Інвестиційна політика підприємств в умовах глобалізації

Шебелла р.м., передрій ос.

Закарпатський державний університет

Основна мета статті полягає в дослідженні інвестиційної політики держави та підприємств в умовах глобалізації.

Об 'єктом дослідження є методи оцінки інвестиційної привабливості підприємств.

Предметом дослідження є особливості управління фінансовими ресурсами, привабливість щодо залучення нових інвестицій.

При написанні статті автор використав порівняльний та статистичний методи дослідження.

Серед широкого кола питань, що розглядаються світовою економічною теорією, проблематика іноземного інвестування на сьогоднішній день належить до найбільш суттєвих. В прикладному аспекті особлива увага надається такому аспекту іноземного інвестування як інвестиційна привабливість. Фундаментальні структурні зміни у вигляді глобалізації та інтернаціоналізації породжують новий підхід до вивчення іноземного інвестування та його впливу на економіку країн, вкладення капіталу і базування, поглиблення дво- та багатосторонніх інвестиційних відносин. Особливе значення це має для країн перехідної економіки з точки зору забезпечення ресурсів і технологій для ринкової трансформації і міжнародної конкурентоспроможності. Зміна форми зовнішньої торгівлі привела до того, що конкуренція дедалі більше

Здійснюється через інвестиції.

Питання інвестиційної привабливості постійно знаходяться в полі зору багатьох дослідників. Серед них можна виділити таких спеціалістів з міжнародних валютно-фінансових та кредитних питань - р. Алібер, д. Кашмен, р. Мандел (сша); проблем макро- та мікроекономічних підходів - к.кодзіма, т.озава (японія); що працюють над можливостями альтернативного вибору щодо здійснення іноземного інвестування - с.хірш, г.хорст (сша); сфера інтересів яких знаходиться у вивченні появи нових форм прямих інвестицій - м.кессон, і.гідді та с.янг (сша). Водночас багато аспектів проблеми доволі глибоко розроблені в працях російських вчених: ю.в. аджубея, м.м.богуславського, т. Єршової, в.п. караваєва, л.ф лебедєвої, п.і. хвойника, ю.с. ширяєва. Серед вітчизняних вчених найбільше уваги вивченню даних проблем надавали: і.а.бланк,

0.                                       Д.василик,   б.м. литвин, є.в.мних, а.а.пересада, в.і.самборський, в.в.сопко, м.г.чумаченко,

1.                 Г.яремчук.

Особливості управління фінансовими ресурсами в ринкових умовах господарювання, зміни у структурі основних фондів підприємств ставлять нові завдання і вимагають нових підходів до оцінки та аналізу діяльності суб' єктів з метою зростання їх іміджу і привабливості щодо залучення нових інвестицій.

Інвестиційна привабливість окремих проектів чи суб'єктів господарювання з урахуванням факторів економічного, політичного і соціального характеру набула нині в україні особливо важливого значення, зважаючи на великі обмеження інвестиційних ресурсів, відсутність дієвої державної підтримки і необхідність залучення зовнішніх інвестицій. Інвестування в україні слід розглядати як багатопланову проблему. Зокрема сьогодні заохочення інвестора, особливо іноземного, набуває суттєвого значення, тому що залучення додаткових джерел і інвестиційних ресурсів відразу стає відчутним у сфері реальних фінансів держави. Через те інвестиційна привабливість, як поняття, не лише увійшло до складу економічних термінів, але й стало об'єктом наукових пошуків, набуло широкого практичного використання. В сучасній економічній літературі немає чіткого визначення сутності інвестиційної привабливості та системи її оцінки. Така оцінка в основному базується на показниках фінансового аналізу. Головна увага при цьому надається розрахункові фінансових коефіцієнтів, що характеризують фінансовий та майновий стан суб' єктів господарювання, їх прибутковість і ділову активність. Часто орієнтуються на політичні, демографічні, соціальні, технологічні, екологічні чинники. [4].

У найбільш широкому розумінні оцінку інвестиційної привабливості слід трактувати як систему дій потенційного інвестора, спрямовану на підбір найбільш перспективних і ефективних проектів, які відповідають його ресурсам і можуть входити до інвестиційного портфеля [1].

Для встановлення інвестиційної привабливості окремих об'єктів можуть використовуватися різні методологічні підходи, їх застосування залежить від багатьох чинників: хто і з якою метою проводить такі дослідження, які об'єкти вивчаються; якими методами здійснюються оцінки; на якому етапі і з яким ступенем деталізації проводиться дана робота.

Потенційний інвестор з метою пошуку ефективних об'єктів при формуванні інвестиційного портфеля повинен сконцентрувати увагу на організації порівняльного аналізу певної сукупності об'єктів з метою виявлення кращих варіантів інвестування.

На етапі попереднього відбору, що передує розрахункам економічних показників, необхідно вивчити сутність проекту і його ідеї, здійснити оцінку зовнішніх факторів, провести відбір проектів за різними критеріями. Сутність і концепція проекту може задаватися багатьма параметрами: наприклад, освоєння нових джерел природних ресурсів, випуском нових видів продукції, впровадження передових технологій, комплексної переробки сировини, задоволенням зростаючого попиту на дану продукцію, збільшенням масштабів виробництва з метою зниження собівартості і поліпшення якості продукції, використанням сприятливих загальноекономічних умов (податкових пільг тощо) [3].

Окремі економісти, виділяючи загальноекономічну, соціальну, бюджетну та комерційну ефективність, стверджують, що при формуванні інвестиційного портфеля інвестори, власники повинні концентрувати свою увагу в основному на комерційних питаннях, що ґрунтується виключно на зіставленні інвестиційних витрат і результатів, одержаних від здійснення інвестицій. Якщо в умовах здійснення фінансових інвестицій головними критеріями оцінки привабливості є в основному показники фінансової звітності, на підставі який розраховуються синтезовані значення для оцінки діяльності об'єкта у минулому, то при виборі реальних проектів не обійтися без визначення прогнозних даних щодо ефективності роботи об'єкта у майбутньому. [2].

У перехідний період розвитку ринкової економіки змінюються пріоритети і концептуальні підходи щодо оцінки ефективності інвестування. В умовах директивної економіки обсяги і напрями формування інвестиційних ресурсів суворо регламентувалися. Тому основне завдання в оцінці ефективності зводилося до вибору варіантів інвестиційних проектів під заплановані фінансові ресурси.

У сучасних умовах у сфері інвестування основним повинно бути інше питання. Воно стосується доцільності спрямування ресурсів у даний конкретний інвестиційний проект. Зміна акцентів у напрямі від оцінки порівняльної ефективності варіантів до оцінки економічної ефективності конкретних проектів викликана кількома обставинами:

1) Встановленими пріоритетами у розвитку економіки україни, за якими визначено найбільш перспективні галузі і сфери вкладення капіталу;

2) Розгалуженою системою підприємництва, до якої входять власники і акціонери, фізичні особи та підприємства, державні і приватні структури, вітчизняні і зарубіжні інвестори. Різнобічність можливостей, інтересів згаданих реальних і потенційних інвесторів вимагає індивідуального підходу до оцінки кожного проекту;

3) широким спектром інвестиційних ресурсів, які має можливість залучити будь-який інвестор для здійснення проекту. Це стосується, перш за все, залучення за відповідну плату коштів у вигляді позики, випуску цінних паперів, фінансового лізингу тощо. Західного інвестора перш за все цікавить ефективність і віддача проекту, ніж його ціна. За відсутності власних ресурсів він має можливість за відповідну плату в необмеженій кількості залучати зовнішні джерела [5].

Звичайно, в сучасній вітчизняній економіці можливості залучення капіталу зі сторони дещо обмежені. Це зумовлено високою вартістю позикового капіталу, відсутністю дієздатного ринку цінних паперів, високим ризиком і штучними перешкодами, створеними на шляху впровадження нових прогресивних форм інвестування. Сподіваємось, що зазначені перешкоди в найближчий час будуть ліквідовані, і в україні по- справжньому запрацює інвестиційний ринок.

Тож, для визначення привабливості будь-якого інвестиційного проекту, необхідно врахувати:

-         Обсяг затрат - суму інвестицій в проект;

-         Інвестиційні вигоди - дохід, прибуток, грошовий потік;

-         Життєвий цикл - період, протягом якого, як очікується, інвестиційний період буде давати дохід;

-         Ліквідаційну вартість - доходи одержані від ліквідації об'єкта в кінці строку його корисного використання.

В цілому ж визначення економічної оцінки щодо прийнятності інвестиційних проектів зводиться до встановлення головних критеріїв, що характеризують ефективність діяльності. До таких критеріїв належать:

-         Затрати - разові, поточні, пов' язані з реалізацією інвестиційного проекту;

-         Результат - чисті доходи, одержані в процесі експлуатації проекту;

-         Ефект - різниця між сукупним результатом і загальними витратами;

-         Ефективність - відносний показник, що характеризує рівень віддачі інвестованого капіталу;

-         Окупність - зворотний синтетичний показник, призначений для визначення періоду, протягом якого інвесторові будуть повернені інвестиційні витрати.

Дані елементи і критерії взаємопов' язані між собою. Так, сума інвестицій за вирахуванням ліквідаційної вартості проекту є затратною частиною в загальновідомій формулі ефективності, її знаменником: [10].

Результат

Ефективність =                  '

Затрати ефект = доходи - затрати;

Затрати

Окупність =

Результат періоду

З огляду на сукупність методів оцінки ефективності інвестицій можна виділити два основні напрями, що зображено на рис. 1.

У практиці існують й інші методи та показники оцінки економічної ефективності інвестицій. Наприклад, гусаков б.і [8] вводить систему напівдинамічних методів, що враховують окремі елементи як традиційних статистичних, так і нових динамічних методик розрахунку. Серед традиційних показників найбільш поширені:

-         Коефіцієнт ефективності (середньорічна сума прибутку/обсяг капіталовкладень);

-         Період окупності (зворотний до нього показник).незважаючи на простоту розрахунку, обидва ці показники мають суттєві недоліки. По-перше, вони не враховують фактора часу. У результаті цього при розрахунку коефіцієнта ефективності і періоду окупності визначаються пропорції за явно не зіставними величинами - сумою інвестованих коштів у теперішній вартості і очікуваним прибутком у майбутній вартості. Враховуючи те, що розрив у часі між вкладенням коштів та одержанням майбутніх вигод може бути значним, на таке порівняння суттєвий вплив може мати інфляція, інші види інвестиційного ризику. По-друге, основний критерій повернення інвесторові вкладеного капіталу береться тільки сума прибутку. По-третє, як зазначив бланк і.о. [2] недоліком традиційних методів оцінки ефективності інвестицій є також їх однобокість, оскільки більшість з них ґрунтується на двох показниках: прибуткові і сумі інвестицій.

Ціна банківського кредиту може бути лише орієнтиром для встановлення порогового значення внутрішньої норми доходності, а не ставки дисконту. Водночас можливі втрати від зростання ризикованості об'єктів повинні компенсуватися інвесторові збільшенням доходу, тобто за рахунок додаткового ефекту, премії за ризик, а не підвищення дисконтованого відсотка.

Підсумовуючи сказане можна зробити висновок, що кожен з розглянутих методів оцінки ефективності інвестицій не є ідеальним. Кожен з них має свої переваги і недоліки. Відомий англійський економіст к.друрі в результаті проведеного дослідження прийшов до висновку, що жоден з методів оцінки інвестицій не є достатньо простим для розуміння менеджерами, і достатньо складним для обліку найбільш важливих факторів і реальних дій. Свої докази він підтверджує цифрами: середні англійські фірми 48 % проектів оцінюють за одним показником, до того ж 70 % з них застосовує найбільш простий показник, що не враховує фактора часу, період окупності інвестицій; до 75 % великих компаній оцінюють інвестиції за двома-трьома показниками. [9].

Тому у практичній діяльності мають право на існування та використанні усі зазначені методи оцінки ефективності. При їх відборі треба враховувати конкретну ситуацію. У процесі реалізації короткострокових інвестиційних проектів з високим ступенем ризику для оцінки доцільно використовувати методи розрахунку ефективності інвестицій і строку окупності, що базуються на майбутній недисконтованій вартості грошових потоків. Це дозволить вирішити проблеми швидкої окупності таких інвестицій.

Чистий приведений дохід слід визначати на передінвестиційній фазі при оцінці реальних інвестиційних проектів. Метод розрахунку внутрішньої норми доходності повинен використовуватися при фінансуванні об'єктів за рахунок залучених коштів. Водночас має бути бар'єрна норма, яка б обмежувала ціну залученого капіталу.

При оцінці альтернативних проектів головна увага повинна зосереджуватися на відносних показниках індексу доходності, строку окупності, внутрішньої норми доходності. В умовах, коли за інвестиційною стратегією прибутковість інвестицій не є головною метою для інвестора, а також в умовах суттєвого обмеження фінансових ресурсів може застосовуватися методика з розрахунку мінімуму приведених затрат. Вміле поєднання традиційних і нових методів оцінки інвестицій дозволить найбільш повно і якісно здійснювати підбір проектів при формуванні інвестиційного портфеля.

Література

1. Крупка я. Д., литвин б.м., вдосконалення методики обліку інвестиційної діяльності та будівельного виробництва, тернопіль: економічна думка, 2002. - 49 с.

2. Бланк и. А. Инвестиционный менеджмент. К.: мп «итем» лтд, 2005,-448с.

3.Бланк и. А. Основы финансового менеджмента, к: ника-центр, 1999,-322 с.

4. Пересада а. А. Інвестиційний процес в україні. К.: лібра, 1998. - 344с.

5. Швиданенко г.о., оголь о.в., заїкіна в.в. обґрунтування інвестиційних проектів у процесі трансформації форм власності: навч. Посібник/за заг. Ред. Г.о.швиданенко, -к.: кнеу, 2000. - 172 с.

6.Міжнародний бізнес: підручник. - к.: видавничо-поліграфічний центр «київський університет», 2007. - 499с.

7.Віднійчук-вірван л.а. платіжні системи: навчальний посібник. - львів: «магнолія плюс», 2007. -

190 с.

8. Гусаков б.и. экономическая эффективность инвестиций собственника. - минск: нпж «финансы, учет, аудит», 2000. - 248 с.

9. Михайлова л.і., юрченко о.ю. міжнародний менеджмент: навчальний посібник. - к.: центр учбової літератури, 2007 - 200 с.

10.                        Гаєвська л.м. економіка та організація діяльності фірми: навч. Посібник. - ірпінь: академія дпс україни, 2000. - 164 с.