Спрощена система оподаткування суб'єктів малого підприємництва: механізм нарахування, переваги та недоліки

Нікітюк а.б., бабич м.с.

Хмельницький національний університет

В статті досліджується особливості застосування спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва, її переваги та недоліки.

Постановка проблеми. Спрощена система оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва, яка передбачає заміну деяких загальнодержавних та місцевих податків і зборів єдиним податком, є сьогодні найпоширенішою з альтернативних систем оподаткування, хоча й має порівняно недавню історію. Практика господарства свідчить про те, що сьогодні саме ця податкова система є найбільш прийнятною для малих підприємств. Уже через рік після її створення, в 2000р., спрощену систему оподаткування застосовували 30,5 % юридичних осіб - суб'єктів малого підприємництва.

Аналіз останніх публікацій. Проблемам ринкових перетворень в економіці взагалі і, зокрема, розвитку підприємництва, його фінансової підтримки та оподаткування присвячені роботи багатьох вітчизняних вчених - економістів: варналія з.с., василика о.д., гапонюка м.а., данілова о.д., даниленка а.і., колота в.м., лукінова 1.1., мельника п.в., міщенка в.і., піддубного ф.і., поддєрьогінаа.м., титаренка о.в. та інших. У їх працях проведено ґрунтовний аналіз оподаткування суб'єктів малого підприємництва за спрощеною системою як інструменту стимулювання та регулювання їх розвитку.

Метою роботи є проведення аналізу оподаткування малих підприємств та приватних підприємців в україні за спрощеною системою, з' ясування переваг і недоліків спрощеної системи оподаткування.

Об'єктом дослідження даної статті є сучасна практика податкового регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва.

Виклад основного матеріалу. З метою державної підтримки малого бізнесу згідно з указом президента україни «про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 22 червня 1999 року № 746/99 для суб'єктів малого підприємництва запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Вона поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності (спд):

-         Фізичних осіб, у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше як 10 громадян та обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис. Грн.;

-         Юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, середньооблікова чисельність працюючих у яких не перевищує 50 фізичних осіб і обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 1 млн грн.

Для здійснення діяльності за спрощеною системою оподаткування платник податків-юридична особа повинен отримати у дпі свідоцтво про право сплати єдиного податку. Обов'язковою умовою, що надає право спд малого бізнесу на отримання відповідного документа, є сплата до бюджету всіх податків та обов'язкових платежів, термін сплати яких настав на дату подання заяви. Новостворені суб' єкти малого бізнесу мають право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію.

З 1 липня 2005 року до прийняття закону україни «про спрощену систему оподаткування» спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на:

-         Суб'єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов' язану із влаштуванням казино, інших гральних місць, проведенням лотерей та розіграшів з видачею грошових виграшів);

-         Суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів;

-         Суб' єктів підприємницької діяльності, які здійснюють операції у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону україни від 01.06.2000р. № 1775-ііі «про ліцензування певних видів господарської діяльності» (зі змінами та доповненнями) [1,с.186-192].

Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб' єктів малого підприємництва - фізичних осіб установлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 та більше 200 грн. На місць. Якщо фізична особа - суб' єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею отримується одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. У випадку, коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Щодо переваг справляння єдиного податку з фізичних осіб необхідно зазначити, зокрема, що такі особи звільняються від нарахування, відрахування та перерахування зборів до державних цільових фондів, пов' язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають у трудових відносинах з фізичною особою.

Суб'єкт підприємницької діяльності (спд) - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень державного казначейства україни. У свою чергу, відділення державного казначейства україни перераховують суми єдиного податку до місцевого бюджету (43 %), до пенсійного фонду україни (42 %) на обов'язкове соціальне страхування (15 %). Протягом року для платника єдиного податку встановлюються звітні періоди, що дорівнюють кварталу.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

-        6 % суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із законом україни «про податок на додану вартість»;

-         10 % суми виручки від реалізації продукції, за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Спд - юридична особа зобов'язана вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу. За результатами господарської діяльності за звітний період суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і у випадку обрання ними єдиного податку за ставкою 6 % розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів. Сплата податків проводиться не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень державного казначейства [2,с.211-214].

Важливою перевагою для суб'єктів малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, є звільнення від сплати таких видів податків і зборів: 1) пдв (крім платників-юридичних осіб, які сплачують єдиний податок за ставкою 6 %);

2) податку на прибуток підприємств; 3) податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-спд); 4) плати (податку) на землю; 5) збору за спеціальне використання природних ресурсів; 6) збору до державного інноваційного фонду; 7) збору на обов'язкове соціальне страхування; 8) відрахувань і зборів на виробництво, реконструкцію, ремонт та утримання автодоріг; 9) комунального податку; 10) податку на промисел; 11) збору на державне пенсійне страхування; 12) збору за видачу дозволу на розміщення об' єктів торгівлі та сфери послуг; 13) внесків до фонду соціального захисту інвалідів; 14) збору до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення [1,с.196].

Ці переваги дають змогу скоротити втрату робочого часу працівників економічних служб підприємств, зменшити вірогідність застосування штрафних санкцій, знизити трудомісткість підготовки звітності, збільшити власні оборотні кошти платників за рахунок зменшення сум платежів за податками й зборами.

Однак існують певні недоліки спрощеної системи оподаткування, зокрема невідповідність законодавчих актів за спрощеною системою оподаткування іншим законодавчим і нормативним актам, нечіткі формулювання обмежень щодо застосування спрощеної системи, відсутність «перехідних» положень, що регламентують особливості податкового обліку операцій, які починають при одному способі оподаткування, а завершують при іншому.

Можливими наслідками цих недоліків є неоднозначне трактування контролюючими органами спірних питань оподаткування та державного регулювання підприємницької діяльності, підвищений ризик подвійного оподаткування одних і тих же операцій та застосування фінансових санкцій, можлива необґрунтована відмова щодо можливості застосування спрощеної системи [3, с. 45-48].

Висновки. Таким чином, докладний аналіз переваг і недоліків спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва служить основою для прийняття суб'єктом малого підприємництва рішення щодо переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Разом з тим практика застосування альтернативних систем оподаткування переконливо свідчить про їх користь, адже вона дає можливість малим суб'єктам підприємницької діяльності, отримуючи певні прибутки, виходити на новий, більш високий рівень діяльності.

Література

1.                Довгалюк в.і., ярмоленко ю.ю. податкова система. - чернівці: букрек, 2006. - 350с.

2.                Олійник о.в., філон і.в. податкова система. Начальний посібник. - к.: центр навчальної літератури, 2006. - 456с.

3.                Іванов ю.б. альтернативні системи оподаткування - харків: хдеу, 2003 - 513с.

Сутність і структура потенціалу підприємства

Побережний о.о., грушевицька а.б.

Хмельницький національний університет

У статті розглянуто трактування поняття «потенціал підприємства як економічна категорія», виділено основні підходи до трактування потенціалу, описано його компонентів. Розкрито характеристики та риси потенціалу, показано структуру потенціалу підприємства і наведені характеристики її елементів.

Актуальність теми статті. Потенціал є основою діяльності підприємства, а кількісні та якісні характеристики потенціалу визначають можливості стратегічного розвитку підприємства в сучасному мінливому конкурентному середовищі.

Аналіз останніх досліджень. Потенціал виступає однією з найважливіших характеристик сучасних підприємств, якому приділяється особлива увага в процесі здійснення виробничо-господарської діяльності. Дослідженню потенціалу підприємства присвячено роботи бузько і. Р., воронкової а. Е., гавви в. М., дмитренко і. Є., ковтуна о. І., лапіна є. В., лук'янихіна в. О., мазаракі а. А., рєпіної і. М., олексюк о. І., отенко і. П, попова є. В., федоніна о. С. Та ін.

Мета цієї статті. З'ясувати сутність поняття «потенціал підприємства» та дослідити об'єктивний характер зміни змісту потенціалу підприємства в умовах розвитку ринкових відносин.

Виклад основного матеріалу. Термін «потенціал» латинського походження (роїепіїаі) та означає «міць, сила», які в господарській практиці завдяки живій праці можуть перетворитися в реальні результати. У великій радянській енциклопедії наводиться наступне визначення потенціалу: «засоби, запаси, можливості, джерела, що є в наявності та можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення визначених цілей, реалізації плану, розв'язання деякої задачі; можливості окремої особи, суспільства, держави в певній сфері» [2; 13]. Малий економічний словник термін «потенціал» трактує як «сукупність засобів, можливостей, що є в наявності у будь-якій сфері». Тлумачний словник української мови також під цим терміном розуміє «приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов».

У вітчизняній економічній літературі широко використовується таке поняття як «потенціал підприємства», що трактується як сукупність природних умов і ресурсів, можливостей, запасів і цінностей, що можуть бути використані для досягнення певних цілей [6; 7].

Слід відмітити, що в теорії та практиці часто поняття «потенціал підприємства» ототожнюється з поняттям «економічний потенціал підприємства» на підставі того, що економічна складова підприємства є основою його діяльності та виступає головним об'єктом управління та аналізу. Економічний потенціал підприємства є однією зі складових економічного потенціалу країни в цілому.

Відповідно до визначення великого економічного словника потенціал як економічна категорія становить наявні можливості, ресурси, запаси, засоби, що можуть бути використані для досягнення, здійснення будь-чого.

Аналіз економічної літератури показав, що коло визначень економічного потенціалу підприємства дуже широке - від надзвичайно вузького його розуміння як річного обсягу виробництва продукції до таких загальних категорій, як соціально-економічна система.

Самоукін л. І. Вважає, що економічний потенціал необхідно розглядати у взаємозв'язку з властивими кожній суспільно-економічній формації виробничими відносинами, що виникають між окремими працівниками, трудовими колективами, а також управлінським апаратом підприємства з приводу мовного використання їхніх здібностей зі створення матеріальних благ і послуг. У даному визначенні, на наш погляд, підкреслена досить важлива риса економічного потенціалу. Однак, економічний потенціал однаковою мірою залежить від наявності та достатності виробничих сил, для мобілізації яких і виникають виробничі відносини.

Довгий час у вітчизняній економічній науці економічний потенціал підприємства ототожнювався з масштабом діяльності об'єкта, а для його характеристики використовувалися поняття розмір підприємства та його виробнича потужність |2; 8]. При цьому під розміром розумілися: виробнича площа, кількість робочих місць, загальна чисельність персоналу, обсяг продукції, сумарна вартість основних фондів, а під потужністю - обсяг продукції в натуральному вимірі. Однак і розмір, і потужність дають лише орієнтовне уявлення про можливості підприємства.

Класифікація видових проявів потенціалу підприємства здійснюється за такими напрямами:

1)За об'єктами дослідження;

2) За ступенем реалізації;

3) За сферою реалізації;

4) За принципом ієрархії;

5) За функціями управління.

За об'єктами дослідження виділяють ресурсну та результатну концепції потенціалу підприємства. Ресурсна концепція розглядає потенціал як сукупність ресурсів підприємства, оцінка яких здійснюється за вартістю їхнього залучення. У рамках результатної концепції потенціал підприємства може розглядатися як здатність господарської системи освоювати, переробляти ресурси для задоволення суспільних потреб і створення певного результату. Оцінка його величини в цьому випадку полягає у визначенні максимальної кількості благ, які підприємство здатне виробити за умов даної кількості, якості та структури ресурсів.

Наступним рівнем класифікації є поділ потенціалу підприємства за ступенем використання можливостей підприємства на фактичний (поточний, реалізований, досягнений у даний момент) і перспективний (стратегічний, орієнтований на досягнення довгострокових цілей). Така диференціація дозволяє оцінювати ступінь використання потенціалу підприємства через порівняння його перспективного рівня з фактичним значенням. Основним етапом оцінки стає визначення потенційних можливостей підприємства.

За сферою реалізації потенціал можна розглядати як ринковий (зовнішній) і внутрішній. Зовнішній характеризує можливості підприємства, орієнтовані на ринок, і визначається потенційним обсягом попиту, незадоволеним сформованою ним пропозицією. Підприємство має обмежений вплив на зовнішній (ринковий) потенціал через складність, динамічність, непередбачуваність зовнішнього середовища. Внутрішній потенціал представлений ресурсами та компетенціями, які дозволяють реалізувати ринкові шанси, що надаються.

Досліджуючи ієрархію потенціалів, підприємство можна розглядати як систему, що складається з більш дрібних підсистем бізнес-одиниць, виділених за принципом значущості їхньою функціонування для бізнесу в цілому. У цьому випадку має місце класифікація проявів потенціалу за принципом ієрархії від потенціалу підприємства як системи глобального рівня до потенціалів бізнес-одиниць як підсистем нижчого рівня, які визначають разом з тим ефективність реалізації сукупних можливостей за рахунок адитивного та синергічного ефекту.

Правомірно розглядати також потенціал підприємства за функціональними напрямками його формування та використання. У цьому випадку виділяють потенціал маркетинговий (здатність маркетингової системи підприємства забезпечити його постійну конкурентоспроможність); виробничий (здатність виробничої системи забезпечити випуск продукції в обсязі, що відповідає потенціалу попиту); фінансовий (здатність фінансової служби забезпечити основні ланки ланцюжка «збут - виробництво - закупівлі» фінансовими ресурсами за принципом найбільш ефективного їхнього розподілу); організаційний (здатність менеджменту створити ефективну систему взаємодії між усіма елементами потенціалу). [3; 18].

При формуванні та використанні потенціалу підприємства проводиться його декомпозиція на компоненти, встановлюються їх функції і зв'язки, тобто здійснюється структуризація.

Чіткого та однозначного уявлення про структуру потенціалу підприємства поки не сформовано. Це обумовлено тим, що дослідження з даної проблеми здійснюються в рамках окремих проявів потенціалу. У результаті накопичено багатий інструментарій оцінки ринкових, виробничих, фінансових можливостей підприємства, але разом з тим відчувається недолік повноти охоплення та систематизованого підходу в представленні структури його сукупного потенціалу.

Оптимальна структура потенціалу повинна мати мінімальну кількість компонентів, але, разом з тим, вони повною мірою повинні виконувати задані функції.

Відповідно до ресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати. Блок ресурсів, незважаючи на нібито однозначність їхнього трактування, в економічній літературі представляється різним набором модулів. Так, автори блочно-модульної структуризації пропонують у складі ресурсів виділяти кадрові, інформаційні, фінансові та матеріальні. Деякі автори розглядають у якості ресурсних складових тільки персонал і основні фонди, інші виділяють у складі ресурсів тільки людський, матеріальний і організаційний аспекти [6; 22], що навіть при глобальному розумінні даних складових залишає за межами розгляду технологічні розробки, привабливість територіального розташування й інші елементи.

Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

-        Технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали);

-        Технологічні ресурси (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки);

-         Кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);

-         Просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення);

-         Інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази);

-        Ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів);

-         Фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній).

Залежно від специфіки підприємства в його внутрішній структурі виділяють наступні функціональні області: маркетинг, виробництво, кадри, менеджмент, фінанси, інформацію, наявність яких обумовлює необхідність функціональної структуризації потенціалу підприємства. У рамках кожної функціональної області формується свій внутрішній потенціал, який умовно можна структурувати на об'єктний і суб'єктний залежно від ознак, що лежать у його основі (існування поза людиною, зовнішнє стосовно неї або існування, обумовлене діяльністю людей).

До об'єктних складових потенціалу підприємства підносяться:

-         Виробничий потенціал;

-         Інноваційний потенціал (характеризує можливості підприємства в сфері розробки та впровадження інновацій);

-         Фінансовий потенціал;

-         Потенціал відтворення (характеризує можливості діючої системи формування та відновлення основних фондів забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції підприємства);

-         Інформаційний потенціал (характеризує можливості створеної інформаційної бази гарантувати своєчасне та повне насичення підприємства достовірною вхідною, вихідною, нормативно-довідковою, оперативною інформацією для прийняття рішень у процесі господарської діяльності підприємства та досягнення цілей його розвитку);

-         Інфраструктурний потенціал (характеризує привабливість місця розташування підприємства з погляду розвитку ринкової інфраструктури, транспортних комунікацій та інших факторів).

До суб'єктних складових потенціалу підприємства підносять:

-         Науково-технічний потенціал (характеризує здатність працівників підприємства здійснювати наукові дослідження та розробки, спрямовані на удосконалення виробничих і технологічних процесів, диференціацію видів продукції);

-        Маркетинговий потенціал;

-        Потенціал організаційної структури управління (характеризує можливості сформованої організаційної структури управління забезпечувати високий рівень ефективності функціонування підприємства в умовах мінливості зовнішнього середовища);

-        Кадровий потенціал (сукупність здібностей і можливостей кадрів забезпечувати ефективне функціонування організації);

-        Управлінський потенціал (сукупність здібностей і можливостей системи управління забезпечувати досягнення стратегічних цілей діяльності).

Висновки. Таким чином, на формування економічного потенціалу підприємства впливають не тільки внутрішні фактори, але і потенціал об' єктів більш високого рівня: регіону, галузі, держави, а також глобальний економічний потенціал. При чому, чим вищий економічний потенціал цих об'єктів, тим вищі можливості підприємства сформувати потужний економічний потенціал, саме тому правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства (організації) цікавить і його конкурентів, але вже в іншому аспекті - негативному; вони зацікавлені в ослабленні позицій конкурентів на ринку. Для того, щоб це не відбулося необхідно аналізувати економічний потенціал підприємства, та швидко впроваджувати заходи в разі економічної загрози для підприємства.

Література

1.                Економіка виробничого підприємства: навч. Посібник.,ш.м.петрович та ін. - к., т-во «знання»,2002.

2.Колесніков о, о. Управління стратегічним потенціалом підприємства: автореф. Харківський національний економічний ун-т. - x., 2005. - 18 с.

3.Краснокутська н. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навчальний посібник. - київ: центр навчальної літератури, 2005. - 352с.

4.                Лапин е.в. экономический потенциал предприятия: монография. - сумы: итд «университетская книга», 2004. - 310 с.

5.                Лук'янихін в. О. Потенціал системи управління та персонал сучасної організації // «вісник сумду». Суми: - 2004. - - № 9 (68). - с. 34 - 47.

6.Федонін о.с., рєпіна і.м. - потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. Посібник. - к., кнеу 2003.

Моделі побудови інвестиційного портфеля

Позичайло о.о.

Львівська комерційна академія

В статті розглянуті типи інвестиційних портфелів, види ризиків, пов 'язаних з фінансовим інвестуванням в цінні папери.

В останні роки все більш важливого значення в житті пересічного українця набуває інвестиційна діяльність, оскільки в радянські часи займатися інвестуванням було досить складно, в часи незалежнолсті традиції почали відновлюватись.зокрема серед фізичних осіб (надалі інвесторів) особливу інвестиційну привабливість отримали депозитні рахунки в банках та фондові продукти. А як же, власне, повинен виглядати інвестиційний портфель?

Інветиційний портфель повинен формуватися того типу, який відповідає поставленій меті інвестора. Розрізняють наступні типи інвестиційних портфелів:

-        Інвестиційний портфель, орієнтований на ріст (даний тип портфелю формується з урахуванням довгострокового зростання вартості фінансових інструментів (активів), що входять в нього);

-        Інвестиційний портфель, орієнтований на доход (даний тип портфелю формується з урахуванням отримання поточних дивідендів або процентів);

-        Консервативний портфель (виділяється даний тип лише деякими авторами - формується з безризикових (малоризикових) фінансових інструментів для збереження своїх вкладів).

На вибір інвестором того чи іншого типу інвестиційного портфелю впливає ряд факторів, серед яких: економічний стан в державі та його тенденції; фінансовий стан інвестора та його тенденції; поточна необхідність в доходах; умови оподаткування та інші.

Якщо інвестор вирішить, що не має необхідності вкладати всі кошти в фінансові активи, тоді одним з компонентів портфелю будуть готівкові грошові кошти. І тоді портфель буде об' єднувати кошти інвестора, які мають форму і прибуткових активів, і готівкових грошових коштів 1. При формуванні і управлінні інвестиційним портфелем необхідно постійно відслідковувати ситуацію на фінансовому ринку, оцінювати окремі цінні папери і в цілому портфель - тобто здійснювати безперервний моніторинг.

Більшість інвесторів намагаються отримати великий доход, в той же час підприємства, що створюють доход для інвестора, заінтересовані у зростанні свого бізнесу.

Щоб вкласти свій капітал в будь-який фінансовий інструмент (цінний папір), для отримання очікуваного доходу і формування інвестиційного портфелю, інвестор повинен визначити основні фактори, які будуть негативно впливати на доходність вкладень. Такими основними факторами являються: ризики, інфляція, час, вартість кредиту, ставка оподаткування прибутку та інш.

Під інвестиційним ризиком розуміють вирогідність виникнення непередбачуваних втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу і т.д.) В ситуації невизначеності умов вкладення (інвестування) капіталу в конкретні фінансові інструменти.

Важливо також зазначити, що особливою інвестиційною привабливістю користуються саме ті проекти, які мають низький рівень ризику. Серед яких виділяють ризики, пов'язані з фінансовим інвестуванням в цінні папери. Будо шефер виділяє таку класифікацію ризиків, яка поділяється на 6 основних класів ризику:

 

Серед них виділяють ризики, пов'язані з фінансовим інвестуванням в цінні папери:

1)Необміркований вибір фінансового інструменту;

2) Фінансові труднощі чи банкртство партнерів по інвестуванню певного проекту;

3) Непередбачувані зміни умов інвестування; 4) різке погіршення кон'юктури ринку (фондового ринку чи ринку, де реалізуються товари по інвестиційному проекту);

4) Систематичні і несистематичні ризики;

5) Процентний ризик - зі збільшенням процентних ставок зменшуються курси цінних паперів, і

Навпаки;

6) Ризик ліквідності - неможливість продати за готівкові грошові кошти наявний інвестиційний інструмент в необхідний момент за певну ціну і т.д.

В інвестиційній практиці прийнято, що доход від капіталу, що інвестований, пропорційний ризику вкладення: невисокий ризик зв'язаний з невисоким доходом, і навпаки - високий доход пов'язаний з високим ризиком. Інвестор, вкладаючи свій капітал, повинен розрахувати бар'єрну ставку доходу, нижче якої він не повинен отримувати свій доход. Бар'єрна ставка - відсоткова ставка, яка визначає фінансову віддачу, яку інвестор очікує від своїх інвестицій, і яка складається з вільної від ризику ставки (мінімальний доход від інвестицій при відсутності всіх практичних ризиків) і страхової премії -премії за ризик (необхідна норма доходу, як плата за надання інвестицій).саме оцінка віддачі вкладеного капіталу являється визначаючим фактором при визначенні доцільності інвестування.

Інвестуючи капітал, корпорація планує не тільки повернути кошти, які вкладені, а й отримати певний доход. При цьому слід зазначити, що грошові кошти з плином часу обезцінюються, ризик і невизначеність, пов'язані з вкладенням капіталу, зростають по мірі збільшення періоду отримання доходу від моменту інвестування.

Протягом останніх десятиліть зарубіжними вченими було визначено, що існує "фактор бета", який служить як вимірювач ризику вкладення інвестицій, і була розроблена модель оцінки доходності активів (capital asset pricing model - сарм), яка зв'язує визначений за допомогою "фактора бета" ризик з рівнем необхідної (чи очікуваної) доходності фінансових інструментів.

Підводячи підсумки вищесказаному, слід зазначити, що на сьогодні зустрічається дуже мало корпорацій, які інвестують вільні грошові кошти в цінні папери, формуючи при цьому інвестиційний портфель. Більш-менш цією діяльністю займаються банківські та інші фінансово-кредитні установи. При проведенні інвестиційних операцій, для зменшення ризику, необхідно формувати інвестиційний портфель цінних паперів, в який повинно входити від 8 до 20 видів цінних паперів. Саме при такій диверсифікації значно знижується ризик втрат вкладень (чи доходів від вкладень), при збільшенні кількості видів цінних паперів в інвестиційному портфелі ризик знижується, але вже не чуттєво. Перед формуванням інвестиційного портфелю необхідно визначитись, який саме тип портфелю формувати: спрямований на зростання, спрямований на доход чи консервативний портфель.

Література

1.                Бланк и.а. инвестиционный менеджмент - к.: ника-центр, 2001

2.Бланк и.а. финансовый менеджмент - к.: ника-центр, 2001

3.Ли ченг ф., финнерти д.и. финансы корпораций: теория методы и практика - м.: инфра-м, 2000

4. Шклярук с.г. портфельное инвестирование. Теория и практика - к.: нора-принт, 2000

5.Budo schaefer. Wohlstand ohne stress. - dtv, 2005.

Інвестиційна діяльність та інвестиційна політика україни на сучасному етапі

Прус б.в., степанюк н.с.

Хмельницький національний університет

Статтю присвячено розгляду питань інвестиційної діяльності на сучасному етапі розвитку економіки україни. Визначено особливості інвестиційної політики та управління державними інвестиціями.

За останні часові періоди інвестиції стали відігравати особливу роль у житті будь-якої країни, в тому числі україни. Коли є кошти, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти кошти в час, коли така слабка стабільність ситуація ускладнюються і тим, що в україні дане питання отримало недостатньо уваги у науковій та професійній літературі.

Як показує статистика за тривалий період часу, у середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки україни становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати) [1].

Інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов'язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд тощо. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в "людський капітал", які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності, а також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною політикою; це найважливіша складова економічної політики держави.

Особливість інвестиційної політики держави в україні визначається ситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі та в інвестиційній діяльності. Їй властиві: надзвичайно низькі темпи оновлення виробничого апарату, 50 - 60 % - не зношення; зниження інвестиційної активності суб'єктів; деформована структура економіки у бік гіпертрофії оборонної і видобувної промисловості, її витратний характер; хронічний дефіцит оборотних засобів підприємств за умов інфляції, через що виникає необхідність використання кредитних ресурсів; напруженість державного і місцевого бюджетів, внаслідок чого скорочуються можливості бюджетного фінансування інвестицій.

Інвестиційна політика україни включає: [2].

1.Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію.

2. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки.

Пріоритетними галузями, в які першочергово спрямовуватимуться централізовані інвестиції, є: технічне переозброєння і модернізація підприємств галузей апк (харчової, м'ясно-молочної, рибної, мукомельної, комбікормової промисловості), лісової і деревообробної, легкої, медичної; структурна перебудова у машинобудівному і оборонному комплексі, їх конверсія у напрямі зростання виробництва товарів народного споживання, складно-побутової техніки, запасних частин для автомобілів, мотоциклів, механізмів для сільського господарства і садово-городнього інструменту; розвиток паливно-енергетичного комплексу україни; підтримка охорони навколишнього природного середовища, спорудження природоохоронних об' єктів.

Пріоритети, звичайно, уточнюватимуться у міру змін, що відбуватимуться в економіці україни, але вони матимуть соціальну орієнтацію.

3. Залучення іноземних інвестицій і кредитів. Для цього передбачається дозволити комерційним банкам проводити усі зовнішньоекономічні операції, створити пільгові умови для інвестиційних компаній та фондів.

Державне регулювання інвестиційної політики визначається:

1.                Показниками економічного і соціального розвитку україни;

2. Регіональними програмами розвитку народного господарства;

3. Державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

Управління державними інвестиціями здійснюється загальнодержавними та місцевими органами державної влади.

Управління державними інвестиціями включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування

Загальнодержавних бюджетних коштів є:

1.                Прогнози економічного і соціального розвитку україни;

2. Схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;

3.Цільові науково-технічні і комплексні програми;

4. Техніко-економічні обґрунтування доцільності таких інвестицій.

Стратегія пріоритетів визначається на підставі відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм. Це робиться у зв'язку з тим, що за умов скорочення бюджетних інвестицій держава не спроможна забезпечити розвиток усіх пріоритетних напрямів.

Для пріоритетних об'єктів інвестування у соціальній сфері передбачається дві форми інвестування - у

Вигляді:

1.                Бюджетних асигнувань.

2. Державного кредиту.

Усі розрахунки по інвестиціях і розподіл асигнувань за напрямами і міністерствами, відомствами здійснюють при формуванні державного плану соціально-економічного розвитку україни.

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період, ступеня інвестиційної активності суб'єктів господарювання тощо. Для активізації або стримування інвестиційного попиту держава може використовувати традиційні, відпрацьовані світовою практикою методи: фіскальну політику, стимулювання інвестицій, втручання в ринок цінних паперів.

Отже, україна є однією із найпривабливіших країн світу покладанню інвестицій. Україна володіє величезним потенціалом в усіх сферах народного господарства так і інтелектуальними та трудовими ресурсами. Також в україні зосереджена велика ресурсна база, сильна промисловість, вихід до 2-х морів, 20 % світових чорноземів, туристичний потенціал (крим, карпати) [3]. І з цих даних ми бачимо що україна інвестиційна приваблива країна, але ситуація яка склалась в державі гальмує надходження інвестицій, а саме:

1.                Політичні кризи в країні;

2.Нестабільна економіка;

3.Постійні зміни в правовому полі.

4.Недосконала інвестиційна реформа.

В україні зосереджений величезний потенціал і для успішної діяльності інвестиційних процесів нам потрібно провести інвестиційну реформу яка відповідала б світовим стандартам та працювала на користь україни. Тому подальші дослідження в галузі інвестування та вдосконалення інвестиційної політики нашої держави мають наукове та практичне значення.

Література

1. Основи інвестиційної діяльності: підручник для студентів вищих навчальних закладів. - к.: алерта, 2003 - 338 с.

2. Майорова т.л. інвестиційна діяльність: навчальний посібник. - київ: цул, 2003 - 376 с.

3. Федоренко п.г., гойко а.р. інвестознавство: підручник/ за наук. Ред. П.г. федоренко. - к.: мауп, 2000 - 408 с.

Фінансова політика та її особливості в період становлення ринкових відносин

Савчук т., любохинець л.с.

Хмельницький національний університет

В статті розглянуто особливості становлення фінансової політики держави, вплив останньої на подолання бюджетного дефіциту. Проаналізовані наслідки змін у структурі бюджетного дефіциту. Визначені основні прогнозні показники соціально-економічного розвитку україни.

Забезпечення фінансової стабільності виступає однією з важливих складових сучасного економічного розвитку. Тому проблема визначення фінансової стабільності та ідентифікація характеристик фінансової нестабільності набуває практичного характеру і пов'язана передусім із потребами розробки економічної політики. Особлива роль в розвитку економіки належить державній фінансовій політиці. Це - цілеспрямована діяльність державних органів управління, направлена на забезпечення розвитку фінансово-кредитної системи країни. Вона передбачає мобілізацію фінансових ресурсів в розпорядження держави, розподіл їх та використання з метою забезпечення проведення державних програм. Зокрема, грошові кошти, що залучаються державою використовуються для фінансування соціальних програм, забезпечення розвитку державного сектора економіки, регулювання економічного розвитку, міжнародної діяльності та ін.

Основною метою проведення державної фінансової політики є забезпечення стабільного розвитку фінансової системи країни. Її реалізація досягається шляхом розв'язання конкретних задач, що виникають в процесі розвитку фінансової системи. До них, зокрема, відносять: забезпечення фінансовими ресурсами державних програм, фінансування державних видатків, розподіл грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької діяльності, кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку міжнародних відносин та ін. З метою розв'язання поставлених задач в процесі проведення державної фінансової політики використовуються певні інструменти, до яких відносяться податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії та ін. [2].

Засобом досягнення поставлених цілей є передусім забезпечення поступального розвитку економіки. Гострі соціальні проблеми, що мають місце в нашій країні, повинні розв'язуватися шляхом прискорення структурної перебудови економіки, нарощення виробничого потенціалу, оновлення технічної бази господарського комплексу, підвищення конкурентоспроможності та ефективності національного бізнесу, активації участі громадян у виробничих процесах та ін.

Державна фінансова політика спрямовується на виконання цілого комплексу завдань. У першу чергу, це забезпечення економічного зростання, що відображається в динаміці показників приросту валового внутрішнього продукту. Втім, досягнення високих темпів приросту ввп уряд не розглядає як кінцеву мету. Не менш важливим є раціональне використання досягнутих результатів. Збільшення доходів, як наслідок забезпечення високого приросту ввп, має спрямовуватись на зміцнення фінансового потенціалу вітчизняного бізнесу, підвищення його конкурентоспроможності та ефективності, забезпечення зростання оплати праці зайнятих. Причому такі результати повинні сприяти нарощуванню доходів державного та місцевого бюджетів, що дасть змогу забезпечити соціальні виплати з боку органів державного управління в розширених обсягах.

Головне завдання фінансової політики полягає не в скороченні обсягів державного боргу, а в досягненні оптимального для нашої країни його рівня. До речі, не слід забувати, що державний борг є одним із дієвих факторів державної фінансової політики. Тому потенціал боргового фінансування потрібно спрямувати на створення необхідних умов для забезпечення прискореного розвитку національної економіки, що є найважливішим фактором підвищення добробуту громадян. Для цього потрібно забезпечити проведення її структурної перебудови, посилення інноваційної складової, підвищення конкурентоспроможності українського бізнесу.

Найсерйознішим наслідком державної фінансової політики у 2005 році стало різке (майже в 4,5 рази) зниження приросту ввп, до основних чинників якого слід віднести катастрофічне зменшення темпів приросту інвестицій у основний капітал. При цьому темпи зростання обсягів реалізованої продукції промисловості скоротилися з 12,5 % до 3,1 %, а темпи збільшення обсягу продукції сільського господарства - з 19,7 % майже до нуля. Характерно, що таких результатів було досягнуто за умов підвищення рівня споживчих цін (на 13,5 %). Спостерігалися також різкі зміни курсу гривні як до долара сша, так і до євро. Було допущено помітне збільшення грошової бази. Значно знизилися темпи приросту фінансового результату від звичайної діяльності суб'єктів господарської діяльності до оподаткування. За умов забезпечення приросту доходів населення відзначалося зниження індексу реальної заробітної плати. Цю негативну тенденцію не було подолано й у 2006 році.

Тільки завдяки проведенню цілеспрямованої політики на забезпечення економічного зростання стало можливим досягнення позитивних результатів у створенні умов для підвищення добробуту громадян. Так, у 2006 році було забезпечено зростання реального ввп на 7,1 %. Таких результатів було досягнуто насамперед за рахунок істотного прискорення темпів зростання інвестицій у основний капітал. У січні-серпні 2007 року реальний ввп збільшився на 7,5 %.

Проведення не виваженої державної фінансової політики стосовно вітчизняних експортерів стало одним із факторів різкого зниження темпів зростання експорту товарів та послуг у 2005 році (до 7,5 % проти 42,6 % у 2004-у). І лише у 2006 році цю тенденцію було подолано й забезпечено їх підвищення з 7,5 % до 13,2 %). Водночас у 2005 році утримувалися досить високі темпи зростання імпорту продукції (20,4 %). Ця тенденція збереглася й у 2006 році.

Однією з визначальних причин помітного зниження приросту ввп у 2005 році стало затухання темпів зростання реальних інвестицій у основний капітал. Темпи зростання інвестицій у основний капітал (у порівняних цінах) значно випереджали темпи збільшення ввп, що й спричинило прискорення його приросту. Наслідком різких змін у проведенні державної фінансової політики стало катастрофічне зниження темпів приросту інвестицій у основний капітал у 2005 році, що негативно позначилося на темпах приросту продукції промисловості, обсягах продукції сільського господарства.

І тільки починаючи з 2006 року, завдяки цілеспрямованій політиці у другій половині року, досягнуто перелому в нарощуванні темпів приросту інвестицій у основний капітал: вони зросли з 1,9 % (2005 рік) до 19,0 %, що свідчить про значне пожвавлення інвестиційної діяльності. Інвестиції в основний капітал у першому півріччі 2007-го, порівняно відповідним періодом попереднього року, збільшилися на 32,2 %.

Треба звернути увагу також на те, що в україні залишається низьким рівень соціальної відповідальності бізнесу. До найгостріших проблем слід віднести занижений рівень вартості робочої сили, а отже й оплати праці, що зумовило її невисоку продуктивність. Як наслідок - результати економічного зростання не спрямовуються на підвищення рівня життя та поступальний розвиток економіки. Крім того, підвищення рівня життя громадян унаслідок економічного зростання стримує досить розвинутий тіньовий сектор економіки, зокрема свідома, цілеспрямована орієнтація частини підприємницьких структур на застосування схем незаконної мінімізації оподаткування, практика виведення капіталів закордон та ін. При цьому заходи державного регулювання зазначених проблем виявилися недостатніми.

Таким чином, проведення бюджетної політики 2005 року призвело до серйозних негативних наслідків. Намагання розв'язати гострі соціальні проблеми без урахування об'єктних основ їх забезпечення спричинило ускладнення як у соціальній, так і в економічній сферах. Спостерігалося порушення пропорцій між темпами зростання соціальних зобов'язань та розвитком економіки. Результатом стало посилення фіскального тиску на економіку, зменшення інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності, зниження конкурентоспроможності вітчизняних товарів як на світових, так і на внутрішніх ринках, погіршення сальдо зовнішньої торгівлі. Зросли збитки суб'єктів господарювання, збільшилися обсяги тіньової економіки. Спроби розв'язати ці проблеми шляхом зміцнення ролі державного сектору не дали бажаного результату.

У 2005 році темпи підвищення заробітної плати майже у 8 разів перевищили темпи економічного зростання, що викликало значне збільшення платоспроможного попиту. Оскільки державна фінансова політика не була спрямована на стимулювання інвестиційної діяльності національних товаровиробників, попит великою мірою спрямовувався на придбання імпортної продукції - передусім товарів тривалого користування, зокрема побутової техніки. Це також стало важливим чинником стимулювання темпів розвитку економіки.

Різке збільшення соціальних виплат із державного бюджету та державних цільових фондів має як позитивні, так і негативні наслідки щодо економічного розвитку. До позитивних можна віднести, по-перше розширення платоспроможного попиту на товари та послуги першої потреби і тривалого користування, а по­друге, нарощування обсягів заощаджень, які можуть залучатися до збільшення інвестиційного потенціалу. Слід враховувати також, що підвищення рівня заробітної плати, пенсійних виплат, державної допомоги та інших державних соціальних платежів впливає на рівень оплати праці на державному секторі економіки. Залучення підприємцями кваліфікованої та ефективної робочої сили за таких умов змушує їх збільшувати розмір платні найманим працівникам. Як наслідок - розширюється платоспроможний попит населення.

До негативних наслідків різкого збільшення державних соціальних платежів, зокрема, можна віднести посилення грошового тиску на пропозицію споживчих товарів та послуг населення. Без застосування додаткових заходів така бюджетна політика може призвести до зменшення цілеспрямованих державних інвестицій для забезпечення розвитку пріоритетних напрямів господарського комплексу, а також до раптових відхилень обсягів споживчого попиту від реальної пропозиції предметів споживання. До речі, тиск на товарну масу, як правило, супроводжується нарощуванням інфляційних процесів.

Противагою таким негативним явищам є збільшення інвестування в галузі, пов'язані із забезпеченням споживчого попиту. Ще один спосіб їх подолання - стимулювання зростання обсягів імпорту товарів та послуг. При цьому треба враховувати, що нарощування імпортових товарів здійснює прямий та непрямий вплив на розвиток вітчизняного виробництва, не рідко негативний. Таких результатів фактично й було досягнуто за підсумками 2005 року. Як бачимо без забезпечення реального приросту ввп не можливо досягти поступального підвищення реальних доходів громадян.

Отже, внесення змін до державного бюджету з метою посилення його соціальної спрямованості має супроводжуватися створенням сприятливіших умов для збільшення інвестицій і розвитку підприємницької діяльності. Проте в першій половині 2005 року таких рішень явно бракувало. Натомість спостерігалося ускладнення умов підприємницької діяльності (широкомасштабне скорочення податкових пільг, раптові зміни в оподаткуванні за спрощеною системою, запровадження заходів щодо ускладнення контролю проведення митних платежів та ін.).

Слід звернути увагу й на те, що в зазначений період до підвищення соціальних виплат, по суті, були застосовані переважно адміністративні підходи. Водночас регулюючи важелі стримування цін і збільшення інвестицій виявилися недостатньо результативними: хоча боротьба уряду з монопольним підвищенням цін на деякі важливі споживчі товарні групи (паливо, продукти харчування тощо) мала певні позитивні результати, її ефективність була не висока. Негативним чином на розвитку підприємницької діяльності позначилося і проведення кампанії з так званою «репреватизацією». Не останню роль відіграли також зовнішні впливи: помітне зниження світових цін на метал та продукцію хімічної промисловості, зростання вартості нафти й газу та ін.

Стратегічною метою бюджетної політики в україні згідно з прогнозом показників зведеного бюджету україни за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008-2010 роки, схваленим постановою кабінету міністрів україни від 25 вересня 2006 року № 1359, є побудова конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та інтеграція в європейське співтовариство. А до основних цілей державної бюджетної політики віднесено досягнення високого рівня життя громадян, підвищення конкурентоспроможності економіки, забезпечення ефективної та справедливої влади, перетворення україни на інтегровану у глобальні процеси та шановану у світі державу.

Для досягнення окреслених цілей необхідно передусім забезпечити високі темпи зростання реального ввп - шляхом зниження динаміки показників індексу споживчих цін, значного збільшення фонду оплати праці, забезпечення прискореного зростання експорту та стабілізації імпортних операцій (табл. 1).

Отже, для того щоб досягти істотного підвищення добробуту громадян україни потрібно збільшити темпи економічного зростання. Досягнення стабільного приросту реального ввп у 6,5 - 7 % на рік дасть змогу розвязати складні соціальні проблеми, які накопичилися за останні роки в нашій країні, а також створити сприятливе макроекономічне середовище для розвитку вітчизняного бізнесу й підвищення його конкурентоспроможності. На особливу увагу заслуговують питання посилення соціальної спрямованості розвитку економіки: реальний її приріст повинен іти на розв'язання соціальних проблем, що має досягатися за рахунок підвищення інвестиційної активності та конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

 

Література

1.Стеців л. П., копилюк о. І. Фінанси: навч. Посіб. - к.: знання, 2007. - 235 с.

2. Кудряшов в. П. Фінанси. Навчальний посібник./ херсон: олді-плюс, 2002 р. - 352 с.

3. Сніжко о.в. ієрархія фінансової нестабільності // формування ринкових відносин в україні. - 2008. - № 2 - с.29-33.

4. Доронин и. Современные финансовые рынки: тенденции и перспективы // мировая экономика и международные отношения - 2003 - № 6. - с.23-35

Проблеми та шляхи активізації інвестиційної діяльності в апк україни

Самарічев д.о., вінська т. А., гавриш в.п.

Хмельницький університет управління та права

Інвестиції є основою відтворення виробничого потенціалу аграрного сектора економіки. Уповільнення інвестиційних процесів - одна з головних причин кризових явищ, що мають місце у більшій частині сільськогосподарських підприємств. Як свідчить практика, активізація інвестиційних процесів сприяє збільшенню масштабів впровадження у виробництво новітніх досягнень науково-технічного прогресу, а у підсумку - підвищенню продуктивності використання виробничих ресурсів. В даній статті проведено аналіз інвестиційної діяльності в апк та розроблено на цій основі конкретні заходи активізації інвестиційних потоків в дану галузь.

У сучасних економічних умовах сільське господарство не є привабливою для інвесторів галуззю. Основними причинами цього є сезонність виробництва, тривалість періоду обігу капіталу, велика залежність від ґрунтових і погодних умов тощо. Поліпшення інвестиційного клімату держави завжди мало вирішальне значення у діяльності центральних і регіональних органів влади. Забезпечення законодавчої бази з цих питань, реформування податкової системи з урахуванням вимог сот і з метою забезпечення прибутковості підприємств, рентабельності галузей агропромислового комплексу, зростання ролі банківських кредитів та позичок і фондового ринку, залучення іноземних інвестицій є визначальними факторами забезпечення активізації інвестиційної діяльності в агропромисловому секторі економіки. Без розв'язання цих проблем не можна здійснити інтенсифікацію агропромислового виробництва, тому важливу роль відіграє науково обґрунтована політика держави щодо активізації інвестиційно-інноваційного процесу, розробка комплексу правових, організаційних та економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування апк.

Велику увагу проблемам, пов'язаним з інвестиціями, у своїх наукових працях приділяють багато вчених, серед яких: з іноземних - г.александер, дж. Бейлі, г. Бірман, о.і. волков, л.гітман, о.б. ідрисов, б. А. Колтинюк, а. Маркус, б.а. райзберг, р.а. фатхутдінов, у. Шарп; з вітчизняних - в.г. андрійчук, а.г. бидик, і.о. бланк, с.і. вакарін, н.м. давиденко, м.і. кісіль, м.ю. коденська, о.в. мертенс, с.і. приліпка, п.с. рогожин, п.т. саблук, в.к. савчук, п.а. стецюк, в. Шеремет, і.в. якимов, о. Ястремська та ін.

Незважаючи на позитивні тенденції щорічного росту інвестицій в розвиток сільського господарства їх обсяг є незначним, про що свідчать дані таблиці 1.

 

У період 2003-2006 рр. Можна прослідкувати тенденцію росту інвестицій в сільське господарство, що у 2003 році становили 2054 млрд грн. У 2006 році даний показник виріс в 3,5 рази і склав 7190 млрд грн. Проте даний позитив незначний у національному масштабі, оскільки частка обсягу інвестицій у сільське господарство становила у 2006 році лише 5,74 %, а у 2003 році взагалі 4,03 %. Для прикладу питома вага інвестицій у промисловість в середньому за період 2003-2006 рр. Становила 37,3 %.

Сьогодні ще не введено в дію систему економічних важелів стимулювання інвестиційної діяльності, зокрема заходи регулювання відносин власності на землю і майно не мають інвестиційної стимулюючої спрямованості, процес створення фондового ринку недостатньо охоплює аграрну сферу, фінансово-кредитні установи не заінтересовані у здійсненні інвестиційних операцій у сільському господарстві, відсутній механізм забезпечення підтримки інвестицій в оборотний капітал.

Аналізуючи динаміку розвитку інвестування аграрних підприємств, необхідно виявити, які зміни відбулися в розмірах інвестицій у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, тобто їх щільність (рис. 1).

Рис. 1. Розміри інвестицій з розрахунку на 1 га с/г угідь аграрних підприємств

На жаль, інвестиційна активність як внутрішніх, так і зарубіжних інвесторів у нашій країні є досить низькою, основними причинами цього є: неоднакові "правила гри" для учасників фінансового ринку; надмірно великий податковий тиск на товаровиробників; гостра нестача оборотних засобів у підприємств; бартеризація взаєморозрахунків між; партнерами; велика плинність висококваліфікованих науково-технічних кадрів; недосконалість правових і законодавчих основ інвестиційної діяльності. Проте, досвід японії, китаю, чехії свідчить, що завдяки зміні пріоритетів в економічній політиці на користь прискорення темпів інвестиційного та інноваційного розвитку в них створено сприятливі умови для оновлення й нагромадження капіталу і забезпечення високих темпів економічного зростання.

В україні необхідно активізувати здійснювану в ній інвестиційну діяльність. Для цього доцільно, насамперед, удосконалити існуючу законодавчу базу з питань інвестиційно-інноваційної діяльності й передусім - закон україни "про інвестиційну діяльність".

До основних заходів щодо регулювання інвестиційних потоків у нашій країні належать наступні:

-         Видача інвесторам податкового кредиту із сплати податку на прибуток підприємств: а) у розмірі витрат на облаштування доріг у сільській місцевості; б) у розмірі 50 % витрат на створення або придбання очисних споруд;

-         Надання безвідсоткової позики терміном до одного року на придбання оборотних активів при реалізації інноваційних проектів;

-         Відстрочення сплати пдв терміном до двох років для інвесторів, які здійснюють вкладення у розбудову соціальної сфери села;

-         Надання інвесторам, які вкладають кошти у розвиток регіонів з підвищеним рівнем безробіття, податкових пільг по оплаті праці.

На базі існуючих аграрних науково-дослідних установ й навчальних закладів необхідно створювати інноваційні парки.

До пріоритетних напрямів інвестування в сільське господарство насамперед слід віднести: технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств; вкладення в охорону навколишнього природного середовища; активізацію науково-технічних розробок та їх впровадження у практичну діяльність підприємств; зміцнення виробничої і соціальної інфраструктури підприємств (насамперед тих, що розташовані на селі).

Для успішного розв'язання кадрової проблеми необхідно здійснювати ефективне інвестування в людський капітал, яке повинне забезпечувати в масштабах країни випереджувальні темпи зростання ввп над темпами приросту інвестицій, а на мікрорівні - високу конкурентоспроможність підприємства. Саме такі інвестиції дають змогу залучати в сільськогосподарське виробництво кваліфікованих фахівців, які мають відповідну спеціальну підготовку, адже без забезпечення їм належного рівня заробітної плати та створення прийнятних соціальний умов розв'язання цієї проблеми є неможливим.

В україні необхідно прийняти комплексну програму залучення інвестицій, що передбачатиме: розробку та впровадження механізмів залучення іноземних інвестицій, підвищення рівня гарантій і прав інвесторів, налагодження автоматизованої інформаційної системи для забезпечення оперативного пошуку партнерів у сфері іноземного інвестування, належного режиму консультаційного обслуговування з питань про фінансування та страхування; створення державного реєстру іноземних інвесторів і банку даних про об'єкти іноземного інвестування.

Основними завданнями будь-якої регіональної інвестиційної програми є: розробка заходів щодо підвищення інвестиційної привабливості галузей апк; визначення потреби регіону в інвестиціях для реалізації загальнодержавних інвестиційних, галузевих та інших програм, а також джерел і форм надходження інвестицій; переорієнтація кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків на конкретний сектор економіки; створення відповідних інвестиційних фондів і компаній. Оскільки економічне зростання підприємства залежить не тільки від обсягів інвестицій, а й від вибору кращих їх напрямів та ефективності використання. Для досягнення належного ефекту воно повинно розробляти власну інвестиційну стратегію, яка має забезпечити стабільну діяльність відповідно до потреб його розвитку.

Отже, інвестиційна діяльність в аграрному секторі україни за останні роки здійснюється уповільненими темпами. Вкладення у розвиток сільського господарства на даний час, по суті, є мізерними і не відповідають реальній потребі в них. Необхідні невідкладні заходи щодо активізації інноваційно-інвестиційної діяльності. Враховуючи нестачу коштів у більшості підприємств, власні й залучені з інших країн інвестиції, насамперед, доцільно спрямовувати на ефективні напрями, що сприятиме підйому аграрної економіки на вищий рівень.

Література

1.Державний комітет статистики // http://www.ukrstat.gov.ua.

2. Закон україни від 18 вересня 1991р. № 1560-хіі ''про інвестиційну діяльність'' // www.naumev.ua.

3. Кареба м.і. стан, проблеми та основні напрями активізації інвестиційної діяльності у сільському господарстві // економіка апк № 7, 2008. - с. 75-79

4. Орликовський м.о. нормативно-правове забезпечення інвестиційної діяльності в україні // економіка апк № 6, 2008. - с. 75-79.

5. Орликовський м.о. про залучення інвестиційних ресурсів в аграрний сектор регіону // економіка апк № 6, 2007. - с. 71-80.

6. Ривак о.с. інвестиційна діяльність в агропромисловому комплексі україни // економіка апк № 1, 2008. - с. 76-84.

Інвестиційний імідж та привабливість україни

Свісь а. В., ковальова с. М., гавриш в.п.

Хмельницький університет управління та права

Проаналізовано імідж і головні риси інвестиційно-підприємницького клімату україни в глобальному середовищі та виявлення інвестиційно привабливих галузей з поясненням причин цього. Обстеженість детермінує необхідність концентрації уваги насамперед на найбільш значущих проблемах і тенденціях, які мають бути враховані приоптимізації підприємницького середовища.

Географічне положення україни сприяє інвестиційним потокам завдяки її близькості як до європи, так і до цетральної азії. Чорноморські порти, які не замерзають, дозволяють транспортувати вантажі з південних до північних країн, із країн балтії до чорного моря і далі - на близький схід. До цього можна додати, безумовно, й сухопутні кордони з 8 країнами і понад 2700-кілометрову берегову лінію. Причому все це розташовано в самому центрі європи і визначає природні конкурентні переваги. Таким чином, в україні вигідно розвивати виробництво як для внутрішнього ринку з його високим попитом, так і для експорту в різних напрямках.

Україна не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Згідно з оцінкою всесвітнього економічного форуму, що міститься в «глобальному звіті про конкурентоспроможність 2007-2008», рейтинг глобальної конкурентоспроможності україни в 2007 році знизився з 69-ї до 73-ї позиції, але при цьому вона випередила двох членів євросоюзу - румунію і болгарію. Індекс глобальної конкурентоспроможності оцінює 131 країну за 9-ма критеріями, що охоплюють понад 100 індикаторів продуктивності та ефективності їх економік. Ураховується ступень розвитку таких економічних параметрів, як інституції, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров'я, освіта, ефективність ринків, технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційна сфера. У даному контексті україні бракує й системних реформ, що також впливає на низькі оцінки.

Згідно з даними державного комітету статистики, в 2007 році з усіх інвестиційних вкладень усередині країни, включаючи кошти українських компаній і держбюджету, частка іноземних інвестицій у структурі капіталовкладень ледь досягла 2,7 %. Інвестори уникають вкладень в основний капітал, зберігається тенденція їх спрямування здебільшого в галузі зі швидким оборотом капіталу чи у непромисловий сектор, зокрема в купівлю нерухомості. У 2007 році всього надійшло 7,88 млрд дол., у галузевому розрізі лідирують інвестиції у фінансові установи, насамперед банки - 16,3 %, підприємства торгівлі, з ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 10,4 %, в організації, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям, - 8,6 %.

У регіональному плані основний потік прямих іноземних інвестицій направляється в київ і східні регіони. У цьому контексті постає проблема більш рівномірного їх розосередження, у т. Ч. За рахунок залучення в західну україну, до якої є певний інтерес інвесторів з польщі, румунії та країн балтії, особливо представників дрібного і середнього бізнесу. Тут інтенсивно розвиваються текстильна і харчова промисловість та дистрибуція, має перспективи місцеве машинобудування. Виграшний момент цього регіону полягає в його близькості до польщі та румунії, чим і зумовлюється вигідність виробництва продукції для її подальшого експортування саме на ці ринки.

Фінансовий сектор є привабливим для зовнішніх інвесторів завдяки вищим порівняно з європейськими країнами процентним ставкам і значним темпам динаміки банківської діяльності.

Іноземна присутність у вітчизняних фінансових установах з кожним роком зростає: за 2006-2007 роки на український банківський ринок вийшло 12 нових серйозних іноземних контрагентів, серед яких "unigredit" (італія), "reiffeisen" (австрія), "bnp paribas" (франція), "erste" (австрія), "swedbank" (швеція). Щоправда, в україні залишилося вже мало банків, привабливих для придбання. І тепер, коли більша частина великих українських банків куплена іноземними інвесторами, на черзі - банки середнього розміру.

Згідно з прогнозами, за підсумками і кварталу 2008 року, з урахуванням завершення вже підписаних угод, а також масштабних додаткових емісій, частка іноземного капіталу зросте до 50 %. Український банківський сектор розвивається за прикладом угорщини, чехії або польщі, де нині майже всі банки - з іноземним капіталом. Приплив іноземних інвестицій триватиме, і їхня частка може наблизитися до 100 %.

Найбільшими угодами 2007 року став продаж двох банків групи "тас" шведському "swedbank " за 735 млн дол. І банк "форум" німецькому "commerzbank" за 600 млн дол. Вже у 2008 році було офіційно завершено угоду з продажу "укрсоцбанку" італійському "unigreditgroup" за 1,525 млрд євро. Крім того, група "intesasanpaolo" (іспанія), що раніше намагалася купити "укрсоцбанку", придбала в лютому 2008-го "правексбанк" за 750 млн дол.

Певною привабливістю відзначається і сфера високих технологій. Як і банківський сектор, інформаційно-технологічна індустрія, зокрема мобільний зв'язок, на перший погляд здається повністю насиченою, хоча й швидкозростаючою, але не придатною для іноземців галуззю. Однак це не відповідає дійсності: незважаючи на наявність великих місцевих компаній - "київстарт" і "umc-mtc", що разом контролюють 85 % ринку, - тут відкриваються можливості для нових операторів, оскільки дуже велика частка населення (близько 40 %) ще не охоплена діючими операторами. На особливу увагу інвесторів заслуговують постачальники стаціонарного й альтернативного каналів зв'язоку і 3g послуг, які можуть скласти конкуренцію.

У світі існує нестача кваліфікованих кадрів, а в україні у наявності гідна освітня база для побудови експортно орієнтованого інформаційно-технологічного бізнесу. І хоча україна практично вже втратила шанс зайняти місце на ринку софтверного виробництва, але у галузі створення та управління додатками володіє великим потенціалом.

Наявність висококваліфікованих і конкурентоспроможних працівників, а також сусідство з єс роблять україну надзвичайно привабливою. Завдяки системі освіти її населення загалом має вищий рівень підготовки, ніж у деяких розвинутих країнах. До того ж близько 30 % українських студентів навчаються на інженерно- технічних, математичних, економічних факультетах, а також факультетах інформаційних технологій, а оплата праці персоналу - найнижча в усій центральній та південній європі.

Найбільшу привабливість для інвесторів становлять офісна і торгівельна нерухомість, а також складські приміщення і готелі. Сегмент офісної нерухомості є одним з найбільш динамічних. На сьогодні попит на якісні офісні приміщення в києві становить 120-150 тис. М.кв. На рік, потенційний незадоволений попит на торговельні площі - 300-400 тис. М.кв. Найменш розвинутим є сегмент складів і на нього зберігається дефіцит сучасних якісних приміщень.

Досить ризиковий напрям для інвестицій формує український нафтогазовий сектор. Дослідження прозорості нафтогазової галузі засвідчило, що іноземні компанії схильні ігнорувати несприятливе підприємницьке середовище в україні заради одержання прибутку і збереження вкладених коштів; до того ж вони готові використовувати для оптимізації свого бізнесу будь-які можливості, які надає законодавство (тут попитом користуються якісні юридичні послуги), а також досягати ефективного лобіювання своїх інтересів у державних структурах через високопоставлених чиновників, які регламентують умови ведення бізнесу в українському нафтогазовому секторі.

Газові відносини, що характеризуються непрозорістю, гальмують розвиток україни. Це зокрема, підтверджують дослідження авторитетного німецького фонду бертелсманн, який у своєму "індексі трансформації 2008", назвав україну "дефектною" з низьким рівнем соціально-економічного розвитку.

Будь-яка галузь, пов'язана з надрами і, як наслідок, із суверенітетом держави, завжди зазнаватиме впливу політичних факторів. У цьому контексті, в разі потреби паливно-енергетичного комплексу в серйозних вкладеннях, активного припливу прямих іноземних інвестицій найближчим часом прогнозувати або очікувати не варто.

Незважаючи на проблеми, український газодобувний сегмент залишається дуже перспективним, особливо з урахуванням тенденції до постійного зростання цін на енергоносії.

На закінчення можна відзначити, що бар'єри і ризики для інвестицій, як і раніше, лишаються досить високими. До них також належать юридичні ризики, побоювання нечесних умов роботи та імовірність негативних змін у макроекономічній динаміці.

Підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості економіки повинно стати стратегічним завданням.

Література

1.Барановський о.і. іноземний капітал у банківській системі україни // соціально-економічні дослідження в перехідний період. Євроінтеграційний курс україни: фінансовий вимір: зб.наук.праць / нан україни, інститут регіональних досліджень - львів. 2006 - с.257 - 264.

2.                Геєць в.м. іноземний капітал у банківській системі україни // дзеркало тижня - 2006. - № 9 (65).

3.                Ліневич ю.в. законодавче регулювання доступу діяльності філій іноземних банків у країнах з перехідною економікою // актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 6 - с. 39 - 47.

4.                Матвійчук а.в. прогнозування розвитку фінансових показників із використанням апарату нечіткої логіки // фінанси україни. - 2006. - № 1. - с. 107 - 115.

5.Снежко е. Инвестирование в украину // инвестиционная газета. - 2007. - 6 июля.

Стратегії розвитку підприємства в умовах глобалізації

Скакодуб є. А., бевзюк є.в.

Закарпатський державний університет

Основна мета статті полягає у дослідженні розвитку держави та підприємств в умовах глобалізації.

Об' єктом дослідження є підприємства, держава та стратегії розвитку.

Предметом дослідження є проблеми структури виробничої бази, система забезпечення гармонізації розвитку та розвиток підприємств.

При написанні та аналізі наступних факторів, а також економічних явищ, автор використав порівняльний та історичний метод дослідження.

Передумовою виникнення світового суспільства є усвідомлення загальної долі людства, того, що жодна країна чи група країн не можуть відгородитися від інших. Світове суспільство передбачає спільність соціальних відносин. Які не визначаються внутрішньодержавною політикою. Однак воно ще не інтегроване. Реальність світового суспільства багато в чому нині виявляється віртуальною. Засоби масової інформації створюють враження віртуальної близькості до символічних фігур глобального світу.

Аналітичні дослідження доводять, що розвиток нових економічних і суспільних відносин у межах глобальної економіки є головною умовою забезпечення стійких і якісних змін у суспільстві. Підставою для такого висновку є посилення впливу наукової й інноваційної діяльності, наукомістких й інформаційних технологій на економіку, державу, суспільство й пошук якісно нових характеристик і механізмів функціонування, тому зросли вимоги до якісної освіти. Технологічна революція з інформаційними технологіями в центрі заново й прискореними темпами формують матеріальну основу суспільства. Національні економіки в усьому світі стають глобально взаємозалежними. Вони активно включаються в процеси інтернаціоналізації з різними формами міжнародної інтеграції й кооперації, тому ринки стають прозорішими. У підсумку знижуються витрати виходу на ринки для малого й середнього бізнесу, ламаються устояні кооперативні зв'язки, великі корпорації уніфікують свої структури, усуваючи неефективні підрозділи й ланки й тим самим відчутно підвищують свою рентабельність [4].

Глобалізація - це новий, вищий ступінь інтернаціоналізації, на який вона почала підніматися з кінця хіх століття. Це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів.

Передумовами процесу глобалізації у теперішній час виступають:

1)Міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля товарами та послугами;

2) Об'єднання сукупностей технологічно сполучених виробництв за допомогою однотипних технологічних ланцюгів;

3) Конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах надвиробництва в розвинених країнах;

4) Виснаження природних ресурсів планети і загострення боротьби за їх використання;

5) Збільшення ризику загальноекологічної катастрофи;

6) Інтернаціоналізація капіталу;

7) Інформаційна революція, що забезпечує технічну базу для створення глобальних інформаційних

Мереж.

Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на все сучасне світове господарство. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого - глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низьким і середнім доходами. Посилюється нерівномірність розвитку країн, що обумовлено поділом світу на багатий "центр" і бідні "периферійні" країни; домінування наднаціональних утворень, що характеризується встановленням тнк контролю над стратегічно важливими сферами, фінансами, постачаннями сировини та комплектуючих, збутом; загострення конфлікту між економікою й екологією, зумовлене появою проблем пов'язаних зі збільшенням обсягу відходів виробництва і витрат на їхню ліквідацію тощо [1].

Економічна нерівновага як в середині країни, так і між ними - побічний ефект глобалізації, що випливає в антиамериканські групи. Америка продовжує формувати світову економіку та керувати нею так, як рахує за потрібне. Але у вашингтоні визнають, що американський вплив поступово зменшується, перерозподіляється в користь європи та, безумовно, в азію; стабільність властива кораблю з одним капітаном за рулем, може змінитися глобальною економікою, яка втратила уявлення про правельність шляху [2].

Сполученим штатам америки необхідна нова стратегія розвитку, яка дозволить їм достойно відповісти на виклик 21 століття. Якщо сша не прислухається до цього та продовжить діяти так, як діяла до цих пір, то вона ризикує залишитися в становищі риму, що впав з гори могутності.

Отже, інтеграція й глобалізація формуються на дотриманні принципів - єдності протилежностей, діалектичного протиріччя й інших, тобто мають свої плюси й мінуси. Серед мінусів - посилення диференціації. Розвиток нових технологій створює об'єктивні умови для переходу на новий інноваційно-інформаційний економічний уклад усіх економічних систем, сфер і галузей без винятку, однак виграють, як правило, країни й великі корпорації, які вже нині контролюють процес створення нових технологій і воліють посідати чільні позиції на основних світових ринках, де реалізуватимуть й рекомендуватимуть продукцію, створену із застосуванням новітніх технологій.

В умовах прискорення процесів світової економічної глобалізації та інтелектуалізації виробництва новітні технологи стають тією матеріальною основою, яка визначає технічний рівень сучасного виробництва, форми його організації та управління, рівень конкурентоспроможності підприємства. На жаль, сучасні вітчизняні технології не в змозі забезпечити необхідні вартісні та якісні показники продукції, які б дали змогу витримати конкуренцію з імпортними товарами як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. Отже, існує об'єктивна потреба у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств україни шляхом інтенсифікації інноваційних процесів [12].

Сьогодні перевага в конкурентній боротьбі визначається не рівнем запасів природних ресурсів, ні потужністю фінансового капіталу, а те як держава забезпечить якнайповніший прояв професійних здібностей своїх громадян, які зуміють перевершити інших в освоєнні нових знань і практичних досягнень, трансформації їх в найсучасніші технології і продукцію.

Хоча більшість вітчизняних технологій не поступається за ефективністю та економічністю кращім досягненням європейських держав, наявне устаткування переважно має низькі техніко-економічні показники (велику матеріало- та енергомісткість, невисоку продуктивність), що призводить до підвищення собівартості та зниження якості продукції.

Для розв'язання проблеми недосконалої структури виробничої бази підприємствам пропонується

Варіант впровадження у виробництво нової високотехнологічної лінії.

Очевидно, що високі технології забезпечують надходження значно більшого прибутку ніж застаріле обладнання, що використовується на підприємствах у даний час. Впровадження високих технологій приблизно на порядок покращує основні економічні показники підприємства. Так, впровадження високопродуктивної технологічної лінії по виробництву будь-якої продукції допоможе забезпечити значний обсяг виробництва. А це у свою чергу призведе до вражаючих економічних і соціальних результатів. До того ж збільшиться обсяг коштів, що поступатимуть у бюджети всіх рівнів [3].

Досвід розвитку та впровадження інноваційної політики держав європи свідчить про різні її форми. Україна має враховувати цей досвід, власні особливості в економіці та стан справ в економічній політиці. Головне - ефективно впливати на інноваційну діяльність усіх суб'єктів господарювання і стимулювати її, що здійснюється через створення економічних умов, які ефективно впливають на інноваційну активність, та через фінансування [11].

Підприємство є головною формою існування економічного суб'єкту, який на свій страх і ризик здійснює фінансово-господарську діяльність з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку. При цьому як юридична особа воно є одиничним, а як соціальна організація - множиною інших суб'єктів (своїх працівників). Таким чином, на суб'єктивному рівні підприємство має подвійну природу. В умовах індустріального суспільства вказана особливість не приймалася до уваги, оскільки кожний працівник з множини суб'єктів мав підкорятися і діяти в межах інтересів єдиної юридичної особи. На сучасному етапі розвитку підприємство має стати ефективним посередником між особистостями його працівників та споживачів. Для цього необхідно створити атмосферу співтворчості та забезпечити її відповідним технологічним озброєнням, зокрема комп' ютерними мережами, базами даних, системами підтримки прийняття рішень, управління знаннями та взаємовідносин з клієнтами, гнучкими виробничими лініями, сучасним обладнанням тощо. Головним пріоритетом на підприємстві має стати формування та накопичення позитивних людських зв'язків зі споживачами, контрагентами, оточуючим світом для нагромадження нового виду багатства - соціального, яке проявляється у підвищенні рівня, якості та повноти життя людей

Економічний розвиток - це процес та результат творчого пізнання та діяльності суспільства як єдиного, гармонізованого цілого, спрямований на покращення людського життя та існуючого світу. Поняття «зростання» окреслює лише кількісний, зовнішній аспект прояву категорії «розвиток». Отже, розвиток - явище якісне, зростання - кількісне. Ми опинилися на межі, яка відділяє економічний механізм індустріальної епохи від економічного механізму постіндустріалізму. І лише від нас залежить чи зможемо ми зрушити з місця у світ, наповнений новими перспективами, а чи залишимося на уламках морально та фізично застарілого способу виробництва як сировинний придаток країн-глобальних лідерів [10; 7].

Для того, щоб на рівні підприємств позитивно вирішити проблему поступу україни потрібно запровадити в їх діяльність ідею системи забезпечення гармонізації розвитку та зростання. Схематично систему забезпечення гармонізації розвитку та зростання підприємства наведено на рис. 1.

Статусу, а тріаду зростання - дуальні щодо них цінності - кількість, процес і контракт. Дуальні цінності поєднуються, гармонізуються між собою за допомогою стратегічних об'єктів - мети, блага та інституту. Так утворюються ще три додаткові тріади: «процес-мета-результат», «кількість-благо-якість», «контракт-інститут- статус». Тріада розвитку характеризує внутрішній, унікальний світ підприємства через виявлення його якісних, результативних та ієрархічних установок існування, а тріада зростання - зовнішній контур життєдіяльності, яка спрямована на процеси (технології), отримання певної кількості благ та ринкове середовище (через застосування відносин контракту). Суть підприємства в контексті становлення постіндустріального суспільства визначають знання та культура. І перша і друга складові залежать від людей. Формування вищого рівня культури приводить до збільшення площі тріад розвитку та зростання. Нагромадження певного рівня знань на підприємстві позначається на зміні відстані між тріадами. При цьому домінанти культури та знань також вимагають взаємної гармонізації. (рис 2).

Оптимальним є поєднання темпів зростання знань та поглиблення культури на підприємстві. Тоді створюються умови для гармонізації всіх складових системи

Література

1.                Табачника д. В. Теорія міжнародних відносин: підручник - к.: вища шк.., 2004. - 622 с.

2. Закат америки: уже скоро / ч. Капхен; пер. С англ. Б. Сыркова. - м.: ооо «издательство аст»: оао «люкс»,2004. - 636, [4] с. - (великие противостояния).

3.Ілляшенко с.м. управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: навч. Посібник.

-  Суми: втд "університетська книга", 2003. - 278 с.

4.Ведута е. Н. Стратегия и экономическая политика государства. - м., 2003. - с. 11- 15.

5. Седлак я. Мировая экономика: возможность неожиданных потрясений // проблемы теории и практики управления. - 2001. - № 5. - с. 8- 14.

6. Чухно а. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для україни // економіка україни. - 2001 - № 11. - с.65-69.

7. Каплан роберт с., нортон дейвид п. Сбалансированная система показателей. От стратегии к действию. - м.: «олимп-бизнес». - 2004. - 344 с.

8. Олве н.г., петри к. - й., рой ж., рой с. Баланс между стратегией и контролем. - с-пб: питер, 2003.

-  268 с.

9.Мельник л.г. экономика развития. - сумы: издательство «университетская книга», 2000. - 450 с.

10.             Кваснюк б. Структурна перебудова економіки та її ресурси // економіка україни. - 2003 - № 11. -

С.18-27.

11. Жукович і.а., рижкова ю.о. інноваційна діяльність в українській економіці. Сучасний стан та проблеми // статистика та економіка-2005. - № 1. - с. 24-28;

12.             Жаліло а.я. перспективи інноваційного розвитку україни: 36. Наук. Ст. - к.: "альтерпрес", 2003. - 59 с.