходжень страхових премій до 10 млн євро;

8р2 - сума надходжень страхових премій більше, ніж 10 млн євро (загальна сума страхових премій за винятком 8р1);

Vs - загальна сума страхових виплат за винятком виплат, сплачених перестраховиками;

V- загальна сума страхових виплат.

Наведений метод розрахунку враховує досвід західних компаній, де загальну суму надходжень страхових премій поділяють на дві частини - суму надходжень страхових премій до 10 млн евро і понад 10 млн евро.

Отже, якщо страховик має надходження страхових премій понад 10млн євро, вважається, що страховик уклав більше угод страхування, у нього ширше розподілений ризик, а тому така страхова компанія більш надійна. У такому разі застосовується "пільговий" коефіцієнт 0,16, в іншому випадку він становить 0,18.

Подальшого дослідження також вимагає метод розрахунку нормативної загальної платоспроможності на базі виплат.

Розрахунок нормативного запасу платоспроможності на базі страхових виплат доцільно здійснювати за формулою [2]:

V Другому випадку розмір розраховується на підставі страхових виплат:

Р2 = [(0,26*у1) + (0/23*у2)]* ^/у),                                                                       (4)

Де р2 - розрахунковий ромір на підставі страхових виплат;

VI  - середньорічна сума виплат до 7 млн євро;

У2 - середньорічна сума виплат понад 7 млн євро (загальна сума страхових виплат за винятком у1

Розрахована сума на базі виплат свідчить, що нормативне забезпечення платоспроможності розраховане на базі премій відрізняється від розрахованих виплат. Оскільки нормативний запас платоспроможності обчислений на підставі премій і визначений із згідними зобов'язаннями як прийнятні, а розрахований нормативний запас на базі виплат - основні зобов'язання, що виконані.

В процесі дослідження були проведені розрахунки нормативного запасу платоспроможності за фактичними даними городоцького відділення наск "оранта". Розрахунки свідчать, що нормативний запас платоспроможності відрізняється від розрахункового.

Подальшого дослідження також вимагає процес формування гарантійного фонду страховика, який забезпечує контроль за додержанням фактичного запасу платоспроможності. На цьому етапі важливо врахувати

Досвід країн єс.

Висновки

Отже, у статті досліджується платоспроможність страховика та умови її забезпечення в умовах ринкової економвки. Особлива увага приділяється методиці розрахунку нормативного та фактичного запасів платоспроможності, наводяться пропозиції щодо її вдосконалення. Сучасна українська система платоспроможності повинна базуватися на європейській моделі, що має бути відображено в нормах закону україни "про страхування". Таким чном страховими організаціями нашої країни постає завдання перейняти позитивний закордонний досвід розвитку страхового ринку.

Література

1. Гаманкова о. О. Капіталізація страхового ринку україни як прояв процесів глобалізації. Економічний часопис - ххі. № 5-6. - 2006. - с. 17-22.

2. Приходько в. С. Бухгалтерський облік страхової діяльності: навч. Посібник. - 2-ге вид., допов. Й перер. - к.: лібра, 2002. - 216 с.

3. Сухоруков в. А. Государственное регулирование финансовой устойчивости страховщиков. - м.: издательський центр "анкил", 2005. - 112 с.

Вдосконалення облікової інформації на стадії її створення

Волошан і. Г., тютюнник п. С.

Харківський національний економічний університет

Оптимізація процесу документування в бухгалтерському обліку є один з найбільш актуальних напрямів дослідження. Наукове обґрунтування й оперативне управління виробництвом вимагає бездоганної системи інформації, її своєчасного аналізу, прийняття на цій базі швидких і вірних рішень. Тому, інформаційне забезпечення повинне сприяти реалізації ефективного управління при мінімальних витратах на організацію і функціонування системи інформації.

Постановка проблеми в загальному вигляді. Різноманіття і великий обсяг даних первинного обліку, умови їх одержання і реєстрації, місця виникнення, з яких надходить вихідна первинна інформація, складність процесу заповнення носіїв інформації й інших особливостей створюють певні труднощі з виконання робіт на першій стадії облікового процесу. Сьогодні первинний облік найменш упорядкований та відрізняється великою трудомісткістю.

Аналіз останніх публікацій. Питанням організації первинного обліку присвятили свої праці м.г. бєлов і г.г. кірейцев, з.в. кір'янова, о.в. орлов, н.а. бортник, в.г. горєлкін, 1.1. Ємець, г.г. жуйков, н.і. іванов, с.с. кромін, ю.с. румянцев, а.м. фєдяєв і в.с. кириченко та ін. Значний внесок в створення принципів документування зробили зарубіжні вчені е. Хелльмунд і к.х. клаусе.

Стосовно цього питання в економічній літературі висловлюється кілька думок. Ю. А. Ратмиров вважає, що "первинний облік, будучи вихідною стадією облікових робіт, повинний точно, вчасно і вичерпно фіксувати всі дані, що потрібні для подальшого систематичного обліку й оперативного управління виробництвом [2, с. 47].

С. І. Волков вказує, що "первинна облікова інформація є основним джерелом формування даних бухгалтерського, оперативного і статистичного обліку, контролю, аналізу виробничо-господарської діяльності, управління підприємством" [3, с. 31].

В. Індукаєв і н. Лапухін відзначають, що в системі управління підприємством усе більшого значення набуває раціональна організація первинного обліку. Це обумовлено тим, що первинний облік є основним джерелом інформації про діяльність підприємства.

І. В. Подольський вказує: "початковою стадією усіх видів обліку є збір і реєстрація первинної інформації. Вона значно впливає на загальну трудомісткість облікових робіт, а також на вірогідність вихідних і зведених показників.

Цілі статті. Необхідність досліджень викликана, на наш погляд, кризою, що склалася у сфері практичного застосування бухгалтерського обліку українськими суб'єктами господарювання. Як один з найбільш актуальних напрямів подібного дослідження є оптимізація процесу документування в бухгалтерському обліку.

Виклад основного матеріалу. Оптимізація будь-якої інформації повинна відповідати наступному критерію: максимум даних для оцінки сутності справи, мінімум - на різного роду другорядні деталі.

Первинний облік - основа наступної обробки вихідної інформації, процесу управління. Підраховано, що витрати на первинний облік підприємства складають 45-60 % загальних витрат часу на обробку інформації.

Існують різні шляхи удосконалення організації первинного обліку з використанням еом і інших технічних засобів. Вивчення наявних технічних засобів підприємства, що використовуються для механізації первинного обліку, показало, що рівень технічного забезпечення дуже низький. Велика частка робіт з підрахунку, виміру і реєстрації вихідних кількісних даних здійснюється вручну, що значно підвищує трудомісткість облікового процесу.

На нашу думку, до основних причин відставання механізації первинного обліку варто віднести наступні: великий обсяг інформації, що підлягає реєстрації; велика кількість об'єктів обліку для реєстрації вихідної первинної інформації; різноманіття умов, які необхідно враховувати при відображенні й організації отримання вихідних даних; неповне забезпечення місць збору і реєстрації інформації технічними засобами; низький рівень точності більшості технічних засобів первинного обліку; недостатня увага до питань технічного забезпечення. Маються й інші труднощі, викликані особливостями виробництва і відображення ряду облікових даних.

Слід особливо зазначити, що однозначного рішення даного питання бути не може. Для кожного окремого підприємства необхідно своє рішення, що враховує його особливості, забезпечення його належною обчислювальною технікою і периферійним устаткуванням, організацією первинного обліку.

Однак просліджуються і загальні напрямки основними з який є наступні:

-         Скорочення і вилучення з первинних документів постійних реквізитів і відображення їх у пам'яті

Еом;

-         Скорочення загального обсягу первинної інформації за рахунок виключення з неї умовно-постійної інформації;

-         Використання уніфікованих первинних документів;

-         Заміна більшості звичайних паперових первинних документів машинними носіями інформації;

-         Повне забезпечення місць виникнення даних на підприємствах необхідними засобами збору, виміру, реєстрації, передачі, нагромадження і введення даних в обчислювальну установку;

-         Автоматизація процесу збору, виміру, реєстрації, передачі і введення в обчислювальну установку первинної інформації;

-         Розробка автоматизованої системи знімання, виміру, реєстрації, передачі по окремих виробничих ділянках і видам діяльності підприємства;

-         Підвищення матеріальної і моральної відповідальності працівників підприємства за підтримку в постійному робочому стані технічних засобів первинного обліку і розробка нових, більш прогресивних технічних засобів [3, с. 21].

Однак необхідно пам' ятати, що при сучасному рівні розвитку засобів організаційної техніки не можна цілком відмовитися від використання первинних документів. Це обумовлюється тим, що первинні документи є не тільки носіями первинної інформації з господарських операцій, що вчинилися, але і засобом їх організації.

З огляду на широкі можливості еом по обробці первинної облікової й іншої економічної інформації і нагромадженню її в пам'яті машини, необхідно чітко на кожнім етапі управління визначати обсяги потрібної і непотрібної інформації.

В умовах застосування еом і функціонування асуп першорядного значення набувають питання ідентифікації й уніфікації облікової інформації, раціонального моделювання потоків облікової інформації. По нашим розрахункам, ідентифікація й уніфікація облікових показників, що відбивають реалізацію продукції, знижують обсяг інформації майже на 50 %. Приблизно таке ж положення спостерігається і по інших ділянках обліку.

В даний час практично всі первинні облікові документи, що застосовуються для відображення різних оперативних фактів господарської діяльності, уніфіковані і зібрані в альбоми уніфікованих форм документів.

У зв'язку з тим, що поряд з оперативними фактами, оформлюваними уніфікованими формами документів, існує безліч операцій, для формування яких не передбачена уніфікована документація і які не завжди повинні бути відбиті в системі бухгалтерського обліку (мова в першу чергу йде про факти, відображення й облік яких необхідний не стільки для цілей бухгалтерського обліку, скільки для здійснення функцій управлінського обліку), підприємству надається широкий простір у виборі методів і засобів фіксації подібних фактів. Оскільки така документація займає не останнє місце в системі організації первинного обліку, доцільно умовно розділити первинну документацію на:

-         Первинну облікову документацію (документи, на підставі яких у регістрах бухгалтерського обліку робляться облікові записи). У складі цієї групи можуть бути присутнім як уніфіковані форми, так і документи, форми яких розроблені на самім підприємстві;

-         Первинну оперативну документацію (документи, складання яких необхідне для здійснення контрольних і аналітичних функцій). На відміну від першої групи, тут форма всіх документів розробляється на підприємстві, що і визначає основні обов' язкові і додаткові реквізити документів, а так само місце, терміни їх складання [4, с. 30].

Робота з первинного обліку і документування господарських операцій дуже трудомістка. Для її спрощення необхідно скорочувати кількість документів, що використовуються для бухгалтерського оформлення операцій, виключати з первинних документів зайві реквізити, зменшувати кількість підписів на документах і правильно організовувати документообіг.

Зменшення кількості первинних документів спрощує облік, знижує витрати на його ведення і трудомісткість облікових робіт.

Основними шляхами зменшення кількості документів (носіїв інформації) є:

-         Заміна разових документів накопичувальними;

-         Застосування багатострокових документів замість однорядкових;

-         Використання документів "тривалого користування";

-        Усунення надмірної класифікації об'єктів, що враховуються;

-         Застосування бездокументального способу обліку руху цінностей (наприклад, реєстрація господарських операцій безпосередньо в облікових регістрах, без складання по них первинних документів);

-         Застосування способу "обмін непридатної одиниці на придатну" (облік мшп);

- створення комплексних первинних документів.

Подальше удосконалювання бухгалтерського обліку пов'язане, в першу чергу, з упорядкуванням первинних документів. Міністерствами розроблені типові форми таких документів, однак, їхнє впровадження на підприємствах незадовільне.

Висновки. Як показало дослідження, система організації збору, виміру, реєстрації, передачі, введення первинної інформації, що діє в наш час, викликає занепокоєння. На ряді великих підприємств, що мають обчислювальні установки з сучасною електронною технікою, для ведення первинного обліку в цехах, на складах застосовується ручна праця. Обчислювальні установки узагальнюють первинну інформацію, отриману за допомогою громіздкої ручної облікової праці багатьох робітників, інженерно-технічних працівників, рахункового й іншого персоналу підприємства.

Можливості, що з' явилися в наш час на ряді промислових підприємств, для механізації й автоматизації первинного обліку використовуються не достатньо. Промислові підприємства неохоче використовують для збору первинної інформації, її виміру, реєстрації і введення в систему управління різного роду термінальні і периферійні пристрої з причин, що безпосередньо залежать від них самих.

Сукупність документів, що несуть у собі облікову інформацію, є одним з елементів методу бухгалтерського обліку. Значення документації визначається тим фактом, що це най трудомістка стадія облікового процесу. Тому необхідні систематичні пошуки в напрямку удосконалювання документації, хоча ця робота і ведеться, але її необхідно розвивати й інтенсифікувати. Адже технологія виробництва постійно удосконалюється, що приводить до часткової чи повної зміни документації, і та документація, що "гарна" сьогодні, завтра не буде відповідати потребам оперативного керівництва.

Першим етапом роботи з удосконалення документації вважаємо впровадження типових форм документів по всіх ділянках обліку. Потім варто провести повне і всебічне обстеження інформації з кількісної і якісної сторони (другий етап). На третьому етапі виявляються потреби (як існуючі, так і потенційні) апарата управління в інформації. І тільки після цього можна приступити безпосередньо до наукових розробок по упорядкуванню документообігу і раціоналізації форм первинних документів. В даний час для такої роботи немає достатнього фактичного матеріалу, тому дослідження носять прикладний характер на емпіричному рівні.

На підставі вивчення інформаційних потоків і потреб в інформації може сформуватися такий новий науковий напрямок - прикладне документоведення, об' єктом дослідження якого будуть облікові документи, а предметом - форми документів по окремих стадіях облікового процесу, реквізити і їхнє розташування, терміни представлення, коди інформації і т.п.

Література

1. Бутинець т. А. Система бухгалтерського обліку: документування фгж // вісник жіті. Серія: економічні науки. - 2001. - № 15. - с. 45-47

2. Ратмиров ю. А. Механизированный учет в системе управления. - м.: финансы, 1971. - 256 с.

3. Кирьянова з. В. Методологические и организационные аспекты первичного учета. - м.: финансы и статистика, 1981. - 142 с.

4. Подольский в. И. Аудит первичного учета предприятий: практ. Пособие / в. И. Подольский, н. С. Макарова. - м.: юнити-дана: аудит, 2003. - 173 с.

5.Пушкарь м. С. Бухгалтерский учет в системе управления. - м.: финансы и статистика, 1991. - 174 с.

Дослідження фінансового стану хмельницького заводу залізобетонних конструкцій за даними бухгалтерського балансу

Голенко в. А., наконечна г.ф.

Хмельницький національний університет

У статті проаналізовано фінансовий стан хмельницького заводу залізобетонних конструкцій з використанням для цього основних показників фінансової стійкості, ліквідності і платоспроможності, оціненено ймовірність банкрутства за моделями альтмана таффлера та лісу, розраховано показники рентабельності, а також зроблено висновки стосовно привабливості підприємства для кредиторів та інвесторів.

Актуальність теми пояснюється постійною необхідністю здійснення аналізу фінансового стану підприємства. Адже станом цікавляться не лише керівники та відповідні служби підприємства, а й його засновники, інвестори - з метою вивчення ефективності використання ресурсів; банки - для оцінки умов кредитування та визначення рівня ризику; постачальники - для своєчасного отримання платежів; податкові інспекції - для виконання плану надходжень коштів у бюджет та інші.

В останнє десятиріччя проблемі звітності, техніки складання, а також методиці аналізу балансу присвятили свої дослідження українські вчені о.с. бородкін, ф.ф. бутинець, а.м. герасимович, с.в. голов, в.і. єфіменко, г.г. кірейцев, м.в. кужельний, в.г. лінник, ю.я. литвин, є.в. мних, п.т. саблук, в.в. сопко, л.к. сук, в.г. швець та інші. Зарубіжні теоретики представлені перекладною літературою авторів: ч. Гаррісона, п. Герстнера, і.ф. шера, х. Андренсона, м.ф. ван бреда, д. Колдуелла, б. Нідлза, е.с. хендріксена.

Мета даної статті - проаналізувати фінансовий стан хмельницького заводу залізобетонних конструкцій, використовуючи для цього основні показники фінансової стійкості, ліквідності і платоспроможності, визначити ймовірність банкрутства, а також оцінити його привабливість для кредиторів та інвесторів.

Для оцінки фінансової стійкості велике значення має такий показник як власний оборотний капітал, який визначається як різниця між оборотними активами і поточними зобов' язаннями. Наявність власних оборотних коштів свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити поточні борги, але й має фінансові ресурси для розширення діяльності та фінансування. На хззбк даний показник приймає від'ємне значення протягом трьох років і постійно зменшується (в 2005р. - 53тис. Грн, в 2006р. -542тис. Грн, 2007р. - 971тис. Грн.), що свідчить про те, що підприємство не здатне вчасно сплатити поточні борги й не має фінансових ресурсів для розширення діяльності та фінансування.

Для оцінки фінансової стійкості були також використані наступні коефіцієнти: автономії, фінансової стабільності, концентрації залучених коштів, забезпеченості власними оборотними коштами, покриття (забезпеченості) запасів, маневреності, довгострокового залучення позикових коштів. Їх значення наведені в таблиці 1.

 

Коефіцієнт автономії відповідав нормативному значенню лише в 2005 році (0,549), в 2006 році він знизився на 0,263 пункти і надалі продовжує зменшуватися. Це свідчить про те, що залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування посилюється. Коефіцієнт концентрації залучених коштів також відповідав нормативному значенню лише у 2005 році. Надалі концентрація залучених коштів на підприємстві зростає. Коефіцієнт фінансової стабільності аналогічно двом попереднім коефіцієнтам, відповідав нормативному значенню лише в 2005 році. В 2006 році він зменшився майже вдвічі - до 0,4. І надалі тенденція до зменшення збереглась, хоча не такими швидкими темпами.

Важливим показником фінансової стійкості є коефіцієнт маневреності власного капіталу. Він показує, яка частка власних коштів знаходиться в мобільній формі, що дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. На хззбк даний коефіцієнт має від'ємне значення протягом трьох років оскільки у підприємства немає власного обігового капіталу.

Розширенню масштабів виробництва сприяє фінансування діяльності підприємства за рахунок довгострокових кредитів. Сума власного капіталу та довгострокових кредитів складають довгостроковий капітал підприємства. Важливо знати, яку частку займають довгострокові кошти у величині довгострокового капіталу. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів визначається як відношення довгострокових зобов'язань до довгострокового капіталу. Динаміка цього показника позитивна, хоча в даному випадку це може свідчити про недостатнє залучення довгострокових зобов'язань.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами показує ступінь покриття оборотних активів власними джерелами коштів і визначається відношенням власного оборотного капіталу до величини оборотних активів. Цей показник також від'ємний і погіршується оскільки у підприємства немає власного обігового капіталу. Аналогічно розраховується коефіцієнт покриття запасів і витрат (у знаменнику формули відображається вартість запасів і витрат). Вони теж мають від'ємні значення.

Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які в загальному вигляді характеризують його спроможність своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за короткостроковими зобов'язаннями перед контрагентами.

Основною ознакою ліквідності є формальне перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над поточними зобов'язаннями. Чим більше це перевищення, тим сприятливіший фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності.

Платоспроможність можна характеризувати як здатність підприємства сплачувати кошти за своїми поточними зобов'язаннями, які потребують негайного погашення. Поточна платоспроможність характеризує поточний стан розрахунків на підприємстві та аналізується на основі даних про його фінансові потоки: надходження грошових коштів має забезпечити покриття поточних зобов'язань. Перспективна платоспроможність визначає можливість підприємства у майбутньому розраховуватися зі своїми поточними боргами і досліджується переважно за допомогою показників ліквідності. Саме від рівня ліквідності залежить як перспективна, так і поточна платоспроможність. Розглянемо ліквідність балансу підприємства за три роки (табл. 2).

 

Як видно з таблиці, не виконуються дві з чотирьох обовязкових нерівностей [1,с.46]. Це означає, що баланс хззбк не є абсолютно ліквідним. Нестача платіжних засобів по другій групі активів і пасивів значно перевищує їх надлишок по першій групі, що свідчить про порушення поточної ліквідності та платоспроможності. Порівняння повільнореалізованих активів з довготерміновими пасивами свідчить про позитивну перспективну ліквідність. Четверта нерівність вказує на недотримання мінімальної умови фінансової стійкості - наявності у підприємства власних оборотних коштів. Отже, у підприємства немає власних оборотних коштів і в динаміці його фінансова стійкість лише погіршується.

Показники ліквідності визначаються відношенням відповідних поточних активів і поточних зобов'язань [1,с.49-51]. Чим вища частка від ділення, тим стійкіший фінансовий стан підприємства, здатного швидко погасити усі подані до оплати борги. Показники ліквідності досліджуваного підприємства за 2005 - 2007 роки, розраховані за даними табл. 2, наведено в табл. 3.

 

З таблиці видно, що лише коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормативному значенню, хоча в 2007 році він значно погіршився. Решта показників - не відповідають і, крім того, в динаміці погіршуються. Це свідчить про низький ступінь ліквідності та платоспроможності. Підприємство не є привабливим для кредиторів та інвесторів.

У вітчизняній практиці з метою прогнозування платоспроможності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності [2,с.136]. Позитивно характеризується значення коефіцієнт більше за 1. Проте для хззбк коефіцієнт можливого відновлення платоспроможності протягом найближчих 6 місяців становить 0,336. Тобто ймовірність відновлення платоспроможності дуже низька.

Розраховані вище показники фінансової стійкості, ліквідності і платоспроможності хмельницького заводу залізобетонних конструкцій свідчать про незадовільний фінансовий стан даного підприємства. Тому існує необхідність провести діагностику ймовірності банкрутства хззбк.

Одним з основних методів оцінки ймовірності банкрутства є відома п'ятифакторна модель альтмана [2,с.133]. Значення даного показника для хмельницького заводу залізобетонних конструкцій, розрахованого за даними балансу та звіту про фінансові результати за 2007 рік, становить 3,4. Воно свідчить про досить низьку ймовірність банкрутства хззбк. За моделлю таффлера [2,с.135] інтегральний показник загрози банкрутства має граничне значення 0,3. Якшо величина розрахунку більша, то це свідчить про те, що у фірми непогані довгострокові перспективи. Для хззбк даний показник дорівнює 0,77. Показник загрози банкрутства за моделлю лісу [ш.,с.135] має граничне значення показника 0,037. Для хззбк даний показник становить 0,23. Отже, за трьома вказаними методиками розрахунку ймовірності банкрутства, найближчим часом банкрутство

Не загрожує.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу підприємства застосовують коефіцієнт бівера, який розраховується як відношення різниці чистого прибутку і амортизації до величини зобов'язань. Якщо даний показник не перевищує 0,2, то це свідчить про формування незадовільної структури балансу. За показниками хззбк на кінець 2007 року даний показник дорівнює 0,216, і це означає, що підприємство має задовільну структуру балансу.

Динаміка показників рентабельності підприємства представлена в таблиці 4.

 

Як видно з таблиці, показники рентабельності хмельницького заводу залізобетонних конструкцій мають позитивну динаміку до збільшення. Це означає, що дане підприємство покращує ефективність використання наявних в нього ресурсів.

Аналіз активів і пасивів хмельницького заводу залізобетонних конструкцій за допомогою порівняльного аналітичного балансу показав, що підприємство має важку структуру балансу, хоча це може бути притаманно для підприємств даної галузі. Незважаючи на те, що валюта балансу зросла на 514 тис. Грн, динаміка показників балансу свідчить про негативну тенденцію до зниження ліквідності підприємства (зростає частка основних засобів в активах підприємства та частка поточних зобов' язань в його пасивах).

Аналіз ліквідності та платоспроможності хззбк показав, що дане підприємство не є ліквідним і не є платоспроможним. Тобто воно неспроможне своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за короткостроковими зобов'язаннями перед контрагентами. Це робить його непривабливим для кредиторів та інвесторів. Динаміка показників за останні три роки свідчить лише про погіршення становища. Розраховане значення коефіцієнта можливого відновлення платоспроможності показує дуже низьку ймовірність відновлення платоспроможності хззбк протягом найближчих 6 місяців.

В результаті аналізу з' ясувалося, що у хззбк немає власного оборотного капіталу, що свідчить про те, що підприємство не здатне вчасно сплатити поточні борги й не має фінансових ресурсів для розширення діяльності та фінансування. Основні відносні показники фінансової стійкості відповідали нормативним значенням лише у 2005 році. У 2006 році ситуація різко погіршилась і дана тенденція збереглась і у 2007 році.

Отже, станом на 31 грудня 2007 року фінансовий стан підприємства характеризується як нестійкий. Проте, підприємство покращує ефективність використання наявних в нього ресурсів і банкрутство йому поки­що не загрожує.

Література

1.Кононенко о., маханько о. Аналіз фінансової звітності. - x.: фактор, 2008. - 208 с.

2.Шеремет о.о.фінансовий аналіз: навчальний посібник. - к., 2005. - 196 с.

3.Головко т. Методика аналізу фінансової звітності підприємства. - к. Компас, 2000. - 32 с.

4.Економічний аналіз: практикум. Київ: центр навчальної літератури, 2005. - 432 с.

5.Івахненко в.м. курс економічного аналізу: навч. Посібник. - к.: знання-прес, 2000. - 207 с.

Організація аудиту в бюджетних установах

Кириленко л.м., склабінська а.і.

Хмельницький національний університет

В статті розглянуті питання організації аудиту в бюджетних установах і зроблені пропозиції щодо її удосконалення.

На сьогоднішній день бюджетні установи потребують державного регулювання з питань реформування існуючої системи державного фінансового контролю й розробки його нормативно-правової' бази. Це, зокрема, стосується організації аудиту використання бюджетних коштів, у тому числі внутрішнього аудиту. В сучасних умовах зростає роль аудиту в бюджетних установах, оскільки потрібно не тільки порівнювати здійснені витрати з отриманими доходами, але провадити активний пошук ефективного використання кожної вкладеної гривні та здійснювати жорсткий контроль за видатками.

Необхідність організації аудиту в бюджетній сфері обумовлюється тим, що сьогодні спостерігається тенденція зростання різних видів надаваних платних послуг і робіт, які виконують бюджетні установи залежно від профілю своєї діяльності, платне навчання у вищих навчальних закладах, платні медичні послуги, науково- дослідні роботи, транспортні послуги тощо

Економічні передумови організації аудиту в бюджетних закладах обумовлюються загальним становищем україни. Нестабільність законодавства, фінансові кризи, ріст податкових зборів, дефіцит бюджету - усе це ознаки молодої ринкової економіки. Для бюджетних установ, які фінансуються безпосередньо з державного або місцевого бюджетів, а також можуть одержувати кошти з інших спеціальних джерел, аудит необхідний і актуальний, як інструмент контролю всіх напрямків життєдіяльності й функціонування господарюючого суб'єкта.

Вагомий внесок у дослідження проблем особливостей суті, функцій та змісту аудиту використання бюджетних ресурсів та його місця у системі наук зробили праці відомих зарубіжних вчених (р. Адамса, є. Аренса, г. Дженік, ф. Дефліз, д. Кармайкла, д. Лоббек, ж. Рішар, д. Робертсон, а.роджер) та вітчизняних економістів (в. Александрова, ф. Бутинця, а. Бутко, п. Германчук, л. Дікань, н.дороша, в. Завгородного, в. Кравченка, н.рубана, і. Стефанюка, б.усача).

З метою реалізації статті 26 бюджетного кодексу та відповідно до порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ було розроблено методичні рекомендації з проведення органами дкрс аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ (далі - рекомендацій).

Згідно з рекомендаціями аудит фінансової та господарської діяльності бюджетної установи - це форма державного фінансового контролю, яка спрямована на попередження фінансових порушень у бюджетній установі та забезпечення достовірності її фінансової звітності;

У рекомендаціях визначено, що об'єктами фінансово-господарського аудиту є управлінські рішення керівництва бюджетної установи з питань її фінансово-господарської діяльності, планові документи, господарські договори, фінансово-господарські операції, бухгалтерський облік, фінансова і статистична звітність та внутрішньогосподарський фінансовий контроль.

Що стосується бюджетних установ, методика проведення аудиту використання бюджетних коштів затверджується головкру. У проекті послідовності здійснення аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ (згідно постанови дкрс „про концепцію запровадження у роботу органів державної контрольно-ревізійної служби аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ") наводиться стандартна схема процесу аудиту використання бюджетних коштів. Вона передбачає здійснення його протягом бюджетного року в п' ять етапів.

Перший етап (січень поточного року): вивчення суб'єкта аудиту. Включає ознайомлення без виходу на об'єкт із сферою діяльності та системами бухгалтерського обліку, фінансової звітності і внутрішнього фінансового контролю; аналіз нормативно-правових актів, методичних документів, розрахунків та обґрунтувань, матеріалів попередніх контрольних заходів, публікацій в засобах масової інформації, звернень громадян, інформації суб' єктів господарювання та органів влади щодо використання бюджетною установою коштів і майна.

Другий етап (березень поточного року): планування процесу аудиту. Включає визначення за наявними джерелами суттєвого, встановлення слабих місць в управлінні фінансами та майном, здійснення внутрішнього фінансового контролю, оцінку ризиків та складання програми аудиту.

Третій етап (квітень - грудень поточного року): здійснення контрольних процедур. Включає проведення моніторингу; проведення камеральної, а при необхідності - і виїзної перевірки використання коштів і майна, правильності ведення бухгалтерського обліку; аналіз місячної і квартальної фінансової звітності; оцінку результатів попередніх зовнішнього і внутрішнього фінансового контролю; встановлення контролю за врахуванням керівництвом бюджетної установи внесених в ході поточного фінансового контролю пропозицій.

Четвертий етап (січень - лютий року, наступного за звітним): здійснення узагальнюючої контрольної процедури. Включає дослідження річної фінансової звітності; оцінку врахування пропозицій, що надавалися протягом попереднього року; складання проекту аудиторського звіту з підготовкою висновків і пропозицій; обговорення проекту аудиторського звіту з керівництвом бюджетної установи; підписання аудиторського звіту; документування розбіжностей; надання аудиторського звіту керівництву бюджетної установи.

П'ятий етап (лютий - березень року, наступного за звітним): реалізація результатів аудиту. Включає інформування при потребі користувачів фінансової звітності про рівень її достовірності, ступінь дотримання законодавства з фінансових питань та стан внутрішнього фінансового контролю користувачів фінансовою звітністю.

Основними завданнями аудиторської перевірки в бюджетній установі є наступні:

1. Ознайомлення із сферою діяльності бюджетної установи та системою бухгалтерського обліку, фінансової звітності і внутрішнього фінансового контролю; аналіз нормативно-правових актів, методичних документів, розрахунків та обґрунтувань, матеріалів, пов'язаних з проведенням попередніх контрольних заходів, публікацій у засобах масової інформації, звернень громадян, інформації суб' єктів господарювання та державних органів щодо використання бюджетною установою коштів та майна, інших активів і пасивів.

2. Виявлення можливих недоліків у фінансово-господарській діяльності бюджетної установи та здійсненні внутрішнього фінансового контролю, оцінка ризиків та підготовка програми проведення фінансово- господарського аудиту.

3. Проведення моніторингу фінансової звітності бюджетної установи та, у разі потреби, перевірка використання коштів та майна, інших активів і пасивів, правильності ведення бухгалтерського обліку; аналіз місячної та квартальної фінансової звітності; оцінка результатів попереднього зовнішнього і внутрішнього фінансового контролю; визначення повноти врахування керівництвом бюджетної установи пропозицій, внесених у ході моніторингу її фінансової звітності та/або перевірки.

4. Дослідження річної фінансової звітності бюджетної установи; оцінка врахування пропозицій, внесених керівництву бюджетної установи протягом звітного року за результатами моніторингу її фінансової звітності та/або перевірки; складання проекту аудиторського звіту з підготовкою висновків і пропозицій; обговорення проекту аудиторського звіту з керівництвом бюджетної установи; підписання аудиторського звіту; надання аудиторського звіту керівництву бюджетної установи.

5. Інформування у разі потреби інших державних органів про рівень достовірності фінансової звітності бюджетної установи, ступінь дотримання її посадовими особами законодавства з фінансових питань та стан її внутрішнього фінансового контролю.

Критична оцінка методичних рекомендацій з проведення аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ, інших нормативних і законодавчих актів дозволила внести ряд пропозицій щодо удосконалення організації аудиту використання бюджетних коштів, а саме:

1)Удосконалення методики аудиту відповідно до міжнародних стандартів;

2) Розробка рекомендацій по проведенню внутрішнього аудиту використання бюджетних коштів;

3) Конкретизація порядку здійснення аудиту ефективності зі застосуванням програмно-цільового методу в бюджетному процесі.

Література

1. Аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ: проблеми та шляхи запровадження // фінансовий контроль. - 2005. - № 2.

2.Бюджетний кодекс україни \\ відомості верховної ради (ввр). - 2001. - № 37-38, с. 189.

3. Дікань л.в. контроль і ревізія: навч. Посіб. - 2-ге вид., перероб. І доп. - к.: знання, 2007. - 327 с.

4. Звіт про результати базового відстеження результативності постанови кабінету міністрів україни від 31.12.2004 № 1777 „про затвердження порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ" від 25.04.2006 р.

5.Левицька с.о. правове регулювання аудиту ефективності // економіка україни. - 2005. - № 3. - с. 68 - 76. 8. Методичні рекомендації з проведення органами дкрс аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ, затверджені наказом головкру № 451 від 19.12.2005 р.

6. Постанова кабінету міністрів україни „про затвердження порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм" № 1017 від 10.08.2004 р.

7. Постанова кабінету міністрів україни „про затвердження порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності бюджетних установ" № 1777 від 31.12.2004 р.

8. Постанова дкрс україни „про концепцію запровадження у роботу органів державної контрольно- ревізійної служби аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ" № 11 від 8.10.2004 р.

Система контролю якості аудиторських послуг в україні

Крулик о.о.

Хмельницький національний університет

Ченаш і.в.

Київський національний економічний університет ім. В.гетьмана

У статті розглядається організація контролю за якістю надання аудиторських послуг, надаються рекомендації щодо можливості його покращення в україні.

Актуальність теми. Кодекс професійної етики аудиторів зазначає, що характерною рисою професії незалежного аудитора є прийняття відповідальності перед громадськістю. Для аудиторів громадськість охоплює насамперед клієнтів, кредиторів, уряд, інвесторів, а також інших осіб, що покладаються на об'єктивність і чесність аудиторів з метою підтримки впорядкованого ведення підприємницької діяльності. Ця довіра покладає на аудиторів відповідальність перед інтересами громадськості. Тому є необхідним встановлення основних вимог до здійснення керівництва та контролю за якістю аудиторських робіт, політики і процедур аудиторської фірми, які стосуються аудиторської практики в цілому, процедур, які стосуються окремо взятого аудиту, дорученого виконувати помічникам (асистентам) аудитора. Без проведення контролю за якістю аудиторських послуг неможливо бути впевненим у тому, що фінансова звітність, підтверджена аудитором, відображає реальну діяльність підприємства, яке звітує перед українським суспільством. Тому проведення зовнішнього контролю за якістю надання аудиторських послуг є необхідною умовою довіри до аудиторських фірм та впевненості в ефективності їх роботи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем аудиторської діяльності присвятили праці такі вітчизняні вчені: м. Т. Білуха, ф. Ф. Бутинець, о. А. Петрик, в. С. Рудницький, в. Я. Савченко, б. Ф. Усач, в. О. Шевчук. Але контролю за якістю надання аудиторських послуг в україні ще не приділена належна увага.

Метою даної статті є висвітлення необхідності удосконалення існуючого зовнішнього нагляду за якістю надання аудиторських послуг в україні, виявлення недоліків в системі контролю та надання рекомендацій щодо їх усунення.

Виклад основного матеріалу. Найбільш важливим аспектом в умовах вільної конкуренції, зокрема в роботі аудитора у контексті міжнародної прийнятності та надійності послуг, є питання якості послуг.

Зовнішній контроль за якістю аудиторських послуг в україні здійснює структурний підрозділ аудиторської палати україни (апу) - комітет з контролю за аудиторською діяльністю, який створений наприкінці 2007 р. І діє від імені та за дорученням апу. Забезпечення якості аудиторських послуг і задоволення потреб суспільства є метою контролю аудиторської діяльності в україні.

Звернення та скарги приймає секретаріат апу і в той самий день подає на розгляд голові апу.

Залежно від характеру та суті звернення за резолюцією голови апу в дводенний строк передають через секретаріат апу на розгляд відповідної комісії апу. Звернення мають бути розглянуті у місячний термін. Якщо у зверненні викладені претензії на невиконання (неякісне виконання) аудитором-підприємцем, аудиторською фірмою договірних умов, заявнику направляють відповідь з роз' ясненнями про необхідність урегулювання цих питань на основі цивільно-правових норм.

Скарга є підставою для проведення комітетом з контролю за аудиторською діяльністю зовнішньої перевірки.

При здійсненні зовнішніх перевірок повинні розглядатися організаційна структура фірми, політика і процедури, обрані суб'єктом аудиторської діяльності для досягнення впевненості у відповідності професійним стандартам.

Природа, обсяг і формальність політики і процедур контролю якості суб'єктів аудиторської діяльності повинні бути достатніми і відповідати обсягу діяльності суб' єкта аудиторської діяльності, кількості його офісів, ступеню автономності повноважень, наданих персоналові й офісам, знанню і досвідові персоналу, природі і складності практики фірми, ефективності здійснення контролю.

Система контролю якості аудиторських послуг в україні містить в собі:

-        Регулярну звітність суб' єктів аудиторської діяльності за затвердженою апу формою;

-        Моніторинг з питань якості аудиторських послуг;

-        Перевірки якості аудиторських послуг;

-        Додаткові процедури по забезпеченню контролю якості та дисциплінарні заходи за наслідками контролю;

-        - інформування суспільства про функціонування системи контролю якості аудиторських послуг в

Україні.

Метою перевірки є допомога суб' єктам аудиторської діяльності в забезпеченні впевненості, що аудиторські послуги надаються у відповідності з професійними стандартами. Процес перевірки не повинен бути конфронтаційним, а має проводитися в дусі співпраці. Це також допомагає тому, щоб перевірка здійснювалася швидко і ефективно.

По негативних результатах проведення зовнішньої перевірки комітет апу має право порушити питання про виключення суб' єкта аудиторської діяльності із реєстру аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають послуги. Додатково можуть бути застосовані такі стягнення, як попередження, зупинення чинності сертифікату аудитора на відповідний строк, анулювання сертифікату.

Проте, система нагляду за професією аудитора україни не відповідає вимогам європейського союзу та не може бути визнана у будь-якій країні світу, адже порушено основні принципи, а саме:

-        Принцип незалежності керування. Комітет з контролю якості діє від імені та за дорученням аудиторської палати україни. В свою чергу, половина членів апу є аудиторами - керуючими партнерами приватних аудиторських компаній. Дійсно, директива 2006/43/єс дає змогу брати участь у керуванні системою суспільного нагляду фахівцям-практикам, але їх повинна бути меншість (ст. 32 директиви 2006/43/єс).

-        Принцип незалежного фінансування. Комітет фінансується за рахунок надходжень апу, тобто за рахунок фізичних осіб - аудиторів та аудиторських компаній. Відповідно до директиви єс фінансування системи суспільного нагляду має бути гарантованим і вільним від будь-якого неналежного впливу з боку аудиторів чи аудиторських фірм.

-        Крім того, комітет з контролю якості не має достатніх ресурсів для проведення зовнішніх перевірок, на офіційному сайті апу постійно розміщено оголошення про пошук фахівців комітету.

Для побудови системи нагляду за професією аудитора в україні потрібно виконувати такі вимоги:

1.Обов'язковому контролю здійснення професії аудитора мають підлягати лише ті аудиторські компанії, що підтверджують фінансову звітність учасників ринку капіталу. Контроль за професією аудитора для решти аудиторських компаній слід здійснювати лише за умови наявності конкретного обвинувачення (скарги клієнта, повідомлення у пресі, банкрутства тощо).

2.Регулярному контролю якості аудиторських послуг повинні підлягати всі аудиторські компанії. Такий вид контролю має попереджувати появу помилок в роботі аудиторських компаній, мати на меті поліпшення якості послуг та роботи аудиторської компанії. Результатом такого контролю якості аудиторських послуг мають бути рекомендації щодо покращення системи внутрішнього контролю аудиторської компанії.

3.                        Надані види контролю системи нагляду за професією аудитора має здійснювати незалежний орган або принаймні в управлінні таким органом повинна брати участь меншість фахівців-практиків. Звичайно, будь- яка система має враховувати місцеві особливості, а також те, що "еквівалентність" не завжди означає

Проблеми теорії та практики обліку, аналізу і аудиту у розрізі світових інтеграційних процесів в економіці "ідентичність".

Висновки. Україна лише починає будувати свій незалежний зовнішній нагляд за якістю надання аудиторських послуг. Існуючі недоліки системи нагляду сприяють відсутності довіри до незалежних аудиторів україни. Аудит не може існувати без якісної незалежної системи зовнішнього нагляду за професією. Тому необхідно працювати над посиленням нагляду за професією аудитора шляхом удосконалення діючих систем зовнішнього контролю, підвищенню довіри до професії аудитора, визнання аудиторів країни в усьому світі.

Література

1.                Закон україни "про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року n 3126-хіі

2. Положення про здійснення зовнішніх перевірок якості аудиторських послуг в україні від 26 травня 2005 року № 149/5.2.

3. Рішення аудиторської палати україни від 26. 05. 2005 № 149/5.1 про національну концептуальну основу забезпечення якості аудиторських послуг в україні.

4.Національні нормативи аудиту № 73 від 18. 12. 1998.

5. Дзеркало тижня № 18 (443) 17-23 травня 2003 року "український аудит у всеозброєнні міжнародних стандартів" артеменко олександр.

6. Бухгалтерський облік та аудит. № 8 3.09.06 олена макєєва "нагляд за професією аудитора в україні - чи не час переймати досвід?"

Щодо удосконалення обліку фінансових результатів в сучасних умовах

Ніколаєва о.ю., склабінська а.і.

Хмельницький національний університет

В статті розглянуті недолітки вітчизняної системи обліку фінансових результатів і розроблені рекомендації щодо її удосконалення.

Постановка проблеми. Основним економічним чинником, який в значній мірі визначає ефективність господарювання, є фінансовий результат (прибуток або збиток). Фінансовий результат являє собою універсальну економічну категорію, яка враховує два чинники основної мети підприємницької діяльності - доходи та витрати. Формування інформації про доходи і витрати здійснюється послідовно та безперервно за допомогою системи бухгалтерського обліку.

Економічний розвиток супроводжується змінами законодавства, що регулює підприємницьку, інвестиційну діяльність, податкову політику. На жаль, в україні формування нормативної та методичної бази за різними напрямами здійснюється без відповідної узгодженості, що призвело до значних відмінностей у методиці обліку доходів, витрат, визначення фінансових результатів діяльності та відображення їх у звітності для використання різними групами користувачів. Тому питання бухгалтерського обліку доходів і витрат, методики визначення та обліку фінансових результатів, контролю за їх формуванням і відображенням у звітності є досить актуальними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми обліку фінансових результатів в сучасних умовах розглядаються у працях вітчизняних вчених білухи м.т., дем'яненка м.я., гайдуцького п.і., гарасима п.м., кірейцева г.г., кужельного м.в., лінника в.г., осадчого ю.і., пархоменка в.м., пушкаря м.с., саблука п.т., швеця в.г., шпичака о.м. та інших. Однак, проведені дослідження не досить повно враховують одночасне функціонування двох методик визначення результатів діяльності підприємства (окремо для складання фінансової звітності і для оподаткування), механізму узгодження фінансових результатів, розрахованих за правилами бухгалтерського обліку та податкових розрахунків, особливостей сучасного стану реформування бухгалтерського обліку на основі міжнародних стандартів, необхідність вищого рівня автоматизації обліку.

Цілі та завдання роботи полягають у виявленні недоліків в сучасній методиці обліку фінансових результатів і розробці заходів щодо їх усунення.

Викладення основного матеріалу. Формування показників для податкової і фінансової звітності має суттєві методичні розбіжності і регулюється різними законодавчими і нормативними документами. Ні у фінансовій, ні в податковій звітності не відображається реальна сума прибутку чи збитку.

За сучасною методикою фінансового й податкового обліку у різних формах звітності фінансовий результат буде неоднаковим. Можливі такі два варіанти:

1. За даними «звіту про фінансові результати» (ф. № 2) підприємство збиткове, а за «декларацією про прибуток підприємства» визначено оподатковуваний прибуток, з якого необхідно сплатити податок, хоча коштів для цього в такому випадку, звісно, немає.

2. У «декларації про прибуток підприємства» результат до оподаткування від'ємний, тобто, за даними податкового обліку виходить збиток, однак у «звіті про фінансові результати» відображено прибуток. В такому випадку податок на прибуток не сплачується. Навіть тоді, коли фінансові результати за даними фінансової і податкової звітності мають однонаправлене спрямування, числові значення їх все ж таки будуть відрізнятись.

Відірваність реальних показників прибутку чи збитку від руху грошових потоків, спричинена недосконалістю та розрізненістю методик бухгалтерського і податкового обліку формування фінансових результатів, адже нормативні документи, що регулюють фінансовий облік, розробляє одне відомство - міністерство фінансів україни, а рекомендації та інструкції з організації податкового обліку інше - державна податкова адміністрація україни. У зв'язку з неузгодженістю методологічних підходів до організації обліку донині існують методичні розбіжності щодо відображення операцій з формування фінансових результатів, які зумовлюють різні значення даних показників на одному й тому ж підприємстві.

У фінансовому обліку прибуток визначається як різниця між доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто їхньою вартістю, віднесеною на покупців, та собівартістю реалізованої продукції. Причому тут не береться до уваги надходження оплати від покупців. Достатньо лише операції відвантаження продукції, щоб за даними фінансового обліку визначити прибуток (або збиток), який буде відображений у «звіті про фінансові результати». Такий метод визначення прибутку дістав назву методу нарахування і діє в україні з 11 серпня 1997 року. Оскільки він не пов'язаний з рухом грошових потоків, то часто виникає ситуація, коли за даними «звіту про фінансові результати» підприємство з року в рік отримує прибутки, але воно неплатоспроможне за «балансом» (ф. № 1).

У податковому обліку при визначенні оподатковуваного прибутку змішано два методи (касовий і нарахування), оскільки валові доходи і валові витрати, як основа обчислення прибутку, відображаються за так званою «першою подією». Отже, коли від покупців надходить попередня оплата, у фінансовому обліку вона показується, як отримання авансу, і жодного впливу на формування доходу (виручки), а далі, прибутку, не справляє. У податковому обліку сума авансу відразу збільшує валовий дохід підприємства, відтак суму оподатковуваного прибутку, оскільки тут застосовується касовий метод їх визначення. Лише у тих випадках, коли відвантаження продукції (виконання робіт чи послуг) відбувалося до надходження коштів від покупців, сума доходу (виручки) у фінансовому обліку співпадає з валовим доходом у податковому обліку.

Витрати виробництва ніколи не співпадають із валовими витратами у податковому обліку. Відмінність валових витрат від витрат виробництва головним чином полягає у тому, що до валових витрат, поряд з традиційними, зараховуються будь - які витрати платника податку з прибутку, які здійснено ним у зв'язку з придбанням матеріалів, сировини, товарів, робіт і послуг. На витрати виробництва вартість придбаних матеріалів, сировини, товарів не відноситься. Витрати виробництва обліковують для визначення собівартості виробленої продукції, робіт, послуг та обчислення на цій основі прибутку від реалізації і лише з метою визначення оподатковуваного прибутку.

Дотримуємось тієї думки, що податковий облік самостійного значення не має. Показники податкової звітності повинні формуватись у системі бухгалтерського обліку відповідно до п. 5 закону україни «про внесення змін до закону україни «про оподаткування прибутку підприємств» та рекомендацій по веденню обліку валових витрат і валових доходів.

Враховуючи вищевикладене, облік валових доходів доцільно вести згідно даних оборотів на рахунках класу 7 «доходи і результати діяльності» (без пдв та інших відрахувань з доходу) з коригуванням отриманих сум на вартість одержаних від замовників авансів, щодо яких не було реалізації, незакритих сум бартерних операцій з одержаних матеріальних ресурсів від постачальників, реалізації продукції при розрахунках за рахунок бюджетних коштів, з урахуванням інших пільг, передбачених податковим законодавством.

Облік матеріальних валових витрат слід здійснювати відповідно до даних бухгалтерського обліку з надходження запасів на підприємство, а також коригування на суми сплачених авансів постачальникам, щодо яких не було надходжень ресурсів. Матеріальні валові витрати коригують: на вартість зміни у звітному періоді залишків на складах, у незавершеному виробництві і готовій продукції; на вартість незакритих бартерних операцій.

Формування фінансового результату діяльності підприємства у звіті про фінансові результати доцільніше проводити за правилами бухгалтерського обліку без перевантаження його непотрібними штучними прив'язками до податкових розрахунків. Необхідно ввести рядок, котрий містив би інформацію про сукупну суму нарахованих податків, зборів, обов'язкових і страхових платежів, з розшифровкою за основними видами. Таке надання інформації дало б можливість зацікавленим користувачам здійснювати аналіз податкового навантаження даного підприємства без додаткових матеріальних і фізичних зусиль на отримання цих даних з оперативного обліку. Окрім того, доцільніше було б вести бухгалтерський облік витрат, котрі виникають при нарахуванні податків, зборів, обов'язкових і страхових платежів, на окремому рахунку, а не шляхом розкидання їх на різні рахунки витрат залежно від видів діяльності.

Важливим завданням також є удосконалення синтетичного обліку фінансових результатів і звітності, в якій вони відображаються. Згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і окремих операцій підприємств і організацій фінансові результати формуються в розрізі видів господарської діяльності. Кожен вид діяльності пов'язаний з доходами і витратами, що необхідні для отримання цих доходів (згідно принципу нарахування та відповідності доходів і витрат). Даний принцип разом з високим ступенем деталізації доходів і витрат створює систему, яка є досить зручною для складання звітності та максимально наочною для прийняття відповідних управлінських рішень.

Дослідження розподілу фінансових результатів за видами діяльності у взаємозв'язку із доходами і витратами, що їх формують, дозволили відмітити певну невідповідність між назвами рахунків, видів діяльності і їх змістом, що викликано розбіжностями між інструкцією про застосування плану рахунків та п (с)бо, які визначають види господарської діяльності.

Так, п (с)бо 4 «звіт про рух грошових коштів» визначає розподіл звичайної діяльності на операційну, фінансову та інвестиційну. Згідно з п (с)бо 3 «звіт про фінансові результати» та інструкцією про застосування

Плану рахунків доходи, витрати і фінансові результати поділяються на операційні, фінансові та інші.

Для приведення обліку доходів, витрат і фінансових результатів до єдиної системи групування важливо уточнити вищевказану класифікацію з врахуванням визначень, передбачених національними стандартами щодо видів діяльності.

Так, згідно з визначенням інвестиційної діяльності доходи і втрати від участі в капіталі (рахунок 72 і 96 відповідно), які на сьогоднішній день відносяться до результатів фінансової діяльності, доцільно віднести до результатів інвестиційної діяльності. Проаналізувавши структуру «фінансових доходів» (рахунок 73) можна зробити висновок, що «дивіденди одержані» (субрахунок 731) та „відсотки одержані» (субрахунок 732) належать до результатів інвестиційної діяльності, оскільки є частиною прибутку отриманого від інвестицій.

Рахунки 74 «інші доходи» та 97 «інші витрати» майже в повному складі відносяться до інвестиційної діяльності. Такий висновок підтверджується визначенням інвестиційної діяльності та інструкцією про застосування плану рахунків, в якій сказано:

Рахунок 74 «інші доходи» призначено для обліку доходів, які виникають в процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною та фінансовою діяльністю підприємства.

Рахунок 97 «інші витрати» призначено для обліку витрат, що виникають в процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані з виробництвом або реалізацією основної продукції (товарів) та послуг, а також витрат страхової діяльності. Разом з тим, субрахунок 745 «дохід від безоплатно одержаних активів» доцільно відображати у складі доходів від фінансових операцій.

З розподілом доходів, витрат та фінансових результатів по видах діяльності безпосередньо пов' язано також і формування фінансової звітності, а саме звіту про рух грошових коштів та звіту про фінансові результати. Проте, якщо при складанні звіту про рух грошових коштів використовується розподіл на операційну, фінансову та інвестиційну діяльність, то звіт про фінансові результати передбачає розподіл на операційну та іншу діяльність. Облік прибутку має бути побудований таким чином, щоб його показники можна було легко перенести у звіт про фінансові результати. Останній має в обов'язковому порядку відображати інформацію про доходи і витрати за видами господарської діяльності: операційної, фінансової, інвестиційної та надзвичайної.

На нашу думку, більш обґрунтованим є підхід, коли структура звіту про фінансові результати відповідає розподілу діяльності на операційну, фінансову та інвестиційну, який використовується у звіті про рух грошових коштів. Така узгодженість між формами звітності дозволяє досягти комплексного підходу при складанні фінансової звітності та покращує їх взаємозв'язок. Крім того, це сприяє створенню інформаційної основи для проведення аналізу фінансових результатів по видах господарської діяльності у динаміці.

Одним із напрямків удосконалення обліку є його автоматизація. Для ефективного проведення автоматизації обліку фінансових результатів обов'язково необхідно чітко усвідомлювати весь процес автоматизації бухгалтерського обліку. Результати дослідження доводять, що впровадження бухгалтерських програм ефективно тільки тоді, коли наслідком такого впровадження є підвищення ефективності та поліпшення якості ведення обліку на підприємстві.

Процес автоматизації обліку фінансових результатів є особливим, оскільки йому повинні передувати процеси автоматизації усіх ділянок обліку господарської діяльності. Серед чинників, які сприяли б поліпшенню якості автоматизації облікового процесу, а, отже, і обліку фінансових результатів, виділяють такі:

1. Упорядкування бухгалтерського обліку. Комп'ютерна техніка дає змогу зробити певні впорядкування в системі облікової інформації, значно прискорити її обробку та підвищити якість вхідної та вихідної інформації.

2. Збільшення кількості інформації, яка одержується з бухгалтерського обліку. Автоматизована обробка облікової інформації дозволяє отримати деталізовану інформацію про стан активів і зобов' язань підприємства.

3. Зниження кількості бухгалтерських помилок. Саме комп'ютеризований процес обробки облікової інформації дозволяє уникнути більшості арифметичних помилок, які за ручного способу даних можуть мати суб' єктивний характер та призводити до негативних наслідків у роботі підприємства.

4. Підвищення оперативності бухгалтерського обліку. Зростання якості облікової роботи в умовах автоматизації через її оперативність дає змогу економити час бухгалтера під час формування і складання фінансової та іншої звітності. З' являється можливість здійснювати облік поступово, в міру надходження документів, а не нагромаджувати їх без обробки через брак часу.

Висновок. Розв'язання поставлених проблем забезпечить підвищення аналітичності, об'єктивності і оперативності обліку фінансових результатів, а також якісне складання звітності, інформація якої важлива як для зовнішніх, так і для внутрішніх користувачів.

Література

1. Єремян о.м. шляхи удосконалення методології обліку фінансових результатів // вісник хмельницького національного університету № 4. - 2005. - с. 217 - 221.

2.Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000: перекл. З англ. За ред. С.ф. голова. - к.: федерація професійних бухгалтерів і аудиторів україни, 2000. - 1272 с.

3. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом міністерства фінансів україни від 30.11.99р. № 91.

4.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «звіт про фінансові результати». Затверджено наказом міністерства фінансів україни від 31 березня 1999 р. № 87.

5.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «звіт про рух грошових коштів». Затверджено наказом міністерства фінансів україни від 31 березня 1999 р. № 87.

6.Ткаченко н.м. бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах україни. Підручник для студентів вищих навчальних закладів економічних спец. - к.: алерта, 2007. - 954 с.